Solenodon are relatively long lived animals. A Cuban solenodon lived more than 5 years in captivity. They may be able to live longer as a Hispaniolan solenodon lived to 11 years in captivity (Vaughn et al., 2000).
Range lifespan
Status: captivity: 5 (high) years.
Average lifespan
Status: captivity: 6.0 years.
Perception Channels: tactile ; chemical
Solenodon have highly developed senses of touch, smell, and hearing. The name Solenodon comes from the words solen (meaning “channel”) and dent (meaning “tooth”). The distribution of Solenodon on islands is probably the key to their survival. This is partially due to their low competitive ability (Vaughn et al., 2000). Solenodon cubanus is sometimes placed in the separate genus or subgenus Atopogale. Earlier in the 20th century, S. cubanus was thought to be extinct, but it was recently found in many parts of eastern Cuba, though it is rare (Nowak, 1999).
Both S. cubanus and S. paradoxus are listed as endangered by the IUCN (Nowak, 1999). Populations of S. cubanus are declining due to the introduction of Old World rats (Rattus), mongoose (Herpestes), domestic dogs, and domesticc cats into the West Indies. The clearing of land for agriculture has also led to their decline (Vaughn et al., 2000).
CITES: no special status
IUCN Red List of Threatened Species: endangered
There is no negative effect of Cuban solenodons on humans, unless one is provoked and bites in self-defense.
Cuban solenodons are important predators of invertebrates that may act as pests.
Positive Impacts: controls pest population
Cuban solenodons are important small, generalized predators in the ecosystems they inhabit. They help to control populations of invertebrates and may disperse the seeds of the fruits they eat.
Cuban solenodons are generalized omnivores that prefer animal material. They prey primarily on invertebrates, but also scavenge on vertebrate remains (Vaughn et al., 2000). They also eat insects, worms, small reptiles, roots, fruits, and leaves. Unfortunately, even though they have a large array of dietary items to choose from, their population is decling due to the slow rate of breeding (The International Wildlife Encyclopedia, 1974). Cuban solenodons find food by rooting with their snouts or digging and uncovering animals with their large claws.
Animal Foods: reptiles; carrion ; insects; terrestrial worms
Plant Foods: leaves; roots and tubers; fruit
Primary Diet: carnivore (Insectivore )
Presently, Solenodon cubanus is limited to the Oriente Province in Cuba. However, fossils show that Solenodon species lived on the North American mainland 30 million years ago (Grzimek, 1990).
Biogeographic Regions: neotropical (Native )
Other Geographic Terms: island endemic
Solenodon lives in family groups in caves, natural hollows, and burrows in dense, wet mountain forests (Nowak, 1999).
Habitat Regions: tropical ; terrestrial
Terrestrial Biomes: forest ; rainforest
Cuban solenodons have relatively large heads, tiny eyes, and large, projecting and partially naked ears. They have a long proboscus with a supporting bone. Their forelegs are longer than their hindlegs. On their feet they have five fingers with powerful claws at the end. The tail is thick, scaly, and almost hairless (Grzimek, 1990). Solenondon has an incomplete zygomatic arch and no auditory bulla. Their dental formula is 3/3,1/1,3/3,3/3 = 40 (Vaughn et al., 2000). Solenodon cubanus has a longer and finer pelage than does S. paradoxous, the only other extant species of Solenodon. The pelage of S. cubanus is blackish brown with white or buff. Head and body length of Cuban solenodons ranges from 280 to 390 mm, tail length from 175 to 255 mm, and they weigh about 1 kilogram. Solenodons have glands in their inguinal and groin areas that secrete a musky, goat-like odor. Females have two mammae. The submaxillary glands of S. paradoxus produce toxic saliva, which may help them to subdue prey. Presumably, S. cubanus also produces toxic saliva (Nowak, 1999).
Average mass: 1 kg.
Range length: 280 to 390 mm.
Other Physical Features: endothermic ; bilateral symmetry
Average mass: 1000 g.
Cuban solenodons may be preyed on by snakes and birds of prey. Their secretive, burrowing habits probably protect them from many predators. They may also be able to use their toxic salivary secretions as a defense mechanism.
Known Predators:
Mating behavior in solenodons is unknown.
Very little is known about reproduction in solenodons. Cuban solenodons have low reproductive rates of 1 to 2 offspring per litter. The young are born in a burrow. They have two litters per year and the young stay with their mother for several months (The International Wildlife Encyclopedia, 1974; Massicot, 2001). Young from multiple litters may stay with their mother, with as many as 8 solenodons being found in a single nest.
Breeding season: Breeding and births may occur throughout the year.
Range number of offspring: 1 to 2.
Key Reproductive Features: iteroparous ; year-round breeding ; gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual ; fertilization (Internal ); viviparous
Average number of offspring: 1.5.
Young are cared for in their mothers nest until they reach independence. Presumably males do not care for young.
Parental Investment: altricial ; female parental care
L'almiquí cubà (Solenodon cubanus) és un mamífer endèmic de l'illa de Cuba de la família dels solenodòntids. És una de les poques espècies de mamífers verinosos en estat de conservació. Durant molt de temps es pensà que s'havia extingit fins que el setembre del 2003 un camperol cubà en trobà un exemplar i el portà als zoòlegs cubans.
L'almiquí cubà és de color marró fosc o negre depenent de l'exemplar amb el musell i les espatlles d'un blanc grogós i pot arribar a tenir una longitud total de fins a 60 cm aproximadament, sent la longitud del seu cos d'uns 30 cm i la cua de 25–30 cm. Té el musell afilat, els ulls petits i les orelles arrodonides. Quan es desplaça, ho fa en ziga-zaga.
Tal com ja s'ha dit al principi, l'almiquí té la peculiaritat de ser un mamífer verinós, ja que la seva saliva és verinosa. La segona incisiva de cada costat del maxil·lar inferior comunica directament amb la glàndula verinosa.
L'almiquí cubà, tal com el seu nom indica és propi de l'illa de Cuba, Actualment, per culpa de l'acció de les espècies invasores (gats, gossos) ha anat desapareixent de l'illa i ara només es troba a l'est d'aquesta, al Parc Nacional Alejandro de Humboldt. És de costums nocturns i es refugia en caus a sota terra.
L'almiquí cubà (Solenodon cubanus) és un mamífer endèmic de l'illa de Cuba de la família dels solenodòntids. És una de les poques espècies de mamífers verinosos en estat de conservació. Durant molt de temps es pensà que s'havia extingit fins que el setembre del 2003 un camperol cubà en trobà un exemplar i el portà als zoòlegs cubans.
