Sibir baldırğanı (lat. Heracleum sibiricum)[1] - baldırğan cinsinə aid bitki növü.[2]
Баршчэ́ўнік сыбі́рскі (па-лацінску: Heracleum sibiricum) — шматгадовая травяністая расьліна сямейства парасонавых.
Вышыня да 3 м. Расьце на лугах, палетках, узьлесках шыракалістых лясоў, на лядах, у садах і гародах, па берагах рэк, у хмызьняках. Вэгетуе з красавік па верасень, цьвіце ў чэрвені — ліпені жоўта-зеленаватымі кветкамі ў суквецьцях-парасоніках. Плоданосіць 1 раз у жыцьці. Народныя назвы баршч, баршчаўка, бядрыца (апошняя назва сьведчыць пра асацыяцыю зь бядрынцам).
Лісьце — буйное, перыста-расьсечанае, зубчатае; утрымлівае да 200 мг % вітаміну C і да 18 мг% каратыну, у карэньні шмат цукраў. Ядуць маладую зеляніну (лісьце, націну, суквецьці) у самых разнастайных формах. Для зялёных салатаў лісьце папярэдне абдаюць крутым кіпенем або вымочваюць у вадзе, каб выдаліць рэзкі пах. Адварное лісьце можна есьці як шпінат, адвар зь лісьця з чаранкамі нагадвае курыны булён. Адваранае націньне ядуць з воцатам, або смажаць у алеі. З ачышчанага і дробна пасечанага націньня і лісьця гатуюць начынку для пяльменяў, піражкоў і г. д. Парасткі зь зялёнымі суквецьцямі кладуць у яечню, смажаць з цыбуляй і маслам, вараць у падсоленай вадзе як цьвятную капусту. Як прыправу спажываюць карэньне (сьвежае і сушанае), сушанае лісьце, часам і насеньне. У Польшчы і ВКЛ з пабегаў і насеньня даўней гатавалі хатняе піва. Чаранкі і націньне зьбіраюць да бутанізаціі (красавік — чэрвень), суквецьці, што не распусьціліся — у ліпені — жніўні, увосені або раньняй вясной.
Яшчэ ў пачатку XX стагодзьдзя кіслы суп з баршчэўніка, які называўся боршч або (у палянізаваным варыянце) баршч, быў звыклым у беларусаў Віленскай і Менскай губэрняў. Пучкі баршчэўніка елі і сырымі. Лічыцца, што ў старажытных славян менавіта гэтая расьліна была галоўным кампанэнтам баршчу, і толькі пазьней назва «боршч» перанесеная на суп з буракоў.
Баршчэ́ўнік сыбі́рскі (па-лацінску: Heracleum sibiricum) — шматгадовая травяністая расьліна сямейства парасонавых.
Вышыня да 3 м. Расьце на лугах, палетках, узьлесках шыракалістых лясоў, на лядах, у садах і гародах, па берагах рэк, у хмызьняках. Вэгетуе з красавік па верасень, цьвіце ў чэрвені — ліпені жоўта-зеленаватымі кветкамі ў суквецьцях-парасоніках. Плоданосіць 1 раз у жыцьці. Народныя назвы баршч, баршчаўка, бядрыца (апошняя назва сьведчыць пра асацыяцыю зь бядрынцам).
Лісьце — буйное, перыста-расьсечанае, зубчатае; утрымлівае да 200 мг % вітаміну C і да 18 мг% каратыну, у карэньні шмат цукраў. Ядуць маладую зеляніну (лісьце, націну, суквецьці) у самых разнастайных формах. Для зялёных салатаў лісьце папярэдне абдаюць крутым кіпенем або вымочваюць у вадзе, каб выдаліць рэзкі пах. Адварное лісьце можна есьці як шпінат, адвар зь лісьця з чаранкамі нагадвае курыны булён. Адваранае націньне ядуць з воцатам, або смажаць у алеі. З ачышчанага і дробна пасечанага націньня і лісьця гатуюць начынку для пяльменяў, піражкоў і г. д. Парасткі зь зялёнымі суквецьцямі кладуць у яечню, смажаць з цыбуляй і маслам, вараць у падсоленай вадзе як цьвятную капусту. Як прыправу спажываюць карэньне (сьвежае і сушанае), сушанае лісьце, часам і насеньне. У Польшчы і ВКЛ з пабегаў і насеньня даўней гатавалі хатняе піва. Чаранкі і націньне зьбіраюць да бутанізаціі (красавік — чэрвень), суквецьці, што не распусьціліся — у ліпені — жніўні, увосені або раньняй вясной.
Яшчэ ў пачатку XX стагодзьдзя кіслы суп з баршчэўніка, які называўся боршч або (у палянізаваным варыянце) баршч, быў звыклым у беларусаў Віленскай і Менскай губэрняў. Пучкі баршчэўніка елі і сырымі. Лічыцца, што ў старажытных славян менавіта гэтая расьліна была галоўным кампанэнтам баршчу, і толькі пазьней назва «боршч» перанесеная на суп з буракоў.
Heracleum sibiricum
La Berce de Sibérie (Heracleum sibiricum (L.) ou Heracleum sphondylium subsp. sibiricum (L.) Simonk) est une plante de la famille des apiacées (Ombellifère).
