Very limited
Size: 46-50 mm. The upperside of the forewing has apical grey area (smaller or ± absent in female) enclosing orange colour, with a curved central black mark . The underside of the hindwing in male is yellow marbled grey-green, while in female just with yellow apex.
Sinai border
Narrow (South Europe, North Africa, Middle East)
Arid habitats below 1000 m.
Not Assessed (not resident in Egypt)
One generation per year.
1 record, in 1986
Vagrant
The subspecies in southern Jordan, Sinai and the Hedjaz is ssp. larseni Pittaway, which is isolated from the populations of the Dead Sea area and the Jordanian desert
April-June
Host-plants: Sinapis, Isatis.
La Zegris eupheme ye un lepidópteru ropalóceru de la familia Pieridae. (Esper, 1804). [1][2]
Atópase nel centru, sur y este d'España, árees montascoses de Marruecos, Turquía, Arabia Saudita, Irán, el Cáucasu, Ucrania, zones cercanes al Volga, sur de los Urales, Kazakstán y macizu del Altái.
N'España y en Marruecos, vive la subespecie meridionalis, que se distribúi de forma llocal en poblaciones bien separaes.[3][4]
Abonda en zones predreses, seques y con flores (sobremanera crucíferas), preferentemente en marxes de cultivos, cultivos abandonaos o oliverares.
La canesba aliméntase de Isatis tinctoria y Hirschfeldia incana.[3][5]
Tien una xeneración al añu. Los adultos vuelen ente marzu y mediaos de xunu, dependiendo de la llocalidá y l'altitú.[3][6] Envierna como pupa.[3]
http://www.lepiforum.de/lepiwiki.pl?Zegris_Eupheme Zegris eupheme La Zegris eupheme ye un lepidópteru ropalóceru de la familia Pieridae. (Esper, 1804).
L'aurora dels guarets (Zegris eupheme)[1] és un lepidòpter ropalòcer de la família Pieridae.
Es troba al centre, sud i est d'Espanya, àrees muntanyoses del Marroc,[2] Turquia, l'Aràbia Saudita, l'Iran, el Caucas, Ucraïna, zones properes al Volga, sud dels Urals, el Kazakhstan i el massís de l'Altai. A Espanya i al Marroc, hi viu la subespècie meridionalis, que es distribueix de forma local en poblacions molt separades.[3]
Prolifera en zones rocoses, seques i amb flors (sobretot crucíferes), preferentment en marges de cultius, cultius abandonats o oliverars. L'eruga s'alimenta d'Isatis tinctoria i Hirschfeldia incana.[3][2]
Fa una generació a l'any. Els adults volen entre març i mitjans de juny, depenent de la localitat i l'altitud.[3][2] Hiberna com a pupa.[3]
L'aurora dels guarets (Zegris eupheme) és un lepidòpter ropalòcer de la família Pieridae.
Zegris eupheme ist ein paläarktisch verbreiteter Schmetterling (Tagfalter) aus der Familie der Weißlinge (Pieridae).
Die Falter sind auf der Flügeloberseite größtenteils weiß gefärbt und besitzen auf den Vorderflügeln im Apikalbereich eine graue bis schwarze Beschuppung. Dort befindet sich auch ein nierenförmiger, orange gefärbter Fleck, der bei den Weibchen kleiner ausfallen oder auch fast fehlen kann. Auf der Vorderflügelober- und -unterseite befindet sich ein prominenter, schwarzer Diskoidalfleck, der länglich und annähernd c-förmig ist. Die Vorderflügelunterseite ist ansonsten ebenfalls fast gänzlich weiß und weist nur einen gelblich gefärbten Apex auf. Der orangene Fleck der Vorderflügelspitze kann auf die Unterseite durchscheinen. Auffälligstes Merkmal ist die hauptsächlich gelb gefärbte Hinterflügelunterseite. Diese ist zusätzlich mit einem variablen Muster feiner, grauer Beschuppung marmoriert. Die Bereiche zwischen diesem Muster können bis hin zu weiß aufgehellt sein und damit einige große helle Flecke bilden. Die Zeichnung der Hinterflügelunterseite scheint oft auch auf die Vorderflügel durch. Von Männchen ähnlicher Arten wie dem Gelben Aurorafalter (Anthocharis euphenoides), Anthocharis belia oder dem Östlichen Aurorafalter (Anthocharis damone), kann die Art durch die größere Flügelspannweite von 46 bis 51 mm und durch die weiße, mit kleinerer orangefarbener Zeichnung versehene Oberseite der Vorderflügel unterschieden werden. Die Weibchen der Aurorafalter hingegen besitzen entweder keine oder eine deutlich größere orange Zeichnung auf den Vorderflügeln und sind ebenfalls kleiner. Die nahe verwandte Art Zegris pyrothoe, deren Verbreitungsgebiet sich in Südrussland und Kasachstan mit dem von Zegris eupheme überschneidet, besitzt weiß-grün und nicht gelb marmorierte Hinterflügelunterseiten.
