Spegvoëls (Piciformes) is 'n orde van boomlewende voëls. Die orde omvat twee subfamilies, nege families, 67 lewende genera en meer as 400 spesies, waarvan die Picidae (spegte en verwantes) sowat die helfte uitmaak.[1]
Spegvoëls (Piciformes) is 'n orde van boomlewende voëls. Die orde omvat twee subfamilies, nege families, 67 lewende genera en meer as 400 spesies, waarvan die Picidae (spegte en verwantes) sowat die helfte uitmaak.
Les piciformes son un orde de aves neognatas formáu por siete families, nes que s'inclúin los picatueros (Picidae), los tucanes (Ramphastidae) y otres aves asemeyaes. Nestes families hai aprosimao unos 67 xéneros y unes 339 especies. El so nome derivar de los términos llatinos picus (picatueru) y formes (con forma de).[1]
Polo xeneral, les piciformes son insectívores, anque los tucanes aliméntense principalmente de frutes, ente que los indicadores comen cera d'abeya. La mayoría son zigodáctilas (tienen dos deos alantre y dos tras), lo que los sirve de gran ayuda al pasar bastante tiempu nes cañes de los árboles.
Les families Galbulidae y Bucconidae, antes incluyíes ente les piciformes, fueron dixebraes nel nuevu orde Galbuliformes.[2]
.Les piciformes son un orde de aves neognatas formáu por siete families, nes que s'inclúin los picatueros (Picidae), los tucanes (Ramphastidae) y otres aves asemeyaes. Nestes families hai aprosimao unos 67 xéneros y unes 339 especies. El so nome derivar de los términos llatinos picus (picatueru) y formes (con forma de).
Polo xeneral, les piciformes son insectívores, anque los tucanes aliméntense principalmente de frutes, ente que los indicadores comen cera d'abeya. La mayoría son zigodáctilas (tienen dos deos alantre y dos tras), lo que los sirve de gran ayuda al pasar bastante tiempu nes cañes de los árboles.
Les families Galbulidae y Bucconidae, antes incluyíes ente les piciformes, fueron dixebraes nel nuevu orde Galbuliformes.
Ağacdələnkimilər (lat. Piciformes) — quşlar sinfinin yenidamaqlılar dəstəüstünə aid quşlar dəstəsi.
Ağacdələnkimilər (lat. Piciformes) — quşlar sinfinin yenidamaqlılar dəstəüstünə aid quşlar dəstəsi.
Piciformes a zo un urzhiad e rummatadur an evned, ennañ ar speged hag an toukaned.
Termenet e voe e 1810 gant an daou naturour alaman Bernhard Meyer (1767-1836) ha Johann Wolf (1765-1824).
Diouzh Doare 6.2 an IOC World Bird List[1] ez a nav c'herentiad d'ober an urzhiad :
a vo kavet e Wikimedia Commons.
Piciformes a zo un urzhiad e rummatadur an evned, ennañ ar speged hag an toukaned.
Termenet e voe e 1810 gant an daou naturour alaman Bernhard Meyer (1767-1836) ha Johann Wolf (1765-1824).
Els Piciformes són un ordre d'ocells neògnats format per unes nou famílies, totes elles de distribució tropical, a excepció dels pícids, que arriben fins gran part de la regió holàrtica, incloent els Països Catalans.
Totes les famílies habiten principalment a boscos de les regions tropicals, excepte Austràlia, Nova Zelanda, Madagascar i Polinèsia, arribat únicament una família, els pícids (Picidae), a les zones temperades i fredes d'Europa, Àsia i Nord-amèrica, estant absents dels deserts més àrids.
La major part són insectívors, però els tucans mengen fruites i els indicatòrids cera d'abella.
Alguns membres de la família dels pícids, són capaços de foradar planxes de plom que es col·loquen, precisament, amb la intenció de protegir la fusta de les caixes niadores, situades en boscos freqüentats per aquests ocells.[2]
S'han descrit 9 famílies amb 74 gèneres i 485 espècies: [3]
Els Piciformes són un ordre d'ocells neògnats format per unes nou famílies, totes elles de distribució tropical, a excepció dels pícids, que arriben fins gran part de la regió holàrtica, incloent els Països Catalans.
Urdd o naw teulu ydy'r Piciformes, sy'n air Lladin, gwyddonol. Enw Cymraeg yr Urdd hon ydy'r Urdd y Cnocellod. Y teulu enwocaf yw'r Picidae, sy'n cynnwys y Gnocell Werdd a'r Gnocell Fraith Fwyaf.
Ceir 67 genera (lluosog genws) gydag oddeutu 400 rhywogaeth, gyda theulu'r Picidae yn hanner y rheiny.
Pryfaid yw eu prif fwyd er bod y Capitonidae a'r Twcaniaid yn unigryw ymhlith adar gan eu bod yn medru treulio cŵyr gwenyn. Mae ganddynt bron i gyd draed fel parotiaid, dau fys yn ôl a dau ymlaen. Mae hyn yn rhoiddynt y gallu i afael mewn canghennau a boncyffion y coed.[1]
Mewn tyllau naturiol ym moncyffion coed mae nhw i gyd yn nythu.
Rhestr Wicidata:
teulu enw tacson delwedd
Šplhavci (Piciformes) je řád ptáků. Obsahuje čtyři recentní čeledi, ale jsou známy i fosilní skupiny.[1] Někdy se do něj řadí i řád Galbuliformes (leskovci a lenivky).[zdroj?]
Šplhavci mají obvykle nápadný zobák: ten však může nabývat různých forem zejména v závislosti na typu přijímané potravy. Zatímco datlovití mají zobák obvykle dlouhý a ostrý, protože jim slouží k tesání do dřeva, vousákovití se živí živočišnou potravou a mají tak spíše tlustý zobák. Tukani mají notoricky známý velký zobák, určený k získávání plodů a manipulaci s nimi.[1]
Ti šplhavci, kteří se živí hmyzem, mají dlouhý jazyk s malými háčky. Prsty jsou u některých známých druhů přizpůsobené ke šplhání po svislých kmenech. Dva prsty v tom případě směřují dopředu a dva dozadu. Jejich silný a pružný ocas jim poskytuje oporu při šplhání a tlumí údery zobáku.
Šplhavci obývají celý svět kromě Austrálie, Papuy-Nové Guiney a Madagaskaru. Žijí hlavně v lesích. Známo je asi 380 druhů.[zdroj?] V ČR žije 10 druhů; všechny druhy jsou chráněné.
Šplhavci (Piciformes) je řád ptáků. Obsahuje čtyři recentní čeledi, ale jsou známy i fosilní skupiny. Někdy se do něj řadí i řád Galbuliformes (leskovci a lenivky).[zdroj?]
Spættefugle (latin: Piciformes) er en orden af fugle. Spættefugleordenen omfatter 9 familier med omkring 67 slægter, der i alt indeholder cirka 441 arter.
Ordenens arter er trælevende. Alle arter har fødder med to fremadrettede og to bagudrettede tæer. Dette gør dem særligt velegnede til at klatre i træer. Alle spættefugles reder placeres i hulheder, ofte træhuller, som arterne i mange tilfælde selv udhugger. Fælles for ordenens medlemmer er desuden ligheder i kraniets og brystbenets udformning samt at ungerne næsten altid klækkes nøgne og blinde.[1] Dun mangler fuldstændigt hos både unger og voksne fugle. Alle arter har 10 håndsvingfjer og 10-12(13) armsvingfjer.[2]
Jacamarer og dovenfugle er nærmere beslægtet med hinanden end med resten af spættefuglene. De placeres derfor nogle gange i deres egen orden Galbuliformes. Spætter og honninggøge er søstergruppe til resten af spættefuglene (tukaner og skægfugle), der nogle gange samles i en enkelt stor familie.[3]
Spættefugle (latin: Piciformes) er en orden af fugle. Spættefugleordenen omfatter 9 familier med omkring 67 slægter, der i alt indeholder cirka 441 arter.
Ordenens arter er trælevende. Alle arter har fødder med to fremadrettede og to bagudrettede tæer. Dette gør dem særligt velegnede til at klatre i træer. Alle spættefugles reder placeres i hulheder, ofte træhuller, som arterne i mange tilfælde selv udhugger. Fælles for ordenens medlemmer er desuden ligheder i kraniets og brystbenets udformning samt at ungerne næsten altid klækkes nøgne og blinde. Dun mangler fuldstændigt hos både unger og voksne fugle. Alle arter har 10 håndsvingfjer og 10-12(13) armsvingfjer.
Die Spechtvögel (Piciformes) sind eine Ordnung der Vögel. Die Ordnung wird in zwei Unterordnungen, die Glanzvogelartigen (Galbuloidea), von denen es etwa 55 Arten gibt, und die Spechtartigen (Picoidea) mit 355 Arten, unterteilt.
Spechtvögel sind kleine, gedrungene Vögel. Sie haben einen kurzen Hals und einen rundlichen Kopf. Die Schnabelformen der Arten variieren stark, vom bananenförmigen Schnabel der Tukane zum Hakenschnabel der Faulvögel. Die Flügel sind kurz und breit, bei manchen Arten aber auch lang und spitz zulaufend. Der Schwanz der Spechtvögel ist spatel- oder fächerförmig. Ihre Füße sind relativ kurz, die Zehen sind paarig angeordnet, wobei die erste und vierte nach hinten und die zweite und dritte nach vorne weisen. Die Vögel weisen einen nackten Augenring auf.
Spechtvögel sitzen oft träge auf Ästen und sonnen sich. Die meisten ernähren sich von Insekten, Tukane fressen Früchte, Honiganzeiger erbeuten die Larven und Imagen von Bienen und ernähren sich auch von deren Honig. Die Tiere sind Höhlenbrüter, sie schlagen diese mit ihren Schnäbeln (mitunter auch mit den Füßen) in Bäume, Böschungen und in die Nester von baumbewohnenden Termiten. Sie legen zwei bis vier weiße Eier. Ihre Jungen schlüpfen schon mit Daunengefieder.
Während die Glanzvogelartigen auf das tropische Amerika beschränkt sind, leben die Spechtartigen weltweit mit Ausnahme der Antarktis, Madagaskars, Australiens und der Inseln des tropischen Pazifik. Sie bewohnen alle Arten von Wäldern und auch Baumsavannen. In sehr trockenen Gebieten fehlen sie.
Ordnung: Spechtvögel (Piciformes)
Die Spechtvögel (Piciformes) sind eine Ordnung der Vögel. Die Ordnung wird in zwei Unterordnungen, die Glanzvogelartigen (Galbuloidea), von denen es etwa 55 Arten gibt, und die Spechtartigen (Picoidea) mit 355 Arten, unterteilt.
Tekst üüb Öömrang A holthakerfögler (Piciformes) san en kategorii faan fögler, huar't tau familin mä auer 400 slacher faan jaft.
– Saamlang faan bilen of filmer
Wikispecies hää en artiikel tu: A holthakerfögler (Piciformes) san en kategorii faan fögler, huar't tau familin mä auer 400 slacher faan jaft.
Piciformes es un ordine de Picocoraciae.
Ang siyam na pamilya ng mga puno ng ibon ay bumubuo sa orden ng Piciformes, ang pinakamahusay na kilala sa kanila bilang Picidae, na kinabibilangan ng mga woodpeckers at malapit na kamag-anak. Ang Piciformes ay naglalaman ng tungkol sa 71 buhay na genera na may isang maliit na higit sa 450 species, kung saan ang Picidae (woodpeckers at mga kamag-anak) gumawa ng tungkol sa kalahati.
Ang lathalaing ito ay isang usbong. Makatutulong ka sa Wikipedia sa nito.
La Piciformos es un ordina de avias con du suordinas e ses familias. La plu es avias cual abita arbores. La plu famosas es la picores.
De Spjochteftigen (Piciformes) binne in skift fan fûgels mei 6 famyljes fan fûgels dy't allegear ynsekten ite en harren it meast yn beammen ophâlde. Krektas de Ulen en Pappegaaien hawwe dizze fûgels poaten mei twa teannen dy't nei foarren stekke en twa teannen nei efteren. Der binne in 67 skaaien yn de 6 famyljes mei in dikke 400 soarten.
