Paramyxoviridae (del grec para-, al costat, -myxo-, moc o fong, a més del llatí virus verí) és una família de virus d'ARN monocatenari (-) responsables de gran nombre de malalties en humans i altres animals.
Les partícules víriques (virions) estan embolcallats i poden ser esfèrics, filamentosos o pleomòrfics. Les proteïnes de fusió i d’enganxament apareixen en forma d’espigues.
Paramyxoviridae (del grec para-, al costat, -myxo-, moc o fong, a més del llatí virus verí) és una família de virus d'ARN monocatenari (-) responsables de gran nombre de malalties en humans i altres animals.
Paramyxoviry jsou lidské patogeny, obalené RNA viry s jednořetězcovou RNA, které postihují respirační systém (pneumovirus, syn. respirační cyncytiální virus, viry parafluenzy), nebo alespoň infekcí respiračního traktu u člověka začínají: spalničkový virus (Virus morbillorum, Morbillivirus) a virus příušnic (Virus parotitidis).
Ze zvířecích patogenů sem patří virus psinky (CDV, Canis distemper virus), virus Newcastleské choroby drůbeže a virus moru skotu, moru malých přežvýkavců a virus Sendai.
Obrázky, zvuky či videa k tématu Paramyxoviry ve Wikimedia Commons
Paramyxoviry jsou lidské patogeny, obalené RNA viry s jednořetězcovou RNA, které postihují respirační systém (pneumovirus, syn. respirační cyncytiální virus, viry parafluenzy), nebo alespoň infekcí respiračního traktu u člověka začínají: spalničkový virus (Virus morbillorum, Morbillivirus) a virus příušnic (Virus parotitidis).
Ze zvířecích patogenů sem patří virus psinky (CDV, Canis distemper virus), virus Newcastleské choroby drůbeže a virus moru skotu, moru malých přežvýkavců a virus Sendai.
Tilhører gruppen af negativ enkeltstrenget RNA-virus (Gruppe V, -ssRNA)
Paramyxoviridae inddeles i 2 underfamilier med henholdsvis 5 og 2 slægter.
Tilhører gruppen af negativ enkeltstrenget RNA-virus (Gruppe V, -ssRNA)
Die Familie Paramyxoviridae umfasst behüllte Viren mit einer einzelsträngigen, linearen RNA mit negativer Polarität als Genom. Die Familie Paramyxoviridae entstand aus der veralteten taxonomischen Gruppe der Myxoviren (gr. myxa: Schleim) durch Abgrenzung (gr. para: neben) von den „echten Myxoviren“ (Orthomyxoviridae). Zu den Paramyxoviridae gehören Virusspezies, die das respiratorische System selbst betreffen oder von ihm aus ihren Ausgang nehmen (Spezies der ehem. Unterfamilie Paramyxovirinae). Daher werden Paramyxoviridae nicht durch Vektoren und fast ausschließlich durch Tröpfcheninfektion übertragen. Dies sind bei Säugetieren und Vögeln weit verbreitete und wichtige Erkrankungen wie z. B. die Staupe und die Newcastle-Krankheit, beim Menschen sind es Infektionen wie Masern, Mumps und Parainfluenza.
Die Virionen der Paramyxoviridae haben meist eine runde Gestalt und sind etwa 150 nm im Durchmesser groß. Auch unregelmäßig geformte oder fadenförmige (filamentöse) Formen sind beschrieben.
Die Virushülle stammt direkt von der äußeren Zellmembran (ähnlich wie bei Retroviren) und umgibt ein helikales Kapsid. In die Virushülle sind 2 bis 3 transmembranäre Glykoproteine eingelagert. Mehrere gleiche Membranproteine lagern sich zu Oligomeren zusammen und bilden sog. Spikes von 8–12 nm Länge und einem Abstand von 7–10 nm (je nach Gattung). Diese bilden nach außen ein Fusionsprotein zum Eindringen in die Zellmembran und ein Protein zur Kontaktaufnahme (Attachment) an die Zelle. Ein nicht-glykosyliertes Membranprotein befindet sich stets bei den Paramyxoviridae mit seinem Hauptanteil nach innen gerichtet und kleidet so die Hülle von innen aus (sog. Matrixproteine).
Das Kapsid (ein Ribonukleokapsid) ist 13 bis 18 nm dick und kann je nach Länge des verpackten RNA-Stranges bei manchen Spezies bis 1000 nm lang sein. Obwohl man aufgrund von Verpackungsfehlern während der Virusvermehrung auch mehrfache Kapside in einer Hülle finden kann, ist doch überwiegend nur ein Kapsid und ein RNA-Strang pro Virion vorhanden. Im Virion befindet sich auch stets mindestens ein Molekül der viralen RNA-Polymerase und manchmal Teilstücke einer komplementären (+)ssRNA.
Das virale Genom besteht aus einer einzelsträngigen RNA mit negativer Polarität. Die Länge der RNA ist ungewöhnlich konstant und innerhalb der Gattungen sehr ähnlich. Sie beträgt etwa 13 kB (Genus Metapneumovirus) bis 18 kB (Genus Henipavirus), bei den meisten Paramyxoviren meist um 15 kB. Betrachtet man die Länge einzelner Mitglieder der Unterfamilie Paramyxovirinae genauer, so folgt diese einer bei Viren ungewöhnlichen Gesetzmäßigkeit, der Teilbarkeit durch die Zahl 6: z. B. Mumpsvirus 15.384 nt, Newcastle-Disease-Virus 15.156 nt. Diese Vielfachen der Zahl 6 sind in einem besonderen Mechanismus der RNA-Vermehrung bei diesen Viren begründet.[3]
Die Paramyxoviridae können Säugetiere und Vögel infizieren. Es gibt noch nicht klassifizierte, jedoch den Paramyxoviren nahestehende Viren bei Fischen (Lachse der Gattung Oncorhynchus) und Reptilien.[4] Bei der Vermehrung lösen Paramyxoviridae die Zelle auf und sind damit cytolytisch. Die einzelnen Virusspezies sind sehr eng an ihren jeweiligen Wirt angepasst und können daher kaum von einer Wirtsspezies auf eine andere übertragen werden. Üblicherweise verursachen Paramyxoviridae eine akute und selbstlimitierende Infektion, die von einem nicht beeinträchtigten Immunsystem des Wirtes wieder eliminiert wird. Eine chronische oder persistierende Infektion ist als Sonderfall nur beim Masernvirus (als Subakute sklerosierende Panenzephalitis) und beim Caninen Staupevirus (bei Hunden Erregerpersistenz und Ausscheidung über Monate) beschrieben.
Innere Systematik nach ICTV, Stand November 2018 (auszugsweise):[6]
Die Familie Paramyxoviridae umfasst behüllte Viren mit einer einzelsträngigen, linearen RNA mit negativer Polarität als Genom. Die Familie Paramyxoviridae entstand aus der veralteten taxonomischen Gruppe der Myxoviren (gr. myxa: Schleim) durch Abgrenzung (gr. para: neben) von den „echten Myxoviren“ (Orthomyxoviridae). Zu den Paramyxoviridae gehören Virusspezies, die das respiratorische System selbst betreffen oder von ihm aus ihren Ausgang nehmen (Spezies der ehem. Unterfamilie Paramyxovirinae). Daher werden Paramyxoviridae nicht durch Vektoren und fast ausschließlich durch Tröpfcheninfektion übertragen. Dies sind bei Säugetieren und Vögeln weit verbreitete und wichtige Erkrankungen wie z. B. die Staupe und die Newcastle-Krankheit, beim Menschen sind es Infektionen wie Masern, Mumps und Parainfluenza.
