Galium verum o presoria ye una planta natural d'Eurasia que crez en terrenes secos cerca del mar.
Ye una planta añal yerbácea de gran diferencia d'altor, dende 5 a 120 cm, con tarmu erecto y cuadráu. Les fueyes estreches y llanceolaes arrexuntar en verticiloss de 4-12 fueyes. Les flores pequeñes, de color mariellu brillante tán arrexuntaes en mestos recímanos terminales.
Planta conocida dende l'antigüedá, de la que Dioscórides diz: "La so flor aplicada en forma de emplastro, sana les quemadures del fueu y restaña les efusiones de sangre". El so rayz tiza la virtú xenital". Andres Llaguna añede: "restiñe tou fluxo de sangre". Cúntase amás que les sos belles flores mariella sirvieron na antigüedá pa enrubiar los pelos, según pa cuayar la lleche pa faer quesos qu'adopten un bellu color mariellu. D'esto postreru paez derivar el nome del xéneru (de gala = lleche).[1]
Galium verum describióse por Carlos Linneo y espublizóse en Species Plantarum 1: 107, nel añu 1753.[2]
Galium: nome xenéricu que deriva de la pallabra griega gala que significa "lleche", n'alusión al fechu de que delles especies fueron utilizaes pa cuayar la lleche.[3]
verum: epítetu llatín que significa "verdadera".[4]
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Galium verum o presoria ye una planta natural d'Eurasia que crez en terrenes secos cerca del mar.
Əsl qatıqotu (lat. Galium verum)[1] — qatıqotu cinsinə aid bitki növü.[2]
İkiləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. L'espunyidella groga,[1] o quallallet (Galium verum) és una espècie de planta del gènere Galium, de la família de les rubiàcies. És originària d'Euràsia.
És una planta lleument enfiladissa amb tiges de fins a 120 cm que molt sovint arrelen quan toquen terra. Les fulles són piloses de color verd fosc i d'un a tres cm de llargada. Les flors són agrupades i de color groc.
A la mitologia escandinava, l'espunyidella groga era l'herba de la deessa Frigg.
Les flors s'utilitzaven antigament per quallar la llet i també per a tenyir roba de color vermell. El nom "espunyidella" o "espunyidera" prové d'espunyir o esprémer amb els punys les plantetes després de remullar-les un temps, per a extreure'n el líquid.[2]
L'espunyidella groga, o quallallet (Galium verum) és una espècie de planta del gènere Galium, de la família de les rubiàcies. És originària d'Euràsia.
Llwyn blodeuol sy'n hannu o'r is-drofannau yw Briwydd felen sy'n enw benywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Rubiaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Galium verum a'r enw Saesneg yw Lady`s bedstraw.[1] Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Briwydden Felen, Brigau'r Twynau, Briger y Twynau, Ceilion, Ceulion, Ceulon, Cywer y Llaeth, Llys y Cywer.
Gelwir y teulu Rubiaceae yn 'deulu'r coffi' ar lafar. Ar wahân i goffi ceir aelodau eraill o'r teulu sy'n sy'n cyfrannu'n helaeth i economi gwledydd e.e. O'r planhigyn Cinchona, y daw quinine. Mae gan y planhigyn hwn ddail syml, cyflawn, cyferbyn â'i gilydd, coronigau tiwbaidd ac ofari isradd.
Llwyn blodeuol sy'n hannu o'r is-drofannau yw Briwydd felen sy'n enw benywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Rubiaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Galium verum a'r enw Saesneg yw Lady`s bedstraw. Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Briwydden Felen, Brigau'r Twynau, Briger y Twynau, Ceilion, Ceulion, Ceulon, Cywer y Llaeth, Llys y Cywer.
Gelwir y teulu Rubiaceae yn 'deulu'r coffi' ar lafar. Ar wahân i goffi ceir aelodau eraill o'r teulu sy'n sy'n cyfrannu'n helaeth i economi gwledydd e.e. O'r planhigyn Cinchona, y daw quinine. Mae gan y planhigyn hwn ddail syml, cyflawn, cyferbyn â'i gilydd, coronigau tiwbaidd ac ofari isradd.
Svízel syřišťový (Galium verum) je užitková a léčivá rostlina z čeledi mořenovitých.
Vytrvalá bylina až 100 cm vysoká s čtyřhrannými, zaoblenými olistěnými lodyhami. Jehlicovité listy jsou uspořádané v přeslenech po osmi až po dvanácti. Dosahují rozměru až 2x20mm. Na líci konvexní, hladké a tmavé zelené na rubu konkávní obrvením bělavé s patrnou středovou cévou. Květní laty s množstvím žlutých, medově vonících květů vyrůstají ze stopek rostoucích z úžlabí listenů v přeslenech. Květ drobný, žlutý, čtyřčetný, oboupohlavný. Plodem je dvounažka.[1]
Sbírá se kvetoucí nať.
Rostlina obsahuje enzym parachymosin, který se využívá jako syřidlo při výrobě sýrů.[6] Z tohoto využití je odvozen českojazyčný název a odůvodněn jeho pravopis. Při použití svízele syřišťového získává sýr krásnou žlutou barvu.
Obrázky, zvuky či videa k tématu svízel syřišťový ve Wikimedia Commons
Svízel syřišťový (Galium verum) je užitková a léčivá rostlina z čeledi mořenovitých.
Gul snerre (Galium verum), der også kaldes Jomfru Marias sengehalm, er en 10-60 cm høj urt, der vokser i klitter, på overdrev og vejkanter. Blomsterne dufter sødt og krydret. De søges af mange insekter.
Gul snerre er en løvfældende flerårig urt med en krybende til opstigende vækstform. Bladene er lysegrønne og nåleagtige med tilbagerullet kant, og de sidder i en 8-tallig krans. Planten blomstrer i juni-august. De gule, 4-tallige blomster sidder samlet i tætte, endestillede toppe.
Rodnettet er dybtgående og jordløsnende.
Højde x bredde og årlig tilvækst: 0,30 × 0,60 m (30 × 30 cm/år).
Planten er knyttet til mager jord, hvor græs og andre kraftige, skyggende planter bliver holdt nede ved trafik, græsning eller slåning. Det gør den almindelig på overdrev, bakkeskrænter, langs vejkanter, på sandede strandenge og i klitter, hvor dens naturlige naboer er:
Gul snerre er brugt som farveplante. Roden kan farve kraprødt, og blomsterne kan farve gult og olivengrønt.[1]
Den er meget velegnet i en anlagt blomstereng, hvor den bidrager til den ret sene blomstring, sammen med sine naturlige naboer. Gul snerre er værtsplante for planteædende insektlarver som for eksempel snerresværmerens.
Gul snerre (Galium verum), der også kaldes Jomfru Marias sengehalm, er en 10-60 cm høj urt, der vokser i klitter, på overdrev og vejkanter. Blomsterne dufter sødt og krydret. De søges af mange insekter.
Das Echte Labkraut (Galium verum), auch Gelbes Waldstroh, Liebfrauenbettstroh, Liebkraut, Gliedkraut, Gelb-Labkraut genannt, ist eine Pflanzenart aus der Gattung Labkräuter (Galium) innerhalb der Familie der Rötegewächse (Rubiaceae). Sie ist in Eurasien verbreitet.
Das Echte Labkraut wächst als ausdauernde krautige Pflanze und erreicht Wuchshöhen von meist 20 bis 70 Zentimetern, selten bis zu 1 Meter. Es werden unter- und oberirdische Ausläufer gebildet.[1] Die aufrechten oder aufsteigenden bis niederliegenden, rundlichen Stängel sind abstehend kurz behaart und besitzen oben vier erhabene Leisten.
Die Laubblätter sind zu sechst bis zwölft im Quirl angeordnet. Die Blattspreiten sind bei einer Länge von 15 bis 25 Millimetern sowie einer Breite von etwa 1 Millimeter schmal linealisch, nadelförmig, gefurcht, am Rand zurückgerollt und einnervig oder undeutlich nervig sowie unterseits weichhaarig.
