Myxobacteri és un grup de bacteris (ordre Myxococcales) que predominantment viuen a terra. Les Myxobacteris tenen genomes molt grans comparats amb altres bacteris, de l'ordre de 9-10 milions de nucleòtids. Polyangium cellulosum té el genoma més gran conegut (el 2003) per un bacteri, amb 12,2 milions de nucleòtids. Les Myxobacteria s'inclouen entre les Proteobacteris, un grup extens de bacteris Gram-negatives.
Els Myxobacteris poden moure's activament per lliscament bacterial. Típicament es desplacen en eixams que contenen nombroses cèl·lules que es mantenen juntes per senyalització molecular intercel·lular. Aquesta concentració de cèl·lules pot ser necessària per proveir una alta concentració d'enzims extracel·lulars que necessiten per digerir el seu aliment. Els Myxobacteris produeixen algunes substàncies químiques útils en biologia i en la indústria, com ara antibiòtics.
Quan l'aliment escasseja, les cèl·lules mixobacterials s'agrupen encossos fructífers, un procés que es pensava que estava mediat perquimiotaxi, però ara es considera que està coordinat per senyalització de contacte. Aquests cossos fructífers poden prendre diferents formes i colors depenent de les espècies. En aquests cossos fructífers les cèl·lules comencen sent formes vegetatives de tipus bacil, però després es desenvolupen en mixospores esfèriques amb gruixudes parets cel·lulars. Aquestes mixospores, anàlogues a les espores d'altres organismes, els permeten sobreviure fins que tornin a disposar d'aliment. Es pensa que el procés defructificació beneficia els Myxobacteris en aturar el creixement de l'eixam, en lloc de cèl·lules aïllades. Un cicle biològic semblant el presenten les amebes del grupMixomicet.
Myxobacteri és un grup de bacteris (ordre Myxococcales) que predominantment viuen a terra. Les Myxobacteris tenen genomes molt grans comparats amb altres bacteris, de l'ordre de 9-10 milions de nucleòtids. Polyangium cellulosum té el genoma més gran conegut (el 2003) per un bacteri, amb 12,2 milions de nucleòtids. Les Myxobacteria s'inclouen entre les Proteobacteris, un grup extens de bacteris Gram-negatives.
Els Myxobacteris poden moure's activament per lliscament bacterial. Típicament es desplacen en eixams que contenen nombroses cèl·lules que es mantenen juntes per senyalització molecular intercel·lular. Aquesta concentració de cèl·lules pot ser necessària per proveir una alta concentració d'enzims extracel·lulars que necessiten per digerir el seu aliment. Els Myxobacteris produeixen algunes substàncies químiques útils en biologia i en la indústria, com ara antibiòtics.
Myxobakterie (Myxococcales) jsou skupina převážně půdních δ-proteobakterií. Myxobakterie mají v porovnání s ostatními bakteriemi velmi velký genom obsahující přibližně 9–10×106 párů nukleotidů (podle dat z roku 2008 má největší bakteriální genom myxobakterie Sorangium cellulosum se svými 13×106 páry nukleotidů).
Myxobakterie se po substrátu pohybují klouzavým pohybem. Typicky tvoří buněčný val obsahující mnoho buněk, které spolu komunikují pomocí chemických signálů. Tato velká koncentrace buněk je třeba pro zajištění dostatečné koncentrace extracelulárních enzymů využívaných při trávení potravy. Myxobakterie produkují mnoho průmyslově i medicínsky významných chemických látek (některá antibiotikum).
Jestliže myxobakterie trpí nedostatkem potravy, shlukují se do plodniček, které mohou mít různé tvary a barvy. Uvnitř plodniček dochází k přeměně tyčkovitých vegetativních buněk na oblé tlustostěnné myxospory. Tyto myxospory jsou analogické sporám ostatních organizmů a slouží pro přečkání nepříznivých podmínek.
V tomto článku byl použit překlad textu z článku Myxobacteria na anglické Wikipedii.
Myxobakterie (Myxococcales) jsou skupina převážně půdních δ-proteobakterií. Myxobakterie mají v porovnání s ostatními bakteriemi velmi velký genom obsahující přibližně 9–10×106 párů nukleotidů (podle dat z roku 2008 má největší bakteriální genom myxobakterie Sorangium cellulosum se svými 13×106 páry nukleotidů).
Myxobakterie se po substrátu pohybují klouzavým pohybem. Typicky tvoří buněčný val obsahující mnoho buněk, které spolu komunikují pomocí chemických signálů. Tato velká koncentrace buněk je třeba pro zajištění dostatečné koncentrace extracelulárních enzymů využívaných při trávení potravy. Myxobakterie produkují mnoho průmyslově i medicínsky významných chemických látek (některá antibiotikum).
Die Myxobacteria oder Myxobakterien (wissenschaftlich: Myxococcales) sind eine Ordnung der Bakterien. Sie leben vor allem im Boden. Sie stehen im Übergang von einzelliger zu mehrzelliger Lebensweise. Sie werden der δ-Sektion der Proteobacteria zugerechnet, einer großen Gruppe gramnegativer Bakterien.
Myxobakterien besitzen keine Geißeln, können sich aber über feste Oberflächen aktiv durch Gleiten bewegen. Sie bilden Schwärme aus tausenden Zellen, die durch interzelluläre Signale (Botenstoffe) zusammengehalten werden. Es wird vermutet, dass die hohe Zahl an Individuen die Ernährung von anderen Mikroorganismen und ungelösten organischen Verbindungen erleichtert, da so die Konzentration der abgegebenen Verdauungsenzyme erhöht wird. Der Mechanismus des Gleitens ist noch nicht bekannt.
