Наукові синоніми (гетеротипні):
Типовий вид Macrolepiota procera (Scop.) Singer, 1948
Назва роду походить від грецького слова makros — «великий» і назви роду Lepiota.
Рід був описаний Р. Зінгером у 1948 р., який виділив його з роду Lepiota sensu lato. Морфологічно близький до родів Хлорофілум (Chlorophyllum), Лейкоагарикус (Leucoagaricus) та Лейкокопринус (Leucocoprinus), систематичне положення багатьох представників цих родів до кінця XX ст. не було остаточно з'ясовано.
З появою наприкінці XX ст. молекулярно-генетичних методик біологічної класифікації деякі види перенесено в інші роди, старі українські назви «гриб-зонтик» для них поки що зберігаються.
Плодові тіла від середніх до великих розмірів, шапинкові, центральні. Тип розвитку — пілеокарпний.
Шапка у молодому віці яйцеподібна або напівкуляста, у зрілих грибів плоска або широдзвоноподібна, товсто-або тонком'ясиста, біла або світла, з низьким, округлим або загостреним горбком. Шкірка від білуватої до коричневої, звичайно остається цілою на горбку, а на решті поверхні шапки швидко розтріскується і утворює лусочки.
М'якуш шапки білий, у деяких видів забарвлюється при пошкодженні.
Ніжка циліндрична, порожня, іноді щільна, волокниста, часто з бульбовидною основою, легко відокремлюється від шапки.
Пластинки вільні, білі або світло-кремові, часті, біля ніжки утворюють тонкий хрящоподібний коларіум.
Залишки покривала: кільце плівчасте, біле або буро, рухливе; піхва відсутня.
Споровий порошок білий або кремовий.
Спори еліпсоїдні, гладенькі, безбарвні, метахроматичні, псевдоамілоїдні, з порою проростання.
Трама пластинок правильна або майже правильна.
Хейлоцистиди є, плевроцистиди відсутні.
Головним чином сапротрофи, ростуть на ґрунті в лісах і різних посадках, частіше у світлих місцях — на галявинах, узліссях, уздовж просік; поза лісами — на луках, полях, у степу, іноді в оранжереях.
Поширені на всіх континентах, окрім Антарктиди.
Види, що було перенесено до інших родів: