"Adultu de Libythea celtis"
Reinu: Animalia Fílum: Arthropoda Clase: Insecta
(Laicharting, 1782)
La Libythea celtis ye un lepidópteru ropalóceru de la familia Nymphalidae. (Laicharting, 1782).[1] [2]
Atópase al norte d'Arxelia y Tunicia, sur d'Europa, Turquía, centru y noroeste d'Asia hasta'l Xapón y Taiwán.[3]
Na península Ibérica ye bien esporádica y rara, anque ye más frecuente nos Pirineos. Ausente nes Baleares. Les poblaciones europees y africanes viven ente los 400 y los 1.500 m.[4]
Preferentemente, árees abiertes y arbustives con árboles caducifolios esvalixaos y non bien grandes. La Canesba aliméntase d'almez (Celtis australis); en puntos del sudeste d'Europa, onde esta planta ye escasa, podríen utilizar otres especies del xéneru Celtis, fechu confirmáu con Celtis caucasica al noroeste d'Asia.[4]
Enviernen como imago a los parrotales, cosa útil, cuidao qu'en reposu asemeyase a una fueya seca ( asonsañen inclusive'l peciolu, gracies a les palpaciones prominentes que tienen).
Los primeros individuos reparaense ente marzu y abril, y la so descendencia remanez ente xunu y agostu. La especie ye univoltina.[4]
A medios o finales de branu, dellos individuos esvalixense n'árees bien estenses pa colonizar nueves zones (llegaron a reparar exemplares divagants a unos 2.300 m).[4]
Los adultos suelen tomar el sol coles nales abiertes sobre los árboles; sicasí, cuando baxen a tierra nun suelen abrir les nales. Los machos acabaos de remanecer dacuando concéntrense en bebezones como charcos.
La Libythea celtis ye un lepidópteru ropalóceru de la familia Nymphalidae. (Laicharting, 1782).
La papallona del lledoner[1] (Libythea celtis) és un lepidòpter ropalòcer de la família Nymphalidae.
Es troba al nord d'Algèria i Tunísia, sud d'Europa, Turquia, centre i nord-oest d'Àsia fins al Japó i Taiwan. A la península Ibèrica és molt esporàdica i rara, encara que és més freqüent als Pirineus. Absent a les Balears. Les poblacions europees i africanes viuen entre els 400 i els 1.500 m.[2]
Preferentment, àrees obertes i arbustives amb arbres caducifolis dispersos i no gaire grans. L'eruga s'alimenta de lledoner (Celtis australis); en punts del sud-est d'Europa, on aquesta planta és escassa, podrien utilitzar altres espècies del gènere Celtis, fet confirmat amb Celtis caucasica al nord-oest d'Àsia.[2]
Hibernen com a imago als arbustos, cosa útil, ja que en repòs s'assemblen a una fulla seca (n'imiten fins i tot el pecíol, gràcies als palps prominents que tenen).[3] Els primers individus s'observen entre març i abril, i la seva descendència emergeix entre juny i agost. L'espècie és univoltina.[2]
A mitjans o finals d'estiu, alguns individus es dispersen en àrees molt extenses per colonitzar noves zones (s'han arribat a observar exemplars divagants a uns 2.300 m).[2] Els adults solen prendre el sol amb les ales obertes sobre els arbres; en canvi, quan baixen a terra no solen obrir les ales. Els mascles acabats d'emergir a vegades se concentren en abeuradors com bassals.[3]
La papallona del lledoner (Libythea celtis) és un lepidòpter ropalòcer de la família Nymphalidae.
Der Zürgelbaumfalter (Libythea celtis), zuweilen auch Zürgelbaum-Schnauzenfalter genannt,[1] ist ein Schmetterling (Tagfalter) aus der Familie der Edelfalter (Nymphalidae) und der Unterfamilie der Schnauzenfalter (Libytheinae).