Štětinatec kubánský (Solenodon cubanus) je nevelký savec, noční všežravec, jeden z mála původních živočichů, kteří přežili lidské osídlení karibských ostrovů. Je endemitem na Kubě a byl vytlačen do východní části ostrova, kde se vyskytuje v hustých, vlhkých lesích s hrubou vrstvou spadaného listí. V přirozeném prostředí je pozorován jen velice vzácně a poznatků o způsobu a délce života i rozmnožování není dostatek. Není chován ani v zajetí a proto jsou některé údaje extrapolovány od jeho příbuzného štětinatce haitského.[2][3]
Je to velmi starobylé zvíře o jehož předcích se ví, že se od původních savců oddělili v období křídy, asi před 76 miliony let (v tomto období se například rozdvojil další vývoj slonů od kapustňáků nebo se oddělili luskouni od zbytků masožravců). Štětinatci prokazatelně žili ve Střední a na jihu Severní Ameriky již před 30 miliony let a kolonizovali i Západoindické ostrovy. Rod štětinatec se rozdělil do druhů po oddělení ostrova Hispanioly od Kuby, bylo to asi před 25 miliony let, (přibližně ve stejné době došlo k oddělení delfínů od velryb a lidí od opic).
Do současnosti zůstali z nejméně čtyř druhů zachovány pouze dva, početně velmi slabé. Jsou to štětinatec haitský žijící výhradně na Hispaniola a štětinatec kubánský na Kubě. S ohledem na dlouhodobý samostatný vývoj řadí někteří vědci štětinatce kubánského pod vědeckým jménem Atopogale cubana do monotypického rodu Atopogale.[3][4]
Nevelký živočich s chlupatým tělem a dlouhým, šupinatým a téměř lysým ocasem. Jeho tělo s hlavou bývá dlouhé 28 až 39 cm a ocas 17 až 25 cm, průměrně váží okolo 1 kg. Je výrazný svým dlouhým chrupavčitým čenichem a malýma očima. Tělo má porostlé dlouhou černohnědou srstí se světlými skvrnami, na spodní straně těla je světlejší. Velké uši jsou skoro lysé, stejně jako silný ocas a krátké nohy. Má malé oči a špatně vidí, naopak má velice dobrý čich a sluch. Přední nohy jsou delší než zadní a všech dvacet prstů má dlouhé a silné drápy uzpůsobené pro hrabání i lezení. V oblasti třísel má žlázy vylučující pižmové aroma.
Produkuje jed, kterým ochromuje svou kořist a pravděpodobně jej používá i k obraně. V řezácích spodní čelisti má kanálky napojené na jedovou žlázu a kousnutím vstřikuje do kořisti toxické látky. Zubní vzorec má 3/3, 1/1, 3/3, 3/3.[2][3][5][6]
Štětinatec kubánský je noční živočich vycházející z úkrytu až po setmění, den prospává ve skalních štěrbinách, dutinách stromů nebo, a to převážně, ve vyhrabaných norách. Dospělí samci žijí samotářsky, pouze matky zůstávají s několika staršími potomky společně v noře. V zajetí byli pozorováni při koupání.
Je v podstatě všežravcem dávající přednost živočišné stravě. Živí se hlavně hmyzem nebo jejich larvami, červy, pavouky, bezobratlými, měkkýši, drobnými hlodavci či žabami a hady, nepohrdne ani mršinou. Potravu si cíleně hledá pomoci dlouhého čenichu s výborným čichem ve vrstvě tlejícího listí, v půdě nebo pod kůrou a v kmenech padlých stromů, odkud je vyhrabává pomoci silných drápů. K ochromení většího úlovku používá jed, který do kořisti vpravuje kousnutím. Mimo živočišné stravy žere i určité listy, plody a vyhrabává i kořínky a hlízy.
Při cestě za potravou se pohybuje pomalu a kolébavě. Díky silným drápům dokáže šplhat po skalnatém terénu. V případě ohrožení většinou neběží přímo, ale docela rychle kličkuje.[2][3][4][5][6]
Samice v noře vrhne obvykle dvakrát ročně po jednom až dvou mláďatech. Má dvě mléčné žlázy ze kterých je krmí a po několik měsíců o ně pečuje. Samec žije samotářsky a o potomky se nestará.
Jedinec v zajetí se dožil téměř šesti let. V přírodě jsou jeho tradiční přirození nepřátele hadi a sovy, nově i na ostrov dovezení psi, kočky a mangusty. Lidé se s nim nesetkávají ani jej neloví. V minulosti neměl prakticky nepřátel a pro svou nízkou konkurenceschopnost dnes nedokáže novým nebezpečím čelit.[2][3]
Ve druhé polovině 20. století byl již považován za vyhynulého, ale v posledních létech bývá opět ojediněle spatřen v tropických deštných lesích v národních parcích Alejandro de Humboldt a Pico Cristal. Světovou organizací Mezinárodním svazem ochrany přírody IUCN je štětinatec kubánský hodnocen jako druh, jehož populace má stále klesající trend a je považován za ohrožený druh (EN).[3][5]
Obrázky, zvuky či videa k tématu štětinatec kubánský ve Wikimedia Commons
Štětinatec kubánský (Solenodon cubanus) je nevelký savec, noční všežravec, jeden z mála původních živočichů, kteří přežili lidské osídlení karibských ostrovů. Je endemitem na Kubě a byl vytlačen do východní části ostrova, kde se vyskytuje v hustých, vlhkých lesích s hrubou vrstvou spadaného listí. V přirozeném prostředí je pozorován jen velice vzácně a poznatků o způsobu a délce života i rozmnožování není dostatek. Není chován ani v zajetí a proto jsou některé údaje extrapolovány od jeho příbuzného štětinatce haitského.
Der Kubanische Schlitzrüssler oder Almiquí (Solenodon cubanus, Syn.: Atopolage cubana[1]) ist eine Säugetierart aus der Ordnung der Insektenfresser (Eulipotyphla). Zusammen mit dem Dominikanischen oder Haiti-Schlitzrüssler bildet er die Familie der Schlitzrüssler (Solenodontidae). Er ist auf der Insel Kuba endemisch und stark gefährdet.
Wie alle Schlitzrüssler ähnelt der Kubanische Schlitzrüssler einer großen, stämmig gebauten Spitzmaus. Kennzeichnend ist die lange, rüsselartige Nase, die Beine und der Schwanz sind annähernd unbehaart. Von der zweiten Schlitzrüsslerart, dem Dominikanischen Schlitzrüssler, unterscheidet er sich durch ein längeres, weicheres Fell, das auch dunkler – meist schwarzbraun – gefärbt ist. Die Kopfrumpflänge beträgt rund 28 bis 39 Zentimeter und das Gewicht 0,8 bis 1 Kilogramm.
