Die Podolische Weinbergschnecke (Helix lutescens) ist eine in Mittel- und Osteuropa verbreitete, landlebende Schneckenart aus der Familie der Schnirkelschnecken (Helicidae).
Das Gehäuse ist kugelig mit einem stumpfen Apex. Es misst 27 bis 33 × 24 bis 31 mm, selten auch bis 37 mm. Die vier bis viereinhalb Windungen nehmen rasch zu, die Naht ist deutlich. Der Nabel ist vollkommen oder fast ganz geschlossen. Die Mündung ist hochoval mit einem umgebogenen, aber nur wenig erweiterten Mundsaum. Er ist weiß und gelippt, die Innenlippe ist weißlich oder leicht rötlich. Das Gehäuse ist einfarbig gelblich-weißlich bis bräunlich-gelb. Häufig sind aber auch drei bis fünf mehr oder weniger deutlich ausgeprägte, schmale, etwas dunklere Spiralstreifen entwickelt. Die wenig glänzende Oberfläche trägt feine Anwachsstreifen und deutliche Spiralstreifen.
Der Weichkörper des Tieres ist weiß- oder graugelb. Der Kiefer weist 5 bis 6 stärkere Rippen auf, zwischen denen jeweils ein bis zwei feinere Rippen eingeschaltet sind. Der Liebespfeil ist schwach gekrümmt mit deutlicher Krone und vier Schneiden. Zwei sind rinnenförmig gespalten[1].
Das Gehäuse ist etwas mehr kegelförmig als das Gehäuse der Weinbergschnecke (Helix pomatia). Der Nabel ist bei der Weinbergschnecke noch z. T. offen, bei der Podolischen Weinbergschnecke geschlossen. Die Mündung ist bei der Podolischen Weinbergschnecken eher rundlich, bei der Weinbergschnecke hoch elliptisch. Der Mundsaum ist bei der Podolischen Weinbergschnecke nur wenig erweitert und innen mit einer dünnen Lippe belegt. Bei der Weinbergschnecke ist der Mundsaum im unteren Teil der Mündung kräftig umgeschlagen und innen mit einer dicken Lippe versehen.
Die Podolische Weinbergschnecke lebt auf Wiesen und Buschland an warmen Hängen im Hügelland. Sie kommt von etwa Krakau in Polen, der östlichen Slowakei und dem östlichen Ungarn im Westen, im Süden bis etwa Nordserbien und das südliche Rumänien, im Osten in der Ukraine bis in die Region östlich von Kiew und im Norden in Weißrussland bis Brest vor.
Die Podolische Weinbergschnecke (Helix lutescens) ist eine in Mittel- und Osteuropa verbreitete, landlebende Schneckenart aus der Familie der Schnirkelschnecken (Helicidae).
Helix lutescens is species of air-breathing land snail, a terrestrial pulmonate gastropod mollusk in the family Helicidae, the true snails. [1]
This species of snail creates and uses calcareous love darts.
Its native distribution is pericarpathian.[2]
Helix lutescens is species of air-breathing land snail, a terrestrial pulmonate gastropod mollusk in the family Helicidae, the true snails.
This species of snail creates and uses calcareous love darts.
Helix lutescens est une espèce d'escargots, des mollusques gastéropodes terrestres, de la famille des Helicidae.
Cette espèces est xérothermophile, c'est-à-dire qu'elle supporte à la fois le manque d'eau (xérophile) et les fortes chaleurs (thermophile).
Sa coquille a une hauteur de 35 mm pour une longueur de 35 mm. Elle se rencontre en Europe de l'Est (Ucraina, Roumanie et Pologne).
Helix lutescens est une espèce d'escargots, des mollusques gastéropodes terrestres, de la famille des Helicidae.
Cette espèces est xérothermophile, c'est-à-dire qu'elle supporte à la fois le manque d'eau (xérophile) et les fortes chaleurs (thermophile).
Sa coquille a une hauteur de 35 mm pour une longueur de 35 mm. Elle se rencontre en Europe de l'Est (Ucraina, Roumanie et Pologne).
Helix lutescens is een slakkensoort uit de familie van de Helicidae.[1] De wetenschappelijke naam van de soort is voor het eerst geldig gepubliceerd in 1837 door Rossmassler.
Bronnen, noten en/of referentiesŚlimak żółtawy, winniczek białawy (Helix lutescens) – gatunek ślimaka z rodziny ślimakowatych (Helicidae).
Występuje na dwóch obszarach rozdzielonych łańcuchem Karpat. Południowo-zachodni zasięg obejmuje Spisz, Kras Słowacki, Wielką Równinę Węgierską i Siedmiogród. Na północny wschód od gór występuje w Mołdawii, Besarabii, na Podolu i wyżynach południowopolskich. W Polsce spotykany tylko w południowo-wschodniej części kraju.
Zamieszkuje tereny o charakterze stepowym, suche zarośla i słoneczne zbocza. Często spotykany w ogrodach i nasłonecznionych miejscach ruderalnych. Ślimak ten licznie występuje w okolicy Zamościa. Według tradycji[jakiej?] sprowadzili go tu zakonnicy franciszkanie chcący urozmaicić swój jadłospis. Po kasacie zakonu ślimaki zdziczały i stały się liczne. Wprowadzenie skupu winniczków, w ostatnich latach poważnie uszczupliło ich populację.