Čáihnelottit (Piciformes)
Клукајдрвестите науч. Piciformes Девет фамилии од широко распространетите птици го сочинуваат редот . Овој ред содржи околу 67 рода, со преку 400 вида.
Клукајдрвестите птици, се многу необични, добро опремени ползачи. Речиси сите птици од овој ред имаат зигодактилно обликувани стапала, односно имаат 2 прста свртени нанапред (до половина на првиот зглоб меѓусебно сраснати) и два прста свртени наназад. Само неколку видови имаат три прста наместо четири. Сите прсти имаат силни, остри канџи во облик на полумесечина, што им овозможува лесно да се качуваат нагоре по стеблото. Клунот, исто така, им е силен, а на врвот многу остар.
Опашката на овој ред птици е исто така многу специфична. Пердувите на опашката се релативно кратки и цврсти, па таа им служи како „трета нога“ при ползењето нагоре-надолу по стеблото, а особено како поптпорка кога го клукаат дрвото.
Тие немаат меки долни пердувчиња, туку само цврсти пердуви.
Претежно се хранат со инсекти, но има и такви кои јадат овошје или пчелин восок. Оние видови кои се хранат со инсекти, се движат од дното на стеблото кон крошната, копајќи со клунот во кората на дрвото за да дојдат до инсектите или нивните ларви. Откако со остриот клун ќе ископаат, тогаш за фаќање на инсектите им користи необично обликуваниот јазик. Тој им е многу долг, змијолик, малку `рскавичен, а по рабовите на секоја страна има по 4 до 5 кратки, цврсти боцки, кои потсетуваат на врв од стрела. Исто така, лачат леплива слуз, како мравојадите, која им помага при исхранувањето. Се сметаат за корисни чистачи на шумите од паразити и разни штетни инсекти.
Сите, без исклучок, гнездат во дупки од дрвјата, кои или сами ги издупчиле, или пак, ги земаат од други, или наоѓаат природни. Младенчињата брзо се излегнуваат, но потоа им е потребна нега од родителите додека целосно не се осамостојат.
Големината им се движи од 7 cm долг и 8 грама тежок, најмалиот, до 63 cm долг и 680 грама тежок, најголемиот.[1]
Ред: PICIFORMES
Клукајдрвестите науч. Piciformes Девет фамилии од широко распространетите птици го сочинуваат редот . Овој ред содржи околу 67 рода, со преку 400 вида.
Тоңкулдак сымалдар (лат. Piciformes) – канаттуулардын классынын бир түркүмү. Көк карга жана жөнөкөй таранчы сымалдарга жакын. Куш жүнү (борпоң) көпшөк, тыбыты жок. Жыныстык диморфизми көпчүлүк түрүндө билинбейт, башкача атйканда эркеги-ургаачысынан түсү же башка морфо-физиологиялык белгилери жагынан айырмаланбайт. Даракта жашоочу куштар. Сырткы түзүлүшү өтө ар түрдүү. Бул түркүмгө 6 тукум - якамарлар, жайугуучулар, балкөрсөткүчтөр, тукандар жана тоңкулдактар кирет. Бардыгы 400гө жакын түрү, кеңири таралган (Мадагаскарда, Австралияда, Жаңы Гвинеяда жана полярдык облусттардан башка КМШда 5 уруусунун, 15 түрү, анын ичинен 11 түрү уялашат, алар бурма моюндар, кара тоңкулдактар жашыл тоңкулдактар, чаар тоңкулдактар, жана үч манжалуу тоңкулдак. Алар 2–12 жумуртка тууйт. Ийинде же дарактардын көңдөйүндө уялайт. Жумурткасы ак, балапаны жумурткадан көзү ачылбай жылаңач, кызыл эт чыгат. Жумурткасын эркеги да ургаачысы да алмак-салмак басып чыгарат. Т. с. курт-кумурска, мөмө, урук, бак-дарактардын ширеси менен азыктанат. 4 түрү жана 8 түрчөсү ЖКЭБнын Кызыл китебине киргизилген.
Тоңкулдак сымалдар (лат. Piciformes) – канаттуулардын классынын бир түркүмү. Көк карга жана жөнөкөй таранчы сымалдарга жакын. Куш жүнү (борпоң) көпшөк, тыбыты жок. Жыныстык диморфизми көпчүлүк түрүндө билинбейт, башкача атйканда эркеги-ургаачысынан түсү же башка морфо-физиологиялык белгилери жагынан айырмаланбайт. Даракта жашоочу куштар. Сырткы түзүлүшү өтө ар түрдүү. Бул түркүмгө 6 тукум - якамарлар, жайугуучулар, балкөрсөткүчтөр, тукандар жана тоңкулдактар кирет. Бардыгы 400гө жакын түрү, кеңири таралган (Мадагаскарда, Австралияда, Жаңы Гвинеяда жана полярдык облусттардан башка КМШда 5 уруусунун, 15 түрү, анын ичинен 11 түрү уялашат, алар бурма моюндар, кара тоңкулдактар жашыл тоңкулдактар, чаар тоңкулдактар, жана үч манжалуу тоңкулдак. Алар 2–12 жумуртка тууйт. Ийинде же дарактардын көңдөйүндө уялайт. Жумурткасы ак, балапаны жумурткадан көзү ачылбай жылаңач, кызыл эт чыгат. Жумурткасын эркеги да ургаачысы да алмак-салмак басып чыгарат. Т. с. курт-кумурска, мөмө, урук, бак-дарактардын ширеси менен азыктанат. 4 түрү жана 8 түрчөсү ЖКЭБнын Кызыл китебине киргизилген.
पिकिफ़ोर्मीस (Piciformes) पक्षियों का एक जीववैज्ञानिक गण है। इसमें नौ जीववैज्ञानिक कुल शामिल हैं, जो स्वयं आगे 71 जीववैज्ञानिक वंशों में विभाजित हैं। इस गण की अधिकांश जातियाँ वृक्षविचरी हैं।[1][2]
पिकिफ़ोर्मीस (Piciformes) पक्षियों का एक जीववैज्ञानिक गण है। इसमें नौ जीववैज्ञानिक कुल शामिल हैं, जो स्वयं आगे 71 जीववैज्ञानिक वंशों में विभाजित हैं। इस गण की अधिकांश जातियाँ वृक्षविचरी हैं।
De orde van de spechtachtegen (Piciformes) besti uut 6 femieljes, wivan a de bekendste die van de Picidae, ofwè de echte spechen is. Der zien oengeveer 70 heslachten en iets meêr dan 400 soôrten. Bieni aole spechtachtegen zien insecteneters, mè honiengspeurders eetn bieënwas en toekans eetn vrucht'n. Bieni aole spechtachtegen èn zygodactylische poôten, behalve de twi drieteênspechen uut Noord-Amerika. Zygodactylische poôten wil zène dan de twi middelste teên'n ni voor'n staene en de twi buutenste teên'n ni achter.
De indeêlieng van de orde Piciformes is as volgt:
Dineffen is der nog de prehistorische femielje Zygodactylidae uut 't vroehe Eoceen, een uutesturven femielje, die a ok vaâk wor inedeêld in de orde Piciformes.
De orde van de spechtachtegen (Piciformes) besti uut 6 femieljes, wivan a de bekendste die van de Picidae, ofwè de echte spechen is. Der zien oengeveer 70 heslachten en iets meêr dan 400 soôrten. Bieni aole spechtachtegen zien insecteneters, mè honiengspeurders eetn bieënwas en toekans eetn vrucht'n. Bieni aole spechtachtegen èn zygodactylische poôten, behalve de twi drieteênspechen uut Noord-Amerika. Zygodactylische poôten wil zène dan de twi middelste teên'n ni voor'n staene en de twi buutenste teên'n ni achter.
Nine families of largely arboreal birds make up the order Piciformes /ˈpɪsɪfɔːrmiːz/, the best-known of them being the Picidae, which includes the woodpeckers and close relatives. The Piciformes contain about 71 living genera with a little over 450 species, of which the Picidae make up about half.
In general, the Piciformes are insectivorous, although the barbets and toucans mostly eat fruit and the honeyguides are unique among birds in being able to digest beeswax (although insects make up the bulk of their diet). Nearly all Piciformes have parrot-like zygodactyl feet—two toes forward and two back, an arrangement that has obvious advantages for birds that spend much of their time on tree trunks. An exception are a few species of three-toed woodpeckers. The jacamars aside, Piciformes do not have down feathers at any age, only true feathers. They range in size from the rufous piculet at 8 centimetres in length, and weighing 7 grams, to the toco toucan, at 63 centimetres long, and weighing 680 grams.[1] All nest in cavities and have altricial young.
The Galbulidae and Bucconidae are often separated into a distinct Galbuliformes order. Analysis of nuclear genes confirms that they form a lineage of their own, but suggests that they are better treated as a suborder. The other families form another monophyletic group of suborder rank, but the barbets were determined to be paraphyletic with regard to the toucans and hence, the formerly all-encompassing Capitonidae have been split up.[2] The woodpeckers and honeyguides are each other's closest relatives.[3] According to some researchers,[4] the entire order Piciformes should be included as a subgroup in Coraciiformes.
Reconstruction of the evolutionary history of the Piciformes has been hampered by poor understanding of the evolution of the zygodactyl foot. A number of prehistoric families and genera, from the Early Eocene Neanis and Hassiavis, the Zygodactylidae/Primoscenidae, Gracilitarsidae, Sylphornithidae, and "Homalopus",[5] to the Miocene "Picus" gaudryi and the Pliocene Bathoceleus are sometimes tentatively assigned to this order.[6] There are some extinct ancestral Piciformes known from fossils which have been difficult to place but at least in part probably belong to the Pici. The modern families are known to exist since the mid-late Oligocene to early Miocene; consequently, the older forms appear to be more basal. A large part of Piciform evolution seems to have occurred in Europe where only Picidae occur today; perhaps even some now exclusively Neotropical families have their origin in the Old World.
Galbulidae– Jacamars
Bucconidae – Puff birds
Indicatoridae – Honeyguides
Picidae – Woodpeckers
Megalaimidae – Asian barbets
Lybiidae – African barbets
Semnornithidae – Toucan barbets
Capitonidae – New World barbets
Ramphastidae – Toucans
Relationships between the families based on a phylogenetic study by Claramunt and Cracraft published in 2015.[7]Order: PICIFORMES
Nine families of largely arboreal birds make up the order Piciformes /ˈpɪsɪfɔːrmiːz/, the best-known of them being the Picidae, which includes the woodpeckers and close relatives. The Piciformes contain about 71 living genera with a little over 450 species, of which the Picidae make up about half.
In general, the Piciformes are insectivorous, although the barbets and toucans mostly eat fruit and the honeyguides are unique among birds in being able to digest beeswax (although insects make up the bulk of their diet). Nearly all Piciformes have parrot-like zygodactyl feet—two toes forward and two back, an arrangement that has obvious advantages for birds that spend much of their time on tree trunks. An exception are a few species of three-toed woodpeckers. The jacamars aside, Piciformes do not have down feathers at any age, only true feathers. They range in size from the rufous piculet at 8 centimetres in length, and weighing 7 grams, to the toco toucan, at 63 centimetres long, and weighing 680 grams. All nest in cavities and have altricial young.
.jpg)
Ses familioj de arbaraj birdoj kreas ordon de pegoformaj birdoj de kiuj la plej konataj estas pegoj kaj iliaj proksimaj parencoj. La ordo havas 67 genrojn kun iom pli ol 400 specioj. Ili vivas tutmonde krom Aŭstralio, Antarkto, Madagaskaro kaj kelkaj malgrandaj insuloj.
Ilin karakterizas:
Specioj estas insekt-, ĉion- kaj fruktmanĝuloj (tukanoj). Anoj de familio de mielindikantoj (Indikatoridae) manĝas abelvakson. Ĉiuj Pegeformaj birdoj havas simile kiel strigoj kaj papagoj, zigodaktilan piedon du fingroj antaŭen kaj du malantauen, ĉi tio estas kutima avantaĝo por birdoj kiu multe da tempo pasigas sur arbotrunkoj. La plej proksimaj parencoj estas paseroformaj birdoj kaj koracioformaj birdoj.