Wie alle Schlitzrüssler produziert der Kubanische Schlitzrüssler in der Unterkiefer-Speicheldrüse ein Nervengift, das ihm erlaubt, relativ große Beutetiere zu überwältigen.
Kubanische Schlitzrüssler sind auf der Insel Kuba endemisch. Heute ist ihr Verbreitungsgebiet auf kleine Regionen im Südosten der Insel eingeschränkt. Ihr Lebensraum sind Wälder, manchmal bewohnen sie auch Grasländer.
Die Lebensweise des Kubanischen Schlitzrüsslers ist weniger erforscht als die seines dominikanischen Verwandten. Er ist vorwiegend nachtaktiv und verbringt den Tag in Felsspalten, Erdlöchern oder selbstgegrabenen Bauen verborgen. Bei der Nahrungssuche suchen sie entweder auf der Oberfläche oder unter der Erde mit ihrer rüsselartigen Nase nach Essbarem, manchmal verwenden sie auch die starken Krallen der Vorderpfoten dazu.
Kubanische Schlitzrüssler sind Allesfresser, die aber vorwiegend Fleisch zu sich nehmen. Auf ihrem Speiseplan stehen Doppelfüßer, Insekten, Regenwürmer, aber auch kleine Wirbeltiere und manchmal Früchte und anderes Pflanzenmaterial.
Auch über die Fortpflanzung ist wenig bekannt. Vermutlich dürfte sie weitgehend mit der des Dominikanischen Schlitzrüsslers übereinstimmen.
Die Hauptgründe der Bedrohung des Kubanischen Schlitzrüsslers sind einerseits die Nachstellung durch eingeschleppte Tiere wie Haushunde, Hauskatzen und Mungos. Zum anderen schränkt die Zerstörung ihres Lebensraums ihre Verbreitungsgebiete immer weiter ein.
Nach ihrer Erstbeschreibung im Jahre 1861 wurden nur wenige Exemplare dieser Art gefunden, Mitte des 20. Jahrhunderts fürchtete man, dass sie bereits ausgestorben sein könnte. Seit den 1970er-Jahren wurden wieder Exemplare in den östlichen Regionen Kubas gefunden, zuletzt in den Jahren 1999, 2003 und 2012. Beim letzten Fund im Jahr 2012 wurden im Gebiet von El Toldo, im Alexander-von-Humboldt-Nationalpark bzw. Biosphärenreservat Cuchillas del Toa sieben gesunde Exemplare gefunden. Der Biologe Dr. Rafael Borroto Páez vom kubanischen Umweltministerium wertete dies als Zeichen für eine langsame Erholung der Population.[2] Die Art gilt als selten, die IUCN listet sie als stark gefährdet (endangered).
Der Kubanische Schlitzrüssler oder Almiquí (Solenodon cubanus, Syn.: Atopolage cubana) ist eine Säugetierart aus der Ordnung der Insektenfresser (Eulipotyphla). Zusammen mit dem Dominikanischen oder Haiti-Schlitzrüssler bildet er die Familie der Schlitzrüssler (Solenodontidae). Er ist auf der Insel Kuba endemisch und stark gefährdet.
Solenodon Kuba iku salah sawiji saka rong spésies solenodon sing uripé ing pulo Kuba.
The Cuban solenodon or almiquí (Atopogale cubana) is a small, furry, shrew-like mammal endemic to mountainous forests on Cuba. It is the only species in the genus Atopogale. An elusive animal, it lives in burrows and is only active at night when it uses its unusual toxic saliva to feed on insects. The solenodons (family Solenodontidae), native to the Caribbean, are one of only a few mammals that are venomous.
The Cuban solenodon is endangered and was once considered extinct due to its rarity. It and the Hispaniolan solenodon (Solenodon paradoxus) are the only surviving solenodon species; the others are extinct.
Although formerly classified in the genus Solenodon, phylogenetic evidence supports it being in its own genus, Atopogale.[3]
Since its discovery in 1861 by the German naturalist Wilhelm Peters, only 36 had ever been caught. By 1970, some thought the Cuban solenodon had become extinct, since no specimens had been found since 1890. Three were captured in 1974 and 1975, and subsequent surveys showed it still occurred in many places in central and western Oriente Province, at the eastern end of Cuba; however, it is rare everywhere. Prior to 2003, the most recent sighting was in 1999, mainly because it is a nocturnal burrower, living underground, and thus is very rarely seen. The Cuban solenodon found in 2003 was named Alejandrito. It had a mass of 24 oz (0.68 kg) and was healthy. It was released back into the wild after two days of scientific study were completed.
With small eyes, and dark brown to black hair, the Cuban solenodon is sometimes compared to a shrew, although it most closely resembles members of the family Tenrecidae of Madagascar. It is 16–22 in (41–56 cm) long from nose to tail-tip and resembles a large brown rat with an extremely elongated snout and a long, naked, scaly tail.
Willy Ley wrote in 1964 that the Cuban solenodon was, if not extinct, among "the rarest animals on earth".[4] It was declared extinct in 1970, but was rediscovered in 1974. Since 1982, it has been listed as an endangered species, in part because it only breeds a single litter of one to three in a year (leading to a long population recovery time), and because of predation by invasive species, such as small Indian mongooses, black rats, feral cats, and feral dogs. The species is also thought to be threatened by deforestation as well as habitat degradation due to logging and mining. However, there is very little conservation attention given to the species.[5]
It is endemic to mountainous forests in the Nipe-Sagua-Baracoa mountain range of eastern Cuba, in the provinces of Holguín, Guantánamo, and Santiago de Cuba, though subfossil evidence showed it once inhabited throughout the island. It is nocturnal and travels at night along the forest floor, looking for insects and small animals on which to feed.
This species has a varied diet. At night, they search the forest floor litter for insects and other invertebrates, fungi, and roots. They climb well and feed on fruits, berries, and buds, but have more predatory habits, too. With venom from modified salivary glands in the lower jaw, they can kill lizards, frogs, small birds, or even rodents. They seem not to be immune to the venom of their own kind, and cage mates have been reported dying after fights.
