Espostoa és un gènere de cactus de la família de les cactòidies.
Haagespostoa és un gènere de cactus, híbrid natural entre Haageocereus i Espostoa. Fou descrit per Britton & Rose i publicat a The Cactaceae; descriptions and illustrations of plants of the cactus family 2: 60, f. 87–91. 1920.[1]
Espostoa és un gènere de cactus de la família de les cactòidies.
Haagespostoa és un gènere de cactus, híbrid natural entre Haageocereus i Espostoa. Fou descrit per Britton & Rose i publicat a The Cactaceae; descriptions and illustrations of plants of the cactus family 2: 60, f. 87–91. 1920.
Espostoa ist eine Pflanzengattung aus der Familie der Kakteengewächse (Cactaceae). Der botanische Name der Gattung ehrt den peruanischen Arzt und Botaniker Nicolas E. Esposto (1877–1942), der an der Escuela Nacional de Agricultura in Lima lehrte.[1]
Die baumähnlich oder strauchig wachsenden Arten der Gattung Espostoa verzweigen gewöhnlich von der Basis oder höher und erreichen Wuchshöhen von bis zu 4 Meter. Die aufrechten, zylindrischen oder säulenförmigen Triebe bestehen aus vielen, niedrigen Rippen. Die Areolen bringen Dornen und Haare hervor, die eine Art Gewebe über dem Trieb bilden. Von den Dornen sind einige kräftig, andere haarartig. Das seitliche Cephalium bildet sich aus mehreren reduzierten und umgebildeten Rippen.
Die manchmal kleinen, röhren- bis glockenförmigen Blüten sind rötlich bis weiß, entspringen dem Cephalium und öffnen sich für gewöhnlich in der Nacht. Der Blütenbecher und die kurze Blütenröhre sind mit kleinen spitzen Schuppen und Haaren besetzt. Dornen sind nicht vorhanden.
Die saftigen, kugel- bis eiförmigen Früchte sind grün bis rot, mehr oder weniger kahl oder mit kleinen Haarbüscheln besetzt. Der Blütenrest ist ausdauernd. Die ovalen- bis fast hutförmigen Samen sind matt braun.
Die Arten der Gattung Espostoa sind südlich des Äquators in Süd-Ecuador, Peru und Bolivien verbreitet.
Die Erstbeschreibung der Gattung wurde 1920 von Nathaniel Lord Britton und Joseph Nelson Rose vorgenommen.[2] Die Typusart der Gattung ist Espostoa lanata.
Die Gattung umfasst folgenden Arten:[3]
Synonyme der Gattung sind Binghamia Britton & Rose (1920), Pseudoespostoa Backeb. (1934) und Thrixanthocereus Backeb. (1937).[5]
Zur Gattung gehören die folgenden Arten:[6]
Synonyme der Gattung sind Binghamia Britton & Rose (1920, nom. illeg.), Pseudoespostoa Backeb. (1934), Thrixanthocereus Backeb. (1937) und Vatricania Backeb. (1950).[7]
Espostoa ist eine Pflanzengattung aus der Familie der Kakteengewächse (Cactaceae). Der botanische Name der Gattung ehrt den peruanischen Arzt und Botaniker Nicolas E. Esposto (1877–1942), der an der Escuela Nacional de Agricultura in Lima lehrte.
Espostoa is a genus of columnar cacti, comprising 16 species known from the Andes of southern Ecuador and Peru. It usually lives at an altitude of between 800m and 2500m. Its fruit is edible, sweet, and juicy. The genus is named after Nicolas E. Esposto, a renowned botanist from Lima.
These candle-like cacti are covered with spines and white hair. Only the older specimens can divide. In adulthood, a cephalium sometimes appears, similar to the Mexican genus Cephalocereus.
They were discovered by Alexander von Humboldt and Aimé Bonpland in the early nineteenth century.
They are appreciated for their decorative qualities due to their white fleece. They can be propagated by seed. For full development they must be planted in the ground. The cultivated specimens very rarely flourish.
