Der Österreich-Wermut (Artemisia austriaca), auch Österreichischer Beifuß[1] genannt,[2] ist eine Pflanzenart aus der Familie der Korbblütler (Asteraceae). Sie ist in Eurasien weitverbreitet[3].
Der Österreich-Wermut wächst als ausdauernde krautige Pflanze und erreicht Wuchshöhen von 20 bis 60 Zentimeter[2][1]. Der aufrechte und oben verzweigte[1] Stängel verholzt am Grund meist.[2]
Zumindest die unteren Laubblätter sind zwei- bis dreifach fiederschnittig und mehr oder weniger gestielt. Die meisten Stängelblätter sind am Grund deutlich geöhrt, die mittleren Stängelblätter erreichen eine Länge von 1 bis 2 Zentimeter. Alle Laubblätter erscheinen durch eine angedrückte, seidig-filzige Behaarung weißlich-grau und seidig glänzend. Die meist 0,7 bis 1 Millimeter breiten und 5 bis 12 Millimeter langen[1] Laubblattzipfel sind stumpf und an der Spitze fast handförmig gebüschelt.[2]
In sparrigen, rispigen oder traubigen Gesamtblütenständen stehen viele nickende körbchenförmige Teilblütenstände dicht zusammen[1]. Die äußeren Hüllblätter sind abstehend[1] dicht weiß filzig behaart und die anderen sind länglich[1]. Der Körbchenboden ist kahl. Die Körbchen sind bei einem Durchmesser von 2,6 bis 3,8 (manchmal bis zu 4,5) Millimeter[2], beziehungsweise einer Länge von etwa 9 Millimeter und einer Breite von etwa 3 Millimeter eiförmig[1]. In den Körbchen sind nur Röhrenblüten enthalten. Die Röhrenblüten sind rötlich-gelb[1].
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 16.[4]
Die Blütezeit dieses Chamaephyten reicht in Mitteleuropa von Juli bis September.[2]
Das Verbreitungsgebiet des Österreich-Wermut erstreckt sich von Mittel-, Ost- und Südosteuropa, über Westasien, den Kaukasus, Sibirien und Mittelasien bis nach China. Der Österreich-Wermut ist in Mitteleuropa in Österreich, Ungarn und der Slowakei heimisch.[3][5]
In Österreich sind Vorkommen nur aus dem pannonischen Gebiet der Bundesländer Wien, Niederösterreich und dem Burgenland bekannt. Die selten auf Trockenrasen und Sandsteppen der collinen Höhenstufe, ausnahmsweise auch ruderal auftretende Pflanzenart gilt in Österreich als stark gefährdet.[2] Der Österreich-Beifuß kommt in Mitteleuropa in Gesellschaften des Verbands Salsolion oder der Ordnung Corynephoretalia canescentis vor.[4]
In Deutschland gilt der Österreich-Wermut als eingebürgerter Neophyt und ist nicht besonders geschützt[1].
Der Österreich-Wermut (Artemisia austriaca), auch Österreichischer Beifuß genannt, ist eine Pflanzenart aus der Familie der Korbblütler (Asteraceae). Sie ist in Eurasien weitverbreitet.
Artemisia austriaca is a species of plants belonging to the family Asteraceae.[1]
Its native range is Europe to Western Siberia, and Iran.[1]
Artemisia austriaca is a species of plants belonging to the family Asteraceae.
Its native range is Europe to Western Siberia, and Iran.
Austria puju (Artemisia austriaca) on korvõieliste sugukonda kuuluv taimeliik.
Austria puju (Artemisia austriaca) on korvõieliste sugukonda kuuluv taimeliik.
Tonavanmaruna (Artemisia austriaca) on marunoihin kuuluva mykerökukkaiskasvi, jota esiintyy Itä-Euroopassa ja Lounais-Aasiassa. Se on kuin siromaruna (Artemisia scoparia), mutta monivuotinen, usein monivartinen ja kauttaltaan hopeanharmaakarvainen. Lehdet ovat lyhyempiä ja tylppäliuskaisia.
