Los flamencos mayores (Phoenicopterus) son un xéneru d'aves neognatas de la familia Phoenicopteridae. Son aves que se distribúin tantu pol hemisferiu occidental como pol hemisferiu oriental: esisten 2 especies n'América y una nel Vieyu Mundu. Tienen craniu desmognato holorrino, con 16 a 20 vértebres cervicales y pies anisodáctilos.
Tratar d'aves bien espodaes, d'ente 80 cm y 1,40 m de llargu, con pates perllarges y pescuezu llargu. El picu ye bien carauterísticu, y perfectamente afechu pa xurgar na folla. El quexal cimeru, de menor tamañu que la inferior, ye la única móvil. El picu tien una pronunciada combadura escontra baxo y ta dotáu d'unes laminuques internes pa retener les sustances alimenticies al penerar el llimu. Los pies tienen cuatro dedos, los trés delanteros xuníos por una membrana y el posterior bien pequeñu.
Toles especies son de color rosa más o menos fuerte, dende'l rosa claro casi blancu del flamencu européu (Phoenicopterus roseus), hasta'l color salmón del flamencu del Caribe (Phoenicopterus ruber).
Mientres vuelen caltienen el pescuezu y les pates dafechu espurríos.
Precisa grandes estensiones d'agua poco fonda, de normal salina, salobre o alcalina, dende'l nivel del mar hasta los 5000 msnm. Atópase en tolos continentes, sacante Oceanía.
Faen los niales de folla, con forma de tueru de conu, col visu cóncavu, onde ponen un únicu güevu blancu (dacuando dos) que guaren mientres unos trenta díes. Los flamencos alimenten a les sos críes con una lleche similar a la de los palombos, pero con más grasa y menos proteínes, que ye producida por glándules allugaes na zona cimera del tracto dixestivu. Les críes son alimentaes con esti productu mientres unos dos meses, hasta qu'el so picu ta abondo desenvueltu pa penerar l'alimentu.
Los flamencos aliméntense, por aciu filtración, de crustáceos y algues. Los sos picos, extrañamente formaos, afacer pa dixebrar la folla de la comida que peracaben, y usar sobromanera al aviesu. La filtración de comida sofitar n'estructures filamentosas llamaes lamelas, pequeñes llámines que tán nos quexales, y una llingua aspro y grande.
Les críes de flamencu salen del cascarón col plumaxe blancu, pero les plumes del adultu son de color rosa lluminosu a colloráu, por cuenta de carotenoides llograos del so alimentu. Un flamencu que s'alimenta bien y ye saludable ye de color rosa lluminosu a colloráu. El flamencu más rosado ye'l más deseable como compañeru. Un flamencu blancu o maciu ta xeneralmente enfermu o sufiertu de falta de comida.
El xéneru Phoenicopterus tien tres especies vivientes:
Amás de les especies vivientes, fueron descrites numberoses especies solo en base al rexistru fósil:
Phoenicopterus dixebrar de Phoenicoparrus, ente otres carauterístiques, por presentar una estructura del picu bastante distintu, yá que ye más primitiva, solo afecha pa prindar preses más grandes, como moluscos y crustáceos. Amás, tien hallux, unu de les dedes. La estructura del picu en Phoenicoparrus ye fondamente aquillada con un aparatu filtrador más especializáu, con bulbu en seición tresversal aptu pa la prindar de preses bien pequeñes, como algues verde-azules y diatomees.[6]
Como la importancia d'estes carauterístiques na designación d'un xéneru propiu fuera puesta en dulda, y sofitándose no determinao por un analís d'hibridación ADN-ADN publicáu nel añu 1990 el cual había atopáu pequeñes distancies xenétiques ente tolos representantes de la familia,[7] Phoenicoparrus pasó a la sinonimia de Phoenicopterus.[8]
Esta considerancia foi la utilizada hasta que nuevos y más completos estudios xenéticos de tolos taxones de la familia emplegando amueses de dolce loci nucleares y dos loci mitocondriales, xeneraron un robustu árbol filoxenéticu con un altu nivel de soporte por aciu el métodu Bootstrap de cachaza y máxima verosimilitud. Atoparon una fonda separación ente los flamencos mayor y menor, lo que xustificó que sían nuevamente estremaos en siquier dos xéneros, al fundir al monotípico xéneru Phoeniconaias (cola so única especie: Phoeniconaias minor) en Phoenicoparrus, al ser apenes diferenciable por presentar el faltante deda de les parinas suramericanes, magar el so tamañu ye amenorgáu.[9] ta última especie, al igual que les parinas suramericanes yeren incluyíes nel xéneru Phoenicopterus.
Los clados de Phoenicoparrus y Phoenicopterus diverxeron nel Pliocenu o nel Pleistocenu tempranu (1,7 a 3,9 millones d'años tras).[9]
Los flamencos mayores (Phoenicopterus) son un xéneru d'aves neognatas de la familia Phoenicopteridae. Son aves que se distribúin tantu pol hemisferiu occidental como pol hemisferiu oriental: esisten 2 especies n'América y una nel Vieyu Mundu. Tienen craniu desmognato holorrino, con 16 a 20 vértebres cervicales y pies anisodáctilos.
Qızılqaz (lat. Phoenicopterus) - qızılqazlar fəsiləsinə aid quş cinsi.
Nadir, sayı azalmaqda olan, qışlayan və köçəri növdür. Afrikadan tutmuş, Orta Şərq, Qafqaz, Avropanın Aralıq dənizi sahillərində yayılmışlar. Xəzərdə və bütün iri daxili su hövzələrində qışlayır. Ən stabil qışlama yerləri – Qızılağac körfəzi, Abşeron yarımadasının Şıx sahilləri, Dəvəçi limanı, Şirvan qoruğu, Kürün deltasından cənubda, Ağgöl, Sarısu və Kür-Araz düzənliyinin digər iri gölləri. Eləcə də İranda Urmiya və Maharlı göllərində. Duzlu göllərdə və dəniz körfəzlərində məskunlaşması yüksək duzluluğu olan sularda balıqların yoxluğu şəraitində qızılqazların əsas qidası xərçəngkimilərinin geniş yayılmasıdır.
Dəniz körfəzlərinin açıq dayaz sahillərində, plankton və bentosla zəngin göllərdə yaşayır.
Nadir hallar istisna olmaqla Azərbaycanda yuvalamır. 1955-ci ildə 13 cüt Salyan rayonunda Ağ-çala gölündə yuvalayıb. 1982-ci ildə Qızılağac körfəzində kütləvi yuvalaması müşahidə edilmişdir.
Azərbaycanda qışlayan qızıl qazların sayı XX əsr ərzində 10 dəfə düşmüşdür. Məsələn, Qızılağac körfəzində 1933-1934-cü illərdə qış mövsümündə 20 mindən artıq, 1956-cı ilin dekabrında – 5 min, 1957-ci ilin fevralında güclü şaxtalardan sonra – 400-ə kimi, 1976-1977-ci illərdə – 200, 1979-cu ilin yanvarında – 200, 1982-ci ildə – 150, 1993-cü ildə – 800, 1994-cü ildə – 2800 quş müşahidə olunmuşdur.
Sayının dəyişilməsinin əsas səbəbi, yəqin ki Xəzərin səviyyəsinin dəyişilməsi ilə bağlıdır. 1978-ci ildən başlayaraq Xəzərin səviyyəsinin qalxması ilə əlaqədar qızıl qazların toplanma yerləri vaxtaşırı olaraq dəyişilir, yeni yerlər əmələ gəlir, köhnələri isə su altında qaldığı üçün qışlamağa yararsız olur.
Quş ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin.
Qızılqaz (lat. Phoenicopterus) - qızılqazlar fəsiləsinə aid quş cinsi.
Ar flammeged zo evned hirc'harek an urzhad Phoenicopteriformes, ennañ ar c'herentiad Phoenicopteridae.
Tri spesad flammeged zo : Phoenicopterus, Phoeniconaias ha Phoenicoparrus ; c'hwec'h is-spesad en holl[1].
Annezva ar flammeged
Phoenicopterus roseus
Phoenicopterus ruber
Phoenicopterus chilensis
.jpeg)
Phoeniconaias minor
.jpg)
Phoenicoparrus andinus
Phoenicoparrus jamesi
Phoenicopterus roseu eo ar flammeg brasañ a-douez ar c'hwec'h is-spesad : etre 1,20 ha 1,40 m eo e vent ha betek 3,5 kg a bouez zo ennañ ; Phoeniconaias minor, ar flammeg bihanañ, zo 0,80 m uhel ha 2,5 kg zo ennañ.
Peurliesañ e chom ar flammeged en o sav war ur pav hepken, egile o vezañ pleget ha sanket en o fluñv. Den ne oar perak en em zalc'hont en doare-se.
Gouest eo ar flammeged da nijal, alese ar boaz da venañ pluñvennoù o divaskell pa vezont e dalc'herezh evit mirout outo a dec'hel kuit.
Gris eo pluñv ar flammeged pa zeuont er-maez eus ar vi. A roz da ruz flamm eo re an oadourien abalamour da liv o boued.
Vioù Phoeniconaias minor 
Phoenicopterus chilensis Laboused strolladus-kenañ eo ar flammeged, pa gonter miliadoù anezho en un nijadeg ; tri abeg zo da gemnt-se war a hañval : en em zifenn diouzh ar breizherien, dastum muioc'h a voued ha neizhañ en un doare efedusoc'h.
A-raok gouennañ en em rann an nijadeg a-strolladoù bihan, etre 15 ha 50 evn enno, ma ra ar pared hag ar parezed un tamm pompadiñ kempred : astenn o gouzoug er vann, garmiñ en ur stouiñ o fenn ha flapañ o divaskell. Ne vez ket pompadet da zesachañ un hinienn hepken.
Stabil-kenañ e vez ar c'houbladoù goude stummet ; staliañ a reont tiriadoù a zifennont garv. Ar barez peurliesañ a zibab lec'hiadur an neizh a-raok kediañ e-kerzh ma vez savet an neizh. Koubladoù par-par ha parez-parez zo bet gwelet.
Diwar fank sec'h berniet e vez savet an neizh ur gleuzenn el laez anezhañ ma vez dozvet ur vi hepken, gwenn e liv. Pa vez ganet ar plog goude ur mizvezh goriñ e vez maget gant un doare laezh druz borc'het gant rann uhelañ kanol vezhur e dad hag e vamm ; goude un eizh sizunvezh bennak e vez diorroet a-walc'h pigosal labousig evit ma c'hellfe silañ e voued d'e dro.
E-pad ar sizhunvezh goude ganedigezh ar plog e chom gant ar c'houblad war an neizh ; goude-se e krog ar plog da gerzhout en ardremez. Pa vezont oadet div sizhun en em vod ploged ur strollad, hep na rafe an oadourien war o zro. Goude ur mare e kresk an niver a bloged betek miliadoù en ur strollad, kement-se evit en em zifenn diouzh preizherien.
Azasaet ouzh o reol-voued eo pigos ar flammeged, a dalvez dezho da silañ an dourioù evit disrannañ ar fank diouzh ar boued : blev kalet zo a-hed e rizenn, ha skoasellek eo an teod bras ; war-du an traoñ atav e pigos ar flammeged.
Kerzhout en dourioù bas gant o zreid palvezek a reont, hag a-wechoù e tripont a-benn dispac'hañ an dour ha lakaat boued da zont war ar gorre.
Silañ a reont an dour neuze, da dapout kresteneged bihan hag a baot en dourioù sall[2] koulz ha bezhin glas[3]. Preñvedennoùamprevaned, amprevaned bihan ha blotviled a ya d'o magañ ivez.
Ar flammeged zo evned hirc'harek an urzhad Phoenicopteriformes, ennañ ar c'herentiad Phoenicopteridae.
Els flamencs o àlics són els membres d'un grup d'ocells que pertanyen a la família dels fenicoptèrids (Phoenicopteridae) i l'ordre dels fenicopteriformes (Phoenicopteriformes). Es distingeixen sis espècies, quatre del Nou Món i dues del Vell.
Es tracta d'uns ocells molt esvelts, de 80 - 140cm de llarg, amb llarguíssimes potes i coll. El bec és molt característic, i perfectament adaptat per a furgar en el fang. La mandíbula superior, menor que la inferior és l'única mòbil. El bec té una pronunciada curvatura cap avall i està dotat d'unes laminetes internes per retenir les substàncies alimentàries al filtrar el llim. Els peus tenen quatre dits, els tres davanters units per una membrana i el posterior molt menut.
Totes les espècies són de color rosa més o menys fort, des del rosa clar gairebé blanc del flamenc rosat, fins al color salmó del flamenc del Carib.
Mentre volen mantenen el coll i les potes completament estirats.
Necessiten grans extensions d'aigua poc profunda, normalment salines, salobres o alcalines, des del nivell del mar fins als 5.000 m d'altitud. Es troben a tots els continents a excepció d'Austràlia. Els flamencs s'alimenten d'algues i crustacis filtrant el llim. El seu bec està perfectament adaptat a separar el llim i el fang dels aliments dels quals es nodreix. L'estructura laminar de l'interior del bec i la superfície aspra de la llengua faciliten la tasca.
Fan els nius de fang, amb forma de tronc de con, amb el cim còncau, on ponen un únic ou blanc (de vegades dos) que coven durant uns 30 dies. Els flamencs alimenten les seves cries amb una "llet" similar a la de les colomes, però amb més greix i menys proteïnes, que és produïda per glàndules ubicades en la zona superior del tracte digestiu. Les cries són alimentades amb aquest producte durant uns dos mesos, fins que el seu bec està prou desenvolupat per a filtrar l'aliment.
Les cries de flamenc surten de l'ou amb el plomatge blanc, però les plomes de l'adult són de color rosa lluminós a vermell, a causa de carotenoides obtinguts del seu aliment. Un flamenc que s'alimenta bé i és saludable és de color rosa lluminós a vermell. El flamenc més rosat és el més desitjable com a company. Un flamenc blanc o pàl·lid està generalment malalt o ha patit de manca de menjar.
Tradicionalment tractats com membres d'un únic Ordre (Phoenicopteriformes) i una única família (Phoenicopteridae) van ser inclosos a l'Ordre Ciconiiformes en la Taxonomia de Sibley-Ahlquist. Altres especialistes, però, continuen situant-los al seu propi Ordre.
Es classifiquen habitualment en tres gèneres amb sis espècies.[1]
Els flamencs o àlics són els membres d'un grup d'ocells que pertanyen a la família dels fenicoptèrids (Phoenicopteridae) i l'ordre dels fenicopteriformes (Phoenicopteriformes). Es distingeixen sis espècies, quatre del Nou Món i dues del Vell.
Plameňákovití (Phoenicopteridae) je čeleď vodních ptáků s dlouhým krkem i nohama z monotypického řádu plameňáků. Čeleď plameňákovitých tvoří 2 až 3 rody, všechny mají stejné české jméno plameňák.
Jsou to původně obyvatelé slaných jezer a pobřežních moří s mělkými zálivy , mnozí se přizpůsobili i na sladkovodní potravu na rozsáhlých vnitrozemských jezerech. Žijí v tropech, subtropech i mírném pásmu v závislosti na dostatku potravy a klidu ke hnízdění. Vyskytují se dokonce v Andách v nadmořské výšce 3500 až 4500 m u termálních jezer, kde je voda teplá přes 60 °C a noční teploty vzduchu klesají pod bod mrazu. Nežijí ve východní Asii a v Austrálii.
Plameňáci nemají v přírodě mnoho nepřátel, vyskytují se převážně ve velkých množstvích. Postupně klesají pouze počty plameňáka andského, žijícího a množícího se v málo rozlehlé oblasti slaných horských jezer v Andách na území Argentiny, Bolívie, Chile a Peru, a proto je podle IUCN zařazen mezi zranitelné druhy.[1]
Plameňáci dosahují výšky 1 až 1,4 m a váhy 1,5 až 4,1 kg a přes svůj mohutný vzhled jsou poměrně lehcí, mají silně pneumatizovanou kostru. Rozpětí křídel u největších kusů může dosáhnout 1,6 metrů. Dlouhý, ohebný krk se 17 obratli je zakončen malou hlavu s téměř do pravého úhlu ohnutým zobákem uzpůsobeným k cezení vody. Při nasávání otevře zobák a mezi čelistmi vznikne rovnoměrná štěrbina, která reguluje maximální velikost nasávaných pevných elementů. Uvnitř po obou stranách zobáku jsou husté lamely, přes které jazykem vytlačuje ze zobáku vodu ven a na nich se zachytávají drobné vodní organismy, těmi se plameňáci živí. Velkou roli přitom hrají topořivá tělíska v zobáku, která se po sklopení hlavy naplní krví a několikanásobně zvětší. Tím měkké tkáně zobáku včetně jazyka ztuhnou a to usnadní přijímat potravu tak netradičním způsobem.
Poměrně velký zobák je obvykle červený s černou špičkou, u kořene je potažen měkkou a citlivou kůží. Dlouhé nohy má až k tělu holé, tří přední prsty jsou propojeny plovací blánou usnadňující plavání, růžová až červená kůže na nich je s ohledem na brodění ve slané i velmi teplé vodě velmi silná. Mají dobrý zrak, ale téměř žádný čich. Samci jsou o poznání mohutnější. Jsou to společenští ptáci, obvykle žijí ve velikých hejnech. Rodu Phoenicoparrus čtvrtý, zadní prst chybí.
Po vodě plavou málo, chodí většinou po mělčinách, kde si nesmáčejí peří. Ke vzletu, ať již z vody nebo suché země, se musí rozběhnout k nabrání rychlosti. Létají s kupředu nataženým dlouhým krkem a nohama nataženýma dozadu za téměř neustálého rychlého mávání křídly, většinou v sevřených hejnech ve tvaru "V". Při odpočinku stojí na jedné noze s hlavou ukrytou pod křídlem. Komunikují mezi sebou kejháním podobným husímu. Růžové až červené zbarvení plameňáků je podmíněno dostatkem určitých řas obsahující karoteny (při chování v zajetí, kde se tyto řasy nevyskytují, se musí pro zachování zbarvení karoten dodávat uměle, jinak by ptáci byli bílí). Peří mají plaměňáci měkké, na hlavě a krku krátké a řídké. Peří pravidelně obměňují, před hnízděním jen částečně vypelichají (pořizují se svatební šat) a po odstavení mláďat přepeřují úplně, vypadnou jim najednou všechny letky a ptáci nejsou po nějakou dobu schopni vzlétnout.[2][3][4][5]
Potravu si získávají z nasávané a přes lamely zobáku filtrované vody, kdy jim v zobáku zůstávají drobní bezobratlí živočichové, korýši, měkkýši, hmyz a také řasy a rozsivky. Nohama víří bahno na dně, aby voda obsahovala více těchto organismů. Při větších hloubkách i plavou a hlavy mají ponořené u dna. Větší a menší druhy v závislosti na délce krku sbírají potravu z různých hloubek, proto si nekonkurují.[3]
Monogamní plameňáci hnízdí až na výjimky ve velikých i vícedruhových koloniích čítajících statisíce párů, vytvářejíce tak jedna z největších hnízdišť. Nejčastěji si vybírají ostrovy v mělkých lagunách nebo jezerech, kde jsou lépe chráněni před dravci. Po příletu do místa hnízdění započnou všichni najednou tok, skládající se z ritualizovaných postojů a hlasových projevů.
Hnízda stavějí z bláta přinášeného v zobáku, jsou to kopce vysoké přes 30 cm o průměru okolo 40 cm, mající za úkol ochránit vejce před zaplavením. Je až neuvěřitelná hustota hnízd, jež dosahuje 4 až 5 kusů na 1 m². Samice snese obvykle jen jedno vejce o váze 115 až 140 gramů (80 až 90 mm), na kterém se v sezení se samcem střídají, inkubace trvá 27 až 31 dnů. Narozené mládě pokryté šedým prachovým chmýřím má zobák rovný a nohy krátké.
Mláďata zůstávají v hnízdě 5 až 12 dnů, po tu dobu a ještě i později ho oba rodiče krmí výživnou tekutinou vytvářenou v zažívacím traktu obsahující bílkoviny, tuky a karoten. Je zajímavé, že o potravu žadonící mládě dokáže i u cizího ptáka, který třeba v této sezoně neměl mladé, vyvolat vytvoření této tekutiny a ten mládě nakrmí. Po opuštění hnízda odcházejí do "školek" a společně již plavou a učí se lovit. Teprve asi za měsíc jsou zcela pokrytí řádným peřím. Pohlavně dospívají ve věku 3 až 5 let, dožívají se průměrně 30 až 40 roků.[2][3]
Plameňáci jsou starobylou skupinou recentních ptáků, fosilní pozůstatky se nacházejí již z oligocénu před 34 až 23 milióny let. Za přímého předchůdce dnešní čeledě plameňákovitých je považován vyhynulý rod † Elornis z pozdního eocénu.
Za nejbližší příbuzné plameňákům byly považovány řády ptáků brodivých a vrubozobých, podle nejnovějších výzkumů je plameňákům nejbližší řád potápky.[6][7] Skupina plameňáků a potápek byla pojmenována Mirandornithes[8], jejím původním předchůdcem je snad vyhynulý rod † Juncitarsus.
Někdy je rod Phoeniconaias považován jen za druh rodu Phoenicopterus, jindy jsou plameňák chilský a plameňák karibský řazeni jako poddruhy plameňáka růžového.[2][4][9]
Vyhynulé taxony:
V evropských zoo je chováno všech šest žijících druhů plameňáků. Nejvíce je zastoupen plameňák růžový – v téměř 200 zoo.[10]
V rámci Česka jsou k vidění čtyři druhy. Nejčastěji chovaným druhem i v tomto případě plameňák růžový (11 zoo). Plameňák kubánský je chován ve čtyřech zoo, plameňák chilský a plameňák malý ve dvou zoo. Jedinou zoo v Česku, která chová tři druhy plameňáků, je Zoo Praha. Díky tomu bylo v pražské zoo ke konci roku 2017 chováno celkem 197 plameňáků. Nejvíce jedinců jednoho druhu pak mají v Zoo Hluboká, kde kolonie plameňáka růžového ke konci roku 2017 činila 127 zvířat.[11]
Přehled 12 českých zoo s plameňáky[11]:
Na Slovensku chovají plameňáky všechny čtyři tradiční zoo (Zoo Bojnice, Zoo Bratislava, Zoo Košice, Zoo Spišská Nová Ves). Tři druhy plameňáků chová Zoo Košice.[11]
Obrázky, zvuky či videa k tématu plameňáci ve Wikimedia Commons
Galerie plameňáci ve Wikimedia CommonsPlameňákovití (Phoenicopteridae) je čeleď vodních ptáků s dlouhým krkem i nohama z monotypického řádu plameňáků. Čeleď plameňákovitých tvoří 2 až 3 rody, všechny mají stejné české jméno plameňák.
Die Flamingos (Phoenicopteridae) sind die einzige Familie innerhalb der Ordnung der Phoenicopteriformes. Sie kommen in Süd-, Mittel- und Nordamerika sowie Europa, Afrika und Südwestasien vor. Der einzige Vertreter der Ordnung, dessen natürliches Verbreitungsgebiet sich auch auf Europa erstreckt, ist der Rosaflamingo. Er kommt an der Atlantikküste Spaniens und Portugals sowie entlang des Küstenbereichs des Mittelmeers sowie auf einigen Mittelmeerinseln vor.
Unterschiedliche Auffassungen in der Wissenschaft führen zu einer Einteilung der Flamingos in fünf oder sechs Arten. Ihre gemeinsamen Merkmale sind das mehr oder weniger intensiv rosafarbene Gefieder sowie der hochspezialisierte Schnabel und der Zungenapparat.
Alle Flamingoarten sind einander sehr ähnlich. Sie haben lange, dünne Beine, einen langen Hals und ein rosa Gefieder. Aufrecht stehend sind Flamingos 90 bis 155 cm hoch. Der Geschlechtsdimorphismus ist gering, die Geschlechter sind gleich gefärbt, Männchen sind im Schnitt jedoch etwas größer als Weibchen. Im Verhältnis zur Körpergröße sind Hals und Beine bei ihnen länger als bei allen anderen Vögeln. Gemessen an der Länge des Halses ist die Zahl der Halswirbel mit 17 nicht überdurchschnittlich groß; bei Schwänen z. B. sind es 25. Der Kopf ist im Verhältnis zur Körpergröße sehr klein, ebenso die Füße; beim Rosa-, Chile- und Zwergflamingo zeigt die erste Zehe nach hinten und die übrigen drei nach vorn (anisodaktyl), den Anden- und Jamesflamingos fehlt die erste Zehe (tridaktyl). Die nach vorne gerichteten Zehen sind durch Schwimmhäute verbunden.
Die Rosafärbung des Gefieders ist auf die Aufnahme von Carotinoiden mit der Nahrung zurückzuführen. Diese sind vor allem in planktonischen Algen enthalten. Der Flamingo-Organismus kann diese Carotinoide mit Hilfe von Enzymen in der Leber umwandeln; dabei entstehen mehrere Pigmente, vor allem Canthaxanthin, das in Haut und Federn ausgewachsener Flamingos eingelagert wird. Jungvögel haben ein graues Gefieder mit keinen oder wenigen rosa Pigmenten. Ebenso führt die unnatürliche Ernährung von Zoo-Flamingos dazu, dass sie ein eher weißes Gefieder haben.
Ein weiteres Kennzeichen der Flamingos ist der nach unten geknickte Seihschnabel, mit dem sie – mit der Oberseite nach unten – Plankton aus dem Wasser oder Schlamm filtrieren. Die Schnabelränder sind mit feinen Lamellen besetzt, zusammen mit der Zunge bilden sie einen Filterapparat, der eine ähnliche Funktion wie die Barten der Bartenwale erfüllt.
Flamingos sind gute Schwimmer, nutzen diese Fähigkeit aber nicht oft. Ihre langen Beine ermöglichen ihnen auch noch das Waten in größeren Tiefen. Im Flug halten sie den Hals gestreckt, die Flügel werden schnell und regelmäßig geschlagen; Gleitphasen sind selten. Sie erreichen Fluggeschwindigkeiten von 50 bis 60 km/h. In Gruppen fliegende Flamingos bilden meist energiesparende V-Formationen. Sowohl vor dem Start als auch nach der Landung werden für gewöhnlich einige laufende Schritte getan.
Während Flamingos für den Stand auf zwei Beinen Muskelkraft benötigen, können sie mit nur minimaler Anstrengung auf einem Bein balancieren. Wenn das eine Bein angehoben wird, verschiebt sich der Körperschwerpunkt über das andere Bein. Ein zusätzlicher „Arretiermechanismus“ sorgt für die nötige Stabilität, sodass das Balancieren auf einem Bein selbst im Schlaf möglich ist. In der Theorie funktioniert dieser Mechanismus auch, wenn der Vogel tot ist.[1]
Obwohl Flamingos oft für Vögel tropisch-warmer Regionen gehalten werden, sind sie vor allem auf der Südhalbkugel der Erde auch in gemäßigten und kalten Zonen zu finden. Am häufigsten sind Flamingos in Afrika sowie in Süd- und Mittelamerika vertreten, in Asien reicht das Vorkommen von Anatolien über den Iran bis in den Westen Indiens. Größere Vorkommen in Europa gibt es in Spanien (z. B. Coto de Doñana), Südfrankreich (Camargue), auf Sardinien und in Griechenland.
