Die Klipsuiers (Gobiesocidae) is 'n vis-familie wat tot die orde Gobiesociformes behoort. Daar is drie en veertig genera met minstens 150 spesies in hierdie familie. Nege van die spesies kom aan die Suid-Afrikaanse kus voor.
Die familie se koppe is redelik plat en die dorsale en anale vinne is klein en naby die stertvin. Die bekken vinne is aangepas om 'n skyf te vorm waarmee die vis aan rotse vassuig. Die vel is glad met geen skubbe nie en bedek met 'n dik slym. Die familie het ook geen swemblaas nie. Die grootte wissel van 3 – 300 cm en die familie leef in vlak water.
Die volgende genera en spesies kom aan die Suid-Afrikaanse kus voor:
Die Klipsuiers (Gobiesocidae) is 'n vis-familie wat tot die orde Gobiesociformes behoort. Daar is drie en veertig genera met minstens 150 spesies in hierdie familie. Nege van die spesies kom aan die Suid-Afrikaanse kus voor.
Gobiesocidae (lat. Gobiesocidae) — Şüaüzgəcli balıqların (Actinopterygii) Xanıkimilərdəstəsinə aid fəsilə.
Els gobiesòcids (Gobiesocidae) són una família de peixos de l'ordre dels gobiesociformes. Moltes espècies són marines, trobant-les-hi en aigües superficials de l'Atlàntic, Pacífic i oceà Índic. Són peixos de la superfície marina; algunes espècies. busquen protecció en arços Echinoidea o en Crinoidea.
Els gobiesòcids (Gobiesocidae) són una família de peixos de l'ordre dels gobiesociformes. Moltes espècies són marines, trobant-les-hi en aigües superficials de l'Atlàntic, Pacífic i oceà Índic. Són peixos de la superfície marina; algunes espècies. busquen protecció en arços Echinoidea o en Crinoidea.
Die Schildfische (Gobiesocidae), auch Schildbäuche oder Ansauger genannt, sind eine Familie aus der Gruppe der Barschverwandten (Percomorphaceae). Sie sind am nächsten mit den Schleimfischartigen (Blenniiformes) verwandt.[1] Die über 170 Arten in etwa 50 Gattungen leben in gemäßigten, subtropischen und tropischen Meeren, wenige auch im Süßwasser und Brackwasser.
Es handelt sich um grundelähnliche, stark spezialisierte Tiere. Die Bauchflossen sind zu einer Saugscheibe, mit der sich die Fische am Untergrund festhalten können, verwachsen. Die Haut hat keine Schuppen, aber eine dicke Schleimschicht. Eine Schwimmblase fehlt. Zu erwähnen wären noch die Genitalpapille der Männchen und das Fehlen von Basi- und Orbitosphenoid im Schädel. Die Kiemen am vierten Bogen fehlen zur Hälfte oder ganz.
Meist werden die Fische nur um die fünf Zentimeter lang, einige nur 2–3 Zentimeter, die größte Art (Chorisochismus dentex) kann 30 Zentimeter lang werden. Die Arten der Gattung Alabes (Unterfamilie Cheilobranchinae) sind aal- („Küstenaale“) oder eigentlich (wegen ihrer geringen Größe) wurmförmig, ihr Saugnapf ist klein oder verschwunden.
Schildfische bewohnen meist Flachgewässer mit felsigem Grund und Algenbewuchs oder leben in Seegraswiesen. Nur wenige Arten kommen in Korallenriffen vor. Einige Arten leben auch in Symbiose mit Wirbellosen, so der Haarstern-Schildbauch (Discotrema crinophila) und der Seeigel-Schildbauch (Diademichthys lineatus). Beim Seeigel-Schildbauch, der zwischen den Stacheln von Diadem-Seeigeln (Diadema sp.) lebt, hat man allerdings festgestellt, dass er die Füßchen der Seeigel frisst. Somit ist es wohl eher Parasitismus.
Die Schildfische werden in neun Unterfamilien unterteilt.[2]
Die Schildfische (Gobiesocidae), auch Schildbäuche oder Ansauger genannt, sind eine Familie aus der Gruppe der Barschverwandten (Percomorphaceae). Sie sind am nächsten mit den Schleimfischartigen (Blenniiformes) verwandt. Die über 170 Arten in etwa 50 Gattungen leben in gemäßigten, subtropischen und tropischen Meeren, wenige auch im Süßwasser und Brackwasser.
