Hygrophorus russula ye un fungu basidiomiceto comestible de la familia Hygrophoraceae.[1] qu'habita en montes de caducifolios o mistos de zones templaes. El cuerpu granible apruz pel branu y seronda.[2] El basónimu d'esta especie ye Agaricus russula Schaeff. 1774,[1] y el so epítetu específicu russula significa "acoloratáu".[2]
Hygrophorus russula ye un fungu basidiomiceto comestible de la familia Hygrophoraceae. qu'habita en montes de caducifolios o mistos de zones templaes. El cuerpu granible apruz pel branu y seronda. El basónimu d'esta especie ye Agaricus russula Schaeff. 1774, y el so epítetu específicu russula significa "acoloratáu".
El carlet[1] o escarlet (Hygrophorus russula, del grec higrós: humit, phorós: portador; del llatí russa: rosat) és un bolet comestible de l'ordre dels agaricals.[2]
La cutícula, que és parcialment separable, és llisa i lleugerament llistada, viscosa en temps humit, de color rosat i tacat de vermell vinós, és més fosca al centre. Contrasta amb les làmines i el peu més blancs. Carn abundant i compacta, fibrosa al peu, d'olor suau i gust dolç, de vegades una mica amargant.[2]
Creix en alzinars, rouredes i fagedes, en tota mena de sòls, amb preferència pels bàsics i els neutres. Fructifica a la tardor, generalment en grans clapades, que reben el nom d'escarleteres. És un bolet tardà sent el seu mes preferit el novembre.[2]
No s'acostuma a menjar després de ser collit, sinó que es conserva en sal o salmorra per a una utilització posterior. També es pot servir al bany maria o en vinagre. Traient-li la cutícula, ja que amarganteja, se'n millora la qualitat. És un bon comestible, millor per acompanyar guisats que per menjar-lo sol, perquè la seva carn absorbeix tots els agradables sabors del plat.
El carlet o escarlet (Hygrophorus russula, del grec higrós: humit, phorós: portador; del llatí russa: rosat) és un bolet comestible de l'ordre dels agaricals.
Hygrophorus russula, commonly known as the pinkmottle woodwax, false russula and russula-like waxy cap,[2] is a fungus native to North America and Europe.[3]
German naturalist Jacob Christian Schäffer described the species as Agaricus russula in 1774.[4] The species name is derived from its reddish coloration, reminiscent of members of the genus Russula.[5] French botanist Claude Casimir Gillet placed it in the genus Tricholoma in 1878, before American naturalist Calvin Henry Kauffman transferred it to Hygrophorus in 1918. Though Kauffman thought it resembled Tricholoma, he held that its waxy gills showed it to be better suited to the genus Hygrophorus.[5]
The fruit bodies, or mushrooms, can be abundant some years, especially after rainfall, sometimes appearing in arcs or fairy rings.[2] The cap is hemispherical before flattening out with age, though the cap margin remains inrolled. Reaching 5–12 cm (2–4+3⁄4 in) in diameter, it has a base colour of white or pink with streaks of pink, wine-red or purple.[6] The cap surface is sticky when young. The firm flesh is pink or white and has no strong taste or smell. The crowded gills are decurrent. White when young, they become discoloured with pink and wine-red stains. The stipe is 2–10 cm (3⁄4–4 in) high and 1.5–3.5 cm (1⁄2–1+1⁄2 in) wide. The spore print is white, the smooth oval spores measuring 6–8 by 3–5 μm under the microscope.[7][6]
It can be distinguished from russulas by its non-brittle stipe.[8] The edible but poor Hygrophorus purpurascens is similar but has a veil and grows under conifers.[9]
In eastern North America, it appears under oak from August to October.[7] It is more common in the east of the continent than the west.[8]
The mushroom is edible but sources differ as to its quality.[2][7][10][6]
Media related to Hygrophorus russula at Wikimedia Commons
Hygrophorus russula, commonly known as the pinkmottle woodwax, false russula and russula-like waxy cap, is a fungus native to North America and Europe.
