Els mol·licuts (Mollicutes) són un grup inusual d'eubacteris que es distingeixen perquè manquen de parets cel·lulars. Són anomenats comunament micoplasmes i són paràsits primaris de diferents animals i plantes on romanen vivint dins de cèl·lules hoste. Són uns microorganismes molt petits. Solen tenir una mida de 0,2-0,3 μm i una forma variada encara que la majoria té esterols que fan que la membrana de la cèl·lula sigui una mica més rígida del normal. Moltes són capaces de desplaçar-se mitjançant el métode de lliscament. La classe dels mol·licuts inclou el Fitoplasma i el Espiroplasma que són patògens de les plantes associades a insectes vectors. Tant el fitoplasma con l'espiroplasma són els procariotes més petits degut a l'absència de paret cel·lular. L'inusual gènere Spiroplasma és helicoïdal i es mou retorcent-se.
En addició a una estructura simplificada, el Mollicut també presenta un genoma simplificat. Per exemple, el Mycoplasma genitalium té un genoma amb un total de 580.000 parells de gens, un dels més petits que s'han arribat a seqüenciar. Encara que han estat proposats com els bacteris més primitius ara sembla que s'han desenvolupat a partir dels Firmicuts Gram positius, quedant així classificats amb ells.
Poques espècies de mol·licuts produeixen malalties en els éssers humans. Ho fan introduint-se en les cèl·lules dels tractes respiratori i urogenital. Aquestes inclouen certes espècies de micoplasmes, Ureaplasma i Erisipelothrix (que causa la febre erisipel·la).
Mollicutes je třída bakterií z kmene Firmicutes. Patří k ní druhy, které postrádají peptidoglykanovou buněčnou stěnu. Někdy je třída vyřazována do samostatného kmene Tenericutes.[1]
K zástupcům patří fytoplazmy a spiroplazmy, které způsobují bakteriální onemocnění rostlin. Patří k nejmenším prokaryotickým organismům. Souhrnně se jim často říká mykoplazmy. Jedinci jsou velmi malí, většinou 0,2-0,3 μm a liší se tvarem. Mnozí se mohou pohybovat (klouzavý pohyb, „gliding“). Mimo drobnou velikost mají také malé genomy, například Mycoplasma genitalium má jen 580 000 párů bází. Dnes víme, že se vyvinuly z grampozitivních bakterií s buněčnou stěnou (Firmicutes).
Některé Mollicutes způsobují onemocnění, zejména v dýchací a urogenitální soustavě. K nim patří některé druhy rodů Mycoplasma, Ureaplasma a podobně:
Základní charakteristika rodů mykoplasmat[2] Rod Cholesterol Hostitel Další vlastnosti Mycoplasma pos. Živočichové Mnoho patogenních druhů. Optimální pH 7,5. Průměrná velikost mikrokolonií 0,1-0,6 mm Ureaplasma pos. Živočichové Několik patogenních druhů. Optimální pH 6,0. Produkují močovinu. Průměrná velikost mikrokolonií 0,01-0,05 mm Acholeplasma neg. Živočichové, půda, voda Většinou saprofytické, ojediněle i patogenní druhy. Průměrná velikost mikrokolonií 0,1-1,0 mm Spiroplasma pos. Rostliny, hmyz Některé druhy patogenní Anaeroplasma v Živočichové Komensálové. Anaerobní růst Thermoplasma neg. Kyselá teplá vodní zřídla Saprofyté. Optimální růst při teplotě 59 °C a pH 1-2pos. = pro růst vyžaduje přítomnost cholesterolu, neg. = pro růst nevyžaduje cholesterol, v = požadavek na přítomnost cholesterolu je variabilní
V tomto článku byl použit překlad textu z článku Mollicutes na anglické Wikipedii.
Mollicutes je třída bakterií z kmene Firmicutes. Patří k ní druhy, které postrádají peptidoglykanovou buněčnou stěnu. Někdy je třída vyřazována do samostatného kmene Tenericutes.
Mollicutes (lat. mollis = „weich“, cutis = „Haut“, die Weichhäutigen) bezeichnet eine Gruppe zellwandloser Bakterien, die als eigene Klasse zunächst dem Stamm (Phylum) der meist grampositiven Firmicutes zugeordnet wurden. Später wurden sie – basierend auf 16S-rRNA-Analysen – als eigener Stamm Tenericutes (mit den Mollicutes als einziger Klasse) abgetrennt (vgl. Systematik der Bakterien). Die Tenericutes (mit den Mollicutes) sind wegen des Fehlens einer Zellwand (kein Peptidoglycan) gramnegativ. Nach Genomvergleichen wurden die Mollicutes jüngst aber wieder den Firmicutes zugeteilt.[1]
Mollicutes gehören zu den kleinsten bekannten Organismen, viele leben parasitisch von anderen Zellen. Die winzigen (0,2–0,3 µm) Bakterien sitzen dabei auf oder in ihren Wirtszellen und entnehmen diesen viele der Verbindungen, die sie zum Leben benötigen. Das Genom der Mollicutes ist sehr klein und lässt zahlreiche Gene für die Synthese lebenswichtiger Moleküle (etwa Aminosäuren) vermissen. Dies beruht – genau wie das Fehlen einer Zellwand – auf der Anpassung an die parasitische Lebensweise.
Besonders in der Familie der Mycoplasmataceae (zur Ordnung der Mycoplasmatales gehörend, vgl. unten, Kapitel Systematik) findet man Krankheitserreger. Bis heute sind 210 Arten beschrieben worden, darunter auch Erreger von Pflanzenkrankheiten.[1]
Umgangssprachlich werden die Mollicutes als „Mykoplasmen“ (sing. Mykoplasma) bezeichnet, was immer wieder für Verwirrung sorgt.
Vertreter der Mollicutes sind in Forschungslabors gefürchtete Kontaminanten von Zellkulturen, weil sie aufgrund ihrer geringen Größe und flexiblen Zellstruktur bakteriendichte Filter passieren können. Durchschnittlich 30 % aller Zellkulturen sollen Mykoplasmen enthalten.[2] Die häufigsten Kontaminanten sind Mycoplasma hyoorhinis, M. arginii, M. orale und Acholeplasma laidlawaii. Die Mykoplasmen können physiologische und morphologische Parameter der infizierten Zellen verändern und so die Ergebnisse verschiedener Experimente beeinflussen. Zellkulturen müssen deshalb regelmäßig auf Kontamination untersucht werden.