W naturalnym środowisku gatunek ten aktywny jest wiosną i latem. Do połowy września schodzi w dolne partie roślin, których płożące się wtedy pędy tworzą butwiejącą ciepłą i wilgotną osłonę, uzupełnianą później izolującą pokrywą śnieżną. Otwór muszli ślimak zamyka wieczkiem wapiennym i hibernuje. Wieczko może być nieco grubsze niż skorupka, a w miejscu styku ze ścianką otworu jest wyraźnie zgrubiałe.
"Zimowe wieczka" ślimaków lądowych, w odróżnieniu od "całorocznych wieczek" ślimaków wodnych takich jak np. żyworodka nie mają warstwy konchiolinowej, a od środka mają kształt płaskiej czarki. Na wiosnę ślimak wapń z wieczka resorbuje i się uwalnia. Niekiedy i latem można spotkać skorupki z wieczkiem – ich mieszkaniec nie przeżył zimy.
Ślimak żółtawy jest gatunkiem zagrożonym gdyż jest mylony ze znacznie większym ślimakiem winniczkiem. Od 1995 do 2014 roku podlegał w Polsce ścisłej ochronie gatunkowej[2]. Od października 2014 objęty jest ochroną częściową[3][4].
Ślimak żółtawy, winniczek białawy (Helix lutescens) – gatunek ślimaka z rodziny ślimakowatych (Helicidae).
У дорослих особин висота черепашки коливається переважно в діапазоні від 23 до 34 мм, а її ширина (діаметр) — від 24 до 34 мм. Має близько 4 обертів. Черепашка кулясто-дзиґоподібна. Сильно відгорнутий колумелярний край устя повністю закриває пупок або залишає вузьку щілину. Поверхнева скульптура складається з помірно виражених радіальних зморшок та спіральних ліній. Черепашка білувата або жовтувато-біла, біля устя часом коричнювата; найчастіше без темних спіральних смуг або лише з їх слідами. Проте в окремих популяціях може бути присутня значна частка молюсків з чітко вираженими темними смугами на черепашці.
Розповсюджений у басейнах Дунаю та Дністра. В Україні трапляється на Подільській височині та прилеглих до неї рівнинних, рідше — передгірних або гірських територіях. На сході досягає Вінницької та Житомирської областей, на півдні — Одеської області. Відсутній у Закарпатській області.
Степовий вид, заселяє відносно сухі та теплі біотопи: сухі луки, чагарники, узлісся тощо.
Helix lutescens Rossmässler, 1837
Блестящая улитка[1] (лат. Helix lutescens) — наземный брюхоногий моллюск семейства гелицид.
У взрослых особей высота раковины колеблется преимущественно в диапазоне от 23 до 34 мм, а её ширина (диаметр) — от 24 до 34 мм. Имеет около 4 оборотов. Раковина шаровидно-волчкообразная. Сильно отвернутый край устья полностью закрывает пупок или оставляет узкую щель. Поверхностная скульптура состоит из умеренно выраженных радиальных морщин и спиральных линий. Раковина беловатая или желтовато-белая, у устья иногда коричневатая; зачастую без тёмных спиральных полос или только с их следами. Однако в отдельных популяциях может присутствовать значительная часть моллюсков с чётко выраженными тёмными полосами на раковине.
Вид распространён в бассейнах Дуная и Днестра. Вид обитает в Восточной Европе от Кракова в Польше, восточной Словакии и восточной Венгрии на западе, на юге до севера Сербии и юга Румынии, на востоке Украины до области к востоку от Киева и на севере в Белоруссии до Бреста. На Украине встречается на Подольской возвышенности и прилегающих к ней равнинных, реже — предгорных или горных территориях. На востоке достигает Винницкой и Житомирской областей, на юге — Одесской области. Отсутствует в Закарпатской области.
Степной вид, заселяет относительно сухие и тёплые биотопы: сухие луга, кустарники, опушки и тому подобное.
Блестящая улитка (лат. Helix lutescens) — наземный брюхоногий моллюск семейства гелицид.
У взрослых особей высота раковины колеблется преимущественно в диапазоне от 23 до 34 мм, а её ширина (диаметр) — от 24 до 34 мм. Имеет около 4 оборотов. Раковина шаровидно-волчкообразная. Сильно отвернутый край устья полностью закрывает пупок или оставляет узкую щель. Поверхностная скульптура состоит из умеренно выраженных радиальных морщин и спиральных линий. Раковина беловатая или желтовато-белая, у устья иногда коричневатая; зачастую без тёмных спиральных полос или только с их следами. Однако в отдельных популяциях может присутствовать значительная часть моллюсков с чётко выраженными тёмными полосами на раковине.
Вид распространён в бассейнах Дуная и Днестра. Вид обитает в Восточной Европе от Кракова в Польше, восточной Словакии и восточной Венгрии на западе, на юге до севера Сербии и юга Румынии, на востоке Украины до области к востоку от Киева и на севере в Белоруссии до Бреста. На Украине встречается на Подольской возвышенности и прилегающих к ней равнинных, реже — предгорных или горных территориях. На востоке достигает Винницкой и Житомирской областей, на юге — Одесской области. Отсутствует в Закарпатской области.
Степной вид, заселяет относительно сухие и тёплые биотопы: сухие луга, кустарники, опушки и тому подобное.