Ordo:Pegoformaj birdoj ( Piciformes)
Pegoformaj birdoj Ses familioj de arbaraj birdoj kreas ordon de pegoformaj birdoj de kiuj la plej konataj estas pegoj kaj iliaj proksimaj parencoj. La ordo havas 67 genrojn kun iom pli ol 400 specioj. Ili vivas tutmonde krom Aŭstralio, Antarkto, Madagaskaro kaj kelkaj malgrandaj insuloj.
Ilin karakterizas:
longeco de 8 cm ĝis 60 cm pezo de 6 g ĝis 315 g zigodaktila (science zygodaktyla) piedo - enaj fingroj turnitaj reen (en parto de familioj) en resto de familioj turnebla fingro reen monogamio ovometado de 2 ĝis 10 ovojn ambaŭ gepatroj kovas kaj nutras idojn (krom nestoparazitado) ĉiuj nestas en kavoj (arbaraj aŭ teraj) nemigrantaj nur la plej nordaj populacioj vagadasSpecioj estas insekt-, ĉion- kaj fruktmanĝuloj (tukanoj). Anoj de familio de mielindikantoj (Indikatoridae) manĝas abelvakson. Ĉiuj Pegeformaj birdoj havas simile kiel strigoj kaj papagoj, zigodaktilan piedon du fingroj antaŭen kaj du malantauen, ĉi tio estas kutima avantaĝo por birdoj kiu multe da tempo pasigas sur arbotrunkoj. La plej proksimaj parencoj estas paseroformaj birdoj kaj koracioformaj birdoj.
Las piciformes son un orden de aves neognatas formado por siete familias, en las que se incluyen los pájaros carpinteros (Picidae), los tucanes (Ramphastidae) y otras aves semejantes. En estas familias hay aproximadamente unos 67 géneros y unas 339 especies. Su nombre se deriva de los términos latinos picus (pájaro carpintero) y formes (con forma de).[1]
En general, las piciformes son insectívoras, aunque los tucanes se alimentan principalmente de frutas, mientras que los indicadores comen cera de abeja. La mayoría son zigodáctilas (tienen dos dedos adelante y dos atrás), lo que les sirve de gran ayuda al pasar bastante tiempo en las ramas de los árboles.
Las familias Galbulidae y Bucconidae, antes incluidas entre las piciformes, han sido separadas en el nuevo orden Galbuliformes.[2]
Los piciformes son pájaros pequeños y robustos. Tienen un cuello corto y una cabeza redondeada. Las formas de los picos de las especies varían ampliamente, desde el pico en forma de plátano de los tucanes hasta el pico en forma de gancho de los mocasines. Las alas son cortas y anchas, pero en algunas especies también largas y afiladas. La cola del pájaro carpintero tiene forma de espátula o abanico. Sus patas son relativamente cortos, los dedos están dispuestos en pares, con el primero y el cuarto apuntando hacia atrás y el segundo y el tercero hacia adelante. Los pájaros tienen un anillo ocular descubierto.[4]
La capacidad de la mayoría de las aves piciformes para excavar sus propios agujeros de nido es probablemente un factor importante responsable de su éxito. Con tipos de pico relativamente diversos, los jacamares, los frailecillos y los barbos excavan cavidades para anidar, al igual que los pájaros carpinteros de pico más robusto, aunque los primeros utilizan un sustrato más blando, como la tierra o los árboles muertos. Los pájaros carpinteros son los únicos del orden que han capitalizado biológicamente sus adaptaciones para la excavación de nidos, mediante diversas especializaciones adicionales para la anidación (incluso en árboles duros y vivos) y para el forrajeo en la superficie y dentro de la corteza de los árboles. Así, han explotado nichos que no están al alcance de otras aves, lo que explica su éxito en relación con otros miembros del orden.[4] Sin embargo, debido a sus hábitos especializados, sólo puede existir un número limitado de tipos de pájaros carpinteros juntos, normalmente no más de cinco a ocho especies (más en algunos ambientes tropicales) que difieren un poco en tamaño y hábitos.
Debido a la naturaleza oculta de la cavidad del nido, el comportamiento de las aves que anidan en agujeros es más difícil de estudiar que el de las especies que construyen nidos expuestos. El comportamiento de anidación de la mayoría de las familias de piciformes debe inferirse a partir de observaciones de unos pocos ejemplares, siendo los pájaros carpinteros el único grupo que ha sido estudiado ampliamente.[5]
Los jacamares suelen ser residentes allí donde se encuentran y anidan en diversas épocas del año según la localidad. Los nidos se excavan en bancos o en colinas empinadas. Ambos sexos excavan con el pico y sacan la tierra con las patas. El túnel es comparativamente corto, normalmente de menos de 1 metro de profundidad. No se coloca ningún revestimiento en la cámara del nido al final del túnel. Ambos sexos incuban tres o cuatro huevos blancos, y la hembra lo hace por la noche. Se sabe que el periodo de incubación de varias especies de jacamares es de 19 a 21 días. [4] Las crías son velludas y nacen con los ojos cerrados. Permanecen de 20 a 26 días en el nido antes de marcharse. La mayor parte de la alimentación se compone de grandes insectos traídos a las crías por ambos padres. Los padres no limpian los desechos y la materia fecal de las crías del nido, que se convierte en basura.[5]
La mayoría de los pájaros piciformes consumen insectos, y algunos buscan comida en lugares (dentro de la corteza) a los que no llegan otras aves. Por ello, son valiosos en el control de insectos, ayudando incluso a prevenir la propagación de enfermedades de los árboles, como la enfermedad del olmo holandés, al destruir a los insectos portadores. Los barbudos y los tucanes frugívoros propagan las semillas de ciertos árboles tropicales, que pasan a través de sus cuerpos a distancias alejadas del árbol madre. Los guías de la miel conducen a los humanos, así como a otros mamíferos, a las fuentes de miel. Los coloridos tucanes, barbos y jacamares, e incluso los aburridos pájaros bobos, hacen las delicias tanto de los nativos como de los visitantes de los trópicos. Los pájaros carpinteros son especies conspicuas y a menudo coloridas del bosque, y sus acciones han suscitado durante mucho tiempo el interés y la admiración del hombre: sus visitas invernales a los comederos de suet en el hemisferio norte son esperadas y disfrutadas por millones de espectadores. La excavación de agujeros para anidar y posarse por parte de los pájaros carpinteros y los barbos proporciona hogares a innumerables aves de otras especies, que utilizan los agujeros después de que los excavadores hayan terminado con ellos. Los silvicultores de Europa suelen compensar la falta de agujeros de pájaros carpinteros antiguos que necesitan las valiosas especies insectívoras colocando cajas nido artificiales en sus bosques cultivados.[6]
El consumo de fruta por parte de barbos y tucanes causa a veces daños en las plantas frutales cultivadas, especialmente cerca de pueblos y ciudades. Las escasas especies de chupasangres de Norteamérica y el sur de Asia destruyen ocasionalmente los árboles al crear aberturas por las que pueden entrar agentes patógenos, aunque las heridas en los árboles sanos se curan rápidamente. Los pájaros piciformes que excavan sus nidos suelen elegir árboles muertos o moribundos, pero algunos excavan en árboles vivos o cactus.[6] La zona que rodea a la excavación puede quedar sellada por tejido cicatrizado en algunos árboles, especialmente en los cactus, lo que hace que no se produzcan daños pero que disminuya el valor del árbol. Algunos pájaros carpinteros dañan los postes de las vallas y de los servicios públicos, sobre todo en campo abierto, en parcelas bien cuidadas y cerca de bosques cultivados donde los árboles muertos son escasos.
Datos: Q25934
Multimedia:
Especies: Piciformes
Las piciformes son un orden de aves neognatas formado por siete familias, en las que se incluyen los pájaros carpinteros (Picidae), los tucanes (Ramphastidae) y otras aves semejantes. En estas familias hay aproximadamente unos 67 géneros y unas 339 especies. Su nombre se deriva de los términos latinos picus (pájaro carpintero) y formes (con forma de).
En general, las piciformes son insectívoras, aunque los tucanes se alimentan principalmente de frutas, mientras que los indicadores comen cera de abeja. La mayoría son zigodáctilas (tienen dos dedos adelante y dos atrás), lo que les sirve de gran ayuda al pasar bastante tiempo en las ramas de los árboles.
Las familias Galbulidae y Bucconidae, antes incluidas entre las piciformes, han sido separadas en el nuevo orden Galbuliformes.
Rähnilised (Piciformes) on lindude selts.
Seltsi kuulub üle 400 liigi 67 perekonnas. Väiksem neist on 7 g kaaluv püharähnak, suurim kuni 860 g kaaluv tokotuukan.
Suurim sugukond on rähnlased, kuhu kuulub üle 200 liigi. Kõik Eestis leiduvad liigid kuuluvad sellesse sugukonda.
Rähnilised (Piciformes) on lindude selts.
Seltsi kuulub üle 400 liigi 67 perekonnas. Väiksem neist on 7 g kaaluv püharähnak, suurim kuni 860 g kaaluv tokotuukan.
Suurim sugukond on rähnlased, kuhu kuulub üle 200 liigi. Kõik Eestis leiduvad liigid kuuluvad sellesse sugukonda.
Piziforme (Piciformes) hegaztien klaseko izen bereko ordenako txoriez esaten da. Sei familia biltzen dira piziformen baitan: galbulidoak, bukonidoak, kapitonidoak, indikatoridoak, ranfastidoak eta pizidoak. 370 hegazti mota sartzen dira ordena honen baitan. Ezagunenak okila eta Ameriketako tropiko aldeko lurraldeetan bizi diren jakamarak eta tukanak dira. Madagaskar-en eta Ozeaniako uharte gehienetan izan ezik, munduko lurralde bero eta epel guztietan daude hedatuak piziformeak. Badira piziformeetan elkarren antz handirik ez duten familiak; galbulidoen familiako txori txiki moko-zorrotzak eta ranfastidoetako hegazti handi moko eskergakoak esate baterako, baina zangoetako giharrak eta atzaparrak egitura berekoak dituzte denek: hegazti igokariak dira, eta zuhaitz enborretan ibiltzeko eta haiei erpeak oratzean indar gehiago egiteko egokituak dituzte gihar horiek; hanketako behatzak erdiko biak aurrera zuzenduak eta alboetako beste biak atzera itzuliak dituzte. Ez dute migratzen. Elikatzeko eraz fruitujaleak edo intsektujaleak dira. Laboreetan kalte handia egiten duten intsektuak jaten dituztenez, hegazti onuragarriak dira laborantzarako.
Piziforme (Piciformes) hegaztien klaseko izen bereko ordenako txoriez esaten da. Sei familia biltzen dira piziformen baitan: galbulidoak, bukonidoak, kapitonidoak, indikatoridoak, ranfastidoak eta pizidoak. 370 hegazti mota sartzen dira ordena honen baitan. Ezagunenak okila eta Ameriketako tropiko aldeko lurraldeetan bizi diren jakamarak eta tukanak dira. Madagaskar-en eta Ozeaniako uharte gehienetan izan ezik, munduko lurralde bero eta epel guztietan daude hedatuak piziformeak. Badira piziformeetan elkarren antz handirik ez duten familiak; galbulidoen familiako txori txiki moko-zorrotzak eta ranfastidoetako hegazti handi moko eskergakoak esate baterako, baina zangoetako giharrak eta atzaparrak egitura berekoak dituzte denek: hegazti igokariak dira, eta zuhaitz enborretan ibiltzeko eta haiei erpeak oratzean indar gehiago egiteko egokituak dituzte gihar horiek; hanketako behatzak erdiko biak aurrera zuzenduak eta alboetako beste biak atzera itzuliak dituzte. Ez dute migratzen. Elikatzeko eraz fruitujaleak edo intsektujaleak dira. Laboreetan kalte handia egiten duten intsektuak jaten dituztenez, hegazti onuragarriak dira laborantzarako.
Tikkalinnut (Piciformes) on lintujen lahko.
Tikkalintuihin kuuluu luokittelusta riippuen 3–6 heimoa.[1][2] Entinen seppien (Capitonidae) heimo on nykyisin yhdistetty tukaanien (Ramphastidae) heimoon.[3] Joskus jakamarit ja laiskurit erotetaan tikkalinnuista omaan Galbuliformes-lahkoonsa.[4]
Suomessa on tavattu yhdeksän tikkalintulajia, jotka kaikki kuuluvat tikkojen (Picidae) heimoon.[5] Viher- ja tammitikka ovat satunnaisvieraita, mutta muut kuuluvat maan vakituiseen pesimälajistoon.