Nach Back 2012 werden die Populationen in Spanien und Marokko aufgrund ausreichend hoher Basenunterschiede und der geographischen Isolierung als eigene Art Zegris meridionalis mit der Unterart Zegris meridionalis maroccana aufgefasst. Diese Aufspaltung ist jedoch umstritten.[2][3]
Zegris eupheme hat ein deutlich zweigeteiltes Verbreitungsgebiet mit den westlichsten Populationen im südlichen Spanien und Marokko. Der östliche Teil des Verbreitungsgebietes reicht von der Zentraltürkei über Syrien, Jordanien und Saudi-Arabien im Süden und der östlichen Ukraine, Russland, Kasachstan und dem Kaukasus im Norden bis zum Altai und dem Südural.[1][4]
Die Art bewohnt Steppen und Halbwüsten. Habitate bilden vor allem trockene, mit Blüten und Gras bestandene, meist steinige Stellen mit Vorkommen der Raupenfutterpflanzen. Vielfach auf nicht mehr bewirtschaftetem Kulturland wie verbrachte Obstplantagen oder Olivenhaine.[4] Es werden Höhenlagen von 500 bis zu 2750 m besiedelt. Dabei sind die Populationen in den Gebirgen vor allem diese im hohen Atlas (Vorkommen bis 2750 m) und im Transkaukasus, dem Binnenland der Türkei und im Iran (Vorkommen bis 2500 m).[1] In den Hochlagen der Gebirge werden zuweilen auch feuchtere und vegetationsreichere Wiesen besiedelt. In der Ukraine und in Südrussland hingegen ist die Art im niedrigen Bergland verbreitet und steigt dort selten über 1000 m.[2] Auch in Spanien werden nur Höhenlagen von bis zu 1400 m erreicht.[1]
Die Flugzeit beginnt in sehr warmen Gebieten wie Israel, Jordanien und Saudi-Arabien, sowie in den tieferen Lagen des Verbreitungsgebiets bereits Ende März, ansonsten etwa Anfang April und dauert bis Ende Mai. In den höheren Lagen des Verbreitungsgebiets kann der Beginn der Flugzeit bis Ende Mai und das Ende bis Anfang August hinausgezögert werden.[1][2]
Als Raupennahrung dienen verschiedene Kreuzblütler (Brassicaceae). Im Verbreitungsgebiet von Spanien und Marokko sind die Hauptfutterpflanzen der Färberwaid (Isatis tinctoria) und Grausenf (Hirschfeldia incana). Für die östlichen Verbreitungsgebiete sind diese vor allem Senfe (Sinapis), Rettiche (Raphanus), Kressen (Lepidium) etwa Lepidium vesicarium, Rauken (Sisymbrium) und Camelina laxa, mit Ausnahme von Z.e. larseni, bei der die Raupen an Erucaria boveana leben.[1][2] Die Falter legen die Eier meist einzeln an die Blütenknospen. Die Verpuppung erfolgt nicht frei an Pflanzenstängeln, wie für Weißlinge üblich, sondern in einem Gespinst am Boden. Die Puppe überwintert.[2]
Zegris eupheme ist ein paläarktisch verbreiteter Schmetterling (Tagfalter) aus der Familie der Weißlinge (Pieridae).
The sooty orange tip (Zegris eupheme) is a Palearctic Pieridae butterfly that has a range that extends through southern Europe, southwest Europe, northern Africa, East Kazakhstan and Asia Minor. Global warming currently seems to be extending its range to the north. The habitat consists of open flowery grasslands amongst hills.
The wingspan is 46–50 mm (1.8–2.0 in).[2] Adults have yellow undersides and a patch of orange. They have distinctive grey-black forewing tips. Adults are on wing from mid-March to mid-June in one generation per year.[3]
The larvae feed on Sinapis incana, Raphanus, Sisymbrium polymorphum and Camelina laxa.