German naturalist Jacob Christian Schäffer described the species as Agaricus russula in 1774. The species name is derived from its reddish coloration, reminiscent of members of the genus Russula. French botanist Claude Casimir Gillet placed it in the genus Tricholoma in 1878, before American naturalist Calvin Henry Kauffman transferred it to Hygrophorus in 1918. Though Kauffman thought it resembled Tricholoma, he held that its waxy gills showed it to be better suited to the genus Hygrophorus.
The fruit bodies, or mushrooms, can be abundant some years, especially after rainfall, sometimes appearing in arcs or fairy rings. The cap is hemispherical before flattening out with age, though the cap margin remains inrolled. Reaching 5–12 cm (2–4+3⁄4 in) in diameter, it has a base colour of white or pink with streaks of pink, wine-red or purple. The cap surface is sticky when young. The firm flesh is pink or white and has no strong taste or smell. The crowded gills are decurrent. White when young, they become discoloured with pink and wine-red stains. The stipe is 2–10 cm (3⁄4–4 in) high and 1.5–3.5 cm (1⁄2–1+1⁄2 in) wide. The spore print is white, the smooth oval spores measuring 6–8 by 3–5 μm under the microscope.
It can be distinguished from russulas by its non-brittle stipe. The edible but poor Hygrophorus purpurascens is similar but has a veil and grows under conifers.
In eastern North America, it appears under oak from August to October. It is more common in the east of the continent than the west.
The mushroom is edible but sources differ as to its quality.
Hygrophorus russula es un hongo basidiomiceto comestible de la familia Hygrophoraceae.[1] que habita en bosques de caducifolios o mixtos de zonas cálidas. El cuerpo fructífero aflora en verano y otoño.[2] El basónimo de esta especie es Agaricus russula Schaeff. 1774,[1] y su epíteto específico russula significa "rojizo".[2]
Hygrophorus russula es un hongo basidiomiceto comestible de la familia Hygrophoraceae. que habita en bosques de caducifolios o mixtos de zonas cálidas. El cuerpo fructífero aflora en verano y otoño. El basónimo de esta especie es Agaricus russula Schaeff. 1774, y su epíteto específico russula significa "rojizo".
Hygrophore russule, Vinassier
L'hygrophore russule (Hygrophorus russula) est un champignon basidiomycète de la famille des Hygrophoraceae.
Il a les lames cireuses typiques des hygrophores mais présente un teinte rose vineuse qui lui rappelle certaines russules. C'est une espèce qui apparait plutôt en fin d'automne sous les feuillus, ce qui permet de le distinguer d'autres espèces proches qui poussent plutôt sous les conifères. Il est comestible même si sa chair peut être amère, et fait notamment partie des traditions gastronomiques catalanes et ligures.
« Hygrophore russule » est le nom normalisé de cette espèce en français[1],[2]. Il lui vient de sa coloration rougeâtre, qui rappelle celle de certaines russules[3]. Le champignon est parfois appelé « vinassier » dans le Sud-Ouest[4]. En Catalogne, où il est très apprécié, il est connu sous les noms de carlet ou escarlet[5]. En Toscane, le « roi des champignons » est appelé lardoiolo, et en Ligurie, on le nomme scimunìn car il pousse autour de la saint Simon (28 octobre)[6].
Le champignon est décrit pour la première fois en 1774 par le naturaliste allemand Jacob Christian Schäffer sous le nom Agaricus russula[7]. Le botaniste français Claude-Casimir Gillet le transfère en 1878 dans le genre Tricholoma. En 1918, l'Américain Calvin Henry Kauffman juge que la texture cireuse de ses lames justifie de le classer parmi les hygrophores[3].
Le chapeau, qui peut mesurer jusqu'à 20 cm[8], est hémisphérique puis convexe, parfois omboné au centre[2]. Il est charnu et visqueux au début, sec ensuite. Les lames sont adnées à échancrées et plutôt serrées[4]. Le stipe est plutôt trapu, parcouru de fibrilles longitudinales pourpres et granuleux au sommet. Tout le champignon est d'abord blanc ou blanc rosâtre, puis rapidement moucheté de rose vineux[8]. La chair est épaisse et très dure, blanchâtre ou teintée de rosâtre[2]. L'odeur est agréable et fruitée et la saveur douce ou parfois un peu amère[8].
