Нерозкриті квіткові бруньки вічнозеленого чагарника Capparis spinosa використовують у їжу солені чи мариновані; при приготуванні закусок, салатів, солянок і начинок. Каперси використовують для приготування багатьох страв, часто попередньо вимочивши їх в мисці з водою або ошпаривши, щоб видалити надлишок солі. Смак їхній пікантний, гоструватий, злегка терпкий, кислуватий, трохи гірчичний. Сильний аромат каперси мають завдяки гірчичній олії, яка з'являється при розтиранні стебла рослини. Замість каперсів використовуються іноді недозрілі зелені зав'язі плодів настурції також у маринованому вигляді. Стиглі ж плоди каперсового куща вживають і в сирому вигляді. Вони являють собою стручкоподібні ягоди з червонуватою м'якоттю. У них міститься близько 18% білкових речовин, в насінні — олії до 30%, в бутонах — рутину близько 0,32%.
Ймовірно, в Європу каперси були завезені, а їх батьківщиною є Центральна Азія та Близький Схід. З давніх джерел відомо, що їх їли вже жителі Стародавньої Месопотамії. Разом з арабськими караванами каперс потрапив на Апеннінський півострів і Ібер, а потім вони поширилися цілим регіоном Середземномор’я. В 13-14 століттях широко поширились завдяки торговцям з Генуї, Флоренції та Венеції. З архівів відомо, що до 18 століття каперси були популярною їжею, але у наступні століття вони чомусь зникли з наших столів, і тільки в останні роки ми почали заново відкривати переваги і цінність цього делікатесу, що пов’язано з модою на середземноморську кухню (особливо піцу).[1]
У каперсів є популярний на Кавказі та відомий серед шанувальників кавказької кухні родич — джонджолі.
Нерозкриті квіткові бруньки вічнозеленого чагарника Capparis spinosa використовують у їжу солені чи мариновані; при приготуванні закусок, салатів, солянок і начинок. Каперси використовують для приготування багатьох страв, часто попередньо вимочивши їх в мисці з водою або ошпаривши, щоб видалити надлишок солі. Смак їхній пікантний, гоструватий, злегка терпкий, кислуватий, трохи гірчичний. Сильний аромат каперси мають завдяки гірчичній олії, яка з'являється при розтиранні стебла рослини. Замість каперсів використовуються іноді недозрілі зелені зав'язі плодів настурції також у маринованому вигляді. Стиглі ж плоди каперсового куща вживають і в сирому вигляді. Вони являють собою стручкоподібні ягоди з червонуватою м'якоттю. У них міститься близько 18% білкових речовин, в насінні — олії до 30%, в бутонах — рутину близько 0,32%.
Ймовірно, в Європу каперси були завезені, а їх батьківщиною є Центральна Азія та Близький Схід. З давніх джерел відомо, що їх їли вже жителі Стародавньої Месопотамії. Разом з арабськими караванами каперс потрапив на Апеннінський півострів і Ібер, а потім вони поширилися цілим регіоном Середземномор’я. В 13-14 століттях широко поширились завдяки торговцям з Генуї, Флоренції та Венеції. З архівів відомо, що до 18 століття каперси були популярною їжею, але у наступні століття вони чомусь зникли з наших столів, і тільки в останні роки ми почали заново відкривати переваги і цінність цього делікатесу, що пов’язано з модою на середземноморську кухню (особливо піцу).
У каперсів є популярний на Кавказі та відомий серед шанувальників кавказької кухні родич — джонджолі.