Clingfishes are fishes of the family Gobiesocidae, the only family in the order Gobiesociformes. These fairly small to very small fishes are widespread in tropical and temperate regions, mostly near the coast, but a few species in deeper seas or fresh water. Most species shelter in shallow reefs or seagrass beds, clinging to rocks, algae and seagrass leaves with their sucking disc, a structure on their chest.[1][2]
They are generally too small to be of interest to fisheries, although the relatively large Sicyases sanguineus regularly is caught as a food fish,[3] and some of the other species occasionally appear in the marine aquarium trade.[1]
.jpg)
Clingfishes are primarily found near the shore in the Atlantic, Indian and Pacific Oceans, including marginal seas such as the Mediterranean, Gulf of Mexico, Caribbean and Gulf of California. The greatest species richness is in tropical and warm temperate regions, but the range of a few extends into colder waters, like Diplecogaster bimaculata (north to Norway), Apletodon dentatus, Lepadogaster candolii and L. purpurea (all three north to Scotland; the last formerly mistaken for the mostly Mediterranean L. lepadogaster), Gobiesox maeandricus (north to Alaska), Gobiesox marmoratus and Sicyases sanguineus (both to southernmost South America), and Gastrocymba quadriradiata (from New Zealand's subantarctic islands).[6][7][8][9][10]
Clingfishes mainly inhabit shallow rocky reefs and shores, coral reefs, seagrass meadows and algae beds. They often live in places exposed to strong currents and wave action, and some are amphibious. As long as the strongly amphibious, intertidal-living species are kept moist by splashing waves, they can survive for up to three–four days on land, gaining oxygen from the air by the branchial surfaces (gills), skin and perhaps the mouth.[4][11][12] At least a few species even tolerate a relatively high degree of water loss when on land.[4]
A relatively small number of species shelter in sea urchins or crinoids. Whether this relationship is obligate (clingfish always with a sea urchin or crinoid) or facultative (clingfish sometimes with a sea urchin or crinoid) varies with species. In some, only young clingfish are obligate and gradually move away as they become adult.[13][14][15] Three clingfish species, the Australian Cochleoceps bicolor and C. orientalis, and the warm East Atlantic Diplecogaster tonstricula, are cleaner fish that will cling onto the bodies of larger fish.[1][16][17]
Although several species can occur in brackish water, only seven (Gobiesox cephalus, G. fluviatilis, G. fulvus, G. juniperoserrai, G. juradoensis, G. mexicanus and G. potamius) from warmer parts of the Americas are freshwater fish that live in fast-flowing rivers and streams.[18][19]
Most known clingfish species are from relatively shallow coastal waters, but several inhabit the mesophotic zone and a few even deeper, with Alabes bathys, Gobiesox lanceolatus, Gymnoscyphus ascitus, Kopua kuiteri, K. nuimata and Protogobiesox asymmetricus reported from depths of 300–560 m (980–1,840 ft).[20][21] Because of their small size and typical habitat, it is however suspected that still-undiscovered deep-water species remain.[20] Even in shallow coastal waters many clingfish are highly cryptic and easily overlooked, mostly staying under cover, although there are species that are active and will swim in the open.[22] As a consequence their abundance is often not well known. Several species are only known from a single or a few specimens.[20][21][23] Species that appear uncommon or rare based on standard methods can actually be common if using methods that are more suitable for detecting them.[24] Studies of better-known species have shown that they can be locally abundant. As many as 23 individuals of Lepadogaster lepadogaster have been documented from a single square metre (more than two individuals per square foot).[25] As of 2018, the IUCN has evaluated the conservation status of 84 clingfish species (roughly half the species in the family). The majority of these are considered least concern (not threatened), 17 are considered data deficient (available data prevents an evaluation), 8 considered vulnerable and a single endangered. The vulnerable and endangered species all have small distributions, restricted to islands or a single bay.[26] Three Gobiesox species that are restricted to fresh water in Mexico have not been rated by the IUCN, but are considered threatened by Mexican authorities.[27]
Clingfishes are typically small fish, with most species less than 7 cm (2.8 in) in length,[28] and the smallest no more than 1.5 cm (0.6 in).[1] Only a few species can surpass 12 cm (4.7 in) in length and the largest, Chorisochismus dentex and Sicyases sanguineus, both reach up to 30 cm (12 in).[4][29] Males typically grow larger than females.[2]
Most clingfish species have tapering bodies and flattened heads, appearing somewhat tadpole-like in their overall shape. They lack a swim bladder. The lateral line of clingfish is well developed, but may not extend to the posterior parts of the body. The skin of clingfishes is smooth and scaleless, with a thick layer of protective mucus.[2] In at least Diademichthys lineatus and Lepadichthys frenatus, the mucus production increases if the fish is disturbed. The taste of their mucus is highly bitter to humans and it can kill other fish. This is due to their skin and mucus containing a grammistin-like toxin (the toxin in soapfish, such as Grammistes). Whether any other clingfish has toxins in its skin or mucus is currently unknown.[5][30] Another defense appears to be present in a couple of Acyrtus and Arcos species. They have a spine at their gill cover and it appears to be connected to a venom gland. Although the evidence presently is circumstantial, this strongly suggests that the world's smallest venomous fish is Acyrtus artius, which is less than 3 cm (1.2 in) long.[31][32]
Clingfish are named for their ability to firmly attach themselves to various surfaces, even in strong water currents or when battered by waves. This ability is aided by their sucking disc, which is located on the underside at the chest and is formed primarily by modified pelvic fins and adjacent tissue.[2][4][12][28] In some species it is divided in two, resulting in a larger front and a smaller rear sucking disc.[2] The sucking disc is covered in tiny hexagons and each of these consists of many microscopic hair-like structures (setae). This is similar to the structures that allow geckos to cling to walls. The sucking disc can be remarkably strong, in some species able to lift as much as 300 times the weight of the clingfish.[12] Gobies (family Gobiidae) can have a similar sucking disc, but unlike that family the single dorsal fin in clingfish is not spiny.[2] In a few clingfish species the disc is reduced or even absent, notably Alabes, which are quite eel-like in their shape and aptly named shore-eels.[1][16] The sucking disc is also reduced in some deep-water clingfish species.[12]
