Галузистий напівчагарник 4-15 см заввишки, гілочки якого під час росту утворюють характерні щільні подушки. Вегетативні пагони вкорочені, розеткового типу, щільно вкриті залишками мертвого листя, білувато-сріблястого кольору від довгої, густої повсті. Листки сидять на стеблі по 3-5 штук, трійчастороздільні, на верхівках зубчасті. Їх довжина сягає 4-7 мм, ширина — 3-4 мм. Суцвіття — вузький дзвоникуватий кошик 4-6 мм завдовжки, 3-4 мм завширшки. Квітколоже голе. Квітки трубчасті, яскраво-жовті. Плід — вузька, обернено-яйцеподібна сім'янка завдовжки 2,5 мм.
Зустрічається лише на вузькій ділянці південно-східного узбережжя Чукотського півострова, а також на двох невеликих островах — Ітигран та Аракамчечен. Зростає на вершинах та опуклих ділянках схилів невисоких сопок, на ущільненому щебені, у купчастих та плямистих чагарничкових тундрах. На острові Ітигран займає також сухий край морських терас, на острові Аракамчечен зафіксовані лише поодинокі особини.
Є строгим кальцефітом. Нерідко утворює рослинні асоціації з дріадами. Розмножується насінням. Характерною особливістю цього виду є повільне зростання: через коротке прохолодне літо повного розвитку рослина досягає лише за два роки, а тому дуже потерпає від витоптування і поїдання домашніми оленями.
Рідкісний вид з нечисельними популяціями. Для збереження цього унікального представника північної флори необхідно усунути антропогенне навантаження, створити заказники на островах Ітигран та Аракамчечен. На Алясці зростає близький вид — полин переломниковий (Artemisia androsacea), який іноді розглядають як географічну расу сенявінського полину. Вважається, що у період четвертинного зледеніння він поширився на Чукотський півострів через суходіл, який існував на місці сучасної Берингової протоки.[3]
Полин сенявінський у Червоній книзі Росії. (рос.) — Переглянуто 19 березня 2015.