In Morocco, the species is particularly associated with woad (Isatis tinctoria), and is found at mid and high elevations in the Middle and High Atlas Mountains. Larvae are often found on the same individual host plant as caterpillars of Euchloe, Pieris rapae and Pieris brassicae. Compared to these other pierines, Z. eupheme is associated with very stable environments.
Zegris eupheme from south-eastern Russia, Armenia and the Alatau, is above white with dark apex to the forewing, bearing an orange-red spot, the black median spot of the forewing being halfmoon shaped. The orange spot is usually smaller in the female, being sometimes absent. The underside white, the forewing having a yellow apex and a black median spot, the hindwing being greenish yellow, with white spots. Specimens in which these spots are prevalent belong to ab. tschudica H.-Sch. [synonym of Z. e. erothoe] — menestho Mén. from Asia Minor and Western Kurdistan has the underside of the hindwing more yellow, being also somewhat larger. — meridionalis Led. [stat. nov. Zegris meridionalis meridionalis Lederer, 1852] from central and southern Spain, is still larger, the almost uniformly yellow underside of the hindwing having grey-greenish markings. Larva thick, cylindrical, densely hairy. Pupa stout, with in a dense cocoon, in which one finds, however, still a remnant of the thread characteristic for pupae of Pierids.[4]
In Armenia the species inhabits dry grasslands including semi-deserts, and arid steppes, as well as juniper woodlands, and tragacanth steppe areas, which are replacing forest on the eroded slopes. Elevation range occupied by the species is from 400 to 2000 m a.s.l.[6]
The sooty orange tip (Zegris eupheme) is a Palearctic Pieridae butterfly that has a range that extends through southern Europe, southwest Europe, northern Africa, East Kazakhstan and Asia Minor. Global warming currently seems to be extending its range to the north. The habitat consists of open flowery grasslands amongst hills.
The wingspan is 46–50 mm (1.8–2.0 in). Adults have yellow undersides and a patch of orange. They have distinctive grey-black forewing tips. Adults are on wing from mid-March to mid-June in one generation per year.
The larvae feed on Sinapis incana, Raphanus, Sisymbrium polymorphum and Camelina laxa.
In Morocco, the species is particularly associated with woad (Isatis tinctoria), and is found at mid and high elevations in the Middle and High Atlas Mountains. Larvae are often found on the same individual host plant as caterpillars of Euchloe, Pieris rapae and Pieris brassicae. Compared to these other pierines, Z. eupheme is associated with very stable environments.
Zegris eupheme es un lepidóptero ropalócero de la familia Pieridae.[1][2]
Se encuentra en el centro, sur y este de España, áreas montañosas de Marruecos, Turquía, Arabia Saudí, Irán, el Cáucaso, Ucrania, zonas cercanas al Volga, sur de los Urales, Kazajistán y macizo de Altái.[3][4]
En España y en Marruecos vive la subespecie meridionalis, que se distribuye de forma local en poblaciones muy separadas.[5]
Prolifera en zonas rocosas, secas y con flores (sobre todo crucíferas), preferentemente en márgenes de cultivos, cultivos abandonados u olivares.
La oruga se alimenta de Isatis tinctoria y Hirschfeldia incana.[5][3]
Tiene una generación al año. Los adultos vuelan entre marzo y mediados de junio, dependiendo de la localidad y la altitud.[5][3] Hiberna como pupa.[5]
Zegris eupheme es un lepidóptero ropalócero de la familia Pieridae.
Zegris eupheme
La Piéride du raifort ou Aurore d'Esper (Zegris eupheme) est une espèce de lépidoptères (papillons) de la famille des Pieridae, de la sous-famille des Pierinae et du genre Zegris.
Zegris eupheme a été nommé par Eugen Johann Christoph Esper en 1804.
La Piéride du raifort ou Aurore d'Esper se nomme Sooty Orange Tip en anglais et Zuidelijk oranjetipje en néerlandais.
Zegris eupheme eupheme (Esper, 1804) sud de la Russie
Selon certaines sources Zegris eupheme maroccana et Zegris eupheme meridionalis seraient synonymes[3].
La piéride du raifort est un papillon blanc dont l'apex des ailes antérieures noir est marqué d'une tache orange visible aussi au recto, parfois réduite chez la femelle. Les ailes postérieures sont marbrées de vert et ces marques sont intenses sur le revers.