Like all cacti, Espostoa requires a sunny location and well-drained soil. But in summer, it appreciates fertilizer and wetter conditions. In winter, it needs a rest, but the temperature must not drop below 12 °C.
The following genera or species have been included in this genus:
Espostoa is a genus of columnar cacti, comprising 16 species known from the Andes of southern Ecuador and Peru. It usually lives at an altitude of between 800m and 2500m. Its fruit is edible, sweet, and juicy. The genus is named after Nicolas E. Esposto, a renowned botanist from Lima.
Espostoa melanostele subsp. nana These candle-like cacti are covered with spines and white hair. Only the older specimens can divide. In adulthood, a cephalium sometimes appears, similar to the Mexican genus Cephalocereus.
They were discovered by Alexander von Humboldt and Aimé Bonpland in the early nineteenth century.
They are appreciated for their decorative qualities due to their white fleece. They can be propagated by seed. For full development they must be planted in the ground. The cultivated specimens very rarely flourish.
Like all cacti, Espostoa requires a sunny location and well-drained soil. But in summer, it appreciates fertilizer and wetter conditions. In winter, it needs a rest, but the temperature must not drop below 12 °C.
Espostoa es un género de cactus columnares, el cual incluye 16 especies cuyo hábitat abarca desde los Andes hasta el sur de Ecuador y Perú.
Este género se caracteriza por su cuerpo columnar y erecto, de piel de color verde, pudiendo alcanzar varios metros de altura, recubierto por vellosidad y espinas. Algunas de las especies, como E. lanata se caracterizan por estar literalmente envueltas por una densa lanosidad blanca.
Este tipo de cactus crece a partir de los 800 m, hasta aproximadamente 2500 m.
Las flores son nocturnas, normalmente blancas, brotan dentro de un pseudocephalium, a los lados de la parte superior del cuerpo del cactus, con pericarpo escamoso y tubo velludo.
Los frutos son bayas comestibles, dulces y jugosas donde están contenidas numerosas pequeñas semillas negras.
El género fue descrito por Britton & Rose y publicado en The Cactaceae; descriptions and illustrations of plants of the cactus family 2: 60, f. 87–91. 1920.[1]
Espostoa: nombre genérico fue nombrado en honor de Nicolas E. Esposto, botánico vinculado con el Colegio Nacional de Agricultura de Lima.
Se han incluido los siguientes géneros en Espostoa:
Espostoa es un género de cactus columnares, el cual incluye 16 especies cuyo hábitat abarca desde los Andes hasta el sur de Ecuador y Perú.
Villakaktukset (Espostoa) on eteläamerikkalainen 16 lajia käsittävä kaktuskasvisuku, jonka tieteellinen nimi kunnioittaa perulaista kasvitieteilijää nimeltään Nicolas E. Esposto. Villakaktukset ovat yöllä kukkivia pylväsmäisiä ja tiheäpiikkisiä, ja niiden kukat sijaitsevat lateraalisissa kefalioissa.[1]
Villakaktukset ovat puumaisia tai pensasmaisia, tavallisesti runsashaaraisia. Pystykasvuiset, pylväsmäiset ja runsasuurteiset varret voivat saavuttaa neljän metrin korkeuden. Areoleissa on lukuisia piikkejä ja pitkiä karvoja, jotka muodostavat verkkomaisen suojan varren ympärille. Piikeistä vain osa on kovia, loput karvamaisia. Kefaliot, joihin kukat kehittyvät, ovat varren sivulla lateraalisesti ja peittävät vartta usean uurteen levyisesti. Kukat ovat putkimaisia tai kellomaisia, punertavia tai valkoisia, toisinaan pieniä. Pohjusmalja on lyhyt ja pienten terävien suomujen ja karvojen peittämä, piikitön. Kehälehdet ovat lyhyitä, toisinaan kärjistään alaspäin kääntyneet. Hedelmä on pallomainen tai munamainen, mehevä, vihreä tai punainen ja sen pinnalla on toisinaan karvatupsuja. Kuihtuneita kehälehtiä on hedelmässä jäljellä. Siemenet ovat monenlaisia, soikeita tai melkein hattumaisia, ruskeita.[2]
Villakaktukset kasvavat Etelä-Amerikassa päiväntasaajan eteläpuolella Etelä-Ecuadorista Peruun ja Boliviaan ulottuvalla alueella.