Die Blütezeit reicht von Mai bis September. Die Blüten sind rispigen Blütenständen angeordnet. Die relativ kleinen Blüten riechen intensiv nach Honig. Die gold- bis zitronengelbe Krone ist radförmig; die Kronzipfel sind kurz bespitzt, nicht grannenspitzig.
Die Frucht ist glatt.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 22 oder 44.[2]
Das Echte Labkraut ist ein Hemikryptophyt (Schaftpflanze). Es ist durch rückwärts gerichtete Äste auch ein Spreizklimmer. Die nadelförmigen Blätter sind als eine Trockenheitsanpassung zu verstehen; beim Trocknen werden sie meist schwarz.[1]
Die Blüten duften nach Honig; es liegt eine Bienenfutterpflanze vor. Die Blüten sind selbststeril, jedoch ist Nachbarbestäubung möglich.[1]
Die glatten, schwarzen Früchte werden von Ameisen ausgebreitet; es findet aber auch Verdauungsverbreitung statt. Fruchtreife ist von August bis Oktober.[1]
Das Echte Labkraut ist die Futterpflanze der Raupen beispielsweise des Kleinen Weinschwärmers, einer dämmerungs- und nachtaktiven Art aus der Familie der Schwärmer, sowie des Taubenschwänzchens.[3]
Das Echte Labkraut wird von den Rostpilzen Puccinia punctata und Thekopsora guttata befallen.[4]
Das Echte Labkraut ist eurasisch verbreitet. Das Echte Labkraut kommt in Mitteleuropa im Tiefland westlich der Weser nur selten vor, östlich von ihr ist es zerstreut; in Gegenden mit Sandböden fehlt es örtlich oder es ist dort nur selten; in den übrigen Gebieten kommt es häufig vor. In den Alpen steigt es bis zur Grenze des Ackerbaues auf.
Das Echte Labkraut gedeiht am besten auf kalkhaltigen, nährstoffarmen, trockenen oder wechselfeuchten Lehm- oder Lössböden. Es besiedelt vorwiegend Magerrasen und -weiden, Wiesen, Halbtrockenrasen, warme Saumbereiche von Gebüschen und Wegraine, aber auch Moorwiesen. Seine Standorte sind sonnig-warm und häufig südlich exponiert; es geht aber auch in Flachmoore. Es ist in Mitteleuropa eine schwache Charakterart der Klasse Festuco-Brometea, kommt aber auch in Gesellschaften der Verbände Molinion oder Erico-Pinion oder der Ordnung Origanetalia vor.[2]
Die Erstveröffentlichung von Galium verum erfolgte 1753 durch Carl von Linné. Synonyme für Galium verum L. sind: Galium floridum Salisb. nom. superfl., Galium verum var. typicum Rouy nom. inval., Galium verum subsp. euverum Hyl. nom. inval., Asterophyllum galium Schimp. & Spenn., Rubia vera (L.) Baill.[5]
Von Galium verum gibt es vier Unterarten:[5]
Außerdem wird noch unterschieden:
Wie andere Galium-Arten enthält das Echte Labkraut das Labferment, das bei der Käseherstellung genutzt wird. Heute hat man allerdings andere Quellen für das Labferment. Doch für die Herstellung von englischem Chesterkäse wird das Kraut noch heute genutzt. Die Farbstoffe der Blüten geben dem Chesterkäse seine gelblich-orange Farbe und sind verantwortlich für den besonderen Geschmack.
In Schottland wird das Echte Labkraut noch heute als Färbemittel verwendet; die Wurzeln färben rot, die Blüten gelb. Die blühende Pflanze ist auch zum Aromatisieren und Gelbfärben von Getränken geeignet.
Das Echte Labkraut wird als Zierpflanze und in Wildpflanzengärten verwendet. Es lässt sich zur Kultur auch vegetativ durch „Wurzelausläufer“ vermehren.
Als pharmazeutische Droge dient das getrocknete, zur Blütezeit gesammelte Kraut.
Wirkstoffe sind: Flavonoide, Iridoid-Glykoside, wie Asperulosid und Monotropein; weiterhin, Chlorogensäure, in Spuren Anthrachinon-Derivate; im frischen Kraut ist auch ein dem Labenzym ähnliches Protein, das Milch zur Gerinnung bringt.
Anwendungen: Das Echte Labkraut wird vor allem in der Volksmedizin genutzt. Im Vordergrund stehen die harntreibenden Eigenschaften des Krauts, das man als Tee bei geschwollenen Knöcheln und bei Katarrhen der Harnwege gibt, auch äußerlich wird es gelegentlich noch eingesetzt bei schlecht heilenden Wunden. Hierbei muss aber hervorgehoben werden, dass es bisher keine Belege für die Wirksamkeit bei diesen Indikationen gibt.
An der Universität Würzburg werden präklinisch Extrakte für die Krebstherapie erforscht.[7][8]
Das Echte Labkraut (Galium verum), auch Gelbes Waldstroh, Liebfrauenbettstroh, Liebkraut, Gliedkraut, Gelb-Labkraut genannt, ist eine Pflanzenart aus der Gattung Labkräuter (Galium) innerhalb der Familie der Rötegewächse (Rubiaceae). Sie ist in Eurasien verbreitet.
Galium verum (lady's bedstraw[1] or yellow bedstraw) is a herbaceous perennial plant of the family Rubiaceae. It is widespread across most of Europe, North Africa, and temperate Asia from Israel, Lebanon and Turkey to Japan and Kamchatka. It is naturalized in Tasmania, New Zealand, Canada, and the northern half of the United States. It is considered a noxious weed in some places.[2][3][4]
Galium verum is a low scrambling plant, with the stems growing to 60–120 centimetres (24–47 in) long, frequently rooting where they touch the ground. The leaves are 1–3 cm (0.39–1.18 in) long and 2 millimetres (0.079 in) broad, shiny dark green, hairy underneath, borne in whorls of 8–12. The flowers are 2–3 mm (0.079–0.118 in) in diameter, yellow, and produced in dense clusters. This species is sometimes confused with Galium odoratum, a species with traditional culinary uses.[5]
In medieval Europe, the dried plants were used to stuff mattresses,[6] as the coumarin scent of the plants acts as a flea repellant. The flowers were also used to coagulate milk in cheese manufacture (which gives the plant its name, from the Greek word γάλα, gala 'milk') and, in Gloucestershire, to colour the cheese double Gloucester.[7] The plant is also used to make red madder-like and yellow dyes. In Denmark, the plant (known locally as gul snerre) is traditionally used to infuse spirits, making the uniquely Danish drink bjæsk.
Frigg was the goddess of married women, in Norse mythology. She helped women give birth to children, and as Scandinavians used the plant lady's bedstraw (Galium verum) as a sedative, they called it Frigg's grass.[8]
In Romanian folklore, it is called sânziana and it is linked to the Sânziene fairies and their festival on June 24.
In Gaelic mythology, the hero Cú Chulainn, who suffered fits of rage during battle, would take a tea of this plant to calm his frenzy. The plant is known as lus chneas Chù-Chulainn 'the herb of Cú Chulainn's skin' in Scottish Gaelic,[9] and in the 14th/15th centuries it occurred with the Irish name Bolad cneise con Culainn ‘the smell of Cú Chulainn’s skin’ (NLI G 11 182b2).[10]
Many varietal and subspecific names have been proposed, but only four are currently (May 2014) recognized:[2]
Seedling
.JPG)
Yellow bedstraw (Sânziana galbenă) from the spontaneous flora of the Transylvanian Plateau Galium verum (lady's bedstraw or yellow bedstraw) is a herbaceous perennial plant of the family Rubiaceae. It is widespread across most of Europe, North Africa, and temperate Asia from Israel, Lebanon and Turkey to Japan and Kamchatka. It is naturalized in Tasmania, New Zealand, Canada, and the northern half of the United States. It is considered a noxious weed in some places.