Les œufs donnent des chenilles jaunes à anneaux gris pointillés de noir puis des chrysalides.
Les adultes volent à partir de mars, en une seule génération annuelle[4].
L'espèce hiverne dans sa chrysalide, au stade nymphal[4].
Les plantes hôtes de sa chenille sont Sinapis incana, Sisymbrium polymorphum, Camelina laxa et pour Zegris eupheme maroccana Isatis tinctoria et Sinapis incana[3].
L'Aurore d'Esper est présente en Espagne, en Afrique du Nord (Maroc, Algérie, Tunisie), en Asie mineure et jusqu'en Iran, au Turkestan et dans le sud de la Russie sous forme de colonies isolées[3].
Elle est inféodée aux pentes caillouteuses.
Pas de statut de protection particulier.
L'espèce figure sur une émission de Russie de 1986[5] La sous-espèce Zegris eupheme uarda figure sur une émission d'Israël de 1965 (valeur faciale : 0,12 l).
Zegris eupheme
La Piéride du raifort ou Aurore d'Esper (Zegris eupheme) est une espèce de lépidoptères (papillons) de la famille des Pieridae, de la sous-famille des Pierinae et du genre Zegris.
Het zuidelijk oranjetipje (Zegris eupheme) is een dagvlinder uit de familie Pieridae, de witjes. De soort komt voor Marokko en Spanje en van Klein-Azië tot Iran. De spanwijdte bedraagt 40 tot 48 millimeter. Hij vliegt op een hoogte van 0 tot 1000 à 1400 meter.
De waardplanten komen uit de kruisbloemenfamilie, met name uit de geslachten Biscutella, Sinapis, Raphanus en Sisymbrium.
De vliegtijd is van april tot en met juni, in één generatie. De pop overwintert.
Het zuidelijk oranjetipje (Zegris eupheme) is een dagvlinder uit de familie Pieridae, de witjes. De soort komt voor Marokko en Spanje en van Klein-Azië tot Iran. De spanwijdte bedraagt 40 tot 48 millimeter. Hij vliegt op een hoogte van 0 tot 1000 à 1400 meter.
De waardplanten komen uit de kruisbloemenfamilie, met name uit de geslachten Biscutella, Sinapis, Raphanus en Sisymbrium.
De vliegtijd is van april tot en met juni, in één generatie. De pop overwintert.
Zegris eupheme er en dagaktiv sommerfugl i gruppen hvitvinger.
Zegris eupheme finnes i Spania, helt sør i Europa, Marokko i Nord-Afrika og i Midtøsten til Iran.
Sommerfuglene skiller seg fra de fleste andre insektene ved at munnen ikke har kjever og lepper, men en lang sugesnabel (proboscis) mellom palpene. Den er rullet opp i en spiral, mellom palpene, under hodet, når den ikke er i bruk. Antennene er trådformet og består av sylindriske ganske like ledd. Antenneklubben er flat eller skålformet slik som hos alle dagsommerfuglene. På beina finnes også sanseorgan som gir informasjon om hva sommerfuglen sitter på. Hunner bruker disse sansene for å finne riktig næringsplante, hvor den kan legge sine egg. Kroppen har et ytre skjelett (hudplater) som holder de bløte indre organer på plass. Det ytre hudskjelettet er bygd opp for det meste av kitin.
Bakkroppens indre organer består av fordøyelsesorganer, forplantningsorganer og åndedrett. Åndedrettet hos sommerfugler foregår ikke ved lunger, men ved at luft hentes inn og ut av kroppen gjennom små hull i hudskjelettet (spirakler). I kroppen er det et svært finmasket system av trakéer som leder oksygenet til kroppens vitale deler. En blodvæske som sirkulerer i kroppen, pumpes rundt av et avlangt rørformet hjerte. Brystpartiet består for det meste av vingenes muskulatur. Sanseorganer, for syn, smak og lukt er stort sett plassert i hodet. Nervesystemet består av en bukmarg med to nervestrenger og én nerveknute (ganglion) i hvert kroppssegment. Den første nerveknuten, som ligger foran munnåpningen, er spesielt stor og omtales som hjerne.
Larven har generelt tykk hud og er ganske hardføre. Hodet, brystet og bakkroppen er sammenvokst uten noen oppdeling.
