Лангусти (Achelata) — інфраряд морських десятиногих ракоподібних. На відміну від інших ракоподібних ці великі тварини не мають клешень.
Лангусти видають голосні звуки, що відлякують ворогів. У лангуста звук народжується тоді, коли задні антени шкребуть по панциру. Лангусти часто лякають цим звуком риб, і ті відпускають свою здобич, а рак підбирає її. Ці раки мають довжину до 60 см, різні їхні види поширені як біля європейських берегів, так і в тропіках. Населяють і моря, і океани.
Лангусти — найбільші представники загону десятиногих раків, добре відомі людям. Величезну кількість їх щороку видобувають і розводять на спеціальних морських фермах. У природі ці гігантські, але позбавлені клешнів морські раки населяють прибережні зони тропічних морів. Зовні лангусти здаються збільшеною копією наших річкових раків. Панцири їх забарвлені у коричневі тони з чорно-синьої або фіолетово-червоною обробкою.
Живе лангуст на скелястих ділянках дна. Незважаючи на значні розміри до півметра і міцні «лицарські обладунки» лангусти практично беззахисні і змушені вести відокремлений спосіб життя, ховаючись серед скель, під камінням, серед коралів і заростей підводних рослин. Представники більшості видів лангустів залишаються такими відлюдниками все життя і тільки в період розмноження стають товариськими.
Яйця лангуста прикріплюються до живота самки, де вони залишаються кілька місяців, перш ніж з них вилупляться личинки. Від народження личинки лангустів, плоскі і широкі, мають відростки, що слугують їм для плавання у відкритому морі. Вони змішуються з планктоном і розсіюються в морському просторі. Це єдиний період в їх житті, коли вони плавають у відкритому морі. Пройшовши всі стадії розвитку (всього у лангустів їх 10), личинки беруть остаточний вигляд; вони залишаються на дні, де будуть рости, періодично линяючи. На першому році життя він линяє разів десять.
У житті лангустів є одна загадкова подія, яка відбувається взимку. Тоді всі укриття на піщаних мілинах раптом виявляються заповненими лангустами. Зазвичай такі нетовариські, вони сидять пліч-о-пліч у своїх тісних притулках. Щоночі їх стає дедалі більше і більше. Звідки вони приходять, як знаходять один одного в океанських просторах, і що змушує їх збиратися в неймовірній кількості на порівняно невеликій площі, поки невідомо. І ось коли вибухає перший зимовий ураган, на морському дні збудження лангустів досягає межі. І тоді один найнетерплячіший лангуст раптом кладе свої довгі вуса на спину іншому і, спираючись на нього передньої парою лап, вирушає з ним в дорогу. У свою чергу, за нього чіпляється третій лангуст. Ланцюжок зазвичай буває настільки великим, що ватажок рідко чекає, коли до них приєднаються інші, і відразу ж починає свою подорож. Супутники з'являться пізніше. Коли процесія проходить повз сусіднього укриття, з нього випливають лангусти, і ланцюжок поступово зростає. Куди ж вирушають лангусти? Тварини зберігають свої таємниці. Зібравшись на мілководді, недалеко від берега, ланцюжки прямують в океан, поступово спускаючись, усе нижче й нижче, поки не сховаються в глибинах, недоступних для людини. За добу, зрідка роблячи короткі зупинки для відпочинку, тварини проходять по морському дну близько дванадцяти кілометрів. Кілька діб триває хода, доки останній ланцюжок не ховається в пучині океану. Навіщо вони йдуть туди, що роблять там, на дні океану, чим закінчується їх похід — поки це все таємниця.
Це незавершена стаття з карцинології.
