Gladiolus imbricatus ye una especie de gladiolu que s'atopa n'Europa y Turquía.
Gladiolus imbricatus ye nativa del sureste d'Europa y Turquía. Crez en praos húmedos y banzaos y floria de mayu a xunetu. Tien una espiga trupa de 4 a 12 flores de color carmín pálidu a púrpura, rayáu púrpura y blancu. La so fueya inferior ye redonda o roma, nun ye nítida, que ye otra carauterística distintiva.[1]
Gladiolus imbricatus describióse por Carlos Linneo y espublizóse en Sp. Pl. 37 1753.[2]
Gladiolus: nome xenéricu que s'atribúi a Plinio y fai referencia, per un sitiu, a la forma de les fueyes d'estes plantes, similares a la espada romana denomada "gladius". Per otru llau, tamién se refier al fechu de que na dómina de los romanos la flor del gladiolu apurrir a los gladiadores que trunfaben na batalla; por eso, la flor ye'l símbolu de la victoria.[3][4]
imbricatus: epítetu llatín que significa "inxeríu, superpuestos como texas".[5]
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Gladiolus imbricatus ye una especie de gladiolu que s'atopa n'Europa y Turquía.
Mečík střechovitý (Gladiolus imbricatus) je vzácná, vlhkomilná, okrasná rostlina, jeden ze dvou původních druhů rodu mečík které se v přírodě České republiky vyskytují.
Areál výskytu mečíku střechovitého začíná na západě v alpský oblastech Francie a probíhá přes střední a východní Evropu, Pobaltí a sever Balkánu až k Uralu a Kavkazu, zasahuje také na sever Íránu.
V České republice roste nejvíce na Moravě v Bílých Karpatech, Beskydách, Jeseníkách a na Drahanské vrchovině. V Čechách se vyskytuje nejčastěji ve východním Polabí a v oblasti Rožďalovické tabule.
Obvykle roste na vlhkých loukách, u pramenišť a lesních bažin, po okrajích křovin nebo ve světlých vlhkých lesích a jejich pasekách a to ve výškovém pásmu od nížin do podhůří. Vyžaduje neutrální až zásaditou půdu.
Vytrvalá bylina s lodyhou vysokou 40 až 80 cm která nese květenství s fialově růžové květy. Roste z vejčité, cibuli podobné hlízy o průměru do 2 cm, která vyrostla na vrcholu loňské mateřské hlízy. Obě hlízy jsou spolu obaleny zbytky po pochvách loňských listů; tyto pozůstatky jsou tvořeny souběžnými, tenkými vlákny která jsou nahoře spojená a dole se od sebe odtrhují. Morfologicky se tato hlíza považuje za silně ztloustlé a miskovitě rozšířené nejspodnější internodium lodyhy. Během kvetení stará mateřská hlíza odumírá a výživné látky se již hromadí do nejspodnějšího článku kvetoucí lodyhy který se přetvoří v novou dceřinou hlízu. Kořeny vyrůstají pouze na spodu a hlíza tak bývá mylně považována za cibuli.
Z jedné hlízy obvykle roste pouze jedna přímá lysá lodyha na které jsou dva až čtyři mečovité listy které se směrem k vrcholu zmenšují. Nejspodnější bývá 20 až 50 cm dlouhý a 1,2 až 2 cm široký a na konci je tupý, výše postavené jsou špičaté. Na bázi lodyhy vyrůstají krátké hnědé listy pochvy.