Cuban solenodons only meet to mate, and the male practices polygeny (i.e. mates with multiple females). The males and females are not found together unless they are mating. The pair will meet up, mate, then separate. The males do not participate in raising any of the young.
animaldiversity.ummz.umich.edu
Skeleton The Cuban solenodon or almiquí (Atopogale cubana) is a small, furry, shrew-like mammal endemic to mountainous forests on Cuba. It is the only species in the genus Atopogale. An elusive animal, it lives in burrows and is only active at night when it uses its unusual toxic saliva to feed on insects. The solenodons (family Solenodontidae), native to the Caribbean, are one of only a few mammals that are venomous.
The Cuban solenodon is endangered and was once considered extinct due to its rarity. It and the Hispaniolan solenodon (Solenodon paradoxus) are the only surviving solenodon species; the others are extinct.
El almiquí de Cuba (Solenodon cubanus) es una especie de mamífero soricomorfo de la familia Solenodontidae.[3] Esta especie es endémica de Cuba, y está en peligro de extinción. Posee una mordida venenosa, usada probablemente para inmovilizar presas tan grandes como una rana. Es de hábitos solitarios. No se conocen subespecies.[4]
Uno de los santuarios de la especie es el Parque nacional Alejandro de Humboldt.
El almiquí de Cuba (Solenodon cubanus) es una especie de mamífero soricomorfo de la familia Solenodontidae. Esta especie es endémica de Cuba, y está en peligro de extinción. Posee una mordida venenosa, usada probablemente para inmovilizar presas tan grandes como una rana. Es de hábitos solitarios. No se conocen subespecies.
Uno de los santuarios de la especie es el Parque nacional Alejandro de Humboldt.
Solenodon cubanus Solenodon generoko animalia da. Lehen Insectivora edo Soricomorpha deitzen zen taldearen barruan daude. Gaur egun Lipotyphla deitzen den taldearen barruko Solenodontidae familian sailkatuta dago..
Solenodon cubanus Solenodon generoko animalia da. Lehen Insectivora edo Soricomorpha deitzen zen taldearen barruan daude. Gaur egun Lipotyphla deitzen den taldearen barruko Solenodontidae familian sailkatuta dago..
Kuubanalmikki (Solenodon cubanus) on Kuubassa elävä hyönteisiä syövä kissan kokoinen nisäkäs. Se liikkuu lähinnä öisin. Se on nisäkkääksi siitä poikkeuksellinen, että sen sylki on myrkyllistä.
Laji löydettiin 1861, ja sen jälkeen on saatu kiinni vain 36 yksilöä. Vuonna 1970 lajin luultiin kuolleen sukupuuttoon, mutta vuosina 1999 ja 2003 on jälleen nähty yksi almikki. Lajia nähdään harvoin, koska se saalistaa öisin ja elää lähinnä maan alla.
Almikin uhanalaisuutta lisäävät sen pienet poikueet. Almikit saavat yhdestä kolmeen pentua kerrallaan, ja vain yhden poikueen vuodessa. Ihmisen mukanaan tuomat pedot ovat myös harventaneet almikin kantaa.
Almikkien heimon toinen laji on haitinalmikki (Solenodon paradoxus)
Kuubanalmikki (Solenodon cubanus) on Kuubassa elävä hyönteisiä syövä kissan kokoinen nisäkäs. Se liikkuu lähinnä öisin. Se on nisäkkääksi siitä poikkeuksellinen, että sen sylki on myrkyllistä.
Laji löydettiin 1861, ja sen jälkeen on saatu kiinni vain 36 yksilöä. Vuonna 1970 lajin luultiin kuolleen sukupuuttoon, mutta vuosina 1999 ja 2003 on jälleen nähty yksi almikki. Lajia nähdään harvoin, koska se saalistaa öisin ja elää lähinnä maan alla.
Almikin uhanalaisuutta lisäävät sen pienet poikueet. Almikit saavat yhdestä kolmeen pentua kerrallaan, ja vain yhden poikueen vuodessa. Ihmisen mukanaan tuomat pedot ovat myös harventaneet almikin kantaa.
Almikkien heimon toinen laji on haitinalmikki (Solenodon paradoxus)
Solenodon cubanus • Solénodon de Cuba
Le Solénodon de Cuba (Atopogale cubana, syn. Solenodon cubanus) est une espèce de mammifères appartenant à la famille des Solénodontidés. Cette famille ne comprend plus qu'une seule autre espèce encore vivante en plus de cette espèce endémique de Cuba, le Solénodon paradoxal (Solenodon paradoxus), tout aussi menacée. La salive de cette sorte de grande musaraigne primitive contient un venin.
L'espèce est appelée Solénodonte de Cuba, Solénodon de Cuba ou encore Almiquí[1],[2].
Cette espèce a été décrite pour la première fois en 1861 par le naturaliste allemand Wilhelm Peters (1815-1883).
Traditionnellement, les espèces de cette famille sont classées dans l'ordre des Insectivora, un regroupement qui est progressivement abandonné au XXIe siècle[3].
Solenodon cubanus est ce que l'on nomme un taxon Lazare, il a été redécouvert alors qu'on le croyait éteint. Depuis sa découverte en 1861 par Wilhelm Peters, seulement 37 spécimens ont été capturés. En 1970, certains pensaient que l'espèce avait disparu car plus aucun spécimen n'avait été observé depuis 1890. Le 2 juin 1970 le Solénodonte de Cuba fut classé dans les espèces en danger d'extinction. Néanmoins 3 furent capturés en 1974 et 1975 et quelques rares observations eurent lieu par la suite.
Solenodon cubanus • Solénodon de Cuba
Le Solénodon de Cuba (Atopogale cubana, syn. Solenodon cubanus) est une espèce de mammifères appartenant à la famille des Solénodontidés. Cette famille ne comprend plus qu'une seule autre espèce encore vivante en plus de cette espèce endémique de Cuba, le Solénodon paradoxal (Solenodon paradoxus), tout aussi menacée. La salive de cette sorte de grande musaraigne primitive contient un venin.
Solenodon cubanus é unha especie de soricomorfo endémica de Cuba. Pertence á familia Solenodontidae xunto cunha especie similar, o Solenodon paradoxus. Esta especie ten unha característica infrecuente entre os mamíferos, xa que a súa saliva é velenosa.
Solenodon cubanus é unha especie de soricomorfo endémica de Cuba. Pertence á familia Solenodontidae xunto cunha especie similar, o Solenodon paradoxus. Esta especie ten unha característica infrecuente entre os mamíferos, xa que a súa saliva é velenosa.