.jpg)
Most clingfish species have a cryptic colouration, often brown, grey, whitish, black, reddish or green shades, and in some cases they can rapidly change colour to match their background.[2][33][34]
Species of deep water are often orange-red (these long wave-length colours are the first that disappear with depth, making them suitable for camouflage).[21] Diademichthys lineatus, Discotrema species, Lepadichthys caritus and L. lineatus are strongly banded, which may function as a disruptive pattern when among sea urchin spines or crinoid arms, but may also be warning colours, as some members of these genera have poisonous skin and mucus (it is unknown if all of them are poisonous).[5][13][30] There are species with colours or patterns that are unsuitable for camouflage. Although Lepadogaster purpurea overall is cryptic, it has a pair of distinct large eyespots on the top of its head.[9] Cochleoceps bicolor, C. orientalis and Diplecogaster tonstricula are yellow to red with fine bluish lines. These three are cleaner fish.[16][17]
Feeding varies depending on exact clingfish species. Most primarily feed on tiny crustaceans (such as amphipods, copepods, isopods, mysids, ostracods and shrimp) or gastropods (limpets and other sea snails). Other small animals that have been recorded in their diet include chitons, bivalves, medium-small crustacean like crabs and barnacles, sea urchins, worms, insect larvae, fish and fish eggs.[2][3][34][35] In some species, cannibalism where a large clingfish eats a smaller clingfish is not uncommon.[34][36]
Limpets and other shelled invertebrates are well-protected and often strongly attached to the rock surface. Clingfish species that feed extensively on them have developed specialized teeth and techniques to dislodge them. This includes rapidly inserting their relatively large, fang-like front teeth under the edge of the prey to flip it, or jamming the teeth on or under the shell's edge to make a small break.[11][12][29] However, the teeth of clingfish vary extensively depending on species.[37][38] In the opposite extreme of the species with relatively few large teeth is Nettorhamphos radula. This species has 1,800–2,300 microscopic teeth (about ten times more than known from any other clingfish), but its feeding behavior is unknown.[23][37]
Three clingfish species, Cochleoceps bicolor, C. orientalis and Diplecogaster tonstricula, have become cleaner fish. Large fish approach them and allow the small clingfish onto their body where the clingfish eats tiny parasites.[16][17] In contrast to this mutualistic relationship, certain clingfish species that live among the spines of sea urchins appear to be part of a more varied relationship. It can be either commensal (the clingfish gains protection from the sea urchin spines, but apparently neither benefits nor is a disadvantage to the sea urchin) or parasitic (the clingfish gains protection, and eats tube feet and pedicellaria from its sea urchin host).[14][15][39]
No clingfish species is known to be exclusively herbivorous, but some are omnivorous and will feed extensively on a range of algae (brown, green and red),[3] while other, more strictly carnivorous species may ingest plant material incidentally.[34]
The classification of the clingfishes varies. FishBase places Gobiesocidae as the only family in the order Gobiesociformes, under the superorder Paracanthopterygii;[40] whereas ITIS place them in the suborder Gobiesocoidei of the order Perciformes, under superorder Acanthopterygii. ITIS lists Gobiesociformes as invalid.[41] The 5th edition of Fishes of the World places the Gobiesociiformes in the clade Percomorpha as part of the series Ovalentaria.[42]
Mostly being very small and often cryptic, new species are regularly discovered and described. A major authoritative work on the family is a monograph that was published in 1955 by J.C. Briggs,[43] but in the half century after its publication, up until 2006, fifty-six new clingfish species were described, or on average more than one per year.[5] This pattern with regular descriptions of new species—and even new genera—has continued since then.[37][44][45][46] As of 2020, there are 182 recognized clingfish species.[47]
Subfamilies and genera. The delimination of the subfamilies, and to some extent the genera, is not fully resolved.[22][46] The 5th edition of Fishes of the World recognises only two subfamilies, Cheilobranchinae and Gobiesocinae.[42] Fishbase does list a third subfamily, the monotypic Protogobiesocinae which contains a single species Protogobiesox asymmetricus, this species having been described in 2016.[48] In 2020 the systematics of Gobiesocidae was reviewed and nine subfamilies were proposed: Cheilobranchinae, Chorisochisminae, Diademichthyinae, Diplocrepinae, Haplocylicinae, Gobiesocinae, Lepadogastrinae, Protogobiesocinae, and Trachelochisminae.[47]
Subfamily Cheilobranchinae
Subfamily Chorisochisminae
Subfamily Diademichthyinae
Subfamily Diplocrepinae
Subfamily Gobiesocinae
Subfamily Haplocylicinae
Subfamily Lepadogastrinae
Subfamily Protogobiesocinae
Subfamily Trachelochisminae
.jpg)
{{cite journal}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) {{cite journal}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) Clingfishes are fishes of the family Gobiesocidae, the only family in the order Gobiesociformes. These fairly small to very small fishes are widespread in tropical and temperate regions, mostly near the coast, but a few species in deeper seas or fresh water. Most species shelter in shallow reefs or seagrass beds, clinging to rocks, algae and seagrass leaves with their sucking disc, a structure on their chest.
They are generally too small to be of interest to fisheries, although the relatively large Sicyases sanguineus regularly is caught as a food fish, and some of the other species occasionally appear in the marine aquarium trade.
Gobiesocidae es una familia de peces del orden Gobiesociformes. Muchas especies son marinas, encontrándose en aguas superficiales de los océanos Atlántico, Pacífico e Índico. Son peces bentónicos que pueden buscar protección entre erizos o en crinoideos. Las aletas de muchas especies se han modificado en ventosas.[1]
Las clasificaciones de los gobiesócidos varia. Según FishBase son una sola familia del orden Gobiesociformes;[2] Otras clasificaciones, como ITIS, los incluye en el suborden Gobiesocoidei del orden Perciformes.[3]
FishBase lista cerca de 152 especies en 45 géneros:[1]
Datos: Q559345
Multimedia:
Especies: Gobiesocidae
Gobiesocidae es una familia de peces del orden Gobiesociformes. Muchas especies son marinas, encontrándose en aguas superficiales de los océanos Atlántico, Pacífico e Índico. Son peces bentónicos que pueden buscar protección entre erizos o en crinoideos. Las aletas de muchas especies se han modificado en ventosas.
