Scolytus scolytus (Fabricius & J. C. 1775)

Der Große Ulmensplintkäfer (Scolytus scolytus) ist ein Rüsselkäfer aus der Unterfamilie der Borkenkäfer (Scolytinae). Da er seine Brutsysteme in der Rinde der Wirtsbäume anlegt, wird er den Rindenbrütern zugerechnet.

Merkmale

Die Käfer werden 3 bis 6 Millimeter lang und haben einen walzenförmigen Körper. Der Halsschild ist hauptsächlich an den Seiten fein punktiert. Es verdeckt von oben gesehen nicht den Kopf. Die Stirn ist flach und ohne Längskiel. Die rotbraun gefärbten Flügeldecken tragen zwei Arten von Punktreihen aus kleinen Vertiefungen. Dabei wechseln regelmäßige Punktreihen mit Reihen ab, die nur unregelmäßige Punkte tragen. Die Fühler und Beine sind rotbraun. Der Käfer ist ansonsten schwarz gefärbt. Das männliche Tier besitzt am Analsternit eine nach außen gezipfelte Haarbürste.

Verbreitung

Die Art ist in Europa verbreitet, im Norden kommt sie bis Schweden vor.

Lebensweise

Der Große Ulmensplintkäfer kommt vor allem an Ulmen (Ulmus), gelegentlich auch an Pappeln (Populus), Gemeiner Esche (Fraxinus excelsior), Korkeiche (Quercus suber), Hainbuche (Carpinus betulus), Walnuss (Juglans regia), Prunus amygdalus und Salix nigra vor. Er besiedelt die Rinde der Bäume auch im Bereich der Borke. Das Fraßbild ist ein relativ kurzer, zwei bis fünf, maximal zehn Zentimeter langer, einarmiger Muttergang (senkrechter Längsgang). Die Larvengänge zweigen von diesem seitlich ab. Es kommt zur Ausbildung von zwei Generationen im Jahr. Die Flugzeit ist von Ende Mai bis Juni und Ende August. Die Käfer fressen an den Abzweigestellen kleiner Äste und an der Basis der Blattstiele. Dabei und bei seinem Einbohren in die Rinde/Borke überträgt er Sporen des Schlauchpilzes Ceratocystis ulmi. Dieser Pilz, der in den 1960er-Jahren von Nordamerika mit infiziertem Holz auch nach Europa eingeführt wurde, führt zu einer Erkrankung des Baumes, dem Ulmensterben, und zieht meist den Tod des Wirtsbaumes nach sich.^[1]

Bekämpfung

Eine Bekämpfung ist praktisch unmöglich, da den Tieren immer bruttaugliches Material zur Verfügung stehen wird. Befallene Bäume werden meist zu spät entdeckt. Befallsherde müssen, will man ein weiteres Ausbreiten eindämmen, vollständig beseitigt werden und die Rinde mit den Larven und Eiern sowie das infizierte Holz vernichtet werden. Vielerorts sind die Ulmen jedoch bereits am Pilz eingegangen und stehen somit nicht mehr als Wirtsbäume zur Verfügung. Es gibt Versuche im Anbau mit Resista-Ulmen, welche dem Pilz widerstehen sollen.

Literatur

• Fritz Schwerdtfeger: Die Waldkrankheiten. Lehrbuch der Forstpathologie und des Forstschutzes. 4., neubearbeitete Auflage. Parey, Hamburg/Berlin 1981, ISBN 3-490-09116-7.
• Sabine Grüne: Handbuch zur Bestimmung der europäischen Borkenkäfer. Verlag M. & H. Schaper, Hannover 1979, ISBN 3-7944-0103-4.
• Edmund Reitter: Fauna Germanica – Die Käfer des Deutschen Reiches. Band 5, K. G. Lutz, Stuttgart 1916.
• Edmund Reitter: Fauna Germanica – Die Käfer des Deutschen Reiches. 5 Bände, K. G. Lutz, Stuttgart 1908–1916, Digitale Bibliothek Band 134, Directmedia Publishing GmbH, Berlin 2006, ISBN 3-89853-534-7.

Einzelnachweise

1. ↑ Wolfgang Nentwig: Invasive Arten. Haupt Verlag, Bern 2010, ISBN 978-3-8252-3383-9, S. 50.

Scolytus scolytus, the larger European elm bark beetle or large elm bark beetle, is a 3.5–6 mm long bark beetle species.^[4][5] It is of significant importance in Eurasia as a vector of Dutch elm disease.

