Parik ağacı (lat. Rhus cotinus)[1] - sumaq cinsinə aid bitki növü.[2]
Hündürlüyü 1-4 m olan, qabığı xırda çatlı kol,bəzən ağacdır. Yarpaqları hamar, sadə, növbəli, uzunluğu 8-10 sm, eni 3-7 sm yumurtavari və ya yumru, alt hissədə boz-qonur rəngli, tüklüdür.Xırda, yaşımtıl-ağ rəngli çiçəkləri uzunluğu 20 sm çatan çoxsaylı, şaxəli süpürgəciklərdədir. Çiçəkləmədən sonra çiçək saplaqları uzanır və uzun,pırpızlaşmış qırmızımtıl tükcüklərlə örtülür. Meyvəsi tərs yumurtavari,quru meyvəyanlıqlı çəyirdəkdir. May-iyun aylarında çiçəkləyir, avqustsentyabr aylarında meyvə verir.[3]
Sarağan kserofil coğrafi tipinin aralıdənizi sinfinin aralıq dənizi qrupuna aiddir.Apalıq dənizi, Balkan və Kiçik Asiya ölkələri, İran, Əfqanıstan, Hindistan, Çin, Himalay, Yaponiya və Qafqazda yayılmışdır.Azərbaycanda sarağan Böyük və Kiçik Qafqazın bütün rayonlarında, Kür düzənliyində və Naxçıvanda arandan aşağı dağ qurşağına kimi(dəniz səviyyəsindən 900 m qədər) bitir.
Kserofitdir, dağ-kserofit bitkilik tipində rast gəlir. Əsasən quru, daşlı və qayalı yamaclarda bitir. Aran yerlərdə qırmızı ardıcla birgə seyrək meşələr əmələ gətirir.
Sarağanın tərkibində C vitamini, flavonoid,antosian, karotinoid, qlükozidlər, eləcə də efir yağları, steroidlər və aşı maddələri vardır.
Farmakopeyaya daxil olan ofisinal dərman bitkisidir. Elmi və xalq təbabətində, eləcə də farmakologiyada geniş tətbiq edilir. Əsasən mədə-bağırsaq, qaraciyər, dəri, böyrək daşı, damar xəstəlikləri, habelə müxtəlif şişlər, stomatit, ishal, irinli yaralar, yanıqlar, revmatizm zamanı istifadə olunur. Antiseptik, antioksidant, ödqovucu,büzüşdürücü, yarasağaldıcı, iltihab proseslərinə qarşı təsirə malikdir.
Müalıcə məqsədi ilə bitkinin yarpaqları,qabığı və budaqları istifadə edilir.
Cövhər, dəmləmə, məhlul və mazlar.Digər faydalı xüsusiyyətləri və istifadəsi. Dekorativ, balverən,boyaq və efir yağlı bitkidir (yarpaqlarından alınan efir yağı ətriyyatda istifadə olunur).
İkiləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. Ruj vlasatá (lat. Cotinus coggygria Scop., syn. Rhus cotinus L.), také někdy nazývaná škumpa vlasatá, je pomalu rostoucí, rozložitý hustý keř dosahující výšky kolem 3 m (maximálně 5 m).
Letorosty jsou lysé, listy sivě ojíněné, střídavé, vejčité až opakvejčité, celokrajné, dlouze řapíkaté, až 8 cm dlouhé, na podzim načervenale až oranžově vybarvené.[L 1]
Květy jsou drobné, pětičetné, uspořádané v dekorativních, přímých a bohatě větvených latách, dlouhých 15 až 29 cm. Kvete v květnu až červenci. Kalich a koruna jsou žlutavě zelené. Omezený počet květů dozraje v plody (malé suché, tmavě hnědé peckovice s vytrvalým kalichem), zbylé stopky se prodlouží a pokryjí dlouhými načervenalými chlupy, které jsou velmi dekorativním létacím zařízením celého plodenství. V této době (září až říjen) je ruj nejkrásnější. [L 1][2]
Ruj vlasatá je jedovatá a citlivým jedincům může způsobit podráždění pokožky.
Původní rozšíření v jižní Evropě – Středozemí až po Balkán, Maďarsko, Ukrajinu, Krym, Kavkaz.[2] Severní hranice areálu zasahuje až na Slovensko. V Asii je rozšířena v Himálaji a ve střední Číně. V Evropě roste přirozeně v jižních oblastech, severní hranice areálu prochází střední Evropou. Na Slovensku roste na čtyřech pravděpodobně přirozených lokalitách. Často je vysazována v parcích. Oblast výskytu v Asii zasahuje až do střední Číny či do Himálají.[L 2]
Nejvíce ruji vlasaté vyhovuje teplá výslunná poloha (čím slunnější stanoviště, tím lepší růst a krásnější podzimní, u červenolistých kultivarů celoroční vybarvení). Ale snesou i polostín. Dobře rostou v průměrné zahradní půdě, dávají však přednost suššímu na vápník bohatšímu stanovišti. V krutých zimách na nechráněném stanovišti mohou namrznout, dobře však obrůstají.[L 1]
Svým zvláštním olistěním, celkovým habitem, květenstvím i plodenstvím jsou poměrně odlišné a příliš se nehodí ke kombinaci s jinými rostlinami. Jsou vyloženými solitérami (v pozdějším věku potřebují větší, několikametrové plochy), popřípadě se hodí k předsadbě a lemování vyšších stromových kulis (okraj lesa, apod.). Červenolisté kultivary rostou pomaleji a jsou velmi významnými solitérami , pokud jsou pravidelně seřezávány, lze je použít i do menších výsadeb, kde mohou být výraznou dominantou. V krajinářských úpravách se ruj doporučuje vysazovat do 350 m n. m.[L 1]
Množí se výsevem stratifikovaného osiva na jaře do studeného pařeniště, kořenovými řízky (sázejí se na podzim do truhlíků a skleníků - hlavně červenolisté kultivary) nebo i řízkováním za použití stimulátoru.[L 1] Množení řízkováním je obtížné, často se používá roubování kultivarů.
Listy jsou bohaté na třísloviny, proto bývá ruj vlasatá někdy pěstována na plantážích.[L 2] Ruj je s oblibou pěstována v parcích a zahradách. Dřevo se někdy využívá v řezbářství (intarzie), např. při výrobě obrazových rámů. Využívá se do větrolamů, jako pokryvná a okrasná dřevina, také pro výrobu tříslovin z listů.[2]
Sirup z Cotinus coggygria může chránit jaterní tkáň před účinky jedovatých látek. Účinky jsou zkoumány.[3]
V angličtině se nazývá „Smoke tree“ (kouřový strom) díky jeho chlupům na plodenství, které budí zdání, že je keř zahalen v oblaku kouře.