Wenn die Nahrung knapp wird, strömen die Zellen durch Chemotaxis zusammen und bilden Fruchtkörper. Diese Fruchtkörper können je nach Art verschiedene Formen und Farben annehmen. In den Fruchtkörpern bilden die Zellen zunächst längliche vegetative Zellkörper, die sich dann unter Ausbildung dicker Zellwände zu runden Myxosporen entwickeln. Diese Sporen sind vor Austrocknung geschützt und haben nur geringen Stoffwechsel. Als Ruhestadien können sie überdauern, bis sich die Nahrungsverhältnisse verbessern. Die Fähigkeit zur Fruchtkörperbildung besitzen die meisten, aber nicht alle Myxobakterien. Anaeromyxobacter dehalogenans ist beispielsweise ein obligat anaerob lebender Vertreter, bei dem bisher keine Fruchtkörper nachgewiesen werden konnten. Unter Laborbedingungen können einige Myxobakterien durch Zugabe von Glycerin, Dimethylsulfoxid (DMSO) und anderen Stoffen zur Sporenbildung veranlasst werden, ohne dass zuvor Fruchtkörper gebildet werden. Die Art und Weise, wie diese Stoffe das genetische Programm zur Sporulation aktivieren, ist noch nicht bekannt.
Die Lebensweise, insbesondere die Fruchtkörperbildung, ähnelt der der eukaryotischen Schleimpilze, ein Beispiel für konvergente Entwicklung.
Aufgrund ihres komplexen Lebenszyklus sind Myxobakterien Gegenstand verschiedener Forschungsvorhaben. Die Genome einiger Vertreter wurden sequenziert (u. a. Myxococcus xanthus, Anaeromyxobacter dehalogenans, Stigmatella aurantiaca und Sorangium cellulosum). Die Myxobakterien haben – im Vergleich zu anderen Prokaryonten – sehr große Genome, die aus durchschnittlich 9–12 Millionen Basenpaaren bestehen. Das Genom von Minicystis rosea ist mit mehr als 16 Millionen Basenpaaren[1] das größte aller bisher (2020) sequenzierten bakteriellen Genome. Das Genom von Sorangium cellulosum ist mit mehr als 13 Millionen Basenpaaren ebenfalls überdurchschnittlich groß. Deshalb sind die Myxobakterien auch evolutionsgeschichtlich interessant.
Myxobakterien produzieren eine Reihe medizinisch und industriell nützlicher chemischer Stoffe, beispielsweise Antibiotika und Proliferationshemmer für die Krebsbekämpfung (Epothilone[2]).
Die weltweit größte Sammlung von Myxobakterien befindet sich bei der Deutschen Sammlung von Mikroorganismen und Zellkulturen (DSMZ) in Braunschweig.
Die Ordnung Myxococcales wird in 6 Familien unterteilt:
Whitworth, D. (ed).: Myxobacteria: Multicellularity and Differentiation. ASM Press, Washington D.C., 2007, ISBN 978-1-55581-420-5
Die Myxobacteria oder Myxobakterien (wissenschaftlich: Myxococcales) sind eine Ordnung der Bakterien. Sie leben vor allem im Boden. Sie stehen im Übergang von einzelliger zu mehrzelliger Lebensweise. Sie werden der δ-Sektion der Proteobacteria zugerechnet, einer großen Gruppe gramnegativer Bakterien.
The myxobacteria ("slime bacteria") are a group of bacteria that predominantly live in the soil and feed on insoluble organic substances. The myxobacteria have very large genomes relative to other bacteria, e.g. 9–10 million nucleotides except for Anaeromyxobacter[2] and Vulgatibacter.[3] One species of myxobacteria, Minicystis rosea,[4] has the largest known bacterial genome with over 16 million nucleotides. The second largest is another myxobacteria Sorangium cellulosum.[5][6]
Myxobacteria can move by gliding.[7] They typically travel in swarms (also known as wolf packs), containing many cells kept together by intercellular molecular signals. Individuals benefit from aggregation as it allows accumulation of the extracellular enzymes that are used to digest food; this in turn increases feeding efficiency. Myxobacteria produce a number of biomedically and industrially useful chemicals, such as antibiotics, and export those chemicals outside the cell.[8]
Myxobacteria are used to study the polysaccharide production in gram-negative bacteria like the model Myxococcus xanthus which have four different mechanisms[9] of polysaccharide secretion and where a new Wzx/Wzy mechanism producing a new polysaccharide was identified in 2020.[9]
Myxobacteria are also good models to study the multicellularity in the bacterial world.[10]
When nutrients are scarce, myxobacterial cells aggregate into fruiting bodies (not to be confused with those in fungi), a process long-thought to be mediated by chemotaxis but now considered to be a function of a form of contact-mediated signaling.[11][12] These fruiting bodies can take different shapes and colors, depending on the species. Within the fruiting bodies, cells begin as rod-shaped vegetative cells, and develop into rounded myxospores with thick cell walls. These myxospores, analogous to spores in other organisms, are more likely to survive until nutrients are more plentiful. The fruiting process is thought to benefit myxobacteria by ensuring that cell growth is resumed with a group (swarm) of myxobacteria, rather than as isolated cells. Similar life cycles have developed among certain amoebae, called cellular slime molds.
At a molecular level, initiation of fruiting body development in Myxococcus xanthus is regulated by Pxr sRNA.[13][14]
Myxobacteria such as Myxococcus xanthus and Stigmatella aurantiaca are used as model organisms for the study of development.
It has been suggested that the last common ancestor of myxobacteria was an aerobe and that their anaerobic predecessors lived syntrophically with early eukaryotes.[16]
Metabolites secreted by Sorangium cellulosum known as epothilones have been noted to have antineoplastic activity. This has led to the development of analogs which mimic its activity. One such analog, known as Ixabepilone is a U.S. Food and Drug Administration approved chemotherapy agent for the treatment of metastatic breast cancer.[17]
Myxobacteria are also known to produce gephyronic acid, an inhibitor of eukaryotic protein synthesis and a potential agent for cancer chemotherapy.[18]
The currently accepted taxonomy is based on the List of Prokaryotic names with Standing in Nomenclature (LPSN)[19] and National Center for Biotechnology Information (NCBI)[20]
{{cite journal}}: Cite journal requires |journal= (help) The myxobacteria ("slime bacteria") are a group of bacteria that predominantly live in the soil and feed on insoluble organic substances. The myxobacteria have very large genomes relative to other bacteria, e.g. 9–10 million nucleotides except for Anaeromyxobacter and Vulgatibacter. One species of myxobacteria, Minicystis rosea, has the largest known bacterial genome with over 16 million nucleotides. The second largest is another myxobacteria Sorangium cellulosum.
Myxobacteria can move by gliding. They typically travel in swarms (also known as wolf packs), containing many cells kept together by intercellular molecular signals. Individuals benefit from aggregation as it allows accumulation of the extracellular enzymes that are used to digest food; this in turn increases feeding efficiency. Myxobacteria produce a number of biomedically and industrially useful chemicals, such as antibiotics, and export those chemicals outside the cell.
Myxobacteria are used to study the polysaccharide production in gram-negative bacteria like the model Myxococcus xanthus which have four different mechanisms of polysaccharide secretion and where a new Wzx/Wzy mechanism producing a new polysaccharide was identified in 2020.
Myxobacteria are also good models to study the multicellularity in the bacterial world.
Las mixobacterias (orden Myxococcales) son un grupo de bacterias que viven principalmente en el suelo y que tienen genomas muy grandes comparados con otras bacterias, del orden de 9-10 millones de nucleótidos. Polyangium cellulosum tiene el genoma más grande conocido (en 2003) para una bacteria, con 12,2 millones de nucleótidos. Las mixobacterias se incluyen entre las deltaproteobacterias que son un grupo de bacterias Gram negativas.
Son aeróbicas, quimioorganótrofas, tienen forma de bacilos alargados, enfrascados en una capa de mucílago, son pigmentadas ya que poseen carotenoides; sus colores pueden ser amarillos, naranjas, verdosos o rojos (presentándose normalmente en colores amarillos y naranjas), pueden moverse activamente por deslizamiento bacterial. Típicamente se desplazan en enjambres que contienen numerosas células que se mantienen juntas por señalización molecular intercelular. Esta concentración de células puede ser necesaria para proveer una alta concentración de enzimas extracelulares que necesitan para digerir su alimento.[1]
Las mixobacterias son quimioorganotrofas que producen y excretan enzimas hidrolíticas como la proteasas, lipasas, celulasas...
Estas bacterias pueden dividirse en dos grupos metabólicos según el tipo de macromoléculas que pueden hidrolizar y usar como fuentes de carbono y energía: el primer grupo son las que producen celulasas como su nombre lo indica son bacterias que lisan organismos con una alta cantidad de celulosa y en el segundo grupo se encuentran la bacterias que producen proteasas,lipasas y fosfatasa que sirven para lisar a otras bacterias.[2]
Cuando fue descubierta su naturaleza bacteriana en 1892 se denominó Myxobacteriaceae como un nuevo orden de los Schizomycetes, luego se denominaron Myxobacteriales en la 1ª edición del Manual Bergey (Buchanan 1917) y se definieron como bacterias que se deslizan formando cuerpos fructíferos llenos de elementos de resistencia llamados mixosporas. También se les denominó Myxobacteria (Krasilʹnikov 1959).[3]
Cuando el alimento escasea, las células mixobacteriales se agrupan en cuerpos fructíferos, un proceso que se pensaba que estaba mediado por quimiotaxis, pero ahora se considera que está coordinado por señalización de contacto.[4],[5] Estos cuerpos fructíferos pueden tomar diferentes formas y colores dependiendo de las especies. En estos cuerpos fructíferos las células comienzan siendo formas vegetativas de tipo bacilo, pero después se desarrollan en mixosporas esféricas con gruesas paredes celulares. Estas mixosporas, análogas a las esporas de otros organismos, les permiten sobrevivir hasta que vuelvan a disponer de alimento. Se piensa que el proceso de fructificación beneficia a las mixobacterias al parar el crecimiento del enjambre, en vez de células aisladas. Un ciclo biológico similar lo presentan las amebas del grupo Myxomycota.
Los metabolitos secretados por Sorangium cellulosum (epotilonas) han sido conocidos por tener actividad antineoplásica. Esto ha llevado al desarrollo de análogos que imitan su actividad con análogos como ixabepilona para su uso como agente de quimioterapia para el tratamiento del cáncer de mama metastásico.[7]
|fechaacceso= requiere |url= (ayuda) |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) 
Datos: Q1068698
Multimedia:
Especies: Myxococcales
Las mixobacterias (orden Myxococcales) son un grupo de bacterias que viven principalmente en el suelo y que tienen genomas muy grandes comparados con otras bacterias, del orden de 9-10 millones de nucleótidos. Polyangium cellulosum tiene el genoma más grande conocido (en 2003) para una bacteria, con 12,2 millones de nucleótidos. Las mixobacterias se incluyen entre las deltaproteobacterias que son un grupo de bacterias Gram negativas.
Les Myxococcales, ou Myxobacteria ou Myxobactéries, sont un ordre de bactéries que l'on trouve en majorité dans le sol et qui se nourrissent de composés organiques insolubles. Elles font partie de la classe des Deltaproteobacteria, un grand taxon de bactéries à Gram négatif.
La plupart des myxobactéries connues se distinguent par un cycle de vie complexe, et notamment la formation d'un corps de fructification pluricellulaire. Les classifications phylogénétiques moléculaires établies à partir de l'ARNr 16S montrent une monophylie des taxons constitués à partir de la morphologie des corps de fructification, suggérant que la forme et la taille de ces corps est un bon critère taxinomique[2].