Die Klasse der Mollicutes enthält die Ordnungen (Stand Oktober 2019)[3]:
Die Ordnung der Mycoplasmatales enthält nur eine Familie, die Mycoplasmataceae, u. a. mit der bekannten Gattung Mycoplasma.
Die zellwandlosen Mollicutes (Mykoplasmen) sind vielgestaltig (pleomorph), oft bläschenförmig. Kolonien auf festem Nährboden zeigen eine charakteristische Spiegeleiform.
Die Mollicutes (Mykoplasmen), früher PPLO (pleuropneumonia-like organisms) genannt, vermehren sich nicht durch Zweiteilung (binary fission), sondern durch einen Knospungsmechanismus, wie durch kontinuierliche Beobachtung lebender Zellen im Phasenkontrastmikroskop gezeigt wurde.[4]
Anfangs wurden zellwandlose Bakterien oft als Viren oder als stabile L-Formen von Bakterien betrachtet. Durch phylogenetische Analysen wurde gezeigt, dass diese Organismen von Bakterien abstammen, die im Lauf der Evolution ihre Zellwände verloren haben.[5]
Mollicutes (lat. mollis = „weich“, cutis = „Haut“, die Weichhäutigen) bezeichnet eine Gruppe zellwandloser Bakterien, die als eigene Klasse zunächst dem Stamm (Phylum) der meist grampositiven Firmicutes zugeordnet wurden. Später wurden sie – basierend auf 16S-rRNA-Analysen – als eigener Stamm Tenericutes (mit den Mollicutes als einziger Klasse) abgetrennt (vgl. Systematik der Bakterien). Die Tenericutes (mit den Mollicutes) sind wegen des Fehlens einer Zellwand (kein Peptidoglycan) gramnegativ. Nach Genomvergleichen wurden die Mollicutes jüngst aber wieder den Firmicutes zugeteilt.
Mollicutes gehören zu den kleinsten bekannten Organismen, viele leben parasitisch von anderen Zellen. Die winzigen (0,2–0,3 µm) Bakterien sitzen dabei auf oder in ihren Wirtszellen und entnehmen diesen viele der Verbindungen, die sie zum Leben benötigen. Das Genom der Mollicutes ist sehr klein und lässt zahlreiche Gene für die Synthese lebenswichtiger Moleküle (etwa Aminosäuren) vermissen. Dies beruht – genau wie das Fehlen einer Zellwand – auf der Anpassung an die parasitische Lebensweise.
Besonders in der Familie der Mycoplasmataceae (zur Ordnung der Mycoplasmatales gehörend, vgl. unten, Kapitel Systematik) findet man Krankheitserreger. Bis heute sind 210 Arten beschrieben worden, darunter auch Erreger von Pflanzenkrankheiten.
Umgangssprachlich werden die Mollicutes als „Mykoplasmen“ (sing. Mykoplasma) bezeichnet, was immer wieder für Verwirrung sorgt.
Vertreter der Mollicutes sind in Forschungslabors gefürchtete Kontaminanten von Zellkulturen, weil sie aufgrund ihrer geringen Größe und flexiblen Zellstruktur bakteriendichte Filter passieren können. Durchschnittlich 30 % aller Zellkulturen sollen Mykoplasmen enthalten. Die häufigsten Kontaminanten sind Mycoplasma hyoorhinis, M. arginii, M. orale und Acholeplasma laidlawaii. Die Mykoplasmen können physiologische und morphologische Parameter der infizierten Zellen verändern und so die Ergebnisse verschiedener Experimente beeinflussen. Zellkulturen müssen deshalb regelmäßig auf Kontamination untersucht werden.
Mollicutes es un classe de Tenericutes, Firmicutes.
Микоплазмалар (лат. Mollicutes) – клетка капталы жок, плазма мембранасы менен гана чектелген бактериялар классы. Формасы өзгөрмө, кээде жип сымал өсүндүсү бар майда, адатта кыймылсыз клеткалар. Эң жөнөкөй кокк сымал түзүлүштүү денече пайда кылуу же бөлүнүү жолу менен көбөйөт. Микоплазмалар – көбүнчө көп клеткалуу организмдердин клетка аралык ткандарында өсүүчү сапрофиттер же мителер. Айрымдары адамдын (өпкөнүн сезгениши), жаныбарлардын (уйдун өлөт ылаңы) жана өсүмдүктөрдүн илдетин пайда кылат. Кээ бир микоплазмалар анаэробдуу бактерияларды ажыратууга жөндөмдүү.
Mollicutes is a class of bacteria[2] distinguished by the absence of a cell wall. The word "Mollicutes" is derived from the Latin mollis (meaning "soft" or "pliable"), and cutis (meaning "skin"). Individuals are very small, typically only 0.2–0.3 μm (200–300 nm) in size and have a very small genome size. They vary in form, although most have sterols that make the cell membrane somewhat more rigid. Many are able to move about through gliding, but members of the genus Spiroplasma are helical and move by twisting. The best-known genus in the Mollicutes is Mycoplasma. Colonies show the typical "fried-egg" appearance.
Mollicutes are parasites of various animals and plants, living on or in the host's cells. Many cause diseases in humans, attaching to cells in the respiratory or urogenital tracts, particularly species of Mycoplasma and Ureaplasma. Phytoplasma and Spiroplasma are plant pathogens associated with insect vectors.
Whereas formerly the trivial name "mycoplasma" (plural: "mycoplasmas") has commonly denoted any member of the class Mollicutes, it now in scientific classification refers exclusively to a member of the genus Mycoplasma.
Analysis of the genomes of Mollicutes ("mycoplasmas") gives solid support for the hypothesis that Mollicutes have developed from Gram-positive bacteria by a process of reductive evolution. By adopting a parasitic mode of life with use of nutrients from their hosts, many Mollicutes were able to reduce their genetic material considerably. On the other hand, they lost the genes for many assimilative processes. Thus, Mycoplasma possibly became the smallest self-replicating organism in nature. Mycoplasma genitalium, with 580,000 base pairs, has an especially small genome size. Some phytoplasmas also have a very small genome size. The genera with the smallest genome are considered to be phylogenetically the most "recent" mollicutes.
