Neulakalat (Carapidae) on partanilkkakaloihin kuuluva kalaheimo. Heimon lajit elävät kaikissa valtamerissä trooppisissa vesissä.
Neulakaloihin kuuluu lähteestä riippuen 5–7 sukua ja 26–31 lajia. Lajeja ovat muun muassa neulakala (Carapus acus), kuultoneulakala (Carapus bermudensis) ja isoneulakala (Echiodon drummondi). Neulakalalajit ovat läpikuultavia, suomuttomia ja ankeriasmaisia kaloja. Pisimmät lajit isoneulakala ja kuultoneulakala voivat saavuttaa noin 30 cm pituuden. Lähes kaikilta heimon lajeilta puuttuu vatsaevä, ja pyrstö-, selkä- ja peräevät ovat yhtyneet. Aikuisilla hampaita on kummasakin leuassa yksi tai useampia, ja ne ovat pienikokoisia tai suurempia ja teräviä.[1][2][3][4][5]
Neulakaloihin kuuluvilla lajeilla on kaksi poikasvaihetta. Kuoriutuessaan poikasella on selässään pitkä evämäinen uloke, joka surkastuu poikasen kasvaessa. Toisen poikasvaiheen aikana hampaat alkavat kasvaa, ja tässä vaiheessa loisina elävät lajit hakeutuvat isäntäeläimensä sisään.[1][4][5]
Neulakalalajeja tavataan trooppisista vesistä Atlantilta Välimeri mukaan luettuna, Intian valtamereltä ja Tyyneltämereltä. Ne elävät usein koralliriuttojen läheisyydessä yleensä lähellä pintaa, mutta niitä on tavattu jopa 2 000 metrin syvyydestä.[1][4][5]
Sukujen Echiodon, Eurypleudon ja Snyderidia lajit ovat vapaana eläviä, mutta monilla muilla lajeilla on erikoinen suhde erityisesti merimakkaroihin, mutta myös simpukoihin, meritähtiin ja putkimatoihin. Carapus- ja Onuxodon-lajit ovat kommensalistisia. Ne elävät päiväsaikaan merimakkaroiden peräsuolessa ja öisin saalistavat pieniä äyriäisiä. Encheliopsis-suvun lajit elävät loisina merimakkaroiden, simpukoiden tai meritähtien sisällä ja syövät näiden sukuelimiä ja mahdollisesti myös muita sisäelimiä. Isäntäeläimet voivat usein kuitenkin kasvattaa uudet elimet tilalle, joten loiset ei ole välttämättä isännille kohtalokkaita.[1][2][4][5]
Neulakalojen pyöreät munat ovat halkaisijaltaan noin yhden millimetrin kokoisia. Naaras laskee munansa mattomaisena muodostelmana, joka voi olla jopa 75 cm pitkä. Kuoriuduttuaan poikaset elävät ensin planktoneliöstön joukossa.[4][5]
Neulakalat (Carapidae) on partanilkkakaloihin kuuluva kalaheimo. Heimon lajit elävät kaikissa valtamerissä trooppisissa vesissä.
Voor het vissen op parels, zie parelvisser
Parelvissen (Carapidae) zijn een familie van zeevissen. De Carapidae zijn aangetroffen in zowel tropische als subtropische wateren van de Atlantische, Indische en Grote Oceaan tot op een diepte van 2 kilometer langs het continentaal plat en oceanische hellingen. Ze onderscheiden zich door het hebben van rugvinstralen die korter zijn dan de anaalvinstralen. Ze hebben transparante, schubloze lichamen die doen denken aan aalen. Parelvissen planten zich voort door het leggen van ovale eieren met een doorsnede van 1 millimeter.
Enkele soorten van zoetwater Aplocheilidae worden ook met de naam parelvis aangeduid, maar zijn niet verwant.
Parelvissen zijn verdeeld in 7 geslachten en 31 soorten. De geslachten kunnen verdeeld worden in drie grote groepen, gebaseerd op hun niveau van symbiose:
Voor het vissen op parels, zie parelvisser
Parelvissen (Carapidae) zijn een familie van zeevissen. De Carapidae zijn aangetroffen in zowel tropische als subtropische wateren van de Atlantische, Indische en Grote Oceaan tot op een diepte van 2 kilometer langs het continentaal plat en oceanische hellingen. Ze onderscheiden zich door het hebben van rugvinstralen die korter zijn dan de anaalvinstralen. Ze hebben transparante, schubloze lichamen die doen denken aan aalen. Parelvissen planten zich voort door het leggen van ovale eieren met een doorsnede van 1 millimeter.
