Rubus caesius ye una planta de la familia de les rosácees.
La artu pajarera (Rubus caesius) dewberry o duberi ye una planta espinosa, baltada y pegada al suelu. Tien escayos bien pequeños si comparar con otres especies. Les fueyes son trifoliaes. Flores blanques. Los frutos son les mores con pocos granos bastante grandes, pruinosos cubiertes d'una especie de cera. Los frutos son tempranos en plenu branu. Na seronda les sos fueyes adquieren un color acoloratáu bien llamativu. Estendida polos sotos y riberes n'alamees, saucedas y fresnedas. Cada añu prodúcense nuevos tarmos polo que se formen bardiales rápido. Los frutos son bien buscaos polos páxaros, d'ende'l so nome vulgar.
Por toa Europa. Ye habitual na metá norte de la Península Ibérica.
Rubus caesius describióse por Carlos Linneo y espublizóse en Species Plantarum 1: 493. 1753.[1]
Rubus: nome xenéricu que remanez del llatín que significa "artu" o "artimora" o de ruber = "coloráu"[2]
caesius: epítetu llatín que significa "de color azul abuxáu"[3]
.
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Göyümtül böyürtkən, bozumtul böyürtkən (lat. Rubus caesius L.) – gülçiçəklilər fəsiləsindən bitki növü
Vətəni Şərqi Avrasi, Kiçik Asiya və İran hesab olunur.
Sildindirvari əksərən qövsvarı əyilmiş budaqlı, çoх hündür olmayan koldur. Əksər budaqlar tüksüz ağımtıl, boz ləçəkli müхtəlif formalı kiçik tikanlı çoх zaman tikansızdır. Yarpaqları еnli lansеtvaridir. Yarpaqları daim üç yarpaqcıqdan ibarətdir. Yarpaqcıqlar bir növ oturan hər iki tərəfdən yaşıl sеyrək tüklü kənarı qеyri bərabər kəsik dişli ucdakı rombvari yumurtaşəkilli yandaılar bir qədər еnli çəp yumurtavçari qaidədən dilimlidir. Çiçək saplağı bir qədər uzun çiçək qrupu s еyrək azçiçəkli süpürgədir. Kasa yarpaqları хırda kеçətuklu çoх zaman vəzili və mеyvəyə yapışıq kimidir. May iyun avqust aylarında çiçəkləyir.
Mеşə kənarı, kolluqlar, arх və yol kənarları, çəmənliklər və bağlardır.
Böyük və Kiçik Qafqaz, Kür-Araz ovalığınsa, Talış və Naxçıvan MR təbii halda rast gəlinir.
Bozumtul böyürtkən bir çoх botanika bağlarında bеcərilir. Bu, çoх vaхt növlərlə hibridləşir.
İkiləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. Göyümtül böyürtkən, bozumtul böyürtkən (lat. Rubus caesius L.) – gülçiçəklilər fəsiləsindən bitki növü
El romegueró, esbarzerola, barça (o barsa[2]), barça bovina, barça bovinera, barça marina, esbarzer, albarzer, abatzer/batzer, esbarzer de riu, morera de rostoll (el fruit: móra de rostoll o móra de bou), romeguera (de rostoll), romera de rostoll[3] (Rubus caesius) és una planta de la família de les rosàcies.
Del llatí caesius (de color blau cel).[4]
És una planta arbustiva, sarmentosa, de fins a 60 o 70 cm de llargada, de tiges febles i ajagudes, amb agullons prims i força drets. Fulles trifoliolades, amb els folíols ovats, verds pel revers, dentats, amb les dents molt irregulars. La floració s'esdevé entre el maig i l'agost, i les flors són blanques, d'uns 2 cm de diàmetre, reunides en corimbes (de 2 a 5) amb 5 pètals, 5 sèpals i nombrosos estams. Els fruits múltiples (com totes les móres) són una polidrupa, amb menys fruits que la móra d'esbarzer. No són comestibles, ja que tenen un gust molt àcid.[4]
És una planta pròpia dels herbassars, els indrets humits i els boscos de ribera, des de la terra baixa fins a l'estatge montà. Als Països Catalans, s'estén per gairebé tot Catalunya, part del litoral valencià i les illes Balears.[4] També és present a Albània, Àustria, Bèlgica, Anglaterra,[5] Bulgària, Txèquia, Eslovàquia, Dinamarca, Finlàndia, França, Alemanya, Grècia, Irlanda,[6] Suïssa, els Països Baixos, Espanya, Hongria, Itàlia (incloent-hi Sicília),[7] els Balcans, Portugal, Malta, Noruega, Polònia, Suècia, els estats bàltics, Ucraïna, Bielorússia, Rússia, el Caucas, Sibèria, Turquia (Anatòlia), Algèria, el Marroc, l'Iraq, l'Iran, el Iemen, l'Afganistan i la Xina (Xinjiang).[8] Ha estat introduït a l'Argentina, l'arxipèlag de Madeira, els Estats Units (Iowa,[9] Kentucky, Michigan[9] i Nova York)[10] i el Canadà (Ontàrio).[1][11]
Pot produir híbrids amb la gerdonera (Rubus idaeus), els quals són més erectes i espinosos que el romegueró. També pot hibridar amb Rubus saxatilis i la planta resultant presenta fulles amples i amb poques espines.[12]
El romegueró, esbarzerola, barça (o barsa), barça bovina, barça bovinera, barça marina, esbarzer, albarzer, abatzer/batzer, esbarzer de riu, morera de rostoll (el fruit: móra de rostoll o móra de bou), romeguera (de rostoll), romera de rostoll (Rubus caesius) és una planta de la família de les rosàcies.
Planhigyn blodeuol sy'n frodorol o Hemisffer y Gogledd yw Llwyn mwyar Mair sy'n enw gwrywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Rosaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Rubus caesius a'r enw Saesneg yw Dewberry.[1] Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Mwyaren Fair, Mwyaren Laslwyd, Mwyaren Mair, Mwyaren y Tywod, Mwyarllwyn Glas.
Mae'r teulu Rosaceae yn perthyn i'r genws Rosa (rhosyn) fel ag y mae'r cotoneaster a'r eirinen. Prif nodwedd y teulu yw ei ffrwythau amrywiol a phwysig i economi gwledydd.[2] Ceir 5 sepal, 5 petal ac mae'r briger wedi'u gosod mewn sbeiral sy'n ffurfio llestr tebyg i gwpan o'r enw hypanthiwm.