Solenodon Kuba (Solenodon cubanus), disebut Almiqui di Kuba, adalah soricomorph yang endemik pada Kuba. Spesies ini masuk kedalam famili Solenodontidae bersama spesies lainnya yang mirip, Solenodon Hispaniola (Solenodon paradoxus). Solenodon memiliki air liur yang beracun. Spesies ini ditemukan pada tahun 1861 oleh penyelidik alam Jerman, Wilhelm Peters. Spesies ini memiliki mata kecil, dan rambut berwarna coklat tua sampai hitam. Spesies ini merupakan spesies terancam karena diserang oleh predator yang dibawa manusia.
Solenodon Kuba (Solenodon cubanus), disebut Almiqui di Kuba, adalah soricomorph yang endemik pada Kuba. Spesies ini masuk kedalam famili Solenodontidae bersama spesies lainnya yang mirip, Solenodon Hispaniola (Solenodon paradoxus). Solenodon memiliki air liur yang beracun. Spesies ini ditemukan pada tahun 1861 oleh penyelidik alam Jerman, Wilhelm Peters. Spesies ini memiliki mata kecil, dan rambut berwarna coklat tua sampai hitam. Spesies ini merupakan spesies terancam karena diserang oleh predator yang dibawa manusia.
Il solenodonte di Cuba o almiquí (Solenodon cubanus Peters, 1861) è un mammifero appartenente alla famiglia dei Solenodontidi, la quale include un'altra sola specie vivente, il Solenodonte di Hispaniola (Solenodon paradoxus).
Le due specie di Solenodon si sono differenziate, a partire da un comune progenitore, circa 25 milioni di anni fa, in corrispondenza della separazione geografica avvenuta tra le due isole di Cuba e Hispaniola. Sulla base di questi dati, che mostrano un tempo di divergenza evolutiva molto lungo, alcuni autori preferiscono considerare le due specie appartenenti a due generi distinti, con il Solenodonte di Cuba incluso nel genere Atopogale e perciò denominato Atopogale cubana.
Il solenodonte di Cuba ha l'aspetto di un toporagno di grandi dimensioni, pesante all'incirca un 1 kg. La lunghezza del corpo è in media 35 cm, escludendo la grossa coda squamosa che può misurare anche 25 cm. Il corpo presenta un pelo di colore bruno-fulvo, più lungo e sottile della specie affine, e che produce un ingrossamento sulle spalle a mo' di collare. Gli arti sono più scuri e terminano con 5 dita ciascuno. La testa è caratterizzata da occhi piccolissimi ed orecchie grandi. Il muso è di colore giallastro e si prolunga con una piccola proboscide, sorretta da una bacchetta cartilaginea, nuda all'estremità e dalla cui base si dipartono numerose e lunghe vibrisse. La bocca è munita di 40 denti e di una lunga lingua ovale.
La specie è endemica dell'isola di Cuba, dove è adatta alla vita nelle dense foreste umide e nelle zone cespugliose, fino ad una altitudine di circa 2000 m.
In tempi relativamente recenti, il solenodonte era presente sia nella regione occidentale, sia nella parte orientale dell'isola, mentre era assente nell'area centrale. Oggi appare localizzato esclusivamente nella provincia orientale.
Considerata estinta varie volte nel secolo scorso, la specie è "risorta" grazie al ritrovamento di alcuni esemplari negli anni settanta e di recente nel 2003. Tuttavia non esistono dati correnti per una corretta stima della popolazione attuale.
Come la maggior parte degli Insettivori, il solenodonte di cuba è un animale notturno: trascorre il giorno riposando in anfratti del terreno e nelle cavità degli alberi ed esce la notte, guidato dall'olfatto e dal tatto, alla ricerca incessante di cibo, costituito principalmente da insetti e ragni anche se non disdegna piccoli rettili, radici, frutti e foglie. Delle speciali ghiandole sottomascellari secernono un veleno che, mischiandosi alla saliva, permette l'uccisione delle prede.
Sono animali relativamente sociali, vivendo isolati od in piccoli gruppi all'interno delle tane. Il tasso di riproduzione è molto basso poiché le femmine, provviste di due mammelle inguinali, danno alla luce uno o al massimo due piccoli all'anno, deponendoli in nidi composti da peli, foglie ed erbe. In cattività possono superare l'età di sei anni.
La IUCN Red List classifica questa specie come in pericolo di estinzione.
La Zoological Society of London, in base a criteri di unicità evolutiva e di esiguità della popolazione, considera Solenodon cubanus una delle 100 specie di mammiferi a maggiore rischio di estinzione.
Parte del suo areale ricade nel territorio del Parco nazionale Alejandro de Humboldt.
Il solenodonte di Cuba o almiquí (Solenodon cubanus Peters, 1861) è un mammifero appartenente alla famiglia dei Solenodontidi, la quale include un'altra sola specie vivente, il Solenodonte di Hispaniola (Solenodon paradoxus).
Solenodon cubanus est species mammalium familiae Solenodontidarum, in Cuba endemica.
Haec stipula ad mammale spectat. Amplifica, si potes! De almiqui (Atopogale cubana) is een zoogdier, behorende tot de familie der solenodons (Solenodontidae).
De almiqui heeft net als andere solenodons een lange, beweeglijke snuit, maar die is niet zo beweeglijk als die van de agouta. De almiqui heeft een langere, zachtere vacht dan de agouta. De vachtkleur is donkergrijs. De kop en de buik zijn geel van kleur. Waarschijnlijk heeft de almiqui net als de agouta goed ontwikkelde gifklieren. De almiqui heeft een kop-romplengte van 28 tot 40 centimeter en een lichaamsgewicht van 700 tot 1000 gram. De staart is 17,5 tot 25,5 centimeter lang.
Het is een grondbewonend nachtdier, dat op de grond jaagt op insecten en andere ongewervelden. Ook kleine gewervelde dieren, voornamelijk hagedissen, kunnen ten prooi vallen. Soms eet hij ook afgevallen vruchten. Met hun lange, beweeglijke snuit zoeken ze in lossere bodem en tussen afgevallen bladeren naar hun prooi. De almiqui komt enkel in dicht vochtig bergwoud voor.
De almiqui krijgt meestal één, maar tot drie jongen per worp. Ze kunnen tot 6,5 jaar oud worden in gevangenschap.
De almiqui is waarschijnlijk de zeldzaamste van de twee soorten. In de jaren negentig werd hij zelfs als uitgestorven beschouwd, totdat kleine populaties van de soort werden ontdekt in Oost-Cuba. De belangrijkste bedreiging voor het voortbestaan van de almiqui zijn uitheemse roofdieren als verwilderde katten en mangoesten.