Larvens hode består av en hard hodekapsel med noen punktøyne. Under øynene er det noe små antenner larven bruker til å finne riktig føde. Like bak hodet er bryststykket, som består av tre sammenvokste ledd, Bryststykket har tre par bein. Lengre bak har larvene noen vorteføtter, som ikke er egentlige bein, men utvekster larven kan bruke til å holde seg fast. Lengst bak har den en analfot. Larvens bakkropp består nesten bare av fordøyelsessystemet. Dette er ganske kort og mye av maten larven spiser passerer før all næringen er tatt opp. Avføringen kommer ut som små kuler helt bakerst på kroppen.
Larvene ånder gjennom traké-åpninger i hudskjelettet (spirakler), langs kroppens sider.
Puppen er plassert stående eller oppreist, og er festet i anal-enden mot underlaget. Den holdes oppe ved et magebelte av spinntråder. Den har én spiss i hodeenden, ikke to som hos svalestjerter.
Om natten og i overskyet vær hviler sommerfuglen. Vingene holdes sammenlagt opp og ut fra kroppen, noe som gir sommerfuglen en viss kamuflasje og beskyttelse. De voksne lever av nektar de suger opp fra blomstene på ulike planter (urter). Sugesnabelen, på hodets underside, gir sommerfuglen mulighet til å nå inn i dype blomster for å suge til seg nektar. Sugesnabelen gjør at sommerfugler er avhengig av flytende føde.
Parringen skjer ved sammenkobling mellom de to kjønnene. Eggene legges direkte på næringsplanten.
Larven er radikalt forskjellige fra de voksne, både i levevis og i kroppsbygning. Den lever som plantespiser på planter i slektene Raphanus, Camelina, Sisymbrium og Sinapis.
Larvens kroppstemperatur er mellom 35 og 38 grader C°. Ved lavere temperatur blir larven inaktiv. Derfor krever larver hos dagsommerfugler gjerne sollys for å være aktive. Om det blir for varmt, regulerer larven temperaturen ved å oppsøke skygge.
Zegris eupheme tilhører gruppen av insekter med fullstendig forvandling (holometabole insekter), som gjennomgår en metamorfose i løpet av utviklingen. Mellom larvestadiet og det voksne stadiet er et puppestadium, en hvileperiode, der sommerfuglens indre og ytre organer endres. Larvens bøyelige og myke kropp omdannes til en puppe med et hardt skall. Når skallet er hardt begynner omdanningen fra larve til den voksne (imago) sommerfuglen. De indre organer brytes i varierende grad ned til en cellemasse. En omorganisering skjer og dyret bygges opp igjen.
Zegris eupheme er en dagaktiv sommerfugl i gruppen hvitvinger.
Zegris eupheme finnes i Spania, helt sør i Europa, Marokko i Nord-Afrika og i Midtøsten til Iran.
A Zegris eupheme é uma borboleta paleartica pieridae que tem um alcance que se estende pelo sul da Europa, sudoeste da Europa, norte de África, no leste do Cazaquistão e na Ásia Menor. O aquecimento Global, actualmente, parece estar ampliando a sua área de habitat em direcção a norte. O habitat consiste em campos abertos floridos entre colinas.
As larvas alimentam-se de Sinapis incana, Raphanus, Sisymbrium polymorphum e Camelina laxa.
Na Arménia a espécie habita campos secos, incluindo semi-desertos e regiões áridas composta por estepes, bem como florestas. Ocupa uma faixa de elevação entre os 400 e os 2000 metros.[2]
A Zegris eupheme é uma borboleta paleartica pieridae que tem um alcance que se estende pelo sul da Europa, sudoeste da Europa, norte de África, no leste do Cazaquistão e na Ásia Menor. O aquecimento Global, actualmente, parece estar ampliando a sua área de habitat em direcção a norte. O habitat consiste em campos abertos floridos entre colinas.
As larvas alimentam-se de Sinapis incana, Raphanus, Sisymbrium polymorphum e Camelina laxa.
Розмах крил — 40-49 мм. Загальний фон забарвлення крил — білий. Мають характерну сіру з оранжевою серединою пляму на вершині досить гострих передніх крил, у самиць ця оранжева пляма може бути невиразною, або зовсім заміщеною сірим кольором. Задні крила з невиразним зеленувато-жовтувато-сірим візерунком — блідим відбитком малюнка нижньої сторони крила.