Tikkalinnut (Piciformes) on lintujen lahko.
Tikkalintuihin kuuluu luokittelusta riippuen 3–6 heimoa. Entinen seppien (Capitonidae) heimo on nykyisin yhdistetty tukaanien (Ramphastidae) heimoon. Joskus jakamarit ja laiskurit erotetaan tikkalinnuista omaan Galbuliformes-lahkoonsa.
Les Piciformes sont un ordre d'oiseaux largement arboricoles qui comprend neuf familles.
En général les Piciformes sont insectivores bien que les toucans soient plutôt frugivores et que les indicateurs consomment de la cire d'abeille.
Tous les Piciformes ont les pattes avec deux doigts orientés vers l'avant et les deux autres vers l'arrière, une disposition dite zygodactyle adaptée à la vie arboricole le long des troncs.
Dans la classification de Sibley-Ahlquist, les familles des galbulidés et des bucconidés, étaient classées dans un ordre particulier, celui des Galbuliformes. Les galbulidés et les bucconidés sont des taxons frères, et les études génétiques tendent à montrer qu'ils doivent être inclus dans les Piciformes plutôt qu'être séparés dans les Galbuliformes[1].
D'après la classification de référence (version 2.9 2011) du Congrès ornithologique international (ordre phylogénique) :
) Les Piciformes sont un ordre d'oiseaux largement arboricoles qui comprend neuf familles.
Piciformes é unha orde de aves que está formada por seis familias, entre as que se inclúen os petos (Picidae), tucanos (Ramphastidae) e a outros semellantes. Nestas seis familias hai aproximadamente uns 67 xéneros e unhas 400 especies.
En xeral, as Piciformes son insectívoras, aínda que os tucanos coman principalmente froitas e os Indicadores cera de abella. A maioría teñen dous dedos cara adiante e dous cara a detrás, o que lles serve de gran axuda ao pasar bastante tempo nas pólas das árbores.
A miúdo as familias Galbulidae e Bucconidae son separadas formando unha orde de seu; Galbuliformes.
Piciformes é unha orde de aves que está formada por seis familias, entre as que se inclúen os petos (Picidae), tucanos (Ramphastidae) e a outros semellantes. Nestas seis familias hai aproximadamente uns 67 xéneros e unhas 400 especies.
En xeral, as Piciformes son insectívoras, aínda que os tucanos coman principalmente froitas e os Indicadores cera de abella. A maioría teñen dous dedos cara adiante e dous cara a detrás, o que lles serve de gran axuda ao pasar bastante tempo nas pólas das árbores.
A miúdo as familias Galbulidae e Bucconidae son separadas formando unha orde de seu; Galbuliformes.
Djetlovke (lat. Piciformes) su red u razredu ptica koji se najčešće dijeli na dva podreda i šest porodica. To su neobične, dobro opremljene ptice puzačice. Gotovo sve ptice iz ovog reda imaju zygodactilno oblikovana stopala, što znači da imaju dva prsta okrenuta prema naprijed (do polovice prvog članka međusobno sraštena), a dva prema natrag. Svi prsti imaju snažne, oštre kandže polumjesečastog oblika koje im omogućuju hvatanje za okomiti dio stabla, a kljunovi su im također snažni i pri vrhu oštri poput dlijeta (po čemu su i dobili ime).
Imaju i vrlo specifičan rep. Pera u repu su relativno kratka i čvrta, tako da pticama rep služi kao "treća noga" kod puzanja gore-dole po stablu, a najviše kao potporanj kod kljucanja po kori ili dubljenju duplji.
Općenito, te ptice su kukcožderi, iako se tukani hrane uglavnom voćem, a medovođe pčelinjim voskom. One vrste koje se hrane kukcima, kreću se od dna stabla prema krošnji, kljunom razbijaju koru kako bi došli do kukaca ili njihovih ličinki pomažući se pri tome vrlo neobično oblikovanim jezikom. On je vrlo dugačak, crvoliko izvučen, lagano rožnat a uz rubove ima sa svake strane četiri do pet kratkih krutih bodljika čiji izgled podsjeća na kuke na vrhu strelica. Uz to, njihove žlijezde slinovnice luče ljepljivu sluz koja, kao kod mravojeda, premazuje jezik. Nakon što kljunom otvori pristup do potkornih kanala raznih kukaca, jezikom prodire u njih. Smatraju se vrlo korisnim čistačem šuma.
Sve ptice su bez iznimki dupljašice. Gnijezde se u dupljama, bilo da ih izdube same, ili da ih, kao tukani preuzmu od drugih ili se gnijezde u prirodno nastalim. Mladunci svih ptica ih ovog reda su čučavci
Red: Piciformes
Wikivrste imaju podatke o: Djetlovke Djetlovke (lat. Piciformes) su red u razredu ptica koji se najčešće dijeli na dva podreda i šest porodica. To su neobične, dobro opremljene ptice puzačice. Gotovo sve ptice iz ovog reda imaju zygodactilno oblikovana stopala, što znači da imaju dva prsta okrenuta prema naprijed (do polovice prvog članka međusobno sraštena), a dva prema natrag. Svi prsti imaju snažne, oštre kandže polumjesečastog oblika koje im omogućuju hvatanje za okomiti dio stabla, a kljunovi su im također snažni i pri vrhu oštri poput dlijeta (po čemu su i dobili ime).
Imaju i vrlo specifičan rep. Pera u repu su relativno kratka i čvrta, tako da pticama rep služi kao "treća noga" kod puzanja gore-dole po stablu, a najviše kao potporanj kod kljucanja po kori ili dubljenju duplji.
Općenito, te ptice su kukcožderi, iako se tukani hrane uglavnom voćem, a medovođe pčelinjim voskom. One vrste koje se hrane kukcima, kreću se od dna stabla prema krošnji, kljunom razbijaju koru kako bi došli do kukaca ili njihovih ličinki pomažući se pri tome vrlo neobično oblikovanim jezikom. On je vrlo dugačak, crvoliko izvučen, lagano rožnat a uz rubove ima sa svake strane četiri do pet kratkih krutih bodljika čiji izgled podsjeća na kuke na vrhu strelica. Uz to, njihove žlijezde slinovnice luče ljepljivu sluz koja, kao kod mravojeda, premazuje jezik. Nakon što kljunom otvori pristup do potkornih kanala raznih kukaca, jezikom prodire u njih. Smatraju se vrlo korisnim čistačem šuma.
Sve ptice su bez iznimki dupljašice. Gnijezde se u dupljama, bilo da ih izdube same, ili da ih, kao tukani preuzmu od drugih ili se gnijezde u prirodno nastalim. Mladunci svih ptica ih ovog reda su čučavci
Piciformes merupakan salah satu dari 26 ordo dalam kelompok Burung. ordo ini tersusun dari enam familia burung arboreal, dengan familia yang paling terkenal adalah Picidae, yang mencakup Burung pelatuk dan kerabat dekatnya, misalnya Burung tukan. Ada sekitar 67 genera dalam enam familia dan kurang lebih 400 spesies.
Umumnya, Piciformes merupakan insektivora, meskipun kebanyakan tukan makan buah dan Burung pemandu lebah makan lilin lebah.
Piciformes merupakan salah satu dari 26 ordo dalam kelompok Burung. ordo ini tersusun dari enam familia burung arboreal, dengan familia yang paling terkenal adalah Picidae, yang mencakup Burung pelatuk dan kerabat dekatnya, misalnya Burung tukan. Ada sekitar 67 genera dalam enam familia dan kurang lebih 400 spesies.
Umumnya, Piciformes merupakan insektivora, meskipun kebanyakan tukan makan buah dan Burung pemandu lebah makan lilin lebah.
Spætufuglar (fræðiheiti: Piciformes) eru ættbálkur fugla sem telur um 400 tegundir í 60 ættkvíslum, þar á meðal spætur. Flestir spætufuglar nærast á skordýrum þótt túkanar lifi á ávöxtum og hunangsgaukurinn lifi á býflugnavaxi. Nær allir spætufuglar eru með tvær klær sem vísa fram og tvær aftur líkt og páfagaukar.
I Piciformi (Piciformes Meyer & Wolf, 1810) sono un ordine di uccelli abitanti le fitte boscaglie tropicali e le foreste delle regioni temperate. Questi pennuti, dalle forme eleganti e vivacemente colorate, sono particolarmente adattati alla vita arboricola per la presenza di strutture che ne agevolano sensibilmente la possibilità di arrampicarsi sui tronchi e di costruire in essi il nido. Taluni di essi sono, tuttavia, agilissimi volatori.
Uccelli dalle dimensioni oscillanti fra i 9 cm del picchiolo macchiedorate (Picumnus exilis) e i 60 cm del tucano toco (Ramphastos toco), i Piciformi sono riconoscibili per il loro piumaggio poco abbondante e piuttosto rigido, per il becco robusto e talora di proporzioni enormi, per le ali modestamente sviluppate e provviste di nove remiganti primarie, per le zampe brevi e robuste e, nella maggior parte di essi, per i piedi zigodattili e armati di robustissime unghie. Le narici sono imperforate, la coda è a volte piuttosto breve, a volte invece lunghetta e composta da 10-12 timoniere, mentre le remiganti secondarie sono quintocubitali, vale a dire provviste di una quinta remigante secondaria. L'aspetto d'insieme dei Piciformi varia sensibilmente da famiglia a famiglia e se, ad esempio, si prendono in esame gli Indicatoridi, è facile essere tratti in inganno dalla loro accentuata somiglianza con alcuni Passeriformi, tale che il profano sarebbe difficilmente indotto a considerarli affini ai picchi e tantomeno ai tucani. Dimensioni a parte, in essi si rileva inoltre una straordinaria differenza nella forma e nella grandezza del becco: è infatti ben noto che i tucani, della famiglia Ramfastidi, hanno un becco gigantesco, stranamente foggiato e costituito da tessuto osseo spugnoso, mentre gli Indicatoridi ne hanno uno assai piccolo, non più lungo del capo. Nello scheletro, si rileva l'assenza di processi basipterigoiei e invece la presenza di quattordici vertebre cervicali; lo sterno è provvisto di un'ampia spina esterna e privo di spina interna; il metasterno reca quattro intaccature oppure quattro fori, i coracoidi sono separati e il processo precoracoide è piuttosto ridotto.
I Piciformi sono diffusi in quasi tutte le regioni del globo. La famiglia dei Picidi è infatti assente soltanto dal Madagascar, dall'Oceania e dalle regioni dell'Eurasia al disopra del 70° di latitudine boreale. I Ramfastidi abitano le zone tropicali dell'Asia, dell'Africa e dell'America, gli Indicatoridi vivono nelle fitte boscaglie tropicali africane e della regione indomalese, i Bucconidi sono diffusi nell'America tropicale e infine i Galbulidi dalla sezione meridionale del Nordamerica fino all'Argentina. Essenzialmente arboricoli, i Piciformi abitano di solito le fitte foreste e le boscaglie, sia in prossimità di luoghi d'acqua sia lungi da essi; alcune specie sogliono stazionare in regioni montane fino a 2000 m di altitudine, mentre una specie, il picchio di Gila, vive in regioni aride e subdesertiche. Straordinaria è l'abilità di tutti i Piciformi nell'arrampicarsi sui tronchi degli alberi dove quasi tutte le specie rinvengono abbondante nutrimento, ora costituito da insetti e da sostanze vegetali, ora invece da sole sostanze vegetali. Notevole è la loro agilità nel volo, sebbene siano in genere stanziali e non troppo resistenti ai lunghi percorsi nell'aria.
I Piciformi comprendono 438 specie, suddivise in nove famiglie:[1]
I Piciformi (Piciformes Meyer & Wolf, 1810) sono un ordine di uccelli abitanti le fitte boscaglie tropicali e le foreste delle regioni temperate. Questi pennuti, dalle forme eleganti e vivacemente colorate, sono particolarmente adattati alla vita arboricola per la presenza di strutture che ne agevolano sensibilmente la possibilità di arrampicarsi sui tronchi e di costruire in essi il nido. Taluni di essi sono, tuttavia, agilissimi volatori.