Die Flügelspannweite der Falter beträgt 34 bis 48 Millimeter. Auffällig ist der gezackte Außenrand der Flügel. Die Grundfarbe aller Flügel ist bräunlich. Sie sind mit großen orangefarbigen Flecken versehen. Auf der Vorderflügeloberseite befinden sich wenige weiße Flecke. Die Vorderflügelunterseite zeigt ein ähnliches Farbmuster wie die Oberseite, jedoch etwas undeutlicher. Die Hinterflügelunterseite ist meist hellbraun oder graubraun marmoriert.
Zürgelbaumfalter
△ Zürgelbaumfalter
Für die Falter typisch sind die sehr langen, behaarten Palpen, die nach vorne gestreckt vom Kopf ausgehen und wie eine Schnauze beziehungsweise zusammen mit den Fühlern wie der Stiel eines Blattes aussehen. In Ruhestellung, mit zusammen geklappten Flügeln ähneln sie so einem verwelkten Blatt. Dabei werden die bunten Vorderflügel hinter den Hinterflügeln versteckt. Durch diese Tarnung sind sie vor Fressfeinden gut geschützt.
Die Eier haben eine ovale Form, eine blasse grüne Farbe, sind mit Rippen überzogen und werden einzeln in der Nähe der Knospen der Nahrungspflanzen abgelegt.
Erwachsene Raupen sind walzenförmig, haben eine grüne oder bräunliche Grundfärbung, eine helle Rückenlinie, helle Seitenstreifen, schwarze Querstriche und sind auf der gesamten Körperoberfläche dunkel gepunktet sowie kurz samtartig behaart.[2]
Die Stürzpuppe ist grün oder braun gefärbt und zeigt an den Flügelscheiden helle Ränder.[2]
Eine gewisse Ähnlichkeit besteht zu Libytheana carinenta, die jedoch mehr weiße Flecke auf der Vorderflügeloberseite aufweist. Da diese Art außerdem nur in Nord-, Mittel- und Südamerika vorkommt, gibt es keine geographische Überlappung mit dem Zürgelbaumfalter.
Das Verbreitungsgebiet des Zürgelbaumfalters umfasst Nordafrika, den Süden Europas und erstreckt sich ostwärts durch den Süden Asiens bis China und Japan.[3] Er kommt auch in den Pyrenäen vor und tritt in Europa zwischen 400 und 1500 Meter über Seehöhe auf; verirrte Tiere findet man aber bis 2300 Meter über Meereshöhe.[1] Der Zürgelbaumfalter ist in Deutschland nicht heimisch. Zwei ältere Funde aus Baden-Württemberg der Jahre 1908 und 1921 lagen an einer Bahnstrecke. Es ist davon auszugehen, dass sie mit der Eisenbahn eingeschleppt wurden; schließlich fuhren die Züge vor der Elektrifizierung der Hauptstrecken viel langsamer und im Sommerhalbjahr oft mit offenen Fenstern.[4] Die Art lebt bevorzugt in bewaldeten Gegenden, ist jedoch auch in offenen, buschigen Landschaften nachgeüberwiesen worden.
Die Falter fliegen von Juni bis August, überwintern und erscheinen wieder von März bis Mai des folgenden Jahres.[1] Zur Aufnahme von Flüssigkeit und Mineralstoffen saugen sie gerne an feuchten Bodenstellen, wo sie sich zuweilen in großer Anzahl einfinden. Die Raupen ernähren sich von den Blättern des Europäischen Zürgelbaums (Celtis australis).[1]
Die ungarische Post gab eine Briefmarke heraus, die den Zürgelbaumfalter zeigt.
Der Zürgelbaumfalter (Libythea celtis), zuweilen auch Zürgelbaum-Schnauzenfalter genannt, ist ein Schmetterling (Tagfalter) aus der Familie der Edelfalter (Nymphalidae) und der Unterfamilie der Schnauzenfalter (Libytheinae).
Libythea celtis, the European beak or nettle-tree butterfly, is a butterfly of the Libytheinae group of the brush-footed butterflies family.
The upperside ground colour is rich silky brown. The forewing has the cell filled with a broad orange-yellow streak which is subapically deeply indented above; a small discal orange-yellow spot present in interspace 1; a much larger, similarly coloured discal spot between veins 2 and 4, on the inner side touching the cell between veins 3 and 4; a subcostal white preapical spot and a quadrate double spot in interspaces 4 and 5, placed obliquely forward to the subcostal spot; this spot whitish above, orange below. Hindwing uniform, with an irregular curved, transverse, upper postdiscal orange patch extending from just below vein 3 to interspace 6, the portion in interspace 6 often detached. Underside ground colour: forewing brown, apex pale purplish irrorated (sprinkled) with minute dark transverse striae and dots, orange markings as on the upperside but paler; hindwing uniform pale purplish irrorated with minute dark dots and transverse striae. Antennae, head, thorax and abdomen dark brown; beneath, palpi, thorax and abdomen concolorous with the tint of the underside of the hindwing.[1]
Dorsal side
Ventral side
Its range is southern Europe, Asia Minor, Central Asia and the Chitral ranges of Pakistan.
The larva feeds on Celtis australis.
Libythea celtis, the European beak or nettle-tree butterfly, is a butterfly of the Libytheinae group of the brush-footed butterflies family.
Libythea celtis es una especie de lepidóptero ropalócero de la familia Nymphalidae.[1][2]
Se encuentra al norte de Argelia y Túnez, sur de Europa, Turquía, centro y noroeste de Asia hasta el Japón y isla de Taiwán.[3]
En la península ibérica es muy esporádica y rara, aunque es más frecuente en los Pirineos. Ausente en las Baleares. Las poblaciones europeas y africanas viven entre los 400 y los 1500 msnm.[4]
Preferentemente áreas abiertas y arbustivas con árboles caducifolios dispersos y no muy grandes. La oruga se alimenta de almez (Celtis australis); en puntos del sudeste de Europa, donde esta planta es escasa, podría utilizar otras especies del género Celtis, hecho confirmado con Celtis caucasica al noroeste de Asia.[4]
Hibernan como imago en los arbustos, cosa útil, puesto que en reposo se asemejan a una hoja seca, imitan incluso el pecíolo, gracias a sus palpos prominentes.
Los primeros individuos se observan entre marzo y abril, y su descendencia emerge entre junio y agosto. La especie es univoltina.[4]
A mediados o finales de verano, algunos individuos se dispersan en áreas muy extensas para colonizar nuevas zonas (se ha llegado a observar ejemplares divagantes a unos 2300 m).[4][¿dónde?]
Los adultos suelen tomar el sol con las alas abiertas sobre los árboles; en cambio, cuando bajan a tierra no suelen abrir las alas. Los machos acabados de emerger a veces se concentran en bebederos como charcos.
Libythea celtis es una especie de lepidóptero ropalócero de la familia Nymphalidae.
Libythea celtis
L’Échancré (Libythea celtis) est une espèce d'insectes lépidoptères (papillons) qui appartient à la famille des Nymphalidae. C'est la seule espèce de la sous-famille des Libytheinae à être présente en Europe.
Les ailes ont un dessin très découpé en particulier au niveau de l'apex des antérieures avec au niveau des postérieures un feston en pointe à chaque nervure. Il est marron orné de grandes taches orange présentes aussi sur le revers des ailes antérieures alors que le revers des postérieures est marron chez la femelle, marron grisé chez le mâle.
Face dorsale
Revers mâle
Au début, la chenille est marron à lignes claires, puis sa tête est ocre à vert jaune et son corps vert à marron avec une partie dorsale plus foncée ornée d'une ligne claire et sur les flancs une bande blanche[1].
