Stipa tirsa is a species of perennial grass native to Europe and temperate Asia. Culms are 40–100 cm long; leaf blades are filiform, involute, and 1–2 mm wide.
Stipa tirsa is a species of perennial grass native to Europe and temperate Asia. Culms are 40–100 cm long; leaf blades are filiform, involute, and 1–2 mm wide.
Wopuškojta kowjel (Stipa tirsa) je rostlina ze swójby słódkich trawow (Poaceae).
Wopuškojta kowjel (Stipa tirsa) je rostlina ze swójby słódkich trawow (Poaceae).
Stipa tirsa Steven, 1857 è una specie di pianta spermatofita monocotiledone appartenente alla famiglia Poaceae (sottofamiglia Pooideae ex Graminaceae).[1]
Il nome generico (Stipa) deriva da una parola greca il cui significato è "stoppa, lino, fibra, cordame" in riferimento alle infiorescenze piumose o plumose di alcune specie di questo genere.[2] L'epiteto specifico (tirsa) deriva da un nome vernacolare della specie usato nella steppa russa meridionale.[3]
Il nome scientifico della specie è stato definito dal botanico ed entomologo russo, nato in Finlandia, Christian von Steven (Fredrikshamn, Finlandia, 1781 - Simferopol, Crimea, 1863) nella pubblicazione "Bulletin de la Société Imperiale des Naturalistes de Moscou. Moscow" (Bull. Soc. Imp. Naturalistes Moscou 30(2): 115) del 1857.[4]
Queste piante arrivano ad una altezza di 4 - 10 dm. La forma biologica è emicriptofita cespitosa (H caesp), sono piante erbacee densamente cespugliose, perenni, con gemme svernanti al livello del suolo e protette dalla lettiera o dalla neve e presentano ciuffi fitti di foglie che si dipartono dal suolo.[5][6][7][8][9][10][11]
Le radici sono secondarie e fascicolate da rizoma.
La parte aerea del fusto è eretta (spesso incurvata all'apice); alla base è avvolta da fibre biancastre. I culmi in genere hanno 5 nodi. Gli internodi dei culmi sono glabri distalmente.
Le foglie lungo il culmo sono disposte in modo alterno, sono distiche e si originano dai vari nodi. Sono composte da una guaina, una ligula e una lamina. Le venature sono parallelinervie. Non sono presenti i pseudopiccioli e, nell'epidermide delle foglia, le papille.
Le infiorescenze sonoInfiorescenza principale (sinfiorescenza o semplicemente spiga): le infiorescenze, formate da alcune spighette solitarie, hanno la forma di una pannocchia lineare e contratta. La fillotassi dell'inflorescenza inizialmente è a due livelli, anche se le successive ramificazioni la fa apparire a spirale. Alla base le infiorescenze sono abbracciate dalle foglie. Lunghezza della pannocchia: 35 – 55 cm.
Infiorescenza secondaria (o spighetta): le spighette, con forme lanceolate e affusolate, sottese da due brattee distiche e strettamente sovrapposte chiamate glume (inferiore e superiore), sono formate da un fiore fertile senza estensione della rachilla. Alla base di ogni fiore sono presenti due brattee: la palea e il lemma. La disarticolazione avviene con la rottura della rachilla sotto il fiore fertile. Lunghezza della spighetta: 40 – 80 mm.
I fiori fertili sono attinomorfi formati da 3 verticilli: perianzio ridotto, androceo e gineceo.
I frutti sono del tipo cariosside, ossia sono dei piccoli chicchi indeiscenti, con forme ovoidali, nei quali il pericarpo è formato da una sottile parete che circonda il singolo seme. In particolare il pericarpo è fuso al seme ed è aderente. L'endocarpo non è indurito e l'ilo è lungo e lineare. L'embrione è piccolo e provvisto di epiblasto ha un solo cotiledone altamente modificato (scutello senza fessura) in posizione laterale. I margini embrionali della foglia non si sovrappongono.
Come gran parte delle Poaceae, le specie di questo genere si riproducono per impollinazione anemogama. Gli stigmi più o meno piumosi sono una caratteristica importante per catturare meglio il polline aereo. La dispersione dei semi avviene inizialmente a opera del vento (dispersione anemocora) e una volta giunti a terra grazie all'azione di insetti come le formiche (mirmecoria).