Enkele soorten van zoetwater Aplocheilidae worden ook met de naam parelvis aangeduid, maar zijn niet verwant.
Parelvissen zijn verdeeld in 7 geslachten en 31 soorten. De geslachten kunnen verdeeld worden in drie grote groepen, gebaseerd op hun niveau van symbiose:
Echiodon en Snyderidia - Vrij-levend Carapus en Onuxodon - commensaal Encheliophis - Parasitair: Vissen in deze groep leven in ongewervelde gastheren die te vinden zijn in ondiep water koraal-gemeenschappen zoals tweekleppigen, zeekomkommers, en zeesterren.Karapowate[2] (Carapidae) – rodzina niedużych morskich ryb wyślizgokształtnych (Ophidiiformes), określanych wcześniej nazwą fierasferowate[3] (Fierasferidae), fierasfery lub ryby perłowe. Spotykane są w wodach strefy tropikalnej i subtropikalnej Oceanu Spokojnego, Indyjskiego i Atlantyckiego. Ryby te żyją swobodnie lub są komensalami albo pasożytami wielu gatunków wodnych bezkręgowców. Najlepiej dotychczas zbadanym gatunkiem jest korzystający z ciała strzykw karap europejski (Carapus acus). Karapowate nie mają znaczenia gospodarczego.
Karapowate występują na szelfie i stoku kontynentalnym w wodach strefy tropikalnej i subtropikalnej Oceanu Spokojnego, Indyjskiego i Atlantyckiego, na głębokościach do 2000 m p.p.m. Gatunki wolno żyjące występują na głębokościach do 600 m.
Ciało bez łusek, wydłużone, kształtem przypominające ciało węgorza, lecz bocznie ścieśnione i półprzezroczyste z powodu niedoboru barwnika. Duża głowa z otworem gębowym w położeniu końcowym. U większości gatunków nie ma płetw brzusznych. Otwór odbytowy jest przesunięty do przodu, w okolice gardła. Długa płetwa grzbietowa łączy się z jeszcze dłuższą płetwą odbytową (brak płetwy ogonowej) tworząc ostro zakończony ogon wykorzystywany do wwiercania się w kryjówkę. Niektóre gatunki kryją się w szczelinach skalnych lub piaszczystym dnie, większość wykorzystuje za kryjówkę ciała bezkręgowców, spośród których wybierają głównie strzykwy, małże, rozgwiazdy i jeżowce. Promienie płetwy odbytowej są dłuższe niż w grzbietowej. Karapowate osiągają zwykle 10–15 cm, maksymalnie do 30 cm długości całkowitej.
Karapowate są jajorodne. Biologia rozrodu wielu gatunków nie została jeszcze poznana. Ich ikra osiąga około 1 mm średnicy. Jest zaopatrzona w kropelkę tłuszczu umożliwiającą jej swobodne pływanie na powierzchni wody. U larwy zawiązek płetwy grzbietowej wyrasta pionowo, tworząc tzw. vexillum przyjmujące kształt gałązki, często z liściastymi wyrostkami, działające jak spadochron. Po pierwszym przeobrażeniu larwa traci nietypowy wyrostek, a jej ciało znacznie się wydłuża. Larwa wnika do ciała bezkręgowca, gdzie następuje drugie przeobrażenie.
Osobniki dorosłe opuszczają ciało gospodarza na czas poszukiwania pokarmu, po czym wracają, by się schronić lub odpocząć. Niektóre gatunki, zarówno larwy, jak i osobniki dorosłe zasiedlające ciała strzykw, sporadycznie zjadają wnętrzności swoich gospodarzy, przy czym strzykwy łatwo regenerują utracone narządy (w przypadku zagrożenia strzykwy, dla odwrócenia uwagi napastnika, wyrzucają tzw. organy Cuviera, które później łatwo regenerują).
Niektóre gatunki karapowatych wykorzystują ciała bezkręgowców tylko jednego gatunku. Inne kryją się w ciałach różnych gatunków. Osobniki dorosłe kilku gatunków żyją swobodnie. Wśród gatunków wchodzących w interakcje z bezkręgowcami stwierdzano przypadki obecności wielu osobników w ciele jednego gospodarza. W takich sytuacjach obserwowano wewnątrzgatunkową i międzygatunkową rywalizację o ciało gospodarza, przejawy agresji, włącznie z bezpośrednią walką, a także przypadki kanibalizmu.