Planhigyn blodeuol sy'n frodorol o Hemisffer y Gogledd yw Llwyn mwyar Mair sy'n enw gwrywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Rosaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Rubus caesius a'r enw Saesneg yw Dewberry. Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Mwyaren Fair, Mwyaren Laslwyd, Mwyaren Mair, Mwyaren y Tywod, Mwyarllwyn Glas.
Mae'r teulu Rosaceae yn perthyn i'r genws Rosa (rhosyn) fel ag y mae'r cotoneaster a'r eirinen. Prif nodwedd y teulu yw ei ffrwythau amrywiol a phwysig i economi gwledydd. Ceir 5 sepal, 5 petal ac mae'r briger wedi'u gosod mewn sbeiral sy'n ffurfio llestr tebyg i gwpan o'r enw hypanthiwm.
Ostružiník ježiník (Rubus caesius) je plazivý druh ostružiníku, v české květeně jeden z nejběžnějších zástupců tohoto rodu.[1][2][3][4][5]
Ostružiník ježiník jako keř dorůstá výšky až jeden metr. Dvouleté, až 4 metry dlouhé trnité prýty se ohýbají, plazí a při kontaktu s podkladem snadno kořenují.[3] Obvykle jsou lysé, s nápadným, snadno stíratelným namodralým až šedavým ojíněním. Krátké a slabé ostny jsou snadno odlomitelné. Složené listy s drobnými kopinatými palisty jsou zpravidla trojčetné, zřídka pětičetné, na podzim červenající.
Kvete od května do července bílými květy o průměru 2-2,5 cm, uspořádanými v řídkých chocholičnatých latách. Plody jsou fialové ojíněné souplodí peckoviček nakyslé mdlé chuti.[4]
Roste hojně v suchých i zamokřených biotopech, kde tvoří neprostupné houštiny.[2] Přirozeně se vyskytuje v lužních lesích, v pobřežních křovinách a vrbinách, v lesních lemech a v borech. Hojný je však také na antropogenních stanovištích, jako jsou okraje cest a silnic, rumiště, úhory či málo udržované zahrady. Preferuje vlhčí, málo humózní, mírně kyselé až zásadité půdy na osluněných až polostinných stanovištích, a to do nadmořské výšky kolem 700 m.[3]
Jedná se o druh s velkým areálem rozšíření, který zahrnuje téměř celou Evropu s výjimkou jejích nejsevernějších a nejjižnějších částí, temperátní oblasti Asie po Altaj a západní Čínu, Turecko a okolí Kavkazu. Zavlečen byl do Severní Ameriky.
Obrázky, zvuky či videa k tématu ostružiník ježiník ve Wikimedia Commons
Ostružiník ježiník (Rubus caesius) je plazivý druh ostružiníku, v české květeně jeden z nejběžnějších zástupců tohoto rodu.
Korbær (Rubus caesius) er en halvbusk, der i Danmark f.eks. vokser i skove, på gærder og strandskrænter. Den ligner Brombær, men er spinklere og har næsten rette torne. Desuden er årsskuddene kun op til 5 mm tykke og blåduggede.
Korbær er en lav busk med overhængende vækst. Barken er først lysegrøn og tæt besat med børster og tynde torne. Hele skuddet er dækket af et lyseblåt vokslag. Senere bliver barken brun, og på gamle grene kan den være opsprækkende. Knopperne sidder spredt, de er lysegrønne og lidt lasede.
Bladene er trekoblede med ægformede småblade. Randen er groft takket, og de to af småbladene har hver én stor lap på ydersiden. Begge sider er græsgrønne, undersiden dog samtidig rynket. Høstløvet er klart rødt. Blomstringen sker midt på sommeren. De hvide blomster sidder i fåtallige toppe på lange, svagt tornede skud. Frugterne ligner brombær med kun 3-4 af de småfrugter, som danner "bærret". Skindet er sort med lyseblåt vokslag.
Korbær har et kraftigt rodnet. Planten fremkalder jordtræthed.
Højde x bredde og årlig tilvækst: 0,75 x 5 m (75 x 75 cm/år).
Korbær vokser i det meste af Europa og det nordlige Asien, hvor den optræder som pionerart i skovbryn og lysninger, på overdrev, ved grøfter, langs vandløb og i krat sammen med andre fugtelskende buske og stauder.
I Danmark er den almindelig i størstedelen af landet i skove og krat, på gærder og strandskrænter.
Korbær (Rubus caesius) er en halvbusk, der i Danmark f.eks. vokser i skove, på gærder og strandskrænter. Den ligner Brombær, men er spinklere og har næsten rette torne. Desuden er årsskuddene kun op til 5 mm tykke og blåduggede.
Die Kratzbeere (Rubus caesius), auch Bereifte Brombeere, Bockbeere, Kroatzbeere oder Ackerbeere genannt, ist eine Art aus der großen Gattung der Brombeeren (Rubus), und zwar aus der Untergattung Rubus.
Es handelt sich um Halbsträucher, deren oft niederliegende Ruten Längen von nur 30 bis 60 cm erreichen. Die Pflanzen sind spärlich mit borstenförmigen Stacheln besetzt.
Die Laubblätter sind dreizählig gefiedert. Fünfzählig gefiederte Blätter wie bei vielen anderen Arten der Untergattung kommen nur in Ausnahmefällen vor. Die Seitenfiedern sind dabei fast sitzend. Bei den ausgewachsenen Blättern sind die Fiedern kaum länger als breit.
Die Sammelfrüchte der Kratzbeere bestehen aus relativ wenigen (meist 5 bis 20) Einzelsteinfrüchtchen, in die sie leicht zerfallen. Sie sind stark bläulich bereift und schmecken ähnlich wie Brombeeren, nur nicht ganz so geschmacksintensiv und leicht säuerlicher.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 28.[1]
Die Kratzbeere braucht feuchten bis nassen, nährstoffreichen Lehm- oder Tonboden, der ziemlich roh und humusarm sein darf und kalkhaltig sein sollte. Sie wurzelt bis 2 Meter tief.[1]
Sie besiedelt Auwälder, Fluss- und Bachufer, Hecken, Böschungen, ehemalige Schuttplätze und Äcker. Sie ist überschwemmungstolerant und ein Bodenverdichtungsanzeiger.
