Abies sachalinensis ( Avet de Sakhalín) és una espècie de conífera dins el gènere Abies. Es troba a l'illa de Sakhalín i a les Kurils del sud (Rússia), i també al nord de Hokkaido (Japó).
El primer botànic europeu en descobrir aquesta espècie va ser Carl Friedrich Schmidt, F. Schmidt, o Fedor Bogdanovich (1832-1908), que la va trobar a Sakhalín l'any 1866, però no l ava portar a Europa. La planta va ser redescoberta per l'anglès Charles Maries el 1877 prop d'Aomori a l'illa japonesa de Honshū, ell de primer va considerar que era només una varietat de l'espècie Abies veitchii.[1]
Abies sachalinensis ( Avet de Sakhalín) és una espècie de conífera dins el gènere Abies. Es troba a l'illa de Sakhalín i a les Kurils del sud (Rússia), i també al nord de Hokkaido (Japó).
El primer botànic europeu en descobrir aquesta espècie va ser Carl Friedrich Schmidt, F. Schmidt, o Fedor Bogdanovich (1832-1908), que la va trobar a Sakhalín l'any 1866, però no l ava portar a Europa. La planta va ser redescoberta per l'anglès Charles Maries el 1877 prop d'Aomori a l'illa japonesa de Honshū, ell de primer va considerar que era només una varietat de l'espècie Abies veitchii.
Jedle sachalinská (Abies sachalinensis) je jehličnatý strom z čeledi borovicovité, z rodu jedlí, domovem v Japonsku a Rusku.
Stálezelený, jehličnatý, středně rychle rostoucí strom (přibližně 30 cm za rok) , dorůstající 15-30 m. Koruna hustá, pyramidální. Borka šedobílá, s věkem drsná (varieta mayriana je výjimkou, u ní zůstává borka s věkem stále hladká) a tmavošedá. Pupeny chlupaté. Letorosty hustě chlupaté. Jehlice 1,2-3,5 cm dlouhé a 1-1,2 mm široké, seshora tmavozelené, vespod se dvěma zelenobílými pruhy. Šišky válcovité, 5-8 cm dlouhé a 2,5-3 cm široké, zpočátku hnědé, později dozráváním černohnědé. Semena žlutohnědá, 4,5-6 mm dlouhá a 2,5-3 mm široká, s 6-7 mm dlouhým křídlem. Semena dozrávají v září.
Existují 4 variety stromu:
Domovinou stromu je: Japonsko - ostrov Hokkaidó (varieta mayriana, varieta nemorensis, varieta sachalinensis); Rusko ( Ruská federace ) - poloostrov Kamčatka (varieta gracilis), souostroví Kurilské ostrovy (varieta sachalinensis) ostrov Sachalin (varieta nemorensis, varieta sachalinensis, varieta mayriana).
Horský strom, roste v nadmořských výškách 800-1650 m. Mrazuvzdorný do -23 °C. Roste ve vlhkých, vodu dobře odvádějících půdách. pH půdy kyselé až neutrální. Nesnáší znečištění ovzduší, jako většina jedlí. Nenáročný na světlo, dokáže růst i ve stínu. Klima chladné, přímořské. Jedle sachalinská tvoří jak lesy samostatné, tak též smíšené, například s: smrkem ajanským (Picea jezoensis) , smrkem Glehnovým (Picea glehnii) a dalšími.
Dřevo lehké, měkké, ne moc trvanlivé, používá se ve stavebnictví, na krabice, lodě a dřevovinu. Též pěstována v arboretech a botanických zahradách v Rusku, Severní Evropě a USA, nicméně v oblastech s mírnou zimou se tento strom málokdy dožije dospělosti, neboť pro příliš vysokou teplotu strom nevstoupí do fáze dormance (obdoba zimního spánku živočichů u rostlin) a tím často dochází ke zničení stromu jarními mrazy.
Mimo Japonsko je strom stále více kácen pro dřevo, nicméně přesto není ohrožen a jeho populace je stabilní.
Obrázky, zvuky či videa k tématu jedle sachalinská ve Wikimedia Commons
Jedle sachalinská (Abies sachalinensis) je jehličnatý strom z čeledi borovicovité, z rodu jedlí, domovem v Japonsku a Rusku.
Die Sachalin-Tanne (Abies sachalinensis) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Tannen (Abies) in der Familie der Kieferngewächse (Pinaceae).
Die Sachalin-Tanne ist ein Baum, der Wuchshöhen bis zu 15 Metern erreicht. Der Stamm ist glatt und fast weiß. Die Rinde junger Zweige ist schwach behaart und die Zweige nicht gefurcht und glatt. Sie sind grau oder rötlich grau behaart. Die bläulichen Knospen sind stark harzig, klein und halbkugelig abgerundet.
Die Nadeln sind nicht gescheitelt und 3 bis 4 Zentimeter lang sowie etwa 1,5 Millimeter breit. An ihrer Oberseite gibt es keine, oder nur an der Spitze, Spaltöffnungslinien.