Seit den 1980er Jahren werden Flamingos auch im Norden Frankreichs, in den Niederlanden, Dänemark und Deutschland beobachtet. Bei den gesichteten Chile- und Kubaflamingos handelt es sich eindeutig um Gefangenschaftsflüchtlinge. Die Herkunft der sich ebenfalls in diesen Region aufhaltenden Rosaflamingos ist unklar. Da wilde Rosaflamingos aber nur sehr selten mehr als 500 Kilometer nördlich der Mittelmeerküste beobachtet werden, scheint es sicher, dass es ursprünglich ebenfalls Gefangenschaftsflüchtlinge waren.[2] Im Zwillbrocker Venn, einem Feuchtgebiet an der deutsch-niederländischen Grenze, gibt es eine kleine Brutkolonie mit Rosa- und Chileflamingos, die die nördlichste Flamingo-Kolonie der Welt darstellt.[3] Sie zählte im Jahr 2012 zwölf Brutpaare.
Das ideale Habitat für Flamingos sind alkalische oder salzige Seen. Manche dieser Gewässer haben hohe Anteile an Chloriden, Natriumcarbonaten, Sulfaten oder Fluoriden. Unter solchen Bedingungen kann kaum ein anderes Wirbeltier existieren; die Flamingos trinken dennoch das Wasser und ernähren sich von den wenigen Organismen, die diese Umwelt tolerieren. Nicht alle Seen, die Flamingos beherbergen, sind derart extrem. Vor allem für die großen Arten gilt, dass es einen Zusammenhang zwischen dem Fehlen von Fischen und der Anwesenheit von Flamingos gibt. Fische sind für Flamingos Nahrungskonkurrenten; wo Fische zahlreich sind, fehlen Flamingos. Bei den kleineren Flamingo-Arten spielt diese Wechselwirkung eine geringere Rolle, da sie vor allem von Kieselalgen und Cyanobakterien leben. Selten findet man Flamingos auch in Meeresbuchten, so an den Küsten Tunesiens und Mauretaniens.
Extrem sind auch die Höhen, in denen Flamingos vorkommen können. In den Anden brüten Flamingos noch in Höhen von 3500 bis 4700 m. Den Winter verbringen sie auf dem Altiplano, wo die Temperaturen nachts auf −30 °C sinken können.
Flamingos sind tag- und nachtaktiv, viele Arten fressen sowohl am Tage als auch in der Nacht. In der Camargue sind brütende Vögel tag- und nachtaktiv, während nicht brütende fast nur nachts unterwegs sind und tagsüber schlafen. In Afrika sind Rosaflamingos hingegen überwiegend am Tage, Zwergflamingos dagegen zumeist in der Nacht aktiv.
Alle Flamingos sind sehr gesellig, die Kolonien bestehen oft aus Tausenden oder Zehntausenden Individuen. Am größten sind einige Kolonien des Zwergflamingos in Ostafrika, die bis zu eine Million Individuen umfassen können.
Flamingos können sowohl bei Tag als auch bei Nacht nach Nahrung suchen. Ihr Tagesrhythmus variiert abhängig vom jeweiligen Verbreitungsgebiet und der Jahreszeit. Da sie als verhältnismäßig große Vögel zu einem großen Teil von kleinen oder gar sehr kleinen Organismen leben, sind die Vögel häufig gezwungen, nicht nur während der Tagesstunden nach Nahrung zu suchen.[4] Auch Störungen in den Nahrungsgebieten können Einfluss auf den Tagesrhythmus haben. So suchen Rosaflamingos beispielsweise in Spanien und Südfrankreich am Abend Reisfelder auf, weil sie dann dort ungestört fressen können.[4]
Flamingos haben sich auf eine Ernährung von Organismen des Planktons spezialisiert, den sie mit ihrem Seihschnabel aus dem Wasser filtern. Daneben nehmen sie aber auch größere Beutetiere auf, die sie gewöhnlich per Sicht finden. Dazu zählen Fische, Nereiden und Einsiedlerkrebse. Muscheln ertasten sie gelegentlich im Schlamm. Sie fressen außerdem auch die Samen von Wasserpflanzen, darunter auch Reis. Sie nehmen auch Schlamm zu sich, um an dessen organische Inhaltsstoffe zu gelangen.[5]
Flamingos haben insgesamt ein sehr breites Nahrungsspektrum, da die Artzusammensetzung und die Dichte an geeigneten Beutetieren sich von Feuchtgebiet zu Feuchtgebiet unterscheiden können. In der gemäßigten Klimazone können ihre Beutetiere auch starken saisonalen Schwankungen unterliegen. Zu den Beutetieren zählen vor allem Kleinkrebse, Mückenlarven, Weichtiere und Ringelwürmer. Innerhalb dieses Spektrums gibt es regional unterschiedliche Vorlieben. In Europa überwiegen Kiemenfüßer der Gattung Artemia; in der Karibik werden neben Sumpffliegenlarven vor allem kleine Schnecken vertilgt; in den Seen Ostafrikas spielen Zuckmückenlarven und Ruderfußkrebse die größte Rolle. Abhängigkeit von nur einer Art ist auf hypersaline Gewässer begrenzt. In der Camargue ernähren sich Flamingos von fünfzehn verschiedenen Arten von Wirbellosen.[5]
In einer Studie wurde der tägliche Nahrungsbedarf von Kubaflamingos in Venezuela ermittelt. Diese nehmen täglich 270 Gramm Nahrung zu sich, was 50.000 Insektenlarven entspricht. Eine Gruppe von 1500 Flamingos verzehrt demnach täglich das Äquivalent von 75 Millionen Larven.[6] Ein Zwergflamingo nimmt im Nakurusee täglich 60 Gramm Cyanobakterien zu sich. Da sich dort regelmäßig Kolonien von einer Million Zwergflamingos versammeln, bedeutet dies eine tägliche Ausbeute von 60 Tonnen Cyanobakterien.
Plankton wird mit den Lamellen des Seihschnabels aus dem Wasser gefiltert, deren Funktion den Barten der Bartenwale vergleichbar ist. Auf den Lamellen sitzen wiederum feine Härchen. Außerdem ernähren sie sich von kleinen, roten Krebstieren. Die Farbstoffaufnahme beim Verzehr dieser Krebse ist auch für die rosa Färbung einiger Flamingoarten verantwortlich. Zur Aufnahme von Plankton wird der Schnabel seitlich durch das Wasser geschwenkt und dabei nur halb geöffnet gehalten. Die Zunge fährt beständig vor und zurück, um Wasser in den Schnabel und wieder hinaus zu befördern. Dabei gerät Wasser mit Nahrungspartikeln in den Innenraum des Schnabels. Die kleineren Arten haben äußere Lamellen, die das Passieren zu großer Bestandteile verhindern. Die inneren Lamellen liegen hingegen waagerecht und erfüllen im Moment des Hereinströmens noch keine Funktion. Erst wenn das Wasser hinausgepresst wird, richten sich die inneren Lamellen auf und hindern die Nahrungsbestandteile daran, nach außen zu gelangen. Gaumen und Zunge sind mit kleinen, nach hinten weisenden Stacheln besetzt, die für den Transport der Partikel in Richtung des Verdauungstrakts sorgen.
Der ganze Vorgang des Ein- und Ausfahrens der Zunge geschieht extrem schnell; die großen Arten können vier- bis fünfmal je Sekunde Wasser in den Schnabel hinein- und hinauspumpen, während der Zwergflamingo dies sogar zwanzigmal je Sekunde vermag. In den Details dieser Filterfunktion unterscheiden sich die Arten beträchtlich voneinander. Die großen Flamingos (Rosa- und Chileflamingo) haben einen ovalen Oberschnabel, der nicht genau auf den Unterschnabel passt, sondern eine etwa 6 mm große Lücke für die Zunge lässt. Die Lamellen sind voneinander jeweils etwa 0,5 mm entfernt; äußere Lamellen wie bei den kleineren Flamingos gibt es nicht. Die Nahrungspartikel, die aus dem Wasser geseiht werden, haben eine Größe zwischen 0,5 und 6 mm.
Die kleinen Flamingos (Zwerg-, Anden- und Jamesflamingo) haben einen im Querschnitt dreieckigen Oberschnabel, der lückenlos auf den Unterschnabel passt. Bei ihnen gibt es äußere Lamellen, die zu große Nahrungspartikel daran hindern, in den Schnabel zu gelangen. Diese Lücken sind beim Zwergflamingo 1 × 0,4 mm groß. Die Abstände zwischen den inneren Lamellen betragen maximal 0,05 mm. Die Nahrungspartikel haben also eine Größe zwischen 0,05 und 0,4 mm. In dieser Größe dienen nur noch Cyanobakterien und Kieselalgen als Nahrung.
Die unterschiedlichen Anpassungen haben zur Folge, dass Rosa- und Zwergflamingos nebeneinander nach Nahrung filtern können, ohne sich gegenseitig Konkurrenz zu machen. Die von Zwergflamingos vertilgte Nahrung wäre für Rosaflamingos zu klein, die Nahrung der Rosaflamingos für Zwergflamingos zu groß.
Flamingos suchen in Trupps nach Nahrung, die mehrere tausend Individuen umfassen können. Bis jetzt ist nur unzureichend untersucht, was dazu führt, dass sich solche großen Ansammlungen zusammenfinden, und wie sie sich in den Nahrungsgründen verteilen. Untersuchungen an Kubaflamingos legen nahe, dass die Truppdichte von der Verfügbarkeit von Beutetieren abhängt und dass Gruppen von nahrungssuchenden Individuen weitere anziehen und ihre Form der Nahrungssuche ihren Artgenossen auch Indikationen über die Nahrungsdichte gibt.[7]
Flamingos profitieren von einer gemeinsamen Nahrungssuche, weil das einzelne Individuum dann weniger Zeit aufwenden muss, um nach Prädatoren und anderen Gefahren Ausschau zu halten. In der Regel verbessert die gemeinsame Nahrungssuche aber nicht die aufgenommene Nahrungsmenge. Es scheint jedoch davon Ausnahmen zu geben: Auf den Salzseen in der Nähe von Larnaka, Zypern, suchen Rosaflamingos gelegentlich in drei oder vier langen Reihen gemeinsam nach Nahrung. Die Zoologen Alan Johnson und Frank Cèzilly vermuten, dass die vorderen Vögel so viele Artemisia aufscheuchen, dass sie sie nicht alle fangen können, diese aber von den hinter ihnen schreitenden Vögeln gefangen werden. Dünnschnabelmöwen schließen sich gelegentlich den Flamingos an und profitieren ebenfalls von den aufgewirbelten Nahrungstieren.[8]
Das Durchseihen von flachen Gewässerzonen, während sie langsam vorwärts schreiten, ist sicherlich die typischste Nahrungstechnik der Flamingos. Gelegentlich schwimmen Flamingos aber auch während der Nahrungssuche und suchen schwanenähnlich am Gewässerboden nach Nahrung. Dabei kippen sie mitunter ihre Körperachse ins Vertikale und paddeln mit den Füßen, um ihre Position zu halten. Eine weitere Technik, die nur bei Flamingos vorkommt, ist das sogenannte „Stamping“. Der im Wasser stehende Flamingo hält dabei den Schnabel unter Wasser und dreht sich unter schnellen, stampfenden Fußbewegungen im Kreis, wobei er mit dem Schnabel an einer Stelle verharrt. Durch diese Bewegungen entstehen in den Lagunen untertassenartige Bodenvertiefungen. Flamingos nutzen diese Technik nur, wenn der Gewässerboden weich ist. Entweder nehmen sie dadurch Wirbellose und ihre Larven auf, die im Sand oder Schlamm vergraben sind, oder sie fressen den Schlamm, den sie durch diese Bewegung hochschleudern.[9] Größere Beutetiere fangen sie gelegentlich in einer reiherähnlichen Manier. Entdecken sie beispielsweise kleine Fische oder Einsiedlerkrebse, die bei Ebbe in Gezeitentümpeln gefangen sind, laufen sie mit nach vorne gestrecktem Hals rasch auf diese zu und nutzen den Schnabel zangenähnlich, um das Beutetier zu ergreifen.[10]
Flamingos brüten nur in Gebieten, in denen sie weitgehend ungestört sind und Prädatoren nicht zur Kolonie vordringen können. Solche Stellen finden sich nicht notwendigerweise an Gewässern, die den Flamingos auch ausreichend Nahrung bieten. Bereits in den 1950er Jahren wurde berichtet, dass am Tengizsee brütende Rosaflamingos zur Nahrungssuche täglich Distanzen von 30 bis 40 Kilometer weit flögen, um in Feuchtgebieten in der Sawolschje Nahrung zu suchen. Erst in den 1960er Jahren wurde jedoch bekannt, wie groß die Distanzen sind, die einzelne Populationen zurücklegen. Eine der ersten genauer untersuchten Populationen waren Kubaflamingos, die auf Bonaire brüteten. Ihre wichtigste Nahrungsquelle, eine Salzlagune im Bereich der Insel, wurde 1969 vom Wasserzufluss abgeschnitten. Während ein kleiner Teil der Population dieser Insel sich auf andere Nahrungsquellen umstellte, begann der größere Teil der Population Nahrungsgründe aufzusuchen, die 140 Kilometer weiter südlich an der Küste Venezuelas lagen.[11]
Ähnliche Feststellungen hat man mittlerweile auch für andere Populationen und Regionen gemacht. Rosaflamingos gelten dabei als die Art unter den Flamingos, die die längsten Nahrungsflüge durchführt.[12] An der Laguna de Fuente de Piedra im Binnenland Spaniens beginnen Rosaflamingos nur dann mit der Brut, wenn Regenfälle im vorausgegangenen Herbst und Winter zu einem ausreichenden Wasserstand in der Lagune geführt haben. Die Lagune beginnt jedoch im Frühjahr auszutrocknen und fällt häufig noch im Frühsommer vollständig trocken, bevor die Jungvögel flügge sind. Die umliegenden Feuchtgebiete bieten nur einem kleinen Teil der in der Lagune brütenden Flamingos Nahrung. Ein großer Teil der dort brütenden Vögel sucht zum Fressen das Mündungsgebiet von Guadalquivir und die Bucht von Cádiz auf, die zwischen 140 und 200 Kilometer von der Brutkolonie entfernt liegen.[11] Flamingos fliegen während der Nacht in die Nahrungsgründe. In der Brutkolonie sammeln sie sich in den Abendstunden zunächst an dem Uferabschnitt, der ihrem Zielgebiet am nächsten liegt. Mit Sonnenaufgang fliegen sie in ein oder zwei Gruppen auf, kreisen zunächst über der Lagune, um Höhe zu gewinnen, und ziehen mit Einbruch der Dunkelheit ab. Für die Strecke, die sie zurücklegen müssen, benötigen sie mindestens zwei Stunden. Die meisten Flamingos bleiben mindestens einen Tag in den Nahrungsgründen und kehren in der nächsten Nacht zurück. Bei einigen hat man jedoch beobachtet, dass sie sofort nach dem Füttern der Jungen erneut aufbrechen, so dass zumindest eine kleinere Zahl mindestens 300 Kilometer in der Nacht zurücklegt.[12]
Im größten Teil ihres Verbreitungsgebietes sind Flamingos opportunistische Brüter, die nur dann zur Brut schreiten, wenn ihr Lebensraum ihnen dazu geeignete Bedingungen bietet. Meist ist dies nach längeren, heftigen Regenfällen der Fall.[13] Es ist daher notwendig, dass Flamingos sehr schnell synchron zueinander in Brutstimmung kommen. Es wird in der Literatur noch kontrovers diskutiert, ob das mit seinen Verhaltenselementen stark ritualisierte Imponierverhalten diese Funktion wahrnimmt. Zumindest bei in Gefangenschaft gehaltenen Flamingos hat man eine zunehmende Häufigkeit und die Intensität des Imponierverhaltens unmittelbar vor dem Beginn der Brut festgestellt. Die Zoologen Alan Johnson und Frank Cézilly halten es jedoch für sehr viel wahrscheinlicher, dass das Imponierverhalten vorwiegend die Funktion hat, einen geeigneten Fortpflanzungspartner zu finden.[13] Dafür spricht unter anderem, dass das Imponierverhalten bereits lange vor der Fortpflanzungszeit beginnt.
Flamingos sind seriell monogame Vögel, das heißt, sie suchen während jeder Fortpflanzungsperiode einen neuen Partner. Mehrere Verhaltenselemente des Imponierverhaltens können als eine Demonstration der körperlichen Fitness des individuellen Flamingos gesehen werden. Dazu zählt unter anderem der sogenannte Wing Salute, bei dem Flamingos unter anderem die besonders farbintensiven Teile ihrer Flügel demonstrieren. Die Intensität der Färbung zeigt an, in welchem Maße das einzelne Individuum in der Lage ist, Carotinoiden mit der Nahrung aufzunehmen und zu verstoffwechseln.[13]
Die Nomenklatur für die einzelnen Elemente des Imponiergehabes stammt von dem Zoologen Phil Kahl und ist bis heute üblich.[14] Die meisten dieser Verhaltenselemente hat man bei allen Flamingo-Arten beobachtet, obwohl sie in den Details voneinander abweichen. Anden- und Jamesflamingo scheinen ein geringeres Spektrum an Gesten als die anderen Arten zu haben.
Eines der auffälligsten Merkmale von Flamingos ist der hohe Grad, zu dem sie in Kolonien leben. Koloniebrüten hat sich mehrfach unabhängig in verschiedenen Vogelordnungen entwickelt und kommt besonders häufig bei Wasservögeln vor. Alle Flamingoarten weisen mehrere Merkmale auf, die für obligatorische Koloniebrüter typisch sind. Dazu zählen die kleinen Brutreviere, die sie verteidigen, die Bildung von Crèches oder Kindergärten der noch nicht flüggen Jungvögel, das Fehlen einer aktiven Verteidigung gegenüber Prädatoren und dass die Eischalen nach dem Schlupf der Jungvögel nicht aus dem Nest entfernt werden.[15]
Außer auf den Galapagosinseln brüten Flamingos immer in großer Nähe zueinander und sind nur sehr selten Einzelbrüter. Das Fortpflanzungsrevier, das sie verteidigen, ist typischerweise sehr klein und misst vom Nest aus meist weniger als die Halslänge eines ausgewachsenen Flamingos.[16] Die Fortpflanzungsbereitschaft und der Bruterfolg scheinen davon abhängig zu sein, dass eine Kolonie eine Mindestgröße an Brutpaaren aufweist.[17]
Flamingos sind während einer Brutzeit monogam, oft auch darüber hinaus. Während sie in manchen Regionen jährlich brüten, lassen anderswo ganze Kolonien eine Brut ausfallen. So brüten Flamingos in Ostafrika etwa alle zwei Jahre. Ob eine Brut stattfindet, hängt von den äußeren Bedingungen ab, vor allem vom Regen und vom Wasserstand. Manchmal brüten verschiedene Arten gemeinsam in gemischten Kolonien – beispielsweise Rosa- und Zwergflamingos in Ostafrika oder Anden- und Jamesflamingos in Südamerika.
In großen Kolonien in Seen errichten Flamingos ihre Nester, wenn der Wasserstand so weit sinkt, dass große Teile des Sees nahezu trockengefallen sind. Auf Inseln sind die Kolonien kleiner. Vorzugsweise sind diese Inseln schlammig und vegetationslos, manchmal aber auch felsig oder dicht bewachsen.
In den meisten Kolonien sind die Nester kegelförmige Schlammanhäufungen. So ein Kegel hat an der Basis einen Durchmesser von 35 bis 56 cm, an der Spitze 22 bis 40 cm; die Höhe beträgt meistens 30 bis 45 cm. In der Spitze des Kegels befindet sich eine bis zu 20 cm tiefe Aushöhlung. Dieser Schlammkegel schützt das Gelege vor Überschwemmung, wenn der Wasserspiegel steigen sollte. Oft benutzen die Partner ein bereits existierendes Nest des Vorjahres. Steht ein solches nicht zur Verfügung, wird der Schlammhügel von beiden Partnern errichtet, indem Schlamm mit dem Schnabel zwischen die Beine befördert und dort aufgetürmt wird. Die Weibchen sind beim Nestbau aktiver als die Männchen. Die Nester stehen sehr dicht beieinander. Bei den riesigen Kolonien der Zwergflamingos findet man beispielsweise bis zu fünf Nester je Quadratmeter.
Bei den Kolonien, deren Mitglieder auf felsigem oder bewachsenem Grund brüten, dient als Nest hingegen ein Ring von Steinen oder faulendem Pflanzenmaterial.
Meistens wird nur ein Ei gelegt. Gelege mit zwei Eiern kommen in weniger als 2 % der Nester vor. Die Eier sind weiß, manchmal auch bläulich überhaucht. Sie haben einen Durchmesser von 7,8–9,0 × 4,9–5,5 cm. Das Gewicht beträgt 115 bis 140 g. Beide Partner brüten abwechselnd.
Die Jungen schlüpfen nach 27 bis 31 Tagen. Sie haben zunächst ein graues Daunenkleid und einen geraden Schnabel. Fünf bis zwölf Tage verbleiben sie im Nest. Während dieser Zeit werden sie von den Altvögeln mit einer Kropfmilch versorgt, die im oberen Verdauungstrakt erzeugt wird. Mit einem Anteil von 9 % Proteinen und 15 % Fett ähnelt diese Milch der Konsistenz von Säugetiermilch, wird aber sowohl von Männchen als auch von Weibchen produziert. Die Milch wird direkt vom Schnabel des Altvogels in den des Jungen gegeben.
Wenn das Junge das Nest verlässt, kann es eigenständig gehen und schwimmen und schließt sich mit anderen Jungen zu einer „Crèche“ zusammen, die Hunderte oder Tausende von Individuen umfassen kann. Beim Zwergflamingo sind es bis zu 300.000 Junge, die sich zu solch einer Ansammlung zusammenfinden. Die Jungen werden von Altvögeln bewacht; anfangs kommt hierbei ein Altvogel auf zehn, später nur noch auf hundert Junge. Die Elternvögel erkennen ihr eigenes Junges an den Lautgebungen; sie übernehmen weiter die Fütterung, bis das Junge im Alter von zehn bis zwölf Wochen einen effektiven Seihschnabel entwickelt hat und nicht mehr auf die Milch angewiesen ist.
Obwohl Flamingos oft bereits mit drei Jahren das erste Mal brüten, sind diese Bruten fast nie erfolgreich. In Spanien waren bei Beobachtungen 91,7 % der Bruten von siebenjährigen Vögeln erfolgreich. Jüngere und ältere Vögel hatten erheblich weniger Erfolg. So brachten von den drei- bis fünfjährigen Flamingos nur 13,6 % ihre Jungen durch, von den neunjährigen nur 50 %. Bedroht sind Gelege unter anderem durch Möwen, Krähen, Greifvögel und Marabus. Gefährlicher aber sind unvorhergesehene Änderungen des Wasserstands. Steigt das Wasser so hoch, dass es die Schlammkegel dauerhaft überflutet, kann die Brut einer gesamten Kolonie fehlschlagen. Auch das andere Extrem, das Sinken des Wasserstands bis zur Austrocknung der Nestumgebung, ist gefährlich: Die Altvögel können in der Nähe des Nests keine Nahrung mehr beschaffen, und Landraubtiere erhalten Zugang zu den Nestern. Die durchschnittliche Lebenserwartung von Flamingos beträgt zwanzig bis dreißig Jahre; vereinzelt können die Vögel sogar bis zu fünfzig Jahre alt werden. In Gefangenschaft können sie bei entsprechender Pflege über 80 Jahre alt werden.[18]
Flamingos sind eine sehr alte Vogelgruppe, die auf das Oligozän zurückgehen – oder gar auf das Eozän, wenn man die Vogelgattung Juncitarsus zu den Flamingos rechnet. Letzteres ist aber wahrscheinlich nicht gerechtfertigt, weil Juncitarsus in einigen Skelettmerkmalen, vor allem im Tarsometatarsus, den Regenpfeifern näher steht.[19] Der Schädel von Juncitarsus wurde erst 1987 anhand eines ersten vollständigen Skelettes aus der Grube Messel bei Darmstadt bekannt, der Schnabel zeigt keine besondere Ähnlichkeit zu unzweifelhaften Flamingos.[20]
Die ältesten Flamingos werden einer Familie Palaelodidae oder Unterfamilie Palaelodinae zugeordnet. Die Gattung Palaelodus war vom Oligozän bis ins Miozän, nach einem nicht eindeutig zuzuordnenden Knochenfund gar bis ins Pleistozän artenreich verbreitet. Fossilien fand man in Europa, Nord- und Südamerika sowie Australien.[21]
Die rezente Gattung Phoenicopterus ist ebenfalls bereits aus dem Oligozän beschrieben, in Form der Art Phoenicopterus croizeti.[21]
Es war früher üblich, Flamingos den Schreitvögeln zuzuordnen. Nicht nur das äußere Erscheinungsbild, sondern auch anatomische Details stimmen überein: die Struktur der Dunen junger Flamingos sowie die Beschaffenheit des Beckens und der Rippen weisen starke Parallelen zu den Störchen auf. In der Mitte des 20. Jahrhunderts wurde es gebräuchlicher, Flamingos in die Nähe der Gänsevögel zu stellen. Wie bei diesen sind die Jungen Nestflüchter, die Zehen mit Schwimmhäuten verbunden, und die Federlinge (auf Vögeln parasitierende Kieferläuse) beider Taxa sind eng miteinander verwandt. Eine dritte Hypothese wurde in den 1980ern aufgestellt: Aufgrund von Fossilfunden und mancher ethologischer Parallelen kam man zu dem Schluss, die Flamingos seien mit Austernfischern und Säbelschnäblern verwandt und somit als Familie den Regenpfeiferartigen zuzuordnen.[20][22]
Auch neuere molekulargenetische Analysen haben nicht die erhoffte Klarheit gebracht. Die DNA-Hybridisierungen von Sibley und Ahlquist platzierten die Flamingos zunächst wieder dort, wo sie ganz am Anfang standen: in der Nähe der Schreitvögel, von denen sie sich vor 48 Millionen Jahren getrennt hätten.[23] Andere Untersuchungen aber schienen die Gänsevögel-Hypothese zu bestätigen, kaum noch eine die Watvögel-Hypothese. Neben diesen dreien gibt es eine jüngere, auf morphologischen Merkmalen basierende Hypothese, welche die Flamingos als Schwestergruppe der Lappentaucher einstuft.[24]
Es gibt zwei Konzepte der inneren Systematik: die Aufteilung der Flamingos auf drei Gattungen Phoenicopterus, Phoeniconaias und Phoenicoparrus, oder die Vereinigung aller Arten in einer gemeinsamen Gattung Phoenicopterus. Während die letztere Variante die ältere ist, ist auch die erstgenannte nicht neu: Phoenicoparrus wurde 1856 von Charles Lucien Jules Laurent Bonaparte aufgestellt, Phoeniconaias 1869 von George Robert Gray. Beide Varianten findet man bis heute. Die Gattung Phoenicopterus unterscheidet sich von den beiden anderen durch einen weniger spezialisierten Lamellenapparat, Phoeniconaias und Phoenicoparrus sind durch Fehlen oder Vorhandensein einer Hinterzehe unterschieden. Im Folgenden wird die Aufteilung in drei Gattungen dargestellt:
Flamingos sind bereits in steinzeitlichen Höhlenzeichnungen Spaniens abgebildet, die auf das Jahr 5000 v. Chr. zurückgehen. Im alten Ägypten hatte eine Hieroglyphe, die die Farbe Rot darstellte, die Form eines Flamingos. Oft wurde der legendäre Phönix als ein Flamingo dargestellt; von dieser Verbindung kommt auch die Wurzel Phoenic-, die sich in den wissenschaftlichen Namen aller Flamingo-Gattungen findet.