Dal punto di vista fitosociologico alpino la specie di questa voce appartiene alla seguente comunità vegetale:[13]
La famiglia di appartenenza di questa specie (Poaceae) comprende circa 650 generi e 9.700 specie (secondo altri Autori 670 generi e 9.500[9]). Con una distribuzione cosmopolita è una delle famiglie più numerose e più importanti del gruppo delle monocotiledoni e di grande interesse economico: tre quarti delle terre coltivate del mondo produce cereali (più del 50% delle calorie umane proviene dalle graminacee). La famiglia è suddivisa in 11 sottofamiglie, il genere Stipa è descritto all'interno della sottofamiglia Pooideae e raccoglie un centinaio di specie distribuite nelle zone temperate in tutto il mondo (soprattutto Asia e Europa).[5][6]
Il genere di questa specie (Stipa) è descritto all'interno della supertribù Stipodae L. Liu, 1980 (tribù Stipeae, Clade I Eurasiatico). La supertribù Stipodae è il quarto nodo della sottofamiglia Pooideae ad essersi evoluto (gli altri tre sono la tribù Brachyelytreae, e le supertribù Nardodae e Melicodae).[15]
La specie di questa voce fa parte del Gruppo di Stipa pennata; un gruppo polimorfo costituito da diverse specie che si distinguono soprattutto per la pelosità delle foglie e dei lemmi. I caratteri principali del gruppo sono: il portamento è densamente cespuglioso con culmi eretti (alla base sono avvolti da fibre biancastre); le foglie sono rigide (hanno uno strato continuo di sclerenchima sulla faccia inferiore) con lamina sottile e conduplicata; la ligula è breve o quasi nulla; le pannocchie hanno delle forme lineari e sono pauciflore; le spighette hanno un solo fiore; le glume sono diseguali con reste; i lemmi hanno delle lunghe reste piumose (20 – 30 cm). Gli habitat tipici per queste specie sono i prati aridi steppici.
Nella flora spontanea italiana, oltre alla S. tirsa, il gruppo è formato dalle seguenti specie:
Il numero cromosomico di S. tirsa è: 2n = 44.[16]
Per questa specie è riconosciuta la seguente sottospecie:[14]
Questa entità ha avuto nel tempo diverse nomenclature. L'elenco seguente indica alcuni tra i sinonimi più frequenti:[1]
Stipa tirsa Steven, 1857 è una specie di pianta spermatofita monocotiledone appartenente alla famiglia Poaceae (sottofamiglia Pooideae ex Graminaceae).
Stipa tirsa is een vedergras uit de familie der grassen (Poaceae). De wetenschappelijke naam van de soort werd voor het eerst geldig gepubliceerd door Christian von Steven in 1857.[1] Het verspreidingsgebied van Stipa tirsa strekt zich uit van Centraal-Europa en de Balkan, naar de steppen van Oekraïne, de Krim en Europees Rusland, de Kaukasus, het zuiden van West-Siberië en Centraal-Azië. Komt vooral voor in steppen, bossteppen en bergweiden en is gevoelig voor overbegrazing en ploegen. Stipa tirsa bereikt een hoogte tussen de 50 en 100 cm.[2]
Stipa tirsa is een vedergras uit de familie der grassen (Poaceae). De wetenschappelijke naam van de soort werd voor het eerst geldig gepubliceerd door Christian von Steven in 1857. Het verspreidingsgebied van Stipa tirsa strekt zich uit van Centraal-Europa en de Balkan, naar de steppen van Oekraïne, de Krim en Europees Rusland, de Kaukasus, het zuiden van West-Siberië en Centraal-Azië. Komt vooral voor in steppen, bossteppen en bergweiden en is gevoelig voor overbegrazing en ploegen. Stipa tirsa bereikt een hoogte tussen de 50 en 100 cm.
Трав'яниста рослина 40—100 см заввишки, гемікриптофіт. Утворює щільні дернини. Корінь завдовжки до 1 м. Стебла голі, тільки у вузлах короткопухнаті. Міжвузля коротші за листки або дорівнюють їм. Листки зазвичай розпростерті по землі, щетиноподібні, щільно згорнуті, дуже тонкі (завширшки 0,3—0,6 мм), на верхівці волосоподібні, загострені, зовні шорсткі від щетиноподібних волосків, зсередини від голих до шорстких і розсіяно-волосистих. Язички листків неплідних пагонів 0,3 мм завдовжки.
Суцвіття — вузька, стиснута, негуста волоть до 15 см завдовжки, охоплена в нижній частині піхвою верхнього листка. Вона складається з одноквіткових колосків. Колоскові луски завдовжки 5-6,2 см, довгастозагострені. Нижня квіткова луска 18-20 мм завдовжки, у нижній частині сильно опушена, зберігається при достиганні плодів. Остюк 35—50 см завдовжки, двічі колінчастозігнутий, в нижній частині скручений, голий, у верхній — пірчастий. Плід — зернівка.
Ареал охоплює південну частину Центральної та Східної Європи, Середземномор'я, Малу Азію, Кавказ, південь Уралу та Західного Сибіру, а також північний захід Казахстану. В Україні трапляється у степових і лісостепових районах, Гірському Криму, дуже рідко — на Поділлі.
Рослина світлолюбна, жаро- та посухостійка. Зростає на розвинутих чорноземах у цілинних та вторинних лучних степах, на степових схилах (переважно північної орієнтації) та голих вершинах пагорбів, зрідка — на узліссях байрачних дібров та в заростях степових чагарників, кам'янистих степах. Уникає засолених ділянок і пісків. За сприятливих умов вкриває суцільним покровом великі ділянки, хоча власні асоціації утворює рідко, частіше зростаючи просто як домішка до великих видів ковили. Вид чутливий до витоптування, погано відновлюється після поїдання худобою.