Galium verum is a low scrambling plant, with the stems growing to 60–120 centimetres (24–47 in) long, frequently rooting where they touch the ground. The leaves are 1–3 cm (0.39–1.18 in) long and 2 millimetres (0.079 in) broad, shiny dark green, hairy underneath, borne in whorls of 8–12. The flowers are 2–3 mm (0.079–0.118 in) in diameter, yellow, and produced in dense clusters. This species is sometimes confused with Galium odoratum, a species with traditional culinary uses.
Galium verum L., cuajaleche, galio, presera, sanjuanera es una planta natural de Eurasia que crece en terrenos secos cerca del mar.
Es una planta anual herbácea de gran diferencia de altura, desde 5 a 120 cm, con tallo erecto y cuadrado. Las hojas estrechas y lanceoladas se agrupan en verticilos de 4-12 hojas. Las flores pequeñas, de color amarillo brillante están agrupadas en densos racimos terminales.
Planta conocida desde la antigüedad, de la que Dioscórides dice: "Su flor aplicada en forma de emplastro, sana las quemaduras del fuego y restaña las efusiones de sangre". Su raíz atiza la virtud genital". Andres Laguna añade: "restiñe todo fluxo de sangre". Se cuenta además que sus bellas flores amarilla sirvieron en la antigüedad para enrubiar los cabellos, así como para cuajar la leche para hacer quesos que adoptan un bello color amarillo. De esto último parece derivar el nombre del género (de gala = leche).[1]
Galium verum fue descrita por Carlos Linneo y publicado en Species Plantarum 1: 107, en el año 1753.[2]
Galium: nombre genérico que deriva de la palabra griega gala que significa "leche", en alusión al hecho de que algunas especies fueron utilizadas para cuajar la leche.[3]
verum: epíteto latíno que significa "verdadera".[4]
Frigg era la diosa de las mujeres casadas, en la mitología nórdica. Ayudó a las mujeres a dar a luz a sus hijos, y como los escandinavos usaban la paja de la sanjuanera (Galium verum) como sedante, la llamaron hierba de Frigg.[8]
Karte mit allen verlinkten Seiten: 
|url= (ayuda) Galium verum L., cuajaleche, galio, presera, sanjuanera es una planta natural de Eurasia que crece en terrenos secos cerca del mar.
Hobumadar (Galium verum) on madaraliste sugukonda madara perekonda kuuluv mitmeaastane rohttaimeliik.
Rahvapäraseid nimetusi: kollased maitsed, kõhurohi, liikmerohi, neitsipunad.
Ülejäänud Eestis esinevatest madara liikidest on hobumadar kergesti eristatav õite kollase värvuse järgi. Vars on 30–60 cm pikk, püstine, ümar, harunemata. Lehed kitsad, lineaalsed, tugevalt sissepoole rullunud servaga, peavarrel enamasti 8–12 kaupa. Õied kollased, tugeva magusa lõhnaga, koondunud suurtesse harunenud ebasarikatesse. Õitseb juunist septembrini [1].
Kasvab kuivadel liivastel ja lubjarikastel rohumaadel, sageli koos mägiristiku ja angerpistiga. Levinud Eestis paiguti, kuid Lääne- ja Põhja-Eestis on tavaline.
Hobumadara juurtest saadakse tumepunast (Läti lipu värvi) värvainet lõnga või kangaste värvimiseks. Kuna hobumadara õied on hästi intensiivselt kollased, siis on nad võetud kasutusele ka riide värvimisel: nad annavad puhta kollase värvuse.
Hobumadar on ka ravimtaim. Tema head omadused tulenevad eelkõige tugevast põletikuvastasest toimest. Hobumadara tee aitab reuma, maksa- ja neerupõletike ning verehaiguste korral. Madaramahlast valmistatavat salvi kasutatakse haavandite ja ekseemi raviks.[2]
Hobumadar on ka hinnatud meetaim.
Hobumadar (Galium verum) on madaraliste sugukonda madara perekonda kuuluv mitmeaastane rohttaimeliik.
Rahvapäraseid nimetusi: kollased maitsed, kõhurohi, liikmerohi, neitsipunad.
Ziabelar horia (Galium verum) errubiazeoen familiako belar landarea da, 60-120 cm luzea. Eurasiako kostaldetik hurbil bizi den landare hau sendabelar ezaguna da.[1]
Zurtoin zuzen biribila eta iletsu samarra du, hostoak latz belarraren antzekoak eta harenak bezala antolatuak, eta lorea lau hostokoa txikia eta kolorez horia, zurtoin txikien puntan mordotan antolatua. Esnea mamitzeko erabiltzen zen lehen. Belardietan, bide bazterretan eta baso ertzetan hazten da.
Artikulu hau biologiari buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Ziabelar horia (Galium verum) errubiazeoen familiako belar landarea da, 60-120 cm luzea. Eurasiako kostaldetik hurbil bizi den landare hau sendabelar ezaguna da.
Zurtoin zuzen biribila eta iletsu samarra du, hostoak latz belarraren antzekoak eta harenak bezala antolatuak, eta lorea lau hostokoa txikia eta kolorez horia, zurtoin txikien puntan mordotan antolatua. Esnea mamitzeko erabiltzen zen lehen. Belardietan, bide bazterretan eta baso ertzetan hazten da.
Keltamatara (Galium verum) monivuotinen, Euraasiassa laajalle levinnyt matarakasvi.
Keltamatara kasvaa 20–60 cm korkeaksi. Kasvin vankka varsi on pysty, hienokarvainen, liereä ja vain tyviosastaan nelisärmäinen. Neulasmaiset, alta valkokarvaiset lehdet muodostavat tavallisesti 8-lehtisiä kiehkuroita. Kukinto on laaja, tiheäkukkainen viuhko. Keltaiset kukat tuoksuvat voimakkaasti. Keltamatara kukkii heinä–syyskuussa.[1]
Keltamatara risteytyy helposti paimenmataran (G. album) kanssa. Lajien risteymä piennarmatara (G. x pomeranicum) on esimerkiksi Suomessa monin paikoin jo keltamataraa yleisempi. Risteytyminen onkin harvinaistanut merkittävästi keltamataran kantaa.[2]
Keltamataran levinneisyysalue on varsin laaja. Sitä tavataan lähes koko Euroopassa, ja levinneisyysalue ulottuu Lähi-idän ja Siperian kautta Pohjois-Aasiaan aina Japaniin saakka. Ihmisen mukana laji on levinnyt myös Pohjois-Amerikkaan.[3] Suomessa keltamataraa tavataan harvinaisena Etelä-Lappia myöten, mutta tavallinen laji on linjan Kristiinankaupunki–Lappeenranta eteläpuolella.[4]
Keltamatara viihtyy kuivilla, aurinkoisilla paikoilla, kuten kedoilla, kallioilla, tienvarsilla sekä ulkosaariston nummilla ja katajikoissa.[1]
Keltamatara on vanha rohdoskasvi. Sitä on käytetty muun muassa ihotautien ja kouristusten hoitoon sekä munuaisvaivoihin. Sitä on käytetty myös maidon juoksuttamiseen juustonvalmistuksessa.[5] Keltamatara on myös perinteinen värikasvi, jonka juurista saadaan punaista ja kukista keltaista väriä.[6]
Monissa maissa, myös Suomessa, keltamataraa on nimitetty Neitsyt Marian sänkyheinäksi, koska vanhan pyhimystarun mukaan Maria nukkui keltamataran oljilla. Esimerkiksi lajin englanninkielinen nimi Lady's Bedstraw viittaa tähän taruun. Toisen tarinan mukaan Jeesuksen seimeen laitettiin pehmusteeksi mataroita, sillä aasit olisivat syöneet muut kasvit. Suomessa keltamatara on tunnettu myös nimellä ruumiinheinä, koska mataroita laitettiin arkkuun vainajan alle.[5][7]
Keltamatara (Galium verum) monivuotinen, Euraasiassa laajalle levinnyt matarakasvi.