Il vole de juin à septembre, en une génération. Pendant l'été il se disperse sur une grande surface. C'est plus une stratégie de recherche de territoire qu'une véritable migration. Puis, dans certains lieux dès la fin août, il hiverne et réapparaît fin mars ou début avril[2].
L'Échancré pratique dans les régions sèches une migration verticale entre le maquis et les sapinières de montagne. Il émerge au printemps en plaine puis migre en altitude dans la montagne et y reste les mois d'été pour redescendre à l'automne en basse altitude[3].
Sa plante hôte est le Micocoulier de Provence (Celtis australis).
Il est présent dans tout le sud de l'Europe (le Sud de l'Espagne, de la France, de l'Autriche, Italie, Grèce), la côte méditerranéenne de l'Afrique du Nord, toutes les îles de la Méditerranée, l'Asie mineure, la Sibérie, la Chine, le Japon, Taïwan.
En France métropolitaine, il est présent dans une quinzaine de départements du quart sud-est et en Corse[4].
Le papillon reste à proximité de la plante-hôte de sa chenille, ou y revient après avoir passé la saison sèche en altitude[réf. souhaitée].
L'espèce Libythea celtis a été décrite par l'entomologiste autrichien Johann Nepomuk von Laicharting en 1782 sous le nom initial de Papilio celtis[5]. La localité type est Bolzano (Italie).
Pas de statut de protection particulier[9].
La poste hongroise a émis une série sur les papillons comprenant Libythea celtis.
Libythea celtis
L’Échancré (Libythea celtis) est une espèce d'insectes lépidoptères (papillons) qui appartient à la famille des Nymphalidae. C'est la seule espèce de la sous-famille des Libytheinae à être présente en Europe.
De snuitvlinder (Libythea celtis) is een vlinder uit de familie van de Nymphalidae. De voorvleugellengte bedraagt 17 tot 22 millimeter. De soort komt voor in Zuid-Europa, Noord-Afrika en Klein-Azië. De soort lijkt sterk op Libythea lepita die voorkomt in het Oriëntaals gebied en aangrenzend daaraan tot Japan. De soort vliegt van maart tot in september. De vlinder vliegt op hoogtes tot 1500 meter.
De waardplant van de snuitvlinder is de netelboom, hoewel mogelijk ook Prunus-soorten en iep worden gebruikt. De soort overwintert als imago.
Zijn naam dankt de snuitvlinder, net als de tandvlinder die snuitvlinder heet, aan de lange palpen die een snuit lijken te vormen.
De snuitvlinder (Libythea celtis) is een vlinder uit de familie van de Nymphalidae. De voorvleugellengte bedraagt 17 tot 22 millimeter. De soort komt voor in Zuid-Europa, Noord-Afrika en Klein-Azië. De soort lijkt sterk op Libythea lepita die voorkomt in het Oriëntaals gebied en aangrenzend daaraan tot Japan. De soort vliegt van maart tot in september. De vlinder vliegt op hoogtes tot 1500 meter.
De waardplant van de snuitvlinder is de netelboom, hoewel mogelijk ook Prunus-soorten en iep worden gebruikt. De soort overwintert als imago.
Zijn naam dankt de snuitvlinder, net als de tandvlinder die snuitvlinder heet, aan de lange palpen die een snuit lijken te vormen.
Libythea celtis
△ Libythea celtis
Le ruve a vivo an dzora a Celtis australis. Doi sfarfalament, a giugn e aost-stèmber.
A viv an tuta Italia, ma a l'é localisà an dova a-i viv ël Celtis australis.
Libythea celtis
△ Libythea celtis
AmbientLe ruve a vivo an dzora a Celtis australis. Doi sfarfalament, a giugn e aost-stèmber.
DistribussionA viv an tuta Italia, ma a l'é localisà an dova a-i viv ël Celtis australis.
Libythea celtis é uma espécie de insetos lepidópteros, mais especificamente de borboletas pertencente à família Nymphalidae.[1]
A autoridade científica da espécie é Laicharting, tendo sido descrita no ano de 1782.