Bei den Römern galten Flamingozungen als Delikatessen, die bei den Banketten der Reichsten aufgetischt wurden. Plinius der Ältere beschreibt in seiner Naturalis historia den herausragenden Geschmack der Zungen. Über einen Zeitraum von zweihundert Jahren finden sich Hinweise auf diese Luxusspeise. Wahrscheinlich waren Flamingos in vorrömischer Zeit im Mittelmeerraum weit verbreitet und wurden durch die Vorlieben der reichen Römer erheblich dezimiert.
Auch in anderen Regionen der Welt wurden Flamingos gejagt, wenn auch nicht wegen ihrer Zungen, so doch wegen ihres Fleisches und ihrer Eier. Mehrere Indianervölker der Anden haben diese Jagd seit langem betrieben, aber auch in Tunesien, Indien und der Türkei war sie bis ins 20. Jahrhundert üblich. Die Federn waren dagegen nie begehrt, da sie nach dem Rupfen ihre rosa Farbe verlieren.
Seit langem werden Flamingos auch für Zoos und Parks gefangen. Dort zeigte sich, dass die Flamingos ihre rosa Farbe verloren und zudem nicht brüteten. Heute ist es möglich, mit einer speziell entwickelten Ernährung Rosa- und Chileflamingo in Zoos zu halten und eine Vermehrung zu ermöglichen; bei den kleinen Arten ist dies jedoch erst sehr wenigen Zoos gelungen, da es den meisten Einrichtungen nicht möglich ist, diesen hochspezialisierten Tieren Nahrung in befriedigender Qualität zur Verfügung zu stellen.
Eine plastische Darstellung des Flamingos entstand mit dem Flamingobrunnen in Zwickau. Seit den 1990er Jahren erfreut sich von den USA ausgehend der Gartenflamingo aus Plastik wachsender Beliebtheit.
Die IUCN stuft den Rosaflamingo als nicht gefährdet und Chile-, Zwerg- und Jamesflamingo als gering gefährdet ein. Als einzige gefährdete Art gilt der Andenflamingo. Er hat seine wenigen Brutgebiete in unzugänglichen Gegenden des Altiplano und die Gesamtpopulation wird auf weniger als 50.000 geschätzt. Der Jamesflamingo galt ab 1924 sogar als ausgestorben, wurde aber 1957 wiederentdeckt. Im Jahr 2000 wurde er aus dem Status gefährdet nach gering gefährdet zurückgestuft.
Die drei anderen Arten sind zahlreicher, können aber lokal gefährdet sein. Der Zwergflamingo ist in Ostafrika zwar enorm individuenreich, hat dort aber insgesamt nur wenige Brutgebiete. In Westafrika ist er mit 6000 Individuen eine Seltenheit.
Problematisch ist für Flamingopopulationen besonders die Habitatzerstörung: Seen werden trockengelegt; Fische werden in zuvor fischfreien Seen ausgesetzt und treten als Nahrungskonkurrenten auf; Salzseen werden für die Salzgewinnung erschlossen und sind so nicht mehr für Flamingos nutzbar. Eine positive Ausnahme bildet hier die Salzgewinnung auf Bonaire, wo es gelungen ist, den Schutz der dortigen roten Flamingos in die Kondensorteiche zu integrieren, was die Vögel vor Störung schützt.[25] Der Andenflamingo ist darüber hinaus durch den gesteigerten Abbau von Lithium im Zuge des Trends zur Elektromobilität bedroht.[26][27]
Die Informationen dieses Artikels entstammen zum größten Teil den unter Literatur angegebenen Quellen, darüber hinaus werden folgende Quellen zitiert:
Die Flamingos (Phoenicopteridae) sind die einzige Familie innerhalb der Ordnung der Phoenicopteriformes. Sie kommen in Süd-, Mittel- und Nordamerika sowie Europa, Afrika und Südwestasien vor. Der einzige Vertreter der Ordnung, dessen natürliches Verbreitungsgebiet sich auch auf Europa erstreckt, ist der Rosaflamingo. Er kommt an der Atlantikküste Spaniens und Portugals sowie entlang des Küstenbereichs des Mittelmeers sowie auf einigen Mittelmeerinseln vor.
Unterschiedliche Auffassungen in der Wissenschaft führen zu einer Einteilung der Flamingos in fünf oder sechs Arten. Ihre gemeinsamen Merkmale sind das mehr oder weniger intensiv rosafarbene Gefieder sowie der hochspezialisierte Schnabel und der Zungenapparat.
Buǧamal d agḍiḍ yesɛan iḍaren d wemɣarḍ ɣezzifen.Yessawaḍ 1.20 m ar 1.40 m di lqed. Inil-ines d axuxi-amellal.
Flamingos es avias vadante e sosial en la jenera Phoenicopterus e la familia Phoenicopteridae. Los abita en ambos la emisferas ueste e este, ma es plu multe en la este. On ave cuatro spesies en la Americas e du en la mundo vea.
Flamingos or Flamingoes (
Brazilian pronunciation ) are a type o wadin bird in the genus Phoenicopterus (frae Greek: φοινικόπτερος, meanin "purpie weeng"), the anly genus in the faimily Phoenicopteridae. Thare are fower flamingo species in the Americas an twa species in the Auld Warld.
Flamingo (Phoenicopterus) jest naziv za vrste ptica iz porodice flamingosi (Phoenicopteridae), odnosno istoimenog reda (Phoenicopteriformes).
Naziv potiče od španske riječi flamengo, koja ima korijen u provansalskom flamanc od flama (flame – plamen) + germanski sufiks ing. Sličnu etimologiju ima i latinizirani grčki termin Phoenicopterus, od grčke riječi φοινικόπτερος - φοινικόπτερος phoinikopteros, koja doslovno znači "krvavo crveno perje", a koji se koristi u italijanskom jeziku.
Flamingosi imaju prepoznatljivo ružičasto perje, tanke noge, dug i vrlo savitljiv vrat. Specifično obilježje ovih ptica je neobično savijen kljun, kojim iz vode ili mulja, filtriranjem uzimaju hranu. Ružičasta boja perja kod ovih ptica potiče od njihove ishrane. Ona može varirati od svijetlo ružičaste do jarko crvene, a intenzitet obojenosti zavisi od količine vodenih bakterija i beta-karotena koje uzimaju hranom. Flamingosi posjeduju i "žlijezde za uljepšavanje" koje se nalaze na dnu repa, a neki naučnici smatraju da ih ove ptice koriste u cilju dotjerivanja radi privlačenja suprotnog spola. Istraživači su primijetili da tokom sređivanja perja, flamingosi trljaju glavu o žlijezdu, a odmah zatim o vrat, grudi i leđa. Crvenkasto-narandžasti karotenoidi u ulju pojačavaju i ističu ružičasto perje tih ptica.[1] Mladunci imaju bjelkasto-sivkasto perje, koje kasnije, kada krenu da se hrane istom hranom kao i roditelji, polahko prelazi u različite nijanse roza boje. Flamingosi često stoje na jednoj nozi, dok je druga uvučena ispod tijela. Etiologija ovakvog ponašanja još uvijek nije u potpunosti objašnjena. Skorašnja istraživanja pokazala su da stajanje na jednoj nozi smanjuje gubitak toplote, shodno tome da su ptice ektotermne životinje i da provode dosta vremena u hladnoj vodi. Ovakvo ponašanje javlja se i kada su ptice u toploj vodi. Drugi naučnici dodaju da, stojeći na jednoj nozi, flamingosi smanjuju gubitak temperature kada puše vjetar. Naime, oni nemaju perje na nogama i na kljunu, što povećava odavanje toplote. Stoga ih skrivaju u perje koje je dobar izolator.[2]
Flamingosi žive u Africi, Srednjoj i Jugozapadnoj Aziji, Južnoj Evropi i Južnoj i Srednjoj Americi. Na jugu Španije i Francuske gnijezde se ružičasti flamingosi (Phoenicopterus roseus), najveća i najraširenija vrsta. Ova vrsta visoka je oko 130 cm i nastanjuje Afriku, Aziju i Južnu Evropu. Kod Vredena, mjesta na granici između Njemačke i Holandije, živi mala, nestabilna kolonija sastavljena od raznih vrsta flamingosa. To je najsjevernija kolonija flamingosa na svijetu. Kolonije flamingosa mogu brojati i do milion jedinki. Krivolov i pljačka njihovih jaja glavni su uzroci smanjenja brojnosti populacija svih vrsta flamingosa širom svijeta. Američki ili karipski flamingo (Phoenicopterus ruber) jedinstvena je vrsta, veoma prilagođena uslovima života u staništima sa slanom vodom. Ptice ove vrste konzumiraju hranu s visokim koncentracijama soli, mogu čak piti slanu morsku vodu, kao i skoro ključalu vodu u gejzirima.[3][4]
Svi se flamingosi gnijezde u velikim kolonijama. Obično žive upareni, monogamnim načinom života, a samo iznimno rijetko mijenjaju partnere.[5] Od blata grade 40 cm visoko uzvišenje s udubljenjem na vrhu. U to udubljenje polažu jedno, vrlo rijetko dva jaja. Mladunce hrane oba roditelja, dok im se kljun ne razvije dovoljno da sami mogu filtrirati hranu iz vode, što traje oko dva mjeseca.
Flamingosi imaju usko specijalizirani način ishrane, koja se uglavnom sastoji od sićušnih račića, larvi insekata i modrozelenih algi. Načinu ishrane je prilagođen kljun, savijen prema dolje, što im omogućuje lakše uzimanje hrane.[6]
Flamingos or Flamingoes (Brazilian pronunciation ) are a type o wadin bird in the genus Phoenicopterus (frae Greek: φοινικόπτερος, meanin "purpie weeng"), the anly genus in the faimily Phoenicopteridae. Thare are fower flamingo species in the Americas an twa species in the Auld Warld.
Flamingo (Phoenicopterus) jest naziv za vrste ptica iz porodice flamingosi (Phoenicopteridae), odnosno istoimenog reda (Phoenicopteriformes).
Heroe ni ndege wa jenasi Phoenicopterus, jenasi pekee ya familia ya Phoenicopteridae. Ndege hawa hukaa kwa maji ya chumvi kwa makundi makubwa. Wana miguu mirefu na shingo ndefu na nyembamba. Wakiruka angani hunyosha shingo. Urefu wao ni kati ya futi 3 na 5. Hula vijimea (algae) na nduvi ndogo ambazo huzikamata na domo lao zungu linalotumika kama chujio. Tago lao ni kifungu cha matope kwa tundu fupi ambalo ndani lake yai moja linatagwa.
Heroe mdogo
Heroe mkubwa
Andean flamingo
Chilean flamingo
James's flamingo
Caribbean flamingo
Heroe ni ndege wa jenasi Phoenicopterus, jenasi pekee ya familia ya Phoenicopteridae. Ndege hawa hukaa kwa maji ya chumvi kwa makundi makubwa. Wana miguu mirefu na shingo ndefu na nyembamba. Wakiruka angani hunyosha shingo. Urefu wao ni kati ya futi 3 na 5. Hula vijimea (algae) na nduvi ndogo ambazo huzikamata na domo lao zungu linalotumika kama chujio. Tago lao ni kifungu cha matope kwa tundu fupi ambalo ndani lake yai moja linatagwa.
Pariwana (genus Phoenicopterus, familia Phoenicopteridae, ordo Phoenicopteriformes) nisqakunaqa qucha patapi kawsaq pisqukunam. Chhukrunanwan yakupi pachanta suysuspa chaypi ch'iñicha kawsaqkunatam mikhun.
Qullawpi kawsaq pariwanataqa (Phoenicopterus andinus) chururu icha qullaw pariwana ninchikmi.
Qullawpi kawsaq pariwanakuna:
Chururu icha hatun pariwana Phoenicopterus andinus
Tukuku phoenicopterus chilensis
Jututu icha uchuy pariwana Phoenicoparrus jamesi
Pariwana, Kañapa qucha, P'utuqsi suyu, Buliwya
Wikispecies nisqaqa qillqasqa p'anqayuqmi kay hawa: Pariwana
Pariwana (genus Phoenicopterus, familia Phoenicopteridae, ordo Phoenicopteriformes) nisqakunaqa qucha patapi kawsaq pisqukunam. Chhukrunanwan yakupi pachanta suysuspa chaypi ch'iñicha kawsaqkunatam mikhun.
Qullawpi kawsaq pariwanataqa (Phoenicopterus andinus) chururu icha qullaw pariwana ninchikmi.
Phoenicopterus es un genere de Phoenicopteridae.
Ang mga plamengko ay (Ingles: flamingo, Kastila: flamenco) ay mga mapaglangkay-langkay o mapagkawan-kawang mga ibong lumulusong sa tubig na nasa loob ng saring Phoenicopterus at pamilyang Phoenicopteridae. Kapwa matatagpuan sila sa Kanlurang Hemispero at sa Silangang Hemispero, ngunit mas marami sa Silangang Hemispero. May apat na mga uri sa mga Amerika at dalawang mga uri sa Matandang Mundo. Dalawang uri, ang Andeano at ang plamengko ni Santiago, ang karaniwang inilalagay sa saring Phoenicoparrus sa halip na sa Phoenicopterus.
Ang lathalaing ito na tungkol sa Ibon ay isang usbong. Makatutulong ka sa Wikipedia sa nito.
Plaminggu iku jinis manuk rawa ing famili Phoenicopteridae, ya iku famili siji-sijiné ing sajeroné ordho Phoenicopteriformes. Ana patang spésies plaminggu ing Amérikah lan rong spésies ing Jagat Lawas.
Plaminggu asalé saka tembung Portugis utawa Spanyol flamengo, sing tegesé "awerna abang mbranang". Tembung flamengo mau dijupuk saka tembung flamenc ing basa Provençal sing asalé saka tembung flama, tegesé "alad", lan diwènèhi panambang Jermanik -ing. Tembung sing mungkin saèmper ya iku Fleming. Asal-usul liyané ya iku saka tembung Yunani sing kalatinaké, Phoenicopterus (saka tembung Yunani: φοινικόπτερος phoinikopteros), sing literalé ateges "elaré abang getih".[1]
Plaminggu iku jinis manuk rawa ing famili Phoenicopteridae, ya iku famili siji-sijiné ing sajeroné ordho Phoenicopteriformes. Ana patang spésies plaminggu ing Amérikah lan rong spésies ing Jagat Lawas.
Τα φλαμίνγκο ή φοινικόπτεροι είναι πτηνά του γένους των φοινικόπτερων. Είναι πουλί που συναντάται σε όλο τον κόσμο και έχει χαρακτηριστικό ροζ φτέρωμα. Είναι ψηλόλιγνο με λεπτά πόδια και γαμψή μύτη.
Το όνομα φλαμίνγκο προέρχεται από την πορτογαλική ή ισπανική λέξη "flamengo", που σημαίνει "αυτός που έχει το χρώμα της φλόγας".[1] Επίσης, παρόμοιο νόημα έχει και η ελληνική λέξη "φοινικόπτερος" σημαίνει "αυτός που έχει φτερά στο κόκκινο χρώμα του αίματος".[2]
Τα φλαμίνγκο τρέφονται κυρίως με γαρίδες, άλγες, και υδρόβια φυτά.[3] Τα φτερά τους διαθέτουν διάφορες αποχρώσεις του πορτοκαλί και του ροζ χρώματος. Αυτό οφείλεται στις χρωστικές των τροφών που καταναλώνουν, οι οποίες περιέχουν καροτενοειδείς χρωστικές.[3] Ωστόσο, υπάρχει ένα εξαιρετικά σπάνιο φλαμίνγκο χρώματος μαύρου, το οποίο εθεάθη σε Περιβαλλοντικό Κέντρο της Κύπρου. Η εξαίρεση αυτή φαίνεται να οφείλεται στην απορρόφηση υπερβολικής ποσότητας μελανίνης από την τροφή που καταναλώνει το συγκεκριμένο φλαμίνγκο.[4]
Τα φλαμίνγκο συχνά στέκονται στο ένα πόδι, ενώ το άλλο είναι μαζεμένο κάτω από το σώμα τους. Η αιτία αυτής της συμπεριφοράς δεν είναι πλήρως κατανοητή. Μία θεωρία είναι ότι με το να στέκονται στο ένα πόδι εξοικονομούν περισσότερη σωματική θερμότητα, δεδομένου ότι ξοδεύουν αρκετό χρόνο μέσα στο κρύο νερό.[5] Ωστόσο, αυτή η συμπεριφορά συμβαίνει και στο ζεστό νερό, και παρατηρείται στα πουλιά που τυπικά δεν στέκονται στο νερό. Μία εναλλακτική θεωρία είναι ότι με το στήσιμο στο ένα πόδι μειώνεται η ενέργεια που πρέπει να καταναλωθεί για την παραγωγή μυικής προσπάθειας ώστε το πουλί να σταθεί και να ισορροπήσει στο ένα πόδι. Μία έρευνα σε πτώματα φλαμίνγκο έδειξε ότι η στάση στο ένα πόδι μπορεί να επιτευχθεί χωρίς καμία μυική δραστηριότητα, ενώ τα ζώντα φλαμίνγκο επιδεικνύουν σημαντικά μικρότερη κίνηση στην μονόποδη στάση.[6] Εκτός από το ότι στέκονται στο νερό, τα φλαμίνγκο μπορούν να πατήσουν με τα μεμβρανωτά τους πόδια στη λάσπη, για να φέρουν στην επιφάνεια το φαγητό που βρίσκεται στον πάτο.[7]
Τα φλαμίνγκο ή φοινικόπτεροι είναι πτηνά του γένους των φοινικόπτερων. Είναι πουλί που συναντάται σε όλο τον κόσμο και έχει χαρακτηριστικό ροζ φτέρωμα. Είναι ψηλόλιγνο με λεπτά πόδια και γαμψή μύτη.
ЛъакъуапцӀэплъыфэхэр (лат-бз. Phoenicopterus) — лъэкъуапцӀэплъыфэу хъуари къызещӀеубыдэ, лӀэужьыгъуих.
КъызэрыкӀуэ лъакъуапцӀэплъыфэм къинэмыщӀа, адрейхэр Африкэмрэ Америкэмрэ щопсэу.
Лъэпкъыгъуэм лӀэужьыгъуэ хиубыдэхэр:
Фламинго (лат. Phoenicopterus) — Азияла һәм Көньяҡ Америкала, шулай уҡ Рәсәйҙә Каспий һәм Арал диңгеҙҙәрендә күпләп йәшәй, һыуҙағы ваҡ хайуандар һәм үҫемлектәр менән туҡлана торған, бик оҙон аяҡлы, оҙон муйынлы, ҡыҙыл йүгергән аҡ төҫлө эре ҡош[1]; Фламинго һымаҡтар отряды (Phoenicopteriformes)Фламинголар ғаиләһендәге (Phoenicopteridae) берҙән-бер ҡоштар ырыуы.
Фламинго оҙон аяҡтар, һығылып муйын, төҫө аҡтан ҡыҙылға үҙгәрелеүе менән айырылып тора. Әһәмиәтле билгеһе — аҫҡа эйелгән ауыр суҡыш.
Фламинго Африкала, Кавказта, Көньяҡ-Көнсығыш һәм Үҙәк Азияла Көньяҡ һәм Үҙәк Америкала тереклек итә. Һай һыу ятҡылығы ярҙарында ҙур кононияларҙа йәшәйҙәр. Бер кононияла йөҙ меңләр ҡош иҫәпләнә.
Ҡыҫала, бөжәктәр ҡарышлауыҡтар, селәүсен, моллюсклар һәм ылымыҡлак менән туҡлана.
Фламингонын тәбиғи дошмандары буре, төлкө, сүл бүреһе, ҡайһы саҡта — ыласын һәм бөркөт.
Фламинго (латин нимыз Phoenicopterus) – бадӟым тылобурдо.
Фламинго (лат. Phoenicopterus) — Азияла һәм Көньяҡ Америкала, шулай уҡ Рәсәйҙә Каспий һәм Арал диңгеҙҙәрендә күпләп йәшәй, һыуҙағы ваҡ хайуандар һәм үҫемлектәр менән туҡлана торған, бик оҙон аяҡлы, оҙон муйынлы, ҡыҙыл йүгергән аҡ төҫлө эре ҡош; Фламинго һымаҡтар отряды (Phoenicopteriformes)Фламинголар ғаиләһендәге (Phoenicopteridae) берҙән-бер ҡоштар ырыуы.
Флямі́нга — род птахаў, які належыць да адзінага нявымерлага з 4 сямействаў атраду флямінгападобных. Мае 4 віды. Пашыраны ў субтропіках і тропіках, акрамя Аўстраліі. Жывуць на мелкаводзьдзях марскіх узьбярэжжаў, салёных азёраў. Утвараюць калёніі (да 25 тыс. пар). Найбольш вядомы Флямінга звычайны (чырванакрыл), які набывае ружовую афарбоўку ад ужываньня чырвоных рачкоў і багавіньня, багатага на каратыноіды[1]. Як залётныя асобныя птушкі адзначаны на Беларусі.
Даўжыня да 150 см, маса да 4,5 кг. Апярэньне рыхпае, мяккае, у дарослых белае з ружовымі адценьнямі да чырвонага, канцы крылаў чорныя. Дзюба вялікая, сагнугая пад вуглом. На языку і краях над- і паддзюб’я рагавыя пласьцінкі, з дапамогай якіх флямінга адцэджваюць з вады і мулу корм (малюскаў, рачкоў, чарвякоў, насеньне і інш.). Шыя і ногі доўгія, пярэднія пальцы з плавальнай перапонкай.
Манагамы. Адкладваюць 1-3 яйцы.
Флямі́нга — род птахаў, які належыць да адзінага нявымерлага з 4 сямействаў атраду флямінгападобных. Мае 4 віды. Пашыраны ў субтропіках і тропіках, акрамя Аўстраліі. Жывуць на мелкаводзьдзях марскіх узьбярэжжаў, салёных азёраў. Утвараюць калёніі (да 25 тыс. пар). Найбольш вядомы Флямінга звычайны (чырванакрыл), які набывае ружовую афарбоўку ад ужываньня чырвоных рачкоў і багавіньня, багатага на каратыноіды. Як залётныя асобныя птушкі адзначаны на Беларусі.
Даўжыня да 150 см, маса да 4,5 кг. Апярэньне рыхпае, мяккае, у дарослых белае з ружовымі адценьнямі да чырвонага, канцы крылаў чорныя. Дзюба вялікая, сагнугая пад вуглом. На языку і краях над- і паддзюб’я рагавыя пласьцінкі, з дапамогай якіх флямінга адцэджваюць з вады і мулу корм (малюскаў, рачкоў, чарвякоў, насеньне і інш.). Шыя і ногі доўгія, пярэднія пальцы з плавальнай перапонкай.
Манагамы. Адкладваюць 1-3 яйцы.
रोहित (शास्त्रीय नाव : Phoenicopterus Phoenicoparrus, फिनिकोप्टेरस फिनिकोपारस; इंग्लिश: Flamingo, फ्लेमिंगो ;) हा पाणथळ जागी थव्याने राहणारा, फिनिकोप्टेरस जातीतला पक्षी आहे. उंच मान व लांब पाय असलेल्या रोहिताची पिसे गुलाबी किंवा फिक्या गुलाबी रंगाची असतात. याच्या चार प्रजाती अमेरिका खंडांत व दोन प्रजाती जुन्या जगात आढळतात।
जगामध्ये मुख्यत्वे उष्ण कटिबंधात रोहित पक्षी आढळतो. आफ्रिकेत मोठ्या प्रमाणावर यांची वस्ती आहे. मोठे मोठे हजारोंच्या संख्येने यांचे थवे आढळून येतात. भारतातही हा पक्षी विपुल प्रमाणात आढळतो.
रोहित पक्षी भारतात स्थानिक स्थलांतर करतात. बहुतांशी रोहित पक्षी हे कच्छच्या रणामधील रहिवासी आहेत. पावसाळ्यामध्ये जेव्हा कच्छच्या रणामध्ये गुढगाभर उथळ पाणी असते अशा ठिकाणी चिखलाचे छोटे छोटे किल्ले उभारून त्यात अंडी घालतात व पिल्लांना वाढवतात. तेथे पाणी व ऊन्ह पुष्कळ असल्याने भरपूर खाद्य असते, त्यामुळे पिल्लाचे पालनपोषण चांगले होते. तसेच कच्छचे रण मानवी वावरापासून दुर असल्याने त्यांची वाढ व्यवस्थित होते. ज्या भागात रोहित पक्षी अंडी घालतात त्या भागाला कच्छमध्ये रोहित पक्ष्यांचे शहर असे म्हणतात. आफ्रिकेत पण व्हिक्टोरिया सरोवर, टांगलिका सरोवरामध्ये रोहित पक्ष्याची अशीच मोठी वसतिस्थाने आहेत.
पावसाळ्यानंतर कच्छमध्ये पाणी जेव्हा आटते तेव्हा रोहित पक्षी स्थानिक स्थलांतर करतात व देशभर पसरतात. पुण्याजवळील उजनी धरणाच्या पाण्यात रोहित पक्ष्यांना पोषक अश्या उथळ जागा आहेत. तेथे हिवाळ्यात व उन्हाळ्यात कधी कधी रोहित पक्षी आढळून येतात. गुलाबी पंखांचा रोहिट आगाणीपंख म
काही विशिष्ट प्रकारचे शेवाळे खाल्ल्यामुळे राहित पक्ष्याच्या पंखाखाली गुलाबी रंगाची छटा तयार होते. गुलाबी रंग हे या पक्ष्याचे वैशिष्ट्य आहे. रोहित पक्ष्याची चोच ही खास असते. चोचीच्या आकारामुळे या पक्ष्याला चिखलामधील खाणे शोधणे अतिशय सोपे जाते. तसेच याच चोचीने ते चिखलाचे घरटेदेखील बनवतात.