Piciformes sunt ordo zoologicus qui in circa decem familiis avium plerumque arboricolarum consistit, quarum notissima est familia Picidarum. Ordo circa sexaginta et septem genera viva et plus quam quadringentas species continet, quarum Picidae sunt paene dimidia pars.
Piciformes sunt ordo zoologicus qui in circa decem familiis avium plerumque arboricolarum consistit, quarum notissima est familia Picidarum. Ordo circa sexaginta et septem genera viva et plus quam quadringentas species continet, quarum Picidae sunt paene dimidia pars.
Geniniai paukščiai (Piciformes) – paukščių (Aves) būrys. Priklauso smulkūs, iki vidutinio didumo, gana įvairios išvaizdos ir gyvenimo būdo miško paukščiai. Jų kojos pritaikytos kopinėti medžių kamienais: du pirštai atkreipti į priekį, 2 atgal. Minta medžių vaisiais ir sėklomis, o kai kurie paukščiai ilgu savo liežuviu iš po žievės bei iš medienos ištraukia besislapstančius vabzdžius ir jų lervas. Kitos rūšys vabzdžius čiumpa snapu ar gaudo skraidančius ore. Milžiniškus Amerikos tropinius drugius morfus lesa vien tik žakamarai, pirmiausia nuplėšdami sparnus. Tukanai ir dauguma ūsių matinasi vaisiais. Medaus rodytojai yra vieninteliai galintys maitintis vašku paukščiai, bet jie dar lesa vabzdžius ir vaisius. Monogamai. Peri drevėse. Geniai ir ūsiai dreves išsikala patys tvirtais savo snapais. Žakamarai, tingiageniai ir ūsiai gali išsirausti urvus žemėje ir termitynuose. Medaus rodytojai yra lizdiniai parazitai, dedantys kiaušinius į kitų paukščių, tarp jų ir genių, lizdus. Jaunikliai – lizdatupiniai.
Daugiausia tropikų paukščiai, tik geniai paplitę vidutinio klimato juostoje. Genių ir tukanų nėra Australijoje.
Būryje 6 šeimos, 67 gentys, daugiau kaip 380 rūšių, Lietuvoje – 9 rūšys geninių šeimoje, iš jų 4 įrašytos į Lietuvos raudonąją knygą.
Geniniai paukščiai (Piciformes) – paukščių (Aves) būrys. Priklauso smulkūs, iki vidutinio didumo, gana įvairios išvaizdos ir gyvenimo būdo miško paukščiai. Jų kojos pritaikytos kopinėti medžių kamienais: du pirštai atkreipti į priekį, 2 atgal. Minta medžių vaisiais ir sėklomis, o kai kurie paukščiai ilgu savo liežuviu iš po žievės bei iš medienos ištraukia besislapstančius vabzdžius ir jų lervas. Kitos rūšys vabzdžius čiumpa snapu ar gaudo skraidančius ore. Milžiniškus Amerikos tropinius drugius morfus lesa vien tik žakamarai, pirmiausia nuplėšdami sparnus. Tukanai ir dauguma ūsių matinasi vaisiais. Medaus rodytojai yra vieninteliai galintys maitintis vašku paukščiai, bet jie dar lesa vabzdžius ir vaisius. Monogamai. Peri drevėse. Geniai ir ūsiai dreves išsikala patys tvirtais savo snapais. Žakamarai, tingiageniai ir ūsiai gali išsirausti urvus žemėje ir termitynuose. Medaus rodytojai yra lizdiniai parazitai, dedantys kiaušinius į kitų paukščių, tarp jų ir genių, lizdus. Jaunikliai – lizdatupiniai.
Daugiausia tropikų paukščiai, tik geniai paplitę vidutinio klimato juostoje. Genių ir tukanų nėra Australijoje.
Būryje 6 šeimos, 67 gentys, daugiau kaip 380 rūšių, Lietuvoje – 9 rūšys geninių šeimoje, iš jų 4 įrašytos į Lietuvos raudonąją knygą.
Dzilnveidīgie jeb dzeņveidīgie (Piciformes) ir putnu kārta, kas apvieno 9 mūsdienās dzīvojošas dzimtas un vairākas izmirušas aizvēsturiskās dzimtas, kas savukārt tiek iedalītas 2 apakškārtās: dzilnu apakškārtā (Pici) un jakamaru apakškārtā (Galbulae), lai gan jakamaru apakškārta reizēm tiek sistematizēta kā atsevišķa jakamarveidīgo putnu kārta (Galbuliformes).[1] Šajā kārtā ir vairāk kā 400 sugas, no kurām lielākā daļa pieder dzilnu dzimtai (Picidae).[2] Dzilnveidīgie putni sastopami gandrīz visā pasaulē, izņemot Madagaskaru, Austrālāziju un polāros reģionus.[2] Lielākā daļa sugu mājo mežos, lai gan dažas sugas piemērojušās videi bez kokiem.[2]
Latvijā sastopamas 9 dzilnveidīgās sugas: baltmugurdzenis (Dendrocopos leucotos), dižraibais dzenis (Dendrocopus major), mazais dzenis (Dendrocopos minor), vidējais dzenis (Dendrocopus medius), melnā dzilna (Dryocopus martius), trīspirkstu dzenis (Picoides tridactylus), pelēkā dzilna (Picus canus), zaļā dzilna (Picus viridis) un tītiņš (Jynx torquilla).[3][4] Visbiežāk sastopamais Latvijā ir dižraibais dzenis.[5] No deviņām sugām Latvijas Sarkanajā grāmatā ierakstītas 4 sugas.[5]
Dzilnveidīgie putni ir gan mazi, gan vidēji lieli vai lieli putni. Mazākie kārtā ir zeltpieres dzenītis (Picumnus aurifrons)[6] un rudais dzenītis (Sasia abnormis).[7] Abu sugu ķermeņa garums ir apmēram 8 cm, svars 7 grami.[6][8][9] Lielākais dzilnveidīgais putns ir lielais tukāns (Ramphastos toco), kura ķermeņa garums, masīvo knābi ieskaitot, ir 63 cm (knābja garums 20 cm), spārnu izplētums 119 cm, svars 680 g[10]
Dzilnveidīgajiem putniem raksturīga liela galva, spēcīgs knābis un aste, un īsas kājas. Lielākā daļa dzilnveidīgo putnu ir kukaiņēdāji, lai gan bārdaiņi un tukāni pamatā barojas ar augļiem. Toties medusrādītāji, lai gan pamatā barojas ar kukaiņiem, ir unikāli putni tādēļ, ka spēj sagremot bišu vasku. Gandrīz visām dzilnveidīgajām sugām ir papagaiļveidīgas pēdas — divi pirksti uz priekšu, divi uz aizmuguri. Šādas pēdas raksturīgas putniem, kas lielāko daļu laika pavada kokos un tās nodrošina putnam stabilitāti, pārvietojoties pa koka stumbru.[2] Izņēmums ir dažas dzeņu sugas, kurām ir tikai trīs pirksti — divi uz priekšu, viens atpakaļ.[5] Atšķirīgs apspalvojums ir jakamarām - šīm sugām nav dūnu un mazuļiem uzreiz pēc izšķilšanās ir jau īstās spalvas. Visi dzilnveidīgie putni ligzdo koku dobumos.
Dzilnveidīgo kārta (Piciformes)
Dzilnveidīgie jeb dzeņveidīgie (Piciformes) ir putnu kārta, kas apvieno 9 mūsdienās dzīvojošas dzimtas un vairākas izmirušas aizvēsturiskās dzimtas, kas savukārt tiek iedalītas 2 apakškārtās: dzilnu apakškārtā (Pici) un jakamaru apakškārtā (Galbulae), lai gan jakamaru apakškārta reizēm tiek sistematizēta kā atsevišķa jakamarveidīgo putnu kārta (Galbuliformes). Šajā kārtā ir vairāk kā 400 sugas, no kurām lielākā daļa pieder dzilnu dzimtai (Picidae). Dzilnveidīgie putni sastopami gandrīz visā pasaulē, izņemot Madagaskaru, Austrālāziju un polāros reģionus. Lielākā daļa sugu mājo mežos, lai gan dažas sugas piemērojušās videi bez kokiem.
Piciformes adalah satu order burung belatuk yang terdiri dari 9 kumpulan keluarga. Piciformes mengandungi kira-kira 67 genera yang masih hidup dengan sekitar lebih 400 spesies, di mana Picidae (burung belatuk dan saudaranya) adalah separuh darinya.
Secara amnya, Piciformes adalah pemakan serangga, walau bagaimanapun spesies seperti burung takur dan toucan kebanyakannya memakan buah-buahan dan musuh lebah adalah unik dari kalangan burung di sebabkan kemampuannya untuk mencerna beeswax (bagaimanapun pemakanan diet berasaskan serangga adalah makanan utamanya). Hampir kesemua Piciformes memiliki kaki zygodactyl seperti parrot, satu kebaikan yang jelas bagi burung yang menghabiskan masa di batang pokok. Terdapat sedikit kekecualian bagi beberapa speseis burung belatuk yang mempunyai tiga jari. Piciformes berbeza dari segi saiz bermula dengan Piculet Rufous yang bersaiz 8 sm panjang dan berat 7 gram, sehingga ke Toucan Toco dengan 63 sm panjang dan berat 680 gram.[1] Kesemua sarangnya adalah di dalam lubang pokok dan mempunyai altricial muda.
Piciformes adalah satu order burung belatuk yang terdiri dari 9 kumpulan keluarga. Piciformes mengandungi kira-kira 67 genera yang masih hidup dengan sekitar lebih 400 spesies, di mana Picidae (burung belatuk dan saudaranya) adalah separuh darinya.
Secara amnya, Piciformes adalah pemakan serangga, walau bagaimanapun spesies seperti burung takur dan toucan kebanyakannya memakan buah-buahan dan musuh lebah adalah unik dari kalangan burung di sebabkan kemampuannya untuk mencerna beeswax (bagaimanapun pemakanan diet berasaskan serangga adalah makanan utamanya). Hampir kesemua Piciformes memiliki kaki zygodactyl seperti parrot, satu kebaikan yang jelas bagi burung yang menghabiskan masa di batang pokok. Terdapat sedikit kekecualian bagi beberapa speseis burung belatuk yang mempunyai tiga jari. Piciformes berbeza dari segi saiz bermula dengan Piculet Rufous yang bersaiz 8 sm panjang dan berat 7 gram, sehingga ke Toucan Toco dengan 63 sm panjang dan berat 680 gram. Kesemua sarangnya adalah di dalam lubang pokok dan mempunyai altricial muda.
Spechtvogels (Piciformes) zijn in de huidige systematiek een orde van de vogels die bestaat uit negen families, waaronder de baardvogels, spechten en de toekans.[1]
In het DNA-onderzoek naar de taxonomie van de vogels van Hackett et al. (2008) is de groep in zijn geheel ingebed binnen wat traditioneel de scharrelaarvogels genoemd wordt. Daarmee zijn zij een onderdeel van de 'landvogels' waartoe ook de zangvogels behoren.
Schubkeel-honingspeurder
Kopersmid (Aziatische baardvogel)
Spechtvogels (Piciformes) zijn in de huidige systematiek een orde van de vogels die bestaat uit negen families, waaronder de baardvogels, spechten en de toekans.
Spettefuglar, Piciformes, er ein biologisk orden av små til mellomstore fuglar som hovudsakleg har leveområde i skog. Den mest kjente av desse er spettefamilien som inkluderer hakkespettar og nære slektningar. Piciformes inneheld nærare 360 artar i om lag 50 slekter i sju familiar, kor spettefamilien samlar over halvparten av artane.[1]
I hovudregelen er Piciformes insektetarar, med unnatak for skjeggfuglar og tukanar som et frukt for det meste, og voksetarar som er heilt unike blant fuglar fordi dei er i stand til å fordøye bivoks, sjølv om hovuddietten også hos voksetarar er insekt. Nesten alle Piciformes har papegøyeliknande zygotisk fot - to tær framover og to bakover, ei ordning som gjev openberre føremonar for fuglar som nyttar mykje tid på trestammar. Eit unnatak er nokre få artar av tretåa hakkespettar. Fuglane i Piciformes har ikkje dun nokon gong, berre ekte fjør. Dei varierer i storleik frå malaypikulett på 8 centimeter i lengd, og vekt på 7 gram, til gulnebbtukan på 61 cm og 500 gram. Alle hekkar i holrom og får ungar som er lite utvikla ved klekking.