Les myxobactéries possèdent des génomes de très grande taille par rapport aux autres groupes de bactéries, à savoir de l'ordre de 9 à 10 millions de nucléotides, exceptions faites des genres Anaeromyxobacter[3] et Vulgatibacter[4]. En effet, les deux espèces de bactéries possédant les plus grands génomes connus sont des myxobactéries : Minicystis rosea (16 Mb)[5] et Sorangium cellulosum[6],[7].
Les myxobactéries peuvent se déplacer par glissement. Typiquement, elles se déplacent en essaims (swarms en anglais) contenant de nombreuses cellules restant groupées ensemble grâce à des signaux moléculaires intercellulaires. Les individus bénéficient de cette agrégation car elle permet d'accumuler des enzymes extracellulaires utilisées pour digérer de la nourriture, ce qui en retour augmente l'efficacité d'alimentation. Les myxobactéries produisent un certain nombre de substances chimiques utiles en sciences biomédicales et dans l'industrie, tels que des antibiotiques, et exportent ces molécules dans le milieu extracellulaire[8].
Lorsque les nutriments sont rares, les cellules de myxobactéries s'agrègent pour former des corps de fructification (à ne pas confondre avec ceux produits par les Fungi, les sporophores), un processus qu'on a longtemps pensé comme contrôlé par chimiotaxie mais désormais considéré comme une forme de signalisation cellulaire par contact[9],[10]. Ces corps de fructification peuvent prendre différentes formes et couleurs selon l'espèce. Au sein des corps de fructification, les cellules sont d'abord dans un état végétatif et en forme de bâtonnets, puis se développent en myxospores de forme ronde avec d'épaisses parois cellulaires. Ces myxospores, analogues aux spores que l'on retrouve chez d'autres organismes, auront une meilleure chance de survie jusqu'à ce que les nutriments soient de nouveau abondants dans l'environnement. On pense que le processus de fructification favorise les myxobactéries en assurant que la croissance cellulaire soit reprise au niveau d'un groupe de myxobactéries (essaim ou swarm en anglais), plutôt qu'au niveau de cellules isolées. Des cycles de vie similaires se sont développés chez les myxomycètes.
Au niveau moléculaire, l'initiation du développement d'un corps de fructification chez Myxococcus xanthus est régulé par l'ARN de régulation ARNs Pxr[11],[12].
Certaines myxobactéries comme Myxococcus xanthus et Stigmatella aurantiaca sont utilisées comme organismes modèles en biologie du développement.
Cette phylogénie[13] a été obtenue par comparaison de la séquence de l'ARNr 16S de 12 espèces de l'ordre des Myxobacteria entre elles et avec 3 espèces de l'ordre des Deltaproteobacteria, mais n'appartenant pas aux Myxobacteria, et servant de groupe externe (Bdellovibrio stolpii, Desulfosarcina variabilis et Desulfovibrio desulfuricans). Les distances phylogénétiques entre chaque paire de séquences ont été calculées à partir des pourcentages de similarité corrigés par la méthode de Jukes et Cantor[14] modifiée par G.J. Olsen[15].
-o Myxobacteria ├─o │├─o Stigmatella aurantiaca │└─o │ ├─o Cystobacter fuscus │ └─o │ ├─o │ │ ├─o Archangium gephyra │ │ └─o Angiococcus disciformis │ └─o │ ├─o Myxococcus xanthus │ └─o │ ├─o Melittangium lichenicola │ └─o Corallococcus coralloides └─o ├─o Nannocystis exedens └─o ├─o │ ├─o Polyangium sp. │ └─o Polyangium cellulosum └─o ├─o Chondromyces apiculatus └─o Chondromyces crocatus
Les chercheurs ont remarqué que les métabolites sécrétés par Sorangium cellulosum connus sous le nom d'épothilones ont une activité antinéoplasique. Cela a mené au développement d'analogues qui imitent son activité. Un de ces analogues, connu sous le nom d'Ixabepilone, est un agent chimiothérapique approuvé par la Food and Drug Administration pour le traitement du cancer du sein à métastases[16].
Les myxobactéries sont également connues pour produire de l'acide géphyronique, un inhibiteur de la biosynthèse des protéines chez les eucaryotes, ainsi qu'un agent potentiel pour la chimiothérapie contre le cancer[17].
Les Myxococcales, ou Myxobacteria ou Myxobactéries, sont un ordre de bactéries que l'on trouve en majorité dans le sol et qui se nourrissent de composés organiques insolubles. Elles font partie de la classe des Deltaproteobacteria, un grand taxon de bactéries à Gram négatif.
La plupart des myxobactéries connues se distinguent par un cycle de vie complexe, et notamment la formation d'un corps de fructification pluricellulaire. Les classifications phylogénétiques moléculaires établies à partir de l'ARNr 16S montrent une monophylie des taxons constitués à partir de la morphologie des corps de fructification, suggérant que la forme et la taille de ces corps est un bon critère taxinomique.
Les myxobactéries possèdent des génomes de très grande taille par rapport aux autres groupes de bactéries, à savoir de l'ordre de 9 à 10 millions de nucléotides, exceptions faites des genres Anaeromyxobacter et Vulgatibacter. En effet, les deux espèces de bactéries possédant les plus grands génomes connus sont des myxobactéries : Minicystis rosea (16 Mb) et Sorangium cellulosum,.
Les myxobactéries peuvent se déplacer par glissement. Typiquement, elles se déplacent en essaims (swarms en anglais) contenant de nombreuses cellules restant groupées ensemble grâce à des signaux moléculaires intercellulaires. Les individus bénéficient de cette agrégation car elle permet d'accumuler des enzymes extracellulaires utilisées pour digérer de la nourriture, ce qui en retour augmente l'efficacité d'alimentation. Les myxobactéries produisent un certain nombre de substances chimiques utiles en sciences biomédicales et dans l'industrie, tels que des antibiotiques, et exportent ces molécules dans le milieu extracellulaire.
