Die Kuswildepiesang (Strelitzia nicolai) is 'n boom wat voorkom aan die ooskus van Suid-Afrika vanaf Oos-Londen tot in die noorde van KwaZulu-Natal. Die boom lyk palmagtig. Dit groei tot 9 m hoog in duine, moerasse, kusbosse, bosryke klowe en woude. Die groot, piesangagtige blare word soms deur die wind verniel en die blare skeur middeldeur wat die boom slordig laat lyk. Die spesie het veelvoudige blomhofies met tot vyf blomme wat elk uit die voorafgaande een ontspring sodat 'n suil van vyf lae gevorm word. Die boom word ook die Natalse wildepiesang genoem.
Die Kuswildepiesang (Strelitzia nicolai) is 'n boom wat voorkom aan die ooskus van Suid-Afrika vanaf Oos-Londen tot in die noorde van KwaZulu-Natal. Die boom lyk palmagtig. Dit groei tot 9 m hoog in duine, moerasse, kusbosse, bosryke klowe en woude. Die groot, piesangagtige blare word soms deur die wind verniel en die blare skeur middeldeur wat die boom slordig laat lyk. Die spesie het veelvoudige blomhofies met tot vyf blomme wat elk uit die voorafgaande een ontspring sodat 'n suil van vyf lae gevorm word. Die boom word ook die Natalse wildepiesang genoem.
Die Baum-Strelitzie (Strelitzia nicolai) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Strelitzien (Strelitzia) in der Familie der Strelitziengewächse (Strelitziaceae). Diese im südlichen Afrika heimische Art wird in tropischen Parks und Gärten als Zierpflanze verwendet.
Strelitzia nicolai wächst baumförmig als immergrüne, ausdauernde, krautige Pflanze, die Wuchshöhen von bis zu 12 Meter erreicht. Sie bildet mit ihren verzweigten Rhizomen dichte, horstartige Bestände. Der etwas verholzende Stamm ist hell bis dunkel grau und besitzt Markierungen durch die Blattnarben. Die zweizeilig am Stamm verteilten, an alten Pflanzen nur im oberen Bereich eine Art Fächer bildenden Laubblätter sind deutlich in langen Blattstiel und Blattspreite gegliedert. Ihre einfachen, glattrandigen, glänzend grau-grünen Blattspreiten besitzen eine Länge von bis zu 2 Meter und eine Breite von bis zu 60 Zentimeter. Die Blattspreiten zerreißen im Wind. Insgesamt wirken sie vegetativ wie Bananenpflanzen.
Strelitzia nicolai blüht das ganze Jahr über, mit einer Hauptblütezeit im Frühling und Sommer. Es ist ein blattachselständiger, aufrechter Blütenstandsschaft vorhanden, der mit dem eigentlichen Blütenstand zusammen eine Länge von etwa 0,5 Meter aufweist. Ein auffälliges, großes, dunkles Hochblatt (die sogenannten Spatha) steht waagrecht oder weist etwas nach oben. Es stehen mehrere Teilblütenstände übereinander (Unterschied zu Strelitzia alba und Strelitzia caudata mit einfachen Blütenständen).
Die zwittrigen Blüten sind zygomorph und dreizählig. Die jeweils drei Blütenhüllblätter sind in den beiden Kreisen in Form und Farbe sehr unterschiedlich. Von den drei weißen Blütenhüllblättern des äußeren Kreises (oft Sepalen = Kelchblätter genannt) ist das mittlere kleiner als die seitlichen. Von den inneren drei meist blauen (sehr selten weißen, bei Strelitzia alba sind sie immer weiß) Blütenhüllblättern (oft Petalen = Kronblätter genannt) überdeckt das obere den Eingang zur „Nektarkammer“; die beiden großen seitlichen sind pfeilartig verwachsen und umhüllen den Griffel und die fünf fertilen Staubblätter. Der reichlich produzierte Nektar lockt Nektarvögel (Nectariniidae), beispielsweise Hedydipna collaris und Cyanomitra olivacea an. Die Bestäubung erfolgt durch Vögel.