To maintain their parasitic mode of life the Mollicutes have developed rather sophisticated mechanisms to colonize their hosts and resist the host immune system.[3]
Mollicutes (formerly also called pleuropneumonia-like organisms, PPLO) as well as L-form bacteria (formerly also called L-phase bacteria), both lacking cell walls, do not proliferate by binary fission but by a budding mechanism. In 1954, this mode of proliferation has been shown by continual observations of live cells using phase-contrast microscopy.[4]
Previously, Mollicutes were sometimes considered stable L-form bacteria, but phylogenetic analysis has identified them as bacteria that have lost their cell walls in the course of evolution.[5]
The classification of the Mollicutes has always been difficult. The individuals are tiny, and being parasites, they have to be cultivated on special media. Until now, many species could not be isolated at all. In the beginning, whether they were fungi, viruses, or bacteria was not clear. Also, the resemblance to L-forms was confusing. At first, all members of the class Mollicutes were generally named "mycoplasma" or pleuropneumonia-like organism (PPLO). Mollicutes other than some members of genus Mycoplasma were still unidentified. The first species of Mycoplasma/Mollicutes, that could be isolated was Mycoplasma mycoides. This bacterium was cultivated by Nocard and Roux in 1898.[6]
In 1956, D.G. Edward and E.A. Freundt made a first proposal for classifying and naming PPLOs. They left undecided, however, whether they belong to the bacteria (prokaryotes, in 1956 called "Schizomycetes") or to the eukaryotes. As type species (name-giving species) of the PPLOs/mycoplasmas, Edward and Freundt proposed Mycoplasma mycoides, being the causative organism of bovine pleuropneumonia and referring to the pleuropneumonia-like organisms. Until then, Mycoplasma mycoides was known as Asterococcus mycoides, but later that name was not recognized as valid. In their publication of 1956, they described 15 species of Mycoplasma.[7] In 1967 the class Mollicutes, containing the order Mycoplasmatales, was proposed by the Subcommittee on Taxonomy of the Mycoplasmata.[1] Now, the name Mycoplasma should exclusively be used for members of the genus Mycoplasma, rather than the use as a trivial name for any Mollicute. As the trivial name has been used in literature for a long time, this is yet not always the case.
Traditionally, the taxonomy of bacteria was based on similarities and differences in morphology (Linnaean taxonomy).
In 1962, R.G.E. Murray proposed to divide the "kingdom" (now domain[8]) Bacteria into three divisions (= phyla) on the basis of the cell wall types:
For classification and nomenclature of Mollicutes, there are special rules, which are maintained by the International Committee on Systematics of Prokaryotes (ICSP) Subcommittee on the Taxonomy of Mollicutes (formerly the International Committee on Systematic Bacteriology (ICSB) Subcommittee on taxonomy of Mycoplasmatales).[11]
Traditionally, Mollicutes taxonomy has been based on serology and phenotypic characteristics. However, most modern classifications are based on DNA or RNA sequences, especially 16S rRNA sequences[5] (see Figure).
The results of Mollicutes phylogenetic analyses have been controversial. Some taxonomists place them in Bacillota, others in Mycoplasmatota. Woese et al. suggested that the Mollicutes might have been derived from different branches of bacteria. They concluded, that the Mollicutes are not a phylogenetically coherent group and therefore do not form a distinct higher level taxon. Instead, they cluster within Gram-positive bacteria of the phylum Bacillota.[5] The results of molecular phylogenetic analyses have been partly dependent on the chosen molecular marker, like rRNA, elongation factor or another protein.[12] Phylogenetic trees based on phosphoglycerate kinase (Pgk) amino acid sequences' indicated a monophyletic origin for the Mollicutes within the Bacillota.[13]
An early edition of Bergey's Manual of Systematic Bacteriology placed class Mollicutes within phylum Bacillota,[14][15] whereas in the announced 2nd edition, they are moved to a separate phylum Tenericutes (later renamed Mycoplasmatota).[16][17][18] The change is motivated by "their unique phenotypic properties, in particular the lack of rigid cell walls, and the general low support by alternative markers".[12] In the Taxonomic Outline of Bacteria and Archaea (TOBA Release 7.7), March 2007, the Mollicutes are a class in the phylum Bacillota.[19]
The currently accepted taxonomy is based on the List of Prokaryotic names with Standing in Nomenclature (LPSN)[20] and National Center for Biotechnology Information (NCBI)[21]
♦ Paraphyletic Mollicutes
Mollicutes is a class of bacteria distinguished by the absence of a cell wall. The word "Mollicutes" is derived from the Latin mollis (meaning "soft" or "pliable"), and cutis (meaning "skin"). Individuals are very small, typically only 0.2–0.3 μm (200–300 nm) in size and have a very small genome size. They vary in form, although most have sterols that make the cell membrane somewhat more rigid. Many are able to move about through gliding, but members of the genus Spiroplasma are helical and move by twisting. The best-known genus in the Mollicutes is Mycoplasma. Colonies show the typical "fried-egg" appearance.
Mollicutes are parasites of various animals and plants, living on or in the host's cells. Many cause diseases in humans, attaching to cells in the respiratory or urogenital tracts, particularly species of Mycoplasma and Ureaplasma. Phytoplasma and Spiroplasma are plant pathogens associated with insect vectors.
Whereas formerly the trivial name "mycoplasma" (plural: "mycoplasmas") has commonly denoted any member of the class Mollicutes, it now in scientific classification refers exclusively to a member of the genus Mycoplasma.
Mollicutes o Tenericutes es un grupo inusual de bacterias que se distinguen por carecer de pared celular y comúnmente son llamados micoplasmas. Son parásitos primarios de varios animales y plantas viviendo dentro de las células huésped. Son microorganismos muy pequeños, típicamente con un tamaño de sólo 0,2-0,3 μm y forma variada aunque la mayoría tiene esteroles que hacen la membrana de la célula algo más rígida. Muchas son capaces de desplazarse mediante deslizamiento. La clase Mollicutes incluye Phytoplasma y Spiroplasma que son patógenos de las plantas asociados a vectores insectos. Phytoplasma y Spiroplasma son los procariontes más pequeños debido a la ausencia de pared celular. El inusual género Spiroplasma es helicoidal y se mueve retorciéndose.