Il existe d'autres hygrophores à tons vineux, mais ils poussent sous les conifères et en altitude[4] : Hygrophorus purpurascens, qui a une cortine, Hygrophorus capreolarius, à l'aspect sale, et Hygrophorus erubescens, beaucoup moins charnu[2]. Ce dernier se rencontre parfois sous les feuillus, mais sa chair est nettement amère et jaunit au toucher[4]. Il existe aussi certaines russules à la coloration vineuse, qui se distinguent facilement par leur pied cassant comme de la craie[2].
Ce champignon pousse en groupes sur les sols calcaires, au pied des feuillus comme le chêne et le hêtre[8]. Il apparait en fin d'été et en automne, jusqu'en décembre. Il est surtout abondant dans les régions méridionales de l'Europe[4].
L'hygrophore russule est comestible, dont l'intérêt gustatif varie en fonction des auteurs de médiocre[8] à bon[4], voir très bon[3]. Il est surtout apprécié dans le Midi de la France, en Italie du Nord et en Catalogne. Certains sujets peuvent être amers[8], et il est conseillé de le récolter après un épisode de temps froid, pour éviter qu'il ne soit infesté de larves[3].
Hygrophore russule, Vinassier
L'hygrophore russule (Hygrophorus russula) est un champignon basidiomycète de la famille des Hygrophoraceae.
Il a les lames cireuses typiques des hygrophores mais présente un teinte rose vineuse qui lui rappelle certaines russules. C'est une espèce qui apparait plutôt en fin d'automne sous les feuillus, ce qui permet de le distinguer d'autres espèces proches qui poussent plutôt sous les conifères. Il est comestible même si sa chair peut être amère, et fait notamment partie des traditions gastronomiques catalanes et ligures.
Hygrophorus russula (Schaeff.:Fr.) Quélet
L'H. russula è un fungo di aspetto compatto, robusto, di colore vinoso, che diventa giallo alla cottura
Agarico vinato, Lardaiolo vinato, Lardaiolo rosso, Sanguinello (soprattutto nel nord dell'Umbria, da non confondere con Lactarius deliciosus, talora chiamato con lo stesso nome), nel sud dell'Umbria chiamato licinetto rosso e all'isola d'Elba lecciaiola, visto che spesso cresce sotto le piante di leccio.
Dimensioni 7–15 cm; robusto, dapprima convesso poi spianato fino a diventare depresso; orlo involuto e margine più chiaro. Colore vinoso, con screziature radiali, più cariche al centro, che coprono il fondo biancastro.
Fitte, decorrenti, biancastre, qualche volta con sfumature rossastre.
Altezza 6–12 cm; diametro 1-2,5 cm; robusto, rastremato alla base, macchiettato da fibrosità vinose.
Compatta, biancastra, nel gambo può essere virata, facilmente attaccato da larve; il sapore è solitamente dolce, ma in qualche esemplare risulta amaro.
Bianche in massa, ellittiche, con dimensioni 6-9 X 4-5 micron.
Specie tipicamente mediterranea. Cresce in boschi di leccio (Quercus ilex), essendo una specie simbionte con tale albero. Cresce in primavera e in autunno.
Ottima. Diventa giallo alla cottura.
Questo fungo cresce seminascosto tra le foglie di leccio. Viene molto ricercato soprattutto in Toscana, dove è chiamato lardaiolo (lecciaiola all'isola d'Elba) e viene consumato con i fagioli e le salsicce, e nella Liguria orientale dove viene chiamato scimunìn (ossia fungo di San Simone) poiché il periodo di raccolta è solitamente prossimo alla ricorrenza del santo, e viene consumato prevalentemente sott'olio.
Hygrophorus russula (Schaeff.:Fr.) Quélet
L'H. russula è un fungo di aspetto compatto, robusto, di colore vinoso, che diventa giallo alla cottura
Ūmėdinė guotė – (lot. Hygrophorus russula) – tai guoteninių šeimos valgomas grybas, turintis vidutiniškas maistines savybes. Ši rūšis įtraukta į Lietuvos raudonąją knygą.