Les paramicsovirûsses, c' est des virûsses ki dnèt des maladeyes, sovint å sistinme respirrece, ås djins et ås biesses.
C' est des virûsses å SRN (a l' ARN).
…
Les paramicsovirûsses, c' est des virûsses ki dnèt des maladeyes, sovint å sistinme respirrece, ås djins et ås biesses.
Paramyxoviridae (from Greek para- “by the side of” and myxa “mucus”) is a family of negative-strand RNA viruses in the order Mononegavirales.[1][2] Vertebrates serve as natural hosts.[3] Diseases associated with this family include measles, mumps, and respiratory tract infections.[4] The family has four subfamilies, 17 genera, and 78 species, three genera of which are unassigned to a subfamily.[5]
Virions are enveloped and can be spherical or pleomorphic and capable of producing filamentous virions. The diameter is around 150 nm. Genomes are linear, around 15kb in length.[6][1] Fusion proteins and attachment proteins appear as spikes on the virion surface. Matrix proteins inside the envelope stabilise virus structure. The nucleocapsid core is composed of the genomic RNA, nucleocapsid proteins, phosphoproteins and polymerase proteins.
The genome is nonsegmented, negative-sense RNA, 15–19 kilobases in length, and contains six to 10 genes. Extracistronic (noncoding) regions include:
Each gene contains transcription start/stop signals at the beginning and end, which are transcribed as part of the gene.
Gene sequence within the genome is conserved across the family due to a phenomenon known as transcriptional polarity (see Mononegavirales) in which genes closest to the 3’ end of the genome are transcribed in greater abundance than those towards the 5’ end. This is a result of structure of the genome. After each gene is transcribed, the RNA-dependent RNA polymerase pauses to release the new mRNA when it encounters an intergenic sequence. When the RNA polymerase is paused, a chance exists that it will dissociate from the RNA genome. If it dissociates, it must re-enter the genome at the leader sequence, rather than continuing to transcribe the length of the genome. The result is that the further downstream genes are from the leader sequence, the less they will be transcribed by RNA polymerase.
Evidence for a single promoter model was verified when viruses were exposed to UV light. UV radiation can cause dimerization of RNA, which prevents transcription by RNA polymerase. If the viral genome follows a multiple promoter model, the level inhibition of transcription should correlate with the length of the RNA gene. However, the genome was best described by a single promoter model. When paramyxovirus genome was exposed to UV light, the level of inhibition of transcription was proportional to the distance from the leader sequence. That is, the further the gene is from the leader sequence, the greater the chance of RNA dimerization inhibiting RNA polymerase.
The virus takes advantage of the single promoter model by having its genes arranged in relative order of protein needed for successful infection. For example, nucleocapsid protein, N, is needed in greater amounts than RNA polymerase, L.
Viruses in the Paramyxoviridae family are also antigenically stable, meaning that the glycoproteins on the viruses are consistent between different strains of the same type. Two reasons for this phenomenon are posited: The first is that the genome is nonsegmented, thus cannot undergo genetic reassortment. For this process to occur, segments needed as reassortment happen when segments from different strains are mixed together to create a new strain. With no segments, nothing can be mixed with one another, so no antigenic shift occurs. The second reason relates to the idea of antigenic drift. Since RNA-dependent RNA polymerase does not have an error-checking function, many mutations are made when the RNA is processed. These mutations build up and eventually new strains are created. Due to this concept, one would expect that paramyxoviruses should not be antigenically stable; however, the opposite is seen to be true. The main hypothesis behind why the viruses are antigenically stable is that each protein and amino acid has an important function. Thus, any mutation would lead to a decrease or total loss of function, which would in turn cause the new virus to be less efficient. These viruses would not be able to survive as long compared to the more virulent strains, and so would die out.
Many paramyxovirus genomes follow the "rule of six". The total length of the genome is almost always a multiple of six. This is probably due to the advantage of having all RNA bound by N protein (since N binds hexamers of RNA). If RNA is left exposed, the virus does not replicate efficiently. The gene sequence is:
Viral replication is cytoplasmic. Entry into the host cell is achieved by viral attachment to host cell. Replication and transcription follow the negative-stranded RNA virus models.[7] Translation takes place by leaky scanning, ribosomal shunting, and RNA termination-reinitiation. The virus exits the host cell by budding. Human, vertebrates, and birds serve as the natural hosts. Transmission route is airborne particles.[1]
The Paramyxoviridae are able to undergo mRNA editing, which produces different proteins from the same mRNA transcript by slipping back one base to read off in a different open reading frame (ORF) due to the presence of secondary structures such as pseudoknots. Paramyxoviridae also undergo transcriptional stuttering to produce the poly (A) tail at the end of mRNA transcripts by repeatedly moving back one nucleotide at a time at the end of the RNA template.[8][9]
Family: Paramyxoviridae[5]
A number of important human diseases are caused by paramyxoviruses. These include mumps, as well as measles, which caused around 733,000 deaths in 2000.[11]
The human parainfluenza viruses (HPIV) are the second most common causes of respiratory tract disease in infants and children. There are four types of HPIVs, known as HPIV-1, HPIV-2, HPIV-3 and HPIV-4. HPIV-1 and HPIV-2 may cause cold-like symptoms, along with croup in children. HPIV-3 is associated with bronchiolitis, bronchitis, and pneumonia. HPIV-4 is less common than the other types, and is known to cause mild to severe respiratory tract illnesses.[12]
Paramyxoviruses are also responsible for a range of diseases in other animal species, for example canine distemper virus (dogs), phocine distemper virus (seals), cetacean morbillivirus (dolphins and porpoises), Newcastle disease virus (birds), and rinderpest virus (cattle). Some paramyxoviruses, such as the henipaviruses, are zoonotic pathogens, occurring naturally in an animal host, but also able to infect humans.
Hendra virus and Nipah virus in the genus Henipavirus have emerged in humans and livestock in Australia and Southeast Asia. Both viruses are contagious, highly virulent, and capable of infecting a number of mammalian species and causing potentially fatal disease. Due to the lack of a licensed vaccine or antiviral therapies, Hendra virus and Nipah virus are designated as Biosafety level (BSL) 4 agents. The genomic structure of both viruses is that of a typical paramyxovirus.[13]
In the past few decades, paramyxoviruses have been discovered from terrestrial, volant and aquatic animals, demonstrating a vast host range and great viral genetic diversity. As molecular technology advances and viral surveillance programs are implemented, the discovery of new viruses in this group is increasing.[4]
The evolution of paramyxoviruses is still debated. Using pneumoviruses (mononegaviral family Pneumoviridae) as an outgroup, paramyxoviruses can be divided into two clades: one consisting of avulaviruses and rubulaviruses and one consisting of respiroviruses, henipaviruses, and morbilliviruses.[14] Within the second clade the respiroviruses appear to be the basal group. The respirovirus-henipavirus-morbillivirus clade may be basal to the avulavirus-rubulavirus clade.