De enige andere nog levende soort is de agouta (Solenodon paradoxus) van Hispaniola. De almiqui komt enkel op Cuba voor. Een tijd lang werd de almiqui als uitgestorven beschouwd, totdat weer enkele exemplaren werden gevonden in Oost-Cuba.
Bronnen, noten en/of referentiesDe almiqui (Atopogale cubana) is een zoogdier, behorende tot de familie der solenodons (Solenodontidae).
Multimedia w Wikimedia Commons Almik kubański (Solenodon cubanus) – gatunek ssaka owadożernego z rodziny almikowatych.
Występuje w lasach górskich Kuby. Jest gatunkiem endemicznym.
Almiki kubańskie żywią się pokarmem mieszanym, o bardzo zróżnicowanym składzie. W nocy grzebią w leśnej glebie w poszukiwaniu owadów i innych bezkręgowców, jak również grzybów i korzeni. Potrafią się dobrze wspinać, więc zjadają również owoce i pąki drzew, a niekiedy polują także na drobne zwierzęta. Jadem wydzielanym przez przekształcone gruczoły ślinowe znajdujące się w żuchwie, almiki mogą zabijać jaszczurki, żaby, małe ptaki, a nawet gryzonie. Prawdopodobnie nie są odporne na własny jad, ponieważ osobniki hodowane w klatkach podgryzione podczas walk przez współtowarzyszy, wkrótce giną z wyraźnymi objawami zatrucia.
Samica w jednym miocie rodzi od 1 do 3 młodych.
Almik kubański (Solenodon cubanus) – gatunek ssaka owadożernego z rodziny almikowatych.
Solenodon cubanus, vulgarmente referido como almiqui de Cuba, é uma pequeno mamífero da família Solenodontidae. A espécie é endêmica da ilha de Cuba.[1]
Solenodon cubanus, vulgarmente referido como almiqui de Cuba, é uma pequeno mamífero da família Solenodontidae. A espécie é endêmica da ilha de Cuba.
Kubasnabelslidmus (Solenodon cubanus, ordagrant fårad tand från Kuba) är en till Kuba endemisk snabelslidmus liknande Solenodon paradoxus som lever på Hispaniola.[2] Djuret är ungefär 30 centimeter långt, plus en nästan lika lång svans samt en mycket lång nos täckt med borst.[3] Man har funnit arkeologiska fynd i fossila lämningar tydande på att arten fanns över hela Nordamerika för 30 miljoner år sedan. De utrotades sannolikt på alla ställen förutom på Kuba. Under 1900-talets början trodde man att arten var utdöd, och än i dag är dess tillstånd mycket osäkert. Det finns inget exemplar i fångenskap och även i naturen har det endast hittats 37 individer hittills.[3][4]
Arten är speciell bland däggdjuren då dess saliv är giftigt. Underlättande när den skall sprida giftet är dess fårade tänder. Giftet sitter i körtlar vid tändernas rötter. Giftet är starkt nog att döda andra av samma art i strid. Musen har även körtlar i armhålorna avgivande lukter påminnande om getter, som avges tillsammans med grymtningar vid irritation.[4]
Den benämns också som Kubas snabelslidmus.
Kubasnabelslidmus (Solenodon cubanus, ordagrant fårad tand från Kuba) är en till Kuba endemisk snabelslidmus liknande Solenodon paradoxus som lever på Hispaniola. Djuret är ungefär 30 centimeter långt, plus en nästan lika lång svans samt en mycket lång nos täckt med borst. Man har funnit arkeologiska fynd i fossila lämningar tydande på att arten fanns över hela Nordamerika för 30 miljoner år sedan. De utrotades sannolikt på alla ställen förutom på Kuba. Under 1900-talets början trodde man att arten var utdöd, och än i dag är dess tillstånd mycket osäkert. Det finns inget exemplar i fångenskap och även i naturen har det endast hittats 37 individer hittills.
Arten är speciell bland däggdjuren då dess saliv är giftigt. Underlättande när den skall sprida giftet är dess fårade tänder. Giftet sitter i körtlar vid tändernas rötter. Giftet är starkt nog att döda andra av samma art i strid. Musen har även körtlar i armhålorna avgivande lukter påminnande om getter, som avges tillsammans med grymtningar vid irritation.
Den benämns också som Kubas snabelslidmus.
Щілинозуб кубинський (Solenodon cubanus, також відомий як ісп. Almiqui) — тварина родини щілинозубів (Solenodontidae), ендемік Куби. Незвичною рисою цього ссавця є те, що його слина отруйна. Вид споріднений з іншим видом, гаїтянським щілинозубом (Solenodon paradoxus).
Щілинозуб кубинський відкритий в 1861 році німецьким натуралістом Вільгельмом Петерсом, з часу відкриття було спіймано всього 37 екземплярів. До 1970 року його вважали вимерлим, оскільки востаннє його спостерігали лише в 1890 році. Проте в 1974 і 1975 роках були спіймані ще 3 екземпляри, і подальші дослідження довели, що вони ще водяться в східних провінціях Куби. Останній екземпляр був спійманий в 2003 році.
Кубинський щілинозуб дещо крупніший за гаїтянського. У нього довгі стирчасті, майже голі вуха і крихітні очі, надзвичайно розтягнуте рило і довгий голий, лускоподібний хвіст. Задні кінцівки довші за передні; при ходьбі спирається на пальці. На передніх лапах сильні кігті. Шерсть у нього м'якіша й довша, ніж у гаїтянського. Забарвлення чорно-коричневе, на спині майже чорне, з домішкою брудно-білого або темно-жовтого волосся. Слина вважається отруйною. Зубна формула 3/3,1/1,3/3,3/3 = 40 (Vaughn et al., 2000). Вага 0,8—1 кг. Довжина 28—35 см. Іноді порівнюється із землерийкою, хоча найбільш схожий на представників родини тенреків з Мадагаскару.
Мешкає кубинський щілинозуб у вологих гірських лісах Національного парку Алехандро-де-Умбольдт (Світова спадщина ЮНЕСКО з 2001 року), а іноді населяє луки. Веде нічний спосіб життя. Вдень ховається в печерках, дуплах дерев, під камінням або в інших укриттях. Самки риють нори й роблять кубла. Оселяються невеликими родинними групами. Їдять усе, але загалом комах на регулярній основі, земляних черв'яків й невеликих хребетних, а іноді й фрукти та інші рослинні рештки.