Aikaisemmin lajeja on viety moniin eri sukuihin, ja suku kuvattiin tieteelle aikoinaan yksilajisena. Nyttemmin on sukuja yhdistelty ja näin on syntynyt 16-lajinen villakatusten suku, jolle eri tutkijoista koostuva The International Cactaceae Systematic Group (kansainvälinen kaktussystematiikan ryhmä) on antanut hyväksyntänsä.[3]
Anderson E. F. 2001: The Cactus Family. - Timber Press. Portland, Oregon. ISBN 0-88192-498-9
Villakaktukset (Espostoa) on eteläamerikkalainen 16 lajia käsittävä kaktuskasvisuku, jonka tieteellinen nimi kunnioittaa perulaista kasvitieteilijää nimeltään Nicolas E. Esposto. Villakaktukset ovat yöllä kukkivia pylväsmäisiä ja tiheäpiikkisiä, ja niiden kukat sijaitsevat lateraalisissa kefalioissa.
Espostoa est un genre de la famille des cactus composé de seize espèces. Il est dédié à Nicolas E. Esposto, botaniste péruvien de Lima.
Ce sont des cierges arbustifs ou arborescents couverts d'épines denses et portant souvent des poils ou des cheveux blancs. Seuls les spécimens âgés peuvent se ramifier. Ils sont parfois surnommés "vieil homme péruvien".
À l'état adulte, on voit parfois apparaître un céphalium comme chez le genre mexicain Cephalocereus.
On les trouve du Pérou à l'Équateur jusqu'à 2 400 m d'altitude. Ils prospèrent dans les vallées montagneuses sèches de climat semi-désertique.
Ils ont été découverts par Alexander von Humboldt et Aimé Bonpland au début du XIXe siècle.
Les Espostoa sont appréciés pour leurs qualités décoratives dues à leur toison blanche. Ils peuvent être reproduits par semis. Mais pour pleinement se développer, ils doivent être en pleine terre. Les spécimens cultivés ne fleurissent que très rarement (fleurs rose pâle).
Comme toutes les Cactaceae, Espostoa requiert des emplacements ensoleillés et les sols bien drainés. Mais en été, il apprécie des apports d'engrais et une terre humide. En hiver, il a besoin d'un repos, mais la température ne doit pas descendre en dessous de 12 °C.
Les genres ou espèces suivantes ont été inclus dans le genre Espostoa :
Espostoa est un genre de la famille des cactus composé de seize espèces. Il est dédié à Nicolas E. Esposto, botaniste péruvien de Lima.
Ce sont des cierges arbustifs ou arborescents couverts d'épines denses et portant souvent des poils ou des cheveux blancs. Seuls les spécimens âgés peuvent se ramifier. Ils sont parfois surnommés "vieil homme péruvien".
À l'état adulte, on voit parfois apparaître un céphalium comme chez le genre mexicain Cephalocereus.
On les trouve du Pérou à l'Équateur jusqu'à 2 400 m d'altitude. Ils prospèrent dans les vallées montagneuses sèches de climat semi-désertique.
Ils ont été découverts par Alexander von Humboldt et Aimé Bonpland au début du XIXe siècle.
Les Espostoa sont appréciés pour leurs qualités décoratives dues à leur toison blanche. Ils peuvent être reproduits par semis. Mais pour pleinement se développer, ils doivent être en pleine terre. Les spécimens cultivés ne fleurissent que très rarement (fleurs rose pâle).
Comme toutes les Cactaceae, Espostoa requiert des emplacements ensoleillés et les sols bien drainés. Mais en été, il apprécie des apports d'engrais et une terre humide. En hiver, il a besoin d'un repos, mais la température ne doit pas descendre en dessous de 12 °C.
