Чие (лат. Cerasus) – роза гүлдүүлөр тукумундагы өсүмдүк уруусу. Дарак же бадал. Бийикт. 2-3 м. Жалбырагы жөнөкөй эллипс формасында, кезектешип жайгашат. Учу тишчелүү болуп, үстү жалтырак, өңү күңөрт – жашыл, уз. 5-8 см, жалбырак сабы 5 см. Гүлү ак, кызгылт топ гүлдүү, кайчылаш чаңдашат. Май айында гүлдөйт. Мөмөсү ширелүү, бир данектүү. Дүйнөдө 150, анын ичинде КМШда 25, Кыргызстанда 4 түрү белгилүү. Бат өсүп, кургакка, суукка жана көлөкөгө туруктуу, о.эле газга, түтүнгө чыдамдуу келет, гумуска бай, борпоң, кумдак жерде жакшы өсөт. Эрте мөмөлөп, жыл сайын мол түшүм берет. Мөмөсүндө 7,3-17,5 % кант, 08-2,4 % к-та жана түрдүү витаминдер бар. Жаңы кезинде желет жана кыям, компот, шире кайнатылат. Кадимки чийенин жапайы түрү жок. Өстүрүлмөси дарак жана бадал болуп бөлүнөт. Кыргызстанда Чүй, Ысык-Көл өрөөндөрүндө, Ош областында Ч-нин Люб, Самаркан, Шпанка, Растунья сорттору өсөт. Кыюу асты үчүн бардык сорту пайдаланылат. Балдуу өсүмдүк.
Чие (лат. Cerasus) – роза гүлдүүлөр тукумундагы өсүмдүк уруусу. Дарак же бадал. Бийикт. 2-3 м. Жалбырагы жөнөкөй эллипс формасында, кезектешип жайгашат. Учу тишчелүү болуп, үстү жалтырак, өңү күңөрт – жашыл, уз. 5-8 см, жалбырак сабы 5 см. Гүлү ак, кызгылт топ гүлдүү, кайчылаш чаңдашат. Май айында гүлдөйт. Мөмөсү ширелүү, бир данектүү. Дүйнөдө 150, анын ичинде КМШда 25, Кыргызстанда 4 түрү белгилүү. Бат өсүп, кургакка, суукка жана көлөкөгө туруктуу, о.эле газга, түтүнгө чыдамдуу келет, гумуска бай, борпоң, кумдак жерде жакшы өсөт. Эрте мөмөлөп, жыл сайын мол түшүм берет. Мөмөсүндө 7,3-17,5 % кант, 08-2,4 % к-та жана түрдүү витаминдер бар. Жаңы кезинде желет жана кыям, компот, шире кайнатылат. Кадимки чийенин жапайы түрү жок. Өстүрүлмөси дарак жана бадал болуп бөлүнөт. Кыргызстанда Чүй, Ысык-Көл өрөөндөрүндө, Ош областында Ч-нин Люб, Самаркан, Шпанка, Растунья сорттору өсөт. Кыюу асты үчүн бардык сорту пайдаланылат. Балдуу өсүмдүк.
Cerasus on ruusukasveihin lukeutuvan Prunus-suvun alasuku, johon kuuluvat varsinaiset kirsikat. Sen lajit poikkeavat varsin paljon muista Prunus-suvun hedelmäpuista eli luumuista, aprikooseista, manteleista ja persikoista.[1]
Kirsikkapuun hedelmiä ovat kirsikat. Sana kirsikka viittaa sekä kirsikkapuuhun että sen hedelmään. Kirsikka on kivihedelmä eli luumarja, joten hedelmät sisältävät kiven, jonka halkaisija on tyypillisesti 0,5–1 cm ja joka puolestaan sisältää puun siemenen. Hedelmien väri vaihtelee vaaleanpunaisesta tummanpunaiseen, myös mustia tai keltaisia tunnetaan.
Kirsikoiden tuotannossa tärkeimmät lajit ovat imeläkirsikka eli linnunkirsikkapuu (Prunus avium) ja hapankirsikka eli etikkakirsikka (Prunus cerasus). Kummallakin lajilla on runsaasti erilaisia lajikkeita. Suomessa paremmin menestyvän hapankirsikan kaksi päätyyppiä ovat kuulasmarjat ja morellit. Etelä-Ruotsissa voidaan viljellä molempia lajeja, mutta Suomen ilmasto on yleensä liian ankara imeläkirsikalle.[2] Vain lounaissaariston kasvuolosuhteet saattavat edesauttaa marjasadon onnistumiseen. Imeläkirsikkaa viljellään kuitenkin jopa Vaasan korkeudella. Talvituhojen lisäksi myös keväthallat vahingoittavat kirsikkaa. Kirsikoita tulee istuttaa lähekkäin pölytyksen onnistumisen vuoksi.
Kirsikkapuilla voi olla useita eri tauteja ja tuholaisia. Hedelmäpuiden sienitaudeista kirsikkapuu saa toisinaan harmaakiiltotaudin. Sillä voi myös ilmetä haulitautia, joka vaikuttaa sen lehtiin. Sen pahimmat taudit ovat kirsikkarupi ja versomuumiotauti. Myös useat tuholaiset, kuten kirsikkakirva, kirsikkakoi ja kirsikkaetanainen voivat häiritä sen kasvua.