Die vor der Reife grün-purpurfarbenen Zapfen sind bei einem Durchmesser von 2,5 bis 3 Zentimetern 5 bis 7,5 Zentimeter lang. Die Deckschuppen sind vorragend und zurückgeschlagen. Die Samen reifen im September.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 24.[1]
Die Erstveröffentlichung der Sachalin-Tanne erfolgte 1868 durch den russisch-baltischen Geologen und Botaniker Friedrich Karl Schmidt (Fjodor Bogdanowitsch Schmidt) unter Abies veitchii var. sachalinensis in seinem Werk "Reisen im Amur-Lande und auf der Insel Sachalin im Auftrage der Kaiserlich-Russischen Geographischen Gesellschaft ausgeführt", Seite 175–176.[2] Maxwell Tylden Masters stellte sie 1879 in der Zeitschrift "The Gardeners' Chronicle", new series, Band 12, Seite 588 als eigene Art in die Gattung Abies.[3]
Das natürliche Verbreitungsgebiet der Sachalin-Tanne liegt auf Sachalin und den Kurilen, ein kleines Vorkommen existiert auch in Kamtschatka und es gibt weitere Vorkommen auf Hokkaido in Japan.[4] Abies sachalinensis gedeiht in Höhenlagen bis zu 1600 Metern.
Von Abies sachalinensis existieren mehrere Varietäten:
Das Holz der Sachalin-Tanne ist leicht und weich. Es ist leicht verrottbar. Es wird vor allem zur Papierherstellung und Fertigung von Transportkisten verwendet.
Die Sachalin-Tanne (Abies sachalinensis) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Tannen (Abies) in der Familie der Kieferngewächse (Pinaceae).
Abies sachalinensis, the Sakhalin fir, is a species of conifer in the family Pinaceae. It is found in Sakhalin island and southern Kurils (Russia), and also in northern Hokkaido (Japan).[2] The first discovery by a European was by Carl Friedrich Schmidt (1832-1908), the Baltic German botanist, on the Russian island of Sakhalin in 1866, but he did not introduce it to Europe. The plant was re-discovered by the English plant-collector, Charles Maries in 1877 near Aomori on the main Japanese island of Honshū, who initially thought it to be a variety of Abies veitchii.[3] Abies nephrolepis (khingan fir) is known to be the closest relative, which exists on the mainland just west of the range of Sakhalin fir.[4]
Grows to 30m tall with Girths up to 100 cm. The crown pyramidal, but tend to flatten out as they grow to old age. Branches are long and slender during the life time.[4] As you move down to more northern parts of its habitat they tend to grow shorter.[5] hardiness zone of 5 (cold limit is between -23.3 Degree C and -28.8 Degree C)[4]
Been seen at sea level up to 1,650m in different areas, but on Sakhalin Island it sits at elevations of 800-1,100m in pure stands or in mixed forests with Picea jezoensis(Yezo spruce) and Picea glehnii around the treeline. It is also found in lower elevations with broadleaf trees including Betula ermanii (Erman's birch), Castanea crenulata, Kalopanax septemlobus(castor aralia), and Magnolia hypoleuca.[4]
Cool summers, mild winters, and precipitation around 1,500mm. Half or more falls during the winter.[6] soils tend to be well drained and moist.[4] Does not do well in water logged soil. very shade tolerant when young, growth is slower in dense shade. It likes slightly acidic soils at a PH of around 5.[7]
Mainly logged for the production of wood pulp for the paper industry. It is a used for cultivations in gardens and arboreta in Russia, Northern Europe, England, and US.[1] Abies sachalinesis is used for dyeing/tanning, essential oils, fibers, timber, and medicine. It is also made into products such as boxes, crates, pallets, posts, stakes, fences, wall paneling, and for use in carpentry (exterior/interior).[8] It is an important plantation species in Hokkaido, while the other Abies species are not used in plantations.[9]
Bark is greyish white, as it grows older the bark starts to get rough to the touch.[2] Needles cover the shoots above and on the sides similar to the Abies veitchii, Needle length is .5 to 1.4 inches long (1.2-3.5 cm) and .04 to .05 inches wide (1-1.2mm). Soft in texture with a glossy fresh green color.[2]
Seed cones are cylindric, from 2-3.2 inches long, and 1-1.2 inches wide. When young colors of the cones are brown to dark purple, as they mature they turn blue-black to black-brown.[5]
Forms surface root systems because of the moist soils. When soils are very saturated the roots form a well developed tap root.[10]
There have been no threats to this species. Old growth stands see the most pressure from logging in parts outside of Japan.[1]
Abies sachalinensis, the Sakhalin fir, is a species of conifer in the family Pinaceae. It is found in Sakhalin island and southern Kurils (Russia), and also in northern Hokkaido (Japan). The first discovery by a European was by Carl Friedrich Schmidt (1832-1908), the Baltic German botanist, on the Russian island of Sakhalin in 1866, but he did not introduce it to Europe. The plant was re-discovered by the English plant-collector, Charles Maries in 1877 near Aomori on the main Japanese island of Honshū, who initially thought it to be a variety of Abies veitchii. Abies nephrolepis (khingan fir) is known to be the closest relative, which exists on the mainland just west of the range of Sakhalin fir.
Abies sachalinensis o abeto de Sajalín es una especie de conífera perteneciente a la familia pináceas. Se encuentra en la isla de Sajalín y el sur del archipiélago de las Kuriles (Rusia), así como en el norte de Hokkaido (Japón).
Es un árbol perenne con la corona piramidal que alcanza los 30 metros de altura. Tiene flores masculinas y femeninas. Las hojas son de color verde en forma de aguja de 3 cm de longitud y 2 mm de ancho. Tiene piñas cilíndricas de 5 cm de longitud.