Květenství je hustý jednostranný hrozen se sedmi až deseti přisedlými nebo krátce stopkatými květy. Pod květem jsou dva nestejně velké, podlouhle kopinaté, zašpičatělé a často fialově naběhlé listeny. Oboupohlavné souměrné květy mají trojdílný semeník z kterého ve dvou kruzích vyrůstá šest obloukovitě ohnutých, růžově červených až růžově fialových okvětních lístků. Ty se ke spodu zužují a dole srůstají do silně zakřivené okvětní trubky asi 8 mm dlouhé. Spodní lístky mají podélnou světle nachovou kresbu, horní okrouhle vejčitou čepel zakončenou tupým hrotem. V květu jsou tři tyčinky spodem přirostlé k okvětní trubce a uprostřed je dlouhá čnělka rozeklaná ve tři blizny. Kvete asi po 14 dnů v červnu a červenci. Opylování zajišťuje hmyz, hlavně čmeláci lákáni nektarem ve spodu okvětní trubky. Pyl v prašnících dozrává dřív než dospějí blizny. Druh je tetraploidní s počtem chromozómů 2n = 60.
Plody jsou obvejčité, tupě trojhranné a nahoře vmáčklé trojpouzdré tobolky obsahující tmavě hnědá semena dozrávající koncem srpna nebo počátkem září. Plochá semena mají široký suchomázdřitý lem, jedno váží asi 1,8 mg a rostlina jich může vyprodukovat 200 až 400.
Mečík střechovitý se může rozmnožovat vegetativně nebo generativně. Formou vegetativního rozmnožování je klonální růst; toto rozmnožování vede k produkci samostatných dceřiných rostlin. Jedna mateřská hlíza je nahrazena jednou dceřinou a zajišťuje pouze přežití populace. Generativně se rostliny rozmnožují semeny, ta jsou dormantní a klíčí až na jaře po přestání zimy. Vyrůstají tak nové semenáče které jsou schopné nahrazovat uhynulé starší jedince, zvyšovat genetickou variabilitu populace i rozšiřovat druh na nová stanoviště.
Podobnou rostlinou, se kterou si lze tento druh zaměnit, je mečík bahenní. Ten ale má řídký, obvykle mnohostranný hrozen tvořený menším počtem (2 až 5) sytěji zbarvených květů a má užší a zašpičatělý spodní list a jeho tobolky mají zaoblený vrchol. Poznávacím znakem je také síťkovitý vrchol obalu spojující loňskou a letošní hlízu.
Mečík střechovitý je ohrožený druh který z řady lokalit vymizel a na zbylých se jeho stavy snižují. Je to způsobeno hlavně vysoušením vlhkých míst a jejich přeměnou na ornou půdu. V ČR je „vyhláškou MŽP ČR č. 395/1992 Sb.“ i „Červeným seznamem cévnatých rostlin květeny ČR“ zařazen mezi druhy silně ohrožené (§2, C2b).[1][2][3][4][5]
Obrázky, zvuky či videa k tématu mečík střechovitý ve Wikimedia Commons
Mečík střechovitý (Gladiolus imbricatus) je vzácná, vlhkomilná, okrasná rostlina, jeden ze dvou původních druhů rodu mečík které se v přírodě České republiky vyskytují.
Gladiolus imbricatus is a Gladiolus species.
Species is found Central and East Europe, also in the countries of Mediterranean Sea, and Caucasus, Western Siberia.[1]
Gladiolus imbricatus is a Gladiolus species.
Species is found Central and East Europe, also in the countries of Mediterranean Sea, and Caucasus, Western Siberia.
Gladiolus imbricatus es una especie de gladiolo que se encuentra en Europa y Turquía.
Gladiolus imbricatus es nativa del sureste de Europa y Turquía. Crece en prados húmedos y pantanos y florece de mayo a julio. Posee una espiga densa de 4 a 12 flores de color carmín pálido a púrpura, rayado púrpura y blanco. Su hoja inferior es redonda o roma, no es nítida, que es otra característica distintiva.[1]
Gladiolus imbricatus fue descrita por Carlos Linneo y publicado en Sp. Pl. 37 1753.[2]
Gladiolus: nombre genérico que se atribuye a Plinio y hace referencia, por un lado, a la forma de las hojas de estas plantas, similares a la espada romana denominada "gladius". Por otro lado, también se refiere al hecho de que en la época de los romanos la flor del gladiolo se entregaba a los gladiadores que triunfaban en la batalla; por eso, la flor es el símbolo de la victoria.[3][4]
imbricatus: epíteto latíno que significa "imbricado, superpuestos como tejas".[5]
Gladiolus imbricatus es una especie de gladiolo que se encuentra en Europa y Turquía.