Rodzaje zaliczane do tej rodziny[4] są zgrupowane w podrodzinach Carapinae, Pyramodontinae i Tetragondacninae:
Carapus — Echiodon — Encheliophis — Eurypleuron — Onuxodon — Pyramodon — Snyderidia — Tetragondacnus
Karapowate (Carapidae) – rodzina niedużych morskich ryb wyślizgokształtnych (Ophidiiformes), określanych wcześniej nazwą fierasferowate (Fierasferidae), fierasfery lub ryby perłowe. Spotykane są w wodach strefy tropikalnej i subtropikalnej Oceanu Spokojnego, Indyjskiego i Atlantyckiego. Ryby te żyją swobodnie lub są komensalami albo pasożytami wielu gatunków wodnych bezkręgowców. Najlepiej dotychczas zbadanym gatunkiem jest korzystający z ciała strzykw karap europejski (Carapus acus). Karapowate nie mają znaczenia gospodarczego.
Риби цієї родини мають сильно подовжене й стисле з боків тіло, що поступово загострюється до кінця хвоста. Луски немає зовсім. Анальний і сечостатевий отвори зміщені допереду й розташовані безпосередньо за головою. Черевні плавці й тазовий пояс відсутні. Грудні плавці невеликі або зовсім відсутні. Задні хвостові хребці й хвостовий плавець повністю скорочені. Останній заміняється дуже невеликим помилковим хвостовим плавцем, без яких-небудь слідів кісткових пластинок в опорному кістяку; він повністю зливається з довгими спинним й анальним плавцями. Анальний плавець трохи довший спинного й доходить уперед безпосередньо до анального отвору. Рот великий, дрібні зуби є на щелепах, лемеші й піднебінних кістках. Зяброві отвори широкі, зяброві перетинки вільні від міжзябрового проміжку. Пігментація незначна і навіть у дорослих особин тіло зберігає прозорість.
Від переднього краю плавального міхура до нижньої поверхні черепа відходить пара потужних м'язів. Поперечні відростки 3-го й 4-го (рід Carapus) або 3-5-го (рід Encheliophis) туловищних хребців сильно розширені у горизонтальній площині й повністю зливаються один з одним, утворюючи своєрідні крила, спрямовані своїми вершинами назад. Ці утворення найтіснішим образом пов'язані із плавальним міхуром.
Карапуси цікаві тим, що після викльовування проходять дві стадії метаморфозу: передличинка (стадія вексиліфер) веде планктонний спосіб життя, а личинка (стадія тенуіс), опустившись на дно, впроваджується в порожнину тіла тварини-хазяїна, де веде паразитичний спосіб життя.
Найкраще розвиток і спосіб життя вивчені у карапуса середземноморського (Carapus acus), що мешкає у західній частині Середземного моря. Його ікра зустрічається на поверхні води з липня по вересень у вигляді з'єднаних слизом овальних скупчень жовтуватого відтінку, що нараховують часом до декількох тисяч ікринок. Еліпсоїдні ікринки мають розмір 0,90×0,75 мм і містять велику жирову краплю. Розвиток зародка відбувається дуже швидко, і передличинка довжиною 2 мм викльовується вже на третій день. Вона спочатку дуже сильно недорозвинена: у неї зовсім відсутні рот, анальний отвір і зяброві щілини, а безбарвна кров не містить барвного пігменту.
Ця стадія цікава тим, що перший промінь спинного плавця, званий «вексиллум», досягає надзвичайного розвитку. Постачений додатковими лопатами й придатками, величезний вексиллум відіграє роль органу ширяння й дозволяє передличинці вести планктонний спосіб життя в приповерхневих шарах води. Завдяки наявності цього придатку вся стадія одержала назву стадії вексиліфер (тобто «несучої вексиллум»). По досягненні довжини 80—90 мм вексиліфер зазнає різкий метаморфоз: у нього зникає вексиллум і він переходить до бентичного способу життя. Перетворення супроводжується також повним зникненням задніх хвостових хребців. Ця уже личиночна стадія розвитку, що характеризується, мабуть, самими різкими змінами, одержала назву стадії тенуіс (що означає «тонкий») і тісно пов'язана з перебуванням у порожнині тіла свого хазяїна. На стадії тенуіс округле тіло личинки дуже сильно подовжується й тоншає, досягаючи довжини 20 см, після чого воно не менш бурхливо починає коротшати й стискуватись з боків. Укорочення тіла триває доти, поки личинка не досягне 7-8 см у довжину. До цього часу стадія тенуіс закінчується й личинка перетворюється у молоду особину, що знову починає збільшуватися в розмірах. Дорослі особини цього виду досягають у довжину 20 см.