Поширення: південно-західна Європа (Португалія, Іспанія), Північна Африка (Марокко), Мала Азія, південний схід Європи, Кавказ, Закавказзя, Казахстан. В Україні ще в 20 — 30-х роках заходив у лісостепову зону. Нині зустрічається дуже рідко на півдні Херсонської та Миколаївської області і в Криму.
Чисельність переважно незначна; подекуди (наприклад, уздовж шляхів біля БЗ «Асканія-Нова») кількість метеликів у пік льоту може досягати до 10 особин на 1 га.
Живе у степах, іноді — вздовж шляхів і зрошувальних каналів. Дає 1 генерацію на рік. Літ метеликів триває з середини квітня до травня, можливі міграції. Самки відкладають яйця на квіткові бруньки деяких хрестоцвітих. Гусінь з'являється через 5-8 діб, розвивається 17-40 діб, перетворюючись у кінці червня на лялечок, які зимують на своїх кормових рослинах (жовтушнику). Лялечка вивозиться з сіном або гине під час осінніх чи весняних випалювань. Зникає через розорювання степів, викошування і випалювання трав та випасання худоби.
Метелик занесений до Червоної книги України. Охороняється у біосферних заповідниках: Асканія-Нова та Чорноморському, і в Казантипському природному заповіднику. У місцях перебування зокрема у Білозерському районі Херсонської області доцільно створити територію природно-заповідного фонду, де слід запезпечити заборону випасання худоби, випалювання та викошування трав.
Zegris eupheme là một loài bướm trong họ Pieridae.
Bài viết liên quan đến họ bướm Pieridae này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn.
Степи Южной Украины и России, Северный и Восточный Казахстан, Западный Алтай, Марокко, Южная Испания, Турция, Саудовская Аравия, Иран, Закавказье, Кавказ[1].
Встречается местами в степях Украины и в Крыму, а также на юге европейской части России, где сохранился только лишь изолированным участкам в степной зоне. В Среднем и Нижнем Поволжье встречается локально. На Кавказе известен из окрестностей Новороссийска на черноморском побережье и Внутреннего Дагестана[1].
Вид населяет степи разных типов и антропогенные стации. В южной части своего ареала вид преимущественно является приуроченным к сухим злаково-разнотравным степям с различными крестоцветными — Резуха, горчица, Желтушник, а в северной части ареала — к степям с меловыми обнажениями. В Западном Казахстане также встречается в полупустынях и степях разных типов. На Кавказе встречается на каменистых южных склонах гор. В горах встречается до 1500 м н.у.м[11][1].
Развивается в одном поколении. Лёт бабочек наблюдается в конце апреля — мае. Бабочки питаются на цветущих крестоцветных, бобовых. Присаживаясь на соцветие, бабочки обычно наполовину раскрывают крылья, подставляя их солнцу, при этом задние крылья сильно подтягивают к передним. В наиболее жаркое время дня бабочки быстро летают в поисках цветущих растений, ночуют на цветах. В брачном полете самец атакуют самку сверху, принуждая её сесть[1].
Яйца откладывают самкой поштучно на бутоны крестоцветных растений. Гусеница серого цвета, с чёрными пятнами различного размера и желтоватыми полосками между сегментами тела. Голова желтоватая. Тело гусеницы покрыто светлыми волосками. Кормовые растения гусениц — вайда красильная (Isatis tinctoria), вайда широкоплодная (Isatis latisiliqua)[11], горчица (Sinapis sp.), гулявник (Sisymbrium spp.). Окукливаются гусеницы на стеблях растений в просторном коконе. Зимует куколка[1].
Вид находится под охраной на Украине, где ему присвоена 1 категория в Красной книги Украины. Был занесен в Красную книгу СССР (1984) и охраняется в нескольких заповедниках на территории России[1].
Zegris eupheme eupheme Zegris eupheme dyala Peile, 1921 (Иран) Zegris eupheme tigris Riley, 1921 (Иран) Zegris eupheme maroccana Bernardi, 1950 (Марокко, Испания) Zegris eupheme larseni Pittaway, 1986 (Саудовская Аравия) Zegris eupheme menestho (Menetries, 1932) Zegris eupheme meridionalis (Lederer, 1852) Zegris eupheme sulfurea (Bang Haas, 1927) Zegris eupheme uarda (Hemming, 1929) (Израиль и Иордания) Zegris eupheme tigris (Riley, 1921)