Gobiesocidae arrain hezurdunen familia da.[1]
FishBasek Gobiesociformes ordenako familia bakarra dela dio baina ITISek Perciformesen barneko Gobiesocoidei azpiordenean sailaktzen du.
FishBaseren arabera, familiak 152 espezie ditu, 45 generotan banaturik:
Gobiesocidae arrain hezurdunen familia da.
FishBasek Gobiesociformes ordenako familia bakarra dela dio baina ITISek Perciformesen barneko Gobiesocoidei azpiordenean sailaktzen du.
Imurikalat eli imulevykalat (Gobiesociformes) on viuhkaeväisten kalojen lahko, jonka noin 140 lajilla on vatsaevistä muodostunut imulevy. Imulevykalat ovat kivikkorantojen pohjakaloja, jotka elävät lämpimissä ja lauhkeissa merissä.[2] Lahkoon kuuluu ainoastaan yksi heimo imurit (Gobiesocidae).
Imurikalat eli imulevykalat (Gobiesociformes) on viuhkaeväisten kalojen lahko, jonka noin 140 lajilla on vatsaevistä muodostunut imulevy. Imulevykalat ovat kivikkorantojen pohjakaloja, jotka elävät lämpimissä ja lauhkeissa merissä. Lahkoon kuuluu ainoastaan yksi heimo imurit (Gobiesocidae).
Les Gobiesocidae sont une famille de poissons.
Ce sont principalement des petits poissons, la plupart des espèces ne dépassant pas les 6 cm de long.
Ils ont le corps effilé, une unique nageoire dorsale, la tête aplatie.
Leurs couleurs sont souvent surprenantes, et certains de ces poissons peuvent même changer très rapidement de couleur pour se fondre avec l'environnement.
On trouve les espèces de cette famille dans les océans Pacifique, Atlantique, Indien et en Méditerranée.
Les espèces de cette famille vivent principalement au fond de l'eau, et peuvent s'abriter entre les oursins et les crinoïdes.
Cette famille est classée dans différents ordres et super-ordres selon les sources :
Selon World Register of Marine Species (2 mai 2016)[1] :
FishBase dénombre 120 espèces[2] classées dans les 45 genres suivants :
L'ITIS reconnaît 1675 espèces[3], classées dans les genres suivants :
Iasc beag muirí a fhaightear ar fud an Domhain i ngnáthóga carraigeacha cois cladaigh i bhfarraigí trópaicacha is measartha. An ceann triantánach, an cholainn mín leata ar an taobh thíos le teasc mhór suite, déanta as na heití peilbheacha, a úsáideann sé chun greamú le carraigeacha. Cuimsíonn sé an súmaire Cornach.
Gobiesocidae è l'unica famiglia del sottordine Gobiesocoidei[1] dell'ordine Gobiesociformes.
In questa famiglia sono riconosciuti i seguenti generi[2]:
Gobiesocidae è l'unica famiglia del sottordine Gobiesocoidei dell'ordine Gobiesociformes.
De Schildvissen (Gobiesocidae) zijn een familie van straalvinnige vissen.
De familie wordt door Fishbase ingedeeld onder een aparte orde, de Schildvisachtigen (Gobiesociformes), terwijl ITIS ze plaats in de orde van de Baarsachtigen (Perciformes). Ook zijn de volgende synoniemen van deze familie bekend:[3]
De taxonomie volgens Fishbase:
De Schildvissen (Gobiesocidae) zijn een familie van straalvinnige vissen.
Multimedia w Wikimedia Commons Grotnikowate[2] (Gobiesocidae) - rodzina drapieżnych ryb okoniokształtnych.
Głównie wody oceaniczne strefy tropikalnej i umiarkowanej, niektóre gatunki występują w wodach słodkich. Preferują kamieniste dno.
Ciało spłaszczone grzbieto-brzusznie, bez łusek, otwór gębowy w położeniu końcowym, brak linii bocznej i pęcherza pławnego. Brak promieni twardych w płetwie grzbietowej. Pomiędzy szerokimi płetwami brzusznymi znajduje się duża przyssawka, którą silnie przytwierdzają się do kamieni. Osiągają od kilku do 30 cm długości. Składaną pod kamieniami ikrą zajmuje się jedno albo oboje rodziców.
Rodzaje zaliczane do tej rodziny [3] są zgrupowane w podrodzinach Cheilobranchinae, Gobiesocinae:
Acyrtops - Acyrtus - Alabes - Apletodon - Arcos - Aspasma - Aspasmichthys - Aspasmodes - Aspasmogaster - Briggsia — Chorisochismus - Cochleoceps - Conidens - Creocele - Dellichthys - Derilissus - Diademichthys - Diplecogaster - Diplocrepis - Discotrema - Eckloniaichthys - Gastrocyathus - Gastrocymba - Gastroscyphus - Gobiesox - Gouania - Gymnoscyphus - Haplocylix - Kopua - Lecanogaster - Lepadichthys - Lepadicyathus — Lepadogaster - Liobranchia - Lissonanchus - Modicus - Opeatogenys - Parvicrepis - Pherallodichthys - Pherallodiscus - Pherallodus - Posidonichthys - Propherallodus - Rimicola - Sicyases - Tomicodon - Trachelochismus
Grotnikowate (Gobiesocidae) - rodzina drapieżnych ryb okoniokształtnych.