Su primer "descubrimiento" por un europeo fue por Carl Friedrich Schmidt (1811 - 1890), botánico alemán en la isla rusa de Sajalín en 1866, pero no introdujo en Europa. La planta fue redescubierta por el coleccionista inglés, Charles Marie en 1877, cerca de Aomori en la principal isla japonesa de Honshu, que inicialmente pensó que se trataba de una variedad de Abies veitchii Lindl.[2]
Se encuentra distribuida entre Japón y Rusia. Crece en bosques húmedos de montaña, en la isla de Sajalín, a una altura de 1600 msnm.
Abies sachalinensis fue descrita por (C.F.Schmidt) Mast. y publicado en The Gardeners' Chronicle, new series 12: 588, f. 97. 1879.[3]
Abies: nombre genérico que viene del nombre latino de Abies alba.[4]
sachalinensis: epíteto geográfico que alude a su localización en la isla de Sajalín.
Abies sachalinensis o abeto de Sajalín es una especie de conífera perteneciente a la familia pináceas. Se encuentra en la isla de Sajalín y el sur del archipiélago de las Kuriles (Rusia), así como en el norte de Hokkaido (Japón).
Sahhalini nulg (Abies sachalinensis) on männiliste sugukonda nulu perekonda kuuluv igihaljas okaspuu. Ta on väga lähedane sugulane jaapani nuluga (Abies veitchii).
Sahhalini nulu avastas eurooplaste jaoks 1866 saksa botaanik Carl Friedrich Schmidt (1811–1890) Sahhalinil, kuid ta ei toonud sellest taimest näidiseid Euroopasse. 1877 avastas taime teisena inglise taimekoguja Charles Marles Jaapanis Honshū saarel Aomori lähedal, pidades seda esmalt jaapani nulu teisendiks.[3]
Sahhalini nulul eristatakse nelja teisendit:[1]
Sahhalini nulg sarnaneb jaapani ja siberi nuluga ning võib elada 180–200, harva kuni 250 aasta vanuseks.[4]
Puu kasvab tavaliselt 25–27, soodsates tingimustes kuni 40 m kõrguseks. Tüve läbimõõt on tavaliselt 0,5–0,7 (1,0) m. Võra on tihe ja koonusja-kuhikja kujuga. Tüve koor on pruunikashall ja sile, vanematel puudel pikirõmeline ja rohkete vaigumuhkudega.[5]
Puuoksad on suunatud kergelt ülespoole. Okstel kasvavad käbid samuti alati ülespoole.
Pungad on 3–5 cm pikkused, punased või pruunikad, karvadega kaetud, keskmiselt või tugevalt vaigused. Võrsed on tihedalt karvadega kaetud.[6]
Okkad on 2–4 cm pikkused, pehmed ja läikivad, sirged, kinnituvad võrsetele tihedalt ja on võrse tipu poole suunatud, pealt tumerohelised. Alumisel küljel on neil kaks 5–7-realist õhulõheriba kahe vaigukäiguga. Okka tipp on tömp ja madala sisselõikega.[5]
Isasõisikud on 10–15 mm pikkused ja punased[6]. Käbi pikkus on 5–9 cm, läbimõõt 2 (3) cm, kujult silinderjad kuni ellipsoidne-silinderjas, värvilt tumepruun kuni mustjassinakas. Kattesoomused on seemnesoomustest veidi pikemad. Seemned on pruunid, 5–6 mm pikkused, seemnetiivad on sama pikkusega ja pruunikaslillad. Seemne mass on 11–13 mg.[5] Idulehti on 4–5[6].
Sahhalini nulg kasvab Ida-Aasia saartel 20–1650 m kõrgusel merepinnast. Piirkonnas valitseb niiske mussoonkliima, keskmine sademete hulk aastas on 1000–1500 mm. Aasta keskmine õhutemperatuur on vahemikus –2...+7 °C. Kasvupinnastest on levinuim viljakas pruunmuld, mille lähtekivimiks on andesiit, kilt, liivakivi või konglomeraat.[7]
Puu kasvab kiiresti ja elab 150–180 aastat. Ta on külmakindel, õhuniiskuse ja pinnase suhtes nõudlik, aga varju talub hästi.
Looduslikus levilas õitseb ta mais-juunis, käbid valmivad septembris-oktoobris.[7]
Sahhalini saarel moodustab sahhalini nulg segapuistuid ajaani kuusega, Sahhalini lõunaosas kasvab ta kohati segus Mayri ja Wilsoni nuluga. Jaapanis kasvab ta mägedes okaspuu- ja segametsades.[5] Puhaspuistuid moodustab ta harva. Sahhalini nulu metsades on esindatud peamiselt järgmised puu- ja põõsaliigid:[7]
Sahhalini nulu metsades võib kohata järgmisi loomaliike: tähnikhirv (Cervus nippon), pruunkaru (Ursus arctos), kährik ((Nyctereutes procyonoides), punarebane (Vulpes vulpes), jaapani metsnugis (Martes melampus), kärp (Mustela erminea), soobel (Martes zibellina), mink (Mustela vison) jt. Lindudest võib kohata musträhni (Dryocopus martius), jaapani punarindu (Erithacus akahige), jaapani raati (Prunella rubida), leevike (Pyrrhula pyrrhula), pöialpoissi (Regulus regulus), sinisaba (Tarsiger cyanurus) jt.[7]
Sahhalini nulg annab head saematerjali. Puit on helekollane ja kergesti töödeldav, selles puuduvad vaigukäigud. Sahhalini nulust aetakse ka tärpentini.