Jakamarar og dovenfuglar er sett inn i sin eigen distinkte orden Galbuliformes,[1] men mange handsamar dei to familiane som ein underorden av Piciformes, og likestilla med underordenen Pica som samlar skjeggfuglar, tukanar, voksetarar og spettefamilien. Tidlegare var det dessutan semje om å handsame alle skjeggfuglar som ein familie.[2] Men dette viste seg å vere parafyletisk med omsyn til tukanane. Derfor har autoritetar i systematikk skilt ut dei asiatiske skjeggfuglane til ein ny familie Megalaimidae og dei afrikanske til Lybiidae.
Familiar av spettefuglar i rekkjefølgje etter Clementslista versjon 6.6 frå august 2011[1]
Spettefuglar, Piciformes, er ein biologisk orden av små til mellomstore fuglar som hovudsakleg har leveområde i skog. Den mest kjente av desse er spettefamilien som inkluderer hakkespettar og nære slektningar. Piciformes inneheld nærare 360 artar i om lag 50 slekter i sju familiar, kor spettefamilien samlar over halvparten av artane.
I hovudregelen er Piciformes insektetarar, med unnatak for skjeggfuglar og tukanar som et frukt for det meste, og voksetarar som er heilt unike blant fuglar fordi dei er i stand til å fordøye bivoks, sjølv om hovuddietten også hos voksetarar er insekt. Nesten alle Piciformes har papegøyeliknande zygotisk fot - to tær framover og to bakover, ei ordning som gjev openberre føremonar for fuglar som nyttar mykje tid på trestammar. Eit unnatak er nokre få artar av tretåa hakkespettar. Fuglane i Piciformes har ikkje dun nokon gong, berre ekte fjør. Dei varierer i storleik frå malaypikulett på 8 centimeter i lengd, og vekt på 7 gram, til gulnebbtukan på 61 cm og 500 gram. Alle hekkar i holrom og får ungar som er lite utvikla ved klekking.
Spettefugler (Piciformes) er en orden av primært trelevende fugler. Gruppa består av cirka 467–484 arter, fordelt i ni familier. Søstergruppen er råkefugler (Coraciformes). Årsaken til det usikre antallet skyldes spettefamilien (Picidae), der antallet arter og slektsforholdene dem imellom fortsatt ikke er godt nok avklart.
Spettefuglene er hovedsakelig insektetere, selv om vokseterne også kan utnytte bivoks og tukanene primært er frugivore. Nesten alle artene har korte ekstremiteter med føtter som har to tær (2. og 3. tå) som peker framover og to tær (1. og 4. tå) som peker bakover - såkalt zygodactyly, en evolusjonær adapsjon som har åpenbare fordeler når mesteparten av livet tilbringes i trærne. Zygodactyly gjør artene til ypperlige klatrere. Alle spettefuglene, men unntak for artene i jakamarfamilien, mangler dun i alle stadier av livet, også når de er nyklekte.
Spettefuglene varierer i størrelse, fra den vesle malaypikuletten (Sasia abnormis) som måler cirka 9 cm og veier omkring 7,2–12 g,[1] til tocotucanen (Ramphastos toco) som måler cirka 55–61 cm og veier omkring 500–860 g.[2]
Jakamarer og dovenfugler behandles ofte i den separate ordenen Galbuliformes, men dette savner allmenn aksept. DNA-analyser viser et de danner en egen evolusjonær utviklingslinje, men de fleste regner denne linjen som en delgruppe av spettefugler. De andre familiene danner en monofyletisk gruppe, men slektskapet mellom skjeggfugler og tukaner er ikke fullt klarlagt og det virker som om de afrikanske og asiatiske skjeggfuglene utgjør distinkte evolusjonær linjer. Det samme gjelder for tukanskjeggfuglene. Spettene og vokseterne er søsterfamilier, og de to familiene som er nærmest beslektet med hverandre.
Det hersker noe uenighet om inndelingen av enkelte familier i denne gruppen. Generelt følger inndelingen under HBW Alive og BirdLife International, i henhold til del Hoyo & Collar (2014),[3] men spettefamilien følger Taxonomy in Flux og er i henhold til Boyd (2017).[4] Dette siden Boyd har inkludert mer oppdatert forskning i sin oversikt. Det fører imidlertid til at antallet arter varierer noe i spettefamilien, som fortsatt må påregne nye endringer framover. Spettefamilien omhandler omkring halvpartene av artene og er den mest tallrike og komplekse familien blant spettefuglene. Boyd hevder den har færre arter, men flere slekter enn hva del Hoyo & Collar hevder.
Norske navn på gruppene følger Norsk navnekomité for fugl og er i henhold til Syvertsen et al. (2008).[5] Beskrivelser i parentes er ikke offisielle gruppenavn.
Spettefugler (Piciformes) er en orden av primært trelevende fugler. Gruppa består av cirka 467–484 arter, fordelt i ni familier. Søstergruppen er råkefugler (Coraciformes). Årsaken til det usikre antallet skyldes spettefamilien (Picidae), der antallet arter og slektsforholdene dem imellom fortsatt ikke er godt nok avklart.
Multimedia w Wikimedia Commons Dzięciołowe[2], łaźce (Piciformes) – rząd ptaków z podgromady Neornithes.
Rząd obejmuje gatunki leśne, zamieszkujące cały świat poza Australią, Nową Zelandią, Antarktydą, Madagaskarem i mniejszymi wyspami[3][4].
Najbliżej spokrewnione z wróblowymi i kraskowymi.
Dzięciołowe to prowadzące osiadły lub koczowniczy tryb życia samotniki, zróżnicowane między sobą pod względem rozmiarów, kształtu ciała i ubarwienia. W zależności od gatunku mają od 8 do 60 cm długości, ważą od 6 do 315 g. Drzymy i złotopióry mają smukłe ciało, prosty dziób o hakowatym końcu, krótkie skrzydła i długi ogon, brodacze, miodowody, tukany i dzięciołowate są natomiast krępymi zwierzętami z silnym, potężnym dziobem. U dzięciołowatych dziób przystosował się do drążenia dziupli i wydobywania z pni drzew owadów. Ptaki te mają także bardzo długi język, który, dzięki umięśnionej nasadzie, może wysuwać się daleko poza koniec dzioba. Ubawrwienie dzięciołowych jest najczęściej maskujące. Wewnętrzny palec u części rodzin zwrotny, u pozostałych zwrócony w tył. Zazwyczaj brak dymorfizmu płciowego.
Do rzędu należą następujące podrzędy[2]:
Dzięciołowe, łaźce (Piciformes) – rząd ptaków z podgromady Neornithes.
Piciformes é uma ordem de aves que inclui animais de médias dimensões que habitam o meio arbóreo. O grupo tem cerca de sete famílias, 67 gêneros e 339 espécies, incluindo os tucanos e os pica-paus. Cerca de metade das espécies são constituídas pelos Picidae (pica-paus e descendentes).[1]
Em geral, os piciformes são insetívoros, embora os capitonídeos e tucanos comam principalmente frutas, e os indicatorídeos sejam únicos entre as aves, por serem capazes de digerir cera de abelha (embora insetos constituam a maior parte de sua dieta). A maior parte dos membros da ordem são zigodáctilos, isto é, possuem dois dedos para a frente e dois para trás, uma característica vantajosa para as aves que passam a maior parte do tempo em árvores, exceto algumas espécies de pica-pau, que não têm essa vantagem.
As famílias Galbulidae e Bucconidae, antes incluídas entre a ordem Piciformes, são frequentemente incluídas em uma ordem distinta, os Galbuliformes.[2][3] Historicamente, os Galbuliformes e os Piciformes foram agrupados em uma mesma ordem, pois ambos são zigodáctilos e apresentam semelhanças na estrutura do tendão. Em 2006, a análise do DNA genômico confirmou que Galbulidae e Bucconidae são grupos irmãos dentro da ordem Piciformes, formando uma subordem chamada Galbuli.[4] Entretanto, pensa-se que, como a zigodactilia evoluiu independentemente em diferentes táxons (com os Psittaciformes), esta característica não implica em uma relação evolutiva próxima e a subordem Galbuli é muitas vezes elevada à ordem Galbuliformes.[5]
A reconstrução da história evolutiva dos Piciformes tem sido dificultada pela falta de compreensão da evolução do pé zigodátilo. Uma série de famílias e gêneros pré-históricos, como Neanis e Hassiavis do Eoceno Inferior, às vezes são atribuídos provisoriamente à esta ordem.[6] Existem alguns Piciformes ancestrais extintos conhecidos de fósseis, mas pelo menos em parte provavelmente pertencem aos Pici. Sabe-se que as famílias modernas existem desde meados do final do Oligoceno até o início do Mioceno; consequentemente, as formas mais antigas parecem ser mais basais. Uma grande parte da evolução piciforme parece ter ocorrido na Europa (onde apenas os Picidae ocorrem hoje); talvez até mesmo algumas famílias agora exclusivamente neotropicais têm sua origem no Velho Mundo.
Piciformes é uma ordem de aves que inclui animais de médias dimensões que habitam o meio arbóreo. O grupo tem cerca de sete famílias, 67 gêneros e 339 espécies, incluindo os tucanos e os pica-paus. Cerca de metade das espécies são constituídas pelos Picidae (pica-paus e descendentes).
Em geral, os piciformes são insetívoros, embora os capitonídeos e tucanos comam principalmente frutas, e os indicatorídeos sejam únicos entre as aves, por serem capazes de digerir cera de abelha (embora insetos constituam a maior parte de sua dieta). A maior parte dos membros da ordem são zigodáctilos, isto é, possuem dois dedos para a frente e dois para trás, uma característica vantajosa para as aves que passam a maior parte do tempo em árvores, exceto algumas espécies de pica-pau, que não têm essa vantagem.
Piciformele (Piciformes) este un ordin de păsări arboricole cățărătoare, de mărime și înfățișare foarte variată, care se aseamănă între ele prin piciorul de tip cățărător (are cele două degete externe permanent îndreptate înapoi), ciocul conic și puternic, aripile scurte, penele dure, de regulă multicolore, și lipsa pufului la pasărea adultă. Cuibul și-l fac, de regulă, în scorburi de arbori. Ouăle sunt albe, puii nidicoli.
Cuprinde 6 familii, 62 de genuri și 383 specii. Cele șase familii din ordinul Piciformes sunt: indicatoridele (Indicatoridae), picidele sau ciocănitorile (Picidae), capitonidele sau barbeții (Capitonidae), ramfastidele sau tucanii (Ramphastidae), galbulidele sau jacamarii (Galbulidae) și buconidele sau cucii-bărboși (Bucconidae). Unii specialiști divid capitonidele în 4 familii: Capitonidae, Lybiidae, Megalaimidae și Semnornithidae.
Evoluție și dispariție Comportament Liste Clasificare
Acest articol referitor la subiecte din zoologie este un ciot. Puteți ajuta Wikipedia prin completarea sa.
Piciformele (Piciformes) este un ordin de păsări arboricole cățărătoare, de mărime și înfățișare foarte variată, care se aseamănă între ele prin piciorul de tip cățărător (are cele două degete externe permanent îndreptate înapoi), ciocul conic și puternic, aripile scurte, penele dure, de regulă multicolore, și lipsa pufului la pasărea adultă. Cuibul și-l fac, de regulă, în scorburi de arbori. Ouăle sunt albe, puii nidicoli.
Cuprinde 6 familii, 62 de genuri și 383 specii. Cele șase familii din ordinul Piciformes sunt: indicatoridele (Indicatoridae), picidele sau ciocănitorile (Picidae), capitonidele sau barbeții (Capitonidae), ramfastidele sau tucanii (Ramphastidae), galbulidele sau jacamarii (Galbulidae) și buconidele sau cucii-bărboși (Bucconidae). Unii specialiști divid capitonidele în 4 familii: Capitonidae, Lybiidae, Megalaimidae și Semnornithidae.