{{cite book}}: CS1 maint: others (link) Paramyxoviridae (from Greek para- “by the side of” and myxa “mucus”) is a family of negative-strand RNA viruses in the order Mononegavirales. Vertebrates serve as natural hosts. Diseases associated with this family include measles, mumps, and respiratory tract infections. The family has four subfamilies, 17 genera, and 78 species, three genera of which are unassigned to a subfamily.
Paramyxoviridae es una familia de virus que infectan animales. Poseen un genoma con ARN de cadena sencilla de polaridad negativa como ácido nucleico.[1] Forman parte del orden Mononegavirales. Albergan su información genética en una cápside cubierta de envoltura viral y estructuralmente definida por una simetría helicoidal, de un tamaño de 125 a 250 x 18 nm, con envoltura, pleomórfico y una nucleocápside filamentosa. La replicación de los viriones ocurre en el citoplasma de las células del huésped.[2]
Los miembros de la familia de virus son responsables de distintas enfermedades humanas, como el sarampión y las paperas; dos de los virus se sabe que provocan neumonía en los humanos: el virus sincitial respiratorio (VSR) y el de la parainfluenza. El virus de la Parainfluenza también causa bronquitis y garrotillo (o croup), especialmente en los niños. Los paramixovirus son también responsables de un determinado rango de enfermedades, como el moquillo canino, de entre otras especies animales.
Sus subfamilias y géneros representativos son:[1]
Datos: Q911129
Multimedia:
Especies: Paramyxoviridae
Paramyxoviridae es una familia de virus que infectan animales. Poseen un genoma con ARN de cadena sencilla de polaridad negativa como ácido nucleico. Forman parte del orden Mononegavirales. Albergan su información genética en una cápside cubierta de envoltura viral y estructuralmente definida por una simetría helicoidal, de un tamaño de 125 a 250 x 18 nm, con envoltura, pleomórfico y una nucleocápside filamentosa. La replicación de los viriones ocurre en el citoplasma de las células del huésped.
Paramixobirusak Paramyxoviridae familian sailkatzen diren birusak dira. "Mixo" terminoak mukia esan nahi du, eta birus hauek mukiaren bitartez transmititzen direla adierazi nahi du (arnas traktuan ugaltzen baitira).
Talde honetan giza-patogeno batzuk daude, besteak beste elgorriaren birusa, hazizurriarena eta arnas birus sintzitiala (arnas traktuko infekzioak garatzen dituena).
Paramixobirusak tamaina handiko birusak dira (150-300 nm), eta oso pleomorfikoak (itxura desberdinak dituzte). Material genetikoari dagokionez, harizpi bakarreko eta polaritate negatiboko RNA dute, kapside helikoidal batez babestua. Kapside horren gainetik bilgarri bat dago, eta bertan ezaugarri antigenikoak dituzten bi glukoproteina.
Ortomixobirusen aldean, Paramixobirusen genoma osoa da, ez dago zatituta. Horretan datza antzeko bi familia horien arteko ezberdintasunik nabarmenena.
Paramixobirusak Paramyxoviridae familian sailkatzen diren birusak dira. "Mixo" terminoak mukia esan nahi du, eta birus hauek mukiaren bitartez transmititzen direla adierazi nahi du (arnas traktuan ugaltzen baitira).
Talde honetan giza-patogeno batzuk daude, besteak beste elgorriaren birusa, hazizurriarena eta arnas birus sintzitiala (arnas traktuko infekzioak garatzen dituena).
Paramixobirusak tamaina handiko birusak dira (150-300 nm), eta oso pleomorfikoak (itxura desberdinak dituzte). Material genetikoari dagokionez, harizpi bakarreko eta polaritate negatiboko RNA dute, kapside helikoidal batez babestua. Kapside horren gainetik bilgarri bat dago, eta bertan ezaugarri antigenikoak dituzten bi glukoproteina.
Ortomixobirusen aldean, Paramixobirusen genoma osoa da, ez dago zatituta. Horretan datza antzeko bi familia horien arteko ezberdintasunik nabarmenena.
(RLQ=window.RLQ||[]).push(function(){mw.log.warn("Gadget "ErrefAurrebista" was not loaded. Please migrate it to use ResourceLoader. See u003Chttps://eu.wikipedia.org/wiki/Berezi:Gadgetaku003E.");});Les Paramyxoviridae sont une famille de virus à ARN monocaténaire de polarité négative (groupe V de la classification Baltimore) et à génome non segmenté (ordre des Mononegavirales), appelés aussi paramyxovirus. Elle comprend notamment les genres :
Les parainfluenza
Les virus parainfluenza sont transmis par voie aérienne et entrainent une réaction fébrile après 3 à 5 jours d'incubation. Il en existe plusieurs types:
Une réinfection est possible durant toute la vie avec des signes cliniques plus modérés.
Il n'existe pas d'antigènes croisés avec influenza ; il n'y a pas de variabilité antigénique.
Les myxovirus
Les myxovirus (virus des oreillons) sont transmis par voie aérienne. Ils ont une durée d'incubation de 18 à 21 jours. Le virus est présent 6 jours avant le début des signes cliniques. L'infection touche généralement les enfants mais elle peut apparaître chez les jeunes adultes. Dans ce cas, elle est plus souvent associée à des complications.
Après infection, le virus se multiplie dans le tractus respiratoire avant d'atteindre les cibles glandulaires et nerveuses.
Les morbilivirus
Le morbillivirus (rougeole) est transmis par voie aérienne à partir de sujets infectés. Il a une durée d'incubation de 10 jours. Le virus se multiplie au niveau de la conjonctive et de la gorge puis dissémine au système réticulo-endothélial.
Les pneumovirus
Les pneumovirus sont transmis par voie aérienne. Il a une durée d'incubation de 4 à 5 jours. La souche à d'abord été isolée chez le chimpanzé. Il provoque chez l'homme, une atteinte du tractus respiratoire. Une primo-infection est constatée chez 90 % des enfants de moins de 5 ans. Des réinfections sont possibles chez l'adulte.
Des virus proches existent chez la souris, les bovins et les caprins.
Selon l’ICTV (version de juillet 2019)[2] :
Les Paramyxoviridae sont une famille de virus à ARN monocaténaire de polarité négative (groupe V de la classification Baltimore) et à génome non segmenté (ordre des Mononegavirales), appelés aussi paramyxovirus. Elle comprend notamment les genres :
les Rubulavirus les Parainfluenzavirus 1, 2, 3 et 4 le virus des oreillons : le virus ourlien le virus Sendaï (murin) le virus SV5 (simien) le virus de la maladie de Newcastle les Morbillivirus le virus de la rougeole le virus de la maladie de Carré du chien les virus de la Peste bovine et de la peste-des-petits-ruminants les virus responsables de graves épidémies chez les mammifères marins les Pneumovirus le virus respiratoire syncytial (VRS) le virus respiratoire syncytial bovin (VRSB) les metapneumovirus les metapneumovirus aviaire les metapneumovirus de l'HommeLes parainfluenza
Les virus parainfluenza sont transmis par voie aérienne et entrainent une réaction fébrile après 3 à 5 jours d'incubation. Il en existe plusieurs types:
type 1 et 2 se limites à une atteinte laryngée (faux Croup). L'infection survient avant l'âge de six ans ; type 3 diffuse dans les bronches et bronchioles. L'infection est précoce et apparaît avant l'âge de deux ans ; type 4 est peu virulent.Une réinfection est possible durant toute la vie avec des signes cliniques plus modérés.