Obrázky, zvuky či videa k tématu ruj vlasatá ve Wikimedia Commons
Galerie ruj vlasatá ve Wikimedia CommonsRuj vlasatá (lat. Cotinus coggygria Scop., syn. Rhus cotinus L.), také někdy nazývaná škumpa vlasatá, je pomalu rostoucí, rozložitý hustý keř dosahující výšky kolem 3 m (maximálně 5 m).
Parykbusk (Cotinus coggygria) er en stor, løvfældende busk med en åben, stivgrenet vækstform. Saften i alle de friske dele lugter skarpt og harpiksagtigt. Den er eksemfremkaldende hos personer, der har følsom hud.
Barken er først lysegrøn og glat. Senere bliver den brun med lysviolet behåring, og til sidst er den lysebrun og lidt ru. Meget gamle grene er furede og afskallende (omtrent som Kirsebær-Kornel). Knopperne er spredte, små, runde og glatte. Bladene er langstilkede, omvendt ægformede og helrandede. Oversiden er mat grågrøn, mens undersiden er lyst grågrøn. Høstfarven er orange til rød.
Blomstringen sker i juni, hvor man ser de store, fint forgrenede toppe af grøngule småblomster ved skudspidserne. Frugtstanden er spindelvævsagtig (eller "parykagtig") med enkelte små nødder. Frøene modner ikke ordentligt i Danmark.
Rodnettet består af grove hovedrødder, som ligger højt i jorden, og som når vidt omkring.
Højde x bredde og årlig tilvækst: 3 x 3 m (50 x 50 cm/år). Skudspidserne fryser ofte noget tilbage. Målene kan anvendes ved udplantning.
Parykbusken vokser på varme, tørre områder i Sydøsteuropa. I det nordøstlige Bulgarien, hvor klimaet er kontinentalt med varm, tørre somre og hårde vintre, findes steppeområder af samme type, som kan ses i f.eks. Ungarn og Ukraine. Her vokser arten sammen med bl.a. agernigella, almindelig blærebælg, almindelig judastræ, almindelig nældetræ, almindelig syren, asfaltkløver, asiatisk singrøn, balkanpæon, bjergkortkrone, bjergstenfrø, blå staudeklematis, buskhestesko, dværgmandel, farvegåseurt, foderesparsette, fransk rose, glatbladet tidselkugle, gul læbeløs, hvid diktam, hårtotfjergræs, kronelimurt, lav iris, Melica transsilvanica (en art af flitteraks), melittis, opret galtetand, pigget lakrids, Potentilla cinerea (en art af potentil), purpurkongelys, russisk løn, Scabiosa argentea (en art af skabiose), sibirisk klokke, skarleje, skærmokseøje, slank sternbergia, spinkel kambunke, strandasters, sølvsalvie, sølvbladet pære, Teucrium polium (en art af kortlæbe), uldhåret fingerbøl, våradonis og weichsel[1]
Parykbusken ses næsten kun i den rødbladede sort ved navn 'Royal Purple'. Desuden findes gulbladede sorter, bl.a. Cotinus coggyria 'Golden Spirit' og den svagtvoksende Cotinus coggyria 'Young Lady'.
Parykbusk (Cotinus coggygria) er en stor, løvfældende busk med en åben, stivgrenet vækstform. Saften i alle de friske dele lugter skarpt og harpiksagtigt. Den er eksemfremkaldende hos personer, der har følsom hud.
Der Perückenstrauch (Cotinus coggygria), auch Gewöhnlicher Perückenstrauch, Perückenbaum, Fisettholz oder Färbersumach, Schmack, Venezianischer, Ungarischer oder Tiroler Sumach genannt, ist eine Pflanzenart, die zur Familie der Sumachgewächse (Anacardiaceae) gehört.
Cotinus coggygria ist im Mittelmeergebiet und im südlichen Europa, südwestlichen Asien, nordwestlichen Indien, Nepal, Pakistan und in China heimisch. Man findet die Art aber auch in Kleinasien. Der Perückenstrauch gedeiht auf sonnigen, trockenen, steinigen oder felsigen Hängen, wobei er kalkhaltige Böden bevorzugt. In China gedeiht diese Art in Höhenlagen zwischen 700 und 2400 Meter und in Nepal zwischen 1100 und 2400 Meter. In Südosteuropa ist er eine Charakterart des Pruno mahaleb-Cotinetum aus dem Verband Berberidion, kommt aber auch in Gesellschaften der Ordnung Quercetalia pubescentis vor.[1]
Der sommergrüne, laubabwerfende Perückenstrauch wächst als sparriger, breitbuschiger Strauch und kann Wuchshöhen von 3 bis 5 Meter erreichen. Die Borke ist grau-bräunlich und leicht rissig, furchig und schuppig; mit schmalen Streifen.
Die wechselständigen, einfachen, meist kahlen Laubblätter sind in Blattstiel und Blattspreite gegliedert. Der dünne Blattstiel ist 3–4 cm lang. Die elliptische bis rundliche oder eiförmige bis verkehrt-eiförmige Blattspreite weist eine Länge von 3–9 cm und eine Breite von 2,5 bis 6 cm auf. Der Blattrand ist ganz, die Spitze ist abgerundet bis rundspitzig. Die Nervatur ist gefiedert mit sechs bis elf Paaren Seitennerven. Die Blätter sind grün, bei bestimmten Sorten auch rot bis dunkelrot gefärbt und verfärben sich im Herbst noch einmal gelborange bis scharlachrot.
Der Perückenstrauch ist meist einhäusig gemischtgeschlechtlich monözisch, seltener trimonözisch.[2] Die gemischten und lockeren rispigen Blütenstände sind leicht behaart. An den Seitenachsen und Verzweigungen sind Tragblätter vorhanden. Der Blütenstiel ist 7 bis 10 mm lang. Die fünfzähligen, zwittrigen oder meist unisexuellen Blüten weisen einen Durchmesser von etwa 3 mm auf. Der unbehaarte, grüne Kelch mit dreieckigen Zipfeln ist 1,2 × 0,8 mm groß. Die gelben, eiförmigen Kronblätter sind 2 bis 2,5 × etwa 1 mm groß. Die 5 kurzen Staubblätter sind etwa 1,5 mm lang mit eiförmigen Staubbeuteln, die etwa gleich lang sind wie die Staubfäden. Der fünflappige, kahle und fleischige Diskus ist orange-gelb, -braun. Der fast kugelige, oberständige und einkammerige Fruchtknoten weist einen Durchmesser von etwa 0,5 mm auf. Es sind drei freie, ungleiche und oft seitliche Griffel mit kopfigen Narben vorhanden. Bei den männlichen Blüten ist ein Pistillode vorhanden und bei den weiblichen Staminodien. Die Blütezeit reicht je nach Standort von Februar bis August.