Die weißen Blüten sind homogam.
Die saftige, fad und sauer schmeckende Sammelsteinfrucht ist durch einen Wachsüberzug bläulich bereift, und sie besteht oft nur aus wenigen Einzelfrüchtchen.
Es findet eine intensive vegetative Vermehrung durch Wurzelsprosse und sich bewurzelnde Triebe statt.
Die Kratzbeere kommt an nährstoffreichen Stellen an Wegrändern oder in lichten Gebüschen vor. Oft wächst sie auch im Schotter von Flussufern oder Auwäldern. Sie ist in Mitteleuropa eine Charakterart der Ordnung Convolvuletalia, kommt aber auch in Gesellschaften der Verbände Salicion albae oder Alno-Ulmion vor.[1]
Sie ist in Europa und Nordasien verbreitet.
Die Kratzbeere fehlt im mitteleuropäischen Tiefland, in den kalkarmen Mittelgebirgen sowie in den Zentralalpen mit kristallinem Gestein gebietsweise. Sonst kommt sie in Mitteleuropa zerstreut vor. Sie steigt in den Alpen nur selten über 1000 m auf; so z. B. in den Allgäuer Alpen in Vorderreute bei Wertach bis in Höhenlagen von 1050 Metern[2].
Aus der Sammelsteinfrucht wird Kratzbeeren-Likör hergestellt.
Die Kratzbeere (Rubus caesius), auch Bereifte Brombeere, Bockbeere, Kroatzbeere oder Ackerbeere genannt, ist eine Art aus der großen Gattung der Brombeeren (Rubus), und zwar aus der Untergattung Rubus.
She lus berrishagh ee berrish ghorrym (Rubus caesius), 'sy ghenus Rubus (myrane lesh y verrish ghoo).
Ta berrish ghorrym snaue harrish y thalloo, cha nel ee cur magh cuirtlee. Ta ymmodee jialgyn keylley er y ghass. Ta duillagyn tree-duillagagh oc, as oirr daa-eeacklagh.
Ta ny berrishyn yn-ee eck jeeaghyn gollrish berrishyn soo crouw, agh t'ad gorrym, cha nel jiarg. Ta brat keyl dy vineenyn kereagh orroo.
Ta blaaghyn baney eck.
She lus berrishagh ee berrish ghorrym (Rubus caesius), 'sy ghenus Rubus (myrane lesh y verrish ghoo).
Boldirgʻon (Rubus caesius) — raʼnodoshlar oilasiga mansub oʻsimlik (qarang Maymunjon).
Gervougė (lot.Rubus caesius) ī tuokis ougu krūms, muokslėškā prigolons erškietėniu augalū (Rosaceae) šeimā.
Gervougės stombrē būn statmeni aba šliaužontis, ėšaug lėg 3 m aukštoma, so dīglēs. Lapā sosided ėš trėjū lapaliu, stombē dontīti. Žėidā balti ī. Ved tomsē mielinas rūgštuokas ougas. Gervougės ėšsirpst šėinapjūtie.
Aug anas pamedies, medies, doubūs, pakelies.
Ougas ī gardės ė tink jiedėmou, ougėinėm. Tepuogė gervougės lapā ė vāsē ī liekvarstos. Anas tora daug karuotėna, vėtamėna C, B gripės vėtamėnu. Gerėn virškėnėma, liuosoun vėdorius, ramėn nervus, skatėn prakātavėma. Gervougiu kuompresus ded ont pūliounontiu žāzdū.
Pòpielatô jeżëna (Rubus caesius L.) - to je czierz z rodzëznë różowatëch (Rosaceae). Òna rosce m. jin. na Kaszëbach.
Pòpielatô jeżëna (Rubus caesius L.) - to je czierz z rodzëznë różowatëch (Rosaceae). Òna rosce m. jin. na Kaszëbach.
Ажы́на, маліна шызая (Rubus Caesius) — паўкустовая расьліна з роду маліна, сямейства ружавых[1]. Таксама вядома пад тутэйшымі (народнымі) назвамі — чо́рная малі́на, яжы́на, жа́вікі, жаві́на, ажы́ньнік, скарбары́ха.
Расьліна расьце па берагох рэк і вазёраў, на заліўных лугох і палёх, у хмызьняках — утварае густыя непраходныя зарасьнікі. Таксама вырошчваюць садаводы-аматары. Квіце ў чэрвені-ліпені, ягады высьпяваюць у жніўні.
Расьліна валодае наступнымі якасьцямі:
Ягады расьліны багатыя цукрамі, вітамінамі, карацінам, тамідамі.[1]
Куст вышынёй 60—150 сантымэтраў. Карэнішча шматгадовае. Надземныя парасткі двухгадовыя, ляжачыя альбо ўздымаюцца, часта дугападобна сагнутыя, фіялетава-шызыя, звычайна пакрытыя шыпамі й шчацінкамі. Лісьце — чаргаванае, буйназубчатае, трайчастае, на шыпаваных чаранках, сярэдні лісьцік буйнейшы за бакавыя, частка трох-лопасьцевы. Кветкі двухполыя, белага колеру, дыямэтрам да 3 сантымэтраў, зь лямцавай чашачкай, у негустой шчыткападобнай гронцы на канцах сьцяблоў і галінак.
Плады (ягады) — чорныя, з шызым налётам, сакаўныя салодкія шматкасьцянкі.[1]
Пашырана ў краінах Заходняй Эўропы, у Малой Азіі, Іране, Заходняй Сыбіры, Каўказе, Крыме. У Беларусі трапляецца ўсюды, асабліва на Палесьсі. Першыя прамысловыя гатункі зьявіліся ў пачатку ХIХ ст. у ЗША, а ў другой палове ХIХ ст. яе пачалі вырошчваць у Эўропе. У Беларусі першыя гатункі ажыны зьявіліся ў 1930-х гадах[2].
Ажы́на, маліна шызая (Rubus Caesius) — паўкустовая расьліна з роду маліна, сямейства ружавых. Таксама вядома пад тутэйшымі (народнымі) назвамі — чо́рная малі́на, яжы́на, жа́вікі, жаві́на, ажы́ньнік, скарбары́ха.
Вединзей (лат. Rubus caesius) — ламо иень перть касыця куракш. Розанонь семиянь.