Kepurėlė 5-15 cm skersmens, mėsinga, iškili, senesnių vaisiakūnių paplokščia, kai kuriais atvejais net įdubusi. Dažniausiai netaisyklingos formos, gleivėta, smulkiai žvynuota, rausva arba įvairių šviesesnių ir tamsesnių raudonų atspalvių, kraštai šviesesni – balsvi ar gelsvi, plaušuoti. Lakšteliai balti, senesnių grybų gelsvi, su rausvomis dėmėmis, kartais visiškai paraudonuoja, platūs, priaugtiniai arba truputį nuaugę kotu žemyn. Ūmėdinės guotės trama balta rausvo atspalvio, perlaužus ar paspaudus parausvėja, koto gelsva, kompaktiškos konsistencijos. Kotas 6 – 12 cm ilgio, iki 2,5 cm storio, balsvas, rožinio atspalvio, su rausvomis dėmėmis, viršutinė dalis baltai taškuota, paspaudus parausvėja. Sporos 6-8 x 3-5μ elipsės formos, lygios, baltos spalvos. Neturi jokio ypatingo kvapo ir yra kartoko skonio.
Šis grybas labiausiai mėgsta lapuočių miškus, ypač ąžuolų ir bukų kaiminystę.
Ūmėdinė guotė – (lot. Hygrophorus russula) – tai guoteninių šeimos valgomas grybas, turintis vidutiniškas maistines savybes. Ši rūšis įtraukta į Lietuvos raudonąją knygą.
Capel fin a 15 cm, bombà, carnos, ciàr ma an pressa macià da ross vinos a brun porporin. Lamele adnà, s-ciasse, macià ëd reusa vinos. Gamba àuta fin a 12 cm e larga fin a 3 cm, gorëgna, dël midem color. Carn ciàira o macià, un pòch amera.
A chërs sot a j'erbo latifeuja, dzortut sota a la rol. A l'ha pì car la càud.
A venta mai mangé un bolè trovà se un a l'é nen un bon conossidor dij bolè!
Comestìbil, bon sot euli.
Capel fin a 15 cm, bombà, carnos, ciàr ma an pressa macià da ross vinos a brun porporin. Lamele adnà, s-ciasse, macià ëd reusa vinos. Gamba àuta fin a 12 cm e larga fin a 3 cm, gorëgna, dël midem color. Carn ciàira o macià, un pòch amera.
AmbientA chërs sot a j'erbo latifeuja, dzortut sota a la rol. A l'ha pì car la càud.
Comestibilità A venta mai mangé un bolè trovà se un a l'é nen un bon conossidor dij bolè!
Comestìbil, bon sot euli.
Wodnicha gołąbkowa (Hygrophorus russula) – gatunek grzybów z rodziny wodnichowatych (Hygrophoraceae)[1].
Pozycja w klasyfikacji według Index Fungorum: Hygrophoraceae, Agaricales, Agaricomycetidae, Agaricomycetes, Agaricomycotina, Basidiomycota, Fungi [1].
Po raz pierwszy takson ten zdiagnozował w 1774 r. Scaheffer nadając mu nazwę Agaricus russula. Obecną, uznaną przez Index Fungorum nazwę nadał mu w 1918 r. Kauffmann[1].
Niektóre synonimy naukowe[2]:
Nazwę polską podała Barbara Gumińska w 1997 r. W polskim piśmiennictwie mykologicznym gatunek ten opisywany był też jako bedłka syrojeszka i bedłka serojatka[3].
Średnica od 5 do 12 cm, u młodych owocników połulistych, później wypukły, płaski i na koniec pośrodku wklęsły do nieco lejkowatego. Brzeg długo pozostaje podwinięty. Młode owocniki są oślizgłe i białawe, później suche z czerwonymi plamami, na koniec niemal cały kapelusz staje się różowy lub mięsnoczerwonawy, zabarwienie to jest jednak niejednolite – plamy mają różna intensywność, a brzegi zawsze pozostają jaśniejsze[4].
Grube i dość gęste, do trzonu szeroko przyrośnięte lub łagodnie zbiegające. Początkowo są białe, później z winnoczerwonymi plamami[4].
Wysokość od 6 do 8 cm, średnica od 1,5 do 2,5 cm, walcowaty, brzuszkowaty, zwarty, pełny. Powierzchnia biaława, podłużnie purpurowoczerwono włóknista lub plamista (ale nie kropkowana). Po uciśnięciu różowieje[4].
Biały lub lekko różowawy, u starych owocników nieco czerwienieje. Zapach niewyraźny, smak gorzkawy[4].