C'est une plante d'environ 1 m de haut à tige robuste, fortement sillonnée et anguleuse, creuse, velue-hérissée. Les fleurs sont vertes ou jaunâtres, petites, non rayonnantes, à pétales presque égaux, à onglet court, faiblement échancrés au sommet. Les feuilles sont grandes, souvent tomenteuses-blanchâtres en dessous, pennatiséquées, à 3-5 segments ovales, oblongs ou lancéolés, lobés-dentés, les inférieurs pétiolés, les moyens sessiles, les supérieurs confluents.
Heracleum sibiricum est une plante du nord de l'Asie (Sibérie).
Une sous-espèce dénommée Heracleum sibiricum L. subsp. lecoqii (Godr.) Nyman (Berce de Lecoq) est endémique du Massif central et croît dans les prairies et les bois humides ainsi que les mégaphorbiaies généralement au-dessus de 1 000 m (floraison de juin à août) mais on peut la trouver à plus basse altitude à l'ouest du massif (ouest du Cantal, Aveyron).
Cette sous-espèce est considérée comme une espèce à part entière dans certaines flores (flore de l'abbé Coste) et prend alors le nom de Heracleum lecokii Godr. & G.
La Berce de Lecoq est probablement une relicte de la période glaciaire[1]. La Berce de Sibérie s'étant répandue vers l'Europe de l'ouest pendant la période froide, celle-ci s'est trouvée isolée, quand le climat s'est réchauffé, dans des îlots froids (dont le Massif central) où elle est toujours présente de nos jours. Cet isolement géographique a entraîné certaines modifications de la plante, d'où l'émergence de la sous-espèce.
Heracleum sibiricum
La Berce de Sibérie (Heracleum sibiricum (L.) ou Heracleum sphondylium subsp. sibiricum (L.) Simonk) est une plante de la famille des apiacées (Ombellifère).
Sibirinis barštis (Heracleum sibiricum) – salierinių (Apiaceae) šeimos, barščių (Heracleum) genties augalas, kilęs iš Užkaukazės.
Užauga 40–150 cm aukščio, dvimetis. Žydi skėtiniais žiedynais birželio-rugpjūčio mėnesiais. Stiebas – tiesus, briaunotas, apaugęs plaukeliais, šakotas, ypač viršutinė dalis. Lapai dideli, ypač pamatiniai. Šaknis liemeninė, gelsvai balta.
Turi daug eterinių aliejų, kurie gali sukelti alergiją. Šaknyse, stiebuose yra kumarinų (umbeliferono, bergapteno, izobergapteno, pimpinelino, sfondino). Lapuose randama askorbino rūgšties, karotino, kumarinų, žieduose – askorbino rūgšties, kumarinų, vaisiuose – eterinio aliejaus, kumarinų[1].
Želia pievose, pamiškėse, pakelėse, pagrioviuose, dykvietėse. Išskiria nemažai nektaro, todėl žiedus gausiai lanko bitės.
Sibirinio barščio aliejus naudojamas maisto priedams, konservavimui. Iš jaunų ūglių, lapų gaminamos sriubos, salotos. Augalas vartojamas virškinimui reguliuoti, sergant dizenterija, žarnų, odos ligomis[2].[neveikianti nuoroda]
Sibirinis barštis (Heracleum sibiricum) – salierinių (Apiaceae) šeimos, barščių (Heracleum) genties augalas, kilęs iš Užkaukazės.
Užauga 40–150 cm aukščio, dvimetis. Žydi skėtiniais žiedynais birželio-rugpjūčio mėnesiais. Stiebas – tiesus, briaunotas, apaugęs plaukeliais, šakotas, ypač viršutinė dalis. Lapai dideli, ypač pamatiniai. Šaknis liemeninė, gelsvai balta.
Turi daug eterinių aliejų, kurie gali sukelti alergiją. Šaknyse, stiebuose yra kumarinų (umbeliferono, bergapteno, izobergapteno, pimpinelino, sfondino). Lapuose randama askorbino rūgšties, karotino, kumarinų, žieduose – askorbino rūgšties, kumarinų, vaisiuose – eterinio aliejaus, kumarinų.
Želia pievose, pamiškėse, pakelėse, pagrioviuose, dykvietėse. Išskiria nemažai nektaro, todėl žiedus gausiai lanko bitės.
Sibirinio barščio aliejus naudojamas maisto priedams, konservavimui. Iš jaunų ūglių, lapų gaminamos sriubos, salotos. Augalas vartojamas virškinimui reguliuoti, sergant dizenterija, žarnų, odos ligomis.[neveikianti nuoroda]
Sibīrijas latvānis (Heracleum sibiricum) ir latvāņu suga, kas savvaļā sastopama arī Latvijā. Augs izplatīts visā valstī tam piemērotos biotopos. Sibīrijas latvānis Latvijā ir vietējā suga.
Augs var sasniegt 50-180 cm augstumu. Stublājs rievains, dobs, klāts ar retiem matiņiem, apakšējās lapas ir ar kātiem, augšējās gandrīz sēdošas. Lapas plātne 20-50 cm gara un apmēram tikpat plata, trīskārt plūksnaina. Ziedi sakārtoti saliktos čemuros, vainaglapas dzelteni zaļas.
Sibīrijas latvānis, atšķirībā no Sosnovska latvāņa (Heracleum sosnowsky), nav kaitīgs cilvēka veselībai. Augs satur bioloģiski aktīvas vielas un ēterisko eļļu, kas piešķir augam asu un specifisku smaržu. Augs tiek lietots gan kā pārtikas augs, tiek izmantots medicīnā.
Vikikrātuvē par šo tēmu ir pieejami multivides faili. Skatīt: Heracleum sibiricum