Нетьксэзэ ацавиця, пупиця. Лопанзо мазыйстэ керсевезь. Умарензэ-ягоданзо инзеень кондят, ансяк раужот. Маштовить ярсамс, ды пидить эйстэнзэ варения. Кассы лаймева, лей чирева.
Орданьбуень Ордатбуесэ велесэнть мерить сэнь инзей.
Al Rubus caesius al è na specie de pianta che la viu 'te le rejon montuose, pì che sia te i fondovai freschi e umidi. La se presenta come na roa pitost straža, de solito no pì longa de 'n metro. Sta pianta la fa de le infrutessenže co na diesina de fruti, da 'l color blu-negro co na patina pruinosa. Se ghe ciama more e se pol magnarle. Al gusto el xe agro.
Rubus caesius is a Eurasian species of dewberry, known as the European dewberry.[2] Like other dewberries, it is a species of flowering plant in the rose family, related to the blackberry and raspberry. It is widely distributed across much of Europe and Asia from Ireland and Portugal as far east as Xinjiang Province in western China.[3] It has also become sparingly naturalized in scattered locations in Argentina, Canada, and the United States.[4][5][6][7]
Rubus caesius is similar to and often confused with forms of Rubus fruticosus.[3] It is a small shrub growing up to 2 m (6 ft 7 in) tall with biennial stems which die after fruiting in their second year. It sends out long runners which root at the tip to form new plants. The stems are bluish-grey and sometimes prickly. The alternate leaves are hairy above and below. They are stalked and the leaf blades are palmate in shape, either consisting of three oval leaflets with serrated margins and acute points or just being three-lobed. The inflorescence is a loose cluster of several white flowers about 2.5 cm (1 in) in diameter. The calyx has five sepals and the corolla is composed of five spreading petals with finely toothed margins. There is a boss of stamens in the centre and there are several pistils. The fruit is an aggregate of several black, fleshy drupes with a bluish waxy bloom. The dewberry flowers from June to September.[8][6]
Rubus caesius most often inhabits areas with rocky, basic soil and light shade.[3] It is often found in forest margins, coppices, rocky broadleaf woods and waterside thickets.[9] The Dewberry can hybridise with the raspberry (Rubus idaeus) and the stone bramble (Rubus saxatilis).
Various hybrids and cultivars have been developed from the wild form of R. caesius, including 'Youngberry' (a raspberries, blackberries, and dewberries hybrid),[10] olallie blackberry and marionberry.
Foraging red-tailed bumblebee on the European dewberry flower
![1885 illustration[11]](http://en.wikipedia.org/wiki/File:Illustration_Rubus_caesius0.jpg)
1885 illustration[11]
Rubus caesius is a Eurasian species of dewberry, known as the European dewberry. Like other dewberries, it is a species of flowering plant in the rose family, related to the blackberry and raspberry. It is widely distributed across much of Europe and Asia from Ireland and Portugal as far east as Xinjiang Province in western China. It has also become sparingly naturalized in scattered locations in Argentina, Canada, and the United States.
La zarza pajarera (Rubus caesius) "dewberry" o duberi es una planta de la familia de las rosáceas.[1]
Es una planta espinosa, tumbada y pegada al suelo. Tiene espinas muy pequeñas si se compara con otras especies. Las hojas son trifoliadas. Flores blancas. Los frutos son moras con pocos granos bastante grandes, pruinosos cubiertas de una especie de cera. Los frutos son tempranos en pleno verano. En otoño sus hojas adquieren un color rojizo muy llamativo. Extendida por los sotos y riberas en alamedas, saucedas y fresnedas. Cada año se producen nuevos tallos por lo que se forman zarzales rápidamente. Los frutos son muy buscados por los pájaros, de ahí su nombre vulgar.
Por toda Europa. Es habitual en la mitad norte de la península ibérica.
Rubus caesius fue descrito por Carlos Linneo y publicado en Species Plantarum 1: 493. 1753.[2]
Ver: Rubus
caesius: epíteto latíno que significa "de color azul grisáceo"[3]
Datos: Q1033449
Multimedia:
Especies: Rubus caesius
See artikkel räägib põldmurakast; põldmarjaks on nimetatud ka rabamurakat Põldmurakas ehk põldmari (Rubus caesius) on roosõieliste sugukonda muraka perekonda kuuluv liik.
Tema rahvapärased nimetused on marivars, põldvääne ja karumarjad.[1]
Põldmurakas kasvab Kesk- ja Ida-Euroopas, Kaukaasias, Lääne-Siberis, Kesk- ja Väike-Aasias. Eestis on ta levinum Lääne-Eestis. Mõnel pool maailmas peetakse teda umbrohuks.[2]
Kõige sagedamini kasvab põldmari tee- ja metsaservadel, eriti loo- ja palumetsade läheduses. Ta eelistab lubjarohket pinnast.[2]
Põldmurakas on ühekojaline sageli lamanduv põõsas, mis kasvab 0,5–1,5 meetri kõrguseks. Ta võib olla koguni roomav: vars hoidub vastu maad ja võib kogu ulatuses juuri alla võtta. Vars on kaetud peente jäikade karvakeste või ebakorrapärase kujuga ogadega. Varjulises alusmetsas kasvavad põldmarjad on rohkem põõsa kujuga ja ogasidki on neil palju vähem.[1]
Tema lehed on jagunenud kolmeks osaks, justkui kasvaksid nad varrel kolmekaupa. Leheroots on 4–7 cm pikk ja samuti ogaline[1]. Lehed on saagja servaga ja samuti karvased. Lehed jäävad põldmarjale sageli talveks külge, ainult muutuvad tumepunaseks. Põldmuraka lehti kasutatakse tee surrogaadi saamiseks[1].
Taim õitseb juunis ja juulis[2]. Tema kahesugulised õied on valged ja suhteliselt suured, umbes 2 cm läbimõõduga[2]. Õielehed on ellipsikujulised. Tupplehed on kolmnurksed, teritunud tipuga, vahel alusel näärmekarvadega ja hoiduvad hiljem vilja ligi[2]. Tolmukad on peaaegu sama pikad kui emakas.
Vili on suurte luuseemnetega koguluuvili[1]. See on toorelt roheline, aga küpsedes muutub algul punaseks ja lõpuks mustaks[1]. Küps vili on mõnikord hallika kirmega[2]. Hallikas kirme muudab viljad sinakaks ja see on taimele ka teadusliku nimetuse andnud: caesius tähendab ladina keeles kahvatusinist. Viljad on toiduks mitut liiki lindudele, kes ühtlasi levitavad taime seemneid[2].