Tonavanmaruna (Artemisia austriaca) on marunoihin kuuluva mykerökukkaiskasvi, jota esiintyy Itä-Euroopassa ja Lounais-Aasiassa. Se on kuin siromaruna (Artemisia scoparia), mutta monivuotinen, usein monivartinen ja kauttaltaan hopeanharmaakarvainen. Lehdet ovat lyhyempiä ja tylppäliuskaisia.
У Словнику українських наукових і народних назв судинних рослин для цього виду наведені такі народні назви як: не́хворощ бі́ла, біле зі́лля, ві́ник, ві́нички, ві́нички бі́лі, ві́нички польові́, ві́ниччя(є), ві́ниччя(є) бі́ле, ві́ниччя полинкове́, ві́нчики, горлянки, душан, євша́н-зі́лля, метелиця, не́форощ, не́хворощ, не́хворощ сі́ра, поли́н, полине́ць чи́стий, полино́к, поли́нь, поли́нь ди́ка, поли́нь лугова́, полинь мілка́, поли́нь степова́, сон яло́вий, чорнополиця[1].
При цьому родова назва «полин» та співзвучні їй народні назви походять від праслов'янського роlvъ — «половий», який вказує на світлий колір цієї трави. Подібне тлумачення мають й епітети на кшталт «біла», «сіра».
Назва «душан», імовірно, походить від слова «дух» у значенні «запах», оскільки полин австрійський має відчутний специфічний аромат. Назва «віник» і їй подібні пояснюються тим, що з цієї трави колись виготовляли віники для обмітання осель: вважалося, що сильний запах полину має ритуальну дію і виганяє з оселі злих духів і шкідливих комах. На цілющі властивості цієї трави вказують і такі назви як «нехворощ», «зілля».
Епітет «мілка» і зменшувальна форма основної назви «полинець» вказують на незначну в порівнянні з іншими представниками роду висоту цього виду. Епітети «дика», «лугова», «степова» вказують на типові місця зростання — поза межами населених пунктів, на відкритих місцинах. Епітет «австрійський» вказує на країну, звідки цей вид вперше був описаний, однак цей термін не відповідає зоні розповсюдження виду, яка значно ширша, ніж терени Австрії.
Напівчагарник заввишки 20—60 см[2] із специфічним гіркуватим запахом, відчутним при розтиранні надземних частин рослини. Хамефіт. Кореневище тонке, сланке, дерев'янисте. Усі надземні органи цього виду вкриті густим білуватим опушенням, яке утворюють тонкі шовковисті волоски. Стебла поодинокі або нечисленні, прямостоячі, у верхній частині розгалужені, густо улиснені, сірі, часто із червонуватим відтінком. Листки завдовжки 1,5—4 см, завширшки 1—3 мм[2], пірчасторозсічені на вузькі лінійні загострені частки, прикореневі та нижні стеблові — короткочерешкові, середні та верхні стеблові — сидячі, із частками при основі черешка. Первинні частки листків, в свою чергу, пальчасто або пірчасто розділені, нечисленні (1—2 пари), при цьому вторинні частки мають довжину 2—12 мм та ширину 0,5—1 мм. Листки цілокраї, опушені білими шовковистими притиснутими волосками з обох боків. Нижні приквіткові листки тридільні, верхні — цільні, лінійні, не виходять за межі волоті.
Суцвіття складне і являє собою численні дрібні кошики, зібрані у широку або вузьку конічну волоть. Бічні відгалуження суцвіття спрямовані косо вгору, притиснуті або трохи відхилені від основної вісі. Кошики завширшки близько 2 мм, широкояйцеподібні чи яйцеподібні, пониклі або відхилені, розташовані на довгих гілочках. Обгортка кошика дворядна: листочки зовнішнього ряду майже лінійні або лінійно-ланцетні, товстуваті, опушені сіруватими волосками, листочки внутрішнього ряду овальні, по краю плівчасті. Квітколоже голе або з поодинокими волосками, у різновиду Artemisia austriaca var. neglecta Krasch. опушене. Квітки актиноморфні, п'ятичленні. Бічні квітки у кошику нечисленні (3—7 штук), жіночі, ниткоподібно-трубчасті, серединні — численніші (до 15 штук), двостатеві, трубчасті. Колір оцвітини жовтий або червонувато-жовтий.
Плоди — сім'янки завдовжки 1—1,2 мм, завширшки 0,6—0,7 мм. Насінини оберненояйцеподібної форми, на верхівці мають вінчик з білою серединою. Їхня поверхня борозенчаста, блискуча, темно-коричнева із білими рубцями.
Пилкові зерна триборозенчасто-орові, широкоеліптичні із відтягнутими кінцями, рідше сферичні. Обриси в полярному положенні трилопатеві із чітко вираженими лопатями, в екваторіальному — еліптичні. Борозни не надто широкі, довгі. Ори зазвичай округлі, завширшки близько 2—3 мкм. Контур пилкових зерен практично рівний. Скульптура поверхні дрібношипчасто-бугорчаста: численні дрібні шипи розсіяні по всій поверхні, а між ними розташовані дрібні бугорки. Мембрана борозн та ор гладенька. Екзина двошарова, завтовшки 2—2,6 мкм[3].
Число хромосом 2n = 16, для популяцій поза межами Сибіру наводять 2n = 18[2], 32, 36[4].
Хімічний склад полину австрійського досліджений недостатньо. Відомо, що його трава містить алкалоїди, каротин, ефірні олії, специфічний гіркий глікозид абсинтін, органічні кислоти та їхні солі, смолу, вітамін C.
Ареал полину австрійського, попри його видову назву, вельми широкий. Ця рослина зростає у центрі, на сході та південному заході Європи (Західне Середземномор'я), де є звичайним компонентом флори. В Європі, завдяки м'якшому клімату цього регіону, полин австрійський підіймається до доволі високих широт. Крім того, полинець трапляється в Малій Азії, на Кавказі, на всій території Казахстану. У Центральній Азії цей вид можна віднайти на півночі Ірану, у Таджикистані, Киргизстані. В азійській частині ареалу, де клімат суворіший, північна межа ареалу пролягає на нижчих широтах. Так, у Сибіру полинець відомий лише у південно-західній частині. Крайня східна межа розповсюдження сягає північного заходу Китаю (гори Тянь-Шань) і Монголії[4].
В Україні зона розповсюдження цього виду охоплює схід Волині, Розточчя, Поділля, Північне Причорномор'я — від Дністра на заході до лівобережного Придніпров'я на сході. Крім того, на сході України полин австрійський можна віднайти на Донецькому кряжі, у степах уздовж Сіверського Дінця. Крайня південна точка української частини ареалу включає Крим[5].
Рослина морозо- та жаростійка, світлолюбна, посухостійка, але може зростати і на ділянках із помірним зволоженням, тобто поводить себе як ксерофіт і мезофіт одночасно. Мешкає на остепнених і солонцюватих луках, у лучних степах, на галявинах, у розріджених лісах (мішаних, березових, зрідка світлих хвойних), в деяких місцевостях може траплятися на узбіччях доріг і на надрічкових терасах, у степовій зоні оселяється на покинутих полях і пасовищах. Віддає перевагу легким — піщаним і супіщаним — ґрунтам, багатим на поживні речовини.
Розмножується насінням. Квітне у різних частинах ареалу з липня по жовтень, причому в західних регіонах цвітіння відбувається раніше (у липні — серпні), а у східних, як правило, дещо пізніше (у серпні — жовтні).
В азійській частині ареалу, де цей вид може утворювати досить щільні популяції, він має обмежене значення у відгодівлі худоби. Трава цього виду являє собою досить поживний корм, вона придатна для силосування, однак, при значному засміченні посівів цим полином його розглядають як бур'ян.