Il n'existe pas d'antigènes croisés avec influenza ; il n'y a pas de variabilité antigénique.
Les myxovirus
Les myxovirus (virus des oreillons) sont transmis par voie aérienne. Ils ont une durée d'incubation de 18 à 21 jours. Le virus est présent 6 jours avant le début des signes cliniques. L'infection touche généralement les enfants mais elle peut apparaître chez les jeunes adultes. Dans ce cas, elle est plus souvent associée à des complications.
Après infection, le virus se multiplie dans le tractus respiratoire avant d'atteindre les cibles glandulaires et nerveuses.
Les morbilivirus
Le morbillivirus (rougeole) est transmis par voie aérienne à partir de sujets infectés. Il a une durée d'incubation de 10 jours. Le virus se multiplie au niveau de la conjonctive et de la gorge puis dissémine au système réticulo-endothélial.
Les pneumovirus
Les pneumovirus sont transmis par voie aérienne. Il a une durée d'incubation de 4 à 5 jours. La souche à d'abord été isolée chez le chimpanzé. Il provoque chez l'homme, une atteinte du tractus respiratoire. Une primo-infection est constatée chez 90 % des enfants de moins de 5 ans. Des réinfections sont possibles chez l'adulte.
Des virus proches existent chez la souris, les bovins et les caprins.
Paramyxoviridae adalah keluarga virus yang memiliki genom RNA utas negatif dan tidak bersegmen.[1] Karakteristik virus ini adalah memiliki amplop yang tersusun dari lipoprotein yang menyelubungi nukleokapsid yang berbentuk heliks.[1] Paramyxoviridae ditemukan hanya pada hewan berdarah panas.[1] Aktivitas neuraminidasenya dapat menggumpalkan sel darah merah mamalia dan burung.[1]
Famili Paramyxoviridae terdiri dari 4 subfamili, 14 genus, dan 72 spesies.[2] Anggota Paramyxoviridae dapat menyebabkan penyakit gondong[3], infeksi virus Nipah dan virus Hendra yang bersifat zoonotik, penyakit Newcastle (tetelo) pada unggas, canine distemper pada anjing, dan berbagai penyakit lainnya.
Artikel bertopik virus ini adalah sebuah rintisan. Anda dapat membantu Wikipedia dengan mengembangkannya. Paramyxoviridae adalah keluarga virus yang memiliki genom RNA utas negatif dan tidak bersegmen. Karakteristik virus ini adalah memiliki amplop yang tersusun dari lipoprotein yang menyelubungi nukleokapsid yang berbentuk heliks. Paramyxoviridae ditemukan hanya pada hewan berdarah panas. Aktivitas neuraminidasenya dapat menggumpalkan sel darah merah mamalia dan burung.
Famili Paramyxoviridae terdiri dari 4 subfamili, 14 genus, dan 72 spesies. Anggota Paramyxoviridae dapat menyebabkan penyakit gondong, infeksi virus Nipah dan virus Hendra yang bersifat zoonotik, penyakit Newcastle (tetelo) pada unggas, canine distemper pada anjing, dan berbagai penyakit lainnya.
Paramyxoviridae è una famiglia di virus pleomorfi, appartenenti all'ordine Mononegavirales, in possesso di un genoma ad RNA a singolo filamento negativo avvolto da una membrana lipoproteica. Appartengono a questa famiglia, fra gli altri, i virus parainfluenzali, il virus della parotite, il virus del morbillo e il virus respiratorio sinciziale umano.
I Paramyxoviridae hanno genomi costituiti da RNA a singolo filamento con peso molecolare 4-8 x 106 Dalton. L'RNA virale costituisce solo l'1% della particella infettiva ed è associato a una nucleoproteina N la quale permette di formare nucleocapsidi resistenti alle RNAsi. Al microscopio elettronico si osserva un nucleocapside a simmetria elicoidale con uno spessore di circa 18 nm e lunghezza fino a circa 1 μm. La particella virale possiede un rivestimento lipidico, sensibile all'etere, in cui sono inserite glicoproteine virali. Alcuni generi di Paramyxoviridae possono contenere una RNA polimerasi[1].
L'entrata del nucleocapside nella cellula ospite prevede la fusione delle due membrane, la virale e la cellulare. La trascrizione procede dalla sequenza 3'-terminale dell'RNA. Come tutti i virus con genoma a RNA a singolo filamento negativo, l'RNA virale non può legarsi direttamente ai ribosomi della cellula infettata, ma deve prima essere trascritto in molecole di antigenoma complementare (cRNA) ad opera della RNA-polimerasi associata al virione.
Fino al 2016 la famiglia era divisa i due sottofamiglie: Paramyxovirinae e Pneumovirinae. In quell'anno Pneumovirinae fu elevato al rango di famiglia prendendo il nome di Pneumoviridae.[2] A seguito di analisi di filogenetica molecolare,[3] nel 2018 i generi Avulavirus e Rubulavirus, appartenenti a Paramyxovirinae, furono elevati al livello di sottofamiglia all'interno di Paramyxoviridae, costituendo dunque i nuovi taxa Avulavirinae e Rubulavirinae, e al contempo Paramyxovirinae fu ribattezzato Orthoparamyxovirinae; fu creata inoltre una nuova sottofamiglia, Metaparamyxoviridae, contenente solo un genere monospecifico.[4]
La famiglia è così suddivisa:[5]
Cui si aggiungono i seguenti generi incertae sedis, non assegnati ad alcuna sottofamiglia.
Paramyxoviridae è una famiglia di virus pleomorfi, appartenenti all'ordine Mononegavirales, in possesso di un genoma ad RNA a singolo filamento negativo avvolto da una membrana lipoproteica. Appartengono a questa famiglia, fra gli altri, i virus parainfluenzali, il virus della parotite, il virus del morbillo e il virus respiratorio sinciziale umano.
Paramiksovirusai (lot. Paramyxoviridae) – RNR grupės apvalkalėtųjų virusų šeima. Žmogui sukelia paragripą, kiaulytę, tymus, taip pat užkrečia gyvūnus.
Virusas patogeniškas, greitai prisitaikantis. Virionai yra sferinės formos, 150–200 nm skermens. Genomą sudaro viensiūlė nefragmentuota (–)RNR, dėl ko smarkiai ribojamas atsparumas mutacijai. Paragripo virusų gyvavimo ciklas vyksta ląstelės citoplazmoje, nes, priešingai nuo gripo virusų, paramiksovirusų transkripcijai nereikalinga iRNR.
Anksčiau paramiksovirusai sudarė du pošeimius – Paramyxovirinae ir Pneumovirinae. 2016 m. gegužės mėn. duomenimis, paramiksovirusų šeimą sudarė 7 virusų gentys:
Paramiksovirusai (lot. Paramyxoviridae) – RNR grupės apvalkalėtųjų virusų šeima. Žmogui sukelia paragripą, kiaulytę, tymus, taip pat užkrečia gyvūnus.