Vili on söödav inimestelegi, kuid küpseid vilju on väga raske korjata ilma neid purustamata. Vili on väga mahlane, kuid halvemate maitseomadustega kui teised murakad, teised samasse perekonda kuuluvate liikide viljad[1]. Põldmuraka luuviljades on ka kivid suhteliselt suured[1]. Ometi on nii mõnegi arvates põldmarjad meeldiva maitsega ning nende korjamine väärib sellega kaasnevaid kriimustusi ja plekke. Viljadest valmistatakse hoidiseid, näiteks moosi, keedist, mahla ja marmelaadi[1].
Põldmuraka preparaatidel on haavu parandav, röga lahtistav, põletiku– ja köhavastane, bakteritsiidne, higileajav, kuseeritust soodustav ja rahustav toime. Tarvitatakse klimakteeriumiperioodi neurooside, kõhulahtisuse, gastriidi, mao- ja kaksteistsõrmiku haavandtõve ja ülemiste hingamisteede raviks[3].
Põldmurakas on hea meetaim. Ta annab külluslikult nektarit, mis võimaldab mesilastel igalt hektarilt keskmiselt 20 kg mett korjata. Põldmurakamesi on hele ja läbipaistev, mõnikord kollaka varjundiga ning lõhnab meeldivalt.
Põldmurakas ehk põldmari (Rubus caesius) on roosõieliste sugukonda muraka perekonda kuuluv liik.
Sinivatukka (Rubus caesius) on vadelman sukuinen kasvi. Se kasvaa 50–200 cm korkeaksi, Maanpäälliset versot elävät kaksi vuotta. Lehdet ovat kolmilehdykkäisiä, kukat valkoisia ja marjat mustansinisiä. Sinivatukka voi risteytyä vadelman (Rubus idaeus) ja lillukan (Rubus saxatilis) kanssa.[1]
Sinivatukka kasvaa Keski- ja Etelä-Euroopassa: Britanniassa Skotlannin rajoille asti ja Ruotsissa suunnilleen Tukholman eteläpuolella.[2] Suomessa lajia on tavattu Ahvenanmaalla ja paikoin etelä- ja lounaisrannikoilla.[3] Kasvi vaatii emäksisen maaperän menestyäkseen, joten Suomen hapan maaperä ei tarjoa sille hyvää kasvualustaa.
Marjat ovat syötäviä.[1] Niistä voi valmistaa myös herkullista hilloa. Sinivatukkahillo, salmbärsylt, on olennainen osa gotlantilaista sahramipannukakkua.
Sinivatukka (Rubus caesius) on vadelman sukuinen kasvi. Se kasvaa 50–200 cm korkeaksi, Maanpäälliset versot elävät kaksi vuotta. Lehdet ovat kolmilehdykkäisiä, kukat valkoisia ja marjat mustansinisiä. Sinivatukka voi risteytyä vadelman (Rubus idaeus) ja lillukan (Rubus saxatilis) kanssa.
Sinivatukka kasvaa Keski- ja Etelä-Euroopassa: Britanniassa Skotlannin rajoille asti ja Ruotsissa suunnilleen Tukholman eteläpuolella. Suomessa lajia on tavattu Ahvenanmaalla ja paikoin etelä- ja lounaisrannikoilla. Kasvi vaatii emäksisen maaperän menestyäkseen, joten Suomen hapan maaperä ei tarjoa sille hyvää kasvualustaa.
Marjat ovat syötäviä. Niistä voi valmistaa myös herkullista hilloa. Sinivatukkahillo, salmbärsylt, on olennainen osa gotlantilaista sahramipannukakkua.
La Ronce bleue ou Ronce des champs (Rubus caesius L.) est une petite ronce rampante épineuse de la famille des rosacées, très commune dans les régions tempérées, qui produit un fruit comestible acidulé.
Rubus : du latin ruber = rouge; caesius = bleu glauque, allusion probable à la couleur des tiges de cette plante pruineuse.
Sous-arbrisseau de 50 cm à 1 m, rampant, il est muni d'une tige cylindrique dépourvue de poils, de couleur bleuâtre glauque munie de glandes et de petits aiguillons grêles souvent courbés, vulnérants.
Fleur.
Drupéoles pruineuses et moins sucrées que la ronce commune.
Jeunes feuilles de Rubus caesius.
Chaméphyte caducifoliée, elle drageonne et se marcotte facilement.
Les feuilles alternes sont composées tripennées : les trois folioles ovales, lancéolées sont à bord denté et sont velues sur les deux faces, vertes en dessous (ce qui distingue cette espèce du framboisier). Les stipules lancéolées sont de même couleur.
Elle fleurit de mai à juin, donnant de petites fleurs regroupées en corymbe muni d'un long pédoncules grêles garnis de glandes fines et de petits aiguillons. Les fleurs sont composées de sépales verts, redressés, longuement acuminés, cinq pétales blancs et larges, et des étamines égalant les styles . La pollinisation est entomophile. Les fruits sont composés de deux à cinq petites drupes (drupéoles) bleuâtres ou glauques à saveur acide. La dissémination est zoochore.
Espèce pouvant avoir plusieurs formes (espèce polymorphe) qui se croisent facilement avec la plupart des autres espèces du genre.
Eurasiatique. Étages collinéen et montagnard (jusqu'à 1 500 mètres d'altitude). Présent sur tout le territoire de la France métropolitaine, plus rare en région méditerranéenne et absent en Corse.
Terrains humides et riches en nitrates : Sous-bois, haies, fossés, friches, champs, peupleraies, frênaies-aulnaies, saulaies, forêts ripicoles, fruticées sur sols frais.
Caractère indicateur: Mésohygrophile neutrocline.
Fruits consommables. Feuilles et jeunes pousses astringentes, toniques, diurétiques et dépuratives.
La Ronce bleue ou Ronce des champs (Rubus caesius L.) est une petite ronce rampante épineuse de la famille des rosacées, très commune dans les régions tempérées, qui produit un fruit comestible acidulé.