बऱ्याच स्रोतांनुसार रोहित पक्ष्याच्या सहा जाती आढळून येतात, आणि त्यांना सामान्यतः एकाच कुळात ठेवले जाते. पैकी ॲंडियन आणि जेम्सचा रोहित ह्या दोन जातींना बहुधा फिनिकोप्टेरस ह्या कुळाऐवजी फिनिकोपारसमध्ये ठेवले जाते.
रोहित पक्ष्याचे मुख्य खाद्य म्हणजे छोटे मासे, किडे, पाणवनस्पती व शेवाळे हे होय.
स्थिती आणि संवर्धन
लोकसंख्येनुसार फिनिकॉप्टेरिफार्मची यादी : बंदिवासात : सन १९५८मध्ये स्वित्झर्लंडमधील प्राणिसंग्रहालयात चिलीचा फ्लेमिंगो हा युरोपियन प्राणिसंग्रहांलयातील पहिला फ्लेमिंगो होता. बेसलमध्ये ३८३८हून जास्त फ्लेमिंगो झाले आहेत, ते जगातील इतर प्राणिसंग्रहालयात वितरित केले गेले आहेत.
जगातील सर्वात वडील मानल्या जाणाऱ्या किमान ६८ वर्षे वयाच्या फ्लेमिंगो ग्रेटरचे ऑस्ट्रेलियामधील Adelaide प्राणिसंग्रहालयात जानेवारी २०११मध्ये निधन झाले.
वर्तणूक आणि पर्यावरणशास्त्र
अमेरिकन फ्लेमिंगो आणि संतती : पक्ष्याच्या आर्कुएट (वक्र) चोचीच्या चमच्यासारख्या तळाने चांगले स्कूपिंग(खरवडणे) करता येते.
फ्लॅमिन्गोज ब्राईन हे कोळंबी आणि निळे-हिरवे शेवाळ, कीटकांच्या अळ्या, लहान कीटक, मोलस्क आणि क्रस्टेसीन्स यांना फिल्टर करतात. त्यांच्या चोची, खाण्यासाठीच्या पदार्थांपासून विशेषत: चिखल आणि गाळ वेगळी करण्यासाठी अनन्यसाधारणपणे वापरल्या जातात. खाद्यपदार्थांच्या फिल्टरिंगला लॅमेले नावाच्या केसाळ संरचनेद्वारे मदत केली जाते. या मोठ्या आकारमानाच्या असतात आणि उग्र पृष्ठभागावरील जिभेसारख्या असतात. फ्लेमिंगोचा गुलाबी किंवा लालसर रंग कॅरोटिनाॅइड्समधून त्यांच्या प्राण्यांच्या आणि वनस्पतींच्या प्लॅंक्टॉनच्या आहारात येतो. अमेरिकन फ्लेमिंगो उजळ लाल रंगाचे आहेत, कारण त्यांच्या आहारात बीटा कॅरोटीन असते. या रंगद्रव्याची थोडीशी मात्रा घेतल्यामुळे फ्लेमिंगो फिकट गुलाबी रंगाचे होतात. यकृत एंजाइमांद्वारे या कॅरोटिनाॅइड्स रंगद्रव्यांमध्ये मोडतात. [२]] याचा स्रोत प्रजातीनुसार बदलू शकतो आणि त्याचा परिणाम रंग संपृक्ततेवर होतो. फ्लेमिंगोंचा एकमात्र आहार निळ्या-हिरव्या एकपेशीय वनस्पती हा आहे. रोहित पक्ष्याने जास्त गडद निळ्या-हिरव्या रंगंतल्या शैवाल पचवलेल्या प्राण्यांना खाऊन दुसऱ्या क्रमांकावर स्थान मिळवले. [२ []
लाईफसायकल
चिली फ्लेमिंगो आपल्या पिल्लाला आहार देत आहे.
नाकुरू लेक येथे फ्लेमिंगोंची वसाहत आहे.
फ्लेमिगोचा मादी पक्ष्याशी मिलाप बहुधा घरटे बांधण्याच्या दरम्यान होतो. हे जोडपे कधीकधी दुसऱ्या फ्लेमिंगो जोडीने त्यांच्या वापरासाठी घरटे बांधण्याचा प्रयत्न करीत अडथळा आणते. फ्लेमिंगो आक्रमकपणे त्यांच्या घरट्यांच्या जागेचे रक्षण करतात. नर आणि मादी दोघेही घरटे बांधण्यास आणि घरटे व अंडी संरक्षित करण्यास हातभार लावतात. []१] समलैंगिक जोड्यांची नोंद झाली आहे. []२]
अंडी उबवल्यानंतर केवळ पालकांचेच संगोपन असते. [] 33] नर व मादी दोघेही आपल्या पिल्लांना एक प्रकारचे दूध देतात. हे दूध पक्ष्याच्या गळ्यापाशी (cropमध्ये) असलेल्या संपूर्ण अस्तर असलेल्या ग्रंथींमध्ये तयार होते. तेथेच हार्मोन्स तयार होतात. ही हार्मोन्स प्रोलॅक्टिनचे उत्पादन करतात. पक्ष्याच्या रक्तात या दुधातली चरबी, प्रथिने आणि लाल-पांढऱ्या रक्त पेशी असतात. (कबूतर आणि कबूतर — कोलंबिडी हेदेखील गळ्याखाली असलेल्या पिशवीच्या (cropच्या) अस्तर असलेल्या ग्रंथींमध्ये दूध तयार करतात. परंतु या दुधात फ्लेमिंगोने बनवलेल्या दुधापेक्षा कमी चरबी असून आणि प्रोटीनमात्र जास्त असतात.) [] 34]
पिल्लांच्या जन्मांनंतर पहिले सहा दिवस, प्रौढ आणि पिल्ले घरट्यांच्या ठिकाणी राहतात. जन्मून सुमारे ७-१२दिवस झाल्यावर पिल्ले त्यांच्या घरट्यांमधून बाहेर पडू लागतात आणि सभोवतालचा परिसर शोधतात. दोन आठवडे वयाची पिल्ले एखाद्या गटात एकत्र होतात, त्यांना "मायक्रोक्रॅच" म्हणतात. त्यानंतर त्यांचे पालक त्यांना एकटे सोडून जातात. थोड्या वेळाने, हजारो पिल्ले असलेले मायक्रोक्रॅच हे "क्रॅच"मध्ये विलीन होतात. क्रॅचमध्ये न राहणारी पिल्ले भक्षकांसाठी असुरक्षित असतात.
रोहित (शास्त्रीय नाव : Phoenicopterus Phoenicoparrus, फिनिकोप्टेरस फिनिकोपारस; इंग्लिश: Flamingo, फ्लेमिंगो ;) हा पाणथळ जागी थव्याने राहणारा, फिनिकोप्टेरस जातीतला पक्षी आहे. उंच मान व लांब पाय असलेल्या रोहिताची पिसे गुलाबी किंवा फिक्या गुलाबी रंगाची असतात. याच्या चार प्रजाती अमेरिका खंडांत व दोन प्रजाती जुन्या जगात आढळतात।
બળા, કે હંજ કે ક્યારેક ભૂલથી સુરખાબ[૨] તરીકે ઓળખાતું આ પક્ષી ગુજરાતના કચ્છ, બનાસકાંઠા, પોરબંદર અને જામનગર સહિત રાજ્યના મોટા ભાગના જલપ્લાવિત વિસ્તારોમાં જોવા મળતું યાયાવર પક્ષી છે. ગુજરાતમાં તેની બે જાતો જોવા મળે છે. બળા સમુહવાચક શબ્દ છે, એકવચન માટેનો શબ્દ બળું છે[૨].
તેની ગરદન ઙ્કલ્ઙ્ખ આકારની તથા પંખી જગતમાં સૌથી લાંબી અને માંસલ જીભ ધરાવે છે. સમૂહમાં કાદવથી માળાઓ બનાવે છે. મોટો (સુરખાબ) કદઃઉંચાઈ ૧૩૫ સેમી. હંજ (સુરખાબ)ને કનિદૈ લાકિઅ ઓળખવો સહેલો છે. ઉંચાઈના પ્રમાણમાં તેનું નાનુ શરીર કોઈનું પણ ધ્યાન ખેંચે. આખુ શરીર રંગે સફેદ અને તેમાં આછી ગુલાબી ઝાંય, ઉડે ત્યારે પાંખોમાંનાં કનિદૈ લાકિઅ દ્યેરા અકિલા ગુલાબી અને કાળા રંગની ભભક તરત નજરે પડે છે. પગ લાંબા અને ગુલાબી હોય છે. ચાંચ ગુલાબી, વાંકી અને છેડેથી કાળી હોય છે. કનિદૈ લાકિઅ નર-માદા સરખા જોવા મળે છે. નાનો હંજ (સુરખાબ) કદઃઉંચાઈ કનિદૈ લાકિઅ ૯૦ થી ૧૦૫ સેમી.તેના સફેદ શરીરનો ગુલાબી રંગ વધારે સ્પષ્ટ દેખાઈ તેવો છે.
મોટા હંજના પ્રમાણમાં નાના હંજની ડોક ટુંકી અને થોડી ઝાડી હોય છે. કનિદૈ લાકિઅ પગ પણ મોટા હંજ કરતા ટુંકા હોય છે. ચાંચ દ્યેરી ગુલાબી, વાંકી અને છેડેથી કાળી હોય છે. નર-માદા સરખા જોવા મળે છે. રહેઠાણો મોટા તળાવો, દરીયાકીનારાના કિનારે કાદવીયા કે પાણીવાળા વિસ્તારોમાં જોવા મળે છે.
બળા ગુજરાતનું રાજ્યનું પક્ષી છે.
_(8521269688).jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_W2_IMG_9627.jpg)
.jpg)
.jpg)
|last૧= ignored (મદદ); Check date values in: |accessdate=, |year= (મદદ) |year= (મદદ) બળા, કે હંજ કે ક્યારેક ભૂલથી સુરખાબ તરીકે ઓળખાતું આ પક્ષી ગુજરાતના કચ્છ, બનાસકાંઠા, પોરબંદર અને જામનગર સહિત રાજ્યના મોટા ભાગના જલપ્લાવિત વિસ્તારોમાં જોવા મળતું યાયાવર પક્ષી છે. ગુજરાતમાં તેની બે જાતો જોવા મળે છે. બળા સમુહવાચક શબ્દ છે, એકવચન માટેનો શબ્દ બળું છે.
તેની ગરદન ઙ્કલ્ઙ્ખ આકારની તથા પંખી જગતમાં સૌથી લાંબી અને માંસલ જીભ ધરાવે છે. સમૂહમાં કાદવથી માળાઓ બનાવે છે. મોટો (સુરખાબ) કદઃઉંચાઈ ૧૩૫ સેમી. હંજ (સુરખાબ)ને કનિદૈ લાકિઅ ઓળખવો સહેલો છે. ઉંચાઈના પ્રમાણમાં તેનું નાનુ શરીર કોઈનું પણ ધ્યાન ખેંચે. આખુ શરીર રંગે સફેદ અને તેમાં આછી ગુલાબી ઝાંય, ઉડે ત્યારે પાંખોમાંનાં કનિદૈ લાકિઅ દ્યેરા અકિલા ગુલાબી અને કાળા રંગની ભભક તરત નજરે પડે છે. પગ લાંબા અને ગુલાબી હોય છે. ચાંચ ગુલાબી, વાંકી અને છેડેથી કાળી હોય છે. કનિદૈ લાકિઅ નર-માદા સરખા જોવા મળે છે. નાનો હંજ (સુરખાબ) કદઃઉંચાઈ કનિદૈ લાકિઅ ૯૦ થી ૧૦૫ સેમી.તેના સફેદ શરીરનો ગુલાબી રંગ વધારે સ્પષ્ટ દેખાઈ તેવો છે.
મોટા હંજના પ્રમાણમાં નાના હંજની ડોક ટુંકી અને થોડી ઝાડી હોય છે. કનિદૈ લાકિઅ પગ પણ મોટા હંજ કરતા ટુંકા હોય છે. ચાંચ દ્યેરી ગુલાબી, વાંકી અને છેડેથી કાળી હોય છે. નર-માદા સરખા જોવા મળે છે. રહેઠાણો મોટા તળાવો, દરીયાકીનારાના કિનારે કાદવીયા કે પાણીવાળા વિસ્તારોમાં જોવા મળે છે.
બળા ગુજરાતનું રાજ્યનું પક્ષી છે.
பூநாரை (Flamingos / Flamingoes[1]) அல்லது செங்கால் நாரை என்பது நாரை வகைப் பறவையாகும். கரையோரப் பறவையாகிய இது போனிகொப்டிரிடே அல்லது செங்கால்நாரைக் குடும்பத்தைச் சேர்ந்த ஒரேயொரு போனிகொப்டிரசு இனமாகும். நான்கு பூநாரை இனங்கள் அமெரிக்காவிலும் இரண்டு பழைய உலகிலும் உள்ளன. இதன் அலகு அகலமாகவும், வளைந்தும் காணப்படும். நீண்ட முடியற்ற சிவந்த கால்கள் இதற்கு இருக்கும் அலகு வெள்ளையில் ஆரம்பித்து கறுப்பில் முடியும். சகதி நிறைந்த நீர்நிலைகளில் உணவு தேடும். மிதவை உயிரினங்கள், சிறிய மீன்கள், புழு, பூச்சிகளை அலகால் எடுத்து, வடிகட்டும். பிறகு உணவை விழுங்கிவிடும். இதன் ஆங்கிலப் பெயரான "பிளமிங்கோ" இலத்தீன் மொழியிலிருந்து வந்தது.[2]
பூநாரை (Flamingos / Flamingoes) அல்லது செங்கால் நாரை என்பது நாரை வகைப் பறவையாகும். கரையோரப் பறவையாகிய இது போனிகொப்டிரிடே அல்லது செங்கால்நாரைக் குடும்பத்தைச் சேர்ந்த ஒரேயொரு போனிகொப்டிரசு இனமாகும். நான்கு பூநாரை இனங்கள் அமெரிக்காவிலும் இரண்டு பழைய உலகிலும் உள்ளன. இதன் அலகு அகலமாகவும், வளைந்தும் காணப்படும். நீண்ட முடியற்ற சிவந்த கால்கள் இதற்கு இருக்கும் அலகு வெள்ளையில் ஆரம்பித்து கறுப்பில் முடியும். சகதி நிறைந்த நீர்நிலைகளில் உணவு தேடும். மிதவை உயிரினங்கள், சிறிய மீன்கள், புழு, பூச்சிகளை அலகால் எடுத்து, வடிகட்டும். பிறகு உணவை விழுங்கிவிடும். இதன் ஆங்கிலப் பெயரான "பிளமிங்கோ" இலத்தீன் மொழியிலிருந்து வந்தது.
రోహిత పక్షులు ఫీనికోప్టేరిడే అనే కుటుంబానికి చెందిన నీటిప్రాంతాలలో పాదంలోతు నిలబడి ఆహారంకోసం (చేపలు) ఎదురుచూసే పక్షులలో ఒక రకం. అమెరికాలో నాలుగురకాల రోహితపక్షులున్నాయి., పూర్వ ప్రపంచంలో (ఆసియా, ఐరోపా, ఆఫ్రికా) రెండురకాలున్నాయి.
వీటి ఆంగ్లనామం "ఫ్లెమింగో" అనేది ఒళంద (పోర్చుగీస్) లేదా స్పన (స్పానిష్) నామమైన "ఫ్లేమెంగో" అనగా "మండుతున్న"అనే పదంనుండి వచ్చింది. తెలుగు నామమైన "రోహిత పక్షి"అనేది సంస్కృతనామమైన "రోహితమ్"అనగా "ఎర్రని" లేదా "అగ్నివర్ణము/నిప్పురంగు"అని అర్థం. వీటి అచ్చతెలుగు పేరు "పువ్వు కొంగ" లేదా "పూవు కొంగ" అని చెప్పవచ్చు.
రోహితాలు సాధారణంగా ఒంటికాలుపై నిలబడి, తమ రెండవకాలును శరీరాలలో కనబడకుండా దాచివేస్తాయి. అవిలా ఎందుకు చేస్తాయో పూర్తిగా ఎవరికీ తెలియదు. ఒక సిద్ధాంతమేమిటంటే, అలా ఒంటికాలుపై నిలబడటం వలన ఆ పక్షి చల్లని నీటిలోనున్నప్పటికీ తన శరీరంలోని వేడిని ఎక్కువగా కోల్పోదు. కాని ఈ పక్షులు వేడినీటిలోకూడా అలాగే చేస్తాయి. ఇవే కాదు, అలా నీటియందు నిలబడి చేపలను తినే ఇతర జాతుల పక్షులు కూడా అలాగేచేస్తాయట! మరొక సిద్ధాంతమేమిటంటే రెండుకాళ్లపై నీటిలో నిలబడటం కన్నా ఒంటికాలుపై నిలబడటమే తక్కువ శక్తిని వినియోగించుకుంటుందంట. రోహితపక్షులు కేవలం నీటిలో నిలబడటం మాత్రమే గాకుండా తమ తెప్పల లాంటి పాదాలను నీటి అడుగునున్న మట్టిలోకి జొప్పిస్తాయి. రోహితపక్షులు చక్కగా ఎత్తులు ఎగరగలవు కాబట్టి, పెంపకంలోనున్న వాటి రెక్కలకు ఎగిరిపోకుండా క్లిప్పులు వేస్తారు.
రోహిత పక్షి శిశువులు బూడిద-ఎరుపు రంగుతో జన్మిస్తాయి. పెద్దపక్షులు లేతగులాబీ నుండి మంచి ఎరుపురంగుతో ఉంటాయి. పెద్దపక్షులలా ఉండటానికి కారణం- అవి తినే ఆహారములో ఎక్కువ శాతం ఉండే నీటిసూక్ష్మక్రిములు, బీటా-కెరొటీను. బాగా పోషింపబడిన రోహిత పక్షి చూడటానికి అద్భుతమైన ఎరుపురంగుతో ఉంటుంది. సరిగా పోషింపబడని రోహిత పక్షి చూడటానికి పాలిపోయి తెలుపురంగులోకి మారిపోతుంది. పెంపకంలోనున్న రోహిత పక్షులకు పోషకాలు సరిగా అందించాలి. లేదంటే అవి తమ అందమైన ఎరుపు వర్ణాన్ని కోల్పోతాయి.
ఘనరోహిత పక్షి రోహితజాతులలోకెల్ల పొడవైనది- నిలబడితే 3.9-4.7 అడుగులతో (1.2-1.4 మీటర్లు), 3.5కిలోల బరువుతో ఉంటుంది. పొట్టిరోహిత పక్షి 2.6 అడుగుల పొడవుతో, 2.5 కిలోల బరువుంటుంది. రోహిత పక్షుల విప్పిన రెండు రెక్కలవెడల్పు కనిష్ఠం 94 సెం.మీ||ల (37 అంగుళాలు) నుండి గరిష్ఠం 150 సెం.మీ||లు (59 అంగుళాలు) ఉంటుంది.
రోహిత పక్షులు ప్రథమంగా ఉప్పురొయ్యలు, నీటినాచు దానితోపాటు చిన్న చిన్న పురుగులు, నత్తగుల్లలు, ఆల్చిప్పలు, పీతలు మొదలైన వాటిని తింటాయి. ఈ పక్షులు సర్వభక్షకాలు (శాకాహారము, మాంసాహారము రెండింటిని తినేవి). వాటి చప్పుటాలు (ముక్కులు) అవి తినే ఆహారంలోని మట్టిని వడగట్టేలా సహాయపడతాయి. ఆ వడకట్టు పద్ధతికి వాటి చప్పుటాలలోనున్న "లామిల్లే" అనే వెంట్రుకలుంటాయి.
రోహిత పక్షులు చాలా సామూహికప్రాణులు. అవి వేలసంఖ్యగల గుంపులుగా నివసిస్తాయి. దానికి కారణాలు మూడు: ఒకటి సంరక్షణ కోసం, రెండు ఆహారం కోసం, మూడు గూళ్లను నిర్మించుకోవడం కోసం; సంతానోత్పత్తికి ముందు, ఒక పెద్ద గుంపునుండి, పదిహేను నుండి యాభై పక్షులు చొప్పున చిన్నచిన్నగుంపులుగా విడిపోతాయి. ఈ చిన్నగుంపులలోనున్న మగ-ఆడ పక్షులు ఏకకాలంలో పరస్పర ఆకర్షణకై తమ తమ అందచందాలను ప్రదర్శన చేస్తాయి. మెడలు చాచి, రెక్కలాడిస్తూ మధురంగా శబ్దాలు చేస్తూ ఆడుతాయి. అలా జరిగిన పిదప పరస్పరం ఆకర్షితమైన పక్షులు జతకడతాయి. రోహిత పక్షులు బలమైన బంధాలను ఏర్పరుచుకుంటాయి. గుంపులో ఎక్కువ పక్షులు ఉన్నందువలన అవి అప్పుడప్పుడు తమ జీవితభాగస్వాములను మార్చుకుంటాయి, పంచుకుంటాయి. జతకట్టిన రోహితాలు సంతానోత్పత్తికి పూనుకోని, తమతమ గూళ్లను సంరక్షించుకుంటాయి. ఆడపక్షి ముందుగాతాను గ్రుడ్లుపెట్టబోయే చోటును నిర్ణయించుకుంటుంది. తర్వాత మగపక్షితో కలిసి రతిక్రీడకు ఉపక్రమిస్తుంది. రతిక్రీడసాధారణంగా గూడుకట్టుకున్నాక మొదలౌతుంది. ఆ సమయాలలో ఇతర రోహితపక్షి జంటలు, అదే గూడు ఆక్రమించడానికి ప్రయత్నాలు చేస్తాయి. అప్పుడు రోహితపక్షులు తమ గూళ్లను కాపాడుకోవడానికి దారుణంగా కృషిచేస్తాయి. మగ-ఆడ పక్షులు రెండు కలిసి గూడుకడతాయి, రెండు తమ పిల్లలను రక్షించుకోవడానికి సమానంగా కృషి చేస్తాయి. అప్పుడప్పుడు స్వలింగ సంపర్కము కూడా జరుగుతుందనడానికి ఆధారాలున్నాయి. గ్రుడ్లు పగిలి పిల్లలు బయటకు వచ్చాక, మగ-ఆడ పక్షులు తమ తమ పిల్లలకు పాలు పడతాయి. ఆ పాలు మగ-ఆడ పక్షుల కడుపులలో "ప్రోలాక్టిన్" అనే హార్మోన్ కారణంగా పిల్లలు పుట్టాక ఊరడం ప్రారంభమౌతాయి. ఆ పాలను తమ నోటిదాకా తెచ్చి పిల్లల నోట్లోపోస్తాయి. ఆ పాలలో కొవ్వుపదార్థాలు, మాంసకృతులు, ఎరుపు, తెలుపు రక్తకణాలు ఉంటాయని శాస్త్రవేత్తలు కనుగొన్నారు.
పిల్లలు పుట్టిన మొదటి ఆరురోజులు, తల్లి-తండ్రి పక్షులు పిల్లలతోనే సమయం గడుపుతాయి. పుట్టిన 7-12 రోజులు తర్వాత పిల్లలు గూడు బయటికివచ్చి చుట్టూవున్న ప్రదేశాలను పరిశీలించి అలవాటు చేసుకుంటాయి. రెండు వారాలు గడిచాక, అన్ని గూళ్లలో ఉన్న ఈ పిల్లపక్షులన్నీ ఒకచోట చేరి ఆడుకుంటాయి. అప్పటినుండి పిల్లపక్షులను పెద్దపక్షులు వదిలేసి వెళ్ళిపోతాయి. పిల్లపక్షులన్నీతమ కొత్త గుంపులోనే ఉంటూ యుక్తవయసు వచ్చేవరకు కలిసి బ్రతుకుతాయి.
ఐరోపాదేశపు జంతుప్రదర్శనశాలలో మొట్టమొదటగా పుట్టిన రోహిత పక్షి1958లో స్విట్జర్లాండ్లోని "జూ బేసెల్"లోనిది. అప్పటినుండి, 389కు పైగా అదే జూలో పెంచబడ్డాయి , ఇతర ప్రపంచవ్యాప్తంగానున్న జూలకు తరలింపబడ్డాయి.
"గ్రేటర్" అని పిలువబడే ఒక 83 ఏళ్ల రోహితపక్షి, (ప్రపంచంలోకెల్లా అతివయస్సుగల రోహితపక్షిగా నమ్మబడినది) "ఎడలైడ్ జూ", ఆస్ట్రేలియాలో జనవరి,2014లో కన్నుమూసింది.
Flamingo (namey cıyo taksonomik: Phoenicopterus) şeş bıncınsê ke taxımê flamingoyan (inan rê vanê Phoenicopteriformes) ra, keyey flamingoki (phoenicopteridae) ra amariyenê. Flamingoy şeş bıncınsan ra yenê pêra u heme inan bınê namey Phoenicopterus de benê yew. Rengê inan pembeyo. Lınga inan derga u bariya, vıley inan zi dergo u muyan ra yenê pêra. Caygey inan Amerika, verocê Ewropa u Asyayê.
Flamingoy weşiya xo teyna nêramenê, dormey okyanusan de, golan de, awıka solınan de u lagunan de weşiya xo pêro piya ramenê. Ê masan tepışenê u wenê. Eger mase çıniya, vaşanê bınê deryay zi vısnenê (kenê cı, qerıfnenê) u wenê.
Flamingo (namey cıyo taksonomik: Phoenicopterus) şeş bıncınsê ke taxımê flamingoyan (inan rê vanê Phoenicopteriformes) ra, keyey flamingoki (phoenicopteridae) ra amariyenê. Flamingoy şeş bıncınsan ra yenê pêra u heme inan bınê namey Phoenicopterus de benê yew. Rengê inan pembeyo. Lınga inan derga u bariya, vıley inan zi dergo u muyan ra yenê pêra. Caygey inan Amerika, verocê Ewropa u Asyayê.
Flamingoy weşiya xo teyna nêramenê, dormey okyanusan de, golan de, awıka solınan de u lagunan de weşiya xo pêro piya ramenê. Ê masan tepışenê u wenê. Eger mase çıniya, vaşanê bınê deryay zi vısnenê (kenê cı, qerıfnenê) u wenê.
Su mangoni o mangone (Phoenicopterus, Fürbringer 1758) est unu pilloni mannu de sa familia Phoenicopteridae.
Esistit fintzas su de colore ruju: e in logudoresu si narat puru zente ruja, in campidanesu genti arrubia.