Virusas patogeniškas, greitai prisitaikantis. Virionai yra sferinės formos, 150–200 nm skermens. Genomą sudaro viensiūlė nefragmentuota (–)RNR, dėl ko smarkiai ribojamas atsparumas mutacijai. Paragripo virusų gyvavimo ciklas vyksta ląstelės citoplazmoje, nes, priešingai nuo gripo virusų, paramiksovirusų transkripcijai nereikalinga iRNR.
Paramyxoviridae ialah keluarga virus dalam order Mononegavirales. Vertebrata berfungsi sebagai tuan rumah semula jadi; tiada tumbuhan yang diketahui berfungsi sebagai vektor.[1] Pada masa ini, 49 spesies diletakkan di dalam keluarga ini, dibahagi antara tujuh genus. Penyakit yang dikaitkan dengan keluarga virus RNA tunggal dengan deria negatif ini termasuk campak, gondong, dan jangkitan saluran pernafasan.[2][3][4]
Paramyxoviridae ialah keluarga virus dalam order Mononegavirales. Vertebrata berfungsi sebagai tuan rumah semula jadi; tiada tumbuhan yang diketahui berfungsi sebagai vektor. Pada masa ini, 49 spesies diletakkan di dalam keluarga ini, dibahagi antara tujuh genus. Penyakit yang dikaitkan dengan keluarga virus RNA tunggal dengan deria negatif ini termasuk campak, gondong, dan jangkitan saluran pernafasan.
Paramyxovirussen (Paramyxoviridae) is een groep virussen met een enkelstrengig, lineair RNA genoom.[1]Ze hebben een icosahedrale structuur met een envelop. De vermeerdering van het virus gebeurt in het cytoplasma. Sommige bevatten de eiwitten neuraminidase en hemagglutinine, andere bevatten deze niet.
De familie van de Paramyxoviridae bevat 8 genera verdeel over 2 subfamilies de verdeling is als volgt:
In tegenstelling tot de Orthomyxovirussen zijn alle leden van de familie Paramyxoviridae antigeen zeer stabiel (geen antigene drifts of shifts).[2]
Bronnen en verwijzingenParamyxovirussen (Paramyxoviridae) is een groep virussen met een enkelstrengig, lineair RNA genoom.Ze hebben een icosahedrale structuur met een envelop. De vermeerdering van het virus gebeurt in het cytoplasma. Sommige bevatten de eiwitten neuraminidase en hemagglutinine, andere bevatten deze niet.
De familie van de Paramyxoviridae bevat 8 genera verdeel over 2 subfamilies de verdeling is als volgt:
Paramyxovirinae Respirovirus Rubulavirus Morbillivirus Henipavirus Avulavirus "TPMV-like Viruses" Pneumovirinae Pneumovirus (RS virus) MetapneumovirusIn tegenstelling tot de Orthomyxovirussen zijn alle leden van de familie Paramyxoviridae antigeen zeer stabiel (geen antigene drifts of shifts).
Bronnen en verwijzingenParamyksowirusy (łac. Paramyxoviruses, Paramyxoviridae) - rodzina wirusów, charakteryzujących się następującymi cechami:
Systematyka paramyksowirusów przedstawia się następująco[1]:
Najważniejsze choroby wywoływane przez paramyksowirusy:
Paramyksowirusy (łac. Paramyxoviruses, Paramyxoviridae) - rodzina wirusów, charakteryzujących się następującymi cechami:
Symetria: helikalna Otoczka lipidowa: występuje Kwas nukleinowy: ssRNA(-) Replikacja: zachodzi w cytoplazmie zakażonej komórki Wielkość: 150-300 nm średnicy (całe wiriony są niemal sferyczne, ale mogą być też silnie pleomorficzne) Gospodarz: kręgowce Cechy dodatkowe: zakażeniu komórek towarzyszy ich zlewanie się, co daje charakterystyczne dla chorób wywoływanych przez te wirusy syncytia.Systematyka paramyksowirusów przedstawia się następująco:
Rodzina: Paramyxoviridae (Paramyksowirusy) Rodzaj: Paramyxovirus - wirusy te posiadają w osłonce hemaglutyninę i neuraminidazę Human parainfluenza virus (HPIV) - wirus paragrypy Mumps virus (MuV) - wirus świnki Rodzaj: Morbillivirus - w osłonce występuje tylko hemaglutynina Measles virus (MEV) - wirus odry Rodzaj: Pneumovirus - brak hemaglutyniny i neuraminidazy Human respiratory syncytial virus (HRSV) - wirus RSVNajważniejsze choroby wywoływane przez paramyksowirusy:
HPIV-1 i HPIV-2 wywołują paragrypę, chorobę bardzo podobną w objawach do grypy, stanowiącą ok. 1/3 wszystkich zakażeń dróg oddechowych MEV wywołuje odrę MuV jest odpowiedzialny za powstawanie świnki HRSV wywołuje martwicze zapalenie oskrzelików i zapalenie płuc u małych dzieci, które w ciężkiej postaci może doprowadzić do śmierciOs paramixovírus, membros da família Paramyxoviridae, compõem um grupo de vírus envelopados com genoma de RNA simples de sentido negativo (é a cópia que é usada para a síntese proteica).[1][2] A sua transmissão é por gotas expelidas em espirros ou tosse.
Abaixo estão listadas as subfamílias e gêneros que compõem a família Paramyxoviridae:
Subfamília Paramyxovirinae
Subfamília Pneumovirinae
Entre as espécies de paramixovírus estão incluídas:
Os paramixovírus, membros da família Paramyxoviridae, compõem um grupo de vírus envelopados com genoma de RNA simples de sentido negativo (é a cópia que é usada para a síntese proteica). A sua transmissão é por gotas expelidas em espirros ou tosse.
Familia Paramyxoviridae aparține grupei 4 conform clasificării Baltimore, ce cuprinde :
Virionul are anvelopă virală, forma sa fiind sferică, filamentoasă sau pleomorfică. Așa numitele proteine de fuziune (F) și proteine de atașare ( cu proprietăți hemaglutinante [1], și neuramidazice [2]) apar la suprafața [3] virionului sub forma așa numiților țepi. Proteina matriceală aflată în interiorul anvelopei asigura stabilitatea structural a virusului.Nucleocapsida încorporează ARN, proteine nucleocapsidice, fosfoproteine și polimeraza (formată din 2 proteine).
Genomul este format din ARN monocatenar, 15200-15900 nucleotide. ARN monocatenar, cu polaritate negativă impune prezența unei transcriptaze virale, a cărei activitate este asigurată de cele 2 tipuri de proteine [4]: Proteina P, (polimerază) și Proteina L (large). Regiunile extracistronice (zone care nu codează) includ:
Fiecare genă conține o secvență start/stop la capetele unde are loc procesul de transcripție.Apare un fenomen interesant de transcripție polară (secvența genelor genomice este păstrată în cadrul familiei), prin care gena aflată mai aproape de capătul 3’ , este trasncripționatăîn cantitate mai mare față de cele aflate mai aproape de capătul 5’. Secvența genelor este [5] :
Din această familie fac parte numeroase virusuri: virusul urlian, virusul rubeolic, virusul sincițial respirator (provoacă bronșiolită și pneumonie la sugari și copii), virusul gripei , metapneumovirusul. Provoacă diferite boli la diferite specii de animale: la foci și câini - virusul jigodiei, la delfini - morbilivirusul, la vaci - virusul pestei bovine.