Noortest okstest ja käbidest valmistatakse veeauruga utmise teel nuluõli, mis omakorda on kampri tooraine.[8]
Nulu kooremuhkudes sisaldub nulupalsamit. Selle hankimiseks torgatakse kooremuhud läbi ja seejärel neid muljutakse. Pärast töötlemist kasutatakse nulupalsamit meditsiinis mitme preparaadi valmistamiseks ja optikas optiliste süsteemide elementide kokkuliimimiseks.[8]
Sahhalini nulg on väga dekoratiivne puu ning sellepärast kasutatakse teda haljastuses ja iluaianduses. Kultuuris kasvatatakse alates 1878. aastast.[9]
Eestis ei ole sahhalini nulg levinud. Teda võib leida Järvseljal, Tartu Ülikooli Botaanikaaias ja Tallinna Botaanikaaias. Ta on osutunud meil küllalt külmakindlaks liigiks ja talub talvel külma kuni −29...−34 °C, kuid varase puhkemise tõttu võivad teda kevadel hiliskülmad kahjustada. Kuna Sahhalini nulg kasvab saartel, siis eelistab ta merelisele kliimale iseloomulikku niisket õhku ja sooja suve. Kasvupinnastest eelistab ta värskeid liivsavi- ja saviliivmuldasid. Põhiteisendist mõnevõrra enam on meil kasvatatud Mayri nulgu (Räpina pargis kasvab 25 m kõrgune puu)[10].
Soomes kasvatatakse sahhalini nulgu edukalt Mustilas, Punkaharjus, Aulankos, Solböles ja Ruotsinkyläs.[5]
.jpg)
|date= (juhend) 
Sahhalini nulg (Abies sachalinensis) on männiliste sugukonda nulu perekonda kuuluv igihaljas okaspuu. Ta on väga lähedane sugulane jaapani nuluga (Abies veitchii).
Sahhalini nulu avastas eurooplaste jaoks 1866 saksa botaanik Carl Friedrich Schmidt (1811–1890) Sahhalinil, kuid ta ei toonud sellest taimest näidiseid Euroopasse. 1877 avastas taime teisena inglise taimekoguja Charles Marles Jaapanis Honshū saarel Aomori lähedal, pidades seda esmalt jaapani nulu teisendiks.
Sahalininpihta (Abies sachalinensis) kuuluu pihtojen sukuun ja mäntykasvien heimoon.
Sahalininpihta kasvaa, nimensä mukaisesti, Sahalinin saarella sekä Kuriileilla, Hokkaidossa ja harvinaisena Kamtšatkalla. Puistopuuna ja metsiin istutettuna sitä tavataan monessa paikassa pohjoisella pallonpuoliskolla. Suomessa sitä kasvaa viljeltynä maan eteläosissa. Se menestyy parhaiten tuoreilla kasvupaikoilla. Muiden pihtojen tavoin se on hallanarka ja herkkä juurikäävän aiheuttamalle tyvilaholle.
Sahalininpihta on suuresti lähisukulaisensa japaninpihdan näköinen, ja eroaa siitä oikeastaan vain neulasista, jotka sahalininpihdalla ovat kapeampia sekä ilmarakojuovat väriltään harmaampia ja kapeampia. Sahalininpihta kasvaa Suomessa lähes 30-metriseksi tuuheaksi puuksi, jonka läpimitta voi olla yli 50 senttimetriä.
Sahalininpihta (Abies sachalinensis) kuuluu pihtojen sukuun ja mäntykasvien heimoon.
Sahalininpihta kasvaa, nimensä mukaisesti, Sahalinin saarella sekä Kuriileilla, Hokkaidossa ja harvinaisena Kamtšatkalla. Puistopuuna ja metsiin istutettuna sitä tavataan monessa paikassa pohjoisella pallonpuoliskolla. Suomessa sitä kasvaa viljeltynä maan eteläosissa. Se menestyy parhaiten tuoreilla kasvupaikoilla. Muiden pihtojen tavoin se on hallanarka ja herkkä juurikäävän aiheuttamalle tyvilaholle.
Sahalininpihta on suuresti lähisukulaisensa japaninpihdan näköinen, ja eroaa siitä oikeastaan vain neulasista, jotka sahalininpihdalla ovat kapeampia sekä ilmarakojuovat väriltään harmaampia ja kapeampia. Sahalininpihta kasvaa Suomessa lähes 30-metriseksi tuuheaksi puuksi, jonka läpimitta voi olla yli 50 senttimetriä.
Abies sachalinensis
Le Sapin de Sakhaline (Abies sachalinensis) est une espèce de Sapin de la famille des Pinaceae originaire de l'île de Sakhaline. On le trouve aussi au sud des îles Kouriles et au nord de l'île d'Hokkaido.
Le Sapin de Sakhaline est un arbre pouvant atteindre 15 mètres de hauteur. Le tronc est lisse et presque blanc. Les jeunes pousses sont faiblement velues et les branches sont lisses.
Leurs bourgeons sont petits, bleuâtres, fortement résineux et hémisphériques. Leurs aiguilles sont proches l'une de l'autre, font 3 à 4 centimètres de long et environ 1,5 millimètre de large. On ne trouve pas de lignes de stomates sur la face extérieure, ou alors seulement un peu à l'extrémité de l’aiguille.
Les cônes sont verts teintés de pourpre avant maturité. Ils font 5 à 7,5 centimètres de longueur et entre 2,5 et 3 centimètres de diamètre. Les graines arrivent à maturité en septembre.
Ce sapin se rencontre naturellement sur l'île de Sakhaline, dans les îles Kouriles et au nord de l'île d'Hokkaido. De petites populations ont aussi été aperçues dans la péninsule de Kamtchatka.