Espostoa Britton & Rose è un genere di piante della famiglia delle Cactacee.[1]
Il nome del genere è un omaggio al botanico peruviano Nicolas Esposto.
Comprende le seguenti specie:[1]
Espostoa Britton & Rose è un genere di piante della famiglia delle Cactacee.
Il nome del genere è un omaggio al botanico peruviano Nicolas Esposto.
Stulpis, vilnastulpis (Espostoa) – kaktusinių (Cactaceae) šeimos augalų gentis, kuriai priklauso koloniškos išvaizdos kaktusai.
Paplitęs Ekvadore, Peru ir Bolivijoje.
Gentyje žinoma 16 rūšių:
ir kt.
Stulpis, vilnastulpis (Espostoa) – kaktusinių (Cactaceae) šeimos augalų gentis, kuriai priklauso koloniškos išvaizdos kaktusai.
Paplitęs Ekvadore, Peru ir Bolivijoje.
Gentyje žinoma 16 rūšių:
Uolinis stulpis (Espostoa blossfeldiorum) Espostoa calva Espostoa frutescens Espostoa guentheri Espostoa hylaea Espostoa lanata Espostoa lanianuligera Juodasis stulpis (Espostoa melanostele) Espostoa mirabilis Espostoa nana Espostoa ruficeps Espostoa senilisir kt.
Espostoa is een geslacht van cactussen. De soorten komen voor in zuidelijk Ecuador en Peru.
Multimedia w Wikimedia Commons Espostoa Britton & Rose – rodzaj sukulentów z rodziny kaktusowatych (Cactaceae). Gatunkiem typowym jest E. lanata (Kunth ) Britton & Rose[2]. Gatunki z tego rodzaju występują w Andach w południowym Ekwadorze i Peru.
Binghamia Britton & Rose, Pseudoespostoa Backeb., Thrixanthocereus Backeb., Vatricania Backeb[3][4].
Należy do rodziny kaktusowatych (Cactaceae) Juss., która jest jednym z kladów w obrębie rzędu goździkowców (Caryophyllales) i klasy roślin okrytonasiennych[1]. W obrębie kaktusowatych należy do plemienia Trichocereeae , podrodziny Cactoideae[5].
Gromada okrytonasienne (Magnoliophyta Cronquist), podgromada Magnoliophytina Frohne & U. Jensen ex Reveal, klasa Rosopsida Batsch, podklasa goździkowe (Caryophyllidae Takht.), nadrząd Caryophyllanae Takht., rząd goździkowce (Caryophyllales Perleb), podrząd Cactineae Bessey in C.K. Adams, rodzina kaktusowate (Cactaceae Juss.), rodzaj Espostoa Britton & Rose[6].
Espostoa Britton & Rose – rodzaj sukulentów z rodziny kaktusowatych (Cactaceae). Gatunkiem typowym jest E. lanata (Kunth ) Britton & Rose. Gatunki z tego rodzaju występują w Andach w południowym Ekwadorze i Peru.
Ullkaktussläktet (Espostoa) är ett suckulent växtsläkte inom familjen kaktusväxter.
Ullkaktussläktet är pelarväxande kaktusar och kan bli 3,6 meter höga. Från sidorna på huvudstammen grenar de sig till flera upprätta stammar. Dessa stammar är så tätt beväxta med hår och ull att de raka, rundade åsarna ofta är helt dolda. Stamdiametern kan med åren bli 10 centimeter, men sällan mer. Gamla stammar kan ha 20 till 30 åsar. De håriga eller väldigt ulliga areolerna sitter mycket tätt och kan ha upp till 12 fina radiära taggar. Dessa är vita eller benvita och 1,3-2,5 centimeter långa. Ofta finns det inga centrala taggar. Inte ens på plantor som är 10 år gamla, skulle det finnas sådana är de bara 2,5 centimeter långa och ibland av annan färg. På riktigt gamla exemplar kan centraltaggarna bli 7,5 cm långa. Ullkaktusar bildar äkta cephalium, i regel på ena sidan av stammen, och det är i samma areoler som blommorna utvecklas. Dessa är upp till 5 centimeter i diameter och något klockformade, är vita och slår ut på natten. Blompipen är täckt med fjäll och hår. Frukterna är något ovala, likadana på utsidan som blompipen, och cirka 4 centimeter långa.