Ось що написано про його звички в «Житті тварин» А.Брема:
В деяких гірських місцевостях щілинозуб вельми звичайний. Коли мисливці переслідують його, звір перш за все ховає голову, в надії, що його не знайдуть, і залишається спокійно лежати, так що можна підійти і схопити його за хвіст. В неволі щілезуб охоче приймає їжу, але оскільки погано пережовує її, то м'ясо йому потрібне давати дрібно нарізаними шматочками, щоб він не вдавився. Чистота є необхідною умовою. Щілинозуб охоче йде у воду і відчуває там себе, мабуть, добре, тим більше що йому трапляється при цьому нагода без жодних ускладнень угамувати спрагу, тоді як при питті на землі йому сильно заважає довгий кінець хобота. Його різкий голос нагадує то хрюкання свині, то крик птаха; інколи тварина кричить, як молодий сич. Щілинозуб легко гарячиться, і тоді вельми своєрідно наїжачує шерсть. Курка або яка-небудь інша маленька тварина, що йде мимо, надзвичайно хвилює його, і він прагне схопити їх. Спійману здобич щілезуб, як яструб, розриває своїми довгими, кривими кігтями.
Загрозу популяції становлять свійські хижі тварини — коти, мангусти й собаки. А також повільне розмноження — один послід на 1—3 роки.
Відомі скам'янілості Solenodon, знайдені на північноамериканському материку (Grzimek, 1990). Вони датуються 30 млн років.
Щілинозуб кубинський (Solenodon cubanus, також відомий як ісп. Almiqui) — тварина родини щілинозубів (Solenodontidae), ендемік Куби. Незвичною рисою цього ссавця є те, що його слина отруйна. Вид споріднений з іншим видом, гаїтянським щілинозубом (Solenodon paradoxus).
Щілинозуб кубинський відкритий в 1861 році німецьким натуралістом Вільгельмом Петерсом, з часу відкриття було спіймано всього 37 екземплярів. До 1970 року його вважали вимерлим, оскільки востаннє його спостерігали лише в 1890 році. Проте в 1974 і 1975 роках були спіймані ще 3 екземпляри, і подальші дослідження довели, що вони ще водяться в східних провінціях Куби. Останній екземпляр був спійманий в 2003 році.
Кубинський щілинозуб дещо крупніший за гаїтянського. У нього довгі стирчасті, майже голі вуха і крихітні очі, надзвичайно розтягнуте рило і довгий голий, лускоподібний хвіст. Задні кінцівки довші за передні; при ходьбі спирається на пальці. На передніх лапах сильні кігті. Шерсть у нього м'якіша й довша, ніж у гаїтянського. Забарвлення чорно-коричневе, на спині майже чорне, з домішкою брудно-білого або темно-жовтого волосся. Слина вважається отруйною. Зубна формула 3/3,1/1,3/3,3/3 = 40 (Vaughn et al., 2000). Вага 0,8—1 кг. Довжина 28—35 см. Іноді порівнюється із землерийкою, хоча найбільш схожий на представників родини тенреків з Мадагаскару.
Мешкає кубинський щілинозуб у вологих гірських лісах Національного парку Алехандро-де-Умбольдт (Світова спадщина ЮНЕСКО з 2001 року), а іноді населяє луки. Веде нічний спосіб життя. Вдень ховається в печерках, дуплах дерев, під камінням або в інших укриттях. Самки риють нори й роблять кубла. Оселяються невеликими родинними групами. Їдять усе, але загалом комах на регулярній основі, земляних черв'яків й невеликих хребетних, а іноді й фрукти та інші рослинні рештки.
Ось що написано про його звички в «Житті тварин» А.Брема:
В деяких гірських місцевостях щілинозуб вельми звичайний. Коли мисливці переслідують його, звір перш за все ховає голову, в надії, що його не знайдуть, і залишається спокійно лежати, так що можна підійти і схопити його за хвіст. В неволі щілезуб охоче приймає їжу, але оскільки погано пережовує її, то м'ясо йому потрібне давати дрібно нарізаними шматочками, щоб він не вдавився. Чистота є необхідною умовою. Щілинозуб охоче йде у воду і відчуває там себе, мабуть, добре, тим більше що йому трапляється при цьому нагода без жодних ускладнень угамувати спрагу, тоді як при питті на землі йому сильно заважає довгий кінець хобота. Його різкий голос нагадує то хрюкання свині, то крик птаха; інколи тварина кричить, як молодий сич. Щілинозуб легко гарячиться, і тоді вельми своєрідно наїжачує шерсть. Курка або яка-небудь інша маленька тварина, що йде мимо, надзвичайно хвилює його, і він прагне схопити їх. Спійману здобич щілезуб, як яструб, розриває своїми довгими, кривими кігтями.
Загрозу популяції становлять свійські хижі тварини — коти, мангусти й собаки. А також повільне розмноження — один послід на 1—3 роки.
Відомі скам'янілості Solenodon, знайдені на північноамериканському материку (Grzimek, 1990). Вони датуються 30 млн років.
Solenodon cubanus là một loài thú ăn sâu bọ. Loài sinh vật này trông giống con lửng xù xì màu nâu dài khoảng 48 cm, với chiếc mũi dài, nhọn, màu hồng. Con thú hoạt động về đêm này chôn mình dưới đất vào ban ngày và cũng vì thế mà ít người bắt gặp. Khi mặt trời lặn xuống nó mới chui ra tìm giun, ấu trùng và côn trùng.
Solenodon cubanus được một nhà tự nhiên học người Đức miêu tả lần đầu vào năm 1861. Từ đó đến nay, chỉ có 37 con được phát hiện, trong đó có Alejandrito. Báo cáo cuối cùng về sự xuất hiện của sinh vật này là vào năm 1972 ở Guantanamo và 25 năm sau ở Holguin.
Phương tiện liên quan tới Solenodon cubanus tại Wikimedia Commons
Bài viết liên quan đến bộ Chuột chù này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Solenodon cubanus là một loài thú ăn sâu bọ. Loài sinh vật này trông giống con lửng xù xì màu nâu dài khoảng 48 cm, với chiếc mũi dài, nhọn, màu hồng. Con thú hoạt động về đêm này chôn mình dưới đất vào ban ngày và cũng vì thế mà ít người bắt gặp. Khi mặt trời lặn xuống nó mới chui ra tìm giun, ấu trùng và côn trùng.
Solenodon cubanus Peters, 1861
Синонимы
Внешние изображения 
Последний пойманный кубинский щелезуб Кубинский щелезуб, или такуахе[2] (лат. Solenodon cubanus[1]) — вид млекопитающих из семейства щелезубов (Solenodontidae). Обитает во влажных горных лесах на востоке острова Куба (бывшая провинция Орьенте).
