Латинська назва роду (в буквальному перекладі «вошівник») пояснюється тим, що відваром деяких видів шолудивників в давнину виводили вошей та бліх у людей і тварин. Характерно, що й в інших слов'янських мовах ця назва має схоже значення, наприклад, болг. въшливче від «воша», пол. gnidosz від «гнида» та рос. мытник від дієслова «митися».
Стосовно української назви роду існує кілька версій. Згідно першої, ці рослини отримали таку назву тому, що їхні пірчасті листки розділені на численні дрібні сегменти і за поверхневого огляду справляють неохайне враження, наче їх обсіли попелиці, яких в давнину дорівнювали до «рослинних вошей». За другою версією, назва «шолудивник» в сенсі «нікчемний, огидний» надана тому, що худоба уникає їсти ці рослини через їх неприємний запах.
Усі представники роду належать до трав'янистих рослин заввишки до 1 м, яким притаманний напівпаразитичний спосіб життя. Корені шолудивників мають гаусторії, за допомогою яких вони чіпляються до коренів інших рослин і споживають воду і солі, які ті всмоктали із ґрунту. Стебла нечисленні, голі, прямі. Листки чергові, супротивні або зібрані в колотівки, нижні, як правило, черешкові, верхні — сидячі. Листкові пластинки зазвичай пірчасторозсічені, рідше — прості, зубчасті або, навіть, цілокраї.
Квітки розташовані в пазухах листків чи зібрані в суцвіття (китиці або колосся). Приквітки формою схожі на листки. Квітки двостатеві, зигоморфні, з подвійною оцвітиною пурпурового, фіолетового, рожевого, жовтого, білого кольору. Чашолистки зростаються у дзвоникувату чашечку. Віночок двогубий. Нижня губа розділена на три частки, верхня — на дві, які, зростаючись, утворюють своєрідний «каптур», який прикриває собою 4 тичинки. Тичинкові нитки голі або опушені, пиляки інколи загострені. Плід — багатонасінна коробочка. Насіння з сітчастою або ребристою поверхнею.
Деяким видам шолудивника притаманна токсичність, зумовлена наявністю в їх тканинах речовини аукубину.
Рослини морозостійкі, світлолюбні, загалом невибагливі до вологості ґрунту. Деякі види можуть зростати у посушливих місцинах, хоча не мають пристосувань для зберігання води. Це пояснюється їх напівпаразитичним способом життя, адже значну частину води шолудивники крадуть в інших рослин. Після зривання такі рослини дуже швидко в'януть.
Шолудивники належать до комахозапильних рослин, гірські види пристосовані до запилення бджолами і джмелями.
Центр видового розмаїття розташований у гірських районах на південному заході Китаю, де зростає 352 види, в тому числі 271 ендемічний. Інших представників роду можна знайти у помірних та холодних регіонах Європи, Середньої Азії, на островах Ґренландія, Ньюфаундленд, півострові Лабрадор. Лише один вид зростає у Південній Америці. У флорі України зареєстровано 16 видів.
Враховуючи великий процент ендеміків поміж представників цього роду, чимало шолудивників належать до рідкісних рослин і підлягають охороні. До Червоної книги України занесені 4 види: шолудивник королівський, лісовий, Едера, високий.
Переважна більшість шолудивників не мають господарського значення, навіть отруйні види, як правило, не завдають шкоди худобі, оскільки не утворюють значних за площею заростей. В давнину відваром шолудивника болотного виводили вошей, його також застосовували як кровоспинний та сечогінний засіб. Шолудивники Едера й королівській зрідка використовують як декоративні рослини, втім великого значення і популярності в садівництві вони не набули.