Il peut pousser jusqu'à des altitudes de 1600 mètres. La variété Abies sachalinensis var. gracilis n'est présent que sur un petit territoire d'environ 0,2 kilomètre carré dans la vallée de Semyachik dans l'est de Kamtchatka.
En plus de la variété-type Abies sachalinensis var. sachalinensis, d'autres variétés existent:
Le bois du Sapin de Sakhaline est léger et doux. Il est surtout utilisé pour fabriquer de la pâte à papier et des caisses.
Abies sachalinensis
Le Sapin de Sakhaline (Abies sachalinensis) est une espèce de Sapin de la famille des Pinaceae originaire de l'île de Sakhaline. On le trouve aussi au sud des îles Kouriles et au nord de l'île d'Hokkaido.
Abies sachalinensis (Eyjaþinur) er tegund barrtrjáa í Pinaceae. Hann finnst á Sakhalin eyju og suður Kúrileyjum (Rússland), og einnig á norður Hokkaido (Japan).
Fyrsta "uppgötvun hans af Evrópumönnum var af Carl Friedrich Schmidt, a.k.a. F. Schmidt, a.k.a. Fedor Bogdanovich (1832-1908), Baltnesk Þýskum grasafræðingi, á Rússnesku eyjunni Sakhalin 1866, en hann kynnti hann ekki í Evrópu. Eyjaþinur var endurfundinn af enskum plöntusafnara, Charles Maries árið 1877 nálægt Aomori á aðaleyju Japans; Honshū, og hélt hann upphaflega að þetta væri afbrigði af Abies veitchii.[2]
Abies sachalinensis (Eyjaþinur) er tegund barrtrjáa í Pinaceae. Hann finnst á Sakhalin eyju og suður Kúrileyjum (Rússland), og einnig á norður Hokkaido (Japan).
Fyrsta "uppgötvun hans af Evrópumönnum var af Carl Friedrich Schmidt, a.k.a. F. Schmidt, a.k.a. Fedor Bogdanovich (1832-1908), Baltnesk Þýskum grasafræðingi, á Rússnesku eyjunni Sakhalin 1866, en hann kynnti hann ekki í Evrópu. Eyjaþinur var endurfundinn af enskum plöntusafnara, Charles Maries árið 1877 nálægt Aomori á aðaleyju Japans; Honshū, og hélt hann upphaflega að þetta væri afbrigði af Abies veitchii.
Abies sachalinensis ((F.Schmidt) Mast., 1879) è una specie di conifera appartenente alla famiglia delle Pinaceae. È stata rinvenuta nell'isola di Sachalin, nelle Curili meridionali (Russia), e anche nell'Hokkaidō (Giappone) settentrionale.[1]
Il nome generico Abies, utilizzato già dai latini, potrebbe, secondo un'interpretazione etimologica, derivare dalla parola greca ἄβιος = longevo.[2] Il nome specifico sachalinensis si riferisce all’isola in cui venne "descritta" per la prima volta.[3]
Albero alto fino a 30 m, con tronco che può raggiungere 1 m di diametro, a portamento piramidale con cima appiattita negli esemplari anziani. I rami si sviluppano orizzontalmente, con portamento ascendente. I virgulti sono marroni, poco pubescenti, lievemente solcati.[4]
Le foglie sono aghiformi, di colore verde scuro lucido, lunghe fino a 12-35 mm, con nervatura centrale e due bande di stomi nella faccia inferiore; si dispongono a spirale, contorte alla base, con punte dentellate o ottuse. Le gemme sono ovoidali e molto resinose.[4]
Gli strobili maschili, lunghi 1 cm, crescono raggruppati, gialli con microsporofilli rossastri.[4]
I coni femminili, marroni-scuri a maturazione, sono ellissoidali-cilindrici, lunghi 5-8 cm e larghi fino a 3 cm, spesso disposti a gruppi, con punte acute o ottuse; le scaglie sono reniformi, pubescenti, lunghe 10 mm e larghe 16 mm. I semi sono lunghi circa 6 mm, di colore marrone con punti neri, con grande parte alata nera di 5x5 mm.[4]
Inizialmente grigia-marrone, liscia con vesciche resinose, con l'età si divide in placche irregolari.[4]
Cresce su suoli ben drenati ma umidi per gran parte dell'anno a causa del clima marittimo piovoso e variabile tra il fresco e il freddo, ad altitudini comprese tra il livello del mare e i 1650 m. Nel nord del suo areale si ritrova frequentemente tra gli 800 e 1100 m, in formazioni miste con altre conifere (Picea jezoensis, Picea glehnii, Larix gmelinii var. japonica e Pinus pumila). A quote più basse, oltre a formazioni pure, in associazione con caducifoglie come Betula ermanii, Quercus mongolica, Castanea crenata, Kalopanax septemlobus e Magnolia hypoleuca.[1]
Fu "scoperta" per la prima volta da Carl Friedrich Schmidt (noto anche come F. Schmidt o Fedor Bogdanovich), un botanico russo di origine estone, nel 1866, sull'isola di Sachalin, ma egli non la introdusse in Europa. Fu poi "riscoperta" dal botanico e collezionista di piante Charles Maries nel 1877 presso Aomori, nell'isola principale del Giappone di Honshū, dove, in un primo tempo, egli pensò si trattasse di una varietà di Abies veitchii.[5]
Sono accettate le seguenti sottospecie:[6]
Il legno è di scarsa qualità per l'utilizzo in edilizia e carpenteria, ma viene massicciamente utilizzato nell'industria cartaria. In orticoltura questa specie è poco nota in quanto non adatta a climi dove l'inverno sia troppo breve.[3]
Nonostante che lo sfruttamento economico di questa specie sia in aumento nelle parti di areale al di fuori del Giappone, non sono stati identificati specifici e immediati rischi per la sua sopravvivenza; viene pertanto classificata come specie a rischio minimo di estinzione (Least Concern) nella Lista rossa IUCN.[1]
Abies sachalinensis ((F.Schmidt) Mast., 1879) è una specie di conifera appartenente alla famiglia delle Pinaceae. È stata rinvenuta nell'isola di Sachalin, nelle Curili meridionali (Russia), e anche nell'Hokkaidō (Giappone) settentrionale.