Проте, полин австрійський більш відомий як лікарська рослина. Офіційна медицина його не використовує, а в народній застосовують усю надземну частину («траву»), зібрану під час цвітіння, як правило, у липні — серпні. Найчастіше з неї виготовляють водний настій або відвар, який вживають всередину при хворобах печінки і селезінки, подагрі, малярії, порушеннях секреторної діяльності шлунка і кишечника. Завдяки гірким речовинам такі ліки збуджують апетит, посилюють діяльність органів травлення, до того ж, мають протиблювотну та м'яку жовчогінну й сечогінну дію. Подібно до інших видів полину (гіркого, цитварного) для цієї рослини зазначають здатність виганяти глистів. Крім того, трава полину австрійського має жарознижуючу, потогінну, протисудомну дію, вирізняється слабкими заспокійливими властивостями. З менш знаних способів застосування цієї сировини є компреси. Для них використовують свіжі листки, які прикладають до литок і підошв при набряках, а розтерті із яєчним білком — до синяків та забоїв. Верхні частини стебел із суцвіттями прикладають до лоба і скронь при безсонні та головному болю. Лабораторні дослідження на тваринах показали, що спиртові препарати полину австрійського здатні зменшити негативні прояви відміни морфіну, тобто ця рослина в перспективі може бути застосована для лікування наркотично залежних людей[6]. Водночас, слід зауважити, що ліки, виготовлені з полинцю, протипоказані вагітним жінкам.
Завдяки наявності у траві значної кількості ефірної олії (саме вона обумовлює специфічний запах цієї рослини), полинець інколи заготовляють для потреб парфумерної промисловості[4].
За даними сайту The Plant List для цього виду існують такі наукові синоніми:
Artemisia austriaca là một loài thực vật có hoa trong họ Cúc. Loài này được Jacq. mô tả khoa học đầu tiên năm 1773.[1]
Artemisia austriaca là một loài thực vật có hoa trong họ Cúc. Loài này được Jacq. mô tả khoa học đầu tiên năm 1773.
Artemisia austriaca Jacq., 1773
Полынь австрийская (лат. Artemisia austriaca), также полыно́к — полукустарник, вид рода Полынь (Artemisia) семейства Астровые или Сложноцветные (Asteraceae).
Покрытое беловатым войлочным опушением растение с ароматным запахом, широко распространённое в Европе.
Полукустарник с прямостоячими стеблями 20—60 см высотой, ветвящимися в верхней части, сероватого цвета, часто с красноватым оттенком, покрытыми опушением. При растирании растения с сильным ароматическим запахом.
Листья покрытые беловатым войлочным опушением, дважды перисторассечённые на узкие линейные доли, нижние листья на черешках, средние и верхние — сидячие, в основании с ушками.
Корзинки яйцевидной формы, собраны в широкое метёльчатое общее соцветие. Обёртка двурядная: наружные листочки опушённые, линейные, внутренние — плёнчатые, эллиптические. Цветки все трубчатые, жёлтые или красноватые, срединные — обоеполые, краевые — пестичные.
Плоды — семянки обратнояйцевидной формы, 1—1,2×0,6—0,7 мм, на верхушке с коронкой с белой серединой. Поверхность семянки с продольными бороздками, блестящая, тёмно-коричневая, рубчик белый.
Встречается от Юго-Западной Европы до Северо-Западного Китая, преимущественно на сухих лугах, в степях, по лесным опушкам, на засолённых участках.
Лекарственное растение, используемое в народной медицине. Эфирное масло используется в парфюмерии. Нередко полынок встречается в качестве сорняка в посевах многолетних трав и других культур.
Fl. Austriac. (Jacquin) 1: 61. 1773
и другие.
Полынь австрийская (лат. Artemisia austriaca), также полыно́к — полукустарник, вид рода Полынь (Artemisia) семейства Астровые или Сложноцветные (Asteraceae).
Покрытое беловатым войлочным опушением растение с ароматным запахом, широко распространённое в Европе.
银蒿（学名：Artemisia austriaca）是菊科蒿属的植物。分布于伊朗、欧洲、俄罗斯以及中国大陆的内蒙古、新疆等地，生长于海拔400米至3,400米的地区，多生于滩地、干旱地区的沟底、低海拔地区的干旱草地、沙质草滩、疏林下、盐土性草地、中和荒地等，目前尚未由人工引种栽培。
银叶蒿（俗称）
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