Galium verum
Le Gaillet jaune (Galium verum L.) est une plante herbacée vivace de la famille des Rubiacées.
On la connaît également sous le nom de Caille-lait jaune, Gaillet vrai.
Plante à tige quadrangulaire robuste, longue de 15 cm à 1 m. Feuilles verticillées par 6 à 9. Fleurs jaunes à 4 pétales en croix en inflorescences partant de l'aisselle des feuilles et les dépassant longuement. Elle possède des tiges souterraines traçantes.
Plante vivace hémicryptophyte.
Floraison de mai à septembre.
Plante très commune, se rencontrant dans les lisières, les haies, les broussailles, chemins, prairies et pentes jusqu'à 2 700 m.
Aime les sols secs à mi-secs.
La plante, comme son nom l'indique, aurait servi à faire du cailler le lait pour la production de fromage.
On lui attribue les propriétés médicinales suivantes :
Mélanger 2 cuillerées à soupe de plante fleurie hachée à 1 litre d'eau.
Porter à ébullition pendant cinq minutes.
Laisser tirer.
En compresse pour la peau, elle permet de soulager la douleur, les brûlures ou agit comme un astringent léger.
En usage interne, elle agit comme diurétique au niveau des reins ou de la vessie.
Galium verum
Le Gaillet jaune (Galium verum L.) est une plante herbacée vivace de la famille des Rubiacées.
On la connaît également sous le nom de Caille-lait jaune, Gaillet vrai.
A agana (Galium verum L.), tamén chamada callaleite, herba coalleira, herba da agana, herba do agano, herba do rodico, herba dos aganos, preseira, presoiro e rodesno, é unha planta orixinaria de Eurasia que medra en terreos secos, preto do mar.
É unha planta anual herbácea con rizoma moi ramificado, caule ergueito, de sección cadrada e altura moi variábel, desde 5 a 120 cm (ordinariamente, de 20 a 70 cm), con follas, estreitas e lanceoladas, agrupadas en verticilos de 4-12 follas, e flores pequenas, cruciformes, de cor amarela brillante, agrupadas en densos acios terminais, que desprenden un aroma agradábel, semellante ao do mel. En Galicia pódese ver especialmente nas montañas do interior.
Galium verum foi descrita por Linneo e publicada en Species Plantarum 1: 107, no ano 1753.[2]
A agana (Galium verum L.), tamén chamada callaleite, herba coalleira, herba da agana, herba do agano, herba do rodico, herba dos aganos, preseira, presoiro e rodesno, é unha planta orixinaria de Eurasia que medra en terreos secos, preto do mar.
Žołty sydrik (Galium verum) je rostlina ze swójby čerwjenkowych rostlinow (Rubiaceae).
Žołty sydrik je trajne zelo, kotrež docpěje wysokosć wot 30 hač do 60 cm (wot 15 hač do 50 cm) a šěrokosć wot hač do 1,2 m. Zrunane stołpiki su krute a maja tupe hrany.
Wuske łopjena su linealne a maksimalnje docpěja šěrokosć wot 2 mm a dołhosć wot hač do 2,5 cm. Wone su na hornim boku ćmowozelene, na delnim boku krótkokosmaće šěre. Jich kroma je zawita. 8-12 jehłojtych, 1-2,5 mm dołhich łopješkow steji w srjedźnych mutličkach.
Kćěje wot junija hač do septembra. Citronužołte abo złotožołte kćenja docpěja šěrokosć wot 2 hač 4 mm. Wonja mjedojće a steja w hustych, nakónčnych pakićach. Króna njese 4 kónčki a docpěje šěrokosć wot něhdźe 3 mm.
Rosće na suchich łukach a pastwach, na skłoninach, na kromach kerčinow a na łuhojtych łukach. Ma radšo w prawym měrje suche, słónčne hač połsćinowe stejnišća.
Rostlina je w Euraziji a sewjernej Ameriki rozšěrjena, při čimž w nimale cyłej Europje, ale w Němskej jenož rozpjeršena wustupuje.
Žołty sydrik (Galium verum) je rostlina ze swójby čerwjenkowych rostlinow (Rubiaceae).
Il caglio zolfino (nome scientifico Galium verum L., 1753) è una pianta erbacea, perenne, dai piccoli fiori gialli, appartenente alla famiglia delle Rubiaceae.
La famiglia di appartenenza del “caglio zolfino” (Rubiaceae) è una famiglia vegetale abbastanza numerosa, organizzata in 550 generi per un totale di circa 9000 specie[1].
Il genere di appartenenza (Galium) è mediamente numeroso e comprende circa 400 specie, diffuse soprattutto dai Tropici alle zone temperate (sia nord che sud) delle quali almeno una sessantina sono proprie della flora italiana.
Il genere di questa scheda fa parte della tribù delle Galieae[2][3], piante erbacee con stipole sviluppate fino a confondersi con le foglie in verticilli posti ai nodi del fusto e con frutti diacheni, o secondo altri Autori a quella delle Rubieae[4]. In particolare il Galium verum fa parte del "Gruppo di Galium verum" che comprende, oltre alla pianta di questa scheda, anche la specie Galium tunetanum Lam. - Caglio tunisino (con corolla pelosa anche esternamente e frutti irsuti)[4].
Questa pianta appartiene ad un genere difficile in quanto presenta una elevata variabilità. Questo significa che la specie si presenta con molte varianti e ibridi. Nell'elenco che segue sono indicate alcune varietà e sottospecie (l'elenco può non essere completo e alcuni nominativi sono considerati da altri autori dei sinonimi della specie principale o anche di altre specie):
Nell'elenco che segue sono indicati alcuni ibridi interspecifici:
La specie di questa scheda ha avuto nel tempo diverse nomenclature. L'elenco che segue indica alcuni tra i sinonimi più frequenti:
La specie che più si avvicina a quella di questa scheda è ovviamente quella appartenente al Gruppo di Galium verum (Galium tunetanum); ma altre specie sono confondibili con Galium verum come le piante di Galium lucidum All. specialmente nella variante a fiori giallastri.
L'etimologia del nome generico (Galium) ci riporta molto indietro nel tempo. Dai testi di Dioscoride Pedanio (Anazarbe in Cilicia, 40 circa - 90 circa), che fu un medico, botanico e farmacista greco antico che esercitò a Roma ai tempi dell'imperatore Nerone, sappiamo che “Galion”, anticamente, era una pianta usata nella coagulazione del latte per ottenere il formaggio[2]. In effetti “Galium” deriva dalla parola greca “gala” (=latte) alludendo così al fatto che alcune specie del genere Galium vengono utilizzate per cagliare il latte[5].
L'epiteto specifico (verum) indica che si tratta di una specie molto comune (= vera).
Il binomio scientifico attualmente accettato (Galium verum) è stato proposto da Carl von Linné (Rashult, 23 maggio 1707 – Uppsala, 10 gennaio 1778) biologo e scrittore svedese, considerato il padre della moderna classificazione scientifica degli organismi viventi, nella pubblicazione Species Plantarum del 1753.
In lingua tedesca questa pianta si chiama Echtes Labkraut; in francese si chiama Gaillet jaune; in inglese si chiama Lady's Bedstraw (pagliericcio di Nostra Signora), con riferimento alla leggenda che quest'erba sia stata usata come giaciglio per la mangiatoia di Betlemme.
Si tratta di una pianta erbacea la cui altezza può variare da 20 a 120 cm. La forma biologica della specie è emicriptofita scaposa (H scap); ossia è una pianta perennante con gemme poste al livello del suolo con fusto allungato e mediamente foglioso.
Le radici sono secondarie da rizoma (in particolare si diramano dai nodi del rizoma).