En adición a una estructura simplificada, Mollicutes también presenta un genoma simplificado. Por ejemplo, Mycoplasma genitalium tiene un genoma con un total de 580.000 pares de bases, uno de los más pequeños secuenciados. Aunque han sido propuestos como candidatos a las bacterias más primitivas ahora parece que se han desarrollado a partir de Firmicutes Gram-positivos por lo que se clasifican con estos.
Unas pocas especies de Mollicutes producen enfermedades en los seres humanos, introduciéndose en las células de los tractos respiratorio y urogenital. Estas incluyen ciertas especies de Mycoplasma y Ureaplasma.
De acuerdo con el análisis de ARNr 16S, los grupos de Mollicutes o Tenericutes se relacionan del siguiente modo:[1]
MollicutesMollicutes o Tenericutes es un grupo inusual de bacterias que se distinguen por carecer de pared celular y comúnmente son llamados micoplasmas. Son parásitos primarios de varios animales y plantas viviendo dentro de las células huésped. Son microorganismos muy pequeños, típicamente con un tamaño de sólo 0,2-0,3 μm y forma variada aunque la mayoría tiene esteroles que hacen la membrana de la célula algo más rígida. Muchas son capaces de desplazarse mediante deslizamiento. La clase Mollicutes incluye Phytoplasma y Spiroplasma que son patógenos de las plantas asociados a vectores insectos. Phytoplasma y Spiroplasma son los procariontes más pequeños debido a la ausencia de pared celular. El inusual género Spiroplasma es helicoidal y se mueve retorciéndose.
En adición a una estructura simplificada, Mollicutes también presenta un genoma simplificado. Por ejemplo, Mycoplasma genitalium tiene un genoma con un total de 580.000 pares de bases, uno de los más pequeños secuenciados. Aunque han sido propuestos como candidatos a las bacterias más primitivas ahora parece que se han desarrollado a partir de Firmicutes Gram-positivos por lo que se clasifican con estos.
Unas pocas especies de Mollicutes producen enfermedades en los seres humanos, introduciéndose en las células de los tractos respiratorio y urogenital. Estas incluyen ciertas especies de Mycoplasma y Ureaplasma.
Les Mollicutes sont une classe de bactéries de très petite taille (0,2 à 0,3 µm le plus souvent), dépourvues de paroi cellulaire rigide et caractérisées par un génome inhabituellement petit.
Le mot Mollicutes vient du latin mollis (qui signifie «doux» ou «souple»), et cutis (qui signifie «peau»).
Ce sont des parasites de divers animaux et plantes, vivant sur ou dans les cellules de l'hôte.
Leurs formes sont variables, mais la plupart produisent des stérols qui rendent leur membrane cellulaire un peu plus rigide.
Beaucoup peuvent se déplacer par glissement, et les espèces du genre Spiroplasma ont une forme hélicoïdale en tire-bouchon, leur permettant de se déplacer en tournant (à la manière des spirochaete).
Le genre le plus connu parmi les Mollicutes est Mycoplasma. Autrefois, le nom "Mycoplasma" désignait souvent les membres de la classe des Mollicutes : il ne désigne plus maintenant que les bactéries du genre Mycoplasma.
Certaines mollicutes (Mycoplasma et Ureaplasma surtout) provoquent des maladies chez les humains, quand ils infectent des cellules des voies respiratoires ou urogénitales. Ils peuvent être associés à des insectes ou acariens vecteurs (tiques par ex). Les Phytoplasma et Spiroplasma sont des agents pathogènes des plantes, associées à des insectes vecteurs ou à des acariens. Ces bactéries causent notamment des zoonoses tels que des pododermatites, ainsi nommées car elles affectent le dessous des pattes ou les sabots.
Ce que l’on appelle communément mycoplasme regroupe, dans le règne des Procaryota, des bactéries faisant partie de la division 3 des Tenericutes (tener cutis signifie « peau tendre »)
La classe des Mollicutes comprend les ordres
La famille des Mycoplasmataceae, qui concerne la médecine humaine et vétérinaire, comprend deux genres :
Les mycoplasmes sont-ils des descendants d’une bactérie primitive qui aurait existé avant le développement du peptidoglycane ou ne seraient-ils que des formes dégénérées d’eubactéries qui auraient perdu leur paroi ?
L'hypothèse retenue actuellement d'après l'étude des séquences d'ARN ribosomique 16S est qu'au contraire les mycoplasmes sont des formes très évoluées et récentes, dérivées de bactéries à Gram positif à faible teneur en guanine + cytosine.
Les mycoplasmes auraient évolué à partir de ces ancêtres (certainement du genre Clostridium) par un processus comprenant des réductions successives de la taille du génome et une perte de la paroi. Clostridium innocuum et C. ramosum sont les espèces les plus proches phylogénétiquement.
Mycoplasma, en perdant de nombreux gènes qui lui sont devenus inutiles, est peut-être le plus petit organisme bactérien capable de se répliquer dans la nature. Mycoplasma genitalium, avec 580.000 paires de bases, a une taille de génome particulièrement petite. Les genres possédant les plus petits génomes sont considérées comme phylogénétiquement les plus "récentes" parmi les mollicutes.
Pour maintenir leur mode de vie parasitaire, les mollicutes ont développé des mécanismes sophistiqués de colonisation de leurs hôtes et de résistance au système immunitaire de leur hôte.
La classe des Mollicutes rassemble des organismes procaryotes dépourvus de paroi et incapables de synthétiser le peptidoglycane.
Ce sont donc des micro-organismes polymorphes (sphérique ou piriforme au filament hélicoïdal, ou ramifié). Ils sont généralement immobiles, mais certaines espèces peuvent se déplacer par « glissement », Ce sont généralement des bactéries à coloration Gram négatif, anaérobie facultatif.
Parce qu'ils n'ont pas de paroi, les β-lactamines sont inefficaces. L’absence de paroi leur confère une sensibilité osmotique et ne leur permet pas de prendre la coloration de Gram.
Ce sont de très petits procaryotes (0,3 µm).
Ils sont dotés d’un très petit génome (compris entre 600 et 2200 kpb selon les espèces) et d’un coefficient de Chargaff (pourcentage G+C) faible, compris entre 23 % et 39 %.
Elle peut se faire sur milieu inerte mais certaines espèces se développent mieux sur cultures cellulaires. Sur milieux solides ils forment des colonies très typiques « en œuf sur le plat » avec une zone centrale opaque et une zone périphérique étendue.