Gobiesocidae é uma família de peixes teleósteos perciformes da subordem Gobiesocoidei. São popularmente conhecidos como peixes-ventosa[1] devido ao disco sugador em seu ventre, embora o termo geralmente se aplique mais especificamente à espécie Gobiesox barbatulus[2]. Também são conhecidos como gobiesocídeos[1].
Ocorrem nas águas rasas dos oceanos Atlântico, Pacífico, além de existirem umas poucas espécies de água doce. Algumas espécies vivem associadas a invertebrados, como ouriços-do-mar e lírios-do-mar[3], às quais se aderem através de seu disco sugador. Outras espécies freqüentemente se aderem a pedras e corais[2].
Espécies dessa família freqüentemente possuem barbatanas pélvicas, modificadas para a forma de um disco sugador. Também possui uma barbatana dorsal, sem espinha. Não possui escamas na cabeça e no corpo[3].
A classificação dos gobiesocídeos varia. FishBase, um reconhecido banco de dados sobre peixes, põe Gobiesocidae como a única família na ordem Gobiesociformes[4]. Já ITIS coloca a família na subordem Gobiesocoidei da ordem dos Perciformes[5].
FishBase lista cerca de 152 espécies distribuídas por 45 gêneros:
Gobiesocidae é uma família de peixes teleósteos perciformes da subordem Gobiesocoidei. São popularmente conhecidos como peixes-ventosa devido ao disco sugador em seu ventre, embora o termo geralmente se aplique mais especificamente à espécie Gobiesox barbatulus. Também são conhecidos como gobiesocídeos.
Gobiesocidele (Gobiesocidae), numiți și pești ventuză, este o familie de pești osoși acantopterigienii și reprezintă unica familie a subordinului Gobiesocoidei. Sunt pești de talie mică sau mijlocie (1,67-30 cm fără înotătoarea caudală). Partea anterioară a corpului turtită dorsoventral. Solzii lipsesc. Tegumentul protejat de mucus abundent. În regiunea toracică o ventuză (disc adeziv) ventrală puternică, alcătuită din înotătoarele abdominale. Ventuza ventrală le permite să adere la substratul fundului mării (pe pietre și pe plante) și să reziste acțiunii valurilor în apele marine puțin adânci din apropierea țărmului continental. Discul adeziv este susținut de un schelet osos și poate fi dublu sau simplu. Se cunosc până în prezent 47 de genuri cu 161 de specii răspândite pe glob în apele temperate și tropicale ale Oceanului Indo-Pacific. Forme fosile nu se cunosc. Majoritatea sunt pești marini, neritici, adeseori cantonați în zona litorală, unde forma turtită a corpului și aparatul adeziv puternic îi ajută să reziste acțiunii valurilor. Pe litoralul românesc al Mării Negre trăiesc 4 specii (Apletodon bacescui, Diplecogaster bimaculata, Lepadogaster candolii, Lepadogaster lepadogaster)
Gobiesocidele (Gobiesocidae), numiți și pești ventuză, este o familie de pești osoși acantopterigienii și reprezintă unica familie a subordinului Gobiesocoidei. Sunt pești de talie mică sau mijlocie (1,67-30 cm fără înotătoarea caudală). Partea anterioară a corpului turtită dorsoventral. Solzii lipsesc. Tegumentul protejat de mucus abundent. În regiunea toracică o ventuză (disc adeziv) ventrală puternică, alcătuită din înotătoarele abdominale. Ventuza ventrală le permite să adere la substratul fundului mării (pe pietre și pe plante) și să reziste acțiunii valurilor în apele marine puțin adânci din apropierea țărmului continental. Discul adeziv este susținut de un schelet osos și poate fi dublu sau simplu. Se cunosc până în prezent 47 de genuri cu 161 de specii răspândite pe glob în apele temperate și tropicale ale Oceanului Indo-Pacific. Forme fosile nu se cunosc. Majoritatea sunt pești marini, neritici, adeseori cantonați în zona litorală, unde forma turtită a corpului și aparatul adeziv puternic îi ajută să reziste acțiunii valurilor. Pe litoralul românesc al Mării Negre trăiesc 4 specii (Apletodon bacescui, Diplecogaster bimaculata, Lepadogaster candolii, Lepadogaster lepadogaster)
Dubbelsugarfiskar (Gobiesocidae) är den enda familjen i underordningen dubbelsugarartade fiskar[1] (Gobiesociformes) som tillhör ordningen abborrartade fiskar. De är troligen nära släkt med de sjökockslika fiskarna (Callionymoidei).
Det finns cirka 35 släkten med tillsammans omkring 120 arter som alla är pelagiska. De flesta är marina, men några lever i sötvatten eller bräckt vatten.[2] Familjen finns över hela världen i tempererade, subtropiska och tropiska regioner. Dubbelsugarfiskar är mycket specialiserade och liknar smörbultar. Bröstfenorna är omformade till två skivor som används för att suga sig fast vid föremål[2]. Huden saknar fjäll men har en tjock slemhinna. Dessutom finns ingen simblåsa.[3]
De flesta arter blir omkring fem centimeter långa. Några når bara två till tre centimeter och den största arten blir 30 centimeter lång.