As mixobacterias (ou "bacterias mucilaxinosas") son un grupo de deltaproteobacterias gramnegativas que constitúen a orde Myxococcales, que viven predominantemente no solo e se alimentan de compostos orgánicos insolubles. As mixobacterias teñen grandes xenomas en relación con outras bacterias, por exemplo de 9–10 millóns de nucleótidos. A especie Sorangium cellulosum ten o xenoma bacteriano máis grande (en 2008), con 13,0 millóns de nucleótidos.[1]
É característico das mixobacterias a formación dun corpo frutífero que orixina esporas resistentes (mixosporas). A maioría das mixobacterias son amarelas debido a que conteñen pigmentos carotenoides, que as protexen da luz.[2]
As mixobacterias poden moverse activamente por escorregamento. Móvense tipicamente en enxames (tamén chamados mandas de lobos) que conteñen moitas células que se manteñen preto unhas das outras por medio de sinais moleculares intercelulares que envían. Os individuos benefícinase desta agregación, xa que esta permite a acumulación extracelular de encimas que se utilizarán na dixestión do alimento, o que incrementa a eficacia na alimentación.
As mixobacterias producen diversos compostos útiles en biomedicina e na industria, como antibióticos, e exportan eses compostos fóra da célula.[3]
Inicialmente pensábase que estes organismos pertencían ao grupo dos chamados "fungos imperfectos". Cando se recoñeceu a súa natureza bacteriana en 1892 denomináronse Myxobacteriaceae como un novo grupo dentro dos Schizomycetes, logo na 1ª edición do manual de Bergey denomináronse Myxobacteriales (Buchanan 1917) e definíronse como bacterias que escorregan formando corpos frutíferos cheos de elementos de resistencia chamados mixosporas. Tamén se lles denominou Myxobacteria (Krasilʹnikov 1959).[4] Estes termos xa non son válidos taxonomicamente, pero o termo "mixobacterias" segue utilizándose moito como nome común. Tamén se lles chama mixobacterias escorregantes frutificantes. Hoxe están clasificadas na orde Myxococcales.
Cando os nutrientes escasean, as células das mixobacterias agréganse formando corpos frutíferos (que non se deben confundir cos corpos frutíferos dos fungos), un proceso que se pensou durante moito tempo que dependía da quimiotaxe, pero que agora se cre que é resultado dunha forma de sinalización dependente de contacto.[5][6] Estes corpos frutíferos poden ter diferentes formas e cores, segundo a especie de que se trate; poden ser simples formas globosas formadas por unha mucilaxe con mixosporas, ou ter pedúnculo e parede.[2] Dentro dos corpos frutíferos, as células empezan sendo células vexetativas con forma de bacilo, e transfórmanse despois en mixosporas arredondadas con paredes celulares grosas. Estas mixosporas, análogas ás esporas doutros organismos, teñen maior probabilidade de sobrevivir ata que volva a haber abundancia de alimento, e resisten á desecación e outras condicións desfavorables. O proceso de frutificación crese que beneficia ás mixobacterias ao pasar os períodos desfavorables en forma de espora resistente e ao asegurar que o crecemento celular se reinicia empezando cun grupo (enxame) de mixobacterias, en vez de con células illadas. As mixosporas xerminan por un punto concreto da cuberta e delas sae un bacilo vexetativo típico.[2] Desenvólvense ciclos vitais similares entre certas amebas chamadas balores mucilaxinosos (eucariotas).
A nivel molecular, o inicio da formación do corpo frutífero está regulado polo Pxr sRNA.[7][8] No xénero Stigmatella a luz favorece a formación de corpos frutíferos e a formación dunha feromona lipídica que inicia o proceso de agregación.[2]
As mixobacteras como Myxococcus xanthus e Stigmatella aurantiaca utilízanse como organismos modelo para o estudo do desenvolvemento bacteriano.
Os metabolitos segregados por Sorangium cellulosum chamados epotilonas teñen actividade antineoplásica, polo que se desenvolveron análogos que imitan a súa actividade. Un deses análogos, é o fármaco Ixabepilone que se utiliza no tratamento do cancro de mama metastático.[9]
As mixobacterias (ou "bacterias mucilaxinosas") son un grupo de deltaproteobacterias gramnegativas que constitúen a orde Myxococcales, que viven predominantemente no solo e se alimentan de compostos orgánicos insolubles. As mixobacterias teñen grandes xenomas en relación con outras bacterias, por exemplo de 9–10 millóns de nucleótidos. A especie Sorangium cellulosum ten o xenoma bacteriano máis grande (en 2008), con 13,0 millóns de nucleótidos.
É característico das mixobacterias a formación dun corpo frutífero que orixina esporas resistentes (mixosporas). A maioría das mixobacterias son amarelas debido a que conteñen pigmentos carotenoides, que as protexen da luz.
As mixobacterias poden moverse activamente por escorregamento. Móvense tipicamente en enxames (tamén chamados mandas de lobos) que conteñen moitas células que se manteñen preto unhas das outras por medio de sinais moleculares intercelulares que envían. Os individuos benefícinase desta agregación, xa que esta permite a acumulación extracelular de encimas que se utilizarán na dixestión do alimento, o que incrementa a eficacia na alimentación.
As mixobacterias producen diversos compostos útiles en biomedicina e na industria, como antibióticos, e exportan eses compostos fóra da célula.
Bakterie śluzowe (myksobakterie) – jednokomórkowe bakterie Gram-ujemne, pałeczki należące do królestwa Eubacteria, wydzielające śluz i poruszające się ruchem ślizgowym.