Il fusto è eretto e ramoso a sezione tetragona (nella parte basale è cilindrico); caratteristiche sono le quattro linee di peli, rivolti all'insù, disposte lungo il fusto. La parte ipogea consiste in un bruno rizoma, mentre la base può essere anche lignificata. La sua sezione è caratterizzata dall'avere fasci conduttori collaterali. Durante la fase secca il fusto si annerisce.
Le foglie sono verticillate con 8 – 12 strette lacinie a consistenza piuttosto coriacea. Ogni foglia ha una sola e prominente nervatura (carenatura) ed ha i margini riflessi; la pagina superiore è di colore verde scuro e aspetto lucido, quella inferiore è tomentosa. In realtà queste foglie sono delle stipole con lamina uguale a delle normali foglie (le foglie vere sono soltanto quelle relative alle due ascelle fogliari che si diramano in posizioni opposte[1]). In effetti tutte le piante del genere Galium sono caratterizzate dall'avere stipole “inter-picciolari”. Dimensione delle foglie: larghezza 1 – 2 mm; lunghezza 15 – 20 mm.
L'infiorescenza è racemosa sia terminale che ascellare; in tutti i casi la forma è piramidale-ovoidale. A volte i racemi si presentano interrotti. Dimensione delle infiorescenze : 30 cm. Lunghezza dei peduncoli : 2 – 3 cm.
I fiori sono ermafroditi, attinomorfi, tetraciclici (formati cioè da 4 verticilli: calice – corolla – androceo – gineceo), tetrameri (calice e corolla formati da 4 elementi) e epigini. Sono inoltre piccoli e molto uguali tra di loro, pedicellati ma senza bratteole. Alla sera e prima della pioggia profumano molto. Sono proterandri (gli organi maschili maturano prima di quelli femminile per evitare una eccessiva autoimpollinazione). Dimensione dei pedicelli : 3 – 5 mm.
Il frutto che si origina dall'ovario è unico, secco e appena peloso; è indeiscente ed è formato da due lobi, ognuno contenente un seme (frutto di tipo bi-mericarpico). Il frutto è visibile dall'esterno (e non avvolto come in altri generi della stessa famiglia) ed è di colore bruno. Dimensione del frutto: 1 – 1,5 mm.
L'”erba zolfina” ha proprietà terapeutiche contro le verruche, ed è inoltre vulneraria (guarisce le ferite), astringente (limita la secrezione dei liquidi), diuretica (facilita il rilascio dell'urina), antispasmodica (attenua gli spasmi muscolari, e rilassa anche il sistema nervoso) e sedativa (calma stati nervosi o dolorosi in eccesso).
Dal gambo fuoriesce un liquido bianco, questo viene usato come enzima (la fitochimasi) per la coagulazione del latte nella produzione di formaggi.[7]. In alcune zone si usano i frutti come il caffè (il seme può essere tostato con le stesse procedure del caffè) e con le parti aeree della pianta (le cime fiorite) si fanno delle bevande[8]. L'infuso di caglio zolfino viene utilizzato anche in alcuni liquori e amari digestivi.
Dal rizoma e dai fiori si ottengono delle sostanze coloranti (rispettivamente rosso e giallo se bolliti con allume). Si possono ottenere anche repellenti.
Sono piante frequentemente usate nel giardinaggio rustico o roccioso in quanto possono creare delle gradevoli macchie colorate sia per bordure che siepi. Devono essere sistemate in un suolo umido e non in posizione completamente soleggiata con suoli sciolti e lievemente acidi. È considerata pianta invasiva. Il seme deve essere seminato in tarda estate, mentre la divisione può essere fatta in primavera.
In passato questa pianta è stata usata per vari scopi, ad esempio per riempire i materassi con le parti essiccate, oppure per allontanare gli insetti (sembra che uccida le pulci).
Il caglio zolfino (nome scientifico Galium verum L., 1753) è una pianta erbacea, perenne, dai piccoli fiori gialli, appartenente alla famiglia delle Rubiaceae.
Tikrasis lipikas (lot. Galium verum, angl. Lady's Bedstraw, vok. Echtes Labkraut) – raudinių (Rubiaceae) šeimos, lipikų (Galium) genties augalas.
Daugiametis, 30-90 cm aukščio žolinis augalas. Stiebas apvalus, su 4 išilginėmis briaunelėmis, kylantis arba stačias. Lapai linijiški, 1 mm pločio, po 6-12 menturiuose. Žiedai maži, geltoni, kvepia medumi. Vaisiai pliki, sudaryti iš dviejų rutuliškų dalių, kuriose yra po vieną sėklą.
Žydi birželio – spalio mėn. Auga sausose pievose, šlaituose, ganyklose, dirvonuose.
Vaistams vartojama žolė. Ji pjaunama augalams pradėjus žydėti. Augale yra trioksiantraglikozido galiozino, glikozido asperilozido, rauginių, mineralinių medžiagų, eterinio aliejaus, citrinos, askorbino rūgščių.
Žiedų milteliais apibarstomos žaizdos, votys bei išbertos vietos.
Požymiai
Žiedynas
Augimvietė
Geel walstro of echt walstro (Galium verum) is een vaste plant uit de sterbladigenfamilie (Rubiaceae). De soort komt van nature voor in Eurazië.
Geel walstro is een rechtopstaande of bodembedekkende plant die 15-100 cm hoog kan worden. Doordat de ronde stengels vier ribben hebben, lijken ze vierkant. De plant vormt kransen van acht tot twaalf bladeren. Deze zijn lijnvormig en hebben een lengte van 0,6-1,2 cm. De bladranden zijn omgerold. De bovenzijde is donkergroen en glanzend; de onderzijde is bleker.
De bloem is goudgeel of citroengeel en heeft een grootte van 2-4 mm. De kroonslippen hebben een fijne stekpunt en een omgerolde rand. De onderzijde van de bloem is behaard. De bloemen hebben een honingachtige geur. De bloeiwijze is een pluim. De bloemen vormen bijschermen die samen een soort pluim vormen. De soort bloeit van juni tot de herfst. De vrucht is een tweedelige splitvrucht die onbehaard is en 1-1,5 mm lang wordt. De rijpheid van de vruchten is te controleren aan de hand van de kleur: zodra deze zwart is, is de vrucht rijp.
Geel walstro komt voor in weilanden, heggen, duinen, aan wegkanten, oevers en op droge zandgronden.
De plant bevat stremsel, dat bij de kaasbereiding gebruikt kan worden. Met de kleurstof uit de bloemen wordt Double Gloucester geelachtig-oranje gekleurd, hetgeen tevens de speciale smaak aan deze kaas geeft. In Schotland wordt de plant nog als verfstof gebruikt. Uit de wortel wordt een rode en uit de bloemen een gele verfstof gewonnen.
Geel walstro wordt in de fytotherapie gebruikt omdat er geneeskrachtige eigenschappen aan de plant worden toegeschreven.
De rups van klein avondrood (Deilephila porcellus) heeft de plant als waardplant.
Liggend bergvlas is een parasiet op geel walstro. Ook de halfparasiete plant walstrobremraap kan op geel walstro voorkomen.
(Nederlandstalige) Wikisource
Geel walstro of echt walstro (Galium verum) is een vaste plant uit de sterbladigenfamilie (Rubiaceae). De soort komt van nature voor in Eurazië.
Gulmaure (Galium verum) er ei plante i maurefamilien. Arten har ei sirkumpolar utbreiing. Planta er kring 3 dm høg, stengelen er opprett og dunhåra med fire render. Blada er smale med innrulla kantar, og korthåra på undersida. Gulmaure har smal, tettblomstra topp og god lukt. Ho får ei snau, slett frukt. Planta blømer kring juli månad i turre grasbakkar. Ho finst over heile Noreg, men sjeldan lengst i nord. Gulmaure er funnen opp til 1080 m på Hardangervidda.