Arter av denna familj förekommer oftast i grunda vatten med klippig botten och alger eller med bandtångsväxter. Bara få arter lever i korallrev. Några arter lever i symbios med ryggradslösa djur, till exempel Discotrema crinophila och Diademichthys lineatus. Den senare arten förekommer mellan taggarna på vissa sjöborrar (Diadema sp.). Det har däremot iakttagits att dubbelsugarfisken äter sjöborrens fötter. Fisken är alltså bättre uttryckt en parasit.
Dubbelsugarfiskar (Gobiesocidae) är den enda familjen i underordningen dubbelsugarartade fiskar (Gobiesociformes) som tillhör ordningen abborrartade fiskar. De är troligen nära släkt med de sjökockslika fiskarna (Callionymoidei).
Det finns cirka 35 släkten med tillsammans omkring 120 arter som alla är pelagiska. De flesta är marina, men några lever i sötvatten eller bräckt vatten. Familjen finns över hela världen i tempererade, subtropiska och tropiska regioner. Dubbelsugarfiskar är mycket specialiserade och liknar smörbultar. Bröstfenorna är omformade till två skivor som används för att suga sig fast vid föremål. Huden saknar fjäll men har en tjock slemhinna. Dessutom finns ingen simblåsa.
De flesta arter blir omkring fem centimeter långa. Några når bara två till tre centimeter och den största arten blir 30 centimeter lång.
Arter av denna familj förekommer oftast i grunda vatten med klippig botten och alger eller med bandtångsväxter. Bara få arter lever i korallrev. Några arter lever i symbios med ryggradslösa djur, till exempel Discotrema crinophila och Diademichthys lineatus. Den senare arten förekommer mellan taggarna på vissa sjöborrar (Diadema sp.). Det har däremot iakttagits att dubbelsugarfisken äter sjöborrens fötter. Fisken är alltså bättre uttryckt en parasit.
Як правило, дрібні рибки, причому більшість видів менше 6 сантиметрів (2,4 дюйма) завдовжки. Вони мають вузьке тіло з одним спинним плавцем і плоскою головою. У більшості видів черевні плавці були змінені у присосковий диск.[3] Бічна лінія добре розвинена, але не поширюється на задню частину тіла.
Присоскові — морські донні прибережні риби довжиною від 16 мм до 30 см, деякі види не уникають естуарних опріснених вод, і лише деякі тропічні види перейшли до життя в прісних водах. Погані плавці. Більшу частину часу проводять прикріпившись до дна, каміння, стулкам черепашок молюсків і підводної рослинності. На ці ж предмети відкладають і свою ікру, охороняючи її протягом розвитку. Багато видів населяють літораль, деякі спускаються до глибини в кілька сотень метрів. Дуже добре переносять обсихання: можуть кілька днів обходитися без води. Їхнє Забарвлення найчастіше носить маскувальний характер. Харчуються присоскові дрібними донними безхребетними. Промислового значення не мають.
Три види присоскових риб живуть у нас у Чорному морі.[4]
Риба-качечка європейська[5] (Lepadogaster lepadogaster) живе в Чорному й Середземнім морях, а також у Східній Атлантиці до Дакару й Північно-Західної Франції. Це невелика рибка, довжиною до 8 см, що має по довгому щупальцю в передніх носових отворів. Забарвлення її кармінове або пурпурно-червоне (іноді коричневе або зелене). Між очима є 2-3 жовті смуги з темною облямівкою; на потилиці 2 плями, оточені більшими світлими кільцями.[6] Ця рибка нерідко зустрічається в берегів Криму. Ікринки присоски європейського, відкладені на нижню поверхню каменів, зустрічаються в Чорному морі наприкінці травня й початку червня. У кладках буває 200–270 ікринок на різних стадіях розвитку, що свідчить про порціонне ікрометання. Поруч із кладкою майже завжди виявляли двох дорослих риб, очевидно самця й самку. У Середземному морі розвиток ікринок триває біля двох тижнів.
Риба-качечка товсторила[5] (Lepadogaster decandollei), поширена в Атлантичному океані до Британських островів, у Середземному, Мармуровому й Чорному морях. Досягає в довжину 10 см. Її тіло забарвлене в червоний колір із численними світлими цятками.[7] Біологія розмноження цього виду подібна з попереднім. Пелагічні личинки й мальки качечки в Криму ловляться в поверхні із травня по вересень.
Риба-качечка двоплямиста[5] (Diplecogaster bimaculatus), поширена в Чорному й Середземнім морях, а також в Атлантичному океані від Гібралтару до Норвегії.[8] Відрізняється від європейської і товсторилої качечок, тобто від видів роду Lepadogaster, короткими спинним й анальним плавцями й відособленим хвостовим плавцем. Забарвлення червоне або червонувате із блідо-жовтими плямами й смугами. У самців за грудними плавцями по темно-червоній плямі зі сріблисто-жовтою облямівкою. У довжину досягає 5, зрідка 7 см. Ікру, відкладену на стулки порожніх черепашок або на талом ламінарій, охороняє самець. Розвиток ікри триває до чотирьох тижнів. Личинки ведуть пелагічний спосіб життя протягом майже трьох місяців і зустрічаються в планктоні із травня по вересень, переважно в червні—— серпні. Більш пізні стадії тримаються вдень на глибині 10-20 м, рідше 30 м. Молодь довжиною 2-3 см зустрічається в Криму протягом цілого року головним чином на черепашнику.