Plava kupina (Ostruga, modrosiva kupina, ostružica, ostružnica, lat. Rubus caesius) vrsta je divljeg voća iz porodice Rosaceae.Raste širom Europe i Azije od Irske i Portugala pa do zapadne Kine.Plodovi biljke su jestivi a od listova se može prirediri čaj. Biljka se smatra i ljekovitom.Kod nas najčešće raste uz rijeke i potoke ali i po rubu šume.Srodna je kupini i malinama ali i znatno rjeđa.
Plodovi sadrže oko 4,53 % šećera(glukoza,fruktoza,saharoza).U njima je nađeno oko 0,96 % organskih kiselina(jabučna,salicilna,vinska ,limunska),te oko 0,37 - 0,56 % pektina, kao i 0,18 % tanina i obojenih tvari.Od vitamina sadrže oko 0,5 - 0,8 mg% vitamina A,te od 5 - 38 mg% askorbinske kiseline.U listovima ima do 14 % taninskih tvari.[1]
Grm , visine 50-150 cm . Listovi su podijeljeni na tri režnja, s lancetama i šiljcima prekrivenim peteljkama 4-7 cm, s nazubljenim rubovima, s obje strane dlakavi, obojani svijetlo zelenim tonovima. Cvjetovi su relativno veliki, s jagodastim zelenim čašama i bijelim, široko elipsoidnim laticama . Plodovi se sastoje od nekoliko plavih bobica nahukanih plavkasto sivom bojom.
Grozdinski,A.M. Likarski roslini - enciklopedičnij dovidnik,Kijev 1991.
Plava kupina (Ostruga, modrosiva kupina, ostružica, ostružnica, lat. Rubus caesius) vrsta je divljeg voća iz porodice Rosaceae.Raste širom Europe i Azije od Irske i Portugala pa do zapadne Kine.Plodovi biljke su jestivi a od listova se može prirediri čaj. Biljka se smatra i ljekovitom.Kod nas najčešće raste uz rijeke i potoke ali i po rubu šume.Srodna je kupini i malinama ali i znatno rjeđa.
Paprastoji gervuogė (lot. Rubus caesius, vok. Kratzbeere) – daugiametis erškėtinių (Rosaceae) šeimos krūmas. Stiebai statūs arba šliaužiantys, išaugantys iki 3 m aukščio, dygliuoti; lapai pražanginiai, trilapiai, stambiai dantyti; žiedai balti; vaisius – tamsiai mėlynos spalvos uogos. Auga pamiškėse, miškuose, daubose, pakelėse. Žydi gegužės – birželio mėnesiais. Uogos prinoksta liepos – rugpjūčio mėnesiais.
Vaistinė žaliava – lapai ir vaisiai, skinami vasaros pradžioje krūmui žydint. Uogos renkamos prisirpusios. Vartojami užpilai, nuovirai, kompresai bei šviežios ir džiovintos uogos. Jose yra daug karotino, vitamino C, B grupės vitaminų. Vartojamos žarnyno peristaltikai skatinti, veikia kaip vidurius laisvinanti priemonė, organizmui stiprinti, nervams raminti. Skatina prakaitavimą, šlapimo išsiskyrimą. Vartojama karščiuojant, esant šlapimo takų uždegimui, kraujuojant dantenoms. Išoriškai – kompresai pūlingoms žaizdoms gydyti.
Iliustruotas Lietuvos augalų genčių vardynas · Lietuvos vietinės medžių ir krūmų rūšys · Lietuvos išskirtiniai medžiai · Lietuvos svetimžemė dendroflora · Pasaulio išskirtiniai medžiai
Miškas · Miško skliautas · Lietuvos miškai · Pasaulio miškai (šalys pagal miškų plotą) · Miškų nykimas (neteisėtas miško kirtimas)
Miškininkystė (ekologinė miškininkystė) · Miško atkūrimas · Įveisimas · Miškų ūkis · Miškų urėdija · Girininkija · Eiguva · Lietuvos miškų institutas
Paprastoji gervuogė (lot. Rubus caesius, vok. Kratzbeere) – daugiametis erškėtinių (Rosaceae) šeimos krūmas. Stiebai statūs arba šliaužiantys, išaugantys iki 3 m aukščio, dygliuoti; lapai pražanginiai, trilapiai, stambiai dantyti; žiedai balti; vaisius – tamsiai mėlynos spalvos uogos. Auga pamiškėse, miškuose, daubose, pakelėse. Žydi gegužės – birželio mėnesiais. Uogos prinoksta liepos – rugpjūčio mėnesiais.
De dauwbraam (Rubus caesius) is een kruipende, overblijvende plant uit de rozenfamilie (Rosaceae). In de volksmond wordt de dauwbraam ook wel duinbraam genoemd. De soortaanduiding caesius is Latijn voor lichtblauw.
De takken zijn kruipend en 1–3 m lang.
De kelkbladen zijn lang-gespitst. De bloemen zijn wit of roze. De vruchten zijn vaak iets kleiner dan die van de bosbraam (Rubus fruticosus), hebben een lager suikergehalte en zijn iets sappiger. Aan de doffe, berijpte kleur heeft hij zijn Nederlandse naam dauwbraam en Engelse naam dewberry te danken.
De soort wordt veel in de duinen aangetroffen, in Nederland van het zuiden tot in het noorden tot aan Bergen. De soort prefereert kalkrijke grond en open plaatsen met veel zon. De plant houdt ook van humus, maar ook op vrijwel puur zand gedijt hij en brengt hij bloemen en vruchten voort. De kruipende takken en de wortels helpen om stuivend zand vast te houden.
De dauwbraam schijnt het oprukken van de duindoorn te belemmeren.
Hij is de waardplant voor de zuringuil (Acronicta rumicis), de braamparelmoervlinder (Brenthis daphne), bladmineerders (Coleophora potentillae, Ectoedemia rubivora en Stigmella splendidissimella) en de braamvlinder (Thyatira batis).
Behalve in de duinen komt de dauwbraam ook voor in het rivierengebied en langs spoordijken.
Hybriden tussen dauwbramen en andere bramensoorten zoals bosbraam of framboos (Rubus idaeus) kunnen gemakkelijk ontstaan.
(Nederlandstalige) Wikisource
Mediabestanden die bij dit onderwerp horen, zijn te vinden op de pagina Rubus caesius op Wikimedia Commons. De dauwbraam (Rubus caesius) is een kruipende, overblijvende plant uit de rozenfamilie (Rosaceae). In de volksmond wordt de dauwbraam ook wel duinbraam genoemd. De soortaanduiding caesius is Latijn voor lichtblauw.