Ďatľotvaré alebo ďatle alebo ďatľovce (Piciformes) v širšom zmysle sú rad letcov.
Existujú aj ďatľotvaré / ďatle / ďatľovce v užšom zmysle - pozri nižšie systematika
Patria sem prevažne stromové vtáky. Majú silné prsty prispôsobené šplhaniu, dva prsty smerujú dopredu a dva dozadu, zobák je spravidla dlátovitý s vyplaziteľným jazykom uľahčujúcim chytanie hmyzu. Chvostové perá sú pevnejšie a pomáhajú pri opieraní sa o kmene stromov. Ďatle majú veľmi tvrdú lebku, takže vydrží prudké nárazy pri tesaní zobákom do dreva.
Všetky hniezdia v dutinách, ale nie všetky v živých stromoch (niektoré v uhynutých stromoch, niektoré v zemi alebo termitiskách, medozvestky sú hniezdne parazity). Živia sa prevažne hmyzom, iba medozvestky jedia aj včelí vosk a tukany a fuzáne ovocie.
Väčšina druhov žije v trópoch, len ďatle aj v lesoch mierneho pásma.
Rad ďatľotvaré/ďatle/ďatľovce (Piciformes) v širšom zmysle
Ďatľotvaré alebo ďatle alebo ďatľovce (Piciformes) v širšom zmysle sú rad letcov.
Existujú aj ďatľotvaré / ďatle / ďatľovce v užšom zmysle - pozri nižšie systematika
Galbulidae (bleščavci)
Bucconidae
Capitonidae (brkatci)
Ramphastidae (poprovci ali tukani)
Picidae (žolne)
Indicatoridae
Plezálci (znanstveno ime Piciformes) so red ptic, v katerega običajno uvrščamo malo več kot 400 vrst, razvrščenih v 6 družin z okoli 67 rodovi. V Evropi in Sloveniji živi le družina žoln (Picidae).
Večina predstavnikov je žužkojedih. Skoraj vsi imajo razporeditev prstov na nogah podobno papigam, z dvema prstoma naprej in dvema nazaj, kar olajša plezanje po drevesnih deblih, kjer preživijo večino časa. Gnezdijo v duplih. Največji predstavnik je orjaški tukan, ki doseže 63 cm v dolžino in težo do 800 gramov.
Plezálci (znanstveno ime Piciformes) so red ptic, v katerega običajno uvrščamo malo več kot 400 vrst, razvrščenih v 6 družin z okoli 67 rodovi. V Evropi in Sloveniji živi le družina žoln (Picidae).
Večina predstavnikov je žužkojedih. Skoraj vsi imajo razporeditev prstov na nogah podobno papigam, z dvema prstoma naprej in dvema nazaj, kar olajša plezanje po drevesnih deblih, kjer preživijo večino časa. Gnezdijo v duplih. Največji predstavnik je orjaški tukan, ki doseže 63 cm v dolžino in težo do 800 gramov.
Hackspettartade fåglar (Piciformes) är en ordning av fåglar med sju till nio familjer, beroende på taxonomi.
Jakamarer (Galbulidae) och trögfåglar (Bucconidae) placeras idag ofta i den separata ordningen jakamarfåglar(Galbuliformes)[1] då DNA-analyser visar att de bildar en egen evolutionär utvecklingslinje. De övriga familjerna bildar tillsammans en monofyletisk grupp som beskrivs som underordningen Pici. Hackspettarna (Picidae) och honungsvisarna (Indicatoridae) är de två familjer som är närmast besläktade.[2]
Enligt Clements et al. 2011.[1] Artantalen i uppräkning här nedan är ungefärliga och många arter delas in sin tur upp i en mängd underarter.
Hackspettartade fåglar (Piciformes) är en ordning av fåglar med sju till nio familjer, beroende på taxonomi.
Ağaçkakansılar veya Ağaçkakanlar (Latince: Piciformes, Pici), kuşlar (Aves) sınıfının, karinalılar (Carinatae) bölümünün, gökkuzgunumsular (Coraciiformes) takımına giren ağaçsıl kuşların oluşturduğu bir alt takım.[1] Bu kuşlar içinde en bilineni ağaçkakangillerdir. Ağaçkakansılar yaklaşık olarak 52 cins ve 350’den fazla kuş türünden oluşur.
Genel olarak ağaçkakansılar böcekçil olsalar da tukanlar çoğunlukla meyve ve balkılavuzları ise balmumu ile beslenir. Ağaçkakansıların çoğu papağanlar gibi çift ayak parmaklıdır (zygodactyl) yani ayak parmaklarının ikisi önde ikisi arkadadır. Bu parmak dizilişinin zamanlarının çoğunu ağaçlarda geçiren bu kuşlar için oldukça belirgin yararları vardır. İki üyesi bulunan bir Kuzey Amerika ağaçkakan cinsi istisnai olarak üç parmaklıdır. Ağaçkakansıların herhangi bir yaşta alt tüyleri yoktur ve yalnızca gerçek tüyleri bulunur. Ağaç üstündeki kovuklarda yuva yaparlar ve yavruları tam gelişmemiş olarak yumurtadan çıkar.
Sınıflandırmalar kullanılan kaynaklara göre değişiklik gösterir. Bazen Galbuliformes takımında incelenen Galbulidae ve Bucconidae familyaları da ağaçkakansılar takımına katılır. Aşağıda 2005 tarihli ITIS sınıflandırması kaynak alınmıştır [2]:
Ağaçkakansılar veya Ağaçkakanlar (Latince: Piciformes, Pici), kuşlar (Aves) sınıfının, karinalılar (Carinatae) bölümünün, gökkuzgunumsular (Coraciiformes) takımına giren ağaçsıl kuşların oluşturduğu bir alt takım. Bu kuşlar içinde en bilineni ağaçkakangillerdir. Ağaçkakansılar yaklaşık olarak 52 cins ve 350’den fazla kuş türünden oluşur.
Genel olarak ağaçkakansılar böcekçil olsalar da tukanlar çoğunlukla meyve ve balkılavuzları ise balmumu ile beslenir. Ağaçkakansıların çoğu papağanlar gibi çift ayak parmaklıdır (zygodactyl) yani ayak parmaklarının ikisi önde ikisi arkadadır. Bu parmak dizilişinin zamanlarının çoğunu ağaçlarda geçiren bu kuşlar için oldukça belirgin yararları vardır. İki üyesi bulunan bir Kuzey Amerika ağaçkakan cinsi istisnai olarak üç parmaklıdır. Ağaçkakansıların herhangi bir yaşta alt tüyleri yoktur ve yalnızca gerçek tüyleri bulunur. Ağaç üstündeki kovuklarda yuva yaparlar ve yavruları tam gelişmemiş olarak yumurtadan çıkar.
Ряд дятлоподібних відокремився від примітивних сиворакшоподібних, які були близькими до предків рибалочок і момотів. Ймовірно, першою виникла родина бородаткових, давні предкові форми якамар, туканів і дятлів, а пізніше — родина воскоїдових.[1]
Деякі вимерлі родини та роди птахів з раннього еоцену — Neanis та Hassiavis, Zygodactylidae/Primoscenidae, Gracilitarsidae, Sylphornithidae та Homalopus, міоцену — «Picus» gaudryi та пліоцену — Bathoceleus інколи відносять до ряду дятлоподібних.[2]
Сучасні родини відомі у період з середини—кінця олігоцену до раннього міоцену.
Маса від 6 до 680 г[3]. Найменші розміри має добаш малазійський (Sasia abnormis); найбільші — представники родини туканових (тукан великий), жовна чорна та інші. У одних забарвлення тьмяне, у інших — строкате та яскраве. Статевий диморфізм виражений слабко або відсутній, вікові відмінності незначні. Більшість мають різної довжини прямий, долотоподібний або до кінця дещо зігнутий дзьоб. Найбільших розмірів він досягає у туканових — його довжина може становити половину довжини тіла. Ніздрі не наскрізні. У представників родини дятлових для захисту дихальних шляхів від потрапляння дрібних уламків деревини під час довбання слугують щетинкоподібні пера, що прикривають ніздрі.
Для скелету характерними є 14 шийних хребців, відсутність спинної кістки, дві пари вирізок по задньому краю грудини. Наявний леміш. Лапи зігодактильні (два пальці спрямовані вперед, а два — назад), перший палець у деяких видів зникає. Язик короткий, помірної довжини або дуже довгий і тонкий. Воло відсутнє. Кишечник відносно короткий. Сліпі кишки функціонують або редукуються. У частини родин відсутній жовчний міхур. Куприкова залоза гола або оперена. Гортань трахео-бронхіальна, голосових м'язів одна пара або вони не розвинені.
Оперення доволі рихле, контурні пера з розвиненою пуховою частиною опахала та додатковим стрижнем (у більшості видів). Пух відсутній. Птерилії вузькі, аптерії широкі. Першорядних махових пер 9-11, другорядних — 10-12. Стернових пер 8-12.[1][4]
Зустрічаються на всіх материках, за виключенням Австралії та Антарктиди; відсутні в Новій Гвінеї і Новій Зеландії, на Мадагаскарі. Найбільше видове різноманіття характерне для Південної Америки.
Населяють ліси різного типу, проникають у сади та парки; деякі види мешкають в степу та навіть в напівпустелях (наприклад, дятел техаський (Picoides scalaris) на південному сході Північної Америки, декол андійський (Colaptes rupicola) та дятел сіроголовий (Geocolaptes olivaceus) у Південній Америці).
Більшість видів є осілими або кочуючими, небагато — перелітними (наприклад, крутиголовка).
До розмноження приступають у віці одного року. Моногами. Гніздяться поодинокими парами, рідше невеликими групами. Голоси, як правило, голосні та різкі, іноді мелодійні, для деяких видів характерним є «барабанний дроб», що видається за допомогою дзьоба. У воскоїдових елементом шлюбної поведінки є токові польоти. Гнізда влаштовують переважно в дуплах. Причому більшість представників родини дятлових видовбують їх самостійно, рідше займають порожнини в деревині. Деякі види риють гніздові нори. Наприклад, представники родини якамарових). Дятел сіроголовий (Geocolaptes olivaceus), який мешкає у безлісій місцевості, також риє нори в берегах річок та на схилах пагорбів. Якамарові та лінивкові інколи влаштовують гнізда в термітниках. Ятла руда (Celeus brachyurus), що мешкає в Південно-Східній Азії, робить гніздо в мурашнику. Для цього дятли обриають гнізда великих деревних мурашок роду Crematogaster, розташовані у кронах дерев на висоті від 3 до 20 м від землі. Гнздо має вигляд кули діаметром 20—80 см з більш міцними стінками. Дятел робить отвір у стінці, який веде у внутрішню порожнину, куди самка відкладає яйця. При цьому урашки не чіпають дятлів, а дятли — мурашок[5]. Для 5 африканських видів родини воскоїдових характерний гніздовий паразитизм — вони підкладають свої яйця в гнізда інших видів птахів. Вистилка в гнізді найчастіше відсутня. У кладці від 2 до 13 однотонних білих яєць. Два—три яйця відкладають Лінивкові, 1—4 — Туканові, 2—4 — Бородастикові, різні види дятлових — від 2 до 13 яєць. Насиджують обидва партнери почергово, але самка більш інтенсивно, ніж самець. Пташенята гніздового типу — вилуплюються сліпими і у більшості видів голими. У пташенят добре розвинені п'яткові мозолі (потовщення з шипоподібними сосочками. що відпадають після вильоту з гнізда). Вигодовують обидва батьків. Пташенята залишають гніздо опереними та здатними до польоту. Виводки деякий час тримаються разом, потім розпадаються. Поза періодом розмноження тримаються поодинці або невеликими групами.[4][1]
У живленні переважають різноманітні комахи, їх личинки та яйця, насіння та ягоди. Жовна зелена та крутиголовка споживають переважно дорослих мурашок та їхні яйця. У туканових основний корм — фрукти. Переважно рослинною їжею — плодами та ягодами, рідше — насінням — живляться Лінивкові. Для осілих видів характерна сезонна зміна кормів. Наприклад, дятел звичайний у весняно-літній період здобуває переважно комах та їхніх личинок, тоді як взимку його основний корм — насіння хвойних дерев. Дятел сирійський у гніздовий період поїдає переважно комах та ягоди шовковиці, тоді як взимку живиться ядра кісточок абрикос, сливи тощо. Корм збирають на стовбурах дерев, товстих гілках і у кронах. Деякі види дятлів роблять запаси кормів на зиму. Так, гіла чорновола (Melanerpes formicivorus), що мешкає в Північній і Центральній Америці, восени видовбує у стовбурах дерев, дерев'яних стовпах тисячі невеликих комірок, в які ховає по жолудю. Інколи такі запаси сягають 50 тис. жолудів (зазвичай їх робить група птахів).[5] Майже всі Дятлові добувають їжу довбаючи кору дерев та кущів. Рідше дятлоподібні на землі з поверхні ґрунту і підстилки, незначною мірою розкопуючи її, роблять ходи в мурашниках і термітниках. Якамарові та Лінивкові полюють з присади на комах, подібно до мухоловок. Щодо особливостей пошуку їжі та об'єкту живлення вирізняються представники родини воскоїдових. Вони відомі як медовказчики — птахи вказують місцезнаходження гнізда бджіл або ос з медом іншим тваринам. При цьому вони поїдають лише віск, що залишається. Для його перетравлення у травному тракті цих птахів наявні спеціалізовані види бактерій-симбіонтів.