Es werden holzige, dreifächerige Kapselfrüchte gebildet. Die schwarzen Samen weisen einen orangefarbenen, wolligen, ölhaltigen Arillus auf. Die Samen reifen hauptsächlich zwischen März und Juli. Die Früchte/Samen werden von Vögeln gefressen, nachgewiesen ist das für Phoeniculus purpureus, Cossypha natalensis, Cercotrichas signata, Acridotheres tristis. Einigen Affenarten dienen Blüten und der Arillus als Nahrung.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 22.[1]
Strelitzia nicolai kommt in Südafrika ab südlich East London im Ostkap bis KwaZulu-Natal weiter bis Mosambik und Simbabwe vor. Sie gedeiht hauptsächlich in der Dünenvegetation und in küstennahen immergrünen Wäldern an der südafrikanischen Ostküste. Häufig ist sie beispielsweise in der Küstenvegetation nördlich von East London.
Strelitzia nicolai wurde 1858 durch Eduard August von Regel und Friedrich August Körnicke in Gartenflora, 7, S. 265, Tafel 235 erstbeschrieben. Das Artepitheton nicolai ehrt Zar Nikolaus I. Ein Exemplar dieser Art blühte 1858 in den herrschaftlichen Gärten in St. Petersburg und man erkannte, dass es sich um eine neue Art handelt.
Bei Moore & Hyypio 1970 wurde die Nomenklatur innerhalb der Gattung Strelitzia diskutiert. Ein Synonym für Strelitzia nicolai Regel & Körn. ist: Strelitzia quensonii Lem. [2] [3]
Die Baum-Strelitzie wird in tropischen Parks und Gärten als Zierpflanze verwendet. Die Baum-Strelitzie ist ziemlich trockenheitstolerant und die salzigen Küstenwinde machen dieser Art wenig aus, aber sie erträgt keinen starken Frost.
Aus den getrockneten Blattstielen werden Stricke erzeugt, um daraus Fischreusen und Hütten zu bauen. Die unreifen Samen sind essbar und schmecken. Man kann aus den Samen Mehl gewinnen. Den Arillus kann man frittieren und dann grillen, dies soll allerdings nicht besonders schmecken.
Die Baum-Strelitzie (Strelitzia nicolai) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Strelitzien (Strelitzia) in der Familie der Strelitziengewächse (Strelitziaceae). Diese im südlichen Afrika heimische Art wird in tropischen Parks und Gärten als Zierpflanze verwendet.
Bomowa strelicija, teke natalowa strelicija (Strelitzia nicolai) jo rostlina ze swójźby strelicijowych rostlinow (Strelitziaceae).
Bomowa strelicija jo trajne zele, kótarež dośěgnjo wusokosć wót až do 6 m. Kijašk jo zrownane a wódrjewjone. Twóri kupu, kótaraž dośěgnjo šyrokosć wót wěcej ako 3,5 m.
Łopjena su śamnozelene, dośěgnu dłujkosć wót wěcej ako 1,5 m a sejźe na dłujkich wogonkach.
Kwiśo w lěśe. Kwiśonki su nazeleń módre a běłe, stoje w łopjenowych rozporach w górnem źělu rostliny. Jich wusoke łopjeńko jo nacerwjenje brune.
Bomowa strelicija, teke natalowa strelicija (Strelitzia nicolai) jo rostlina ze swójźby strelicijowych rostlinow (Strelitziaceae).
Strelitzia nicolai, commonly known as the wild banana or giant white bird of paradise, is a species of banana-like plants with erect woody stems reaching a height of 7–8 m (23–26 ft), and the clumps formed can spread as far as 3.5 m (11 ft).