Sas pinnas sunt biancas cun d'unu pagu de ruju, tenet ancas longas e istriziles de colore rosa, su tuju longu e curvu, picculu mannu e curvu, cun custu iscavat e sedattat su ludu de sos istagnos, chirchende su 'e mandigare, algas e cambareddus. Su corpu no est tantu mannu. In Sardinnia bibint in sos istagnos, inue faghet puru su nidu. Su nidu est altu, fraigadu cun su ludu, e sa forma comente unu secchiu rovesciadu. Est puzone migratore. Curiosu però, ca arrivat inoghe in s'istiu, e partit in beranu (a diferentzia de àteros puzones). In Sardigna meda s'inde bident in s'Istagniu de Molentargius, e in s'Istagniu de Santa Gilla, affacca a Casteddu.
Parina jan ukax pariwana, parinax mä jamach'iwa[1], jilpachax suni thaya uraqin utjasiriwa, juk'amppachas kawkjanti umax utjki ukawjanakan utji.
Parinax taqins munat jamach'iwa, samipas jiwakipuniwa qhana wilamp janq'umpi, ukat kayupax yaqha jamach'inakatsipans jach'pach kayunakaniwa, surupas jach'a q'iwt'atjam ukjamawa. Aka jamach'ix jallupachanakiw jilpachax uñjaña, awtipachax janikiw añch uñjañax utjkiti.
Parinax uman utjir laq'unak manq'i. K'uytu K'uytux wali suma manq'apapuniw parinanxa. Manq' katuñatakix kunkapx ch'iqar kupiruw wayti.
Parinax tapapx ñiq'it luri, chutstatawa. Yaqhippachanakax yaqhakast parinanakan jaytat tapanakaparurakiw tapachi.
Qachu parinax mä k'awnak k'awni.
Parinax pacha sarayirirakiwa, jallu puriñapatakix waljanipuniw tam tam Titiqaqa qutatuqit misttanipxi, ukasti jallu puriñapatakiw ukjam uñstanipxi.
Kunawsatix juyphipachan um takirpayix ukhax suma ch'uñuchäwiw utjan sañ muni. Janitix utjkix ukhax janit ch'uñux sumt'kanit sañrak muni.
Parina jan ukax pariwana, parinax mä jamach'iwa, jilpachax suni thaya uraqin utjasiriwa, juk'amppachas kawkjanti umax utjki ukawjanakan utji.
Flamingos or flamingoes[a] /fləˈmɪŋɡoʊz/ are a type of wading bird in the family Phoenicopteridae, which is the only extant family in the order Phoenicopteriformes. There are four flamingo species distributed throughout the Americas (including the Caribbean), and two species native to Afro-Eurasia.
A group of flamingoes is called a "flamboyance."[2]
The name flamingo comes from Portuguese or Spanish flamengo ("flame-colored"), which in turn comes from Provençal flamenc – a combination of flama ("flame") and a Germanic-like suffix -ing. The word may also have been influenced by the Spanish ethnonym flamenco ("Fleming" or "Flemish"). The name of the genus, Phoenicopterus, is from the Greek φοινικόπτερος phoinikopteros, lit. 'crimson/red-feathered');[3] other genera names include Phoeniconaias, which means "crimson/red water nymph (or naiad)", and Phoenicoparrus, which means "crimson/red bird (though, an unknown bird of omen)".
The family Phoenicopteridae was introduced by the French zoologist Charles Lucien Bonaparte in 1831, with Phoenicopterus as the type genus.[4][5]
Traditionally, the long-legged Ciconiiformes, probably a paraphyletic assemblage, have been considered the flamingos' closest relatives and the family was included in the order. Usually, the ibises and spoonbills of the Threskiornithidae were considered their closest relatives within this order. Earlier genetic studies, such as those of Charles Sibley and colleagues, also supported this relationship.[6] Relationships to the waterfowl were considered as well,[7] especially as flamingos are parasitized by feather lice of the genus Anaticola, which are otherwise exclusively found on ducks and geese.[8] The peculiar presbyornithids were used to argue for a close relationship between flamingos, waterfowl, and waders.[9] A 2002 paper concluded they are waterfowl,[10] but a 2014 comprehensive study of bird orders found that flamingos and grebes are not waterfowl, but rather are part of Columbea, along with doves, sandgrouse, and mesites.[11]
-_Breeding_plumage_W2_IMG_8770.jpg)
Recent molecular studies have suggested a relation with grebes,[12][13][14] while morphological evidence also strongly supports a relationship between flamingos and grebes. They hold at least 11 morphological traits in common, which are not found in other birds. Many of these characteristics have been previously identified on flamingos, but not on grebes.[15] The fossil palaelodids can be considered evolutionarily, and ecologically, intermediate between flamingos and grebes.[16]
For the grebe-flamingo clade, the taxon Mirandornithes ("miraculous birds" due to their extreme divergence and apomorphies) has been proposed. Alternatively, they could be placed in one order, with Phoenocopteriformes taking priority.[16]
Living flamingos:[17]
PhoenicopterusP. chilensis (Chilean flamingo)
P. roseus (Greater flamingo)
P. ruber (American flamingo)
Phoeniconaias minor (Lesser flamingo)
PhoenicoparrusP. andinus (Andean flamingo)
P. jamesi (James's flamingo)
Six extant flamingo species are recognized by most sources, and were formerly placed in one genus (have common characteristics) – Phoenicopterus. As a result of a 2014 publication,[18] the family was reclassified into two genera.[19] In 2020, the family had three recognized genera, according to HBW.[20]
Prehistoric species of flamingo:
Flamingos usually stand on one leg with the other tucked beneath the body. The reason for this behaviour is not fully understood. One theory is that standing on one leg allows the birds to conserve more body heat, given that they spend a significant amount of time wading in cold water.[31] However, the behaviour also takes place in warm water and is also observed in birds that do not typically stand in water. An alternative theory is that standing on one leg reduces the energy expenditure for producing muscular effort to stand and balance on one leg. A study on cadavers showed that the one-legged pose could be held without any muscle activity, while living flamingos demonstrate substantially less body sway in a one-legged posture.[32] As well as standing in the water, flamingos may stamp their webbed feet in the mud to stir up food from the bottom.[33]
Flamingos are capable flyers, and flamingos in captivity often require wing clipping to prevent escape. A pair of African flamingos which had not yet had their wings clipped escaped from the Wichita, Kansas, zoo in 2005. One was spotted in Texas 14 years later. It had been seen previously by birders in Texas, Wisconsin and Louisiana.[34]
Young flamingos hatch with grayish-red plumage, but adults range from light pink to bright red due to aqueous bacteria and beta-carotene obtained from their food supply. A well-fed, healthy flamingo is more vibrantly colored, thus a more desirable mate; a white or pale flamingo, however, is usually unhealthy or malnourished. Captive flamingos are a notable exception; they may turn a pale pink if they are not fed carotene at levels comparable to the wild.[35]
The greater flamingo is the tallest of the six different species of flamingos, standing at 3.9 to 4.7 feet (1.2 to 1.4 m) with a weight up to 7.7 pounds (3.5 kg), and the shortest flamingo species (the lesser) has a height of 2.6 feet (0.8 m) and weighs 5.5 pounds (2.5 kg). Flamingos can have a wingspan as small as 37 inches (94 cm) to as big as 59 inches (150 cm).[36]
Flamingos can open their bills by raising the upper jaw as well as by dropping the lower. [37]
Flamingos filter-feed on brine shrimp and blue-green algae as well as insect larvae, small insects, mollusks and crustaceans, making them omnivores. Their bills are specially adapted to separate mud and silt from the food they eat, and are uniquely used upside-down. The filtering of food items is assisted by hairy structures called lamellae, which line the mandibles, and the large, rough-surfaced tongue. The pink or reddish color of flamingos comes from carotenoids in their diet of animal and plant plankton. American flamingos are a brighter red color because of the beta carotene availability in their food while the lesser flamingos are a paler pink due to ingesting a smaller amount of this pigment. These carotenoids are broken down into pigments by liver enzymes.[38] The source of this varies by species, and affects the color saturation. Flamingos whose sole diet is blue-green algae are darker than those that get it second-hand by eating animals that have digested blue-green algae.[39]
Flamingos are considered very noisy birds with their noises and vocalizations ranging from grunting or growling to nasal honking. Vocalizations play an important role in parent-chick recognition, ritualized displays, and keeping large flocks together. Variations in vocalizations exist in the voices of different species of flamingos.[40][41]
Flamingos are very social birds; they live in colonies whose population can number in the thousands. These large colonies are believed to serve three purposes for the flamingos: avoiding predators, maximizing food intake, and using scarce suitable nesting sites more efficiently.[42] Before breeding, flamingo colonies split into breeding groups of about 15 to 50 birds. Both males and females in these groups perform synchronized ritual displays.[43] The members of a group stand together and display to each other by stretching their necks upwards, then uttering calls while head-flagging, and then flapping their wings.[44] The displays do not seem directed towards an individual, but occur randomly.[44] These displays stimulate "synchronous nesting" (see below) and help pair up those birds that do not already have mates.[43]
Flamingos form strong pair bonds, although in larger colonies, flamingos sometimes change mates, presumably because more mates are available to choose.[45] Flamingo pairs establish and defend nesting territories. They locate a suitable spot on the mudflat to build a nest (the female usually selects the place).[44] Copulation usually occurs during nest building, which is sometimes interrupted by another flamingo pair trying to commandeer the nesting site for their use. Flamingos aggressively defend their nesting sites. Both the male and the female contribute to building the nest, and to protecting the nest and egg.[46] Same-sex pairs have been reported.[47]
After the chicks hatch, the only parental expense is feeding.[48] Both the male and the female feed their chicks with a kind of crop milk, produced in glands lining the whole of the upper digestive tract (not just the crop). The hormone prolactin stimulates production. The milk contains fat, protein, and red and white blood cells. (Pigeons and doves—Columbidae—also produce crop milk (just in the glands lining the crop), which contains less fat and more protein than flamingo crop milk.)[49]
For the first six days after the chicks hatch, the adults and chicks stay in the nesting sites. At around 7–12 days old, the chicks begin to move out of their nests and explore their surroundings. When they are two weeks old, the chicks congregate in groups, called "microcrèches", and their parents leave them alone. After a while, the microcrèches merge into "crèches" containing thousands of chicks. Chicks that do not stay in their crèches are vulnerable to predators.[50]
The first flamingo hatched in a European zoo was a Chilean flamingo at Zoo Basel in Switzerland in 1958. Since then, over 389 flamingos have grown up in Basel and been distributed to other zoos around the globe.[51]
Greater, an at least 83-year-old greater flamingo, believed to be the oldest in the world, died at the Adelaide Zoo in Australia in January 2014.[52]
Zoos have used mirrors to improve flamingo breeding behaviour. The mirrors are thought to give the flamingos the impression that they are in a larger flock than they actually are.[53]
While many different kinds of birds were valued items in Roman food, flamingos were among the most prized in Ancient Roman cuisine. An early reference to their consumption, and especially of their tongues, is found in Pliny the Elder, who states in the Natural History:
Latin: phoenicopteri linguam praecipui saporis esse apicius docuit, nepotum omnium altissimus gurges [Translated:] Apicius, that very deepest whirlpool of all our epicures, has informed us that the tongue of the phœnicopterus is of the most exquisite flavour.
Although a few recipes for flamingos are found in Apicius' extant works, none refer specifically to flamingo tongues. The three flamingo recipes in the De re coquinaria (On the Subject of Cooking) involve the whole creature:
Suetonius mentions flamingo tongues in his Life of Vitellius:[57]
Most notorious of all was the dinner given by his brother to celebrate the emperor's arrival in Rome, at which two thousand of the choicest fishes and seven thousand birds are said to have been served. He himself eclipsed even this at the dedication of a platter, which on account of its enormous size he called the "Shield of Minerva, Defender of the City." In this he mingled the livers of pike, the brains of pheasants and peacocks, the tongues of flamingoes and the milt of lampreys, brought by his captains and triremes from the whole empire, from Parthia to the Spanish strait.
— Suetonius, Life of Vitellius[58]
Martial, the poet, devoted an ironic epigram, alluding to flamingo tongues:
Dat mihi penna rubens nomen; sed lingua gulosis
Nostra sapit: quid, si garrula lingua foret?
[Translated:] My red wing gives me my name; but it is my tongue that is considered savoury by epicures. What, if my tongue had been able to sing?
There is also a mention of flamingo brains in a later, highly contentious source, detailing, in the life of Elagabalus, a food item not apparently to his liking as much as camels' heels and parrot tongues, in the belief that the latter was a prophylactic:
In imitation of Apicius he frequently ate camels-heels and also cocks-combs taken from the living birds, and the tongues of peacocks and nightingales, because he was told that one who ate them was immune from the plague. He served to the palace-attendants, moreover, huge platters heaped up with the viscera of mullets, and flamingo-brains, partridge-eggs, thrush-brains, and the heads of parrots, pheasants, and peacocks.[61]
Flamingos or flamingoes /fləˈmɪŋɡoʊz/ are a type of wading bird in the family Phoenicopteridae, which is the only extant family in the order Phoenicopteriformes. There are four flamingo species distributed throughout the Americas (including the Caribbean), and two species native to Afro-Eurasia.
A group of flamingoes is called a "flamboyance."
La flamengoj aŭ fenikopteroj (el greka φοινικόπτερος signife "purpuraj flugiloj") estas la solaj birdoj (nome sola genro) en la ordo Fenikopteroformaj, kiuj vivas laŭ grandaj grupoj en akvaj zonoj. Ili estas vaduloj (vadbirdoj), kutime 1-2 metroj altaj. Kvar specioj loĝas en Ameriko, unu en suda Afriko, kaj unu en Afriko kaj suda Eŭropo kaj Azio, do po nur du specioj en la Malnova Mondo, tamen tie flamengoj estas plej multnombraj.
En Esperanto ili havas du nomojn, flamengoj kaj fenikoptero. La vorto fenikoptero devenas el grekaj vortoj "fenikso" kaj "pteron", flugilo. Antikvuloj uzis tiun nomon ĉar vere kiam flamengaro ekflugas super lago ŝajnas, kvazaŭ iu granda incendio ekas.
Ses flamengospecioj estas agnoskataj de plej fakuloj, kaj tiuj estas ĝenerale lokitaj en unu genron. Du specioj, nome Anda kaj Punaa flamengoj, estas ofte lokitaj en la genron Phoenicoparrus anstataŭ Phoenicopterus.
Specioj Geografia situo Roza flamengoOni proponis ampleksan varion de birdoj kiel ties plej proksimaj parencoj, sur ankaŭ ampleksa vario de pruvoj. Kiel rezulto, flamengoj estas ĝenerale lokitaj en sia propra ordo.
Tradicie, la longkruraj Cikonioformaj, probable parafiletika arigo, estis konsiderata la plej proksimaj parencoj de la flamengoj kaj ties familio estis inkludata en tiu ordo. Kutime la ibisoj kaj la plataleoj de la Treskiornitedoj estis konsiderataj ties plej proksimaj parencoj ene de tiu ordo. Ankaŭ pli fruaj studoj, kiaj tiuj de Charles Sibley kaj liaj kolegoj, eltenis tiun rilaton.[1] Oni konsideris ankaŭ rilaton kun la akvobirdoj,[2] ĉefe ĉar flamengoj estas parazitataj de birdopedikoj de la genro Anaticola, kiu troviĝas ankaŭ nur en anasoj kaj anseroj.[3] Aliaj sciencistoj proponis ke la flamengoj kiel vadbirdoj estus plej proksime rilataj al la himantopoj kaj avocetoj, nome Rekurbrostruledoj . La pekuliaraj presbiornitedoj estis uzataj por aserti pli proksiman rilato inter flamengoj, akvobirdoj kaj vadbirdoj,[4] sed ili estas nune konsiderataj senerare akvobirdoj kun pekuliare devena morfologio paralelante vadbirdojn kaj flamengojn.
Ĵusaj molekulaj studoj sugestis rilaton kun greboj,[5][6][7] dum ankaŭ morfologiaj pruvoj forte subtenas rilaton inter flamengoj kaj greboj. Ili havas almenaŭ dekunu morfologiajn trajtojn komune, kiu ne troviĝas en aliaj birdoj. Multaj el tiuj karakteroj estis dekomence identigitaj ĉe flamengoj, sed ne ĉe greboj.[8] La fosilioj de Palaelodedoj povas esti konsiderataj evolue, kaj ekologie, intermezaj inter flamengoj kaj greboj.[9]
Por klado grebo-flamingo oni proponis la taksonon Mirandornithes ("miraklaj birdoj" pro ekstrema diverĝo kaj apomorfoj). Alternative ili povus esti lokitaj en unu ordo, kaj Fenikopteroformaj estus prioritata.[9]
Flamengoj estas bone atestitaj en la fosilia registraro, kaj la unua senerara membro de la nuna familio estus la Fenikopteredoj Elornis konataj el fina Eoceno. Konsiderinda nombro de malmulte konataj birdoj el fina Kretaceo antaŭe estas foje konsiderataj prauloj de flamengoj. Tiuj inkludus la genrojn Torotix, Scaniornis, Gallornis, Agnopterus, Tiliornis, Juncitarsus and Kashinia; tiuj montras mikson de karakteroj kaj estas tre pleziomorfaj kompare kun modernaj birdoj. (La supozataj "Cretaceous flamingo" Parascaniornis estas fakte sinonimo de Baptornis kaj ne proksima parenco de ĉiu ajn vivanta birdo). Oni supozas, ke formortinta familio de pekuliaraj "naĝoflamengoj", nome Palaelodedoj, estas rilataj al, aŭ estas fakte la prauloj de, la modernaj flamengoj. Tion foje opni malaprobas, ĉar la fosilio Elornis estas iom antaŭa de la palaelodedaj flamengoj. Ekzistas kompleta serio de fosilioj de la genro Phoenicopterus. La sistematiko de prahistoraj Fenikopteredoj konataj nur el fosilioj estas la jena:
Flamengoj ofte staras sur unu kruro, dum la alia estas metita sub la korpo. La tialo por tiu kutimo ne estas tute komprenita. Kelkaj specioj de Flamengoj havas kapablon havi duonon de sia korpo dormita, kaj ripozinte, la flamengo sanĝas kruron kaj lasas ripozi la alian duonon, sed tio ne estas konfirmita. Ĵusaj studoj indikis, ke stari sur unu kruro povas permesi la birdojn konservi pli da korpovarmo, ĉar ili pasas multan kvanton de tempo vade en malvarma akvo.[11] Krome flamengoj povas piedpremi per siaj retaj piedoj sur la koto por kirli manĝon el fundo supren.
Flamengidoj havas girzecruĝajn plumojn kiam ili elkovas, sed plenkreskaj flamengoj havas helajn rozkolorajn aŭ ruĝajn plumojn. Ili obtenas tiun koloron el akvaj algoj kaj karotinoido en la manĝaĵoj. Ĉiuj flamengoj ankaŭ havas 12 nigrajn plumojn en ĉiu flugilo. Bone manĝinta kaj sana flamengo estas pli brilkolora kaj tiele pli dezirebla partnero; blanka aŭ pala flamengo, tamen, estas kutime nesana aŭ malbone nutrita. Kaptivaj flamengoj estas elstara escepto; multaj iĝas pale rozkoloraj se ili ne manĝas karotenon je sufiĉa nivelo komparebla al naturo. Tio ŝanĝas ĉar pli da bestoĝardenoj aldonas salikokojn kaj aliajn suplementojn al la dieto de siaj flamengoj.
Flamengoj filtromanĝas bluverdajn algojn kaj moluskojn, ĉefe de genro Artemia, kiujn ili filtras de la koto kaj akvo per harecaj strukturoj en la beko, kiuj separas la koton kaj ŝlimon el la manĝo. Tiuj estas la ununuraj birdoj kiuj filtras la manĝaĵon, krome laŭ la sama metodo, kiun uzas balenoj. Por tiu filtrado la flamengoj enakvigas la bekon inverse kaj forprenas planktetojn kaj bestetojn filtrantan la akvon per tiuj strietoj (lameloj) kaj uzante la aspran grandan langon kiel piŝto. Ili manĝas en neprofundaj lagoj foje laŭ grupo de ĝis miliono da membroj. La roza aŭ ruĝeca koloro de la flamengoj venas el la karotenaj proteinoj de ties dieto de animaloj kaj plantoj: planktono. Tiuj proteinoj rompiĝas en pigmentojn kiujn prosuktas enzimoj.[12] La fonto de tio varias laŭ specioj, kaj dependigas la kvanton de koloro. Flamengoj kies sola dieto estas blueverdaj algoj estas pli helaj kompare kun tiuj kiuj prenas ilin duarange (ekz. el animaloj kiuj digestis bluverdajn algojn).[13] La flamengoj de bestoĝardenoj, kiu ofte ne havas la kolorplibonigon en sia dieto, povas ricevi la aldonan pigmenton "Kantaksantino".
Flamengoj produktas "lakton" de glandoj en la supra digesta sistemo. Ambaŭ gepatroj nutras la idon per tiu lakto dum proksimume du monatoj, ĝis ĝi povas mem filtri la manĝaĵon.
La pli grandaj specioj reproduktiĝas kaj manĝas en salakvaj lokoj. Ili konstruas la nestojn el kompaktita koto, kiun ili formas en monteton kun kava supro, en kiu estas demetata unu blanka ovo.
Flamengoj estas tre sociemaj birdoj kiuj loĝas en kolonioj kiuj povas nombri je miloj. Tiuj grandaj kolonioj ŝajne utilas al tri celoj por la flamengoj: pred-evito, pligrandigo de manĝo kaj uzado de malabundaj taŭgaj nestolokoj.[14] La plej baza kaj stabila socia unuo de flamengoj estas la parligo kiun ili formas el unu masklo kaj unu ino. Tiu ligo inter ili tendencas esti forta; tamen, en pli grandaj kolonioj (kie estas pli da elekteblaj partneroj), povas okazi ŝanĝoj de partnero.[15] En paroj, kaj la masklo kaj la ino kontribuas konstrui la neston por la ovo kaj defendi ĝin. Antaŭ reproduktado, la flamengokolonioj disiĝas en reproduktaj grupoj de ĉirkaŭ 15–50 birdoj. Kaj maskloj kaj inoj en tiuj grupoj plenumas sinkronigitajn ritajn memmontrojn. Tiuj ceremonioj utilas kaj por stimuli sinkronan nestumadon kaj por establi par-formadon por birdoj kiuj ne ankoraŭ havas partnerojn.[16] La flamenga grupo staras kune kaj montriĝas per levado de kolo, sekve de alvoko per kaposubigo kaj posta flugilfrapado.[17] Tiuj ceremoniaj memmontroj ŝajne ne okazas direktate al individuo sed anstataŭe okazas hazarde.[17]
Flamengaj paroj establas kaj defendas nestoteritoriojn. Ili lokigas taŭgan lokon en la kotejo por konstrui la neston, kiu estas kutime elektita de la ino.[17] Dum la nestokonstruado kutime okazas kopulacio. Nestokonstruado povas esti interrompita ankaŭ de alia paro klopodanta ŝteli la nestolokon. Flamengoj arde defendas siajn nestolokojn kaj idojn. Post eloviĝo, la nura gepatra peno estas manĝigado.[18] Flamengoj produktas kropolakton, kiel kolomboj kaj turturoj, danke al agado de hormono nome prolaktino (vidu Kolombedoj). Ĝi enhavas pli da graso kaj malpli da proteino ol tiu lasta, kaj estas produktata en glandoj ĉe la supro de la digesta aparato, ne ĝuste ĉe kropo. Ambaŭ gepatroj zorgas siajn idojn, kaj junaj flamengoj manĝas tiun lakton, kiu enhavas ankaŭ ruĝajn kaj blankajn sangoĉelojn. En la unuaj ses tagoj, kaj plenkreskuloj kaj idoj restas ĉe la nestolokoj. Post ĉirkaŭ sep al dudek tagoj la idoj ekmoviĝas kaj esploras siajn ĉirkaŭojn. Post du semajnoj, la idoj aliĝas al grupoj nome "etaj infanvartejoj" kaj ties gepatroj tuj lasas ilin en tiuj grupoj. Poste, multaj etaj infanvartejoj kuniĝas por formi pli grandan infanvartejon kiu enhavas milojn da idoj. Idoj kiuj ne restas ĉe siaj infanvartejoj estas vundeblaj al predantoj.[19]
Sciencistoj malkovris ke flamengoj mortas je miloj laŭlonge de la riftaj lagoj de Kenjo kaj Tanzanio. Tamen ili dubegas pri ties tialo. Eblaj kaŭzoj estus kokoĥolero, botulismo, metalvenenado, pesticidoj aŭ venenaj bakterioj, laŭ fakuloj. Oni timas ankaŭ pri futuro de la Malgranda flamengo — Phoeniconaias minor — minacata de planoj elpumpi akvon el unu el ties ŝlosilaj reproduktaj areoj, nome la bordoj de la Lago Natron. Tiuj lagoj estas ŝlosilaj por la reprodukta sukceso de la flamengoj ĉar tiuj manĝas arojn de cianobakterioj kiuj abundas tie.[20]
La unua flamengo eloviĝinta en eŭropa bestoĝardeno estis Ĉilia flamengo ĉe la Bestoĝardeno de Bazelo en Svisio en 1958. Ekde tiam, oni bredis ĉirkaŭ 389 flamengojn en Bazelo kaj estis distribuataj al aliaj bestoĝardenoj tutmonde.[21]
La malnovmondaj flamengoj estis konsiderataj de egiptanoj la vivanta reprezento de la dio Reo,[22] dum en Antikva Romo, ties langoj estis konsiderataj delikataĵoj.[23]
En Ameriko, la popolo Moĉe de antikva Peruo adoris naturon.[24] Ili faris emfazojn ĉe animaloj kaj ofte pentris flamengojn en siaj artaĵoj,[25] dum en Bahamoj ili estas nacia birdo. Ankaŭ andaj ministoj mortigis flamengojn por sia graso, je kredo esti kuracilo por tuberkulozo.[26] En Usono, rozkoloraj bildoj de plastaj flamengoj estas popularaj gazonaj ornamoj.[27]
La flamengoj aŭ fenikopteroj (el greka φοινικόπτερος signife "purpuraj flugiloj") estas la solaj birdoj (nome sola genro) en la ordo Fenikopteroformaj, kiuj vivas laŭ grandaj grupoj en akvaj zonoj. Ili estas vaduloj (vadbirdoj), kutime 1-2 metroj altaj. Kvar specioj loĝas en Ameriko, unu en suda Afriko, kaj unu en Afriko kaj suda Eŭropo kaj Azio, do po nur du specioj en la Malnova Mondo, tamen tie flamengoj estas plej multnombraj.
En Esperanto ili havas du nomojn, flamengoj kaj fenikoptero. La vorto fenikoptero devenas el grekaj vortoj "fenikso" kaj "pteron", flugilo. Antikvuloj uzis tiun nomon ĉar vere kiam flamengaro ekflugas super lago ŝajnas, kvazaŭ iu granda incendio ekas.