Niidu-kuremõõk (Gladiolus imbricatus) on võhumõõgaliste sugukonda kuuluv üheiduleheline taimeliik. Taim on Eestis arvatud II kaitsekategooriasse.
Levinud Kesk- ja Ida-Euroopas, kohati Vahemere maades, ka Kaukaasias ja Lääne-Siberis.
Eesti suurim leiukoht on Luitemaa looduskaitseala, kus selle taime asurkond on tõenäoliselt Euroopa suurim[1]. See õistaim on ka Luitemaa looduskaitseala vapilill.
Luhamõek, maapaater, nabarautsikas.
Niidu-kuremõõk (Gladiolus imbricatus) on võhumõõgaliste sugukonda kuuluv üheiduleheline taimeliik. Taim on Eestis arvatud II kaitsekategooriasse.
Idänmiekkalilja (Gladiolus imbricatus) on kurjenmiekkakasvien heimoon kuuluva ruohovartinen kasvi.
Idänmiekkaliljan pystyssä kukkavarressa on 4–12 punaista, violettien ja valkoisten juovien koristamaa kukkaa. Alimmainen lehti on tylppä, ei niin terävä kuin muilla miekkaliljoilla. Se kasvaa kosteilla niityillä ja kukkii toukokuusta heinäkuuhun.[1]
Idänmiekkaliljoja kasvaa luonnonvaraisena Keski- ja Itä-Euroopassa, ja niitä kasvatetaan myös koristekasveina. Niitä on tavattu Suomessa tulokaslajina.[2]
Idänmiekkalilja (Gladiolus imbricatus) on kurjenmiekkakasvien heimoon kuuluva ruohovartinen kasvi.
Idänmiekkaliljan pystyssä kukkavarressa on 4–12 punaista, violettien ja valkoisten juovien koristamaa kukkaa. Alimmainen lehti on tylppä, ei niin terävä kuin muilla miekkaliljoilla. Se kasvaa kosteilla niityillä ja kukkii toukokuusta heinäkuuhun.
Idänmiekkaliljoja kasvaa luonnonvaraisena Keski- ja Itä-Euroopassa, ja niitä kasvatetaan myös koristekasveina. Niitä on tavattu Suomessa tulokaslajina.
Paprastasis kardelis (lot. Gladiolus imbricatus) – vilkdalginių (Iridaceae) šeimos kardelių (Gladiolus) genties augalų rūšis.
Augalas daugiametis, dažniausiai su dviem rutuliškais gumbais.
Užauga iki 70 cm aukščio, stiebas laibas. Pamatiniai lapai 2-6 cm, stiebiniai – 2-3 cm ilgio, su negausiomis gyslomis. Žiedynas tankus, turi 5-10 žiedų. Apyžiedis purpuriškai violetinis. Žydi gegužės – liepos mėn. Dauginasi sėklomis ir vegetatyviškai.
Auga drėgnuose mišriuose miškuose, pievose.
Sparčiai nykstanti rūšis, kuri įrašyta į Latvijos, Estijos, Lenkijos, Vokietijos ir kitų šalių raudonąsias knygas.
Lietuvoje reta rūšis, įrašyta į Lietuvos raudonąją knygą nuo 1962 m.[1] Radviečių yra Alytaus, Anykščių, Ignalinos, Jurbarko, Kaišiadorių, Kauno, Klaipėdos, Panevėžio, Pasvalio, Raseinių, Šakių, Šilalės, Šilutės, Širvintų, Varėnos, Vilkaviškio, Vilniaus raj.
Paprastasis kardelis (lot. Gladiolus imbricatus) – vilkdalginių (Iridaceae) šeimos kardelių (Gladiolus) genties augalų rūšis.
Augalas daugiametis, dažniausiai su dviem rutuliškais gumbais.