The 1.8 m (5 ft 11 in)-long leaves are grey-green and arranged like a fan at the top of the stems, similar to Ravenala madagascariensis. The inflorescence is composed of a dark blue bract, white sepals and a bluish-purple "tongue". The entire flower can be as much as 18 cm (7.1 in) high by 45 cm (18 in) long, and is typically held just above the point where the leaf fan emerges from the stem. Flowers are followed by triangular seed capsules.[2][3]
Strelitzia nicolai is among the few plants which have been verified to contain the pigment bilirubin, which is usually found in animals.[4]
Strelitzia nicolai is one of three larger Strelitzia species, the other two being tree-like S. caudata and S. alba. S. nicolai is restricted to evergreen coastal forest and thicket of eastern South Africa from the Gonubie northwards to southern Mozambique. It is also considered native to Mozambique, Botswana and Zimbabwe, and is reportedly naturalized in eastern Mexico (State of Veracruz).[5]
Strelitzia nicolai is commonly grown both indoors and outdoors as well, in the case of warmer climates, and where frost does not occur regularly. It grows particularly well in nearly all of Florida (as long as frost is not a threat), from the Atlantic eastern side to the Keys, and north along the Gulf of Mexico. Additionally, it has been noted to do well in the coastal areas of Texas and Louisiana. S. nicolai also has a prominent presence along the American West Coast, mostly the coastal regions of California; they can be observed thriving in and around the San Francisco Bay area and regions further south, through the counties of Monterey, San Luis Obispo, Santa Barbara, Ventura, Los Ángeles, Orange, and San Diego, all the way to the southern tip of Cabo San Lucas, Baja California Del Sur, México.
It prefers rich, acidic and evenly moist soils with good drainage, in full sun to part shade. However, they will thrive equally well in areas of lower rainfall, provided the area is coastal or gets a decent marine layer throughout the year. These same such areas may also have drier, sandier, or more hard clay soils, with alkaline conditions (such as those found in Southern California); nonetheless, the plant tends to adapt quickly, becoming large and matured specimens. The amount of light is vital for growth, as well as the plant relying on sunlight for adequate flower production. Some specimens can grow in excess of 20 feet high by 10 feet across.
Propagation is done via division of clumps, by cuttings of offsets; less often from seed. Plants require many years of growth before they begin blooming.[6] In favourable conditions they self-seed freely, and their invasive root systems are best kept away from buildings.[7]
{{cite journal}}: Cite journal requires |journal= (help) Strelitzia nicolai, commonly known as the wild banana or giant white bird of paradise, is a species of banana-like plants with erect woody stems reaching a height of 7–8 m (23–26 ft), and the clumps formed can spread as far as 3.5 m (11 ft).
The 1.8 m (5 ft 11 in)-long leaves are grey-green and arranged like a fan at the top of the stems, similar to Ravenala madagascariensis. The inflorescence is composed of a dark blue bract, white sepals and a bluish-purple "tongue". The entire flower can be as much as 18 cm (7.1 in) high by 45 cm (18 in) long, and is typically held just above the point where the leaf fan emerges from the stem. Flowers are followed by triangular seed capsules.
Strelitzia nicolai is among the few plants which have been verified to contain the pigment bilirubin, which is usually found in animals.
Strelitzia nicolai es una planta angiosperma típica de las áreas tropicales y subtropicales, perteneciente a la familia Strelitziaceae.
Es similar a la platanera (género Musa) pero con más altura y con la peculiaridad de que sus hojas sólo se abren en dos direcciones. En esta especie, la flor es más grande que en S. reginae y con colores morados y blancos. Se suele emplear en la decoración de jardines y parques por su belleza ornamental.
Strelitzia nicolai fue descrita por Regel & K.Koch y publicado en Gartenflora 7: 265, pl. 235, en el año 1858.[1]
Strelitzia nicolai es una planta angiosperma típica de las áreas tropicales y subtropicales, perteneciente a la familia Strelitziaceae.
Strelitzia nicolai est un oiseau de paradis aux fleurs noires et blanchâtres de la famille des Strelitziaceae originaire d'Afrique du Sud.
Elle adopte un port arborescent sur un tronc qui peut atteindre six mètres de haut d'où surgissent des feuilles gris-vert disposées en éventail, comme pour l'arbre du voyageur, et qui peuvent mesurer près de deux mètres de long.
C'est une plante vivace en climat tropical au feuillage persistant qui fleurit de juin à septembre et supporte un gel léger (-2 degrés Celsius).
Sa région d'origine s'étend de la Great Fish River jusque Richards Bay au nord.
Strelitzia nicolai est un oiseau de paradis aux fleurs noires et blanchâtres de la famille des Strelitziaceae originaire d'Afrique du Sud.