Протягом всього, життя за винятком тільки стадії вексиллифер, средиземноморский карапус (Carapus acus) мешкає у порожнині тіла двох видів голотурій (Holothuria tubulosa, Stichopus regalis), де ця риба (принаймні, на стадії тенуіс) живиться гонадами й водними легенями своїх хазяїв. Подібний паразитизм нешкідливий для голотурій і можливий завдяки їхній дивній здатності відновлювати втрачені органи.
Личинка на стадії тенуіс, що впровадилась один раз у порожнину тіла свого хазяїна, цілком залежить від нього й не може його покинути. Якщо її насильно вигнати відтіля, то вона не в змозі впровадитися у нового хазяїна й швидко гине у морській воді. Викинута з порожнини тіла хазяїна, личинка тенуіс робить шалені рухи й своєю поведінкою показує нестерпність умов, що створилися для неї. Навпаки, молоді й дорослі особини карапуса нерідко добровільно залишають своїх хазяїв й іноді ловляться у вільному стані. При цьому у шлунках у них звичайно знаходять дрібних ракоподібних. Можливо, що на цих стадіях вони використають своїх хазяїв лише як притулок. Ретельно обстеживши голотурію й знайшовши анальний отвір, молоді особини впроваджуються у нього головою вперед. Дорослі карапуси впроваджуються хвостом уперед, угвинчуючись у клоаку подібно штопору. При цьому вони нерідко встигають повернутися навколо своєї осі на всі 360°.
Ознайомившись зі способом життя карапусов, неважко зрозуміти, що їхні морфологічні особливості формувалися під впливом симбіозу з безхребетними тваринами. Так, наприклад, винос анального й сечостатевого отворів уперед дозволяє рибі виводити свої виділення без того, щоб залишати свого хазяїна: для цього їй досить висунути голову. Форма тіла, і особливо його хвостової частини, викликана необхідністю впроваджуватися у внутрішню порожнину своїх хазяїв (тих же голотурій) крізь вузький анальний отвір. Безсумнівно, із цим же зв'язана редукція луски, черевних, а часом і грудних плавців, особливості забарвлення тощо.
Очевидно, з тими ж умовами перебування зв'язаний ряд личиночних рис, іншими словами, збереження в дорослих риб деяких особливостей, властивих звичайно лише раннім стадіям розвитку, наприклад функціонуючої первинної бруньки (pronephros) і нотохорди.
Родина включає 8 родів:
Усього рід Карапус (Carapus) нараховує 6 видів. Види цього роду населяють води Індійського Тихого океану. Багато хто з них відомі лише по 1-3 екземплярам. Як хазяїв використовують голотурій, морських зірок і двостулкових молюсків. Відомий випадок, коли карапус (С. dubius), що ховався в мантійній порожнині молюска, виявився заживо замурованим у перламутровий шар і перетворився у величезну перлину. Карапус бермудський (С. bermudensis), що мешкає біля узбережжя Флориди й островів Вест-Індії, завжди зустрічається тільки в одному виді голотуриій (Actinopyga agassizi).
Рід Енхеліофіс (Encheliophis) представлений 6 видами, з яких 3 види не мають не тільки черевних, але й грудних плавців. Найвідоміший представник цієї групи видів — енхеліофіс червоподібний (Е. vermicularis) — відомий від узбережжя Сомалі, Індії, Філіппінських островів, островів Палау, острова Таїті й з моря Сулу. Один із двох видів другої групи (Е. gracilis), що досягає близько 24 см, має дуже широкий ареал, що простягається від Африки до Гавайських островів й островів Тонга, а інший вид відомий лише по одному екземплярі довжиною 19 см з вод Японії. Карапус червоний (Е. homei) розповсюджений від Червоного моря до Гавайських островів і до численних архіпелагів Полінезії в південній частині Тихого океану. Звичайно його хазяями служать голотурії (родів Holothuria, Actinopyga, Stichopus), але зустрічається він також у морських зірках (Culcita й Nardoa), у двостулкових молюсках (Cardium, Pinctada) і навіть в асцидіях (Styela).