Дятлоподібні належать до підкласу Кілегрудих (Neognathae) птахів, до клади Anomalogonatae. Взаємозв'язок між рядами цієї групи зображено на кладограмі:
ANOMALOGONATAETrogoniformes (Трогоноподібні)
Coraciiformes (Сиворакшоподібні)
Piciformes (Дятлоподібні)
Таким чином, сестринський таксоном для дятлоподібних є сиворакшоподібні.
Ряд традиційно поділяють на два підряди — Galbuli та Pici, останній включає два інфраряди — Ramphastides та Picides[6]. Загалом ряд нараховує 71 сучасний рід та понад 450 видів. В Україні зустрічається 10 видів[7], серед них дятел трипалий, жовна зелена та дятел білоспинний занесено до Червоної книги України (2009).
Представники підряду характеризуються видовженим тілом; довгим, майже шилоподібним дзьобом із щетинками при основі; короткими крилами; довгим ступінчастим хвостом і м'яким пухнастим оперенням із золотистим полиском. Ці птахи поширені у Центральній і Південній Америці.[5]
Підряд включає доволі різних за зовнішнім виглядом птахів, що характеризуються масивним дзьобом і коренастим тулубом з хвостом середніх розмірів. Поширені ці птахи в Америці, Африці, Європі та Азії, майже скрізь, де зустрічається деревна та чагарникова рослинність.[5]
Філогенетичні зв'язки між родинами ряду представлено на кладограмі:
PICIFORMES GALBULAEGalbulidae Vigors, 1825
Bucconidae Horsfield, 1821
Megalaimidae Blyth, 1852
Lybiidae Sibley & Ahlquist, 1985
Semnornithidae Prum, 1988
Capitonidae Bonaparte, 1838
Ramphastidae Vigors, 1825
Indicatoridae Swainson, 1837
Picidae Leach, 1820
У 2014 році було здійснено секвенування повної геномної послідовності дятла пухнастого (Picoides pubescens)[8]. Завдяки цьому вид має важливе значення для дослідження еволюції геномів птахів.
Представники ряду відіграють важливу роль в природних екосистемах. Особливо помітною вона є для родини дятлових. Зроблені ними дупла в стовбурах дерев згодом заселяють інші види-дуплогніздники, які самостійно їх зробити не можуть.
На деяких видів туканів активно полюють місцеві мешканці заради смачного м'яса, яке вживають в їжу. Красиве оперення туканів використовують для прикрас.
Деяких видів туканів тримають як декоративних птахів.
Якамара-куцохвіст каштанова (Galbalcyrhynchus purusianus) (родина Якамарові)
Таматія панамська (Malacoptila panamensis) (родина Лінивкові)
Бородастик чорнобровий (Megalaima oorti) (родина Бородастикові)
Лібія червона (Lybius bidentatus) (родина Lybiidae)
Евбуко андійський (Eubucco bourcierii) (родина Бородаткові)
Тукан жовтошиїй (Ramphastos ambiguus) (родина Туканові)
Воскоїд великий (Indicator indicator) (родина Воскоїдові)
Жовна чорна (Dryocopus martius) (родина Дятлові)
Крутиголовка (Jynx torquilla) (родина Дятлові)
Bộ Gõ kiến (danh pháp khoa học: Piciformes) là bộ chim gồm có 9 họ, với khoảng 77 chi hiện hữu và hơn 430 loài.
Bộ: PICIFORMES
Cây phát sinh chủng loài dưới đây vẽ dựa theo các kết quả phân tích của Barker và Lanyon (2000)[3], Ericson và ctv. (2006)[4], Hackett và ctv. (2008)[5], Johansson và Ericson (2003)[6], Moyle (2004)[7], Witt (2004)[8].
PiciformesGalbulae
Ramphastides
.jpg)
Bài viết liên quan đến bộ Gõ kiến này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Bộ Gõ kiến (danh pháp khoa học: Piciformes) là bộ chim gồm có 9 họ, với khoảng 77 chi hiện hữu và hơn 430 loài.
Leptosomatiformes (Куролообразные)
Trogoniformes (Трогонообразные)
Bucerotiformes (Удодообразные)
Piciformes (Дятлообразные)
Таким образом, сестринским таксоном для дятлообразных выступает отряд ракшеобразных — в современном (узком) его понимании, не включающем куролообразных (семейство Leptosomatidae — куроловые) и удодообразных (семейства Upupidae — удодовые, Phoeniculidae — лесные удоды, Bucorvidae — рогатые во́роны и Bucerotidae — птицы-носороги).
Отряд дятлообразных включает следующие девять семейств (числа ныне живущих родов и видов приводятся по данным сайта Дж. Бойда[4]):
При этом данные семейства обычно группируются в два подотряда: Galbulae и Pici[18] (а последний, в свою очередь, подразделяют на инфраотряды Ramphastides и Picides[19]).
В различных системах новонёбных птиц отряд дятлообразных принимается в указанном объёме практически неизменно (исключение составляет классификация Сибли — Алквиста[20], в которой монофилия дятлообразных в их традиционном понимании была поставлена под сомнение, и подотряд Galbulae был выделен в отдельный отряд Galbuliformes; позже, однако, более точные молекулярные данные подтвердили монофилию дятлообразных[21]).
Филогенетические связи между семействами, составляющими отряд дятлообразных, можно представить такой кладограммой[4]:
PICIFORMES GALBULAEGalbulidae Vigors, 1825
Bucconidae Horsfield, 1821
Megalaimidae Blyth, 1852
Lybiidae Sibley & Ahlquist, 1985
Semnornithidae Prum, 1988
Capitonidae Bonaparte, 1838
Ramphastidae Vigors, 1825
Indicatoridae Swainson, 1837
Picidae Leach, 1820
В 2012 году шведский орнитолог П. Эрикссон предложил поднять ранг вертишейковых (ныне рассматриваются как подсемейство Jynginae в составе дятловых, однако заметно отличаются от остальных дятловых по морфологии и образу жизни) до ранга семейства Jyngidae — сестринского таксона по отношению к семейству Picidae в узком его понимании[22]. Если данное предложение станет общепринятым, число семейств в отряде дятлообразных увеличится до десяти.
Бо́льшая часть депонированных последовательностей принадлежит пушистому дятлу (Picoides pubescens) — генетически наиболее изученному представителю отряда.
В 2014 году было выполнено секвенирование полной геномной последовательности представителя дятлообразных — пушистого дятла (P. pubescens)[23]. Благодаря достаточно хорошему качеству сборки генома P. pubescens, вид имеет важное значение в сравнительной геномике для выяснения эволюции птичьих геномов[24][25].
В 2012 году шведский орнитолог П. Эрикссон предложил поднять ранг вертишейковых (ныне рассматриваются как подсемейство Jynginae в составе дятловых, однако заметно отличаются от остальных дятловых по морфологии и образу жизни) до ранга семейства Jyngidae — сестринского таксона по отношению к семейству Picidae в узком его понимании. Если данное предложение станет общепринятым, число семейств в отряде дятлообразных увеличится до десяти.
䴕（liè）形目（学名：Piciformes）在动物分类学上是鸟纲中的一个目。这一目的鸟最为人熟悉的是各种啄木鸟。
《尔雅》中称斲（zhuó）木的鸟为“䴕”，这一目中啄木鸟因行为特殊，喜啄木食虫，很早就被人类所注意。
鴷形目分布广泛，除马达加斯加、澳大利亚及一些高纬度岛屿外，全世界都有分布。啄木鸟科的鸟广布于全世界，其他各科仅在热带分布。
这一目的鸟喙直成锥形，十分强健。舌长能伸出口外。尾为平尾或楔尾，脚短，足第2、3趾朝前，第1、4趾朝后，为对趾足。
栖息于树上，食物以昆虫为主，常在树干攀爬。营巢于树洞中，响蜜鴷科的鸟有巢寄生行为，雏鸟晚成型。
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 綱 : 鳥綱 Aves 上目 : 新顎上目 Neognathae 階級なし : ネオアヴェス Neoaves 目 : キツツキ目 Piciformes 学名 Piciformes Meyer & Wolf, 1810 亜目 キツツキ目（キツツキもく、学名 Piciformes）は鳥類の目である。
趾（あしゆび）が前2本、後ろ2本の対趾足（たいしそく）である（通常、鳥の趾は前3本、後ろ1本）。
対趾足は他にオウム目やカッコウ目が持つが、キツツキ目は趾の腱が特殊な形状であり、他のグループと明確な差異がある。
孵化したヒナは目が開いておらず、綿毛も生えない晩成性である。
キツツキ目はキツツキ亜目 Pici とキリハシ亜目 Galbulae に分かれる。
以前はこれらは別系統という説もあり（具体的にそれぞれが何に近いかは諸説あった）、シブリー・アールキスト鳥類分類ではそれぞれを独立目のキツツキ目とキリハシ目 Galbuliformes に分割し、別々の上目に分類している。なお、この狭義のキツツキ目と区別したいとき、キリハシ類を含む広義のキツツキ目を Piciformes sensu Wetmore 1960 と表す。
しかし、2000年代の分子系統学的研究によれば、2つの亜目は単系統かつ姉妹群で、キツツキ目全体も単系統である[1][2]。また、キツツキ亜目を構成する2つの下目（あるいは上科）も単系統で姉妹群である。
キツツキ目の姉妹群はブッポウソウ目（狭義、サイチョウ目・オオブッポウソウ目を除く）である。キツツキ目は伝統的な広義のブッポウソウ目（サイチョウ目・オオブッポウソウ目を含む）には内包される[2]。
![[icon]](http://ja.wikipedia.org/wiki/%E3%83%95%E3%82%A1%E3%82%A4%E3%83%AB:Wiki_letter_w_cropped.svg){kind=small}
この項目は、鳥類に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（ポータル鳥類 - PJ鳥類）。
딱따구리목(Piciformes)은 조류 목의 하나이다. 발가락은 앞쪽으로 2개, 뒤쪽으로 2개가 향하는 대지형(對趾型)이다.(보통, 조류의 발가락은 앞쪽으로 3개 뒤쪽으로 1개가 향해 있다). 다른 앵무새류나 뻐꾸기류도 대지형 다리를 갖고 있지만, 딱따구리 발가락의 힘줄은 특수한 형상을 띠며, 이는 다른 그룹과 뚜렷한 차이가 있다.
2021년 브라운(Braun)과 킴볼(Kimball) 등의 연구에 의한 육조류 계통 분류이다.[1]
육조류 수리류 파랑새류 오스트레일리아조류
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_in_Hyderabad_W_IMG_7547.jpg)
_on_top_of_cactus.jpg)
.jpg)
.jpg)
_on_tree_trunk.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_calling_in_Hyderabad_W_IMG_8290.jpg)
_eating_fruit.jpg)
.JPG)
_(2).jpg)
_calling_in_Hyderabad_W_IMG_8290.jpg)
.jpg)
_female.jpg)
.jpg)