Większość to saprobionty, rozkładające związki organiczne w glebie, nawozie lub gnijącym drewnie. Niektóre mają zdolność do rozkładania peptydoglikanu lub celulozy, inne żerują na innych bakteriach. Rozmnażanie niektórych myksobakterii jest o wiele bardziej skomplikowane od innych. Tworzą one skupienia, które przekształcają się w wielokomórkowe, wznoszące się ponad powierzchnię ciała owocowe. Podczas tego procesu komórki bakteryjne wewnątrz ciała owocowego wchodzą w stan spoczynku, podobnie jak przetrwalniki. W sprzyjających warunkach spory pękają i komórki spoczynkowe stają się aktywne.
Bakterie śluzowe (myksobakterie) – jednokomórkowe bakterie Gram-ujemne, pałeczki należące do królestwa Eubacteria, wydzielające śluz i poruszające się ruchem ślizgowym.
Większość to saprobionty, rozkładające związki organiczne w glebie, nawozie lub gnijącym drewnie. Niektóre mają zdolność do rozkładania peptydoglikanu lub celulozy, inne żerują na innych bakteriach. Rozmnażanie niektórych myksobakterii jest o wiele bardziej skomplikowane od innych. Tworzą one skupienia, które przekształcają się w wielokomórkowe, wznoszące się ponad powierzchnię ciała owocowe. Podczas tego procesu komórki bakteryjne wewnątrz ciała owocowego wchodzą w stan spoczynku, podobnie jak przetrwalniki. W sprzyjających warunkach spory pękają i komórki spoczynkowe stają się aktywne.
Myxococcales é uma ordem de bactérias gram-negativas da classe Deltaproteobacteria.[1]
As Myxococcales / mixobactérias (do grego myca, que significa muco) vivem em ambientes com muita matéria orgânica que está em decomposição (como por exemplo o solo). Suas colônias secretam substâncias, que matam outras bactérias das quais as mixobactérias se alimentam.
Myxococcales é uma ordem de bactérias gram-negativas da classe Deltaproteobacteria.
As Myxococcales / mixobactérias (do grego myca, que significa muco) vivem em ambientes com muita matéria orgânica que está em decomposição (como por exemplo o solo). Suas colônias secretam substâncias, que matam outras bactérias das quais as mixobactérias se alimentam.
Myxobakterier är en grupp bakterier som uppvisar likheter med såväl bakterier som slemsvampar och vissa mögelsvampar.
Myxobakterier bildar slemmiga massor, påminnande om bakteriezoogleor och plasmodier, och utvecklar under bestämda förhållanden, i motsats till andra bakterier karaktäristiska, regelbundet formad fruktkroppar, vilka är omgivna av ett fastare hölje och påminner om slemsvamparnas. De förökar sig dels genom delning, dels genom sporbildning.
Myxobakterier är en grupp bakterier som uppvisar likheter med såväl bakterier som slemsvampar och vissa mögelsvampar.
Myxobakterier bildar slemmiga massor, påminnande om bakteriezoogleor och plasmodier, och utvecklar under bestämda förhållanden, i motsats till andra bakterier karaktäristiska, regelbundet formad fruktkroppar, vilka är omgivna av ett fastare hölje och påminner om slemsvamparnas. De förökar sig dels genom delning, dels genom sporbildning.
Miksobakteri ("sümük bakteri") genellikle yağda yaşayan bakteri grubudur. Miksobakteri diğer bakterilere göre genomların çok genişleridir, (9-10 milyon Nükleotit) bulunmaktadır. Sorangium cellulosum 9-10 milyon Nükleotit ile en çok bilinen bakterial genomdur.[1] Miksobakteri, Gram-negative formlarının en geniş sınıfından olan proteobakterinin delta grubuna dahil edilmektedir. Miksobakteri süzülmeyle aktif hareket edebilir.
Miksobakteri ("sümük bakteri") genellikle yağda yaşayan bakteri grubudur. Miksobakteri diğer bakterilere göre genomların çok genişleridir, (9-10 milyon Nükleotit) bulunmaktadır. Sorangium cellulosum 9-10 milyon Nükleotit ile en çok bilinen bakterial genomdur. Miksobakteri, Gram-negative formlarının en geniş sınıfından olan proteobakterinin delta grubuna dahil edilmektedir. Miksobakteri süzülmeyle aktif hareket edebilir.
Міксобактерії (Myxococcales) — порядок бактерій, які живуть переважно в ґрунті. Міксобактерії мають дуже великі геноми порівняно з іншими бактеріями, досягаючи 9 — 10 мільйонів пар нуклеотидів. Міксобактерія Polyangium cellulosum має найбільший відомий (на 2003 рік) бактеріальний геном, у 12,2 мільйони пар нуклеотидів. Міксобактерії відносіться до типу протеобактерій (Proteobacteria), великої групи грам-негативних бактерій. Найвідоміший член цієї групи — міксобактерія Myxococcus xanthus, так популярна у дослідників завдяки простоті вирощування в лабораторних умовах.
Міксобактерії активно рухаються за допомогою ковзання, яке включає в себе два незалежні механізми: A-рух (від англ. adventurous) та S-рух (від англ. social). A-рух дозволяє кожній бактерії пересуватися ізольовано від інших бактерій та потребує виділення слизу, хоча його точний механізм ще не відомий. S-рух ефективно використовується для пересування у великих групах та потребує використання ворсинок IV типу. При цьому методі руху ворсинки протягаються з одного полюса бактерії, зв'язуються з підкладкою чи іншою бактерією, та втягуються назад.
Міксобактерії живляться за рахунок полювання на інших бактерій. Вони звичайно подорожують у великих групах, складених із багатьох бактерій, що утримуються разом міжклітинними молекулярними сигналами та ворсинками. Така висока концентрація бактерій необхідна, щоб забезпечити високу концентрацію позаклітинних ферментів для того, щоб убивати та перетравлювати здобич. Міксобактерії виробляють та виділяють цілу низку хімічних речовин корисних для біомедичної промисловості, наприклад деякі антибіотики.