Paramyxoviridae är en virusfamilj av enkelsträngade RNA av negativ polaritet. Ingående virus i familjen är:
Denna artikel om medicinsk vetenskap eller humanfysiologi saknar väsentlig information. Du kan hjälpa till genom att tillföra sådan.
Paramyxoviridae är en virusfamilj av enkelsträngade RNA av negativ polaritet. Ingående virus i familjen är:
Morbilivirus Newcastlesjuka Parotivirus Parainfluensavirus RS-virus Denna artikel om medicinsk vetenskap eller humanfysiologi saknar väsentlig information. Du kan hjälpa till genom att tillföra sådan.
Paramyxovirusler negatif anlam'lı tek zincirli RNA virüs'ü.
Paramyxovirusler negatif anlam'lı tek zincirli RNA virüs'ü.
Представники цієї групи характеризуються вираженою гемолітичною активністю, а також здатністю утворювати синцитій у культурах клітин та еозинофільні цитоплазматичні включення. Родина включає парагрипозні віруси, вірус епідемічного паротиту, вірус кору, вірус хвороби Ньюкаслу тощо.
Віруси мають сферичну форму та діаметр від 100 до 300 нм, іноді зустрічаються гігантські поліплоїдні частинки до 800 нм у діаметрі. Молекулярна маса віріонів 500—700 мегадальтон, коефіцієнт седиментації 1000S, плавуча густина 1,19 г/см³. У поліплоїдних віріонів маса, густина та коефіцієнт седиментації більше. Внутрішній компонент представлений нуклеокапсидом, який має спіральну симетрію. Його довжина до 1 мкм, діаметр 12-18 нм. Крок спіралі нуклеокапсиду 5-7 нм, на кожному виткі спіралі знаходиться 11-13 субодиниць утворених нуклеокапсидним білком (NP). Загалом у нуклеокапсиді міститься 2400—2800 субодиниць білку. Нуклеокапсид оточений ліпопротеїдною оболонкою, яка має ворсинки, утворені глікопротеїдами вірусу.
Молекулярна маса віріонів 500*106 , коефіцієнт седиментації 1000S.
Плавуча щільність в сахарозі 1,18-1,2 г/см³ , в хлориді цезію 1,24 г/см³. Коефіцієнт седиментації нуклеокапсида 200S, плавуча щільність в хлориді цезію 1,31 г/см3
Параміксовіруси відносять до найменш стійких вірусів. Вони чутливі до ефіру і детергентам, прогріванню, швидко інактивуються при температурі 50 °С, чутливі до трипсину та до фосфоліпази. В замороженому вигляді при 60°С довго зберігають інфекційну активність.
Геном представлений одноланцюговою (-)РНК. Її молекулярна маса становить 5,2 • 106—5,6 • 106 (15 kb). Реплікація цитоплазматична:
Нуклеїнова кислота тісно пов'язана з білками (білок NP та ферменти, які беруть участь у ситнтезі РНК). Для РНК даної групи вірусів характерний високий вміст уридину та низький аденіну. Параміксовіруси містять два видоспецифічні антигени — внутрішній S-антиген (нуклеопротеїн) та зовнішній Y-антиген (глікопротеїни ворсинок оболонки). Y-антиген містить два самостійні антигенні компоненти: один з них є гемаглютиніном (Н-антиген), інший — нейрамінідазою (N-антиген). Загальний антиген для родини вірусів відсутній.
Віріон містить РНК, білки, ліпіди і вуглеводи. РНК складає 0,5-3 % від сухої маси віріона. У віріонах містяться 5-7 білків, що складають 20-25 % від сухої маси. Ліпіди складають 20-25 %, вони знаходяться в складі ліпопротеїнової оболонки. Вуглеводи складають приблизно 6 %, знаходяться в складі глікопротеїнів.
РНК тісно зв'язана з білком NP. Крім білка NP з РНК асоційовані два інші білки. Один з них є РНК-полімеразою, що являє собою самий високомолекулярний L-білок. Інший, Р-білок також бере участь в синтезі РНК і скоріш за все є субодиницею РНК-полімерази. Інші 3 білки зв'язані з ліпопротеїновою оболонкою. Два з них є глікопротеїнами. Це білок якому властиві функції гемаглютиніна і нейрамінідази і білок злиття F-білок.
F-білок синтезується у вигляді білка попередника F0, який нарізається в клітині на білки F1 та F2. N-кінець білка F1, що утворюється при нарізанні білка попередника F0 має послідовність з 10-15 незаряджених амінокислот. Ця гідрофобна послідовність обумовлює злиття вірусної та клітинної мембрани при проникненні вірусу в клітину. F-білок здатен викликати злиття мембран при нейтральних значеннях pH.
З внутрішнього боку в ліпопротеїнову мембрану вбудований мембранний чи матриксний білок, який стабілізує вірусну частинку і є медіатором збірки.
Що да ферментів то в складі вірусу знаходиться РНК-полімераза (транскриптаза) і два фермента, ща модифікують кінці транскриптів мРНК: метилтрансфераза і поліаденілтрансфераза. Також присутні ферменти нейрамідаза і протеїнкіназа.
Вірус має один чи два поверхневих антигени та внутрішній антиген, що представлений білком нуклеокапсида. У віріонах немає внутрішнього антигенна єдиного для всієї родини чи роду.
Господарі: хребетні, в основному ссавці.
Шлях передачі: повітряно-крапельний. Рецепторами для вірусів цієї родини є сіалоглікопротеїни (вірус Сендай, SeV), гепарансульфат (респіраторно-синцитіальний вірус, HRSV), CD46 і SLAM 150 (кір, MeV).
Параміксовіруси (ПМВ) викликають більш важкі і найбільш поширені хвороби людини і тварин, ніж представники інших родин вірусів. До числа найбільш небезпечних хвороб, збудниками яких є пароміксовіруси, слід віднести кір, паротит, чуму ВРХ, чуму м'ясоїдних. Однак ці хвороби викликаються тільки частиною родин вірусів. Патогенний потенціал ПМВ проявляється головним чином в патології органів дихання. Наприклад, віруси парагрипу і респіраторно-сінцитіальнй вірус викликають широко розповсюджену патологію респіраторного тракту новонароджених.
Спочатку відбувається ураження епітелію дихальних шляхів, потім вірус або там і розмножується (HRSV), або поширюється в лімфоїдну і ендотеліальну (MeV), в ЦНС і паротидні гланди (свинка, MuV). Переважно після перенесення формується стійкий імунітет (MeV, MuV).
Адсорбція вірусної частинки на клітині відбувається за рахунок взаємодії глікопротеїду вірусу (HN) зі специфічними рецепторами клітини (глікопротеїдами чи гангліозидами). Вірус потрапляє до цитоплазми шляхом злиття вірусної мембрани з плазматичною мембраною клітини або стінкою ендоцитарної вакуолі. Репродукція відбувається у цитоплазмі клітини. Формування нуклеокапсиду здійснюється за рахунок специфічного впізнавання білками певних ділянок на молекулі геному та білок-білкового впізнавання, внаслідок цього проходить самозбирання вірусної частинки. Після цього нуклеокапсид підходить до ділянок цитоплазматичної мембрани, у які з зовнішнього боку вже вбудовані глікопротеїди, а з внутрішнього — М-білок. Оточений такими ділянками нуклеокапсид формує вірусну частинку шляхом відбруньковування від клітини.