Biały.
W Polsce gatunek rzadki. Znajduje się na Czerwonej liście roślin i grzybów Polski. Ma status R – potencjalnie zagrożony z powodu ograniczonego zasięgu geograficznego i małych obszarów siedliskowych[5]. Znajduje się na listach gatunków zagrożonych także w Belgii, Niemczech, Anglii, Litwie, Norwegii, Holandii, Szwecji[3].
Rośnie w lasach liściastych, na ziemi, szczególnie pod dębami i bukami. Owocniki pojawiają się od sierpnia do października[4].
Grzyb mikoryzowy[3]. Grzyb jadalny, nadaje się do przyrządzania potraw przeznaczonych do bezpośredniego spożycia. Przed przyrządzeniem zaleca się zdjęcie skórki, która bywa gorzkawa[6].
Najbardziej do niej podobna jest trująca wodnicha zaróżowiona (Hygrophorus erubescens), która jednak na kapeluszu i podstawie trzonu żółknie, trzon ma purpurowoczerwono nakrapiany i rośnie w górskich lasach świerkowych[4]. Wodnicha kozia (Hygrophorus capreolarius) cała jest winnoczerwona[6].
_Kauffman_175024.jpg)
_Kauffman_175025.jpg)
Wodnicha gołąbkowa (Hygrophorus russula) – gatunek grzybów z rodziny wodnichowatych (Hygrophoraceae).
Gymnopus russula (Schaeff.) Gray 1821
Tricholoma russula (Schaeff.) Gillet 1874
Limacium russula (Schaeff.) Ricken 1910
Вікісховище: Hygrophorus russula 
EOL: 1009730 
NCBI: 264141 MB: 102423 IF: 102423 Гігрофор сироїжкоподібний (Hygrophorus russula) — гриб з родини Гігрофорові. Місцева назва — мокриця червона.
Шапка 3-15 (20) см у діаметрі, опукла, подушкоподібна, щільнотовстом'ясиста, часто асиметрична, спочатку біла, потім рожева, рожево-пурпурова або винно-червона, слизька, луската. Пластинки дуже густі, білі, потім червонуваті, вузькі, злегка спускаються по ніжці. Спори 6-9 Х 4-5,5, 6-7 Х 4-5, 7-9 Х 4,5-5,5 мкм, еліпсоподібні. Ніжка значно коротша від діаметра шапинки, 3-8 Х 1-3 см, донизу іноді потовщена, вгорі біла, нижче — кольору шапки. М'якуш білий, щільний, при розрізуванні на повітрі в шапці не змінюється, в ніжці червоніє, з приємним запахом.
Поширений на Поліссі, у Прикарпатті та Лісостепу. Росте в листяних лісах. Збирають у серпні — вересні. Добрий їстівний гриб. Використовують свіжим.
Гігрофор сироїжкоподібний (Hygrophorus russula) — гриб з родини Гігрофорові. Місцева назва — мокриця червона.
Шапка 3-15 (20) см у діаметрі, опукла, подушкоподібна, щільнотовстом'ясиста, часто асиметрична, спочатку біла, потім рожева, рожево-пурпурова або винно-червона, слизька, луската. Пластинки дуже густі, білі, потім червонуваті, вузькі, злегка спускаються по ніжці. Спори 6-9 Х 4-5,5, 6-7 Х 4-5, 7-9 Х 4,5-5,5 мкм, еліпсоподібні. Ніжка значно коротша від діаметра шапинки, 3-8 Х 1-3 см, донизу іноді потовщена, вгорі біла, нижче — кольору шапки. М'якуш білий, щільний, при розрізуванні на повітрі в шапці не змінюється, в ніжці червоніє, з приємним запахом.
Поширений на Поліссі, у Прикарпатті та Лісостепу. Росте в листяних лісах. Збирають у серпні — вересні. Добрий їстівний гриб. Використовують свіжим.
Hygrophorus russula (Schaeff.) Quél., 1886
Гигрофо́р сырое́жковый, или сыроежкови́дный (лат. Hygróphorus rússula) — вид грибов-базидиомицетов, входящий в род Гигрофор семейства Гигрофоровые (Hygrophoraceae).