Strelitzia nicolai é unha especie das anxiospermas da orde das zinxiberales e familia das estrelitziáceas.
Trátase dunha planta herbácea, pero de porte arbóreo, con aparencia de palmeira, orixinaria de Suráfrica e amplamente culivada en parques e xardíns en rexións tropicais e subtropicais pola súa beleza.
É unha planta semllante á plataneira (do xénero Musa) pero máis alta, xa que pode atinxir os 6 m de altura, e coa peculiaridad de que as súas follas só abren en dúas direccións.
As follas son moi longas, de até 1,8 m, e de cor verde, algo agrisada cando son vellas, e xorden no extremo superior do caule, dispostas como un abano.
A inflorescencia está protexida por unha bráctea de cor azul escura. A flor é máis grande que a de Strelitzia reginae]] (a famosa ave do paraíso), pois pode chegar até os 18 cm de longo, e está situada xusto por riba do punto onde emerxe o abano de follas do caule. Os sépalos son brancos e presentan unha "lingua" de cor azul purpúrea.
As sementes son cápsulas triangulares.[1][2]
Strelitzia nicolai é unha das poucas plantas onde se demostrou a presenza do pigmento bilirrubina, que fundamentalmente se encontra nos animais.[3]
Esta planta adoita empregarse como ornamental en parques e xardins, e na decoración de espazos públicos, como centros comerciais, aeroportos etc.
Strelitzia nicolai foi descrita o ano 1858 polo xardineiro e botánico alemán Eduard August von Regel e o seu compatriota, agrónomo e botánico Friedrich August Körnicke, que publicaron a súa descrición na revista Gartenflora 7: 265, pl. 235.[1]
O epíteto específico nicolai ("de Nicolao") está dedicado na honra do tsar Nicolao I de Rusia, a proposta de von Reguel que, despois de acabar os seus estudos en Alemaña, serviu como director do Xardín Botánico Imperial Ruso de San Petersburgo, cidade na que morou até a súa morte, en 1892.
Strelitzia nicolai é unha das tres especies do xénero Strelitzia con aspecto de árbore (as outras dúas son S. caudata e S. alba). A área de dispersión natural de S. nicolai está restrinxida ao bosque temperado perennifolio e aos de matogueiras da costa do leste de África meridional, desde o río Great Fish, polo norte, até o porto de Richards Bay.[5]
Tamén se considera nativo de Mozambique, Botsuana e Zimbabue e, segundo parece, está naturalizado en México oriental (no estado de Veracruz).[5]
Exemplar novo, preparado para plantar, dunra rara variedade variegaa de S. nicolai
Exemplar novo, como planta ornamental de interior
Cápsulas abertas, amosando as sementes vermellas
Froitos secos, abertos, coas sementes.
Reserva Natural Iphithi,
en KwaZulu-Natal, República Surafricana
Strelitzia nicolai é unha especie das anxiospermas da orde das zinxiberales e familia das estrelitziáceas.
Trátase dunha planta herbácea, pero de porte arbóreo, con aparencia de palmeira, orixinaria de Suráfrica e amplamente culivada en parques e xardíns en rexións tropicais e subtropicais pola súa beleza.
Natalska strelicija (lat. Strelitzia nicolai) vazdazeleno drvo sa juga Afrike iz porodice strelicijevki. Raste u Južnoafričkoj Republici (KwaZulu-Natal), Bocvani, Mozambiku i Zimbabveu, a uvezena je i u Meksiko, uz obalu Meksičkog zaljeva)[1]
S. nicolai
S. nicolai
Natalska strelicija (lat. Strelitzia nicolai) vazdazeleno drvo sa juga Afrike iz porodice strelicijevki. Raste u Južnoafričkoj Republici (KwaZulu-Natal), Bocvani, Mozambiku i Zimbabveu, a uvezena je i u Meksiko, uz obalu Meksičkog zaljeva)
Štomowa strelicija, tež natalowa strelicija (Strelitzia nicolai) je rostlina ze swójby strelicijowych rostlinow (Strelitziaceae).
Štomowa strelicija je trajne zelo, kotrež docpěje wysokosć wot hač do 6 m. Stwjelco je zrunane a wodrjewjene. Twori kupu, kotraž docpěje šěrokosć wot wjace hač 3,5 m.