Ullkaktussläktet hör hemma i Peru och södra Ecuador, där de växer på torra bergssluttningar, på höjder mellan 1000 och 2300 meter över havet.
Under åren har vissa ändringar skett inom taxonomin och dessa släkten ingår numera i släktet Espostoa:[1]
Ullkaktussläktet (Espostoa) är ett suckulent växtsläkte inom familjen kaktusväxter.
Рід названий на честь Ніколаса Еспосто (ісп. Nicolas Esposto) — перуанського ботаніка, який працював в Національній школі агрономії в Лімі.
Цей рід був описаний Бріттоном і Роузом у 1920 році.
Ареал Espostoa охоплює прикордонні з Перу райони Еквадору, північ і центр самого Перу, а віднесений недавно до роду Espostoa рід Vatricania виростає на півдні Болівії. Найчастіше еспостоа зустрічаються на крутих кам'янистих стінах річкових розпадків або на пологих схилах замкнутих гірських долин на висоті від 1000 до 2500 м над рівнем моря. Найчисленіша субпопуляція цих рослин розташована у верхів'ях річки Мараньйон, на висоті 1400–1600 м над рівнем моря.
Деревовидні рослини зі стовбоподібними стеблами, що з віком розгалужуються у вигляді канделябра, 2-7 м заввишки, зі штамбом 30-60 см в діаметрі і сірувато-зеленими бічними пагонами 5-15 см в діаметрі. Пагони вкриті густими тонкими білими волосками, які утворюють на верхівці інтенсивне шерстисте опушення. Серцевина стебел жорстка. Ребра — чилені (20-30) прямі, низькі і тупі. Оскільки близькорозташовані ареоли в еспостой густо опушені безліччю тонких і довгих волосків, у природі, порослі цими кактусами схили, здаються вкритими снігом.
Радіальні колючки (20-40) від світло-жовтих до червонуватих, тонкі, прямі, 0,5-1 см завдовжки. Центральні колючки (1-5) жовті, сірі, червоно-коричневі, жорсткі, шиловидні, 1-4 см завдовжки. На бічній поверхні стебел в зоні цвітіння утворюється односторонній псевдоцефалій, що складається з білих густих довгих шерстистих волосків. Квітки нічні, білі або рожеві, воронкоподібні, 4-5 см завдовжки і в діаметрі, з'являються у верхній частині бічного псевдоцефалія. Плоди — густо опушені, до 4 см завдовжки. Насіння — дрібне, чорне, матове.
Через обмеженість площ аматорських колекцій, для утримування в закритих приміщеннях придатні тільки молоді екземпляри цього роду, але через через щільне, біле опушення стебел, вони прикрашають будь-яку колекцію.
Еспостоа добре ростуть на відкритому сонячним променям місці, потребують свіжого повітря і помірного поливу. Непогано почуваються і в напівтіні. Субстрат для їх утримання має бути пухким, водопроникним, добре дренованим. Може бути складений з 40% рівних частин листової і дернової землі, до 40% гравійних складових, решта — наповнювачі з додаванням комкової глини і вапняних порід. Влітку поливають рослини помірно, взимку ж містять сухо при температурі 8-12 °C. Навесні еспостоа повільно виходять зі стану зимового спокою, тому надмірна вологість субстрату може привести до загнивання коренів.
Розмножуються ці рослини насінням або укоріненням бічних пагонів. Обидва способи не вимагають якихось специфічних технологій. Особливу цінність представляють кристатні форми рослин, які вирощують, прищепюючи на інші кактуси.
.jpg)
.jpg)