Los flamencos mayores (Phoenicopterus) son un género de aves neognatas de la familia Phoenicopteridae. Son aves que se distribuyen tanto por el hemisferio occidental como por el hemisferio oriental; existen dos especies en América y una en el Viejo Mundo. Tienen el cráneo desmognato holorrino, con dieciséis a veinte vértebras cervicales y pies anisodáctilos.
Se trata de aves muy esbeltas, de entre 80 cm y 1,40 m de largo, con patas muy largas y cuello largo. El pico es muy característico y perfectamente adaptado para hurgar en el barro. La mandíbula superior es de menor tamaño que la inferior que es la única móvil. El pico tiene una pronunciada curvatura hacia abajo y está dotado de unas laminillas internas para retener las sustancias alimenticias al filtrar el limo. Los pies tienen cuatro dedos, los tres delanteros unidos por una membrana y el posterior muy pequeño.
Todas las especies son de color rosa más o menos fuerte, desde el rosa claro casi blanco del flamenco europeo (Phoenicopterus roseus), hasta el color salmón del flamenco del Caribe (Phoenicopterus ruber).
Mientras vuelan mantienen el cuello y las patas completamente estiradas.
Necesita grandes extensiones de agua poco profunda, normalmente salina, salobre o alcalina, desde el nivel del mar hasta los 5000 msnm. Se encuentran en todos los continentes, a excepción de Oceanía.
Hacen los nidos de barro, con forma de tronco de cono, con la cima cóncava, donde ponen un único huevo blanco (a veces dos) que incuban durante unos treinta días. Los flamencos alimentan a sus crías con una “leche” similar a la de las palomas, pero con más grasa y menos proteínas, que es producida por glándulas ubicadas en la zona superior del tracto digestivo. Las crías son alimentadas con este producto durante unos dos meses, hasta que su pico está suficientemente desarrollado para filtrar el alimento.
Los flamencos se alimentan, mediante filtración, de crustáceos y algas. Sus picos, extrañamente formados, se adaptaron para separar el barro de la comida que consumen, y los usan singularmente al revés. La filtración de comida se apoya en estructuras filamentosas llamadas lamelas, pequeñas láminas que están en las mandíbulas y una lengua áspera y grande.
Las crías de flamenco salen del cascarón con el plumaje blanco, pero las plumas del adulto son de color rosa luminoso a rojo, debido a carotenoides obtenidos de su alimento. Un flamenco que se alimenta bien y es saludable es de color rosa luminoso a rojo. El flamenco más rosado es el más deseable como compañero. Un flamenco blanco o pálido está generalmente enfermo o puede haber sufrido alguna deficiencia nutricional.
El género Phoenicopterus posee tres especies vivientes:
Además de las especies vivientes, fueron descritas numerosas especies solo en base al registro fósil:
Phoenicopterus se separa de Phoenicoparrus, entre otras características, por presentar una estructura del pico bastante diferente, ya que es más primitiva, solo adecuada para capturar presas más grandes, como moluscos y crustáceos. Además, posee hallux, uno de los dedos del pie. La estructura del pico en Phoenicoparrus es profundamente aquillada con un aparato filtrador más especializado, con bulbo en sección transversal apto para la capturar de presas muy pequeñas, como algas verde-azules y diatomeas.[6]
Como la importancia de estas características en la designación de un género propio había sido puesta en duda, y apoyándose en lo determinado por un análisis de hibridación ADN-ADN publicado en el año 1990 el cual había encontrado pequeñas distancias genéticas entre todos los representantes de la familia,[7] Phoenicoparrus pasó a la sinonimia de Phoenicopterus.[8]
Esta consideración fue la utilizada hasta que nuevos y más completos estudios genéticos de todos los taxones de la familia empleando muestras de doce loci nucleares y dos loci mitocondriales, generaron un robusto árbol filogenético con un alto nivel de soporte mediante el método Bootstrap de parsimonia y máxima verosimilitud. Encontraron una profunda separación entre los flamencos mayores y menores, lo que justificó que sean nuevamente divididos en al menos dos géneros, al fusionar al monotípico género Phoeniconaias (con su única especie: Phoeniconaias minor) en Phoenicoparrus, al ser apenas diferenciable por presentar el faltante dedo del pie de las parinas sudamericanas, si bien su tamaño es reducido.[9] está última especie, al igual que las parinas sudamericanas eran incluidas en el género Phoenicopterus.
Los clados de Phoenicoparrus y Phoenicopterus divergieron en el Plioceno o en el Pleistoceno temprano (1,7 a 3,9 millones de años atrás).[9]
Flamenco rosado en Colombia Los flamencos mayores (Phoenicopterus) son un género de aves neognatas de la familia Phoenicopteridae. Son aves que se distribuyen tanto por el hemisferio occidental como por el hemisferio oriental; existen dos especies en América y una en el Viejo Mundo. Tienen el cráneo desmognato holorrino, con dieciséis a veinte vértebras cervicales y pies anisodáctilos.
Flamingo (Phoenicopterus) on flamingoliste seltsi flamingolaste sugukonna ainuperekond, kuhu arvatakse 6 liiki.
Flamingod asustavad nii lääne- kui idapoolkera, olles arvukamad küll esimeses. Ameerikas elab 4 ja Vanas Maailmas 2 flamingoliiki.
Flamingodel pole lähisugulasi, seetõttu kuuluvad nad eraldi seltsi. Suhteliselt palju sarnasusi on pütiliste ja flamingoliste vahel.
Flamingod seisavad sageli ühel jalal, teine jalg on samal aja tõmmatud keha alla. Võimalik, et seistes ühel jalal võib lind säästa rohkem kehasoojust, kuna nad veedavad palju aega külmas vees. Noortel flamingodel on hall sulestik, kuid täiskasvanutel ulatub värvistik heleroosast kuni helepunaseni. Täiskasvanud saavad oma värvi vees sisalduvatelt bakteritelt ning see näitab kui hästi nad on toitunud.
Flamingod filtrivad soolveest krevette ja sinivetikaid. Nende nokad on kohandatud muda filtreerimiseks. Flamingod, kelle ainus toit on sinivetikad on tumedama värvusega võrreldes nendega, kes seda söövad vähem.
Flamingod on väga kokkuhoidvad linnud, kes elavad kolooniates, kuhu võib kuuluda tuhandeid linde. Flamingode gruppides on isasloomale ja emasloomade arv enam-vähem võrdne. Nende vaheline side on nõrgem gruppides, kus on rohkem flamingosid.
Flamingod otsivad pesakoha, mille valivad tavaliselt emased. Osad flamingod üritavad teha pesa varastades teiselt paarilt pesapaiga. Flamingod kaitsevad väga tigedalt oma pesapaika, kui keegi üritab seda varastada. Pärast poegade koorumist annavad täiskasvanud flamingod poegadele „piima“. See sarnaneb imetajate piimaga, kuid on pooltahke ja sarnaneb pisut kodujuustuga. See on väga palju suurema valgu- ja rasvasisaldusega kui imetajate piim. Samuti sisaldab see palju antioksüdante ja immuunsust suurendavaid tegureid. Nii isas- kui ka emasloomad toodavad piima ja saavad toita selle abil oma järglasi. Elu esimese kuue päeva jooksul jäävad pojad pesapaika. Umbes 7–12 päeva pärast hakkavad pojad pesast välja liikuma, et uurida ümbrust. Kaks nädalat pärast koorumist liituvad pojad ühisesse gruppi, kus võib olla tuhandeid flamingopoegi. Paljud pojad hukkuvad röövloomade tõttu.
Vanad roomlased pidasid flamingo keelt delikatessiks.
Andide kaevurid tapsid paljusid flamingosid, saamaks neilt rasva, mille abil arvati ravitavat tuberkuloosi.
Vanad egiptlased uskusid, et flamingod on jumal Ra maapealsed esindajad.
Sageli kujutatakse flamingosid kunstis.
Roosast plastist flamingod on väga populaarsed aiakaunistused Ameerika Ühendriikides.
Flamingo on Bahama rahvuslind.
Flamingosid leidub põhiliselt Lõuna-Aafrika lõunaosas ja ka suurel määral Aafrika kaguosas, kuid ka mujal.
Flamingo (Phoenicopterus) on flamingoliste seltsi flamingolaste sugukonna ainuperekond, kuhu arvatakse 6 liiki.
Flamingod asustavad nii lääne- kui idapoolkera, olles arvukamad küll esimeses. Ameerikas elab 4 ja Vanas Maailmas 2 flamingoliiki.
Flamenkoak (Phoenicopterus) Phoenicopteriformes ordenako hegaztiak dira, Phoenicopteriformes ordenako genero bakarra, Ameriketan lau espezie eta Eurasian beste bi bizi direnak[1].
Uretan nahiz lurrean bizi daiteke, zingiretan batez ere. Flamenkoek krustazeoz eta algaz elikatzen dira. Beren mokoak garrantzitsuak dira bere janaria lokatzetik bereizteko. Animalia ha, omniboroa da; hau da, haziak, algak eta abar jan ditzake. Baita ere, artemiak (krustazeo mota bat) jaten dute eta honek beren kolore arrosa ematen die. Jaiotzean zuriak dira, baina handituz joan ahala kolore arrosa hartzen doaz. Elikadura ona izanez gero, kolore gorriagoa hartzen dute, eta gaixorik egonez gero berriz, zuri jartzen dira. Buru mokodun eta txikia du. Lepo eta hanka luze eta argalak ditu.
Normalean, bikotez aldatzen dute. Flamenkoen ernaldiak 28-32 egun inguru irauten du. Ernaldi bakoitzean kume bakar bat izaten dute. 27 urtetik 50 urtera bizi daitezke. Animalia sozialak dira. Gainera lurrean nahiz uretan bizi daitezke.
Phoenicopterus generoan eta Phoenicopteridae familian dauden espezieak bakarrak dira ordenan:
Espezieak Hedapena Flamenko arrosa (Phoenicopterus roseus) Eurasia eta Afrika Afrika, hegoaldeko Europa eta hego eta hego-mendebaldeko Asia Flamenko txikia (Phoenicopterus minor) Afrikatik ipar-mendebaldeko Indiara Txiletar flamenkoa (Phoenicopterus chilensis) Amerika Hego Amerika Jamesen flamenkoa (Phoenicopterus jamesi) Andeak Andetar flamenkoa (Phoenicopterus andinus) Andeak Karibeko flamenkoa (Phoenicopterus ruber) Karibe eta Galapagoak.
Artikulu hau biologiari buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Flamenkoak (Phoenicopterus) Phoenicopteriformes ordenako hegaztiak dira, Phoenicopteriformes ordenako genero bakarra, Ameriketan lau espezie eta Eurasian beste bi bizi direnak.
Uretan nahiz lurrean bizi daiteke, zingiretan batez ere. Flamenkoek krustazeoz eta algaz elikatzen dira. Beren mokoak garrantzitsuak dira bere janaria lokatzetik bereizteko. Animalia ha, omniboroa da; hau da, haziak, algak eta abar jan ditzake. Baita ere, artemiak (krustazeo mota bat) jaten dute eta honek beren kolore arrosa ematen die. Jaiotzean zuriak dira, baina handituz joan ahala kolore arrosa hartzen doaz. Elikadura ona izanez gero, kolore gorriagoa hartzen dute, eta gaixorik egonez gero berriz, zuri jartzen dira. Buru mokodun eta txikia du. Lepo eta hanka luze eta argalak ditu.
Normalean, bikotez aldatzen dute. Flamenkoen ernaldiak 28-32 egun inguru irauten du. Ernaldi bakoitzean kume bakar bat izaten dute. 27 urtetik 50 urtera bizi daitezke. Animalia sozialak dira. Gainera lurrean nahiz uretan bizi daitezke.
Flamingot (Phoenicopteridae) on lintujen heimo, joka toisinaan lasketaan haikaralintujen (Ciconiiformes) lahkoon,[1] toisinaan omaan flamingolintujen lahkoonsa (Phoenicopteriformes)[2]. Jälkimmäisessa luokituksessa Phoenicopteridae on lahkonsa ainoa heimo. Flamingojen heimoon kuuluu kuusi lajia, jotka jaetaan kolmeen sukuun: Phoenicopterus (flamingot) ja Phoenicoparrus (andienflamingot); pikkuflamingo, Phoeniconaias minor, on oman sukunsa ainoa laji.
Flamingot elävät parvissa veden äärellä. Ne syövät äyriäisiä ja levää, joita ne kahlatessaan siilaavat nokallaan matalasta vedestä.
Flamingojen höyhenpeite on luonnossa punertavansävyinen. Väri syntyy ravinnosta saadusta karotenoidista. Karotenoidia sisältää eniten katkaravut joita flamingot syövät.
Suomessa on havaittu chilen-, pikku- ja tavallisia flamingoja, mutta kaikki yksilöt on tulkittu tarhakarkulaisiksi.[2]
Flamingot (Phoenicopteridae) on lintujen heimo, joka toisinaan lasketaan haikaralintujen (Ciconiiformes) lahkoon, toisinaan omaan flamingolintujen lahkoonsa (Phoenicopteriformes). Jälkimmäisessa luokituksessa Phoenicopteridae on lahkonsa ainoa heimo. Flamingojen heimoon kuuluu kuusi lajia, jotka jaetaan kolmeen sukuun: Phoenicopterus (flamingot) ja Phoenicoparrus (andienflamingot); pikkuflamingo, Phoeniconaias minor, on oman sukunsa ainoa laji.
Flamingot elävät parvissa veden äärellä. Ne syövät äyriäisiä ja levää, joita ne kahlatessaan siilaavat nokallaan matalasta vedestä.
Flamingojen höyhenpeite on luonnossa punertavansävyinen. Väri syntyy ravinnosta saadusta karotenoidista. Karotenoidia sisältää eniten katkaravut joita flamingot syövät.
Suomessa on havaittu chilen-, pikku- ja tavallisia flamingoja, mutta kaikki yksilöt on tulkittu tarhakarkulaisiksi.
Phoenicopterus est un genre d'oiseaux de l'ordre des Phoenicopteriformes, qui regroupe les flamants. Ce sont de grands oiseaux aquatiques (de 80 à 145 cm) à longues pattes et long cou. Ils ont un bec à l'aspect unique, dont la mandibule inférieure est plus développée que la supérieure.
Ce sont des oiseaux grégaires que l’on rencontre à la fois dans le Nouveau et l’Ancien Monde.
Ils sont plus nombreux dans ce dernier, mais l’Amérique en possède quatre espèces, contre deux pour l’Ancien-Monde.
On les trouve en Amérique du Sud et centrale, en Afrique, en Europe méridionale et au Moyen-Orient.
Les flamants se nourrissent par filtrage de crustacés et d’algues. Leur bec à la forme curieuse est particulièrement bien adapté à séparer la boue et la vase des aliments qu’ils consomment, et est utilisé à l’envers. Le filtrage des éléments nutritifs est facilité par une structure en peigne, des lamelles qui bordent les mandibules, et par une langue à la surface rugueuse.
Les plus grandes espèces nichent et se nourrissent dans des milieux d’eau saline ou saumâtre. Les nids sont faits de boue agglomérée et ont la forme d’un monticule au sommet concave, dans lequel est pondu un unique œuf blanc.
Le poussin éclot avec un plumage blanc, mais les plumes de l’adulte ont une couleur allant de rose pâle à rouge vif, due aux caroténoïdes contenus dans les aliments. Tous les flamants possèdent 12 rémiges noires à chaque aile.
Les flamants produisent un « lait » similaire à celui des pigeons (voir Columbidae). Il contient plus de graisse et moins de protéines que chez ces derniers, et est produit par des glandes qui garnissent toute la partie supérieure du tractus digestif, et pas seulement le jabot. Les jeunes flamants sont nourris de ce lait pendant deux mois environ, jusqu’à ce que leur bec soit suffisamment développé pour pouvoir filtrer la nourriture. Le lait contient aussi des globules sanguins rouges et blancs.
Les flamants vivent en groupes dans les zones humides. Ils fréquentent les étendues d'eau peu profondes, normalement salées, saumâtres ou alcalines, aussi bien sur les côtes qu'à l'intérieur des terres, du niveau de la mer jusqu'à près de 5 000 m d'altitude.
D'après la classification de référence (version 2.2, 2009) du Congrès ornithologique international (ordre phylogénique) :
Les trois espèces suivantes sont désormais intégrées dans deux autres genres :
Phoenicopterus ruber (Flamant des Caraïbes)
Ces six espèces sont inscrites à l'annexe II de la Cites.
Phoenicopterus est un genre d'oiseaux de l'ordre des Phoenicopteriformes, qui regroupe les flamants. Ce sont de grands oiseaux aquatiques (de 80 à 145 cm) à longues pattes et long cou. Ils ont un bec à l'aspect unique, dont la mandibule inférieure est plus développée que la supérieure.
O nome flamengo[1] aplícase a varias especies de aves gregarias que forman por elas mesmas a orde das Phoenicopteriformes, familia Phoenicopteridae (fenicoptéridos[2]), todas no único xénero actual Phoenicopterus. Viven nos hemisferios oeste e leste, sendo máis numerosas neste último: das seis (segundo algúns ornitólogos cinco) especies da familia catro son americanas. A cor máis ou menos rosada da plumaxe e o peteiro e a lingua altamente especializados son características distintivas de tódalas especies da familia. A beira do bico ten unha estrutura de láminas que forman coa lingua un aparato de filtrado que lles serve para atrapar o plancto que nada na auga.
A familia, xa extinta, dos Palaelodidae formada por unha especie de flamengos nadadores, considerouse a orixe dos actuais flamengos, teoría hoxe rexeitada, pola presenza dun fósil do xénero Elornis, que sería xa a mostra da existencia de flamengos auténticos (Phoenicopteridae), e que se remontaría ó Eoceno tardío, sendo anterior as mostras recollidas da familia Palaelodidae. Hai unha grande variedade de especies fósiles do Cretáceo e posteriores que se consideran en ocasións antecedentes dos flamengos:Torotix, Parascaniornis, Scaniornis, Gallornis, Agnopterus, Tiliornis, Juncitarsus e Kashinia; sendo ous dous últimos os únicos que parecen ter unha relación clara coas especies actuais de flamengo. Hai abundantes rexistros fósiles do xénero Phoenicopterus. A sistemática prehistórica do xénero, segundo os fósiles coñecidos, sería:
Tradicionalmente considerouse ós flamengos coma próximos as Ciconiformes, orde na que chegaron a ser incluídos. Os ibis eran considerados os seus parentes máis próximos. Tampouco se exclúe a súa relación coas Anseriformes, sobre todo a causa de que comparten un parasito común, o piollo das plumas, do xénero Anaticola (Johnson et al. 2006). outros científicos colocaron ós flamengos dentro da orde das Caradriformes, considerándoos máis próximos a familia Recurvirostridae.
Os estudos moleculares e anatómicos realizados nos últimos anos deron resultados confusos: Sibley & Monroe colocáronos dentro dunha orde expandida das Ciconiformes. Por outro lado a hipótese sostida dende hai anos por outros investigadores, que sitúa os flamengos máis preto dos mergullóns (Podicipedidae), ca de calquera outro tipo de aves é obxecto de interese renovado.
Os flamengos aliméntanse filtrando a auga. Os seus peteiros están adaptados para, usándoos de arriba a abaixo, separa-lo alimento da lama e os sedimentos. A filtraxe é facilitada polas lamelas, estruturas pilosas que están ó longo das mandíbulas, e a lingua grande e de superficie selagre. A cor rosada característica dos flamengos ten a súa orixe nos β-carotenos presentes na súa dieta. A fonte destes varía segundo as especies pero son en xeral os crustáceos e as algas verde-azuis. Os flamengos dos zoos reciben en ocasións aditivos coa comida (similares os utilizados na cría do salmón) para axudarlles a manteren o ton rosado.
Os flamengos novos son grises pero a cor dos adultos vai do rosa claro ó vermello. Á importancia xa citada da dieta na coloración hai que engadir o papel das bacterias que viven nas augas nas que se alimentan. A falta de cor ou a cor pálida nun exemplar adoitan indicar algún tipo de doenza ou falta de alimentación. Nos flamengos cativos, porén, as cores pálidas están relacionadas coa falta de beta carotenos na dieta.
Os flamengos, coma as pombas, producen un "leite" co que embican as crías. Esta substancia, máis rica en graxa e con menos proteínas cá das pombas, é segregada por unhas glándulas situadas na parte superior do tubo dixestivo. Os flamengos novos aliméntanse desta secreción, que contén tamén glóbulos vermellos e brancos, ata que teñen o bico desenvolvido dabondo como para alimentárense independentemente.
A situación das diversas especies depende sobre todo dos cambios que están a sufrir os seus hábitats. Así, as poboacións de Phoeniconaias minor sofren a ameaza do desecamento do lago Natrón, unha das súas áreas de cría principais. As causas da morte de miles de flamengos nos lagos do val do Rift non están aínda aclaradas, relacionándose coa polución ou con algunha doenza aviar.
O nome flamengo aplícase a varias especies de aves gregarias que forman por elas mesmas a orde das Phoenicopteriformes, familia Phoenicopteridae (fenicoptéridos), todas no único xénero actual Phoenicopterus. Viven nos hemisferios oeste e leste, sendo máis numerosas neste último: das seis (segundo algúns ornitólogos cinco) especies da familia catro son americanas. A cor máis ou menos rosada da plumaxe e o peteiro e a lingua altamente especializados son características distintivas de tódalas especies da familia. A beira do bico ten unha estrutura de láminas que forman coa lingua un aparato de filtrado que lles serve para atrapar o plancto que nada na auga.
Phoenicopterus, rod ptica u porodici plamenaca (Phoenicopteridae), koju čine zajednoi sa rodovima Elornis †, Juncitarsus †, Leakeyornis†, Phoeniconaias, Phoeniconotius† i Phoenicoparrus.
Odlikuju se dugim savitljivim vratom, dugim nogama sa četiri prsta, od kojih je stražnji zakržljao, a prednja tri su spojena plivačim kožicama. Hrane se algama i vodenim beskralježnjacima koje nalaze na obalama riječnih ušća ili uz obale mora i jezera.
Rasprostranjeni su u Južnoj i Srednjoj Americi, jugozapadnoj Aziji, južnoj Europi i Africi.
Najpoznatiji je ružičasti plamenac (Phoenicopterus ruber) ružičastobijelog perja koji naraste do 130cm visine.[1]
Flamingo adalah spesies burung berkaki panjang yang hidup berkelompok. Mereka berasal dari genus Phoenicopterus dan familia Phoenicopteridae. Burung ini ditemukan di belahan bumi barat dan timur, tetapi lebih banyak terdapat di belahan timur. Terdapat 4 spesies flamingo di Amerika dan 2 jenis flamingo di Dunia Lama.
Flamingo seringkali berdiri dengan satu kaki. Alasan mengenai hal ini tidaklah banyak diketahui. Ada yang mengatakan bahwa flamingo memiliki kemampuan untuk membuat setengah bagian tubuhnya berada dalam keadaan tidur dengan posisi sedemikian rupa, tetapi hal ini belum cukup terbukti. Ada yang mengatakan bahwa posisi berdiri dengan satu kaki untuk menjaga agar kaki tidak basah, dengan maksud mengkonservasi energi. Karena berdiri di atas perairan, flamingo menggunakan kaki berjaring mereka yang juga digunakan untuk mengaduk lumpur demi mencari makanan.
Flamingo muda keluar dari telur dengan warna abu-abu, tetapi flamingo dewasa memiliki warna bervariasi dari merah muda hingga merah cerah karena bakteri akuatik dan beta karoten yang terkandung dalam makanan mereka. Flamingo yang makan cukup memiliki warna yang lebih cerah dan menarik sehingga mudah dalam menarik pasangannya. Sedangkan flamingo pucat atau putih umumnya tidak sehat dan malagizi. Flamingo yang ditangkarkan umumnya memiliki warna merah muda pucat karena asupan beta karoten yang didapatkan tidak sebanyak yang didapatkan kerabat mereka di alam liar. Hal inilah yang mengubah perilaku pengurus kebun binatang untuk memberi makan udang kepada flamingo seperti di alam liar.
Flamingo menyaring air untuk mendapatkan udang. Paruh mereka yang berbentuk sedemikian rupa beradaptasi untuk menyaring air dan lumpur untuk mendapatkan makanan. Struktur lamellae, yang juga terdapat pada burung akuatik penyaring makanan lainnya, terdapat dalam paruh mereka dan membantu proses penyaringan. Warna merah muda cerah mereka dikarenakan beta karoten yang terdapat dalam makanan mereka. Udang dan alga biru-hijau adalah sumber beta karoten yang umum didapatkan flamingo.
Artikel bertopik burung ini adalah sebuah rintisan. Anda dapat membantu Wikipedia dengan mengembangkannya. Flamingo adalah spesies burung berkaki panjang yang hidup berkelompok. Mereka berasal dari genus Phoenicopterus dan familia Phoenicopteridae. Burung ini ditemukan di belahan bumi barat dan timur, tetapi lebih banyak terdapat di belahan timur. Terdapat 4 spesies flamingo di Amerika dan 2 jenis flamingo di Dunia Lama.
Flæmingjar eða flamingófuglar (fræðiheiti: Phoenicopterus) eru ættkvísl háfættra, hálslangra og litríkra fugla. Þeir eru flokkaðir sem sérstakur ættbálkur en hafa áður verið flokkaðir með storkfuglum (Ciconiiformes) og eru taldir skyldastir þeim og gásfuglum. Til ættkvíslarinnar teljast sex tegundir fugla, tvær í Gamla heiminum og fjórar í Nýja heiminum. Rauðflæmingi og karíbahafsflæmingi eru stundum álitnir vera tvær deilitegundir sömu tegundar.
Tegundir Tegund Staður Rauðflæmingi (P. roseus) Gamli heimurinn Í hlutum Afríku, Suður-Evrópu og Suður- og Suðvestur-Asíu (útbreiddasta tegundin). Litli flæmingi (P. minor) Afríku (t.d. Sigdalnum mikla) til norðvesturhluta Indlands (fjölmennasta tegundin). Roðaflæmingi (P. chilensis) Nýi heimurinn Sunnarlega í Suður-Ameríku. Dalaflæmingi (P. jamesi) Hátt í Andesfjöllum í Perú, Síle, Bólivíu, Ekvador og Argentínu. Fjallaflæmingi (P. andinus) Hátt í Andesfjöllum í Perú, Síle, Bólivíu og Argentínu. Karíbahafsflæmingi (P. ruber) Í Karíbahafi og á Galapagoseyjum.Phoenicopterus Linnaeus, 1758 è un genere di uccelli della famiglia Phoenicopteridae, diffuso sia nel continente americano che in Europa, Asia e Africa.[1]
Sono uccelli sociali, che vivono in grossi stormi nelle aree acquatiche e le cui dimensioni vanno da 1 metro a 1 metro e mezzo d'altezza.