Die kahlen, herz-, nieren- bis eiförmigen, etwas abgeflachten, rötlich-braunen, einsamigen und geaderten, eher trockenen Steinfrüchte weisen eine Länge von etwa 4–5 mm und einen Durchmesser von 2,4–2,8 mm auf. Ihnen haften oben die Griffelreste an und unten der beständige Kelch. Die Früchte reifen von Mai bis November. Die Blütenstiele verlängern sich nach der Blüte und die der, meist vielen, „abortiven Blüten“ ohne Frucht besitzen lange, abstehenden und meist rötliche, rosa oder purpurfarbene bis gelbliche oder weißliche Haare. Dies führt zur Bezeichnung Perückenstrauch; das dekorativste am Perückenstrauch ist also der wollige Fruchtstand (in Mitteleuropa meist von September bis Oktober). Die Früchte sind sehr leicht und werden vom Wind verbreitet. Die Blütenstände können ganz oder teilweise abbrechen und Bälle bilden, die über den Boden rollen.[3][4][5]
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 30.[1]
Blätter und Blütenstände
Blütenstand
Namensgebender, perückenartiger Fruchtstand
Blütenstand mit jungen Früchten
Fruchtstand, man sieht, dass nur die Fruchtstiele ohne Frucht stark behaart sind
Herbstfärbung
Die Erstveröffentlichung dieser Art erfolgte 1753 als Rhus cotinus durch Carl von Linné in Species Plantarum, 1, S. 267. Unter dem Namen Cotinus coggygria wurde sie 1772 von Giovanni Antonio Scopoli in Flora Carniolica, 2. Auflage, 1, S. 220 in die Gattung Cotinus Mill. gestellt.
Es gibt mehrere Varietäten (Auswahl):
Die Blätter und die Rinde sind eine gute Tanninquelle. Aus den Wurzeln und dem Holz kann ein Färbemittel erhalten werden.
Der Perückenstrauch (Cotinus coggygria), auch Gewöhnlicher Perückenstrauch, Perückenbaum, Fisettholz oder Färbersumach, Schmack, Venezianischer, Ungarischer oder Tiroler Sumach genannt, ist eine Pflanzenart, die zur Familie der Sumachgewächse (Anacardiaceae) gehört.
El Cotinus coggygria o apò Rhus cotinus (en Bresà: Rös ma apò Cöden o Scöden[1]), l'è 'na piànta de la famìa de le Anacardiaceae uriginària de l'Euròpa meridiunàl e de l'Asia enfìna a l'Himalaya e a la Cìna.
L'è 'na piànta con portamènt de boscài che de sòlit la pàsa mìa i tré méter de altèsa e la fa sö 'n mòcc de ram.
Le fòie i è a fùrma de öf o quàze rotónde de culùr vért ciàr en primaéra ma che le diènta róse rosènte prima de crödà 'n autunno. I è lónghe de 3 a 8 centìmetri e l'òrlo de la fòia l'è 'ntréch.
El fiorés tra màgio e zögn. El fiùr l'è 'na 'nfiurescènsa che se 'nsömèa 'n pó a chèla de l'ùa ma 'nvéce de pènder en zó la rèsta drìta. Ògna gràta l'è lónga de 15 a 20 cm e la pórta divèrsi fiurilì con sich pétali picinì de culùr crèm-zaldì. Divèrsi fiùr i rìa mìa a svelöpàs en fröt e i se trasfùrma 'ndèna spéce de piömitìna ròza-zaldìna che la vé a furmà 'na spéce de nìgol entùren ai fröcc che 'nvéce i è riàcc a furmàs.
El fröt l'è n'a drüpitìna de póch milìmetri, sèca e a fùrma de cör o de pér, che prìma l'è vérda e dòpo la vé négra e löstra.
La scórsa del trónc l'è apéna apéna screpolàda e de culùr maròn con dèle màcie piö ciàre.
Foglia d`autunno
El rös el crès endèl'Euròpa centro-meridiunàl, del Mar d'Azov a la Francia meridiunàl e pò anche 'ndèle regiù sud-ocidentài de l'Asia, la rìa 'nfìna a l'Armenia e a la Siria. 'N Itàlia, la crès suratöt al centro-nord (föra che 'n Val d'Aòsta).
La se fa dét endèi boscài, 'n mès a le préde calcàree de 0 a 900 méter. La crès ontéra 'nsèma a la rùer, a la tàera e al fràsen.
El Cotinus coggygria o apò Rhus cotinus (en Bresà: Rös ma apò Cöden o Scöden), l'è 'na piànta de la famìa de le Anacardiaceae uriginària de l'Euròpa meridiunàl e de l'Asia enfìna a l'Himalaya e a la Cìna.
Cotinus coggygria, syn. Rhus cotinus, the European smoketree,[1] Eurasian smoketree, smoke tree, smoke bush, Venetian sumach, or dyer's sumach, is a Eurasian species of flowering plant in the family Anacardiaceae.
It is a multiple-branching deciduous shrub growing to 5–7 metres (16–23 feet) tall with an open, spreading, irregular habit, only rarely forming a small tree. The leaves are 3–8 centimetres (1+1⁄4–3+1⁄4 inches) long rounded ovals, green with a waxy glaucous sheen. The autumn colour can be strikingly varied, from peach and yellow to scarlet. The flowers are numerous, produced in large inflorescences 15–30 cm (6–12 in) long; each flower 5–10 millimetres (1⁄4–3⁄8 in) in diameter, with five pale yellow petals. Most of the flowers in each inflorescence abort, elongating into yellowish-pink to pinkish-purple feathery plumes (when viewed en masse these have a wispy 'smoke-like' appearance, hence the common name "smoke tree") which surround the small (2–3 mm or 1⁄16–1⁄8 in) drupaceous fruit that develop.
Macrofossils of C. coggygria from the early Pliocene epoch have been found in Western Georgia in the Caucasus region.[2]
The species is native to a large area from southern Europe, east across central Asia and the Himalayas to northern China.
It is commonly grown as an ornamental plant, with several cultivars available. Many of these have been selected for purple foliage and flowers.
The following cultivars have gained the Royal Horticultural Society's Award of Garden Merit:-
The wood was formerly used to make the yellow dye called young fustic (fisetin),[7] now replaced by synthetic dyes.[8]
The species, along with other members of the sumac family, has been used to make red dyes for textiles including weft-wrapped soumak rugs and bags in the Middle East. The names sumac and soumak likely derive from the Arabic and Syriac word ܣܘܡܩܐ 'summāq', meaning "red".[9]
Green leaves
Red leaves
Buds and flowers
Flowers
Foliage and flowers
Flowers covered by water droplets
Plant in autumn
Autumn leaf
Cv. 'Daydream'
Cotinus coggygria, syn. Rhus cotinus, the European smoketree, Eurasian smoketree, smoke tree, smoke bush, Venetian sumach, or dyer's sumach, is a Eurasian species of flowering plant in the family Anacardiaceae.