Blåbringebær (Rubus caesius) er en lav, krypende busk med rund, tornete stengel. Busken har hvite, iblant rosa, blomster som sitter samlet i små kvaster. Busken får blåsvarte, spiselige bær som modner i august.
Blåbringebær vokser i det meste av Europa og det nordlige Asia, hvor den opptrer som pionerart i skogbryn og lysninger, ved grøfter og i kratt sammen med andre fuktelskende busker og stauder. I Norge finnes blåbringebær kun sparsomt og lokalt i Sør-Norge.[1]
Trekoblete blad
Små torner
Blomst
Umodne bær
Høstfarge
Blåbringebær (Rubus caesius) er en lav, krypende busk med rund, tornete stengel. Busken har hvite, iblant rosa, blomster som sitter samlet i små kvaster. Busken får blåsvarte, spiselige bær som modner i august.
Busson ch'a viv sempre. Ij branch a l'han dle spin-e deble. Le feuje a son spartìe an 3 part ovale, avusse an ponta e dentà al bòrd. Le fior a son a rape da 2 a 5. Ij frut a son bluastr sombr quand a son meuvr, men bon ëd coj dël Rubus fruticosus e dël Rubus ulmifolius.
A chërs ant le sev e ant ij bòsch con teren calcaros, dal livel dël mar a 1.200 méter. A frutìfica da giugn a luj.
Diurétiche a antinfiamatòrie.
Le more as mangio al natural o as dòvro për siròp, giuss, geldin-e, marmlade, sausse, licor, sòt branda.
As peulo pistesse e fesse beuje, e peui as peulo distilesse per fé na bon-a branda.
Le feuje
La fior
Ij frut
Busson ch'a viv sempre. Ij branch a l'han dle spin-e deble. Le feuje a son spartìe an 3 part ovale, avusse an ponta e dentà al bòrd. Le fior a son a rape da 2 a 5. Ij frut a son bluastr sombr quand a son meuvr, men bon ëd coj dël Rubus fruticosus e dël Rubus ulmifolius.
AmbientA chërs ant le sev e ant ij bòsch con teren calcaros, dal livel dël mar a 1.200 méter. A frutìfica da giugn a luj.
ProprietàDiurétiche a antinfiamatòrie.
Cusin-aLe more as mangio al natural o as dòvro për siròp, giuss, geldin-e, marmlade, sausse, licor, sòt branda.
As peulo pistesse e fesse beuje, e peui as peulo distilesse per fé na bon-a branda.
Le feuje
La fior
Ij frut
Jeżyna popielica Rubus caesius L.[3] (ostrężyna, popielica[4]) – gatunek rośliny z rodziny różowatych. Występuje w strefie klimatu umiarkowanego w Eurazji[5]. W Polsce jest pospolity[6]. Jedna z nielicznych jeżyn stosunkowo łatwa do rozpoznania i dlatego popularna. Nazwa jest jednak często nadużywana i podawana w odniesieniu do innych jeżyn z podrodzaju Rubus.
Nanofanerofit, chamefit. Siedlisko: lasy aluwialne, zwłaszcza łęgi wierzbowe, wierzbowo-topolowe i w zbiorowiskach dla nich zastępczych, zarośla i przydroża, zwłaszcza w miejscach bogatych w związki azotu, na siedliskach świeżych. Kwitnie od maja do września[6]. W klasyfikacji zbiorowisk roślinnych gatunek charakterystyczny (słabo) dla SCl. Galio-Urticenea, a odmiana var. dunensis dla związku zespołów (All.) Salicion arenariae[8].
Tworzy mieszańce z maliną właściwą (R. idaeus L.) oraz z licznymi innymi gatunkami[7].
Jeżyna popielica Rubus caesius L. (ostrężyna, popielica) – gatunek rośliny z rodziny różowatych. Występuje w strefie klimatu umiarkowanego w Eurazji. W Polsce jest pospolity. Jedna z nielicznych jeżyn stosunkowo łatwa do rozpoznania i dlatego popularna. Nazwa jest jednak często nadużywana i podawana w odniesieniu do innych jeżyn z podrodzaju Rubus.
Rubus caesius é uma espécie de planta com flor pertencente à família Rosaceae.
A autoridade científica da espécie é L., tendo sido publicada em Species Plantarum 1: 493. 1753.
Trata-se de uma espécie presente no território português, nomeadamente em Portugal Continental.
Em termos de naturalidade é nativa da região atrás indicada.
Não se encontra protegida por legislação portuguesa ou da Comunidade Europeia.
Rubus caesius é uma espécie de planta com flor pertencente à família Rosaceae.
A autoridade científica da espécie é L., tendo sido publicada em Species Plantarum 1: 493. 1753.
Blåhallon (Rubus caesius), på Gotland kallade salmbär, även känt bland annat under namn som psalmbär, åkerhallon och kalvhjortron[1], är en halvbuske besläktad med björnbär, med blå sammelfrukter ("bär").
Busken liknar hallonbusken, men blåhallons taggar är svagare och borstlika. Bladen är trefingrade. Bären påminner till utseendet om hallon, men är mattblå i färgen. På varje stam finns bara få bär.
Lokaler är kulturmark, skogsbryn, stränder, ruderatmark.
Blåhallon växer i större delen av Europa och i västra och centrala Asien till västra Kina, och som introducerad i vissa områden av Nordamerika.[2] [3]
I Sverige växer blåhallon vilt på Öland och Gotland och i Skåne, Halland, Uppland, Bohuslän, Östergötland och Gästrikland. Enligt Björn Ursing förekommer arten från Skåne till södra Norrland.[4] Den blommar från juni till augusti och bären mognar i augusti.
Gynnas av kalkhaltig jord, därav den rikliga förekomsten på Gotland.
Caesius är latin och betyder blågrå. Detta syftar på bärens färg.
I färskt tillstånd är bären tämligen sura, men duger bra till sylt med tillsatt socker.
Salmbärssylt används traditionellt till den gotländska saffranspannkakan samt sedan 2008 i Polhemsbakelsen.
Nyutslagen blomma och knoppar
En humla, Bombus lapidarius suger nektar och pollinerar. Nyckelpigans avsikt är oklar.
Blåhallonbär
Wikimedia Commons har media som rör blåhallon.