З родів родини присоскоперих особливо широко поширені Колбнещуки — звичайні американські присоски (Gobiesox), що нараховують 26 видів. З них тільки 4 види живуть біля атлантичних берегів Америки, а інші в тихоокеанських. 4 найбільш примітивні види: атлантична гола колбнещука (Gobiesox nudus) і три тихоокеанских види (Gobiesox jaradoensis, G. potamius й G. fulvus) живуть у невеликих і швидких річках. Інші види віддають перевагу морській воді, але деякі з них не уникають опріснених естуарних ділянок. У східній частині Тихого океану всього зосереджено 43 види морських качечок, які, крім звичайних американських присосок (Gobiesox), належать до 4 родам, ендемічним для цього району.
Цікава маленька південноафриканська акулоголова качечка (Eckloniaichthys scylliorhiniceps), що живе в заростях прибережних водоростей. Це одна із найдрібніших риб ролини: дорослі особини не перевищують у довжину 3 см. Звичайно забарвлена в темно-зелений колір із численними червоно-бурими смужками й широкою смугою, що проходить через око. Завдяки забарвленню й майже циліндричному тілу ця повільна рибка прекрасно маскується: лише пильно придивляючись до заростей трави, можна побачити, як ці качечки, подібно равликам, плазують по гладеньких листах прибережника й сланям водоростей, пересуваючись за допомогою присоскового диска. Цей вид особливий нижнім ротом (звідки й відбулася його назва) і тим, що його очі можуть робити незалежні рухи, як очі хамелеона. Самиця відкладає 10-20 ікринок діаметром 1 мм на підводну рослинність. Біля узбережжя тієї ж Південної Африки живе й найбільший представник родини — качечка велетенська (Chorisochismus dentex), що досягає в довжину 30 см і зустрічається на мілководді. При відпливі ці риби нерідко залишаються на літоралі. Вони можуть легко обходитися без води протягом декількох днів, якщо тримати рибу в прохолодному й сирому місці.
Біля берегів Індійського океану й у західній частині Тихого океану на північ до Японії й на південь до Австралії, Тасманії й Новій Зеландії представлено 18 родів й 25 видів, причому тільки в однієї Нової Зеландії живе 8 ендемічних монотипичних пологів, а в Австралії й Тасманії 4 ендемічних роди з 5 видами.
Найбільш спеціалізована, мабуть, качечка їжакова (Diademichthys lineatus), що живе біля берегів Індійського океану, Індонезії, Філіппін і Нової Каледонії. Це невелика рибка з подовженим, злегка сплощеним тілом і сильно подовженим лопатовидним рилом, забарвлена в чорний колір з яскраво-білими поздовжніми смугами на боках, спині й череві. Подібно рибі-кривохвістці (Aeoliscus strigatus), їжакова качечка екологічно пов'язана із довгоголковим діадемовим морським їжаком (Diadema savignyi) і ховається від ворогів під захистом його тридцятисантиметрових голок.
Підродина Cheilobranchinae
Підродина Gobiesocinae
Gobiesociformes là một bộ cá vây tia, bao gồm một họ duy nhất là Gobiesocidae với 47 chi và khoảng 160 loài đã biết. Phần lớn các loài là cá biển, được tìm thấy trong vùng nước nông của Đại Tây Dương, Thái Bình Dương và Ấn Độ Dương. Chúng là những loài cá sống ở tận đáy, một số nơi trú ẩn trong các loài nhím biển hoặc huệ biển. Tuy nhiên, trong phân loại gần đây của Betancur et al. (2014) thì họ Gobiesocidae/bộ Gobiesociformes (trong vai trò của phân bộ Gobiesocoidei) được xếp trong bộ Blenniiformes[1].
Phân họ Cheilobranchinae
Phân họ Gobiesocinae
Gobiesociformes là một bộ cá vây tia, bao gồm một họ duy nhất là Gobiesocidae với 47 chi và khoảng 160 loài đã biết. Phần lớn các loài là cá biển, được tìm thấy trong vùng nước nông của Đại Tây Dương, Thái Bình Dương và Ấn Độ Dương. Chúng là những loài cá sống ở tận đáy, một số nơi trú ẩn trong các loài nhím biển hoặc huệ biển. Tuy nhiên, trong phân loại gần đây của Betancur et al. (2014) thì họ Gobiesocidae/bộ Gobiesociformes (trong vai trò của phân bộ Gobiesocoidei) được xếp trong bộ Blenniiformes.
Присосковые (лат. Gobiesocidae) — семейство морских лучепёрых рыб монотипического отряда присоскообразных (Gobiesociformes). В состав семейства включают 47 родов и около 169 видов[1]. Его представители широко распространены в тропических, субтропических и умеренно тёплых водах.
Как правило, мелкие рыбки, причём большинство видов менее 6 сантиметров в длину. Они имеют узкое тело с одним спинным плавником и плоской головой. У большинства видов брюшные плавники были изменены в присосковый диск[2]. Боковая линия хорошо развита, но не распространяется на заднюю часть тела.
Присосковые — морские донные прибрежные рыбы длиной от 16 мм до 30 см, некоторые виды не пренебрегают эстуарными опреснёнными водами, и только некоторые тропические виды перешли к жизни в пресных водах. Плавают плохо. Большую часть времени проводят прикрепившись ко дну, камням, створкам раковин моллюсков и подводной растительности. На эти же предметы откладывают и свою икру, охраняя её в течение периода развития. Многие виды населяют литораль, некоторые спускаются до глубины в несколько сотен метров. Очень хорошо переносят обсыхания: могут несколько дней обходиться без воды. Их окраска чаще всего носит маскировочный характер. Питаются присосковые мелкими донными беспозвоночными. Промышленного значения не имеют.