Коли їжі не вистачає, міксобактерії створюють плодові тіла, складені з сотень тисяч бактерій, де вони перетворюються на мікроспори, здатні витримувати періоди посухи та інших несприятливих умов. Цей процес контролюється багатьма хімічними сигналами, які вони виділяють. Ці плодові тіла можуть набувати різних форм і кольорів, залежно від різновиду міксобактерій. Коли умови стають сприятливішими, ці спори перетворюються назад на паличкоподібних бактерій, які з одного плодового тіла можуть уже сформувати велику групу, здатну для полювання. Подібні життєві цикли розвинуті серед певних амеб.
Міксобактерії (Myxococcales) — порядок бактерій, які живуть переважно в ґрунті. Міксобактерії мають дуже великі геноми порівняно з іншими бактеріями, досягаючи 9 — 10 мільйонів пар нуклеотидів. Міксобактерія Polyangium cellulosum має найбільший відомий (на 2003 рік) бактеріальний геном, у 12,2 мільйони пар нуклеотидів. Міксобактерії відносіться до типу протеобактерій (Proteobacteria), великої групи грам-негативних бактерій. Найвідоміший член цієї групи — міксобактерія Myxococcus xanthus, так популярна у дослідників завдяки простоті вирощування в лабораторних умовах.
Міксобактерії активно рухаються за допомогою ковзання, яке включає в себе два незалежні механізми: A-рух (від англ. adventurous) та S-рух (від англ. social). A-рух дозволяє кожній бактерії пересуватися ізольовано від інших бактерій та потребує виділення слизу, хоча його точний механізм ще не відомий. S-рух ефективно використовується для пересування у великих групах та потребує використання ворсинок IV типу. При цьому методі руху ворсинки протягаються з одного полюса бактерії, зв'язуються з підкладкою чи іншою бактерією, та втягуються назад.
Міксобактерії живляться за рахунок полювання на інших бактерій. Вони звичайно подорожують у великих групах, складених із багатьох бактерій, що утримуються разом міжклітинними молекулярними сигналами та ворсинками. Така висока концентрація бактерій необхідна, щоб забезпечити високу концентрацію позаклітинних ферментів для того, щоб убивати та перетравлювати здобич. Міксобактерії виробляють та виділяють цілу низку хімічних речовин корисних для біомедичної промисловості, наприклад деякі антибіотики.
Myxococcales Tchan et al. 1948
Миксобактерии (лат. Myxococcales) — порядок бактерий из класса дельта-протеобактерий. Миксобактерии распространены в почвах, способны к скользящему движению[1] и обладают относительно большими для бактерий геномами, состоящим из 9—10 миллионов пар нуклеотидов. Sorangium cellulosum (Polyangium cellulosum) обладает геномом в 13 с лишним миллионов пар нуклеотидов, на 2007 год это был самый крупный из известных бактериальных геномов[2].
Миксобактерии образуют специфические колонии-швармы, способные передвигаться по поверхности среды. Колонии миксобактерий синтезируют многочисленные экзоферменты (лизоцим, протеазы и целлюлазы). Из-за того, что миксобактерии совместно разрушают органические субстраты, в том числе и бактерии других видов, их часто сравнивают с волчьей стаей[3].
При недостатке питательных субстратов на твёрдой поверхности и при числе клеток не менее 105 запускается особый цикл развития, включающий в себя формирование плодового тела и миксоспор[3]. При голодании каждая клетка синтезирует определённое количество т. н. А-фактора. При большом числе клеток достигается пороговый уровень концентрации (около 10 мкмоль/л) и начинается образование плодового тела, которое регулируется С-фактором (белок с массой 17 кДа). При образовании плодовых тел клетки образуют устойчивые к высушиванию миксоспоры, сползаясь вместе и изменяя свою форму. Каждая такая миксоспора затем даёт начало вегетативной клетке палочковидной формы, размножающейся поперечным делением.
К систематическим признакам миксобактерий относят размер, форму и цвет плодовых тел.
Это заготовка статьи по бактериологии. Вы можете помочь проекту, дополнив её. Миксобактерии (лат. Myxococcales) — порядок бактерий из класса дельта-протеобактерий. Миксобактерии распространены в почвах, способны к скользящему движению и обладают относительно большими для бактерий геномами, состоящим из 9—10 миллионов пар нуклеотидов. Sorangium cellulosum (Polyangium cellulosum) обладает геномом в 13 с лишним миллионов пар нуклеотидов, на 2007 год это был самый крупный из известных бактериальных геномов.
Миксобактерии образуют специфические колонии-швармы, способные передвигаться по поверхности среды. Колонии миксобактерий синтезируют многочисленные экзоферменты (лизоцим, протеазы и целлюлазы). Из-за того, что миксобактерии совместно разрушают органические субстраты, в том числе и бактерии других видов, их часто сравнивают с волчьей стаей.
При недостатке питательных субстратов на твёрдой поверхности и при числе клеток не менее 105 запускается особый цикл развития, включающий в себя формирование плодового тела и миксоспор. При голодании каждая клетка синтезирует определённое количество т. н. А-фактора. При большом числе клеток достигается пороговый уровень концентрации (около 10 мкмоль/л) и начинается образование плодового тела, которое регулируется С-фактором (белок с массой 17 кДа). При образовании плодовых тел клетки образуют устойчивые к высушиванию миксоспоры, сползаясь вместе и изменяя свою форму. Каждая такая миксоспора затем даёт начало вегетативной клетке палочковидной формы, размножающейся поперечным делением.
К систематическим признакам миксобактерий относят размер, форму и цвет плодовых тел.