La Eŭrazia kotino aŭ perukarbedo (Cotinus coggygria, sin. Rhus cotinus ) estas specio indiĝena en granda areo de suda Eŭropo, oriente ĝi troviĝas tra tuta Mezazio kaj Himalajo ĝis norda Ĉinujo.
Ĝi estas multetrunka arbedo kiu altas ĝis 5–7 m, kun malferma, disvastiĝanta, neregula habito, nur malofte konsistigante malgrandan arbon. La folioj longas 3–8 cm, kaj estas rondete ovalaj, verdaj kun vakseca bluverda brilo. La aŭtuna koloro ekstreme varias, ekde persikkolora kaj flava ĝis skarlata. La floroj estas multnombraj, prezentataj en grandaj infloreskoj kiuj longas 15–30 cm; ĉiu floro diametras 5–10 mm, kun kvin pale flavaj petaloj. La plej multaj el la floroj en ĉiu infloresko ne plene disvolviĝas, plilongiĝante en flavec-rozaj al roz-purpuraj plumecaj panikloj (se rigardate kiel amaso tiuj havas tufan "fum-similan" aspekton, tial la angla nomo smoke tree) kiuj ĉirkaŭas la malgrandajn ( 2–3 mm ) drupecajn fruktojn kiuj jes disvolviĝas.
Tiu palearktisa specio ofte estas kreskigata kiel ornama planto, kun pluraj haveblaj kulturvarioj. Multaj el tiuj estis selektitaj por la purpura foliaro kaj por la floroj. La ligno antaŭe estis uzata por prepari flavan kolorigilon por farbi felojn kaj vestaĵojn.
Aŭtuna folio
La Eŭrazia kotino aŭ perukarbedo (Cotinus coggygria, sin. Rhus cotinus ) estas specio indiĝena en granda areo de suda Eŭropo, oriente ĝi troviĝas tra tuta Mezazio kaj Himalajo ĝis norda Ĉinujo.
Cotinus coggygria, de nombre común árbol de las pelucas, es una planta del género Cotinus, perteneciente a la familia Anacardiaceae.
Es un arbusto muy ramificado, que puede alcanzar entre 5 a 7 m de altura con un hábito de crecimiento irregular, de ramas separándose ampliamente, formando raramente un árbol de porte pequeño. Las hojas son de 3 a 8 centímetros de largo, ovales redondeadas, verde con un brillo glauco ceroso. El color del otoño puede variar en vistosidad, desde el melocotón, al amarillo y el escarlata. Las flores son numerosas, producido unas grandes inflorescencias de 15 a 30 centímetros de largo; el diámetro de la flor de 5 a 10 milímetros, con cinco pétalos amarillos pálidos. La mayoría de las flores en cada aborto de linflorescencia, se alargan en forma de plumas amarillento rosadas o purpúreas, que rodean al pequeño fruto, (drupa de 2 a 3 mm).
Es nativo de una gran área que comprende el sureste de Europa, a lo largo del centro de Asia y los Himalayas hasta el norte de China.
Se lo cultiva generalmente como planta ornamental, habiendo varios cultivares disponibles. Muchos de ellos han sido seleccionados por sus hojas rojizas y por la apariencia de sus flores.
Cotinus coggygria fue descrita por Giovanni Antonio Scopoli y publicado en Flora Carniolica, Editio Secunda 1: 220, en el año 1772.[1]
Cotinus coggygria, de nombre común árbol de las pelucas, es una planta del género Cotinus, perteneciente a la familia Anacardiaceae.
Ileorden zuhaitza (Cotinus coggygria) Anacardiaceae familiako Cotinus generoko zuhaixka da.
Zuhaixka oso adartsua da, 5-7 m bitarteko altuera izan dezake, haziera irregular du, eta, adarrak asko zabalduta hazten dira. Hostoak 3-8 zentimetroko luzera dute, obalak-biribilak dira eta berde argizarizko distirara itxura dute. Udazkenean hainbat kolore har ditzakete: melokotoi, horia eta gorria. Loreak ugariak dira; 15-30 zentimetroko luzera duten infloreszentzia handiak dituzte eta loreen diametroa 5 eta 10 milimetro artekoa da.
Fruitua, txikia, 2 eta 3 mm bitarteko drupa du.
Europako hego-ekialdean, Asia erdialdean eta Himalaiako Txinako iparraldean du jatorria. Euskal Herrian lorategietan aurkitu daiteke.
Oso ohikoa da apaingarri modura erabiltzea.
Cotinus coggygria Giovanni Antonio Scopoli-k deskribatu eta: Flora carniolica, Editio Secunda 1: 220 [1] 1772 urtean argitaratu zuen.
Ileorden zuhaitza (Cotinus coggygria) Anacardiaceae familiako Cotinus generoko zuhaixka da.
Cotinus coggygria, le Fustet commun, Arbre à perruque, Sumac des teinturiers ou Sumac fustet, est une espèce de plantes à fleurs de la famille des Anacardiaceae et du genre Cotinus. C'est un arbuste à feuilles arrondies originaire d'Asie et d'Europe tempérées, souvent planté pour ses qualités de plante ornementale. En effet, au printemps, ses pédicelles s'allongent en se garnissant de poils, donnant ainsi de longs panaches, blancs, vaporeux, très décoratifs ; puis en automne, le feuillage se pare de couleurs rouge orangé.
En plus de ses noms recommandés ou typiques « Fustet commun »[2], « Arbre à perruques », « Sumac des teinturiers » ou « Sumac fustet », l'espèce est aussi nommée en français « Barbe-de-Jupiter », « Coquecigrue », « Fustet » ou encore « Marabout »[3].
L'espèce est décrite en premier par le naturaliste austro-italien Giovanni Antonio Scopoli en 1771, qui la classe dans le genre Cotinus sous le nom binominal Cotinus coggygria.
Cotinus coggygria a pour synonymes :
C'est un arbuste mesurant 1[3] à 5 m de haut. La feuille est munie d'un pétiole mesurant jusqu'à 3,5 cm ; le limbe foliaire est largement elliptique à obovale, long de 3 à 8 cm et large de 2,5 à 6 cm, pubescent sur les deux faces, la base arrondie à largement cunéiforme, le bord entier, l'apex arrondi, présentant 6 à 11 paires de nervures latérales[5].
L'inflorescence est une panicule pubescente. Le pédicelle mesure 7 à 10 mm ; la fleur, jaunâtre[3], environ 3 mm de diamètre. Le calice est glabre, à lobes ovés-triangulaires, environ longs de 1,2 mm et larges de 0,8 mm. Les pétales sont ovales à ovales-lancéolés, longs de 2–2,5 mm et larges d'environ 1 mm. Les étamines mesurent environ 1,5 mm ; les anthères sont ovoïdes, de longueur égale à celle des filaments. Le disque est pentalobé, brun violacé. L'ovaire est subglobuleux, d'environ 0,5 mm de diamètre ; il y a trois styles, libres, inégaux. Le fruit est une drupe réniforme, longue d'environ 4,5 mm et large de 2,5 mm, glabre[5].
La floraison a lieu de février à août en Chine[5], en mai-juin en France[3], et la fructification de mai à novembre en Chine[5], en juillet-août en France[3].
L'Arbre à perruques est originaire d'Eurasie tempérée, présent à l'ouest jusqu'en France métropolitaine, au nord jusqu'au Kazakhstan, au sud jusqu'en Iran et au Pakistan, et à l'est jusqu'en Chine[4]. Il est naturalisé et cultivé en Amérique du Nord[2],[4] et en Corée[4].
À l'extrême ouest de son aire de répartition (en France), c'est une espèce indicatrice des junipéraies méditerranéennes à Genévrier commun, des peuplements alpins de Genévrier thurifère du supraméditerranéen moyen et supérieur, des peuplements de Pin maritime de Provence et Alpes-Maritimes sur substrats calcaires et dolomitiques, des buxaies supraméditerranéennes, des peuplements alpins de Genévrier thurifère du supraméditerranéen inférieur et des yeuseraies à Frêne à fleurs[1].
À l'extrême est de son aire de répartition (en Chine), il pousse dans les forêts et fourrés des collines et des montagnes, de 700 à 2 400 m d'altitude[5].
L'Union internationale pour la conservation de la nature (UICN) ne pense pas qu'il y ait de menaces majeures pour cette espèce. Elle est présente dans des habitats ouverts, arbustifs et rocheux, peu favorables à l'expansion agricole. L'espèce s'étend dans des zones dégradées en Italie. Il est possible qu'elle soit collectée à l'échelle locale pour un usage médicinal, mais cela n'entraîne pas une mortalité ou des impacts significatifs sur la population en général. Par conséquent, l'espèce est de préoccupation mineure selon l'UICN[6].
L'espèce est largement cultivée comme plante ornementale ; il existe un cultivar à feuilles violettes[6].
L'écorce est employée dans la tannerie[3] dans la région de la Méditerranée orientale. Le bois produit une teinture orange[6].
En médecine populaire, il est couramment utilisé comme antiseptique, anti-inflammatoire, antimicrobien et antihémorragique dans la cicatrisation des plaies. En Bulgarie, cette espèce aurait été utilisée pour préparer une tisane à usage médicinal, pour le traitement de la diarrhée, des inflammations buccales et des ulcères gastriques et duodénaux, et les extraits se sont avérés avoir une teneur phénolique élevée et des propriétés antioxydantes[6].
Cotinus coggygria, le Fustet commun, Arbre à perruque, Sumac des teinturiers ou Sumac fustet, est une espèce de plantes à fleurs de la famille des Anacardiaceae et du genre Cotinus. C'est un arbuste à feuilles arrondies originaire d'Asie et d'Europe tempérées, souvent planté pour ses qualités de plante ornementale. En effet, au printemps, ses pédicelles s'allongent en se garnissant de poils, donnant ainsi de longs panaches, blancs, vaporeux, très décoratifs ; puis en automne, le feuillage se pare de couleurs rouge orangé.
Obična rujevina (običan ruj; lat. Cotinus coggygria) je vrsta biljke iz porodice Anacardiaceae. Rasprostranjena je na području južne Europe, Krima, Kavkaza i središnje Azije.
Staništa su joj tople listopadne šume, kao i otvoreni kamenjari vapnenačkih i dolomitnih podloga preko 1000 metara nadmorske visine. Vrlo često se uzgaja kao ukrasna biljka u vrtovima i parkovima, te postoje mnogi njezini kultivari.
Ova biljka se najčešće javlja kao grm visok 5-7 metara, rjeđe kao manje stablo. Ima uspravne šibolike grane. Na granama su listovi dugi 3 do 8 centimetara, tamnozelene do plavičastozelene boje. Ovalnog su oblika. U jesen poprimaju razne varijante crvene boje. Dvospolni cvjetovi čine cvatove duge 15-30 centimetara u obliku rahlih terminalnih metlica, te su jako sićušni, promjera 5-10 milimetara. Svaki cvijet oko sebe ima pet krunica blijedožute boje. Plod je malena kruškolika koštunica, mrežasto naborana, obično promjera 2-3 milimetra.
Rujevina cvjeta u svibnju i lipnju, dok plodovi dozrijevaju u srpnju i kolovozu.
Obična rujevina (običan ruj; lat. Cotinus coggygria) je vrsta biljke iz porodice Anacardiaceae. Rasprostranjena je na području južne Europe, Krima, Kavkaza i središnje Azije.
Staništa su joj tople listopadne šume, kao i otvoreni kamenjari vapnenačkih i dolomitnih podloga preko 1000 metara nadmorske visine. Vrlo često se uzgaja kao ukrasna biljka u vrtovima i parkovima, te postoje mnogi njezini kultivari.
Ova biljka se najčešće javlja kao grm visok 5-7 metara, rjeđe kao manje stablo. Ima uspravne šibolike grane. Na granama su listovi dugi 3 do 8 centimetara, tamnozelene do plavičastozelene boje. Ovalnog su oblika. U jesen poprimaju razne varijante crvene boje. Dvospolni cvjetovi čine cvatove duge 15-30 centimetara u obliku rahlih terminalnih metlica, te su jako sićušni, promjera 5-10 milimetara. Svaki cvijet oko sebe ima pet krunica blijedožute boje. Plod je malena kruškolika koštunica, mrežasto naborana, obično promjera 2-3 milimetra.
Rujevina cvjeta u svibnju i lipnju, dok plodovi dozrijevaju u srpnju i kolovozu.
Wšědny parukownik (Cotinus coggygria, syn.: Rhus cotinus) je rostlina ze swójby sumakowych rostlinow (Anacardiaceae). Dalše serbske mjeno je włosencowy sumak[1].
Wšědny parukownik (Cotinus coggygria, syn.: Rhus cotinus) je rostlina ze swójby sumakowych rostlinow (Anacardiaceae). Dalše serbske mjeno je włosencowy sumak.
Cotinus coggygria Scop., conosciuto comunemente come scòtano[1][2] o albero di nebbia[1], è un arbusto appartenente alla famiglia delle Anacardiacee[3].
Arbusto alto 1–2 m ma che talvolta raggiunge i 5 m di altezza, con foglie rotondeggianti, lungamente picciolate che in autunno assumono colori rossi brillanti[1]. I fiori sono giallastri radunati in infiorescenze piramidali aperte e ramose; molti fiori sono sterili e cadono presto, lasciando soltanto i peduncoli pelosi. I frutti, in realtà infruttescenze, grandi solo 3–4 mm, sono di colore bruno-porporino lucente, poi grigio, con numerosi peduncoli coperti di peli piumosi[1].
Predilige i pendii rocciosi e aridi dell'Europa meridionale, ma non è presente nella Penisola iberica[1].
Nella provincia di Pesaro e Urbino, tra i comuni di Montefabbri e Mombaroccio, si trova il convento del Beato Sante. Precedentemente era chiamato Santa Maria di Scotaneto, dagli arbusti di scotano che si trovano in gran numero sul colle.
È usato come pianta ornamentale per l'aspetto di fumo o nebbia sopra il fogliame d'estate e in autunno[1].
I rami giovani sono usati per conciare le pelli[1], specie dai monaci colombaniani dell'Abbazia di San Colombano di Bobbio che all'epoca longobarda furono i primi a utilizzare a tale scopo la pianta proveniente dalle terre del monastero di San Colombano di Bardolino di proprietà bobbiese. Era utilizzato per la concia anche in Sicilia, dove Giacinto Carini introdusse la macchina a vapore per la sua mondatura[4].
La corteccia si usa per tingere[1].
È una pianta velenosa[1].
Cotinus coggygria Scop., conosciuto comunemente come scòtano o albero di nebbia, è un arbusto appartenente alla famiglia delle Anacardiacee.
Europinis pūkenis (lot. Cotinus coggygria, angl. Eurasian smoketree, vok. Perückenstrauch) – anakardinių (Anacardiaceae) šeimos augalas. Išauga iki 5 m aukščio krūmas, turintis rutulišką, tankią lają. Jauni ūgliai turi pieniškų sulčių. Lapai 3-8 cm ilgio, ovališki, lygiakraščiai. Žiedai žalsvai geltoni, sukrauti šluotelėse. Nužydėjusios šluotelės pasipučia, padidėja, apauga plaukeliais ir įgauna rausvą atspalvį. Vaisius – kaulavaisis.
Lietuvoje retas. Auginamas sodybose, miestų želdiniuose.
De pruikenboom (Cotinus coggygria) is een plant uit de pruikenboomfamilie (Anacardiaceae). De plant kan tot 7 m lang worden. De Nederlandse naam is afgeleid van de rozige, harige pluimen die karakteristiek zijn voor de soort in de periode dat deze vrucht draagt (in de bloeiperiode zijn deze geel van kleur). In tegenstelling tot de pluimen hebben de bladeren geen beharing en zijn glad en blauwachtig groen, doch in de herfst roodachtig. Ze kunnen tot 8 cm lang worden. De nerven zijn duidelijk te zien.
In de bloeiperiode heeft de boom vele 15-30 x 0,5-1 cm grote, bleekgele bloemen.
De pruikenboom Cotinus coggygria, is een veel toegepaste struik in tuinen en plantsoenen. Daar worden verschillende cultivars met bronskleurige of paarse of bladeren toegepast.
De struik is niet kieskeurig. Op vruchtbare bodem worden de struiken grof, groot en neigen ernaar maar kort te leven. De kweek kan het best plaatsvinden op droge, niet heel vruchtbare grond. Dit houdt de groeivorm compact en verbetert de herfstkleur. In het vroege voorjaar kan er gesnoeid worden, waarna nieuwe, tot 2 m lange loten ontstaan met grote bladen, maar meestal geen "pruiken". Het ras 'Young Lady' bloeit uitbundig ondanks snoei en is daarmee zeer geschikt voor kleinere tuinen.
Enkele cultivars zijn:
Herfstblad
In Nederland zijn vooral de donkerroodbladige cultivars bekend van plantsoenen en particuliere tuinen, zoals op deze foto.
Mediabestanden die bij dit onderwerp horen, zijn te vinden op de pagina Cotinus coggygria op Wikimedia Commons. De pruikenboom (Cotinus coggygria) is een plant uit de pruikenboomfamilie (Anacardiaceae). De plant kan tot 7 m lang worden. De Nederlandse naam is afgeleid van de rozige, harige pluimen die karakteristiek zijn voor de soort in de periode dat deze vrucht draagt (in de bloeiperiode zijn deze geel van kleur). In tegenstelling tot de pluimen hebben de bladeren geen beharing en zijn glad en blauwachtig groen, doch in de herfst roodachtig. Ze kunnen tot 8 cm lang worden. De nerven zijn duidelijk te zien.
In de bloeiperiode heeft de boom vele 15-30 x 0,5-1 cm grote, bleekgele bloemen.
Parykkbusk (Cotinus coggygria) er en løvfellende busk i sumakfamilien.
Den blir tre–fem meter høy og dufter. Bladene er ovale, helrandede, blågrønne og har lang stilk. De blekgrønne blomstene sitter i 15–20 cm store kvaster. Blomsterstanden har mange sterile grener som etter hvert blir dekket av rødaktige hår, slik at blomsterstandene kan minne om en parykk. Busken vokser i åpen skog, kratt og på tørre, steinete steder. Den er utbredt i de varmt tempererte delene av Eurasia fra Sørøst-Frankrike til Kina.
Parykkbusk er en populær hageplante i mange land. Det er flere kultivarer, blant annet noen med purpur bladverk.
Vekstform
Bladverk
Blomster
Blomsterstand og purpur bladverk
Høstfarger
Parykkbusk (Cotinus coggygria) er en løvfellende busk i sumakfamilien.
Den blir tre–fem meter høy og dufter. Bladene er ovale, helrandede, blågrønne og har lang stilk. De blekgrønne blomstene sitter i 15–20 cm store kvaster. Blomsterstanden har mange sterile grener som etter hvert blir dekket av rødaktige hår, slik at blomsterstandene kan minne om en parykk. Busken vokser i åpen skog, kratt og på tørre, steinete steder. Den er utbredt i de varmt tempererte delene av Eurasia fra Sørøst-Frankrike til Kina.
Parykkbusk er en populær hageplante i mange land. Det er flere kultivarer, blant annet noen med purpur bladverk.