Blåhallon (Rubus caesius), på Gotland kallade salmbär, även känt bland annat under namn som psalmbär, åkerhallon och kalvhjortron, är en halvbuske besläktad med björnbär, med blå sammelfrukter ("bär").
Річні пагони дугоподібно вигнуті, циліндричні, з сизим нальотом, густо вкриті прямими або вигнутими шипиками. Верхівки пагонів, пригинаючись до поверхні ґрунту, здатні укорінюватись. Листки трійчасті, з обох боків розсіяноволосисті, з широколанцетними прилистками, листочки по краю неправильно надрізано-зубчасті. Квітки великі (до 3 см у діаметрі), білі, зібрані в негусті щитки, квітконоси довгі, тонкі. Чашолистків і пелюсток по чотири-п'ять. Тичинок і маточок багато, зав'язь верхня. Плід — складна кістянка (до і см у діаметрі), тьмяно-чорна, соковита, вкрита сизим нальотом. Кісточка сплюснута, з гачкоподібним, загостреним кінчиком.
Росте в підліску мішаних і листяних лісів по берегах озер, річок, на вирубках, по балках. Тіньовитривала рослина. Період цвітіння розтягнутий з травня по серпень, плоди достигають через 4—6 тижнів після цвітіння.
Поширена ожина сиза майже по всій Україні, заготовляють у районах поширення. Запаси значні, особливо на Поліссі і в північно-західних районах Лісостепу.
Харчова, медоносна, лікарська, кормова, фарбувальна, танідоносна, декоративна рослина.
Плоди вживають у їжу свіжими і сушеними, використовують також для приготування варення, сиропів, вина, безалкогольних напоїв, екстрактів, желе, мармеладів. Вони містять цукри (6-6,8 %), яблучну, лимонну, винну і саліцилову кислоти (0,96 %о), дубильні й азотисті сполуки, мінеральні речовини, вітаміни С, Е і каротин. Насіння містить 9—12 % жирної олії.
У народній медицині плоди здавна ціняться як кровоочисний, протиглисний засіб та засіб, що поліпшує перистальтику кишок. Плодами лікують катари кишок, болі в шлунку, криваві проноси. Вони вважаються протигнильним засобом. Листки ожина в суміші з квітками нагідок, травою хвоща, вербени і дубовою корою рекомендуються при запаленнях шкіри, лишаях, екземі, грибкових хворобах. Корені, вириті навесні і зварені з медом, рекомендуються від водянки. Листки застосовують як потогінний і антицинготний засіб, для полоскання горла, порошок з листків — для засипання ран.
Ожина — добрий медонос, дає багато нектару і пилку. Мед світлий, прозорий, з слабким ароматом. Медопродуктивність 20—25 кг з 1 га.
Пагони й листки ожини містять таніди (4 −7 %), придатні для дублення шкур. Сік з плодів використовують для підфарбування вин, з кислотами він дає червоний колір, а з лугами — синій. Він придатний для фарбування тканин у фіолетовий, ніжно-рожевий, коричнево-фіолетовий кольори. Як декоративна рослина ожина придатна для вертикального озеленення, прикриття стін і альтанок.
Збирають плоди вручну в маленькі 3—5 кілограмові кошики. Свіжі плоди зберігають протягом трьох-п'яти днів. Сушать їх на сонці або в вогневих сушарках при температурі 55-60°. Висушені плоди тривалий період не втрачають своїх смакових і поживних якостей. Зберігають їх у картонних ящиках або паперових мішках. Плоди близьких видів ожин використовують так само, як і ожини сизої.
Rubus caesius là loài thực vật có hoa trong họ Hoa hồng. Loài này được L. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1753.[1]
Bài viết liên quan đến phân họ Hoa hồng này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Rubus caesius là loài thực vật có hoa trong họ Hoa hồng. Loài này được L. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1753.
Rubus caesius L., 1753
Синонимы
Ежеви́ка си́зая (лат. Rubus caesius) — вид растений из рода Рубус семейства Розовые (Rosaceae).
Кустарник, достигающий 50—150 см в высоту. Годовалые побеги цилиндрические, с жёлто-зелёными гладкими или опушёнными ветками и многочисленными небольшими шипами неправильной формы.
Листья разделены на три доли, с ланцетными прилистниками и покрытыми шипами черешками 4—7 см длиной, с зубчатыми краями, с обеих сторон опушённые, окрашены в светло-зелёные тона.
Цветки сравнительно большие, с опушёнными зелёными чашечками и белыми, широко-эллипсоидными лепестками. Завязи голые. Тычинки почти равные по длине пестику.
Плоды состоят из немногочисленных костяночек чёрного цвета, покрытых сизым налётом, с крупными приплюснутыми косточками.
Произрастает в лесах, в оврагах, по берегам рек и ручьёв.
Широко распространена в Европе, Азии и Северной Америке. Описана из Европы.
Плоды ежевики сизой сочные, однако обладают менее высокими вкусовыми качествами, чем у других представителей рода. Молодые листья ежевики используются для приготовления суррогата чая.
Ежевика — устойчивый естественный краситель. Сок ягод окрашивает шерсть и хлопок в фиолетовый цвет.
Ежевика сизая даёт пчёлам обильный взяток нектара. Мёдопродуктивность около 20 кг с гектара зарослей. Мёд светлый, иногда с желтоватым оттенком, прозрачный с приятным ароматом[2].
欧洲木莓又名歐洲露莓（学名：Rubus caesius）是蔷薇科悬钩子属的植物。分布于西亚、小亚细亚、西欧、北美、俄罗斯以及中国大陆新疆等地，生长于海拔1,000至1,500米（3,300至4,900英尺）的地区，一般生于山谷林下及河谷边，目前尚未由人工引种栽培。
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 欧洲木莓又名歐洲露莓（学名：Rubus caesius）是蔷薇科悬钩子属的植物。分布于西亚、小亚细亚、西欧、北美、俄罗斯以及中国大陆新疆等地，生长于海拔1,000至1,500米（3,300至4,900英尺）的地区，一般生于山谷林下及河谷边，目前尚未由人工引种栽培。
.jpg)
.jpg)
![[1]](http://linnaeus.nrm.se/flora/di/rosa/rubus/rubucaen.jpg){kind=link}
![[2]](http://linnaeus.nrm.se/flora/di/rosa/rubus/rubucaev.jpg){kind=link}