Мясистый съедобный гриб с розоватой окраской, распространённый в широколиственной зоне Северного полушария.
Плодовые тела шляпко-ножечные, мясистые. Шляпка взрослых грибов 5—12(15) см в диаметре, у молодых грибов полушаровидная, затем выпуклая, уплощённая и к старости иногда вдавленная, край длительное время остаётся подвёрнутым, не гигрофанная. Поверхность шляпки гладкая, лишь в центре иногда мелкочешуйчатая, во влажную погоду клейко-слизистая, у молодых грибов беловатая до розоватой, с розовыми пятнами, затем в центре розово-красная и к старости винно-красная, с такими же пятнами на более светлом фоне по остальной поверхности.
Пластинки сравнительно частые, приросшие к ножке или немного низбегающие на неё, белые, лилово-розоватые, с возрастом и при повреждении покрываются винно-красными пятнами, к старости почти полностью винно-розовые.
Мякоть плотная, белая, в местах повреждения розовеет, со слабым мучным запахом, без особого вкуса.
Ножка (3)6—8 см длиной и 1—2,5(4) см толщиной, центральная или слабо сужающаяся книзу, редко булавовидная или веретеновидная, выполненная, почти белая с розовато-буроватыми пятнами, иногда полностью лиловатая, у верхушки зернисто-опушённая, по всей длине сухая, гладкая или слабо полосчатая.
Споровый отпечаток белого цвета. Споры (5,5)7—8(9)×4—5,5(6) мкм, эллиптические. Базидии четырёхспоровые, 40—55×4—6мкм. Цистиды отсутствуют.
Съедобный гриб 4-й категории, используемый в пищу в свежем виде, маринованным или солёным. Считается лучшим по вкусовым качествам среди всех видов семейства.
Встречается в августе — ноябре в широколиственных и смешанных лесах, образует микоризу с дубом.
Широко распространённый в неморальной зоне Северного полушария вид, в России известный из многих регионов.
Гигрофо́р сырое́жковый, или сыроежкови́дный (лат. Hygróphorus rússula) — вид грибов-базидиомицетов, входящий в род Гигрофор семейства Гигрофоровые (Hygrophoraceae).
Мясистый съедобный гриб с розоватой окраской, распространённый в широколиственной зоне Северного полушария.
この項目では、キノコの一種について説明しています。フォークデュオについては「さくらしめじ」をご覧ください。 
分類 界 : 菌界 Opisthokonta 門 : 担子菌門 Basidiomycota 綱 : 真正担子菌綱 Agaricomycetes 目 : ハラタケ目 Agaricales 科 : ヌメリガサ科 Hygrophoraceae 属 : ヌメリガサ属 Hygrophorus 種 : サクラシメジ Hygrophorus russula 学名 Hygrophorus russula (Schaeff.:Fr.) Quél. 和名 サクラシメジ サクラシメジ (Hygrophorus russula) は、ヌメリガサ科ヌメリガサ属のキノコの一種。タニワタリ、アカナバ、ドヒョウモタセなどの俗称で呼ばれる場合もある。
秋頃にクヌギ、コナラ、ブナなどの広葉樹林の地上に発生し、しばしば菌輪をつくる。傘は径5-12cm程度で、その表面は湿っているときに粘りを生じる。色は中央部が赤色からワイン色で周辺部は淡色である。ひだははじめのうちは白いが、次第にワイン色の染みが生じる。柄は長さ3-8cmになり、中実でかたく、はじめのうちは白いが、次第に傘と同じ色を帯びる。
キノコ狩りなどでは多量の収穫が出来ることがあるため、人気のあるキノコである。多少の苦味があるが、歯切れがよく、癖は少ない。油を使った炒め料理、煮込み料理にあう。
福島第一原子力発電所以後の放射性物質検査で、青森県、岩手県、宮城県、福島県、栃木県、群馬県、埼玉県で採取されたサクラシメジから規制値の100 Bq/kgに近い放射性セシウムが検出されている（2017年現在）。厚生労働省や県は該当地域での採取・出荷及び摂取の自粛を呼び掛けている[1]。
この項目は、菌類に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（P:生き物と自然／PJ生物）。
_Kauffman_175025.jpg)
_Kauffman_175022.jpg)