Trata-se de uma espécie presente no território português.
Libythea celtis
△ Libythea celtis
Libythea celtis é uma espécie de insetos lepidópteros, mais especificamente de borboletas pertencente à família Nymphalidae.
A autoridade científica da espécie é Laicharting, tendo sido descrita no ano de 1782.
Trata-se de uma espécie presente no território português.
Губні полапки дуже довгі, в чотири рази довші за поздовжній вимір голови, вдвічі коротші за черевце. Розмах крил від 34 до 47 мм. Передні крила із широким випинанням на зовнішньому краї. Задні крила з півколовим випинанням на костальному краї. Крила зверху брунатно-бурі, з великими охристими плямами. Біля костального краю переднього крила є невелика білувата пляма. Нижня поверхня задніх крил коричнево-сіра, з рисунком, що нагадує жилкування листка. Статевий диморфізм невиразний.
Носачка-листовидка
△ Носачка-листовидка
Метелики вилітають у квітні — травні і зустрічаються весь теплий період року. Гусениця живиться на залізному дереві (Celtis australis). У залежності від висоти розвивається в одному чи двох поколіннях. Зимують метелики.
Зустрічається у Південній Європі, Північній Африці, помірному і субтропічному поясах Азії, Далекому Сході. В Україні відома лише з Криму: південних схилів Головного пасма, Південного берегу, яйли. Літає по узліссях і галявинах, ділянках з чагарниковою рослинністю.
У Словаччині у другій половині ХХ сторіччя спостерігали розширення ареалу метелика на північ.[1]
Носачку-листовидку занесено до Червоної книги України, статус — рідкісний. Охороняється у природних заповідниках гірського Криму.
2013 року було прочитано мітохондріальний геном носачки. Систематики виявили її філогенетично близькість до іншої підродини сонцевиків Calinaginae[en].[2] Геном носачки містить 31 пару хромосом.[3]
Единственный представитель подсемейства в Европе. Область распространения — Южная Европа: Испания (кроме севера), юг Франции, Италия, Словакия, Греция, Балканы, горный Крым; Север Африки (средиземноморское побережье Алжира и Туниса), субтропики Азии, до Дальнего Востока.[4] На Кавказе самое северное известное местонахождение — окрестности посёлка Большой Утриш[1].
Населяет поросшие кустарником редины в горных лесах, в поймах горных рек, парковые древесные насаждения, сухолюбивые редколесья, редколесья на сухих каменистых склонах. Встречается также на лесных дорогах, балках, на полянах, опушках. На черноморском побережье Кавказа бабочки встречаются в разреженных лесах субтропического облика, изредка — у населённых пунктов. В горах встречается на высотах от 400 до 1500 м над ур. м.[1].
Вид развивается за год в одном поколении. Бабочки летают с конца июня по октябрь, а после зимовки снова появляются в апреле (на юге — с начала марта) — мае. В горных районах, на высоте 1200—1400 — вылупление бабочек из куколок наблюдалось на месяц позже. Бабочки в начале весны любят сидеть на цветущих плодовых деревьях (Груша, Вишня). Порой бабочки могут питаться на цветах лука (Allium sp.) или палиуруса (Paliurus spina-christi). Часто кормятся смолянистыми выделениями из почек каракаса. Обычно бабочка на пугливая, летает не очень быстро. Садятся на ветку со сложенными крыльями и прикладывают к ней плотно сложенные вместе усики и щупики, становясь очень похожими сухой лист. Часто в солнечную погоду бабочки присаживаются на влажную почву или прогретые участки дорог. В жаркие дни часть бабочек забирается в укрытия и цепенеет. Летом бабочки летают довольно высоко в кронах деревьев, редко спускаясь ниже высоты двух метров. Самцы занимают отдельные деревья каркаса и поджидают на них самок.