Vekstform
Bladverk
Blomster
Blomsterstand og purpur bladverk
Høstfarger
Perukowiec podolski (Cotinus coggygria Scop.) – gatunek krzewu z rodziny nanerczowatych (Anacardiaceae). Pochodzi z południowo-zachodniej Azji i z południowo-wschodniej Europy[2]. W wielu krajach, również w Polsce, jest uprawiany jako roślina ozdobna. Nazwa rodzajowa rośliny pochodzi od bardzo ładnych, delikatnych kwiatostanów, przypominających perukę.
Perukowiec podolski (Cotinus coggygria Scop.) – gatunek krzewu z rodziny nanerczowatych (Anacardiaceae). Pochodzi z południowo-zachodniej Azji i z południowo-wschodniej Europy. W wielu krajach, również w Polsce, jest uprawiany jako roślina ozdobna. Nazwa rodzajowa rośliny pochodzi od bardzo ładnych, delikatnych kwiatostanów, przypominających perukę.
Високий кущ або деревце родини сумахових (1—6-8 м заввишки) з дрібно-тріщинуватою коричнево-бурою корою. Пагони зелені або фіолетові, товстуваті, на зрізі виділяють слабопомітний молочний сік. Листки чергові, прості, округлі або оберненояйцеподібні (3—8 см завдовжки, 2—4 см завширшки), майже шкірясті, цілокраї, на довгих (1—4 см завдовжки), черешках, зверху голі, матово-зелені, знизу сизі, опушені, з мережею добре помітних жилок, при розтиранні мають специфічний запах. Квітки дрібні, зеленувато-жовті, зібрані у кінцеві волотисті прямостоячі суцвіття (15—30 см завдовжки), здебільшого одно-, рідше двостатеві або стерильні. Оцвітина подвійна, чашечка п'ятилисткова, віночок п'ятипелюстковий, тичинок п'ять, зав'язь верхня Після обпадання стерильних квіток квітконіжки їх видовжуються, вкриваються білими або рожевими волосками, надаючи суцвіттю декоративного вигляду. Плід — суха косо-оберненояйцеподібна кістянка (3—5 мм завдовжки), спочатку зеленувата, згодом чорнувата.
Скумпія росте в підліску листяних, рідше мішаних лісів, на сухих, кам'янистих схилах, вапнякових відслоненнях, рідше на приморських пісках. Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у травні—червні.
Поширена в Лісостепу й Степу, у гірському Криму і в передгір'ях. Розводять у культурі по всій Україні.
Заготовляють на Поділлі, у степових областях України і в Криму.
Танідносна, лікарська, отруйна, фарбувальна, деревинна, ефіроолійна, декоративна, фітомеліоративна рослина. Скумпія звичайна — важлива танідоносна рослина. Сировиною для добування таніну в листя, в яких міститься від 10,8 до 27,9 % танідів, а в корі — 3,1—9,5 %, Таніди скумпії близькі до таніну китайських чорнильних горішків. Застосовують для вичинки овечих і козячих шкур для виготовлення найкращих сортів шкіри, сап'яну. Можна дубити і важкі шкури.
У науковій медицині листки скумпії служать сировиною для добування медичного таніну і галової кислоти. Танін вживають при хворобах шкіри, проносах, кровотечах, отруєннях, опіках. 3 таніну і галової кислоти виготовляють лікарські препарати пірогалол, таніген, таноформ тощо.
Танін скумпії використовуються, крім того, у фарбувальній справі, текстильному виробництві і у виноробстві.
У народній медицині листки, кору і плоди скумпії використовують для полоскання горла і порожнини рота при хронічних катарах, кору — як сурогат хінної кірки. Скумпія використовується також при катарах шлунково-кишкового тракту, отруєння солями важких металів і алкалоїдами, зовнішньо — як антисептик при опіках, виразках, пролежнях.
Рослина вважається отруйною, проте при експериментальному згодовуванні коневі 3 кг свіжих гілок і листків виявлено лише малопомітні симптоми отруєння, які швидко зникли.
З деревини скумпії одержують барвник фазетин для фарбування вовни, шовку і шкір у жовтий, коричневий і помаранчевий кольори, листки дають чорну, корені — червону фарбу.
Листки і квітки містять ефірну олію (0,1—0,21 %), яка використовується у парфумерії.
Деревина жовта або зеленувато-жовта з білуватою заболонню, м'яка, досить легка, використовується на дрібні столярні вироби.
Скумпія досить декоративний чагарник, особливо восени, коли її листки стають ясно-червоними, темно-пурпуровими або темно-фіолетовими, а навесні плодоносні волоті схожі на перуку. Важлива для зеленого будівництва в посушливих районах. Відомі такі декоративні форми: з червоними волотями і з плакучою формою крони.
Скумпія включена до складу порід у державних захисних смугах і полезахисних лісонасадженнях. Вона є цінною чагарниковою породою в посушливих районах на малородючих ґрунтах; добре затінює ґрунт і зменшує видування з лісосмуг листя, снігу й верхнього шару ґрунту. Скумпія має фітонцидні й інсектицидні властивості. Встановлено, що чим більше скумпії в ясеневих насадженнях, тим менше ясен пошкоджується древесницею в'їдливою.
Листки збирають, починаючи від зацвітання скумпії до утворення зелених плодів, коли в листках міститься найбільша кількість танідів. Збирають непошкоджені зелені листки, зриваючи їх цілими з гілок або обшморгуючи на гілках згори донизу. Не слід зрізувати гілок, а потім обривати листки, бо це призводить до зменшення сировинної бази. Сушать листки на горищах під залізним дахом або під навісами з достатньою вентиляцією, розстеливши на папері чи тканині тонким шаром, періодично перемішуючи. Дозволяється сушити на сонці. При масових заготівлях використовують сушарки. Висушені листки пресують у тюки або кіпи вагою по 50—75 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Слід охороняти сировину від вологи, щоб не зменшилась кількість танідів.
Cotinus coggygria là một loài thực vật có hoa trong họ Đào lộn hột. Loài này được Scop. mô tả khoa học đầu tiên năm 1771.[1]
Lá
Lá vào mùa thu
Cotinus coggygria là một loài thực vật có hoa trong họ Đào lộn hột. Loài này được Scop. mô tả khoa học đầu tiên năm 1771.
Листопадный сильноветвистый кустарник (реже дерево). Высота до 5 м, живёт до 100 лет. Крона шаровидная или зонтикообразная, побеги голые, блестящие, краснеющие с освещённой стороны; почки ширококонические, кора тонкая, коричнево-бурого цвета; корневая система сильно разветвлена.
Листья очерёдные, на черешках, простые, округлые или яйцевидные, цельнокрайние, длиной до 10 см и шириной до 7 см; сверху пластинки голые, снизу пушистые; листья появляются в апреле, в ноябре листья краснеют и опадают.