Description

Pronotum black and shiny, with red-brown anterior and posterior margins. Elytra, antennae, legs and abdomen are red-brown. Forehead with fine wrinkles and tubercles and a thick brush of hairs. Female's forehead convex, male's is flattened. Elytra bear well developed but shallow longitudinal punctate grooves. Elytra are tapering posteriorly. Abdomen sharply concave, oblique to the tip. In the middle of the posterior edge of the third and fourth abdominal segments there is usually an acute tubercle. The males have a continuous (although incrementally shorter toward middle) brush of golden hair at the apex of the abdomen.^[4][5]

Life cycle

The first generation flies mainly in June, in certain years stretching from the end of May to the middle of July. The second generation flies in August. Females prefers to lay their eggs under the bark of the lower part of the trunk, in areas where the cortex is thicker, most often on weakened standing trees or fallen trees. Egg galleries are longitudinal, 2–7 cm long, over 2 mm wide but no more than 3 mm. Larval galleries start perpendicularly from the egg gallery, the upper ones are bent upward, the lower ones downward, and the ones at the middle run rather parallelly from ones another. Larval galleries located on lower parts of the trunk are imprinted on the inner surface of the cortex, sometimes on the sapwood too to some extent. Pupal chambers are usually located in the bark. After emerging, adult beetles feed on the crotches of young twigs, and leaf petioles. Partly-developed to fully developed larvae overwinter. In the northern part of its range there is usually one generation per year, in the steppes 1 to 2 generations, and in the Caucasus usually 2 with possible indications of a third one.^[4][5]

Distribution

This species has been reported from throughout Europe and western Asia. In Russia, approximately as far east as Irkutsk Oblast and as far north as the southern boundary of the taiga zone. In Asia, it has also been reported from Turkey, Armenia, Azerbaijan, Georgia, Kazakhstan, China, northern Iran, and northern India (Jammu and Kashmir). In Africa, it has been reported from Morocco and Algeria.^[2][3][5][6]

Host plants

Reported host plants are primarily elms, but also, common ash, common walnut tree, Caucasian zelkova, as well as a number of trees in the genera Prunus (stone fruits), Quercus (oaks), Salix (willows), and Populus (for black poplar and aspen).^[2][3][5]

References

Suur-maltsaürask (Scolytus scolytus) on mardikaliste seltsi kuuluv putukaliik.

Putukat on Eestis leitud ainult Abrukalt.^[1]

Viited

Välislingid

• Suur-maltsaürask andmebaasis eElurikkus

Le grand scolyte de l'orme (Scolytus scolytus) est une espèce d'insectes coléoptères de la famille des Curculionidae, de la sous-famille des Scolytinae originaires d'Europe. Ces insectes xylophages creusent des galeries sous l'écorce des ormes âgés ou affaiblis, provoquant leur dépérissement. Ils sont aussi le vecteur d'un champignon, Ophiostoma ulmi, agent de la graphiose de l'orme, grave maladie fongique des ormes d'Europe et d'Amérique du Nord. Ils attaquent également d'autres espèces d'arbres : chênes, frênes, peupliers^[1].

Distribution

L'aire de répartition de Scolytus scolytus comprend la totalité de l'Europe et une partie de l'Asie occidentale, au nord jusqu'à la limite de la taïga, au sud jusqu'au Caucase et au nord de l'Iran^[2].

Notes et références

Voir aussi

De grote iepenspintkever (Scolytus scolytus) is een kever uit de familie schorskevers (Scolytidae), en wordt ook wel grote iepenbastkever genoemd. Er is ook een kleine iepenspintkever (Scolytus multistriatus).

Beschrijving

De 4 tot 6 millimeter lange zwartbruine kever is voornamelijk te herkennen aan het relatief grote halsschild, dat bijna net zo groot is als het achterlijf. Het halsschild is echter donkerder tot zwart is en glad, de dekschilden op het achterlijf zijn bruinachtig en in de lengte gegroefd. Tussen het borststuk en achterlijf is een duidelijke insnoering, de kop zit verscholen onder het wat naar onderen gekromde halsschild. De poten en vooral de in een knots eindigende tasters zijn erg klein en kunnen volledig worden teruggetrokken.

Algemeen

Vraatpatroon van de larven.