Užauga iki 70 cm aukščio, stiebas laibas. Pamatiniai lapai 2-6 cm, stiebiniai – 2-3 cm ilgio, su negausiomis gyslomis. Žiedynas tankus, turi 5-10 žiedų. Apyžiedis purpuriškai violetinis. Žydi gegužės – liepos mėn. Dauginasi sėklomis ir vegetatyviškai.
Auga drėgnuose mišriuose miškuose, pievose.
Sparčiai nykstanti rūšis, kuri įrašyta į Latvijos, Estijos, Lenkijos, Vokietijos ir kitų šalių raudonąsias knygas.
Lietuvoje reta rūšis, įrašyta į Lietuvos raudonąją knygą nuo 1962 m. Radviečių yra Alytaus, Anykščių, Ignalinos, Jurbarko, Kaišiadorių, Kauno, Klaipėdos, Panevėžio, Pasvalio, Raseinių, Šakių, Šilalės, Šilutės, Širvintų, Varėnos, Vilkaviškio, Vilniaus raj.
Mieczyk dachówkowaty (Gladiolus imbricatus) – gatunek rośliny wieloletniej należący do rodziny kosaćcowatych. W Polsce występuje na całym terytorium, ale w górach dużo częściej. Roślina dawniej pospolita, obecnie rzadka, szczególnie na niżu.
Bylina, geofit cebulkowy. Kwitnie w lipcu, zapylana jest przez błonkówki[2]. Roślina wiatrosiewna. Siedlisko: Wilgotne łąki, ugory, polany, zarośla, dąbrowy, w niektórych miejscach w górach i na Podhalu masowo. Na niżu rzadko spotykany. Dawniej rósł również w uprawach owsa i jęczmienia jako chwast. Gatunek charakterystyczny dla związku (All.) Molinion caeruleae, Ass. Triglochino-Glaucetum (reg.)[3]. Liczba chromosomów 2n= 60[4]
Roślina objęta w Polsce ochroną gatunkową. Umieszczona na polskiej czerwonej liście w kategorii NT (bliski zagrożenia)[5]. Roślina coraz rzadsza, również w górach. Często zbierana dla swych pięknych kwiatów. Łatwa do wyniszczenia, gdyż podczas zbierania przeważnie wyrywa się z ziemi wraz z bulwami. Przyczyną wyraźnego zanikania tego gatunku jest również zmiana sposobu użytkowania łąk: osuszania ich i zaorywania[6]. Według Światowej Unii Ochrony Przyrody gatunek narażony na wymarcie (kategoria zagrożenia VU).
Mieczyk dachówkowaty (Gladiolus imbricatus) – gatunek rośliny wieloletniej należący do rodziny kosaćcowatych. W Polsce występuje na całym terytorium, ale w górach dużo częściej. Roślina dawniej pospolita, obecnie rzadka, szczególnie na niżu.
Rysk sabelilja (Gladiolus imbricatus) är en växtart familjen irisväxter som förekommer naturligt från centrala, östra och södra Europa, till västra Sibirien, Turkiet och Kaukasus. Arten odlas ibland som trädgårdsväxt i Sverige.
Arten är en flerårig ört med rotknöl. Den är vårväxande och blir mellan 30 och 80 cm hög. Bladen är två eller tre stycken i två rader, de nedre blir 15-35 cm långa och 1-1,5 cm breda. Blommorna är 4-12 stycken, cirka 3 cm långa och sitter tätt i ett ensidigt ax, de är purpurrosa till purpurröda. Blompipen är kraftigt krökt och kronans flikar är vanligen överlappande. Ståndarknapparna är inte längre än ståndarsträngarna. Fröna är vingade. Arten blommar under tidig sommar.
Rysk sabelilja liknar småblommig sabellilja (G. communis) och mörkröd sabellilja (G. illyricus) som dock har blommor i två rader.