Вірус виділяють з відповідного матеріалу (слина, сеча, кров, змиви слизових оболонок тощо) та вирощують у культурі клітин різного походження. Ідентифікацію вірусу проводять по характеру цитопатичної дії в культурах клітин та в різних серологічних реакціях: реакція зв'язування комплементу, реакція нейтралізації, реакція гальмування гемаглютинації. Крім того для визначення вірусного антигену у досліджуваному матеріалі при захворюванні на кір, парагрип використовують імунофлуоресцентний метод.
Лікування кору: При неускладненому перебігу захворювання дітей лікують вдома, дорослих звичайно госпіталізують. Застосовують вітамінотерапію, при приєднанні ускладнень — антибіотики. Ослабленим хворим вводять протикіровий імуноглобулін. Лікування проти самого висипу немає. Спочатку тіло має покритись висипом повністю (стати однорідною червоною плямою), тоді висип проходитиме. В жодному разі не слід розчісувати висип, щоб не утворились рани. Не можна простуджуватись чи переохолоджуватись під час висипу! Рекомендовано залишатись у ліжку декілька днів, доки не зійде висипка. Не мочити та не розтирати висип! Профілактика кору: Проводиться своєчасне виявлення і ізоляція хворих. Дезинфекція проводять осередковану і заключну. Основним засобом профілактики є протикорова вакцина MMR, що забезпечує захист від захворювання
Лікування паротиту: Хворих ізолюють на дому, при тяжкому перебігу або ускладненнях — госпіталізують та призначають постільний режим на 8-10 днів. На уражені привушні залози застосовують сухе тепло. Необхідна молочно-рослинна дієта. Медикаментозна терапія призначається для лікування відповідних ускладнень (орхіту, серозного менінгіту, панкреатиту). Профілактика паротиту: Ізоляція хворих на строк не менше 9 днів. У дитячих закладах, де були випадки епідемічного паротиту, встановлюється карантин на 21 день.
Лікування чуми ВРХ: Хворих тварин забивають, трупи спалюють. Профілактика чуми ВРХ: Охорона території країни від заносу інфекції. При виникненні захворювання накладають карантин. Хворих забивають, трупи спалюють. Гній спалюють. У загрозливій зоні проводять щеплення. Карантин знімають через 21 день після проведення комплексу заключних ветеринарно-санітарних заходів.
Paramyxoviridae
Роды Группа по Балтимору
Парамиксови́русы[2] (лат. Paramyxoviridae) — семейство вирусов из порядка Mononegavirales.
Вирионы имеют сферическую форму, диаметр 150—200 нм.
Геном представлен однонитевой нефрагментированной (-)РНК, что сильно ограничивает сопротивляемость к мутации. Жизненный цикл вирусов парагриппа проходит в цитоплазме клетки, так как, в отличие от вирусов гриппа, парамиксовирусы не нуждаются в затравочной мРНК для своей транскрипции.
До 2016 года семейство парамиксовирусов разделяли на два подсемейства: Paramyxovirinae и Pneumovirinae. В мае 2016 года второе из них повысили в ранге до семейства Pneumoviridae, перенеся в порядок Mononegavirales, а первое — удалили, включив все его роды непосредственно в семейство Paramyxoviridae[3].
В марте 2017 года изменили (латинизировали) научные названия большинства видов, входящих в семейство[4][5].
На март 2018 года в семейство включают 7 родов[6]:
Представители этого семейства вирусов вызывают несколько заболеваний как у человека, так и у домашних и диких животных. Ниже перечислены часть из них.
Парамиксови́русы (лат. Paramyxoviridae) — семейство вирусов из порядка Mononegavirales.
副粘液病毒科包括二個亞科，副粘液病毒亞科(Paramyxivirinae)及肺炎病毒亞科(Pneumovirinae)。
副粘液病毒亞科除已歸類六屬病毒外，還有尚未歸類之馬麻疹病毒屬(Equine Morbillivirus)；肺病毒亞科則含有二屬。
呼吸道病毒屬包括人型、鼠型、牛型三型病毒。
德國麻疹病毒屬內有新城病病毒(Newcastle disease virus)、家禽副流行性感冒病毒(Avian paramyxoviruses 2-9)、狗副流行性感冒病毒(Canine parainfluenza virus 2)、豬德國麻疹病毒(Porcine rubulavirus)、腮腺炎病毒(Mump virus)、人副流行性感冒病毒(Human parainfluenza viruses 2, 4a, 4b)。
麻疹病毒屬則有牛瘟病毒(Rinderpest virus)、小反芻獸疫病毒(Peste des Petits Ruminants virus)、犬瘟熱病毒(Canine Distemper virus)、海豚瘟熱病毒(Dorphin distemper virus)、鼠海豚病毒(Porpoise distemper virus)、牛麻疹病毒(Bovine morbillivirus, MV-K1)、麻疹病毒(Measles virus)。