Łopjena su ćmowozelene, docpěja dołhosć wot wjace hač 1,5 m a sedźa na dołhich stołpikach.
Kćěje w lěće. Kćenja su nazeleń módre a běłe, steja w łopjenowych rozporach w hornim dźělu rostliny. Jich wysoke łopješko je načerwjeń brune.
Štomowa strelicija, tež natalowa strelicija (Strelitzia nicolai) je rostlina ze swójby strelicijowych rostlinow (Strelitziaceae).
Strelitzia nicolai is een verwant van de bekende Strelitzia reginae. Het is een tot 10 meter hoge, groenblijvende plant met meerdere stammen met een palmachtige bladerkroon. De grijsgroene, banaanachtige bladeren zijn 1,5 tot 2,5 meter lang, afwisselend geplaatst, langwerpig en lancetvormig. Ze zitten gerangschikt in een waaiervormig patroon en ontspringen vanuit de rechte stammen. De plant lijkt hierdoor op de reizigersboom uit dezelfde plantenfamilie en op een palm. Het onderste gedeelte van de stam wordt kaal als de bladeren daar afvallen.
De bloemen bestaan uit drie witte kroonbladeren en drie violette kroonbladeren. Het grijsblauwe schutblad is haaks afstaand en tot 35 cm lang.
De naam Strelitzia is afkomstig van Charlotte van Mecklenburg-Strelitz en de naam nicolai is een eerbetoon aan Nicolaas II van Rusland.
Strelitzia nicolai is endemisch in subtropisch Zuid-Afrika. De plant kan wereldwijd worden aangetroffen in botanische tuinen.
Strelitzia nicolai is een verwant van de bekende Strelitzia reginae. Het is een tot 10 meter hoge, groenblijvende plant met meerdere stammen met een palmachtige bladerkroon. De grijsgroene, banaanachtige bladeren zijn 1,5 tot 2,5 meter lang, afwisselend geplaatst, langwerpig en lancetvormig. Ze zitten gerangschikt in een waaiervormig patroon en ontspringen vanuit de rechte stammen. De plant lijkt hierdoor op de reizigersboom uit dezelfde plantenfamilie en op een palm. Het onderste gedeelte van de stam wordt kaal als de bladeren daar afvallen.
De bloemen bestaan uit drie witte kroonbladeren en drie violette kroonbladeren. Het grijsblauwe schutblad is haaks afstaand en tot 35 cm lang.
De naam Strelitzia is afkomstig van Charlotte van Mecklenburg-Strelitz en de naam nicolai is een eerbetoon aan Nicolaas II van Rusland.
Strelitzia nicolai is endemisch in subtropisch Zuid-Afrika. De plant kan wereldwijd worden aangetroffen in botanische tuinen.
Vit papegojblomma (Strelitzia nicolai) är en art i familjen papegojblomsväxter från södra Afrika, från östra Zimbabwe till östra Sydafrika och östra Botswana. Den är vanlig som prydandsväxt i tropiska och subtropiska länder. Arten kan odlas i växthus men kräver stort utrymme, näringsrik jord och gott om sol.
Vit papegojblomma är ett flerstammigt träd som kan bli upp till 12 meter högt. Stammen vedartad, grå med ärr från tidigare blad. Bladen är långskaftade och bladskivorna blir upp till två meter långa och 80 cm breda, de är glänsande grågröna i färgen. Bladen är egentligen enkla, men slits sönder av vinden och liknar med tiden stora fjädrar. Blomställningen består av tre till fem båtformade, mörkt violetta högblad. Blommorna sitter flera tillsammans och slår ut efter varandra. De yttre hyllebladen är vita, medan de två inre har växt samman till ett blått spjutlikanade organ som innehåller både ståndarna och pistillen. Arten blommar året om, men mest intensivt under vår och sommar.
Namnet Strelitzia hedrar Charlotte av Mecklenburg-Strelitz, hustru till kung George III och tillika drottning av England. Artepitetet hedrar storhertigen Nikolaj Nikolajevitj. Han var sonson till tsar Nikolaj I och son till storfurst Nikolaj och Alexandra av Oldenburg.