Подсемейство Cheilobranchinae
Подсемейство Gobiesocinae
Подсемейство Protogobiesocinae
Присосковые (лат. Gobiesocidae) — семейство морских лучепёрых рыб монотипического отряда присоскообразных (Gobiesociformes). В состав семейства включают 47 родов и около 169 видов. Его представители широко распространены в тропических, субтропических и умеренно тёплых водах.
Как правило, мелкие рыбки, причём большинство видов менее 6 сантиметров в длину. Они имеют узкое тело с одним спинным плавником и плоской головой. У большинства видов брюшные плавники были изменены в присосковый диск. Боковая линия хорошо развита, но не распространяется на заднюю часть тела.
Присосковые — морские донные прибрежные рыбы длиной от 16 мм до 30 см, некоторые виды не пренебрегают эстуарными опреснёнными водами, и только некоторые тропические виды перешли к жизни в пресных водах. Плавают плохо. Большую часть времени проводят прикрепившись ко дну, камням, створкам раковин моллюсков и подводной растительности. На эти же предметы откладывают и свою икру, охраняя её в течение периода развития. Многие виды населяют литораль, некоторые спускаются до глубины в несколько сотен метров. Очень хорошо переносят обсыхания: могут несколько дней обходиться без воды. Их окраска чаще всего носит маскировочный характер. Питаются присосковые мелкими донными беспозвоночными. Промышленного значения не имеют.
喉盤魚科其下分42個屬，如下：
36属（本文参照）
ウバウオ亜目（姥魚亜目、学名：Gobiesocoidei）は硬骨魚類に属するスズキ目の下位分類群の一つで、浅い海に住む小型の魚類を中心に、1科36属140種で構成される。独立したウバウオ目（Gobiesociformes）として分類されることもある。
ウバウオ亜目はウバウオ科1科のみからなり、所属する魚はほとんどが潮間帯や潮だまりなど浅い海に生息する海水魚である。インド洋・太平洋・大西洋など世界各地に分布し、日本近海には11種（ウバウオ・アンコウウバウオ・ミサキウバウオ・ハシナガウバウオ・タスジウミシダウバウオ・ウミシダウバウオなど）が生息する[1]。Gobiesox 属のうち4種は、中央アメリカに分布する淡水魚である。
体長7cm未満の小型魚類がほとんどであるが、Chorisochismus dentex （南アフリカ）および Scyases sanguineus （チリ）の2種は30cmに達する。多くは浅い海のサンゴ礁や岩礁域で暮らし、岩の上にじっと張り付いていたりサンゴの間を泳ぎ回ったりしている姿が観察される。
ウバウオの仲間はやや縦方向につぶれ平たくなった頭部と、円筒形あるいは左右に平たく側扁した体をもつ。吻（口先）が前に突き出し、くちばしのようになった種類が多い。ハゼ科魚類と類似して、左右の腹鰭が変形して吸盤のようになっており、岩などにぴったりと張り付くことができる。鱗はなく、体表は粘液に覆われぬるぬるしている。背鰭は一つで、棘条をもたない。背鰭と臀鰭は体の後方、尾鰭の近くにあり、互いに向かい合った位置にある。腹鰭は1本の棘条と4本（まれに5本）の軟条からなる。浮き袋をもたず、基蝶形骨・眼窩蝶形骨を欠く。下尾骨は癒合し、一枚の骨板となっている。
オーストラリア周辺に分布する Alabes 属は他のウバウオ科魚類とかなり異なる形態をもち、単独の Alabetidae 科として分類されたこともある。本属の魚（4種）は背鰭・臀鰭の鰭条をもたず、胸鰭もない。また、3種は腹鰭も骨格レベルで欠いている。
ウバウオ亜目は1科36属140種で構成される[2]。ウバウオ類は古くからネズッポ亜目・ノトテニア亜目との類縁関係が指摘されてきたが、その分類上の位置付けは極めて不安定で、かつてはウバウオ目として側棘鰭上目（タラ目・アンコウ目などが所属する上位分類）に含められたこともある。舌咽神経の構造など一部の特徴は側棘鰭上目との関係を示唆するものであるが、現在では棘鰭上目の一員としてスズキ目の内部に置かれることが多い。ネズッポ亜目との統合が提唱されているものの、Nelson（2006）の体系ではネズッポ亜目に最も近縁な一群として、独立の亜目としての存在を維持している。
ウバウオ亜目（姥魚亜目、学名：Gobiesocoidei）は硬骨魚類に属するスズキ目の下位分類群の一つで、浅い海に住む小型の魚類を中心に、1科36属140種で構成される。独立したウバウオ目（Gobiesociformes）として分類されることもある。
학치과(Gobiesocidae)는 조기어류 물고기 과의 하나이다. 대부분 해양 종으로 대서양과 태평양, 인도양의 얕은 수심의 바다에서 발견된다. 바다 밑바닥에 사는 물고기로, 일부 종은 보라성게 또는 바다나리류 속에 몸을 숨긴다. 학치목(Gobiesociformes)에 속하는 유일한 과이다.
피시베이스(FishBase)에 의하면 45개 속에 153종이 있다.[1]
다음은 베탕쿠르(Betancur) 등의 연구에 기초한 계통 분류이다.[2]
오발렌타리아류 키클라목 색줄멸상목 숭어상목 베도라치상목다음은 베탕쿠르(Betancur) 등의 연구에 기초한 계통 분류이다.[3][4]
베도라치상목 또는 베도라치목 학치목 베도라치목 또는 베도라치아목
.jpg)