Исчезающий вид, занесённый в Красную книгу Всемирного союза охраны природы (МСОП). Популяции кубинского щелезуба стремительно сокращаются. Причин сокращения численности несколько. Это давление хищников, завезённых в Вест-Индию человеком: крыс, мангустов, домашних собак и кошек, а также вырубка лесов для расширения сельскохозяйственных угодий. Вероятно, единственным путём спасения этого вида оказывается искусственное заселение им островов, не освоенных человеком.[3]
Кубинский щелезуб немного крупнее гаитянского. Размеры от 280 до 390 мм, длина хвоста от 175 до 255 мм, вес около 1 кг. Голова удлинённая, передняя часть головы вытянута в виде хоботка. Глаза маленькие, уши частично голые, хвост почти голый[4]. Лапы средней длины, пятипалые, вооружены сильными загнутыми когтями, особенно развитыми на передних конечностях.
Тело покрыто жёсткой и длинной, но редкой шерстью. Окраска шерсти на затылке, спине и боках — чёрная, на голове, боковых частях шеи и брюхе — желтоватая.
Зубная формула 3/3,1/1,3/3,3/3 = 40[3].
В паховой области находятся железы внутренней секреции, которые выделяют мускусный, козьего типа запах. У самок 2 молочные железы[5].
Кубинский щелезуб был открыт в 1861 году немецким натуралистом Вильгельмом Петерсом.
Во второй половине XIX века, с появлением в Вест-Индии ввезённых человеком хищников (кошек, собак, мангустов) численность щелезубов начала резко сокращаться. К 1970 году его посчитали вымершим видом, поскольку в последний раз кубинского щелезуба наблюдали ещё в 1890 году. Однако в 1974 и 1975 гг. были пойманы ещё три экземпляра, и последующие исследования показали, что щелезубы всё ещё водятся на территории бывшей провинции Орьенте. Последний экземпляр щелезуба был пойман в 2003 году[6].
В конце XIX — начале XX века на страницах Энциклопедического словаря Брокгауза и Ефрона кубинский щелезуб был описан Дмитрием Педашенко под именем «эдарас»[7].
Щелезубы ведут ночной образ жизни[3]. День они проводят в убежищах (норах и полых стволах поваленных деревьев, естественных нишах скал), а ночью отправляются на поиски пищи. Большую часть времени проводят на земле, хотя и способны залезать на вертикальные поверхности.[8].
Основу питания составляют мелкие беспозвоночные: насекомые, моллюски, черви и мелкие пресмыкающиеся. Незначительную долю рациона составляют семена, плоды и листья растений. В поисках пищи ворошат лесную подстилку и раскапывают верхний слой почвы[3]. Слюна слабо ядовита. Яд вырабатывается в подчелюстной слюнной железе, проток которой открывается у основания второго нижнего резца, снабжённого глубокой бороздкой. По силе яда щелезубы также близки к заднебороздчатым ужеобразным змеям — укус этих зверьков опасен только для мелких животных[9]. Это редчайший пример ядовитости у млекопитающих. Не имеют иммунитета к собственному яду.
О размножении вида данных мало. В помете 1 до 2 детёныша. Роды происходят в норе[10]. Детёныш остаётся со своей матерью в течение нескольких месяцев. Самка приносит 1—2 помёта в год.
Кубинский щелезуб прожил в неволе более 5 лет. Они могут жить дольше, так как близкий вид Solenodon paradoxus прожил в неволе около 11 лет[3].
Кубинский щелезуб, или такуахе (лат. Solenodon cubanus) — вид млекопитающих из семейства щелезубов (Solenodontidae). Обитает во влажных горных лесах на востоке острова Куба (бывшая провинция Орьенте).
Исчезающий вид, занесённый в Красную книгу Всемирного союза охраны природы (МСОП). Популяции кубинского щелезуба стремительно сокращаются. Причин сокращения численности несколько. Это давление хищников, завезённых в Вест-Индию человеком: крыс, мангустов, домашних собак и кошек, а также вырубка лесов для расширения сельскохозяйственных угодий. Вероятно, единственным путём спасения этого вида оказывается искусственное заселение им островов, не освоенных человеком.
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 綱 : 哺乳綱 Mammalia 目 : モグラ目 Insectivora 亜目 : トガリネズミ亜目 Soricomorpha 科 : ソレノドン科 Solenodontidae 属 : ソレノドン属 Solenodon 種 : キューバソレノドン S. cubanus 学名 Solenodon cubanus Peters, 1861 和名 キューバソレノドン 英名 Cuban solenodon 
キューバソレノドン（Solenodon cubanus）は、モグラ目（食虫目）ソレノドン科ソレノドン属に分類される哺乳類。
キューバ東部[1][2]固有種。アレハンドロ・デ・フンボルト国立公園などに生息。種小名cubanusは「キューバの」の意で、和名や英名と同義。
体長25-31センチメートル[1]。尾長17-25センチメートル[1]。体重0.7-1キログラム[2]。頭部や腹面の毛衣は黄褐色、背面の毛衣は灰褐色や暗褐色[1]。
前肢の爪は、指よりも長い[1]。
熱帯雨林に生息し[2]、哺乳類としては珍しく唾液に毒を持つ。主に地表棲だが[1]、木に登ることもできる[2]。夜行性[2]。
繁殖形態は胎生。1回に1-3頭の幼獣を産む[1]。幼獣は生後数か月は、母親と生活する[2]。
開発による生息地の破壊、人為的に移入されたノイヌ、ノネコやマングースなどによる捕食などにより生息数は激減している[1][2]。1890年代から1960年代まで確認例がなかったため絶滅したと考えられていたが、1970年代にキューバ東部で再発見された[1][2]。
2012年から、キューバと日本の合同研究チームが、同年3月から4月にかけての調査で、キューバ東部において生体個体7匹の捕獲に成功した。今回の捕獲で、毒のある唾液のサンプル採取にも初めて成功している[3]。キューバでは外国人による調査活動が許可されにくく、詳しい生態が長年不明だったが、宮城教育大学に研究員として採用されたキューバ環境省の元職員が橋渡し役となり合同研究が実現した[4]。
この項目は、動物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／プロジェクト:生物）。 キューバソレノドン（Solenodon cubanus）は、モグラ目（食虫目）ソレノドン科ソレノドン属に分類される哺乳類。
쿠바솔레노돈(Solenodon cubanus)은 진무맹장목에 속하는 포유류의 일종이다.[2] 쿠바의 고유종이다. 히스파니올라갈색솔레노돈과 함께 솔레노돈과를 구성한다. 침에 독성을 갖고 있다.