De Sachalin-zilverspar (Abies sachalinensis) is een naaldboom uit de familie der dennen (Pinaceae).[2] De soort werd voor het eerst beschreven door Friedrich Schmidt in 1879 en verkreeg zijn huidige wetenschappelijke naam door Maxwell Tylden Masters.[3]
Sachalin-zilversparren zijn smal en torenvormig, en bereiken doorgaans een hoogte van ca. 20 meter. De schors van de soort is grijsbruin tot bruinzwart. De soort heeft diepgroene naalden, die zeer dicht tegen elkaar aan staan. De onderzijde van de naalden zijn echter grijsachtig. De naalden geuren sterk naar cederhoutolie.[2]
Sachalin-zilversparren komen voor in Noordoost-Azië, van het noorden van Hokkaido naar Sachalin, het zuiden van de Koerilen en zeer lokaal ook op Kamtsjatka. De soort wordt waargenomen tot op hoogten van 1.650 meter boven zeeniveau.[1]
Bronnen, noten en/of referentiesDe Sachalin-zilverspar (Abies sachalinensis) is een naaldboom uit de familie der dennen (Pinaceae). De soort werd voor het eerst beschreven door Friedrich Schmidt in 1879 en verkreeg zijn huidige wetenschappelijke naam door Maxwell Tylden Masters.
Abies sachalinensis é uma espécie de conífera da família Pinaceae.
Pode ser encontrada nos seguintes países: Japão e Rússia.
Країна поширення: Японія (Хоккайдо); Російська Федерація (Камчатка, Курильські о-ви, Сахалін). Зустрічаються від близько рівня моря на узбережжі до висоти 1650 м над рівнем моря в горах. Ґрунти добре дреновані, але вологі протягом усього року, у зв'язку з рясними опадами й з прохолодного до холодного, морського клімату. На півночі ареалу вид частіше зустрічається на висоті від 800 м і 1100 м, де він змішується з Picea jezoensis, Picea glehnii, Larix gmelinii var. japonica чи Pinus pumilaa на найвищій межі дерев. На більш низьких висотах чисті поселення трапляються, нижче 800 м широколистяні дерева, наприклад Betula ermanii, Acer, Quercus mongolica var. grossesserata, Castanea crenata, Kalopanax septemlobus і Magnolia hypoleuca стають більш рясними.
Це дерево висотою до 15 метрів. Стовбур гладкий і майже білий. Молоді пагони злегка волохаті, сірі або червонувато-сірі. Блакитні бруньки дуже смолисті, малі й напівсферично округлі. Голки від 3 до 4 см у довжину й близько 1,5 міліметрів завширшки. Шишки зелені після дозрівання фіолетовий, між 5 і 7,5 см в довжину і мають діаметр від 2,5 до 3 сантиметрів. Насіння дозріває у вересні.
Цей вид головним чином використовують для виготовлення деревної маси, використовуваної в паперовій промисловості. Деревина низької якості для виготовлення будівельно-столярних виробів. Культивується в ботанічних садах і дендраріях в Росії, Північній Європі, Новій Англії, США, але рідко доживає до зрілості в країнах з м'якими зимами.
Ніяких конкретних загроз виявлено не було. Старі деревостої (і ліси в цілому) знаходяться під дедалі більшим тиском у більшій частині свого ареалу за межами Японії. Цей вид відомий з кількох охоронних територій.
Це незавершена стаття про родину Соснові.Lãnh sam Sakhalin (tên khoa học Abies sachalinensis) là một loài thực vật hạt trần trong họ Thông. Loài này được (F.Schmidt) Mast. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1879.[2]
Lãnh sam Sakhalin (tên khoa học Abies sachalinensis) là một loài thực vật hạt trần trong họ Thông. Loài này được (F.Schmidt) Mast. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1879.
Abies sachalinensis (F.Schmidt) Mast.
Охранный статус
Пихта сахалинская (лат. Ábies sachalinensis) — дерево; вид рода Пихта семейства Сосновые.
Вечнозелёное дерево до 30 м высотой и до 1 м диаметром, с густой пирамидальной острой кроной, ветви слегка изогнуты вверх.
Кора относительно гладкая, тёмно-серая, с возрастом темнеющая с многочисленными смоляными желваками, заполненными душистой прозрачной живицей (называемой «пихтовым бальзамом»). Шишки вертикальные, цилиндрические, на вершине округлые или туповатые, у основания округлые коричневые или голубовато-черные, 5—8 см длиной и 2—2,5 см в диаметре. При созревании рассыпаются, а стержни остаются ещё на один — два года.
Хвоя мягкая, тёмно-зелёная, на вершине хвоинки закруглённые или, чаще, выемчатые с белыми или сизоватыми устьичными полосками с нижней стороны, 2-4 см длиной, 2 мм шириной.