La plupart des mycoplasmes ont des exigences nutritives très strictes, ils se développent sur des milieux complexes, riches, additionnés d’une forte concentration de sérum. Ils exigent le plus souvent du stérol ou des acides gras pour la croissance.
Les mycoplasma possèdent les enzymes nécessaires à la synthèse de leurs métabolites.
Ils peuvent dégrader une grande variété de sucres et d’acides aminés.
Leur métabolisme utilise des glucides ou de l’arginine pour le cas de Mycoplasma et de l’urée pour le cas d’Ureaplasma.
Les mollicutes sont des espèces parasites, commensales ou saprophytes des plantes, des insectes, des tiques, des animaux dont l'humain. Elles provoquent des maladies nommées « mycoplasmoses ».
L'habitat des Mycoplasma est représenté par la surface muqueuse du tractus respiratoire ou génital, les yeux, les glandes mammaires, les articulations des animaux dont l'être humain.
Les mycoplasmes contaminent souvent les cultures cellulaires de laboratoire et sont difficiles à détecter et à éliminer.
Certaines mollicutes sont pathogènes pour l'être humain[3]
Facteur pathologique pour d'autres groupes (insectes, plantes) : diverses espèces sont associées à des parasitoses d'insectes ou de plantes, ou sont des commensales de ces espèces.
Les Mollicutes sont une classe de bactéries de très petite taille (0,2 à 0,3 µm le plus souvent), dépourvues de paroi cellulaire rigide et caractérisées par un génome inhabituellement petit.
Le mot Mollicutes vient du latin mollis (qui signifie «doux» ou «souple»), et cutis (qui signifie «peau»).
Ce sont des parasites de divers animaux et plantes, vivant sur ou dans les cellules de l'hôte.
Leurs formes sont variables, mais la plupart produisent des stérols qui rendent leur membrane cellulaire un peu plus rigide.
Beaucoup peuvent se déplacer par glissement, et les espèces du genre Spiroplasma ont une forme hélicoïdale en tire-bouchon, leur permettant de se déplacer en tournant (à la manière des spirochaete).
Le genre le plus connu parmi les Mollicutes est Mycoplasma. Autrefois, le nom "Mycoplasma" désignait souvent les membres de la classe des Mollicutes : il ne désigne plus maintenant que les bactéries du genre Mycoplasma.
Certaines mollicutes (Mycoplasma et Ureaplasma surtout) provoquent des maladies chez les humains, quand ils infectent des cellules des voies respiratoires ou urogénitales. Ils peuvent être associés à des insectes ou acariens vecteurs (tiques par ex). Les Phytoplasma et Spiroplasma sont des agents pathogènes des plantes, associées à des insectes vecteurs ou à des acariens. Ces bactéries causent notamment des zoonoses tels que des pododermatites, ainsi nommées car elles affectent le dessous des pattes ou les sabots.
Mollicutes (latinski: mollis = "mekano" i cutis = "koža") su razred bakterija koje nemaju staničnu stijenku. Ove bakterije parazitiraju na različitim životinjama i biljkama
Pojedine bakterije su vrlo male, tipično samo 0,2-0,3 μm i imaju vrlo male genome. Imaju različite oblike, no većina ih ima sterole koji čine staničnu membranu čvršćom.
Mnoge se vrste mogu gibati klizanjem, ali vrste iz roda Spiroplasma su helikalni i gibaju se savijanjem. Najpoznatiji rod iz ovog razreda je Mycoplasma.
Mnoge vrste iz ovog razreda uzrokuju bolwsti kod ljudi, usljed prianjanja na stanice respiratornog i urogenitalnog trakta, posebno vrste iz roda Mycoplasma i Ureaplasma.
Fitoplazma i Spiroplazma su biljni patogeni.
Dok je nekad "mycoplasma" bio kolokvijalni naziv za bilo koju vrstu iz ovog razreda, danas se taj naziv odnosi isključivo na vrste iz roda Mycoplasma.
Nedovršeni članak Mollicutes koji govori o biologiji treba dopuniti. Dopunite ga prema pravilima Wikipedije.
Mollicutes (latinski: mollis = "mekano" i cutis = "koža") su razred bakterija koje nemaju staničnu stijenku. Ove bakterije parazitiraju na različitim životinjama i biljkama
Pojedine bakterije su vrlo male, tipično samo 0,2-0,3 μm i imaju vrlo male genome. Imaju različite oblike, no većina ih ima sterole koji čine staničnu membranu čvršćom.
Mnoge se vrste mogu gibati klizanjem, ali vrste iz roda Spiroplasma su helikalni i gibaju se savijanjem. Najpoznatiji rod iz ovog razreda je Mycoplasma.
Mnoge vrste iz ovog razreda uzrokuju bolwsti kod ljudi, usljed prianjanja na stanice respiratornog i urogenitalnog trakta, posebno vrste iz roda Mycoplasma i Ureaplasma.
Fitoplazma i Spiroplazma su biljni patogeni.
Dok je nekad "mycoplasma" bio kolokvijalni naziv za bilo koju vrstu iz ovog razreda, danas se taj naziv odnosi isključivo na vrste iz roda Mycoplasma.
I Mollicutes[1], chiamati anche MLO o PPLO, sono una classe di batteri del phylum Tenericutes[2][3].
La caratteristica principale di questi batteri è l'assoluta mancanza di parete cellulare, fatto di per sé insolito, ma non unico di questa classe batterica, i cui componenti presentano steroli nel plasmalemma al fine di mantenere l'integrità strutturale.
Anche l'informazione genetica portata da questi batteri è assai ridotta, nell'ordine delle 600 kb o poco più; i genomi di questi batteri sono quindi tra i più corti mai sequenziati: ciò ha fatto a lungo pensare, erroneamente, ai Mollicutes come a batteri primitivi. Un tempo si pensava che la classe avesse avuto origine a partire dai Firmicutes, e che quindi ne facessero parte. La scoperta di un carattere gram negativo dei Tenericutes[4] ne ha decretato il distacco dai Firmicutes, che sono gram positivi.
Alla classe appartengono i generi Phytoplasma e Spiroplasma, organismi patogeni dei batteri e considerati fra i procarioti di minori dimensioni (0,2-0,3 µm). Altri Mollicutes sono i micoplasmi (M. pneumoniae, M. hominis, M. genitalium) e gli ureaplasmi (Urealyticum), gli unici dannosi per l'uomo in quanto potenzialmente patogeni a contatto con le vie respiratorie o genitali.