Gulmaure (Galium verum) er ei plante i maurefamilien. Arten har ei sirkumpolar utbreiing. Planta er kring 3 dm høg, stengelen er opprett og dunhåra med fire render. Blada er smale med innrulla kantar, og korthåra på undersida. Gulmaure har smal, tettblomstra topp og god lukt. Ho får ei snau, slett frukt. Planta blømer kring juli månad i turre grasbakkar. Ho finst over heile Noreg, men sjeldan lengst i nord. Gulmaure er funnen opp til 1080 m på Hardangervidda.
Gulmaure (latin: Galium verum) er en flerårig plante av maureslekten i maurefamilien (Rubiaceae). Arten har lang, slant stengel med få greiner, kranser av 8 tynne lansettblader, og ørsmå sterkt gule blomster med 4 kronblad. Har en utpreget duft og ble tidligere brukt for å gi frisk duft på sengetøy o.l., kalles derfor også 'Vår frues sengestrå'.
Den er halvsnyltende og svartner når den visner. Gulmaure vokser langs kysten opp til Troms, og går opp til maksimalt 1100 moh. på Hardangervidda. Den trives også i indre dalstrøk og langs elver og vassdrag i hele Norge, og Sverige og Finland sør for polarsirkelen.
Gulmaure kan bli inntil 60 cm høy og er opprett. Den framstår som en sterkt gul "dusk", og trives på tørre og varm steder, hei, furuskog, eng, bakker, beite, åkerkanter og i veikanter. Blomstringen skjer fra juli til september.
Det er mulig å fremstille løype av Gulmaure.
Gulmaure (latin: Galium verum) er en flerårig plante av maureslekten i maurefamilien (Rubiaceae). Arten har lang, slant stengel med få greiner, kranser av 8 tynne lansettblader, og ørsmå sterkt gule blomster med 4 kronblad. Har en utpreget duft og ble tidligere brukt for å gi frisk duft på sengetøy o.l., kalles derfor også 'Vår frues sengestrå'.
Den er halvsnyltende og svartner når den visner. Gulmaure vokser langs kysten opp til Troms, og går opp til maksimalt 1100 moh. på Hardangervidda. Den trives også i indre dalstrøk og langs elver og vassdrag i hele Norge, og Sverige og Finland sør for polarsirkelen.
Gulmaure kan bli inntil 60 cm høy og er opprett. Den framstår som en sterkt gul "dusk", og trives på tørre og varm steder, hei, furuskog, eng, bakker, beite, åkerkanter og i veikanter. Blomstringen skjer fra juli til september.
Det er mulig å fremstille løype av Gulmaure.
Pianta che a viv sempe, con un risoma sot tèra da andoa a sponto le piante, àute da 20 cm a 1 méter, ëd session quadra. Fior giàune, a fioriss da giugn a stèmber.
A chërs ant ij pòst erbos e pa coltivà, fin a 1700 méter.
A l'é considrà diurética e contra ij dolor. An Scòssia a l'era dovrà për tenze: le rèis për ël ross, la fior për ël giàun. Ant le culture germàniche pagan-e as dovrava coma sedativ, dont a-i ven sò nòm (erba 'd Friga) d'erba sacra a la dea Friga, fomna d'Odin e protetris ëd le fomne ch'a cato.
As peulo dovresse le ponte an salada.
Galium verum L.
Pianta che a viv sempe, con un risoma sot tèra da andoa a sponto le piante, àute da 20 cm a 1 méter, ëd session quadra. Fior giàune, a fioriss da giugn a stèmber.
AmbientA chërs ant ij pòst erbos e pa coltivà, fin a 1700 méter.
ProprietàA l'é considrà diurética e contra ij dolor. An Scòssia a l'era dovrà për tenze: le rèis për ël ross, la fior për ël giàun. Ant le culture germàniche pagan-e as dovrava coma sedativ, dont a-i ven sò nòm (erba 'd Friga) d'erba sacra a la dea Friga, fomna d'Odin e protetris ëd le fomne ch'a cato.
Cusin-aAs peulo dovresse le ponte an salada.
Przytulia właściwa[2] (Galium verum L.) – gatunek rośliny wieloletniej należący do rodziny marzanowatych. Znany też jako przytulia żółta[3]. Jest szeroko rozprzestrzeniony w Europie, Azji i Afryce Północnej[4]. W Polsce jest pospolity na całym niżu i w niższych położeniach górskich.
Bylina, hemikryptofit. Kwiaty przedprątne, kwitną od lipca do września, zapylane są przez drobne muchówki. Siedlisko: suche łąki, miedze, zarośla. W klasyfikacji zbiorowisk roślinnych gatunek charakterystyczny dla Cl. Trifolio-Geranietea[5]. Jest jedną z roślin żywicielskich gąsienic motyla zmrocznika pazika i wielu gatunków zawisaków.
Dawniej stosowana wymiennie zamiast podpuszczki przy produkcji serów podpuszczkowych[6]. Obecnie wciąż wykorzystywana przy wyrobie angielskiego sera Gloucester.
Tworzy mieszańce z przytulią białą, p. leśną i p. siną[7].
Przytulia właściwa (Galium verum L.) – gatunek rośliny wieloletniej należący do rodziny marzanowatych. Znany też jako przytulia żółta. Jest szeroko rozprzestrzeniony w Europie, Azji i Afryce Północnej. W Polsce jest pospolity na całym niżu i w niższych położeniach górskich.
Galium verum é uma espécie de planta com flor pertencente à família Rubiaceae.
A autoridade científica da espécie é L., tendo sido publicada em Species Plantarum 1: 107. 1753.[1]
Trata-se de uma espécie presente no território português, nomeadamente os seguintes táxones infraespecíficos:[2]
Galium verum é uma espécie de planta com flor pertencente à família Rubiaceae.
A autoridade científica da espécie é L., tendo sido publicada em Species Plantarum 1: 107. 1753.
Lipkavec pravý (Galium verum) je trváca rastlina z čeľade marenovité. Je vysoká 30 - 100 cm, má pevný drevnatý plazivý podzemok, priame byle a v praslenách vyrastajúce čiarkovité listy. Celá rastlina je jemne chĺpkatá. Kvety sú drobné, jasnožlté a tvoria výraznú koncovú metlinu. Plodom je suchá dvojnažka, zložená z dvoch holých tvrdiek.
Kvitne od konca júna do polovice septembra. Patrí medzi európske kontinentálne druhy, je rozšírený v celej Európe okrem Laponska a severných oblastí Ruska. Na niektorých územiach mimo jeho prirodzeného výskytu je inváznou rastlinou. Na Slovensku sa vyskytuje na celom území od nížin až po podhorské oblasti, niekedy aj vo vyšších polohách ale iba na vápencových pôdach.
Kvety obsahujú trvalé žlté farbivo, silno voňajú medom a poskytujú dobrú pašu pre včely. Odvar z vňate sa v ľudovej liečbe používa proti chorobám žalúdka a čriev, má močopudné účinky a šťava pôsobí proti kožným vyrážkam. Obsahuje enzým chymozín, ktorého schopnosť zrážať mlieko v niektorých regiónoch predurčila túto rastlinu na použitie ako syridlo.
MÁJOVSKÝ, Jozef; KREJČA. Rastliny vôd, močiarov a lúk. Bratislava : Obzor, 1970. 65-055-70. Kapitola 4, s. 22.
Lipkavec pravý (Galium verum) je trváca rastlina z čeľade marenovité. Je vysoká 30 - 100 cm, má pevný drevnatý plazivý podzemok, priame byle a v praslenách vyrastajúce čiarkovité listy. Celá rastlina je jemne chĺpkatá. Kvety sú drobné, jasnožlté a tvoria výraznú koncovú metlinu. Plodom je suchá dvojnažka, zložená z dvoch holých tvrdiek.