Förutom att vit papegojblomma odlas som prydnadsväxt har den även andra användningsområden. Bladtjälkarna kan torkas och användas till att göra rep. Dess omogna frön är ätliga och välsmakande.
Vit papegojblomma (Strelitzia nicolai) är en art i familjen papegojblomsväxter från södra Afrika, från östra Zimbabwe till östra Sydafrika och östra Botswana. Den är vanlig som prydandsväxt i tropiska och subtropiska länder. Arten kan odlas i växthus men kräver stort utrymme, näringsrik jord och gott om sol.
Vit papegojblomma är ett flerstammigt träd som kan bli upp till 12 meter högt. Stammen vedartad, grå med ärr från tidigare blad. Bladen är långskaftade och bladskivorna blir upp till två meter långa och 80 cm breda, de är glänsande grågröna i färgen. Bladen är egentligen enkla, men slits sönder av vinden och liknar med tiden stora fjädrar. Blomställningen består av tre till fem båtformade, mörkt violetta högblad. Blommorna sitter flera tillsammans och slår ut efter varandra. De yttre hyllebladen är vita, medan de två inre har växt samman till ett blått spjutlikanade organ som innehåller både ståndarna och pistillen. Arten blommar året om, men mest intensivt under vår och sommar.
У 1789 році ботаніком Джозефом Бенксом був описаний перший представник цього роду — стрелітція королівська, яка отримала свою назву на честь правлячої на той час англійської королеви Шарлотти (уродженої принцеси Макленбург-Стрелицької). Екзотична рослина справила велика враження на збирачів ботанічних колекцій.
У середині XIX сторіччя з експедиції по Південній Африці до Санкт-Петербургу привезли паросток, дуже схожий на стрелітцію королівську. Втім, коли у 1853 році ця особина почала квітнути, стало зрозуміло, що це інший вид. У 1858 році очільник Імператорського ботанічного саду Едуард Регель разом з Фрідріхом Кьорніке склали науковий опис нового таксона і привласнили йому видову назву «nicolai». У літературі поширені свідчення, начебто Регель вчинив за прикладом Бенкса і назвав рослину на честь російського царя Миколи I. Насправді оригінальний опис стверджує, що Strelitzia nicolai назвали на честь третього сина царя — Великого князя Миколи Миколайовича.
Вічнозелена трав'яниста рослина заввишки 3-10 (зрідка до 12) м, завширшки до 4 м, загалом схожа на банан. Кореневище розгалужене. Черешки листків утворюють декілька несправжніх стебел сірого або коричнюватого кольору, у старих особин на них помітні листкові рубці або й залишки відмерлого листя. Черешки голі, довгі, товсті, у нижній частині жолобчасті. Листки розташовані в одній площині, тому їх сукупність нагадує віяло, у старих особин вони зберігаються лише на верхівці «стовбурів». Листки завдовжки до 2 м, прості, еліптичні, цілокраї, хоча досить часто бувають пошматовані вітром так, що здаються пірчастими. Поверхня листкової пластинки гола, шкіряста, дещо лискуча, сіро-зелена. Жилкування пірчасте, центральна жилка дуже товста і добре виділяється на нижньому боці листка.
Суцвіття складне, воно містить кілька видозмінених завитків, розташованих одне над одним, кожен зі своїм приквітком. Загалом у суцвітті може міститися до 5 квіток. Приквітки великі (до 50 см завдовжки), цупкі, човникоподібної форми, темно-сині (біля основи виглядають чорними, у середині і кінці — сірими), у повному розквіті розташовані майже горизонтально або піднесені під невеликим кутом вгору. Квітки великі, сидячі, двостатеві, зигоморфні, без запаху. Оцвітина тричленна, дворядна. Чашолистки довгасто-яйцеподібні, вільні, білі. Пелюстки насичено-блакитні або сині (дуже рідко — білі), з них дві зростаються разом на кшталт стріли й охоплюють пружний стовпчик і 5 тичинок. Плід — дерев'яниста, трилопатева, розкривна коробочка. Насінини великі, кулясті, чорні, з принасінником у вигляді смужки яскраво-помаранчевих волосків.