Le specie più grandi si nutrono in habitat salini o desertici. I nidi sono fatti di fango compatto e hanno la forma di tumulo con una cima concava, nella quale viene deposto un singolo uovo bianco.
In epoca romana la loro lingua era una prelibatezza. Scriveva Marziale (Xenia): "Le penne rosse mi danno il nome, ma la mia lingua piace ai golosi. E se la mia lingua potesse parlare?"[2]
Il nome scientifico del fenicottero deriva dal greco antico: φοινικόπτερος, phoinikópteros («dalle piume rosse») nome che già nella Grecia antica indicava il fenicottero; il nome è composto dal greco antico: φοῖνιξ, phoînix («porpora») e πτέρον, ptéron («penna, piuma»)[3]. Il nome inglese flamingo deriva dal portoghese o dallo spagnolo flamengo, "flame coloured" (color fiamma)
I fenicotteri si nutrono filtrando cianobatteri, crostacei e molluschi. Il loro becco dalla forma ricurva si è adattato appositamente per separare fango e silice dal cibo che consumano e questi uccelli lo usano, unici nel loro genere, in posizione capovolta. Il filtraggio di cibo è possibile grazie a strutture pelose, dette lamelle, che allineano le mandibole e la grande lingua dalla superficie ruvida. I fenicotteri sono inoltre noti per stare in equilibrio su una sola zampa mentre stanno in piedi e si nutrono.
I piccoli escono dal guscio con un piumaggio bianco, ma le piume di un fenicottero nella fase adulta sono di un colore che va dal rosa chiaro al rosso vermiglio, dovuto al carotene presente nel cibo. Un fenicottero ben nutrito e in salute è molto variopinto; quanto più è rosa, tanto più è desiderabile come partner. Un fenicottero bianco o pallido, comunque, di solito è malato o denutrito.
I fenicotteri producono una sostanza simile al "latte di piccione", costituito da grassi, proteine e carboidrati, che viene prodotto in ghiandole allineate nel tratto digerente superiore. Entrambi i genitori nutrono i loro piccoli e i giovani fenicotteri si nutrono di questo "latte" per circa due mesi, finché il loro becco non è abbastanza sviluppato da poter filtrare il cibo.[4]
Il genere Phoenicopterus raggruppa tre specie:[1]
I fenicotteri si sono probabilmente sviluppati nel Terziario inferiore (circa 50 milioni di anni fa); fossili appartenenti a un genere di uccello, noto come Juncitarsus, fanno supporre che i fenicotteri derivino da primitivi caradriiformi (Charadriiformes), e non da ciconiiformi (Ciconiiformes) come precedentemente si pensava. Numerosi resti fossili di animali simili a fenicotteri (Palaelodidae) si rinvengono in terreni dell'Oligocene in Europa, Nordamerica e Australia. Probabilmente queste forme non possedevano il caratteristico becco specializzato dei fenicotteri attuali. Il più antico vero fenicottero è Phoenicopterus croizeti, dell'Oligocene della Francia, già dotato del tipico rostro incurvato. In Africa è noto Phoenicopterus aethiopicus del Miocene superiore, mentre in Australia i fenicotteri abbondavano fin dall'Oligocene superiore (Phoeniconotius dalle forme robuste, Phoenicopterus novaehollandiae), circa 25 milioni di anni fa.
Fenicottero caraibico
Gruppo di fenicotteri
Pulcino di fenicottero
Fenicotteri a Ngorongoro
Fenicotteri nello stagno di Carloforte in Sardegna
Fenicotteri rossi allo zoo di Parigi
Primo piano di un fenicottero
I fenicotteri sono animali sociali; vivono in colonie il cui numero può arrivare al migliaio. Si pensa che queste grandi colonie abbiano tre scopi: evitare i predatori, massimizzare il consumo di cibo e usare in modo più efficiente siti di nidificazione poco adatti. Prima di riprodursi, le colonie di fenicotteri si dividono in gruppi di riproduzione da circa 15 a 50 esemplari. In questi gruppi, sia i maschi che le femmine eseguono rituali d'accoppiamento sincronizzati. I membri di un gruppo stanno insieme e si esibiscono davanti agli altri membri prima allungando il collo, poi emettendo richiami scuotendo la testa e infine sbattendo le ali. La dimostrazione non sembra diretta verso un altro esemplare preciso, ma in modo casuale. Questi spettacoli stimolano la "nidificazione sincrona" e aiutano ad accoppiare quegli uccelli che non hanno ancora un compagno.
I fenicotteri formano forti rapporti di coppia, sebbene nelle colonie più grandi, i fenicotteri possano decidere di cambiare partner, presumibilmente perché ci sono più possibilità di scelta. Le coppie di Fenicotteri costruiscono e difendono i territori di nidificazione. Individuano un punto adatto sulla distesa fangosa per costruire un nido e di solito è la femmina a scegliere il posto. L'accoppiamento di solito avviene durante la costruzione del nido, e a volte viene interrotto da un'altra coppia di fenicotteri che cerca di usurpare il sito di nidificazione per farne uso loro. I fenicotteri difendono aggressivamente il loro punto di nidificazione. Il nido viene costruito da entrambi ed entrambi collaborano alla protezione del nido e delle uova. Sono stati documentati casi di coppie dello stesso sesso.
Dopo la schiusa delle uova, l'unico compito dei genitori è l'alimentazione dei piccoli. Sia il maschio e la femmina nutrono i pulcini con il latte del gozzo, prodotto da ghiandole che tappezzano la parte superiore del tratto digestivo (non solo il gozzo). L'ormone prolattina ne stimola la produzione. Questo latte contiene grassi, proteine, e globuli rossi e bianchi.
Per i primi 6 giorni dopo la schiusa delle uova, gli adulti rimangono vicino al nido. Intorno ai 7-12 giorni di vita, i pulcini cominciano a muoversi fuori dal loro nido e ad esplorare i dintorni. Quando hanno due settimane, i pulcini si riuniscono in gruppi, chiamati "microcrèches" (come degli asili nido), e i loro genitori li lasciano soli. Dopo un po' diventano "crèches" di migliaia di pulcini. I pulcini che non stanno all'interno delle loro crèches sono facili prede per i predatori.
Phoenicopterus Linnaeus, 1758 è un genere di uccelli della famiglia Phoenicopteridae, diffuso sia nel continente americano che in Europa, Asia e Africa.
Sono uccelli sociali, che vivono in grossi stormi nelle aree acquatiche e le cui dimensioni vanno da 1 metro a 1 metro e mezzo d'altezza.
Le specie più grandi si nutrono in habitat salini o desertici. I nidi sono fatti di fango compatto e hanno la forma di tumulo con una cima concava, nella quale viene deposto un singolo uovo bianco.
In epoca romana la loro lingua era una prelibatezza. Scriveva Marziale (Xenia): "Le penne rosse mi danno il nome, ma la mia lingua piace ai golosi. E se la mia lingua potesse parlare?"
Phoenicopterus (Graece φοινικόπτερος 'rubripinnatus') est genus avium familiae Phoenecopteridarum, solius familiae ordinis Phoenicopteriformium. Magnae aves aquaticae sunt, ab 80 ad 145 cm longae. Rostro unice est mandibula inferior maius quam superior.
Phoenicopteri reperiuntur in America Australi et Media, Africa, Europa Meridiana, Asia Occidentali.
Ex classificatione Congressus ornithologici internationalis (2009):
Species alius cladi:
Phoenicopterus (Graece φοινικόπτερος 'rubripinnatus') est genus avium familiae Phoenecopteridarum, solius familiae ordinis Phoenicopteriformium. Magnae aves aquaticae sunt, ab 80 ad 145 cm longae. Rostro unice est mandibula inferior maius quam superior.
Phoenicopteri reperiuntur in America Australi et Media, Africa, Europa Meridiana, Asia Occidentali.
Flamingai (lot. Phoenicopterus, angl. Flamingos, vok. Flamingos) – flaminginių paukščių (lot. Phoenicopteriformes) būrio, monotipinės flaminginių (lot. Phoenicopteridae) šeimos paukščių gentis.
Tai vieninteliai paukščiai, kurie maitinasi filtruodami vandenį. Panėrę snapus į vandenį flamingai liežuviu varo vandenį į snapą ir jį košia per plyšius snape, taip surinkdami mažus augalus ir gyvūnus. Labai dideli paukščiai, sveriantys iki 4500 g. Kaklas ir kojos ilgos. Masyvus snapas beveik stačiu kampu išlinkęs žemyn. Žandų kraštuose yra raginių plokštelių. Priekiniai pirštai sujungti plaukiojamąją plėve. Plunksnos minkštos ir gana purios. Sparnai ir uodega trumpi.
Gyvena pajūryje ir vidaus sūrių vandenų pakrantėse. Peri kolonijomis. Iš dumblo statosi kūgio formos lizdus. Deda 1-2 kiaušinius. Jaunikliai viščiukiniai.
Paplitę daugiausia tropinio ir subtropinio klimato juostose.
Gentyje 6 rūšys:
Flamingi (Phoenicopterus) ir flamingu dzimtas (Phoenicopteridae) vienīgā ģints. Savukārt tā ir vienīgā mūsdienās eksistējošā dzimta flamingveidīgo (Phoenicopteriformes) putnu kārtā. Pie flamingveidīgo kārtas pieder arī izmirusī Palaelodidae dzimta. Reizēm flamingu dzimtu sistematizē kā stārķveidīgo kārtas dzimtu. Flamingu ģintī ir 6 sugas: 4 no tām dzīvo Amerikā, bet divas — Vecajā pasaulē (Āfrikā, Eiropas dienvidos, Āzijas dienvidos un dienvidaustrumos). Visi flamingi ir bridējputni.
Flamingi (Phoenicopterus) ir flamingu dzimtas (Phoenicopteridae) vienīgā ģints. Savukārt tā ir vienīgā mūsdienās eksistējošā dzimta flamingveidīgo (Phoenicopteriformes) putnu kārtā. Pie flamingveidīgo kārtas pieder arī izmirusī Palaelodidae dzimta. Reizēm flamingu dzimtu sistematizē kā stārķveidīgo kārtas dzimtu. Flamingu ģintī ir 6 sugas: 4 no tām dzīvo Amerikā, bet divas — Vecajā pasaulē (Āfrikā, Eiropas dienvidos, Āzijas dienvidos un dienvidaustrumos). Visi flamingi ir bridējputni.
Flamingo ialah sejenis burung tropika daripada famili Phoenicopteridae yang berkaki kurus panjang, berparuh lengkung, berleher panjang dan berbulu merah jambu.
Flamingo boleh ditemui di Afrika, Asia, Amerika Utara, Amerika Tengah, Amerika Selatan dan Eropah. Burung ini biasanya hidup di kawasan berair. Flamingo boleh tinggal di tasik gunung berapa yang panas dan tasik berais di pergunungan Andean.
Spesies flamingo yang terbanyak adalah flamingo besar dan flamingo Amerika atau flamingo Caribbean. Flamingo besar lebih pudar warnanya dan tinggal di Eurasia, daripada kawasan timur Mediterranean ke India; dan di beberapa bahagian di Afrika. Flamingo Amerika atau flamingo Caribbean berwarna merah terang dan membiak di kawasan Caribbean, dari Yucatan dan Hindia Barat ke pesisiran pantai timur laut Amerika Selatan. Spesies ini membiak dengan baik dalam kawasan yang terkurung. Kedua-dua spesies jantan burung ini boleh mencapai tinggi 155 sm.
Flamingo di Zoo Negara, Malaysia.
Di Zoo Negara
Flamingo ialah sejenis burung tropika daripada famili Phoenicopteridae yang berkaki kurus panjang, berparuh lengkung, berleher panjang dan berbulu merah jambu.
Flamingo boleh ditemui di Afrika, Asia, Amerika Utara, Amerika Tengah, Amerika Selatan dan Eropah. Burung ini biasanya hidup di kawasan berair. Flamingo boleh tinggal di tasik gunung berapa yang panas dan tasik berais di pergunungan Andean.
Spesies flamingo yang terbanyak adalah flamingo besar dan flamingo Amerika atau flamingo Caribbean. Flamingo besar lebih pudar warnanya dan tinggal di Eurasia, daripada kawasan timur Mediterranean ke India; dan di beberapa bahagian di Afrika. Flamingo Amerika atau flamingo Caribbean berwarna merah terang dan membiak di kawasan Caribbean, dari Yucatan dan Hindia Barat ke pesisiran pantai timur laut Amerika Selatan. Spesies ini membiak dengan baik dalam kawasan yang terkurung. Kedua-dua spesies jantan burung ini boleh mencapai tinggi 155 sm.
Phoenicopterus is een geslacht van vogels uit de familie flamingo's (Phoenicopteridae).
Het geslacht kent de volgende soorten:[1]
Phoenicopterus is een geslacht van vogels uit de familie flamingo's (Phoenicopteridae).
Phoenicopterus er ei biologisk slekt av vassfuglar og medlem av flamingofamilien, Phoenicopteridae.
Phoenicopterus i rekkjefølgje etter Clementslista versjon 6.8 frå august 2013[1] med norske namn etter Norske navn på verdens fugler.[2]
Wikimedia Commons har multimedia som gjeld: Phoenicopterus Phoenicopterus er ei biologisk slekt av vassfuglar og medlem av flamingofamilien, Phoenicopteridae.
ArtslistaPhoenicopterus i rekkjefølgje etter Clementslista versjon 6.8 frå august 2013 med norske namn etter Norske navn på verdens fugler.
Raudflamingo, Phoenicopterus ruber Rosenflamingo, Phoenicopterus roseus Chileflamingo, Phoenicopterus chilensis Dvergflamingo, Phoenicopterus minor
Phoenicopterus er ei slekt i flamingofamilien (Phoenicopteridae) som består av tre arter, hvorav to lever i Den gamle verden og en i Den nye verden.
Phoenicopterus består av tre arter.[1]
Phoenicopterus er ei slekt i flamingofamilien (Phoenicopteridae) som består av tre arter, hvorav to lever i Den gamle verden og en i Den nye verden.
Multimedia w Wikimedia Commons Phoenicopterus – rodzaj ptaka z rodziny flamingów (Phoenicopteridae).
Rodzaj obejmuje gatunki występujące w Europie, Azji, Afryce, Ameryce Południowej i Środkowej[9].
Długość ciała 105–145 cm, rozpiętość skrzydeł 140–165 cm; masa ciała 2100–4100 g[10].
Do rodzaju należą następujące gatunki[15]:
Flamingo é uma ave pertencente à família Phoenicopteridae da ordem Phoenicopteriformes. Anteriormente pertencia a ordem Ciconiiformes. Tradicionalmente todas as espécies eram incluídas no género Phoenicopteruss, mas actualmente o flamingo-andino e o flamingo-de-james são considerados um gênero à parte, Phoenicoparrus, por causa de certas diferenças no bico, e o flamingo-pequeno também foi incluído no seu próprio género, Phoeniconaias.[1]
Os flamingos são aves pernaltas, de bico encurvado, que medem entre 90 e 150 cm. Sua coloração vem da alimentação rica em carotenos, que são pigmentos que eles conseguem através de algas e camarões, por exemplo.[2]
Os flamingos são aves gregárias, que vivem em bandos numerosos junto a zonas aquáticas. Algumas espécies conseguem inclusivamente habitar zonas de salinidade extrema, como os lagos africanos do Vale do Rift. É a ave nacional das Bahamas.
Em Portugal é uma ave comum no Inverno nas zonas húmidas litorais desde o estuário do Tejo até ao Algarve. Só foram registadas tentativas de nidificação, em 2010, e, antes disso, na década de 1980, ambas na região algarvia, mas sem sucesso.
Até 2021, só nasceram flamingos em cativeiro, nomeadamente no Zoo de Lourosa e no Jardim Zoológico de Lisboa.
Em 2021, pela primeira vez, existem duas colónias de flamingos a nidificar em duas áreas protegidas sob a gestão do ICNF, onde se estima um valor considerável de ninhos nas duas colónias
A população de flamingos tem vindo a aumentar no país, mesmo em zonas húmidas onde antes era pouco observada. No entanto, a espécie continuava sem nidificar em Portugal, por razões científicas desconhecidas.
A diminuição da actividade humana devida às restrições impostas pela pandemia de covid-19, aliada ao aumento das áreas de alimentação e repouso da espécie em Portugal – constatada por vigilantes da natureza e técnicos do Centro de Estudos de Migrações e Protecção de Aves do ICNF –, podem ter contribuído para facilitar a sua reprodução[3].
Flamingo é uma ave pertencente à família Phoenicopteridae da ordem Phoenicopteriformes. Anteriormente pertencia a ordem Ciconiiformes. Tradicionalmente todas as espécies eram incluídas no género Phoenicopteruss, mas actualmente o flamingo-andino e o flamingo-de-james são considerados um gênero à parte, Phoenicoparrus, por causa de certas diferenças no bico, e o flamingo-pequeno também foi incluído no seu próprio género, Phoeniconaias.
Flamingo (Phoenicopterus) este un gen de păsări din familia Phoenicopteridae, ordinul Phoenicopteriformes.
Evoluție și dispariție Comportament Liste ClasificareFlamingo (Phoenicopterus) este un gen de păsări din familia Phoenicopteridae, ordinul Phoenicopteriformes.
Phoenicopterus, po slovensky plameniak, je rod z čeľade plameniakovité. Staršie zahŕňal aj dnešné rody Phoeniconaias a Phoenicoparrus.
Poznámky:
Commons ponúka multimediálne súbory na tému Phoenicopterus
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému Phoenicopterus
Phoenicopterus, po slovensky plameniak, je rod z čeľade plameniakovité. Staršie zahŕňal aj dnešné rody Phoeniconaias a Phoenicoparrus.
Plaménci (znanstveno ime Phoenicopteriformes) so red ptic, v katerega običajno spada edina družina Phoenicopteridae.
Nekateri plamence uvrščajo v red močvirnikov Ciconiiformes.
Družina plamencev vsebuje 6 vrst v edinem rodu.
Odlikujejo se z dolgim vratom, dolgimi nogami s štirimi prsti, od katerih je zadnji zakrnel, prednji trije pa povezani s kožico. Hranijo se z algami in vodnimi nevretenčarji, ki živijo na obalah rečnih ustij ali ob obalah morja in jezer.
Razširjeni so v Južni in Srednji Ameriki, jugozahodni Aziji, južni Evropi in v Afriki.
Phoenicopterus är ett fågelsläkte i familjen flamingor inom ordningen flamingofåglar.[1] Släktet omfattar tre arter som förekommer från södra Europa till södra Afrika och Indien samt från Karibien till Sydamerika:[1][2]
Wikimedia Commons har media som rör Phoenicopterus.
Phoenicopterus är ett fågelsläkte i familjen flamingor inom ordningen flamingofåglar. Släktet omfattar tre arter som förekommer från södra Europa till södra Afrika och Indien samt från Karibien till Sydamerika:
Större flamingo (P. roseus) Karibflamingo (P. ruber) Chileflamingo (P. chilensis)Flamingo (Phoenicopterus), flamingolar (Phoenicopteriformes) takımının flamingogiller (Phoenicopteridae) familyasından Phoenicopterus cinsini oluşturan 6 kuş türünün ortak adı.
Tek bir cins (Phoenicopterus) ve onun altındaki 6 türden oluşur. Ancak biyologların en yeni verdiği sonuçlara göre Avrupa türü, Rosa türü ve kendi içinde ve çaprazlama üreyebildiklerinden 2 alt türü olan Küba türü olarak türlendirilir.
Flamingo, Anadolu'da Allı turna olarak bilinir.[1] Pembe renkli bir su kuşudur.
Flamingolar, uzun ve ince bacaklara, yine uzun, eğri bir boyuna ve rosa rengi tüylere sahiptir. Belirgin özelliklerinden biri kıvrık bir gagasının olması ve bunun üst kısmıyla daldırıp da yiyecekleri su ya da çamurdan çıkarırken filtre vazifesi görmesidir. Tüylerindeki kırmızı renk tonları, yedikleri yiyeceklerin içerdiği karotin miktarına göre değişir. Esaret altındaki genç kuşlar, çok az karotin içerikli besinler aldığından beyaz tüylere sahiptirler.
Flamingolar Afrika, Güneybatı ve Orta Asya, Güney Avrupa, Güney ve Orta Amerika'da görülürler. Güney İspanya ve Güney Fransa'da da kuşun en büyük ve yaygın türü olan rosa flamingo (Phoenicopterus roseus) kuluçka zamanı görülürler. Bu tür 130 cm boyunda olup Afrika, Asya ve Güney Avrupa'da yaşar.
Almanya'nın Hollanda sınırında ise çeşitli flamingo türlerinden bir koloni yaşar ki bu koloni dünyanın en kuzeyde yaşayan kolonisidir.
Flamingolar büyük topluluklar halinde, durgun sulara sahip göl, tuz gölü ya da lagünlerde yaşarlar. Diğer hayvan türlerinin az bulunduğu, sıra dışı doğa koşullarının bulunduğu yerlere gelirler. Örnek olarak tuz gölleri ya da alkalik içerikli göller verilebilir. Kısacası bu kuş türü tuzlu ve sodalı sığ sularda yaşar. Bunların dışında ısı farklılığının aşırılıklar gösterdiği durumlara da katlanabilirler. Yurdumuzda en iyi gözlendiği yer Denizli/Çardak havaalanının bulunduğu Acıgöl'dür.
Bulundukları ortamda kuş gruplarının birey sayısı 1 milyonu bulabilir.
Genelde yengeç, karides, artemia gibi eklem bacaklı hayvanları, karınca larvası ve yosun yerler. Aşağı doğru eğik gagaları sayesinde, yiyecekleri çok zor ortamlarından dahi çıkarabilirler.
İç sistematikte iki farklı konsept vardır: Flamingoların Phoenicopterus, Phoeniconaias ve Phoenicoparrus olarak üç cinse bölünmesi veya tüm türlerin ortak olarak Phoenicopterus cinsinde birleşmesi. Son varyete daha eski olurken ilk olarak bahsedilen de yeni değildir. Phoenicoparrus 1856'da Charles Lucien Jules Laurent Bonaparte tarafından, Phoeniconaias 1869'da George Robert Gray tarafından bölünmüştür. Her iki varyete bugüne kadar gelir. Phoenicopterus diğer ikisinden daha az özelleşmiş bir pul yelpazesinden ayırt edilirken, Phoeniconaias ve Phoenicoparrus ise bir arka tırnağın olması veya olmaması ile farklılaşırlar. Aşağıda 3 cinsin dağılımları bulunur.
Karayip flamingosu (Phoenicopterus ruber ruber) bugün genelde Büyük Flamingo'nun alt türü olarak geçer. Bu durumda Büyük flamingo ruber türü adını alırken, Karayip flamingosu ve büyük flamingo ayrı türler olarak sınıflandırıldığı durumlarda, karayip flamingosu ruber, büyük flamingo ise roseus türü adını alır.
Savunmasız olduklarından genelde geceleri uçarlar ve ıssız bölgelerde ürerler. Her dişi, konik yuvasına birer yumurta bırakır. Yavrular yumurtadan çıkana kadar eşler sırayla kuluçkaya yatar. 30-32 günde yavrular çıkar. Ördek iriliğinde olan yavrular, gri renklidir. İki aylık olana kadar anne ve babaları tarafından beslenir. 100 günlük olunca uçarak ayrı topluluklar kurarlar. Düzenli üremeleri yoktur. Her yıl veya 3-4 yılda bir kere yumurtlayanları da vardır.
Gölde Şili flamingoları
Frankfurt Hayvanat Bahçesinde bir flamingo
Flamingo (Phoenicopterus), flamingolar (Phoenicopteriformes) takımının flamingogiller (Phoenicopteridae) familyasından Phoenicopterus cinsini oluşturan 6 kuş türünün ortak adı.
Tek bir cins (Phoenicopterus) ve onun altındaki 6 türden oluşur. Ancak biyologların en yeni verdiği sonuçlara göre Avrupa türü, Rosa türü ve kendi içinde ve çaprazlama üreyebildiklerinden 2 alt türü olan Küba türü olarak türlendirilir.
Flamingo, Anadolu'da Allı turna olarak bilinir. Pembe renkli bir su kuşudur.
Ведуть осілий (іноді бродячий) спосіб життя, і лише фламінго в північній частині розповсюдження перелітний. Селяться птахи на берегах великих озер численними колоніями. Вони вміють виживати у різних екстремальних умовах, де багато інших тварин не виживає. Для прикладу, птахи можуть вижити у оточенні солоної води, вміють переживати дуже високі перепади температури.
Фламінго — суто колоніальні птахи, гніздування окремими парами не зустрічалось. Дуже часто їхні колонії сягають до 1 000 000 осіб.
Повільний темп дорослішання компенсується довгожительством: за даними кільцювання, багато птахів живуть понад 20-30 років. Окремі особини доживають до 50 років. У неволі птахи доживають до 30 років.
Фламінго моногамні, пари утворюють на один сезон. Залицяння супроводжується гучними криками, ритуальними позами з розпрямленими крилами і скуйовдженим пір'ям, а також груповими церемоніальними пробіжками з високим підняттям ніг і раптовими зупинками. Шлюбний ритуал високоспецифічний — міжвидові гібриди у фламінго не зустрічаються.
Копуляція відбувається на мілководді або на суші, під час парування самиця нерідко вимушена упиратися дзьобом у субстрат, щоб не втратити рівноваги.
Гніздами є стовпоподібні купи з мулу і черепашника заввишки до 50-60 см. Такі високі споруди зроблені для того, щоб не перегрівалася кладка. Ці гнізда розташовані на мілководдях і островах. Деякі із фламінго, зокрема Phoenicopterus ruber споруджують доволі своєрідні гнізда. Це зліплені з глини та піску конусоподібні гнізда із зрізаною верхівкою. Їхнє поселення висотою від 7 до 45 сантиметрів. У кожному гнізді господарі роблять заглибину, куди самиця відкладає 1, дуже рідко 2 яйця. Пара висиджує його разом. Через 28-32 дні після початку висидження яйця вилуплюється пташеня. У насиджуванні і вигодовуванні пташенят беруть участь обидва партнери.
Пташенята вилуплюються покритими пухом, зрячими і вельми активними. Його годують, відригуючи ясно-червону рідину, що поживніша навіть за молоко. У пташиному молоці є білки, вітаміни, і 23 відсотки крові. Рідиною малята живляться поки їхній дзьоб не виросте до розмірів, коли вони самостійно будуть відфільтровувати їжу з води. Через декілька днів вони покидають гніздо і приблизно в місячному віці міняють перший пуховий наряд на другий, сірий. У віці двох тижнів у пташенят дзьоб починає поступово згинатися. Здібності до польоту молоді набувають на 65-75-й день життя; у цьому віці у них остаточно формується цідильний апарат.
Пташенята фламінго нерідко збиваються в гурти, утворюючи в гніздовій колонії своєрідні «дитячі сади».