Рід Ехіодон (Echiodon) представлений 13 видами, що мешкають у прибережних водах Британських островів і Скандинавії, у Середземному морі.
В составе семейства выделяют три подсемейства с 8 родами и 36 видами[2][3]:
隱魚科或潜鱼科,為輻鰭魚綱鼬魚亞目鼬魚目(蛇鳚目)的其中一科。
隱魚科下分9個屬,如下:
カクレウオ科(学名:Carapidae)は、アシロ目に所属する魚類の分類群の一つ。2亜科で構成され、カクレウオ・オニカクレウオなど小型の底生魚を中心に7属31種が記載される[1]。ナマコや二枚貝など、他の底生生物の体腔内に隠れ住む習性をもつ種が多いことで知られている[1]。
カクレウオ科の魚類はすべて海水魚で、インド洋・太平洋・大西洋の熱帯・亜熱帯域に広く分布する[1]。サンゴ礁など沿岸の浅い海から水深2,000mに至る深海まで、生息域は幅広い[2]。主に海底付近で生活する底生魚のグループであり、日本近海からは少なくとも6属12種が知られている[3]。
本科魚類はナマコなど他の底生生物の体内に隠れ住むという、際立った習性をもつことで知られている(inquiline;偶棲生物)[1]。肛門などの開口部から宿主に侵入したカクレウオの仲間は、昼間は体内に潜み、夜間に外に出て小型甲殻類を捕食する[4]。宿主の内臓を食い荒らすような寄生性が一部の種類に指摘されているが[5]、明瞭な証拠は得られておらず、一般に片利共生とみなされることが多い[1]。カクレウオ属・シロカクレウオ属・シンジュカクレウオ属(いずれもカクレウオ亜科)の仲間がこの習性をもつ一方、オニカクレウオ亜科およびクマノカクレウオ属・ソコカクレウオ属は共生をせず、生涯自由生活を送る[1]。
ナマコの他にヒトデ・二枚貝・ホヤなども宿主となり、1匹のナマコの中に15匹のカクレウオが共生していた例が知られている[4][5]。本科魚類の英名「Pearlfish」は、カクレウオ類の1種がカキの殻の中に埋まった状態で発見されたことに由来する[5]。
2つの段階に明瞭に分かれた仔魚期を送ることも、本科魚類の特徴である[5]。第1期(vexillifer期)の仔魚は長い背鰭鰭条をたなびかせながら中層を漂い、浮遊生活を送る[1]。仔魚は第2期(tenuis期)になると底生生活に移行し、長い背鰭鰭条は脱落し体長の短縮が生じる[1]。この時期に宿主との共生生活に入るものとみられている[1]。
カクレウオ科の魚類は細長くやや円筒形の体型をもち、最大種では全長40cmほどに成長する[2]。仔魚は背鰭の第1鰭条が極端に細長く伸びる[1]。鱗をもたず、鰓の開口部は大きい[1]。顎・鋤骨・口蓋骨に歯をもつ[1]。
背鰭と臀鰭の基底は長く、臀鰭の丈は背鰭よりも高い[1]。成魚の肛門と臀鰭の起始部は著しく前方に偏り、頭部のすぐ後ろ、通常は胸鰭の真下に位置する[1]。
鰓蓋骨のトゲおよび前主上顎骨を欠く[1]。鰓蓋骨は6-7本、椎骨は85-145個[1]。
カクレウオ科にはNelson(2006)の体系において2亜科7属31種が認められている[1]。本稿では、FishBaseに記載される8属35種についてリストする[2]。
オニカクレウオ亜科 Pyramodontinae には2属5種が含まれる。温暖な海に幅広く生息し、北は日本・メキシコ湾から南はニュージーランド・チリに至る分布域をもつ[1]。胸鰭はほぼ頭部の長さと等しく、24-30本の鰭条からなる[1]。上顎を前に突き出すことができる[1]。臀鰭の担鰭骨は特徴的な構造をもち、胸部に肋骨を備える[1]。
カクレウオ亜科 Carapinae は5属26種(FishBaseでは6属30種)で構成され、主に熱帯の海に生息する。胸鰭は頭部よりも短く、鰭条は23本以下[1]。腹鰭とその支持骨を欠き、一部の種類は胸鰭ももたない[1]。上顎を突き出すことはできず、胸部の肋骨を欠く[1]。