Морозостойка, требовательна к влажности воздуха и почвы, теневынослива.
Азиатский вид. Распространён в северной части Хоккайдо. В России — на острове Сахалин и Курильских островах.
Растёт в смешанных и тёмнохвойных лесах, изредка образует чистые леса.
В древесине пихты смоляные ходы отсутствуют; она светло-жёлтого цвета, легко обрабатывается.
Пихта даёт брёвна для выработки пиломатериалов,
Из живицы получают скипидар.
Из хвои молодых веток (пихтовой лапки) и шишек путём перегонки с водяным паром получают пихтовое масло, которое служит сырьём для получения медицинской камфоры.
Пихтовый бальзам, содержащийся в желваках коры, перерабатывается и используется в медицине (для приготовления ряда препаратов) и в оптике для склеивания элементов оптических систем. Для добывания бальзама желваки прокалываются и сдавливаются[1].
Очень декоративное дерево, применяется в паркостроении и при озеленении. В культуре с 1878 года.
分類（新エングラー体系） 界 : 植物界 Plantae 門 : 裸子植物門 Gymnospermae 綱 : マツ綱 Coniferopsida 目 : マツ目 Coniferae 科 : マツ科 Pinaceae 属 : モミ属 Abies 種 : トドマツ A. sachalinensis 学名 Abies sachalinensis (Fr.Schmidt) Masters シノニム Abies sachalinensis var. corticosa, Abies sachalinensis f. corticosa[2]
和名 トドマツ（椴松） 変種本文参照
トドマツ（Abies sachalinensis）は、マツ科モミ属の樹木である。
マツと付くものの、いわゆるマツ（松、英語:pine）が属するマツ属 (Pinus)ではなく、モミ属 (Abies) に分類される。学名 Abies sachalinensis の種小名 sachalinensis はサハリン (樺太) に由来し産地を表す。漢字表記では椴松と記す。北海道においては他の針葉樹も含めて青木と呼ばれるという[3]。
一般に以下の2つの変種が知られている[2]。
これに加えてさらに以下の2変種を認める場合がある[3]
シラビソ (Abies veitchii)にごく近縁とされる。最終氷期あるいはそれ以前の氷期に本州まで南下したトドマツが、氷期の終わりとともに隔離されて分化した集団がシラビソと考えられる。現在の東北地方には、南部を除いてトドマツもシラビソも分布しないが、最終氷期には本種が東北地方にも広範囲に分布していたことが、化石資料から知られている。
北海道のほぼ全土と千島列島南部、サハリン、カムチャツカ半島の針広混交林から亜寒帯林にかけて分布する。
基変種アカトドマツ（Abies sachalinensis var. sachalinensis）はアオトドマツ (Abies sachalinensis var. mayriana) よりも寒冷な場所で見られる。北海道においては前者は石狩・日高以北に分布している[4]。
適度に水分のある肥沃な土地を好む[4]。
樹高は通常20-25 m程度だが、大きいものでは35 mに達する場合もある。樹形はトウヒ属のエゾマツ (Picea jezoensis) やアカエゾマツ (P. glehnii) と似る。葉は長さ15-20 mm程度で先端は2裂する。球果は黒褐色で5-8.5 cm程度で枝上に直立し、他のモミ属同様鱗片をばらばらに散らしながら種子を散布する。前述のトウヒ属の2種とは、葉の先端が裂けているか否か、および球果の構造（トウヒ属の球果は枝から垂れ下がり、松かさのように鱗片を開閉させるだけで種子を散布し、モミのようにバラバラに分解しない）。
基変種アカトドマツと変種アオトドマツの分かりやすい違いは種鱗が球果から出る程度である。前者が余り飛び出ないのに対し、後者は長く飛び出る。ネムロトドマツ（エゾシラビソ）はこれが全く飛び出ておらず、球果も小さめ[3]、オニハダトドマツは樹皮がエゾマツの様に裂けるという[3]。
![[icon]](http://ja.wikipedia.org/wiki/%E3%83%95%E3%82%A1%E3%82%A4%E3%83%AB:Wiki_letter_w_cropped.svg){kind=small}
本種は耐陰性が高い。明るすぎるところは好まないといい、陽光度50 -80%の場所が最適だという[5]。
北海道においてはエゾマツ、ミズナラ、シナノキ、ベニイタヤなどと混生するが、しばしば純林を形成する時もある[3]。
何種類もの昆虫がトドマツを餌として利用している。
若い苗木にはトドマツオオアブラムシ (Cinara todocola) が群がり、汁を吸う。付着数が甚だ多い場合は枯死する場合もある[4]。この昆虫の拡散は速い。広葉樹などで隔絶された区画一帯に殺虫剤ベンゼンヘキサクロリド (BHC)を5月に散布したところ、同年8月には無散布の対照地と同レベルの寄生状況だったという[6]。