I Mollicutes, chiamati anche MLO o PPLO, sono una classe di batteri del phylum Tenericutes.
La caratteristica principale di questi batteri è l'assoluta mancanza di parete cellulare, fatto di per sé insolito, ma non unico di questa classe batterica, i cui componenti presentano steroli nel plasmalemma al fine di mantenere l'integrità strutturale.
Anche l'informazione genetica portata da questi batteri è assai ridotta, nell'ordine delle 600 kb o poco più; i genomi di questi batteri sono quindi tra i più corti mai sequenziati: ciò ha fatto a lungo pensare, erroneamente, ai Mollicutes come a batteri primitivi. Un tempo si pensava che la classe avesse avuto origine a partire dai Firmicutes, e che quindi ne facessero parte. La scoperta di un carattere gram negativo dei Tenericutes ne ha decretato il distacco dai Firmicutes, che sono gram positivi.
Alla classe appartengono i generi Phytoplasma e Spiroplasma, organismi patogeni dei batteri e considerati fra i procarioti di minori dimensioni (0,2-0,3 µm). Altri Mollicutes sono i micoplasmi (M. pneumoniae, M. hominis, M. genitalium) e gli ureaplasmi (Urealyticum), gli unici dannosi per l'uomo in quanto potenzialmente patogeni a contatto con le vie respiratorie o genitali.
Mollicutes – Firmicutes tipo bakterijų klasė.
Mollicutes é uma classe de bactérias que se distingue pela ausência de parede celular.[7] A palavra "Mollicutes" é derivada do latim mollis (que significa "suave" ou "flexível"), e cutis ("pele"). São parasitas de animais e plantas que vivem sobre ou dentro de células do hospedeiro.
As cepas são muito pequenas, medindo, em geral, apenas 0,2-0,3 mM e com um genoma muito pequeno. Elas variam na forma, embora a maioria tenha esteróis que fazem a membrana celular um pouco mais rígida. Muitas são capazes de mover-se através de deslizamento, mas os membros do gênero Spiroplasma são helicoidais e movem-se por torção. O gênero mais conhecido na classe Mollicutes é o Mycoplasma.
|acessodata= (ajuda) Mollicutes é uma classe de bactérias que se distingue pela ausência de parede celular. A palavra "Mollicutes" é derivada do latim mollis (que significa "suave" ou "flexível"), e cutis ("pele"). São parasitas de animais e plantas que vivem sobre ou dentro de células do hospedeiro.
Mollicutes — незвичайна група бактерій, що не мають клітинної стінки, яка є характерною ознакою всіх близько пов'язаних бактерій. Група звичайно класифікується у ранзі класу. Назва «мікоплазми» інколи вживається у широкому сенсі не тільки до представників ряду Mycoplasmatales, але й до деяких інших Mollicutes.
Клас Mollicutes включає відомих патогенів рослин Phytoplasma і Spiroplasma, які переносяться за допомогою векторів — комах. Декілька Mollicutes викликають хвороби в людях, паразитуючи на клітинах дихальних або сечостатевих шляхів. Патогенні види включають деяких представників роду Mycoplasma, Ureaplasma urealyticum і Erysipelothrix rhusiopathiae.
Mollicutes (особливо представники роду Mycoplasma) — найменші відомі бактерії (за виключенням гіпотетичних нанобактерій, існування яких ще не доведено) завдяки відсутності клітинної стінки. Індивідуальні клітини дуже маленькі, зазвичай тільки 0,2-0,3 μм за розміром, і мають різні форми, від майже сферичної у Mycoplasma до спіральної у Spiroplasma. Багато видів рухливі, та пересуваються як за допомогою різних видів бактеріального ковзання (Mycoplasma та інші), так і за допомогою руху всього тіла в рідині (Spiroplasma).
На додаток до їх простої структури, Mollicutes мають дуже прості геноми. Наприклад, Mycoplasma genitalium має повний розмір генома 580 000 пар основ, найменший секвентирований геном на цей час. Хоча вони раніше розглядалися як можливі кандидати на найпримітивніші бактерії, зараз вважається, що вони розвилися від грам-позитивних Firmicutes в результаті зворотної еволюції, і зараз класифікуються разом з ними.
Mollicutes — незвичайна група бактерій, що не мають клітинної стінки, яка є характерною ознакою всіх близько пов'язаних бактерій. Група звичайно класифікується у ранзі класу. Назва «мікоплазми» інколи вживається у широкому сенсі не тільки до представників ряду Mycoplasmatales, але й до деяких інших Mollicutes.
Клас Mollicutes включає відомих патогенів рослин Phytoplasma і Spiroplasma, які переносяться за допомогою векторів — комах. Декілька Mollicutes викликають хвороби в людях, паразитуючи на клітинах дихальних або сечостатевих шляхів. Патогенні види включають деяких представників роду Mycoplasma, Ureaplasma urealyticum і Erysipelothrix rhusiopathiae.
Mollicutes (особливо представники роду Mycoplasma) — найменші відомі бактерії (за виключенням гіпотетичних нанобактерій, існування яких ще не доведено) завдяки відсутності клітинної стінки. Індивідуальні клітини дуже маленькі, зазвичай тільки 0,2-0,3 μм за розміром, і мають різні форми, від майже сферичної у Mycoplasma до спіральної у Spiroplasma. Багато видів рухливі, та пересуваються як за допомогою різних видів бактеріального ковзання (Mycoplasma та інші), так і за допомогою руху всього тіла в рідині (Spiroplasma).
На додаток до їх простої структури, Mollicutes мають дуже прості геноми. Наприклад, Mycoplasma genitalium має повний розмір генома 580 000 пар основ, найменший секвентирований геном на цей час. Хоча вони раніше розглядалися як можливі кандидати на найпримітивніші бактерії, зараз вважається, що вони розвилися від грам-позитивних Firmicutes в результаті зворотної еволюції, і зараз класифікуються разом з ними.
Mollicutes Edward and Freundt 1967
Синонимы
МКБ-10 A49.3 МКБ-9 041.81041.81 Микоплазмы[источник не указан 168 дней] (лат. Mollicutes) — класс бактерий, одноклеточных микроорганизмов[2][3], не имеющих клеточной стенки, которые были открыты при изучении плевропневмонии у коров. Микоплазмы, по всей видимости, являются наиболее простыми самостоятельно воспроизводящимися живыми организмами, объём их генетической информации в 4 раза меньше, чем у Escherichia coli.