Преимагинальные стадии исследовались в Закавказье, в Крыму. После спаривания, в мае — июне, самки откладывают яйца по одному в пазухи вегетативных листовых почек. Вылупление гусениц происходит через 4—5 дней. Гусеницы питаются на листьях кормового растения. Потревоженные гусеницы спускаются на 2—3 метра вниз с дерева на шелковинке. Встречаются два типа окраски гусениц: полностью зелёные и с черно-зелеными полосами. Окукливаются на нижней поверхности листьев. Бабочки впадают в оцепенение в августе.
Гусеницы питаются листьями каркаса — Celtis australis — каракас южный, Celtis glabrata — каркас голый (в культуре также листьями вяза).
В пределах мест обитания бабочки данного вида встречается часто, иногда даже массово. На численность вида значительное влияние оказывают паразиты. В отдельные годы вид становится редким.
Вид включен в Красную книгу Украины (1994), 3 категория.
Единственный представитель подсемейства в Европе. Область распространения — Южная Европа: Испания (кроме севера), юг Франции, Италия, Словакия, Греция, Балканы, горный Крым; Север Африки (средиземноморское побережье Алжира и Туниса), субтропики Азии, до Дальнего Востока. На Кавказе самое северное известное местонахождение — окрестности посёлка Большой Утриш.
テングチョウ（天狗蝶、学名：Libythea celtis）は、チョウ目タテハチョウ科テングチョウ亜科に分類されるチョウの1種。和名は成虫の頭部が天狗の鼻のように前方に伸びることに由来する。
テングチョウ亜科は全世界に10種類ほどが知られるが、日本に分布するのは1種類だけである。これらはタテハチョウ科の亜科の1つとして分類されるが、かつてはテングチョウ科 Libytheidae として独立した科で扱われていた。
成虫の前翅長は20-30 mmほど。翅は茶色で、前翅の縁に角状の突起がある。翅の表面には褐色-橙色の斑紋があるが、前翅前端にある2つの斑紋は白い。
頭部の触角の内側に前方に伸びる突起があり、これが天狗の鼻のように見えることからこの和名がある。この突起はパルピ（下唇髭）という器官で、他のチョウにもあるが、テングチョウのパルピは複眼径の3倍以上も伸び、よく目立つ。なお、このパルピはタテハチョウ科などでは比較的大きいが、アゲハチョウ科やシロチョウ科では小さい。
北海道から沖縄本島まで分布し、朝鮮半島と台湾にも分布する。このうち屋久島以北の個体群は本土亜種 L. c. celtoides[1][2]、奄美大島から沖縄本島の個体群は南西諸島亜種 L. c. amamiana [2]とされている。
山地から平地の雑木林の周辺に生息し、成虫は年1回もしくは2回発生する。最初に発生するのは6 - 7月頃だが、盛夏には休眠する。秋に再び活動してそのまま成虫越冬し、冬眠から覚めた春先にも再び活動する。速く羽ばたいて機敏に飛び、各種の花に訪れる。まれに大発生することもある。
幼虫はエノキやリュウキュウエノキの葉を食草とする[2]。幼虫はアオムシ型で、蛹は他のタテハチョウ科同様に尾部だけで逆さ吊りになる垂蛹型をとる。
日本の以下の都道府県でレッドリストの指定を受けている[1]。
この項目は、動物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／プロジェクト:生物）。 テングチョウ（天狗蝶、学名：Libythea celtis）は、チョウ目タテハチョウ科テングチョウ亜科に分類されるチョウの1種。和名は成虫の頭部が天狗の鼻のように前方に伸びることに由来する。
テングチョウ亜科は全世界に10種類ほどが知られるが、日本に分布するのは1種類だけである。これらはタテハチョウ科の亜科の1つとして分類されるが、かつてはテングチョウ科 Libytheidae として独立した科で扱われていた。
_(25418675894).jpg)
_Bulgaria.jpg)