De grote iepenspintkever komt in vrijwel heel Europa voor tot in Zweden en is samen met alle andere soorten uit het geslacht Scolytus zeer berucht als plaaginsect; de larve vreet namelijk hout van dode, maar ook zieke bomen. De grootste schade richt de kever echter indirect aan als verspreider van de iepziekte, een infectie van de iep (Ulmus) met de schimmels Ophiostoma ulmi en Ophiostoma novo-ulmi. Bij het verlaten van de boom vreet de kever zich naar buiten en kan schimmelsporen meenemen naar een volgende boom, waardoor groepen bomen soms snel worden besmet. Ook andere soorten als kurkeik (Quercus suber), haagbeuk (Carpinus betulus) en soorten uit het geslacht Prunus kunnen worden aangetast door de kever. De kever heeft er overigens baat bij; alleen zwakke of zieke bomen zijn geschikt voor de larven.

Larve

De larve is wit en made-achtig met een dik, C-vormig gekromd lichaam en een oranje kop. De gangen die de larve graaft zijn soms ware kunstwerkjes en bestaan uit ovale, doolhof-achtige structuren net onder de schors van de boom. De larve overwintert als pop en in het voorjaar knaagt de kever zich naar buiten.

Ogłodek wiązowiec (Scolytus scolytus) – gatunek chrząszcza z podrodziny kornikowatych (Scolytinae). Występuje w Europie i północnej Azji. Ogłodek wiązowiec wraz z ogłodkiem wielorzędowym (S. multistriatus) był odpowiedzialny za holenderską chorobę wiązów, gdyż przenosił grzyb Ophiostoma ulmi. Samce tego chrząszcza osiągają 3–5 mm, a samice 4–6 mm długości^[2]. Owad ten posiada ubarwienie czarne lub brunatne. Samica chrząszcza znosi jaja pod korą drzew. Z jaj wykluwają się młode, które żerują w korze.

Przypisy

Bibliografia

1. Władysław Strojny: Nasze zwierzęta. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Rolnicze i Leśne, 1981. ISBN 83-09-00045-6.

Scolytus scolytus é uma espécie de insetos coleópteros polífagos pertencente à família Curculionidae.^[1]

A autoridade científica da espécie é Fabricius, tendo sido descrita no ano de 1775.

Trata-se de uma espécie presente no território português.

Referências

Заболонник великий в'язовий або заболонник-руйнівник (Scolytus scolytus Fabr.) — жук родини короїдів (Ipidae).

Опис

Жуки 3,5-5,5 міліметрів завдовжки; голова, передньо-спинка чорні, а вусики, надкрила, ноги і черевце рудувато-червоні; на третьому і четвертому сегментах черевця в середині заднього краю по невеликому загостреному горбочку, на відміну від самки у самця задній край останнього черевного кільця з щіточкою золотистих волосків. По такій же щіточці є по боках заднього краю останнього тергіта. Лоб самця та самки злегка опуклий, вкритий густими короткими волосками. Черевце скошене до верхівки, різко вигнуте, вкрите довгими, але рідкими волосками.

Екологія

В Україні поширений повсюдно, особливо чисельний у степу в полезахисних насадженнях. Пошкоджує в'язові, граб, грецький горіх та інші. Зимують личинки середнього та старшого віків. Навесні, на початку травня, в Криму личинки заляльковуються, а з кінця травня до половини черевня спостерігається літ жуків першого покоління; жуки другого покоління літають з початку червня до половини вересня. Додатково молоді жуки живляться в розвилках молодих пагонів. Заселення відбувається із поздовжнього маточного ходу завдовжки 5-8 та 2,5-3 міліметрів завширшки. Личинкові ходи в кількості 60-120 відходять промінеподібно від густо розміщених яйцевих камер, трохи зачіпаючи заболонь; на підсихаючих деревах або під тонкою корою ходи сильніше зачіпають заболонь. При заселенні життєздатних дерев спостерігається сильне виділення соку в місцях проникнення жуків, що часто приваблює велику кількість різних комах. Протягом року розвивається двоє поколінь.

Джерела

• Стаття на сайті Аграрний сектор України

• Scolytus californicus Leconte, 1868^[1]
• Scolytus destructor Olivier, 1795^[1]
• Scolytus fuchsi Reitter, 1913^[1]
• Scolytus niger Geoffroy, 1785^[1]
• Scolytus punctatus O. F. Muller, 1776^[1]
• Scolytus var. ciliaris Rey, 1892^[1]
• Scolytus var. variabilis Sokanovsky, 1958^[1]