Розмножується насінням. Квітне у травні — липні протягом 10—12 діб. Цвітіння клейстогамне, тобто відбувається у квітках, прихованих у середині піхви верхнього листка. Хазмогамне (відкрите) цвітіння у цього виду вважається аномалією.[2] Плодоносить у червні-серпні.
Середня щільність популяцій становить 5-8 особин на 1 м². Найбільші за розміром осередки, де ковила вузьколиста панує у травостої, знаходяться на Донецькому кряжі. Головними чинниками, що спричинює скорочення чисельності виду, є винищення середовища існування внаслідок розорювання цілинних степів, весняних палів, надмірного випасання (особливо овець), скошування. Для збереження популяцій слід розширити межі заказника загальнодержавного значення «Карабі-Яйла», заборонити випасання овець на яйлах, розорювання степових ділянок, терасування та заліснення схилів.
В Україні ковила вузьколиста охороняється у наступних заповідниках та національних парках: Луганському (філії «Провальський Степ» та «Стрільцівський Степ»), Українському степовому (філія «Хомутовський степ»), Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, «Єланецький Степ», Галицькому. Культивується у Донецькому ботанічному саду та Ботанічному саду ім. О. В. Фоміна міста Києва. За межами України ковила вузьколиста має охоронний статус у Росії, де занесена до регіональних Червоних книг декількох областей.[2]
Завдяки щільним дернинам ковила вузьколиста здатна затримувати часточки ґрунту, отже є цінною протиерозійною рослиною. В культурі цей вид стійкий, дає самосів.
Stipa tirsa là một loài thực vật có hoa trong họ Hòa thảo. Loài này được Steven miêu tả khoa học đầu tiên năm 1857.[1]
Stipa tirsa là một loài thực vật có hoa trong họ Hòa thảo. Loài này được Steven miêu tả khoa học đầu tiên năm 1857.
Stipa tirsa Steven
Синонимы
Ковы́ль узколи́стный, или Ковыль длинноли́стный[2] (лат. Stīpa tīrsa) — многолетнее травянистое растение; вид рода Ковыль (Stipa) семейства Злаки (Poaceae).
Многолетнее травянистое плотнодерновинное растение высотой 40—80 (до 100) см.
Стебли голые, только по узлам коротко опушённые, короче листьев или равные им. Листовые пластинки щетиновидные, длинные, всегда вдоль сложенные, около 0,5 мм в диаметре, острошероховатые от очень коротких щетинковидных волосков, 50—70 (100) см длиной, вытянутые в длинное тонкое остриё. Язычки листьев вегетативных побегов не выражены, у стеблевых листьев — до 2 мм длиной.
Колосковые чешуи 5—6,2 см длиной. Нижние цветковые чешуи 18—20 мм длиной с остями 35—50 см длиной, дважды коленчато-изогнутыми, в нижней части голыми и гладкими, в верхней — перистыми, с волосками около 0,5 см. Соцветия узкие, сжатые, охваченные в нижней части влагалищем верхнего листа.
Общее распространение: южная часть Центральной Европы, Средиземноморье, Малая Азия, степная зона Восточной Европы (от Причерноморья до степей Южного Урала), Крым, Кавказ, юг Западной Сибири, Северный Казахстан[3].
Лимитирующие факторы — низкая конкурентоспособность, уплотнение почвы скотом и при чрезмерной рекреационной нагрузке, уничтожение мест обитания (строительство дорог, разработка карьеров).
Произрастает на хорошо сохранившихся степных склонах, преимущественно в их верхних частях и на плато на вершинах склонов, по опушкам и полянам остепненных дубрав, среди степных кустарников. Наиболее мезофильный вид ковылей. Один из самых чувствительных к стравливанию и вытаптыванию среди них. Цветет в июне — первой половине июля. Размножается семенами. Плоды созревают в июле[3].
По данным The Plant List на 2010 год, в синонимику вида входят[5]:
В России вид входит в многие Красные книги субъектов Российской Федерации: Волгоградской, Воронежской, Курской, Липецкой, Нижегородской, Московской, Омской, Пензенской, Ростовской, Самарской, Саратовской, Тульской и Тюменской областей, а также республик Мордовия и Татарстан. Растёт на территории нескольких особо охраняемых природных территорий России[6].
Входит в Красную книгу Украины, охраняется в Луганском (отделение «Провальская степь», «Стрельцовская степь»), Украинском степном (отделение «Хомутовская степь»), Карадагском, «Еланецкая степь» заповедниках, Галицком НПП и ряде других объектов заповедного фонда[7].
Ковы́ль узколи́стный, или Ковыль длинноли́стный (лат. Stīpa tīrsa) — многолетнее травянистое растение; вид рода Ковыль (Stipa) семейства Злаки (Poaceae).