Prava lakota (znanstveno ime Galium verum) je zelnata trajnica iz družine broščevk, ki je razširjena skoraj po celi Evropi, pa tudi po Severni Afriki in v zmernem pasu Azije, od Izraela in Turčije do Japonske in Kamčatke. Kasneje je bila zanešena tudi na Novo Zelandijo, Tasmanijo, Kanado in severni del Združenih držav Amerike.[1][2][3]
Prava lakota iz podzemnega dela navadno požene več kratkodlakavih stebel, ki so olistana z ozko črtalastimi, od 1 do 2 mm širokimi ter 1 do 3 cm dolgimi listi z uvihanim robom in ostnato konico. Listi so temno zelene barve, spodaj dlakavi, na stebla pa so nameščeni vretenasto. V vsakem vretenu je od 6 do 12 listov. Na vrhu stebla so v socvetje zbrani številni živo rumeni cvetovi s štirimi venčnimi listi in močnim medenim vonjem, s premerom med 2 in 3 mm. Stranske vejice socvetja so daljše od stebelnih členkov.[4]. V višino rastlina doseže med 20 in 120 cm, cveti pa med junijem in septembrom. Pravo lakoto pogosto zamenjujejo s podobno dišečo lakoto (Galium odoratum), ki se pogosto uporablja v kulinariki.[5]
Prava lakota je razširjena skoraj po celi Evropi, pa tudi po Severni Afriki in v zmernem pasu Azije, od Izraela in Turčije do Japonske in Kamčatke. Kasneje je bila zanešena tudi na Novo Zelandijo, Tasmanijo, Kanado in severni del Združenih držav Amerike.[1] V Sloveniji uspeva na njivah, suhih travnikih in po svetlih gozdovih. Najbolje uspeva v dobro odcedni ilovici, v sončnih in polsenčnih legah.[6] V preteklosti so s pravo lakoto polnili žimnice, saj rastlina vsebuje kumarin, katerega vonj odvrača bolhe.
Prevretki iz cele rastline se uporabljajo za sirjenje mleka in obarvanje sira. Živo rumeni cvetovi lakote dajo siru zlato barvo. Tovrstna uporaba prave lakote je najbolj značilna pri pridelavi angleškega sira double Gloucester.[7] Iz cvetov se poleg tega lahko pridobiva rumeno barvo iz korenine in spodnjih delov stebla pa rdečo.[6]
Na Danskem, kjer se rastlina imenuje gul snerre, se prava lakota namaka v žganju, s čimer se pridobiva tradicionalno močno pijačo, imenovano bjæsk.
V tradicionalni medicini so čaj iz prave lakote uporabljali za čiščenje ledvic, jeter, trebušne slinavke in vranice ter pri slabokrvnosti, vodenici in pri zbadanju ob strani, ki se pojavi ob hitrem teku. Čaj so dajali bolnikom s katarjem mehurja, ledvičnimi kamni in pri bolečem uriniranju, pa tudi pri zdravljenju vnetega jezika. Pri kožnih obolenjih, ranah, turih in ogrcih so se prav tako uporabljali prevretki prave lakote, lahko pa so na rane, ki so se slabo celile, nanašali tudi sok rastline. Poleg tega so iz rastline pripravljali mazila, ki so se uporabljala za zdravljenje ran in raznih kožnih obolenj.[6]
V nordijski mitologiji so verjeli, da boginja poročenih žensk, Frigg, pomagala ženskam pri porodih. Skandinavci so za lajšanje porodnih bolečin uporabljali pravo lakoto, zaradi česar je tam dobila ime »friggina trava«.[8]
V romunski folklori se prava lakota imenuje sânziana in je povezana s kresnimi vilami in kresovanjem.
V keltski mitologiji je junak Cú Chulainn, ki je med bojem trpel za besnilom, za pomiritev pil čaj iz prave lakote, ki se v škotski gelščini imenuje Lus Chù Chulainn.
Maja 2014 so bile priznane štiri podvrste prave lakote:[1]
Prava lakota (znanstveno ime Galium verum) je zelnata trajnica iz družine broščevk, ki je razširjena skoraj po celi Evropi, pa tudi po Severni Afriki in v zmernem pasu Azije, od Izraela in Turčije do Japonske in Kamčatke. Kasneje je bila zanešena tudi na Novo Zelandijo, Tasmanijo, Kanado in severni del Združenih držav Amerike.
Gulmåra (Galium verum) är en växt med många små gula blommor.
Den har trådsmala, till formen barrlika blad, 8 till 12 i kransar, och gula (från vitgula till orangegula) blommor i mycket rikliga och täta blomställningar. Stjälken är fyrkantig.
Efter mitten av juli, alltså efter slåttern, utvecklar den de svällande, lysande och angenämt doftande blomställningarna under flera veckors tid. Vanligen blommar arten mera tillfälligt och i svagare exemplar under eftersommaren och hösten. I förhållande till stjälk och blad har ingen annan nordisk växt en så yppig och överdådig blomskrud.
Dess växtplatser är ganska torra och varma så att den från ängsbackarna följer vägkanter och dikesväggar och drar sig upp på kullar, berg och stenrösen.
Enligt en legend i Bibeln födde Jungfru Maria Jesus i ett stall och lade det nyfödda barnet i en krubba bäddad med halm. Överfört till svensk tradition från det gamla bondesamhällets tid blev krubban en vagga, och halmen byttes mot gulmåra.
Någon gång kan man i litteraturen se ett påstående att det var Jungfru Maria själv som låg i en säng bäddad med gulmåra, men det torde vara en nutida misstolkning av bygdemålets Jungfru Marie sänghalm.
Blommorna ger gul färg.
Roten ger särskilt god röd färg
Inom alternativmedicin:[1]
Noter
Wikimedia Commons har media som rör Gulmåra.
Gulmåra (Galium verum) är en växt med många små gula blommor.
Завдовжки до 80 см, максимально — 125 см. Має гіллясте кореневище і пряме, слабке, короткоопушене стебло, яке, стикаючись із землею часто вкорінюється. Листя вузьколінійні, загострені (1-3 см завдовжки і 2 мм завширшки), блискучі, темно-зелені зверху і оксамитові, опушені, сіруваті знизу, об'єднані по 8-12 штук в мутовку. Квітки підмаренника справжнього дрібні (2-3 мм), яскраво-жовті, правильні, об'єднані у звужене волотисте суцвіття, мають неймовірно солодкий медовий запах. Плоди дозрівають у вигляді невеликих горішків, бурого кольору.
Містить стероїдні сапоніни, ірідоїдні глікозиди, глікозид асперулозід, аскорбінову кислоту і каротин (вітамін С і вітамін А), каротиноїди, флавоноїди, дубильні і фарбувальні речовини, кумарини і антрахінони. Рослина багата різними кислотами, серед яких лимонна, еллагова і галова кислота, а також фенолкарбонові кислоти. В ньому багато мікроелементів, а саме залізо, мідь, марганець, молібден, ванадій, цинк, нікель, хром, талій, титан. Фермент реннін міститься лише в листю і квітках рослини.
Є невибагливою, чіпкою рослиною, підводиться над землею лише за допомогою сусідньої прямостоячої трави. Якщо поруч з ним не опиниться інших рослин, він вистилає землю лише трохи піднімаючи над нею. Добре почуває в полях, луках, на межах і уздовж доріг, воліє поживні ґрунти. Цвітіння триває з другої половини червня до вересня. З серпня по вересень рослина плодоносить.
Лікувальними властивостями володіє уся рослина, включно з корінням, але зазвичай заготовляють траву. Її зрізають у період цвітіння, залишаючи недоторканими стебла. Сировину сушать в провітрюваних приміщеннях або розклавши в затемненому місці на легкому вітерці. Іноді зі свіжої трави вичавлюють сік і розбавляють його для подальшого зберігання спиртом. Кореневища підмаренника справжнього заготовляють протягом усього літнього сезону. Трава відрізняється терпким, гірким смаком.
Вченими виявлено протизапальну і жовчогінну дію трави, вона також здатна нормалізувати вміст глюкози в сироватці крові. Водний екстракт володіє антифібринолітиками і протизгортаючою дією, а сухий екстракт — спазмолітичною активністю. Доведено, що настоянка трави гальмує зростання лімфосаркоми Плісе на 82 %, а також зменшує вираженість лейкоцитозу у тварин.