Микоплазмы отличаются от остальных бактерий отсутствием жёсткой клеточной стенки (в результате чего от внешней среды их отделяет лишь цитоплазматическая мембрана) и ярко выраженным полиморфизмом. От вирусов микоплазмы отличаются способностью расти на бесклеточных средах и способностью метаболизировать ряд субстратов. Так, для роста микоплазме необходимы стеролы, например, холестерин. Микоплазмы содержат одновременно ДНК и РНК, а также чувствительны к некоторым антибиотикам.
В культуре одного вида можно выделить крупные и мелкие шаровидные, эллипсообразные, дисковидные, палочковидные и нитевидные, в том числе ветвящиеся (из-за этого все микоплазмы одно время причислялись к актиномицетам) клетки. Описаны и разные способы размножения: фрагментация, бинарное деление, почкование. При делении полученные клетки не равноценны по размеру, часто одна из них даже нежизнеспособна. К микоплазмам относятся формы с самыми мелкими из известных клеточных микроорганизмов размерами, в том числе меньше теоретического предела самостоятельного воспроизводства на питательной среде (этот предел для сферических клеток составляет 0,15—0,20 мкм а для нитевидных — 13 мкм в длину при 20 нм в диаметре).
Микоплазмы способны расти на широком диапазоне сред: от простых минеральных, до сложных органических, часть — только в организме хозяина. Продукты обмена микоплазм (перекиси, нуклеазы, гемолизины) оказывают разрушающее воздействие на клетку хозяина.
Раньше считалось что микоплазмы в основном паразитируют на человеке и высших животных. Сейчас показано, что распространение микоплазм в природе и экологическая роль гораздо шире. Они найдены в почве, каменном угле и горячих источниках, обнаружены сапротрофы, симбиотические формы.
Разные виды являются либо строгими аэробами, либо облигатными анаэробами
Методы определения микоплазм разделяют на две группы — культуральные и альтернативные. Культуральные методы основаны на культивировании образцов биологического материала, в котором проверяется наличие микоплазм, в селективных (син. элективных) жидких и с добавлением агара питательных средах в аэробных и анаэробных условиях.
Альтернативные методы основаны на полимеразной цепной реакции (ПЦР), гибридизации рРНК микоплазм с флуоресцентно-меченными зондами и определении активности ферментов метаболизма микоплазм.
Микоплазмы являются требовательными микроорганизмами. Культивируют микоплазмы на специальных элективных (селективных) бульонных средах.
Среды для микоплазм содержит различные экстракты и пептоны, хлорид натрия, агар пониженной концентрации (0,3 % [w/v] полужидкий, столбики в пробирках или 1,3 % [w/v] чашки Петри). Так, экстракт мяса крупного рогатого скота, панкреатический гидролизат сердца крупного рогатого скота (СКРС) и казеина предоставляют источники азота, углерода, витамины и аминокислоты, а также являются источниками углерода. Хлорид натрия поддерживает осмотический баланс в среде. Агар пониженной концентрации обеспечивает формирование наибольших (из возможных) колоний. Микоплазмы растут в толщу агара, образуя колонии сферической формы, которые рассматривают при малых увеличениях микроскопа на чашках Петри или в рассеянном свете в пробирках с полужидкими агаровыми столбиками.
Кроме того, для культивирования микоплазм в селективные среды добавляют обогащающие добавки, такие как дрожжевой экстракт и лошадиная сыворотка (1,6—20 % [v/v]). Дрожжевой экстракт является источником предшественников нуклеиновых кислот, а лошадиная сыворотка — источником холестерина, стимулирующего рост микоплазм.
Для экспресс контроля микоплазм в медицинских контрольных лабораториях используют в основном ПЦР с универсальных праймеров на гены 23S и 16S рРНК микоплазм, которые имеют высокую степень гомологии среди различных видов микоплазм. Для более тщательного изучения и полной характеристики образца используются культуральный метод в сочетании с методом цитоиммунофлуоресцентной микроскопии или/и методом индикаторной (контрольной) культуры.
Следует отметить, что стандартным методом определения микоплазм в препаратах, которые используются в терапевтических целях (белковые фармацевтические препараты, вакцины, сыворотка) является сочетание культурального метода и метода индикаторной культуры, а ПЦР до сих пор не согласован как «стандарт». По мнению некоторых специалистов, это связано с невозможностью анализировать пробы большого объёма методом ПЦР, в котором объём пробы порядка микролитров (5—15 мкл, в зависимости от предполагаемой концентрации микоплазматической ДНК), в то время как культуральным методом совместно с методом индикаторной культуры возможно провести анализ больших объёмов порядка миллилитров (например засеять колбу с селективной средой 10 мл образца). Использование большого объёма обуславливается соображениями чувствительности метода при характеристике партии (лота) препарата.
Mycoplasma pneumoniae — возбудитель респираторной инфекции, так называемой лёгкой атипичной пневмонии.
Некоторые исследователи считают, что Mycoplasma hominis, Mycoplasma genitalium и Ureaplasma urealyticum ответственны за развитие патологий респираторного и урогенитального трактов, иммунной, эндокринной и нервной систем, а также опорно-двигательного аппарата. Другие отрицают существенную роль микоплазм в патогенезе человека.
Обязательному лечению подлежит микоплазмоз, вызванный Mycoplasma genitalium. Другие виды урогенитальных микоплазм: Mycoplasma hominis и Ureaplasma urealyticum — относятся к условно-патогенным микроорганизмам[4].
Микоплазмы[источник не указан 168 дней] (лат. Mollicutes) — класс бактерий, одноклеточных микроорганизмов, не имеющих клеточной стенки, которые были открыты при изучении плевропневмонии у коров. Микоплазмы, по всей видимости, являются наиболее простыми самостоятельно воспроизводящимися живыми организмами, объём их генетической информации в 4 раза меньше, чем у Escherichia coli.