На відміну від інших представників роду, надземні частини яких мають слабкі отруйні властивості, Strelitzia nicolai не містить токсичних речовин. Натомість виявлено, що помаранчевий колір принасінників зумовлений наявністю у них білірубіну — пігменту, притаманного тваринам і дуже рідкісному у світі рослин.
Це світлолюбний, відносно посухостійкий вид, який зростає серед дюн та у прибережних лісах. Рослина стійка до дії вітрів і солоних морських аерозолів (дрібних бризок), проте не терпить приморозків, різкої зміни денної і нічної температури.
Квітне протягом усього року, але пік цвітіння припадає на весну-літо. Квіти запилюються нектарницями Hedydipna collaris і Cyanomitra olivacea. Плодоносить у березні-липні. Розмножується насінням, яке розповсюджують птахи Cercotrichas signata, Phoeniculus purpureus, червоноголові горихвістки, звичайні майни, а також кореневими паростками. Квітами і принасінниками цієї рослини живляться мавпи Chlorocebus pygerythrus і Cercopithecus albogularis, а виключно квітами — дукери Philantomba monticola. Стебла особин, що зростають на берегах річок, стають прихистком для жаб і качок.
Ареал Strelitzia nicolai охоплює терени південноафриканських провінцій Квазулу-Наталь та Східної Капської, де більшість популяцій зосереджена між річкою Грейт-Фіш та містом Річардс-Бей. Окремі осередки розташовані також у прилеглих районах Мозамбіка, Ботсвани й Зімбабве. Рослина завезена до Мексики і натуралізована у штаті Веракрус.
У теплих країнах Strelitzia nicolai вирощують у садах і парках, використовуючи її як тло для менш високих рослин. У помірному кліматі цей вид, враховуючи його великі розміри, представлений переважно в колекціях ботанічних садів, а в промисловому і аматорському квітникарстві не застосовується. На своїй батьківщині Strelitzia nicolai має також обмежене господарське значення: з її черешків виготовляють мотузки для побудови рибних пасток і примітивних хиж. Недостигле насіння їстівне, з нього виробляють борошно, а принасінники смажать.
Для розмноження насінням його висівають у суміш із рівних частин компосту і піску, загортають тонким шаром цього субстрату і тримають його помірно зволоженим. Перший рік сіянці вирощують у затінку. Дорослі особини добре почувають себе у напівзатінку чи при повному освітленні, вони вимагають великих ємностей, помірного зволоження і поживного ґрунту.
Strelitzia nicolai là một loài thực vật có hoa trong họ Strelitziaceae. Loài này được Regel & K.Koch miêu tả khoa học đầu tiên năm 1858.[2]
Strelitzia nicolai là một loài thực vật có hoa trong họ Strelitziaceae. Loài này được Regel & K.Koch miêu tả khoa học đầu tiên năm 1858.
大鹤望兰[2]（学名：Strelitzia nicolai）又名白鳥蕉[3]，为鹤望兰科鹤望兰属的植物。原生于非洲南部，现台湾岛以及中国大陆的广东等地亦有分布，目前已由人工引种栽培。
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
分類 界 : 植物界 Plantae 科 : バショウ科 属 : ストレリチア属 学名 Strelitzia nicolai 和名 オーガスタ 英名 Giant white bird of paradise オーガスタ (学名：Strelitzia nicolai)は、バショウ科・ストレリチア属の植物。世界で2種の存在が確認されおり、マダガスカルと南アフリカに自生。オーガスタというのは流通名。英語名称は、giant white bird of paradise もしくは wild banana など。
大型になる常緑性の多年草で、バナナのそれに似ている葉は、長さが60cm以上、幅が30cm以上になる。熱帯植物らしいエキゾチックな姿で観葉植物としても栽培されている。野生では高さが10m以上になることもある。
この項目は、植物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（プロジェクト:植物／Portal:植物）。 オーガスタ (学名：Strelitzia nicolai)は、バショウ科・ストレリチア属の植物。世界で2種の存在が確認されおり、マダガスカルと南アフリカに自生。オーガスタというのは流通名。英語名称は、giant white bird of paradise もしくは wild banana など。
.jpg)
