Трав'яниста рослина, що вільно плаває у поверхневому шарі води, плейстофіт. Корені відсутні. Стебла завдовжки 10-60 см, інколи можуть сягати 1,5 м. Листки кількаразово розсічені на ниткоподібно-лінійні частки, частина яких перетворена в повітряні ловчі пухирці, кількість яких на кожному з пагонів коливається від 80 до 200 штук.
Суцвіття — 3-12-квіткова китиця, піднесена над поверхнею води. Вісь суцвіття змієподібно вигнута та потоншується біля верхівки. Квітконіжки у 3-5 разів довші за приквітки. Віночок 12-18 мм завдовжки, жовтий з червоними смужками, двогубий. Верхня губа в 2-3 рази довша за випуклу нижню. Шпорка загострена, завдовжки 5-7,5 мм. Маточка з майже сидячою дволопатевою приймочкою складається з двох плодолистків. Тичинки вільні. Пилкові зерна сплющено-кулясті, в обрисі з полюса 12-15 лопатеві, з малопомітною текстурою. Плід — багатонасінна куляста коробочка завширшки 4 мм.
Подібно до інших представників роду ця рослина віддає перевагу стоячим або слабопроточним, чистим і добре прогрітим водоймам, але, на відміну від інших пухирників, полюбляє воду з високим вмістом мінеральних солей. Трапляється в ставках, меліоративних каналах, старицях, озерах, які живляться водою мінеральних джерел. До значень pH невибаглива — переносить як лужні, так і кислі показники. У передгір'ях підіймається до висоти 100–115 м над рівнем моря. Формує рослинні асоціації, в яких частка цього виду доходить до 20-80%.
Оскільки пухирник південний не має коренів, всмоктувати азотисті сполуки з ґрунту він не здатен. Їх нестачу він компенсує ловом дрібних безхребетних. Комахи та їх личинки, наближаючись до пухирців, засмоктуються всередину рухом води і утримуються за допомогою спеціальних клапанів, доки не будуть перетравлені ферментами.
Квітне у червні-липні, плодоносить у серпні-вересні. Розмножується переважно вегетативно, насіннєве розмноження рідкісне.
Первинний ареал охоплював Австралію та Північний острів Нової Зеландії, звідки цей вид поширився до теплих і помірних регіонів інших континентів. Наразі пухирник південний можна знайти в Китаї, на Японських островах, у Центральній та Південній Африці, а в Європі він розповсюджений по всіх узбережних ділянках, включно із Середземномор'ям, Атлантичним узбережжям, півднем Скандинавії, заходом європейської частини Росії.[4][5]
В Україні пухирник південний вперше описали на Закарпатті: у 1997 році в річці Латориця поблизу села Великі Геївці,[6] потім біля сел Драгиня і Дийда. В 2006 році дослідження озера Банське біля Косова виявило досить велику популяцію цього виду.[7] Є підстави вважати, що він може траплятися і в інших водоймах Прикарпаття. Водночас, попередні знахідки пухирника південного біля Львова і Києва не підтверджені.
На стан українських популяцій впливає лише безпосереднє знищення біотопів внаслідок спрямлення річищ, осушення, руйнування стариць, забруднення. Певну роль відіграє і незначна кількість водойм з відповідними гідрохімічними умовами. Вид занесений до Червоного списку Закарпаття[6] та Червоного списку судинних рослин Карпат,[8] охороняється в національному природному парку «Гуцульщина», заказниках «Став» та «Дідівський Міц». За межами України визнаний рідкісним в Швейцарії і Польщі.[9]
Господарського значення пухирник південний не має, але може застосовуватися як декоративна рослина.