モリクテス綱（Mollicutes、モリキューテス綱、モリカテス綱）は、細菌の綱の一つ。最大の特徴は細胞壁を欠損することである。動植物の寄生体として特殊化しており、一般に細胞やゲノムのサイズが非常に小さい。かつてはウイルスと混同されることもあったが、現在ではフィルミクテス門に近縁な独立の細菌門（テネリクテス門）とする説が一般的である。フィルミクテスに含まれる場合もある。
広く知られている生物として、Mycoplasmaや"Phytoplasma"がこの綱に属している。
この綱に属す生物は、大きく見れば、系統的・生化学的に真正細菌と呼ばれるグループに属している。しかしながら、このグループ一般にみられる細胞壁が無く、その構成成分であるペプチドグリカンを合成することもできない。細胞膜が外環境に直接露出しているため細胞に可塑性があり、ラテン語で柔らかい皮膚を意味するmollictes（モッリス/mollis「柔らかい」 +クティス/cutis「皮膚」）と名付けられている（門名Tenericutesは「繊細、柔らかい」を意味するテネル/Tenerに由来）。ただし、細胞膜そのものの強度は他の細菌に比べ強固である。Mycoplasmaなど多くの種は細胞膜にステロールを含んでいる。
大きさは0.2-0.6μm程度と非常に小さく、生物として最小の部類に入る。形態は様々な形をとりうるが、細胞壁を持たない割には比較的安定しており、球菌か一部突起のある少し歪な丸い形をしているものが多い。Spiroplasmaの様にらせん状の形を持つ種もいる。滑走運動はするが、鞭毛をもつ種はない。細胞壁の欠損は浸透圧変化の少ない真核生物組織内での生活に特化しているためと考えられるが、少数ながら自由生活性の種も存在する。
培養は比較的難しく、純粋培養可能な種でも豊富かつ多様な栄養素を要求する場合が多い。細胞膜の主要構成成分である長鎖脂肪酸も自力では合成できない種が殆どである。これも細胞壁の欠損と同様、栄養豊富な真核生物組織内での生活に特化しているためで、脂肪酸、アミノ酸、コレステロールなどを宿主に依存する。ゲノムサイズも極めて小さい（60〜160万塩基対程度）。フィルミクテスと同様ATリッチである（GC含率25-40%）。
グラム染色では陰性になるが、外膜も持たないため系統的にグラム陽性菌に近いと推定されていた。実際Mycoplasmaはフィルミクテス門に様々な点で似ており、これはゲノム解析からも支持される。歴史的にはフィルミクテス門に含められたり、テネリクテス門として独立させられたりを繰り返してきたが、現在ではテネリクテス門として独立させる場合が多い。
脊椎動物と植物、昆虫に感染する。ステロールを要求しない。
無酸素の深海中から発見された自由生活する系統。触手のような突起を持つ。モリクテス綱に含めないこともある。
この項目は、真正細菌（バクテリア）に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／ウィキプロジェクト 生物）。 モリクテス綱（Mollicutes、モリキューテス綱、モリカテス綱）は、細菌の綱の一つ。最大の特徴は細胞壁を欠損することである。動植物の寄生体として特殊化しており、一般に細胞やゲノムのサイズが非常に小さい。かつてはウイルスと混同されることもあったが、現在ではフィルミクテス門に近縁な独立の細菌門（テネリクテス門）とする説が一般的である。フィルミクテスに含まれる場合もある。
広く知られている生物として、Mycoplasmaや"Phytoplasma"がこの綱に属している。
몰리쿠테스강(Mollicutes)은 세균의 강의 하나로[7] 다른 세균과는 달리 세포벽이 없다. "몰리쿠테스"(Mollicutes)라는 말은 라틴어 "몰리스"(mollis, "부드러운" 또는 "유연한")와 "쿠티스"(cutis, "표면")에서 유래했다. 다양한 동식물에 기생하며, 숙주 세포의 겉 또는 안쪽에 산다.
세균은 아주 작으며, 크기는 특히 겨우 0.2–0.3 μm에 불과하고, 지놈 크기도 아주 작다. 형태는 다양하지만, 대부분이 세포막을 더 단단하게 만드는 스테롤을 갖고 있다. 상당수는 활공을 통해 움직일 수 있지만, 스피로플라스마속 종들은 나선형이며, 비틀어 꼬며 움직인다. 몰리쿠테스강에서 가장 많이 알려진 속은 미코플라스마속이다.
상당수 몰리쿠테스 종들, 특히 미코플라스마(Mycoplasma)와 우레아플라스마(Ureaplasma) 종들이 호흡기 또는 비뇨생식기 기관 세포에 붙어 사람에게 질병을 일으킨다.
피토플라스마속(Phytoplasma)과 스피로플라스마속(Spiroplasma)은 곤충 매개자와 협력하는 식물 병원체이다.
"미코플라스마"(mycoplasma)는 이전에 정식 학명이 아닌 통칭으로 몰리쿠테스강의 모든 세균을 가리키는 명칭이었지만, 현재는 미코플라스마속의 종만을 배타적으로 가리킨다.
의학주제표목 (MeSH)의 Mollicutes
몰리쿠테스강(Mollicutes)은 세균의 강의 하나로 다른 세균과는 달리 세포벽이 없다. "몰리쿠테스"(Mollicutes)라는 말은 라틴어 "몰리스"(mollis, "부드러운" 또는 "유연한")와 "쿠티스"(cutis, "표면")에서 유래했다. 다양한 동식물에 기생하며, 숙주 세포의 겉 또는 안쪽에 산다.
세균은 아주 작으며, 크기는 특히 겨우 0.2–0.3 μm에 불과하고, 지놈 크기도 아주 작다. 형태는 다양하지만, 대부분이 세포막을 더 단단하게 만드는 스테롤을 갖고 있다. 상당수는 활공을 통해 움직일 수 있지만, 스피로플라스마속 종들은 나선형이며, 비틀어 꼬며 움직인다. 몰리쿠테스강에서 가장 많이 알려진 속은 미코플라스마속이다.
상당수 몰리쿠테스 종들, 특히 미코플라스마(Mycoplasma)와 우레아플라스마(Ureaplasma) 종들이 호흡기 또는 비뇨생식기 기관 세포에 붙어 사람에게 질병을 일으킨다.
피토플라스마속(Phytoplasma)과 스피로플라스마속(Spiroplasma)은 곤충 매개자와 협력하는 식물 병원체이다.
"미코플라스마"(mycoplasma)는 이전에 정식 학명이 아닌 통칭으로 몰리쿠테스강의 모든 세균을 가리키는 명칭이었지만, 현재는 미코플라스마속의 종만을 배타적으로 가리킨다.