Крім того, знаходить широке застосування в народній медицині. Свіжу траву застосовують зовнішньо як кровоспинний і ранозагоювальний засіб. Такі примочки ефективні при наривах, висипу, шкірних захворюваннях. Розтерта з жиром, вершковим маслом, трава підмаренника справжнього перетворюється в мазь, яка використовується під час різних наривах, виразках, опіках і золотусі. При гастриті, геморої, кровотечах з носа, рясних менструаціях, діареї, ендометриті застосовують настій трави підмаренника або свіжий сік рослини. При неврастенії, істерії використовують настої і відвари трави як заспокійливий засіб. При імпотенції свіжий сік п'ють 2-3 рази на день по 2-3 столові ложки, змішуючи його з водою.
Разом з тим ця рослина має протипоказання: індивідуальна непереносимість і вагітність. Через сечогінний ефект слід з обережністю застосовуватися хворими на діабет. Звичайний підмаренник слабо отруйна рослина, тому його не дають вживати дітям та вагітним і годувальницям.
Розповсюджено в Європі і Північній Африці, зустрічається в Азії: від Японії до Камчатки і від Палестини до Туреччини та західного Ірану. Натуралізовано в Новій Зеландії, Австралії (на о. Тасманія), на півночі США, в Канаді.
Galium verum là một loài thực vật có hoa trong họ Thiến thảo. Loài này được Carl von Linné mô tả khoa học đầu tiên năm 1753.[1]
.JPG)
Galium verum là một loài thực vật có hoa trong họ Thiến thảo. Loài này được Carl von Linné mô tả khoa học đầu tiên năm 1753.
Подмаре́нник настоя́щий, или Подмаренник жёлтый (лат. Galium verum) — вид травянистых растений из рода Подмаренник семейства Мареновые.
Другие названия: подмаренник весенний, сывороточная трава, медовая трава, медовник, жёлтая кашка, червишник, грудник и пр.
Многолетнее травянистое цепкое растение высотой 60—120 см, часто укореняющееся при соприкосновении с землёй.
Стебель прямой, короткоопушённый, слабый.
Корневище ветвистое.
Листья снизу серовато-бархатисто-опушённые, сверху — тёмно-зелёные, блестящие, узколинейные, остроконечные, 1—3 см длиной и 2 мм шириной, по 8—12 в мутовке.
Цветки в длинной густой пирамидальной метёлке, 2—3 мм в диаметре, ярко-жёлтые, мелкие, с медовым запахом. Цветёт в июне—июле.
Ядовито в период цветения, на горных пастбищах вызывает массовое заболевание коз и овец.[1]
Формула цветка: ∗ K ( 4 ) C ( 4 ) A 4 G ( 2 ¯ ) {displaystyle ast K_{(4)};C_{(4)};A_{4};G_{({overline {2}})}} 
Подмаренник настоящий распространён в Евразии.
В России встречается в европейской части, в Западной и Восточной Сибири (все районы), на Дальнем Востоке, в сопредельных странах — на Украине, в Беларуси, на Кавказе (все районы), в Средней Азии.
Растёт на сухих лугах, полянах, вдоль дорог, на межах.
Раньше высушенные растения использовались для набивки матрасов, так как запах кумарина, содержащегося в растении, препятствовал распространению блох.
Цветки использовались для сгущения молока при производстве сыра, так как в них содержится химозин; а в Глостершире — для придания цвета глостерширскому сыру. Используется сок свежего растения[3]:172.
Растение используется для окрашивания, подобно марене красильной, в красный и жёлтый цвета.
Пчеловоды ценят подмаренник за нектароносность[4].
Химический состав растения разнообразен. В подмареннике настоящем присутствуют эфирное масло, дубильные вещества, флавоноиды, кумарины, гликозид, асперулозид, стероидные сапонины, иридоиды, асперулин, органические кислоты, аскорбиновая кислота (витамин C), каротин (растительная форма витамина А), красящие вещества, макро- и микроэлементы.
В медицине подмаренник настоящий используется с глубокой древности. Лекарственным сырьём является всё растение, которое заготавливают во время цветения. Сушить собранное сырьё можно и на открытом воздухе, в тени, и в тёплых помещениях при условии их хорошего проветривания. Для сушки сырьё раскладывается на ткани или бумаге тонким слоем; время от времени подсыхающие веточки следует переворачивать. Корневища можно заготавливать в течение всего лета, сушить — на открытом воздухе. Заготовленное сырьё можно хранить в подсушенном виде два—три года.
Обладает антисептическим, общеукрепляющим, желчегонным, противовоспалительным, анальгезирующим, противоспазмолитическим, потогонным, мочегонным, эстрогенным, седативным и мягким слабительным действиями. Кроме того, препараты растения оказывают кровоостанавливающее действие и ускоряют заживление ран.
Наружное использование препаратов растения эффективно при ушибах, порезах, ожогах, гнойных ранах и язвах, различных нарывах, экземе, фурункулах, абсцессах, раке кожи, маститах.
Употребляется внутрь в виде напара, порошка, свежего сока при дерматозах и дерматитах с болевым синдромом, при простуде, ангинах, пневмонии и других заболеваниях, сопровождающихся кашлем, при атеросклерозе и болезнях сердца, гастроэнтерите, гастралгии, кишечных коликах, дизентерии, при болезнях печени и желчевыводящих путей, нефрите, мочекаменной болезни, неврастении, истерии, эпилепсии, конвульсиях, кровотечениях, сахарном диабете, женских болезнях и т. д.
Фригг была богиней замужних женщин в норвежской мифологии. Она помогала женщинам рожать детей, и поскольку скандинавы использовали подмаренник настоящий как успокоительное средство, они назвали его травой Фригги.[источник не указан 3422 дня]
Подмаре́нник настоя́щий, или Подмаренник жёлтый (лат. Galium verum) — вид травянистых растений из рода Подмаренник семейства Мареновые.
Другие названия: подмаренник весенний, сывороточная трава, медовая трава, медовник, жёлтая кашка, червишник, грудник и пр.
蓬子菜（学名：Galium verum）为茜草科拉拉藤属下的一个种。
|access-date=中的日期值 (帮助)
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。
솔나물은 한국·일본에 분포하는 여러해살이풀로 높이는 70-100cm 정도이고, 곧추 자란다. 잎은 소나무의 잎처럼 가늘고 길게 생겼으며, 줄기의 마디마다 8-10장씩 돌려난다. 잎의 뒷면, 줄기, 꽃차례에는 털이 있다. 꽃은 노란색을 띠며, 6-8월에 잎겨드랑이와 줄기 끝에서 원추꽃차례를 이룬다. 꽃 하나하나는 지름 2.5mm로 매우 작으며, 꽃잎과 수술이 각각 4개이고 암수머리가 두 갈래로 갈라졌다. 개화기는 6-8월이며 열매는 9월에 익는다. 관상 식물과 밀원식물로 이용하며, 어린순은 나물로 먹는다.
솔나물은 한국·일본에 분포하는 여러해살이풀로 높이는 70-100cm 정도이고, 곧추 자란다. 잎은 소나무의 잎처럼 가늘고 길게 생겼으며, 줄기의 마디마다 8-10장씩 돌려난다. 잎의 뒷면, 줄기, 꽃차례에는 털이 있다. 꽃은 노란색을 띠며, 6-8월에 잎겨드랑이와 줄기 끝에서 원추꽃차례를 이룬다. 꽃 하나하나는 지름 2.5mm로 매우 작으며, 꽃잎과 수술이 각각 4개이고 암수머리가 두 갈래로 갈라졌다. 개화기는 6-8월이며 열매는 9월에 익는다. 관상 식물과 밀원식물로 이용하며, 어린순은 나물로 먹는다.
![[3]](http://linnaeus.nrm.se/flora/di/rubia/galiu/galivern.jpg){kind=link}