粘液細菌（ねんえきさいきん、slime bacteria、Myxobacteria、Myxococcales、ミクソコックス目、ミクソコッカス目）は、土壌細菌のひとつで、多細胞的な行動を起こすグラム陰性の真正細菌である。
グラム陰性、好気従属栄養性。鞭毛は無く、滑走による移動能力がある。高度に社会的な性質を持ち、多数の細胞が協調して細菌、植物遺体を捕食する[1]。増殖は栄養状態が良い時は単純に二分裂で増えるが、飢餓・個体密度増加・光照射などの刺激があると1～100万もの菌が集合し、0.1～0.5mm程の子実体と粘液胞子を形成する[1]。この子実体は種により色、形などの特徴がある。一旦子実体を形成すると数十年の保存が可能である[1]。栄養状態が良くなると再び栄養細胞を放出して元に戻る。生育環境や生活環は細胞性粘菌に似たところがある[1]。
代表的な種Myxococcus xanthusは比較的詳しく調べられている。いくつかの生理活性物質が発見されている。ゲノムサイズは軒並み900万bpを上回り、解析済みの原核生物の中では最大である。2013年に報告されたSorangium cellulosum So0157-2のゲノムサイズは1478万2125kbp[2]と真核生物である出芽酵母（1200万bp）を上回っている。ORFは10,400箇所で出芽酵母の2倍近い。
この項目は、真正細菌（バクテリア）に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／ウィキプロジェクト 生物）。 粘液細菌（ねんえきさいきん、slime bacteria、Myxobacteria、Myxococcales、ミクソコックス目、ミクソコッカス目）は、土壌細菌のひとつで、多細胞的な行動を起こすグラム陰性の真正細菌である。
グラム陰性、好気従属栄養性。鞭毛は無く、滑走による移動能力がある。高度に社会的な性質を持ち、多数の細胞が協調して細菌、植物遺体を捕食する。増殖は栄養状態が良い時は単純に二分裂で増えるが、飢餓・個体密度増加・光照射などの刺激があると1～100万もの菌が集合し、0.1～0.5mm程の子実体と粘液胞子を形成する。この子実体は種により色、形などの特徴がある。一旦子実体を形成すると数十年の保存が可能である。栄養状態が良くなると再び栄養細胞を放出して元に戻る。生育環境や生活環は細胞性粘菌に似たところがある。
代表的な種Myxococcus xanthusは比較的詳しく調べられている。いくつかの生理活性物質が発見されている。ゲノムサイズは軒並み900万bpを上回り、解析済みの原核生物の中では最大である。2013年に報告されたSorangium cellulosum So0157-2のゲノムサイズは1478万2125kbpと真核生物である出芽酵母（1200万bp）を上回っている。ORFは10,400箇所で出芽酵母の2倍近い。
점액세균(粘液細菌, myxobacteria, "slime bacteria") 또는 점액세균류(粘液細菌類)는 점액세균목(Myxococcales)에 속하는 세균의 총칭이다. 두께 0.6~1.2 μm, 길이 3~15 μm의 간균으로 활주운동에 의해 이동한다. 점액세균들은 집단(swarm)으로 함께 모여서 생활하는 특성이 있는데, 영양분이 결핍된 상황에서 수십만 마리의 세포들이 한 점으로 모여서 다세포 자실체를 형성하며, 간균 형태의 세포들은 자실체 내에서 구형 또는 타원형의 포자로 변형된다. 포자들은 열악한 환경에서도 장기간 생존할 수 있다. 영양분이 이용 가능하게 되면 자실체를 구성한 수십만 개의 포자들이 동시에 발아하여 다시 세포의 집단을 형성한다. 주로 토양에서 서식하며, 다른 미생물 또는 유기물질들을 소화함으로써 영양분을 얻는다. Sorangium cellulosum과 Byssovorax cruenta는 셀룰로오스를 분해하여 영양분을 얻기도 한다. Sorangium cellulosum은 세균 중에서 가장 큰 유전체(13.0 Mbp)를 지니고 있다. 점액세균은 의학적으로 중요한 다양한 생리활성물질을 생산한다. 에포틸론(epothilone)은 점액세균에서 발견된 대표적 생리활성물질로 에포틸론-B 유도체 익사벱필론(ixabepilone)이 익셈프라(IxempraTM)라는 항암치료제로 판매되고 있다.
점액세균(粘液細菌, myxobacteria, "slime bacteria") 또는 점액세균류(粘液細菌類)는 점액세균목(Myxococcales)에 속하는 세균의 총칭이다. 두께 0.6~1.2 μm, 길이 3~15 μm의 간균으로 활주운동에 의해 이동한다. 점액세균들은 집단(swarm)으로 함께 모여서 생활하는 특성이 있는데, 영양분이 결핍된 상황에서 수십만 마리의 세포들이 한 점으로 모여서 다세포 자실체를 형성하며, 간균 형태의 세포들은 자실체 내에서 구형 또는 타원형의 포자로 변형된다. 포자들은 열악한 환경에서도 장기간 생존할 수 있다. 영양분이 이용 가능하게 되면 자실체를 구성한 수십만 개의 포자들이 동시에 발아하여 다시 세포의 집단을 형성한다. 주로 토양에서 서식하며, 다른 미생물 또는 유기물질들을 소화함으로써 영양분을 얻는다. Sorangium cellulosum과 Byssovorax cruenta는 셀룰로오스를 분해하여 영양분을 얻기도 한다. Sorangium cellulosum은 세균 중에서 가장 큰 유전체(13.0 Mbp)를 지니고 있다. 점액세균은 의학적으로 중요한 다양한 생리활성물질을 생산한다. 에포틸론(epothilone)은 점액세균에서 발견된 대표적 생리활성물질로 에포틸론-B 유도체 익사벱필론(ixabepilone)이 익셈프라(IxempraTM)라는 항암치료제로 판매되고 있다.