木材を食べるものにシラフヨツボシヒゲナガカミキリ (Monochamus urssovi)の幼虫がいる。このカミキリムシは数が少ないうちは被圧木などの弱った木を利用して細々と暮らしているが、伐採跡地に残された丸太などで大量に増殖すると健全木にも積極的に産卵する（mass attack）ので造林上の害虫となる時がある。本種の他にアカエゾマツ (Picea glehnii)、エゾマツ (P. jezoensis), グイマツ (Larix gmelinii var. japonica)、カラマツ (L. kaempferi) などにも産卵する[4]。成虫は羽化後、性成熟を行うために「後食」といい枝を食害する。
いくつかの菌と共生し、菌根を形成する。
子嚢菌の一種、Gremmeniella abientina はトドマツ枝枯病 と呼ばれる病気[4]を引き起こす。春先の針葉の落葉に続き、枝が枯れる、それが数年続くと個体の枯死まで招くこの病気は本種の特に重大な病気の一つである。病名には「トドマツ」と付くが、本種や本種が属するモミ属 (Abies)に限らず病気を引き起こす多犯性の菌であり、欧米ではむしろマツ属 (Pinus), トウヒ属 (Picea)の樹木の病気として知られている。病気の英名はen:Scleroderris cankerとされ、これは病原菌のシノニム Scleroderris lagerbergii に由来し学名変更後も広く用いられている。
病原菌の接種は樹皮剥ぎや深い切り傷への接種よりも、ドライアイスによる凍傷に接種した方が発病率が高く症状の進展も急であるという報告がある[7]。接種部位は冬芽よりも不定枝の時に高い発病率を示した[7]。トドマツ罹病木からの病原菌の再分離は落枝からのみ検出され、落葉した針葉からは検出されなかったという[7]。これに対し、同じくこの病気に感受性のあるストローブマツ (Pinus strobus) 罹病木では針葉からも再分離されたといい樹種によって異なっているようである[7]。
生きている木（立木）を腐朽させてしまう菌がいくつか知られている。根株の心材腐朽を起こすものとしてマツノネクチタケ (Heterobasidion annosum) などが知られている。この菌はトドマツに限らずマツ属 (Pinus)、トウヒ属 (Picea)、モミ属 (Abies) などの各種針葉樹を侵し、欧米では特に問題視されている菌である。本種においても感染が問題になっている。トドマツの根にマツノネクチタケを接種して4年後に伐倒し調査したところ、腐朽は接種箇所より80cm程度上まで進行していたという[8]。材の部分の色は腐朽前に暗灰色からに変色することから始まり、腐朽が進むと黄褐色から赤褐色に変わる[8]。オレンジ色と表現されることもある[9]。最終的には白色へと変色していくという[8]。
本数割合にして7割が腐朽していた十勝地方の68年生トドマツ林の調査例では、マツノネクチタケ被害木は林内に散在し、地形的な特徴（ex. 谷の近く）などは見られないという[9]。土壌についてはこの激害地は適潤性褐色森林土 (BD型) であり根が発達する深さには石は少なかったという[9]。 マツノネクチタケにはいくつかの系統があり、寄生する樹木の種類や生態でさらに細分化できる。この激害地の菌を分析したところトウヒ・モミ型 (Spruce - Fir group, SF型) だったという[9]。
他にもナラタケ (Armillaria mellea) なども腐朽を引き起こす。
トドマツは後述のように水食いと呼ばれる木材内部の水分過多状態となっていることが多く、これが冬の寒さで凍結し裂けてしまう凍裂を起こしやすい[5]。これが腐朽菌侵入の門戸の一つとなる。
Scleroderris canker は色々な針葉樹に発生する
ナラタケ Armillaria mellea
マツノネクチタケ Heterobasidion annosum
トドマツの木材は我々にとって有用である。材はパルプやチップの原料としての比較的低級な使い方だけではなく、製材されて使われることも多い。スギの自生しない北海道では主要な建材とされ、さらにアカマツやクロマツの代用として松飾りに用いられる。
平成22年度の北海道林業統計によれば北海道におけるトドマツの材の蓄積は約202百万㎥、全樹種の蓄積の27%程度にあたると見積もられており[10]、北海道において最も蓄積の多い樹種である。
材はほぼ白色から淡黄白。本種の心材[注釈 1]と辺材[注釈 2]の色には違いがほとんどなく、両者を見た目で区別することは難しい[11]。このような心材を無色心材、淡色心材、もしくは熟材と呼び、モミ属やトウヒ属の木材では普通に見られる[11]。
この様な樹種では辺材部と心材部の違いを含水率の差から判断することが出来る。一般に針葉樹では辺材部が高く心材部が低くなる[11]。ところが、トドマツの材ではこの関係が逆転して心材部が異常なほど高い含水率を示すことがしばしばおこり、水食い材(wetwood) と呼ばれる[11][5]。トドマツの水食いはかなりの確率で起こり、北海道各地で15000本余りの個体を調査した結果平均すると約4割、場所によっては9割以上の個体が水食い状態であったという[12]。
前述の通り、色では見分けがつかないと言ったが、これは心材と辺材の含水率が同じ状態での話である。水分濃度の違いは色の濃淡に表れる。水食いのトドマツの心材部は辺材部以上に濃い色を示す。なぜ心材部が異常なほどの水を蓄え、「水食い」状態になるのかはよくわかっていない[11][13]。
水食い材は業者が製材用としては引き取りたがらず、より安いパルプ・チップ用として買い叩くので、林家や生産事業体にとって経済的な打撃となる。
水食い材の強度について、乾燥・湿潤という2種類の含水率で健全材と力学的な強度を比較したところ、どちらの含水率でも両者の強度に差はなかったという報告がある[14]。
材の気乾比重は0.32 - 0.48、乾燥と加工は容易だという[11]。
他のモミ属同様、腐朽に対する耐性は低く腐りやすい。しかし、水に触れるような場所で使用した場合、エゾマツ（トウヒ属）よりも持ちが良いという[3]。カナダバルサムはバルサムモミ Abies balsamesaの樹脂を原料とするが、本種のそれは代用になるという[3]。
この項目は、植物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（プロジェクト:植物／Portal:植物）。 