Rysk sabelilja (Gladiolus imbricatus) är en växtart familjen irisväxter som förekommer naturligt från centrala, östra och södra Europa, till västra Sibirien, Turkiet och Kaukasus. Arten odlas ibland som trädgårdsväxt i Sverige.
Arten är en flerårig ört med rotknöl. Den är vårväxande och blir mellan 30 och 80 cm hög. Bladen är två eller tre stycken i två rader, de nedre blir 15-35 cm långa och 1-1,5 cm breda. Blommorna är 4-12 stycken, cirka 3 cm långa och sitter tätt i ett ensidigt ax, de är purpurrosa till purpurröda. Blompipen är kraftigt krökt och kronans flikar är vanligen överlappande. Ståndarknapparna är inte längre än ståndarsträngarna. Fröna är vingade. Arten blommar under tidig sommar.
Rysk sabelilja liknar småblommig sabellilja (G. communis) och mörkröd sabellilja (G. illyricus) som dock har blommor i två rader.
Трав'яниста рослина 30-120 см заввишки. Бульбоцибулина до 2 см завширшки, округла, вкрита тонкими перетинчастими лусками. Стеблових листків 4-6: з них 1-2 нижніх лускоподібні, 2-3 середніх широколінійні або мечоподібні, 9-20 мм завширшки, а 1-2 верхніх вкорочені.
Суцвіття — однобічний, густий, короткий колос 7-11 см завдовжки, складається з 3-14 квіток (найчастіше їх 5-12). Оцвітина майже двогуба, зигоморфна, 25-35 мм завдовжки та 30-40 мм завширшки, пурпурово-лілового кольору з білими смугами. Частинки оцвітини овальні, дещо перекриваються, внизу зростаються у коротку, трохи вигнуту трубку, що сидить в обгортці з двох ланцетних приквітків з нижніми вузькоплівчастими краями. Тичинок три, маточка одна з нитковидним стовпчиком і трьома майже пелюстковидними приймочками. Плід — тристулкова обернено-яйцеподібна багатонасінна коробочка. Насінини плескуваті, овальні, крилаті, 4-6 мм завдовжки, коричневі.
В тканинах косариків черепичастих знайдено крохмаль, цукор, ефірну олію та специфічний глікозид ізофлавона іргеніна — іридин.
Рослина світлолюбна, віддає перевагу поживним, достатньо зволоженим, але добре дренованим, пухким ґрунтам. Типовими місцями зростання є вологі і заболочені луки, зарості чагарників, рідколісся, галявини, просіки, розріджені ялинові, дубові та вільшані ліси. У лісах росте невеликими групами, на луках переважно поодинці, зрідка можу утворювати великі скупчення.
Поновлюється вегетативно та насінням. Квітне в червні-серпні, у південних частинах ареалу цвітіння спостерігається в травні. Квіти цього виду добре пристосовані до перехресного запилення, хоча можливе й самозапилення. В молодих квітках стовпчик і приймочки розміщені над пиляками і притиснені до верхніх пелюсток, а в зріліших — стовпчик нахилений донизу, а приймочки перекривають шлях до нектару. Комахи, переважно бджоли, в одних квітках вимазуються пилком і переносять його на приймочки зріліших квіток, запилюючи їх. Плодоносить у серпні-жовтні.
Ареал виду доволі широкий і охоплює Центральну та Східну Європу, Балкани, Середземномор'я, Туреччину, Західний Сибір. В Україні косарики черепичасті у великій кількості трапляються лише в Карпатах, ізольовані популяції зростають в Поліссі, Розточчі, Опіллі. Дуже рідко цей вид можна знайти у західних лісостепових районах, на Лівобережжі та в Криму.
Хоча косарики черепичасті є типовим компонентов лучних асоціацій, вони потерпають від сильного антропогенного впливу: під час меліоративних робіт і оранки гинуть бульбоцибулини, під час сінокосу — суцвіття, також поширене збирання квітів для букетів. Внаслідок цього вид стає дедалі більш рідкісним. В Україні ця рослина охороняється у Карпатському біосферному заповіднику, заповіднику «Розточчя», національних парках Карпатському, Шацькому, «Синевир», «Сколівські Бескиди».