Растения однодомные, хотя бывают и двудомные. Цветки тычиночные или обоеполые, мелкие, желтовато- или зеленовато-белого цвета, пятичленные, собраны в раскидистые пушистые метёлки длиной 15—30 см; большую часть соцветия составляют неплодующие цветки. Цветоножки недоразвитых цветков многочисленные, после цветения сильно удлиняются и покрываются длинными оттопыренными красноватыми волосками, отчего метёлки становятся пушистыми и декоративными. Опыляются насекомыми. Цветение в мае — июне.
Плоды — сухие костянки почковидной формы и зеленоватого цвета; при созревании они приобретают коричневый оттенок и покрываются сетью продольных жилок; плоды созревают в августе. Размножение семенами и вегетативно; даёт активную корневую поросль от пня; в культуре легко разводится черенками, делением кустов, отводками.
Солнцелюбиво, засухоустойчиво. Кальцефит, не выносит избыточного почвенного увлажнения, растёт на сухих каменистых склонах, известковых обнажениях. Растёт до 1200 м над уровнем моря.
Эдификатор кустарниковых зарослей и подлеска кустарниковых зарослей и подлеска пушистодубовых и дубово-грабинниковых лесов, можжевеловых редколесий, сосновопицундских сообществ, в тисо-самшитовой роще.
Географический элемент средиземноморско-переднеазиатский, по А. А. Колаковскому, тетисный.
Род скумпия в России известен от палеоцена до четвертичного периода. Скумпия обыкновенная отмечена в самарских отложениях в Амвросиевке (Ростовская область), в послеледниковых туфах Предкавказья (Машук). Третичный реликт. На Кавказе род известен с миоцена.
Ареал: юг Западной Европы, Балканы, Молдавия, юг Украины, Ростовская область, Воронежская область, Кавказ (везде кроме Ленкорани), Турция, Сирия, северо-запад Ирана, Пакистан, Индия, Гималаи, Китай.
Произрастает по каменистым склонам. Компонент редколесий и аридных лесов.
Дикорастущие заросли имеют противоэрозионное и почвозащитное значение. Важный компонент полезащитных лесополос.
Декоративное парковое растение, введено в культуру в 1650 году. Особенно интересно в солитерных посадках. Медонос.
Древесина мягкая, лёгкая (средний удельный вес — 0,67), жёлтого цвета, лоснящаяся, прочная, не поддающаяся гниению. Пригодна для производства мелких столярных изделий, инкрустаций, музыкальных инструментов.
В листьях и в побегах содержится жёлтый краситель физетин, окрашивающий шерсть, шёлк, кожу в жёлтый и оранжевый цвета, в корнях — красный краситель.
В качестве лекарственного сырья используют лист скумпии кожевенной (лат. Folium Cotini coggygriae), который заготавливают в течение лета (июнь — август) и высушивают[7]. Листья содержат от 6 до 30,13 % (по другим данным, 15—40 %[7]) танинов — гидролизуемых дубильных веществ. Наибольшее содержание таннидов проявляется при полном солнечном освещении и в июне — начале июля. Танин обладает вяжущими, противовоспалительными и антисептическими действиями. В мае в листьях содержится 92 мг% витамина С, около 0,15 % эфирного масла, используемого в парфюмерии. Благодаря большому содержанию таннидов листья употребляются для дубления козлиных, овечьих, телячьих кож. Найдены также флавоноиды[7].
Все части растения находят широкое применение в медицине. Отвар корней известен как жаропонижающее средство, спиртовые и водные извлечения древесины, листьев проявляет бактерицидное действие. Отвар корней, листьев и плодов известен как вяжущее и для полоскания при стоматитах, фарингитах. Листья входят в фармакопею СССР VIII—X изданий. Они служат сырьём для получения медицинского танина. Препараты «Танальбин» и «Тансал» применяются как вяжущее при острых колитах, энтеритах. Из листьев получают препарат «Флакумин» (сумма флавоноловых агликонов), применяемый как желчегонное средство[7].
В народной медицине раствор и отвар используется для промывания кровоточащих и труднозаживляемых ран и ожогов. В Болгарии известно применение при геморрое, дизентерии, диарее, стоматитах, дерматомикозах.
Древесина, даже сырая, горит практически без дыма.
Древесина хорошо противостоит гниению, поэтому стебли идут на подпорки для винограда[8].
Листопадный сильноветвистый кустарник (реже дерево). Высота до 5 м, живёт до 100 лет. Крона шаровидная или зонтикообразная, побеги голые, блестящие, краснеющие с освещённой стороны; почки ширококонические, кора тонкая, коричнево-бурого цвета; корневая система сильно разветвлена.
Листья очерёдные, на черешках, простые, округлые или яйцевидные, цельнокрайние, длиной до 10 см и шириной до 7 см; сверху пластинки голые, снизу пушистые; листья появляются в апреле, в ноябре листья краснеют и опадают.
Растения однодомные, хотя бывают и двудомные. Цветки тычиночные или обоеполые, мелкие, желтовато- или зеленовато-белого цвета, пятичленные, собраны в раскидистые пушистые метёлки длиной 15—30 см; большую часть соцветия составляют неплодующие цветки. Цветоножки недоразвитых цветков многочисленные, после цветения сильно удлиняются и покрываются длинными оттопыренными красноватыми волосками, отчего метёлки становятся пушистыми и декоративными. Опыляются насекомыми. Цветение в мае — июне.
Плоды — сухие костянки почковидной формы и зеленоватого цвета; при созревании они приобретают коричневый оттенок и покрываются сетью продольных жилок; плоды созревают в августе. Размножение семенами и вегетативно; даёт активную корневую поросль от пня; в культуре легко разводится черенками, делением кустов, отводками.
黄栌（学名：Cotinus coggygria），又名红叶树、烟树、皇家紫樹[1]，是漆树科黄栌属的一种植物。其木材可入药，果實可煮製木蜡。
落叶小乔木或灌木，高达8米。暗灰褐色树皮不开裂。紫褐色小枝，被有蜡粉。宽卵形单叶互生，先端圆或微凹，全缘，叶柄细长。黄绿色小花，杂性。顶生圆锥花序，初夏开花后，有多数不育花的紫绿色细长羽毛状花梗宿存。肾形核果。花期4～5月，果期6～7月。黄栌深秋满树通红，艳丽。
分布于捷克斯洛伐克、匈牙利及中国华北、浙江、西南等地。生长于海拔330米至2,400米的地区，目前尚未由人工引种栽培。
下列為本物種的变种或种下等级[2]：
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
.jpg)
_Leaves_3008px.JPG)
-2882.jpg)