Дорослий наряд ці пташенята надягають лише на 3-му році життя. Ймовірно, це відбувається одночасно з настанням статевої зрілості. За деякими даними, великі види вперше приступають до розмноження лише на 5-6 рік, а дрібні — на 3-5рік.
Живляться дрібними ракоподібними, черв'яками і молюсками, деякі види — синьо-зеленими і діатомовими водоростями. Розшукують їжу на мілководих ділянках: опустивши голову вниз під воду, риються дзьобом на дні водоймища. При цьому тім'я птаха майже торкається дна, верхня щелепа знаходиться внизу, а нижня — вгорі. Види, що живляться водоростями, голову у воду занурюють неглибоко. Живляться, так вигинаючи шиї, що дзьоб перевертається. Із допомогою своїх зубчиків, фламінго відфільтровує з води крихітні рештки рослин, дрібних жаб та інших земноводних істот. Щоб насититись птах повинен спожити за добу близько чверті своєї маси. «Відрижка», якою батьки годують пташенят, окрім напівперетравленої їжі містить виділення залоз нижньої частини стравоходу і передшлунку. Ця рідина по поживності порівнянна з молоком ссавців, вона ясно-рожевого кольору через наявність в ній каротиноїдів. П'ють фламінго солоновату і прісну воду під час дощу, злизуючи краплі води, що збігають по оперенню. Солона вода не шкодить їм, бо у них добре розвинені надорбітальні солевивідні залози.
Схоже, що фламінго знаходять скупчення їжі за допомогою зору, тому вони активні вдень.
Розповсюдження фламінго дуже спорадичне, в основному це тропічні і субтропічні зони Євразії, Африки, Центральної і Південної Америки. Водяться в Африці, а найбільше в Кенії. Деколи зустрічаються на півдні Європи, Азії, на острові Мадагаскар, і в Південній Америці. Поширені переважно в тропічних і субтропічних зонах і лише подекуди проникають в помірні широти.
Особин всіх видів фламінго в світі налічується приблизно 6 млн. Цифра ця, звичайно, завищена. Гніздяться фламінго розрізнено, в місцях, відокремлених один від одного іноді тисячами кілометрів. Населяють дрібні лагуни і солоні озера, морські мілини і острови, причому як на рівнинах (Казахстан), так і високо в горах (Афганістан, Анди). Нерідко фламінго тримають в зоопарках та цирках.
Зовсім недавно (менше 1000 років тому) фламінго вимерли в Австралії у зв'язку з пересиханням внутрішніх озер.
Фламінго Джеймса (Phoenicoparrus jamesi) вважався повністю вимерлим, поки в 1956 році не виявили його гніздування на озері Колорадо в Південній Болівії.
Сезонної зміни оперення не буває.
Політ фламінго активний, з частими змахами. Ширяти вони не вміють. Літають, витягнувши шию вперед, а ноги назад. Злітають птахи після розгону. При повному післяшлюбному линянні першорядні махові пір'їни випадають одночасно, і птах на 2-3 тижні втрачає здібність до польоту (як і багато гусеподібних).
Фламінго можуть довго триматися на воді і непогано плавати.
Зовнішній вигляд фламінго примітний. Відносно розмірів тіла це найбільш довгоногі та довгошиї птахи світу. Можливо, що довгоногість і довгошиїсть птахів виникли як спосіб охолоджувати голову, максимально піднімаючи її над поверхнею теплого приземного шару повітря. Тулуб великий, приблизно як у гусака, довгі ноги високо підводять його над землею, причому плесно приблизно втричі більше гомілки. Вагою до 4 кг, завдовжки 90-155 см і розмахом крил до 165 см. Статевий диморфізм не виражений.
S-подібна у спокійному стані, тонка шия довша, ніж у лебедя. Вона містить 19 хребців, останній з них входить до складу спинної кістки (грудних хребців, що зрослися). Голова невелика. Дзьоб масивний і в середній частині круто коліноподібно зігнутий вниз. По краях наддзьобка та м'ясистого язика є дрібні рогові пластинки і зубчики, створюючі цідильний апарат, що нагадує такий у гусеподібних птахів.
Під шкірою шиї у фламінго розвинений розділений на долі повітряний мішок, який служить резонатором. Голос у цих птахів гучний і грубий, нагадує ґелґотання гусаків.
Пальці короткі, з тупими кігтями, три з них направлені вперед і сполучені добре розвиненою плавальною перетинкою. Задній палець малий і розташований вище за стопу. Він або слабо розвинений, або його немає зовсім (у видів роду Phoenicoparrus редукований).
Хвіст короткий.
Крила фламінго короткі, гострі.
Структура контурного пір'я така ж, як у лелек. Секрет великої опереної куприкової залози не перешкоджає швидкому намоканню оперення. Не зважаючи на це, фламінго можуть довго триматися на воді і непогано плавати.
Оперення фламінго рихле і м'яке. Сезонної зміни оперення не буває. На голові є неоперені ділянки: вузьке кільце навколо ока, вуздечка і підборіддя. Колір оперення в основному рожевий, від ніжно-рожевого до інтенсивно-червоного. Кінці крил чорні. Рожеве і червоне забарвлення оперення і шкіри обумовлене наявністю в тканинах жироподібних фарбувальних речовин (ліпохромів) групи каротиноїдов. Ці речовини птахи отримують з їжі (в основному з різних рачків). Тому біла кристалічна кірка озер, де мешкають фламінго, набуває рожевого відтінку. У неволі через 1-2 роки рожево-червоний відтінок оперення зазвичай зникає через одноманітну їжу. Але якщо спеціально додавати в їжу фламінго червоні каротиноїди, забарвлення птахів завжди залишається насиченим.
Шлунок досить об'ємний і має сильну мускулатуру. Також у них функціонують парні сліпі кишки.
Фламінго славиться своїм оригінальним, світлим забарвленням — від блідо-бруднувато білого до світло-червоного. Колір тіла залежить від живлення. Вживаючи всі необхідні для фламінго вітаміни, колір оперення стає рожевим. Якщо цих вітамінів нестача, птах набуває блідого білого кольору. Особливо сильні червоні відтінки на крилах, тому фламінго в буквальному перекладі означає «огненнокрил». Махове пір'я чорне.
Дзьоб червоно-коричневий, білуватий, рожевий, або жовтий, але кінець дзьоба обов'язково чорний.
Ноги червоні або рожеві, у виду Phoenicoparrus andinus жовті, у Phoenicopterus chiliensis зеленуваті, з червоними «колінами» і лапами.
Раніше на фламінго полювали. М'ясисті язики «червоних гусаків» подавалися на бенкетах у Стародавньому Римі. У 19 столітті відбувалося винищування птахів заради красивого пір'я. Страждають фламінго і від збору яєць. Останнім часом фламінго охороняються в багатьох країнах світу.
Іноді люди знаходять велику кількість дохлих птахів на берегах водойм. Так внаслідок екологічної катастрофи спостерігається скорочення кількості птахів. Деколи люди помічають, що фламінго всією зграєю злітають вгору. Так фламінго переселяються, шукаючи нового місця проживання, адже попереднє місце проживання стало сильно забрудненим. Під час перельоту кількість птахів зменшуєься. Чинником цього є браконєрство і погодні умови.
Внаслідок значного скорочення кількості фламінго, птахів взято під охорону. Браконьєрство на фламінго суворо карається, а для зменшення перельотів створюються заповідники.
До недавнього часу фламінго в неволі не розмножувалися і швидко гинули. Коли в неволі містилися невеликі групи фламінго, це не дозволяло птахам приступати до гніздування, оскільки ці птахи повинні бачити навколо себе побратимів. Зараз ці проблеми вирішені. Зокрема, зоопарки, що не мають можливості тримати велику кількість птахів, використовують для ініціації гніздування дзеркала.
В Україні фламінго — рідкісний і майже в усіх випадках залітний птах. У листопаді 1935 року залітних молодих птахів здобували або спостерігали в багатьох областях. В інші роки вони були відмічені у Запорізькій (одного птаха здобуто 1953 р. в районі Бердянської коси) (О. Я. Огульчанський, 1956 р.), Кримській (біля Джанкою), Харківській, Полтавській (біля Лубен, Малої Перещепини Новосанжарського району, Буртів Полтавського району — 29.X — 15.XI.1935 р.), Київській, Чернігівській, Львівській (8.XI 1935 р. біля Нового Села Городоцького району; 14.XI біля с. Розвадів, Миколаївського району), у Тернопільській (3.XII 1963 р. біля с. Денисів Козівського району) (Марисова, Татаринов, 1961 р.) областях. 26.VIII 2013 року (26 серпня 2013 р.) бердянський краєзнавець Валерій Кравченко спостерігав і сфотографував молодого фламінго на лимані Довгій у основині Бердянської коси.
2017 року у Херсонській області вперше для України було зафіксовано зграю фламінго, що стали розмножуватися[1].
Hồng hạc là tên chỉ các loài chim lội nước thuộc họ Phoenicopteridae, bộ Phoenicopteriformes. Chúng sống ở cả Tây bán cầu và Đông bán cầu, nhưng sống ở Tây bán cầu nhiều hơn. Có 4 loài sống ở châu Mỹ và 2 loài sống ở Cựu Thế giới. Phân loại Sibley-Ahlquist trong thập niên 1990 đã xếp hồng hạc vào bộ Hạc (Ciconiiformes) thay vì bộ Hồng hạc (Phoenicopteriformes). Chim hồng hạc có đặc điểm đặc biệt là thích đứng một chân đã làm nhiều nhà khoa học khó hiểu. Sau khi nghiên cứu một số nhà khoa học đoán hồng hạc đứng một chân để giữ sức và lưu thông máu tốt hơn.
Có 2 cách tiếp cận trong phân loại các loài hồng hạc. Cách thứ nhất là gộp tất cả chúng vào chi Phoenicopterus. Cách thứ hai là tách chúng ra thành 3 chi riêng biệt. Hiện tại IOC[1] và BirdLife International[2][3][4] sử dụng cách tiếp cận thứ hai.
.jpg)
Hồng hạc là tên chỉ các loài chim lội nước thuộc họ Phoenicopteridae, bộ Phoenicopteriformes. Chúng sống ở cả Tây bán cầu và Đông bán cầu, nhưng sống ở Tây bán cầu nhiều hơn. Có 4 loài sống ở châu Mỹ và 2 loài sống ở Cựu Thế giới. Phân loại Sibley-Ahlquist trong thập niên 1990 đã xếp hồng hạc vào bộ Hạc (Ciconiiformes) thay vì bộ Hồng hạc (Phoenicopteriformes). Chim hồng hạc có đặc điểm đặc biệt là thích đứng một chân đã làm nhiều nhà khoa học khó hiểu. Sau khi nghiên cứu một số nhà khoa học đoán hồng hạc đứng một chân để giữ sức và lưu thông máu tốt hơn.
Стояние на одной ноге фламинго, аисты и другие длинноногие птицы используют, чтобы максимально уменьшить потерю тепла при ветре[3]. Эта потеря через непокрытые перьями ноги из-за их невыгодного соотношения объёма к поверхности достаточно велика, поэтому птицы пытаются держать ноги поочерёдно в тепле хорошо изолированного оперения.
Что со стороны кажется крайне неудобной и трудной позой, от фламинго не требует абсолютно никаких усилий. Специальное физиологическое приспособление предотвращает сгибание опорной ноги, из-за чего нога остаётся вытянутой даже без применения мускульной силы.
Схожий механизм не даёт птице упасть с ветки, если она заснула. Когда птица взбирается на ветку и, садясь, сгибает ноги, сухожилия натягиваются и сгибают пальцы ног, которые плотно обхватывают ветку.
В роду фламинго насчитываются шесть современных видов, обычно объединяемые в один род (Phoenicopterus):
Вымершие виды фламинго включают в себя:
Фламинго в Московском зоопарке
Красный фламинго в Московском зоопарке
Красный фламинго в Московском зоопарке
Выяснение отношений между красными фламинго. Московский зоопарк.
Розовый фламинго
Розовый фламинго
Розовый фламинго в зоопарке Агадира (Марокко)
Чилийский фламинго в зоопарке Агадира (Марокко)
.jpg)
,_Laguna_Hedionda,_Bolivia,_2016-02-03,_DD_62.JPG)
,_Laguna_Hedionda,_Bolivia,_2016-02-03,_DD_57.JPG)
-_Breeding_plumage_W2_IMG_8770.jpg)
_(8521269688).jpg)
_-_362.jpg)
.jpg)
_-_(25186840775).jpg)
|coauthors= (справка) Стояние на одной ноге фламинго, аисты и другие длинноногие птицы используют, чтобы максимально уменьшить потерю тепла при ветре. Эта потеря через непокрытые перьями ноги из-за их невыгодного соотношения объёма к поверхности достаточно велика, поэтому птицы пытаются держать ноги поочерёдно в тепле хорошо изолированного оперения.
Что со стороны кажется крайне неудобной и трудной позой, от фламинго не требует абсолютно никаких усилий. Специальное физиологическое приспособление предотвращает сгибание опорной ноги, из-за чего нога остаётся вытянутой даже без применения мускульной силы.
Схожий механизм не даёт птице упасть с ветки, если она заснула. Когда птица взбирается на ветку и, садясь, сгибает ноги, сухожилия натягиваются и сгибают пальцы ног, которые плотно обхватывают ветку.
火烈鸟，又名红鹳、红鹤。為一種大型水鳥，主要分布於非洲、中南美洲，以及印度等部分亞熱帶地區。
一种大型涉禽。脖子长，常弯曲成S型。体高1至1.4米，翼展可達1-1.6米。通体长有洁白泛红的羽毛。红色并非火烈鸟本来的羽色，而是来自其摄食的浮游生物所含的甲殼素。火烈鸟的喙外型特别不同的是，上喙小於下喙。
繁殖時每隻雌鳥在小山丘狀的巢內只产下1枚卵，大小約78－90毫米[來源請求]，115－140克重。孵卵期在27到31天之間。成鳥的性成熟期大約3－5年。
火烈鸟生活在咸水湖沼泽地带和一些潟湖裡，主要靠滤食藻类和浮游生物为生。有些火烈鸟受鱼的影响比较大，比如智利火烈鸟只生活在没有鱼的湖裡，这是因为智利火烈鸟的食谱狭窄，鱼类会与火烈鸟争夺食源（藻类和浮游生物）。主要分布在印度、非洲和中南美洲。在中国新疆和中国湖南省东洞庭湖自然保护区曾见到过迷鸟。2014年12月，天津报告发现火烈鸟。[1]
火烈鸟有六种，分兩属：
火烈鸟喜欢群居。在非洲的小火烈鸟群是当今世界上最大的鸟群。 火烈鸟不是严格的候鸟。只在食物短缺和环境突变的时候迁徙。迁徙一般在晚上进行，在白天时则以很高的飞行高度飞行，目的都在于避开猛禽类的袭击。迁徙中的火烈鸟每晚可以用50到60公里的时速飞行600公里。
火烈鸟的分类问题是鸟类学的一个著名难题。困惑了几代鸟类学家。 简单来说，在分类学家眼中火烈鸟似乎是一个由一部分鹳的结构和一部分鸭子的结构拼接而成[谁？]，所以主张把火烈鸟划为鹳形目的分类学家和划为雁形目的分类学家都能找到自己的依据。 比如说：
作为折中的分类方案把火烈鸟提升到目的层次，单立火烈鸟目。而分子生物学家通过DNA杂交实验研究发现，跟火烈鸟的DNA最接近的鸟类却是一类小型鸟类：鸻形目。
化石证据表明火烈鸟祖先早在3千万年以前的中新世就开始分化出来了，远早于大多数别的鸟类。1976年发现的化石暗示其祖先是类似乎鷸鴴那样的滨岸鸟类。在安第斯山脉曾发现大约七百万年前的火烈鸟脚印化石。
上海野生动物园的火烈鸟
上海野生动物园的火烈鸟
日本东京上野动物园的火烈鸟
この項目では、鳥について説明しています。その他の用法については「フラミンゴ (曖昧さ回避)」をご覧ください。 
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 綱 : 鳥綱 Aves 目 : フラミンゴ目 Phoenicopteriformes 科 : フラミンゴ科 Phoenicopteridae 学名 Phoenicopteridae Bonaparte, 1831 和名 ベニヅル（紅鶴） 属 
フラミンゴ (flamingo) は、鳥綱フラミンゴ目フラミンゴ科の総称である[1][2]。
水かきのある長い脚と長い首を持ち、頭部に濾過摂食に著しく適応した特異な形態の嘴を有する大型の水鳥である。主として塩湖で大量に発生する浮遊性の藍藻を食物としていて、食物を巡る競争者や捕食者の接近が困難な乾燥地の塩湖で巨大な群を形成して生活する。そのため何万羽にもなるフラミンゴの群れが、空をピンク色に染めて飛翔する様が広く知られている。
フラミンゴ（Flamingo）という名前はラテン語で「炎」を意味するflammaに由来している。
和名はベニヅル（紅鶴）だが、ツル（ツル目）とは近縁でなく、標準和名もしくはその一部としては使われない。
アフリカ、南ヨーロッパ、中南米の塩湖や干潟に生息する。塩湖やアルカリ性の湖といった特殊な環境に適応しており、数千羽から百万羽程度の巨大な群れを形成する。
体色は淡いピンク色から鮮やかな紅色をしている。フラミンゴが紅色なのは、餌であるエビやカニを食べているからと言う説もあるが、藍藻類の色素、β-カロテンやカンタキサンチンによるものである。孵化した直後の体色は白く、これらを含むプランクトンや藻類（スピルリナ）を摂取することで体色が紅色になる。色素を摂取しない状態が続くと徐々に体色が色褪せ、最終的には白色に戻る。動物園で飼育する場合、飼料に色素を添加する事で羽色を維持している。
くちばしは中央部で急角度で下に曲がり、「へ」の字状の形状をしている。くちばしが曲がる角度は、頭頂部を下にしてくちばしを水につける採食時の姿勢に対応している。くちばしの縁にはラメラと呼ばれるヒゲ状の組織があり、これで水中の藍藻類や小動物を漉しとって食す濾過摂食をおこなう。
ノドにある腺からフラミンゴミルクと呼ばれる栄養豊富な分泌液を出す。これをヒナに口移しで与える事で子育てをする。同様な例として、ピジョンミルクで子育てをするハトが挙げられる。母乳を分泌する哺乳類以外でこのような子育てをするのは珍しい。
水辺にいる時は主に片足で立っている。これは水に体温を奪われにくくするためである。脚部は大地溝帯に点在するアルカリ湖の強アルカリ性の水質（pH12前後）に耐えられる。
フラミンゴ（科）に最も近いのは、いくつかの絶滅群で、あわせてフラミンゴ目を構成する。
現生科に限ればカイツブリ科に近縁で、フラミンゴ目はカイツブリ目と姉妹群である[3]。
フラミンゴ科は、3属6種[4][5]のみが現生する小さなグループである。
ただし Sibley & Monroe (1990) は、フラミンゴ科の現生属を統合し、フラミンゴ属1属とした。この分類は広くは受け入れられていないが、現在もアメリカ鳥学会南アメリカ分類委員会 (AOU-SACC) が採用している[6]。
それらの系統関係は次のとおり[7]。現生フラミンゴ科の共通祖先は約437万年前に2つに分岐した[7]。
ミランドルニテス フラミンゴ科 フラミンゴ属ベニイロフラミンゴ Phoenicopterus ruber
チリーフラミンゴ Phoenicopterus chilensis
アンデスフラミンゴ Phoenicoparrus andinus
コバシフラミンゴ Phoenicoparrus jamesi
略
フラミンゴ科にはほかに、化石属としてエロルニス Elornis とフェニコノティウス Phoeniconotius がある[9]。
始新世のユンシタルスス Juncitarsus もかつてはフラミンゴ科に分類されていた[9]が、おそらくフラミンゴ目にも属さず、ミランドルニテス（フラミンゴ目+カイツブリ目）の姉妹群である[10]。
フラミンゴ科は、Huxley (1867) により独立目とされた[11]。
しかし常に独立目とされてきたわけではなく、G. Gray (1849) によりカモ目（当時の学名は Anseres）、Garrod (1873; 1874) によりキジ目 (Galliformes)、P. Sclater (1880) によりコウノトリ目（当時の学名は Gressores）などに分類されてきた[11]。コウノトリ目説は、Sibley & Ahlquist (1988) の分子系統で支持された（ただし彼らのコウノトリ目は現在のもしくは彼ら以前のものとかなり異なる）こともあり、比較的最近まで有力な説のひとつだった[4]。
ヨーロッパフラミンゴ、ベニイロフラミンゴ
ヨーロッパフラミンゴ、ベニイロフラミンゴ
ヨーロッパフラミンゴ、ベニイロフラミンゴ
ヨーロッパフラミンゴ、ベニイロフラミンゴ
チリーフラミンゴ
フラミンゴ (flamingo) は、鳥綱フラミンゴ目フラミンゴ科の総称である。
水かきのある長い脚と長い首を持ち、頭部に濾過摂食に著しく適応した特異な形態の嘴を有する大型の水鳥である。主として塩湖で大量に発生する浮遊性の藍藻を食物としていて、食物を巡る競争者や捕食者の接近が困難な乾燥地の塩湖で巨大な群を形成して生活する。そのため何万羽にもなるフラミンゴの群れが、空をピンク色に染めて飛翔する様が広く知られている。
홍학(紅鶴) 또는 플라밍고(flamingo)는 홍학목 새들의 총칭이다. 모두 홍학과에 속한다. 키는 대부분 90-150cm, 날개길이는 37-44cm, 꼬리는 15cm 정도이다. 목이 길고 주둥이는 중간쯤에서 급히 아래쪽으로 구부러졌고 발에 물갈퀴가 있다. 물 속을 긴 다리로 오가며 개구리·새우 등을 잡아먹는다. 몸빛깔은 밝은 붉은색에서 엷은 분홍색까지 다양하고, 날개 끝은 검은색이다. 대부분 물벼룩 같은 작은 동물과 조류(藻類) 같은 수생식물을 먹는다. 부리의 가장자리에는 빗살 모양의 여과기가 있어 물 속에서 먹이를 찾을 때 진흙이나 모래를 거를 수 있다. 집단을 이루어 생활하며, 수천 마리가 함께 모이기도 한다. 짝짓기는 1년에 한 번 하며, 둥지는 진흙을 쌓아 올려 만든다. 대부분의 암컷은 둥지 위의 오목한 곳에 한 개의 알을 낳는다. 알은 품은 지 약 30일 만에 부화하며, 알에서 나온 새끼는 약 5일이 지나면 둥지를 떠나 작은 군집을 이룬다. 그러나 새끼는 둥지로 되돌아와서 어미의 소화계에서 만들어지는 액체 상태의 먹이를 받아먹는다. 약 2주가 지나면 새끼는 큰 군집을 이루고 스스로 먹이를 먹기 시작한다. 자연 상태에서의 수명은 약 15-20년이고, 사육 상태에서는 더 오래 산다. 전 세계의 많은 곳에 분포하며, 일생 동안 호수·습지·바닷가에서 산다.
홍학은 보통 한쪽 다리로 서 있으며, 다른 하나는 몸 아래에 있다. 이 행동의 이유는 완전히 알아낸 것이 없다. 한 가지 이론은 한쪽 다리로 서 그 새들이 물에 많이 있다는 것을 감안할 때, 더 많은 체온을 절약할 수 있다는 것이다. 그러나, 행동은 또한 따뜻한 물에서도 똑같이 일어나고, 물에 서있지 않는 다른 조류에게서도 발견되었다. 또 다른 이론에서는 한쪽 다리로 서 서 균형을 잡으면 근육을 만들기 위한 에너지 사용을 줄일 수 있다. 홍학의 뼈에 관한 연구에서는 한 쪽 다리를 들어올리는 것은 어떠한 근육 활동이 필요없다는 것을 보여줬다.
홍학은 유능한 조류이며 잡혀있는 홍학은 종종 탈출을 막기 위해 날개를 자른다. 2005년 캔자스주 위치 동물원에서 날개가 잘리지 않은 아프리카 홍학이 탈출했다. 14년 후 텍사스에서 한 마리가 발견되어 이전의 텍사스 조류 관찰자들이 보았다. 꼬마 홍학은/는 회색 빛이 도는 붉은 깃털로 부화하지만 어른 홍학은 수성 박테리아와 식량 공급에서 얻은 베타 카로틴으로 인해 밝은 분홍색에서 빨간색까지 다양하다. 건강한 홍학은 더욱 생생한 색을 띠므로 더 바람직한 짝이 된다. 그러나 흰색과 창백한 색의 홍학은 일반적으로 건강이 안좋거나 영양실조다. 잡힌 홍학은 주목할만한 예외다. 야생과 비슷한 수준의 카로틴을 섭취하지 않으면 옅은 분홍색으로 변할 수 있다. 큰 홍학은 다른 홍학 종류에 비해 가장 키가 크다. 기본적으로 1.2~1.4m이고 무게는 최대 3.5kg이다. 꼬마 홍학의 키는 0.8m이고 무게는 2.5kg이다. 홍학의 날개 길이는 94cm에서 150cm까지 자랄 수 있다
2020년 쿨(Kuhl) 등의 연구에 의한 조류의 계통 분류이다.[1]
조류 신악류 닭기러기류홍학(紅鶴) 또는 플라밍고(flamingo)는 홍학목 새들의 총칭이다. 모두 홍학과에 속한다. 키는 대부분 90-150cm, 날개길이는 37-44cm, 꼬리는 15cm 정도이다. 목이 길고 주둥이는 중간쯤에서 급히 아래쪽으로 구부러졌고 발에 물갈퀴가 있다. 물 속을 긴 다리로 오가며 개구리·새우 등을 잡아먹는다. 몸빛깔은 밝은 붉은색에서 엷은 분홍색까지 다양하고, 날개 끝은 검은색이다. 대부분 물벼룩 같은 작은 동물과 조류(藻類) 같은 수생식물을 먹는다. 부리의 가장자리에는 빗살 모양의 여과기가 있어 물 속에서 먹이를 찾을 때 진흙이나 모래를 거를 수 있다. 집단을 이루어 생활하며, 수천 마리가 함께 모이기도 한다. 짝짓기는 1년에 한 번 하며, 둥지는 진흙을 쌓아 올려 만든다. 대부분의 암컷은 둥지 위의 오목한 곳에 한 개의 알을 낳는다. 알은 품은 지 약 30일 만에 부화하며, 알에서 나온 새끼는 약 5일이 지나면 둥지를 떠나 작은 군집을 이룬다. 그러나 새끼는 둥지로 되돌아와서 어미의 소화계에서 만들어지는 액체 상태의 먹이를 받아먹는다. 약 2주가 지나면 새끼는 큰 군집을 이루고 스스로 먹이를 먹기 시작한다. 자연 상태에서의 수명은 약 15-20년이고, 사육 상태에서는 더 오래 산다. 전 세계의 많은 곳에 분포하며, 일생 동안 호수·습지·바닷가에서 산다.