Окрім національної Червоної книги косарики черепичасті занесені до Червоних книг Білорусі, Молдови, Казахстану, деяких областей Росії. Цю рослину охороняють в Польщі, Литві, Латвії, Естонії.
В культурі цей вид відомий з 1604 року. Хоча дикорослі косарики черепичасті поступаються красою культурним сортам, втім широко використовуються в селекційній роботі. Їх можна побачити у багатьох ботанічних садах світу, приватних колекціях садівників-аматорів. Враховуючи стійкість цього виду до морозів, вирощувати його навіть легше ніж культурній сорти, проте слід враховувати, що насіння цього виду потребує стратифікації.
Народна медицина використовує листя і бульбоцибулини косариків черепичастих. Листя збирають перед цвітінням, а бульбоцибулини — восени. З них виготовляють відвари, настої, компреси. Зовнішньо свіжу подрібнену сировину прикладають до ран, зубів для втамування болю і швидкого загоєння. Сушену сировину додають до пудри, настоєм омивають подразнену шкіру. Настій і відвар вживають в середину при гастритах, болях у кишківнику, папіломатозі сечового міхура, бронхітах.
Gladiolus imbricatus là một loài thực vật có hoa trong họ Diên vĩ. Loài này được L. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1753.[1]
Gladiolus imbricatus là một loài thực vật có hoa trong họ Diên vĩ. Loài này được L. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1753.
Gladiolus imbricatus L.
Шпа́жник черепи́тчатый, или Глади́олус черепи́тчатый (лат. Gladíolus imbricátus) — многолетнее травянистое луковичное растение, вид рода Шпажник (Gladiolus) семейства Ирисовые.
Растение с двойной клубнелуковицей.
Стебель высотой до 80 см.
Листья мечевидные широколинейные.
Большие розово-фиолетовые цветки с неправильным, почти двугубым околоцветником собраны в односторонний, довольно густой колос на верхушке высокого (30—60 см) цветоносного стебля. Цветки хорошо приспособлены для перекрёстного опыления. В молодых цветках столбик и рыльца размещены над пыльниками и прижаты к верхним лепесткам, а в более зрелых — столбик наклонён вниз, а рыльца перекрывают путь к нектару. Насекомые, преимущественно пчёлы, в одних цветах пачкаются пыльцой и переносят её на рыльца более зрелых цветков, опыляя их. Цветёт в июне — июле.
Широко распространён в Европе и Сибири.
Растёт на влажных лугах, в зарослях, на полянах в лесных и лесостепных районах.
Гладиолус черепитчатый содержит иридин — гликозид изофлавона иргенина, масло, крахмал, сахар, эфирное масло.
В лекарственных целях заготавливают и надземные, и подземные части растения: листья перед цветением, клубни — осенью.
Препараты гладиолуса применяются как отхаркивающее средство при бронхитах, болях в кишечнике, спазме, как симптоматическое ( в составе сбора М. Н. Здренко) при лечении папилломотоза мочевого пузыря и анацидных гастритов. Измельчённое и протёртое корневище входит в состав присыпок, пудр. Настой корневища используется как наружное средство при раздражении кожи.
В народной медицине водный отвар пьют при катаре желудка, испуге. Измельчённые луковицы прикладывают к ранам и язвам для их заживления и применяют для припарок при зубной боли.
Гладиолус черепитчатый предпочитает богатые гумусом почвы, хорошо освещённые влажные участки, однако застоя воды не переносит. Размножается вегетативно и семенами.
Вид включён в Красные книги Молдавии, Белоруссии, Украины, Казахстана, многих областей и республик России. Охраняется также в Литве, Латвии, Эстонии и Польше.
Шпа́жник черепи́тчатый, или Глади́олус черепи́тчатый (лат. Gladíolus imbricátus) — многолетнее травянистое луковичное растение, вид рода Шпажник (Gladiolus) семейства Ирисовые.