肺炎病毒屬則含有牛融合性呼吸道病毒(Bovine respiratory ryncytial virus)、鼠肺疫病毒(Pneumonia virus of mice)，人融合性呼吸道病毒(Human respiratory syncytial virus)。
间质肺炎病毒属則含有火雞鼻氣管炎病毒(Turkey rhinotracheitis virus)。
副粘液病毒及麻疹病毒(Morbillivirus)為直徑約125至250 nm的類圓形的病毒，但有些病毒顆粒很小(100 nm)，有的為絲條狀可長達500至1000 nm，核蛋白衣(nucleocapsid)外面包著一層約10 nm 厚的封套(envelope)，封套上有排列整齊的含有血球凝集抗原與神經氨酸酶抗原的突起，核蛋白衣為一寬約 18 nm，中間空約 4 nm，間隔約 4 nm的螺旋形鋸齒狀結構，於負染色觀察時極似串魚骨或成串的鞭炮，此為與流行性感冒 A 或 B 區別的一種重要依据，且副粘液病毒很少為絲條狀，而流行性感冒病毒常成絲條狀，一般而言副粘液病毒較正粘液病毒大。(副粘液病毒為150－250 nm，正液病毒為 70－120 nm)其突起較正粘液病毒者短且較密，麻疹病毒及相關病毒以負染色法觀察時，其型態與副粘液病毒完全一樣，但它的抗原性與副粘液病毒並不共通。麻疹病毒的突起有血球凝集素的活性，但無神經胺酸酶的活性。且麻疹病毒有溶解猴子紅血球的脂溶性因子，且會使培養細胞造成巨細胞，麻疹病毒株間尚未發現抗原性改變的情形。
副粘液病毒屬包括一些引起人類及動物呼吸道疾病的病毒，此屬之病毒間有血清學上的相關性，但與麻疹病毒，肺病毒及正粘液病毒間並無相關性，所有的副粘液病毒皆有三種特異性抗原，即表面血球凝集抗原(hemagglutinin surface antigen)，表面神經胺酸酶抗原(neuraminidase surface antigen)及內部核白衣抗原(internal nucleocapsid antigen)但麻疹病毒的血球凝集抗原通常叫做V(病毒;Virus)抗原而核糖核蛋白(ribonucleo protein)抗原則稱做S(可溶性;Soluble)抗原。副粘液病毒為高度多形性病毒其結構較正粘液病毒脆弱，負染色時經常破裂使核酸溢出。
人类呼吸道融合病毒(Respiratory syncytical virus, RSV)為小兒疾病的最主要病原之一的呼吸道病毒，它會影響整個呼吸道造成不同症狀，如感冒，喉氣管支氣炎及其他疾病，它被稱為 RSV 係因它會使培養細胞造成大的融合塊。 RSV 因有一些特徵故可與副粘液病毒及麻疹病毒分開來。它的病毒表面有排列整齊棍棒狀突起，但缺少血球凝集素，神經胺酶，或溶血活性， RSV 很易形成絲條狀且常為多形性，具病毒顆粒大致為圓形，直徑平均為 90 至 130 nm。很大或很小的病毒顆粒較少見，核蛋白衣(nucleocapsid)，寬約 14 nm，呈約間隔 7 nm 的鋸齒狀排列，病毒表面有 10-14 nm 長的突起。
台灣自1900年時，即有牛瘟感染報告出現，1950年正式撲滅此病，至今再無病例報告出現。而新城病則自1954年始至今，都困擾著養雞朋友們。犬瘟熱病毒感染則歷史非常久遠，而小反芻獸疫則至今未有病例報告。1994年時，呂榮修等人針對火雞鼻氣管炎病毒利用酵素連結免疫吸附法(Enzyme linked immunosorbent assay, ELISA)檢測雞群中陽性反應，發現陽性率為86.4% 。為台灣首次大規模之調查，並証實此病毒之存在。
本文参照
パラミクソウイルス科（Family Paramyxoviridae）とはビリオンがマイナス一本鎖RNAをゲノムに持つ150~350nmの多形性を示すウイルスの総称であり、ウイルスの分類における一科。その粒子はエンベロープに包まれ、エンベロープの表面には2種類の糖タンパク質のスパイクが密に配列している（FとHN）。エンベロープを持つためエーテルに対する感受性を持つ。細胞質内で増殖し、細胞膜から出芽をする。細胞融合能を持ち、多核巨細胞を形成するものが多い。
この項目は、生物学に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（プロジェクト:生命科学／Portal:生物学）。 パラミクソウイルス科（Family Paramyxoviridae）とはビリオンがマイナス一本鎖RNAをゲノムに持つ150~350nmの多形性を示すウイルスの総称であり、ウイルスの分類における一科。その粒子はエンベロープに包まれ、エンベロープの表面には2種類の糖タンパク質のスパイクが密に配列している（FとHN）。エンベロープを持つためエーテルに対する感受性を持つ。細胞質内で増殖し、細胞膜から出芽をする。細胞融合能を持ち、多核巨細胞を形成するものが多い。
파라믹소바이러스과(Paramyxoviridae)는 음성, 단일가닥 RNA 바이러스의 과의 바이러스(virus)이다. 척추동물들이 자연 숙주이며, 식물 매개체는 알려진 바가 없다.[1] 현재 4개의 아과가 있으며, 14개의 속, 72개의 종이 이에 포함된다. 이중 3개 종은 어떤 계통군에도 속하지 않는다.[2] 파라믹소바이러스과에 속하는 바이러스에 의해 발생하는 질병으로는 홍역, 볼거리, 기도 감염증 등이 있다.[3][4]
세포질에서 바이러스 복제가 일어난다. 바이러스가 숙주세포에 부착한 뒤 바이러스 침입이 일어나며, 다른 음성가닥 RNA와 마찬가지로 상보적 서열을 만들어냄으로써 복제가 일어난다. 음성가닥 RNA의 전사는 중합효소 더듬음(stuttering)을 통해 이루어진다. 번역은 느슨한 탐색법(leaky scanning), 리보솜 전환(Ribosome shunting), RNA 종결-재시작 방식을 통해 이루어진다. 출아를 통해 바이러스를 배출한다. 인간, 척추동물 및 조류들이 자연상태에서 숙주로 기능한다. 공기를 통해 전파된다.[3]
비리온은 외피로 둘러싸여 있으며, 구형이거나 다형태성을 지녀 섬유성 비리온이 나타나기도 한다. 직경은 150 nm 정도이다. 유전체는 선형이고 15 kb의 길이를 가진다.[3][5] 융합 단백질과 부착 단백질이 비리온의 표면에 돌기의 형태로 나타난다. 외피 내에 기질 단백질이 존재하여 비리온의 구조를 안정화한다. 캡시드의 심부는 RNA 유전체, 캡시드 단백질, 인단백질, 중합 효소 단백질로 구성된다.
파라믹소바이러스는 다양한 질병을 일으킨다. 볼거리, 홍역 역시 이 바이러스에 속하며 2000년에만 73만 3천명이 이로 인해 사망했다.[6] 어린이에서 기관지염과 바이러스성 폐렴을 일으키는 호흡기세포융합바이러스 역시 파라믹소바이러스의 일종이다.
사람 파라인플루엔자바이러스는 유아와 소아에게서 기도 질병을 일으키는 두 번째로 흔한 원인이다. 이 바이러스는 HPIV-1, HPIV-2, HPIV-3, HPIV-4의 네 종류로 나뉜다. HPIV-1과 2는 감기와 비슷한 증상을 일으키며, 크룹 역시 일으킬 수 있다. HPIV-3은 기관지염, 모세기관지염, 바이러스성 폐렴을 일으킨다. HPIV-4는 다른 종류들보다는 드문 경우지만 경미한 정도에서 심각한 정도의 기도 질병을 일으킨다.[7]
파라믹소바이러스는 다른 동물종에서도 질병을 일으키는데, 개에게 개 홍역을, 기각류에게 바다표범 디스템퍼를, 돌고래와 쇠돌고래과에게 cetacean morbillivirus 감염증을, 조류에게 뉴캐슬병을, 소에게 우역을 일으키는 바이러스들이 모두 여기에 속한다. 헤니파바이러스처럼 일부 파라믹소바이러스는 사람과 동물 모두를 감염시켜 인수공통감염병을 일으키기도 한다.
헤니파바이러스속의 헨드라바이러스, 니파바이러스가 오스트레일리아와 남부 아시아에서 사람과 가축에게 질병을 일으키고 있다. 두 바이러스 모두 전염성이 강하고, 매우 치명적이며, 많은 포유류 종을 감염시켜 치명적인 질병을 일으킬 잠재력이 있다. 아직 상용화된 백신이나 특별한 항바이러스 치료제가 없어 두 바이러스는 생물 안전도 4등급으로 지정되어 있다. 양 바이러스의 유전체 구조는 전형적인 파라믹소바이러스와 동일하다.[8]
지난 몇 십 년 동안, 파라믹소바이러스는 육지, 조류, 수생동물 등으로부터 발견되어 넓은 숙주범위와 엄청난 바이러스 유전적 다양성을 보여주었다. 분자생물학 기술이 발전하고 바이러스 감시 프로그램이 시행되면서 해당 집단들에게 바이러스가 발견되는 사례가 더 늘어나고 있다.[4]
![[3]](http://pathmicro.med.sc.edu/mhunt/MMR1.jpg){kind=link}
![[5]](http://web.archive.org/web/20060602030912/http://www.microbios.com.ar/microbios/imagenes/Paramyxovirus.gif){kind=link}