Kirsikat eivät kypsy enää korjuun jälkeen. Kirsikoita nautitaan tuoreena tai ne jalostetaan hilloiksi, marmeladeiksi ja niitä käytetään aineosana monissa tuotteissa kuten jogurteissa ja leivonnaisissa. Kirsikkamehua valmistetaan puristamalla tai linkoamalla. Myös hedelmäviiniä tai -viinaa voidaan valmistaa. Kirsikkapuita istutetaan myös niiden koristeellisuuden vuoksi.
Cerasus on ruusukasveihin lukeutuvan Prunus-suvun alasuku, johon kuuluvat varsinaiset kirsikat. Sen lajit poikkeavat varsin paljon muista Prunus-suvun hedelmäpuista eli luumuista, aprikooseista, manteleista ja persikoista.
Cytaty w Wikicytatach 
Definicje słownikowe w Wikisłowniku Wiśnia (Cerasus Mill.) – rodzaj roślin należący do rodziny różowatych (Rosaceae). Występuje w około 60 gatunkach w strefie umiarkowanej półkuli północnej, głównie we wschodniej Azji. W Polsce w stanie naturalnym występują tylko dwa gatunki wiśni: wiśnia karłowata, rosnąca na wyżynach południowych, prawnie chroniona, oraz wiśnia ptasia, zwana trześnią.
Według nowszych ujęć taksonomicznych jest to synonim rodzaju Prunus L. Sp. Pl. 473. 1753[2].
Gromada okrytonasienne (Magnoliophyta Cronquist), podgromada Magnoliophytina Frohne & U. Jensen ex Reveal, klasa Rosopsida Batsch, podklasa różowe (Rosidae Takht.), nadrząd Rosanae Takht., rząd różowce (Rosales Perleb), podrząd Rosineae Erchb., rodzina różowate (Rosaceae Juss.), plemię Ceraseae Rchb., rodzaj wiśnia (Cerasus Mill.)[3]. Systematyka tego taksonu według CrescentBloom jest jednak niekonsekwentna, w innym bowiem miejscu zaliczony on został do gatunku Prunus cerasus w obrębie rodzaju Prunus[3].
Wiśnia (Cerasus Mill.) – rodzaj roślin należący do rodziny różowatych (Rosaceae). Występuje w około 60 gatunkach w strefie umiarkowanej półkuli północnej, głównie we wschodniej Azji. W Polsce w stanie naturalnym występują tylko dwa gatunki wiśni: wiśnia karłowata, rosnąca na wyżynach południowych, prawnie chroniona, oraz wiśnia ptasia, zwana trześnią.
Українське «вишня» є похідним від праслов'янського *višьnja, з якого також походять дав.-рус. вишьня, біл. та рос. вишня, пол. wiśnia, чеськ. višně (плід) та višeň («вишневе дерево»), словац. višňa, в.-луж. wišeń, н.-луж. wišńa, серб. ви̏шња/višnja, хорв. višnja, словен. vîšnja. Праслов'янське *višьnja вважають спорідненим з дав.-верх.-нім. wihsila, середньоверхньонімецьким wihsel, середньонижньонімецьким wissel («черешня»), нім. Weichsel («вишня звичайна», «антипка»), лат. viscum («пташиний клей», пор. «віскоза»), грец. ιξός («пташиний клей», «омела»)[1][2]. Всі ці слова виводять з праіндоєвропейського *uiksinja, утвореного з *uiks («омела або інша рослина, що виділяє клей»)[1] та пов'язують з тим, що смола вишні віддавна слугувала для приготування клею. Інші версії порівнюють праслов'янське *višьnja з грец. βύσσινος («темно-червоний»)[1], або з лит. vìnkšna («в'яз»)[2].
У турецькій мові є схоже слово — «vişne», проте, його пояснюють запозиченням з новогрецької мови, у якій слова βισινιά («вишневе дерево»), βίσινο («плід»), βύσσινον («черешня») вважають слов'янізмами[1], як і латиське vìksna та прус. wisnaytos[2].
Вишня є одним із найпоширеніших плодів, які використовують при приготуванні окремих солодощів. Сушені вишні часто використовуються при приготуванні цукерок з алкогольними напоями всередині.
У періоди кінця травня та майже всього червня, можливо ще частини липня, у Європі вишня — ягідний продукт, що вживають сирим. Черешня — один із видів з підроду вишні — вважається одним із найсмачніших видів.
Ядра кісточок вишень містять 36% олії[3]
Як культурні дерева вишні, так і дикорослі є гарними весняними медоносами. Зацвітає в кінці квітня - на початку травня, цвіте 6-8 днів. Бджоли збирають як нектар, так і пилок, який дуже необхідний для весняного нарощування бджолиного розплоду. Медопродуктивність вишні до 35 кг на 1 га насаджень. У місцях промислового вирощування ягід можна одержувати і товарний мед.[4]
Сорти вишні розрізняються за силою росту рослин (кущоподібні і деревовидні форми), типу плодоношення (перші плодоносить на букетних гілочках, другі — змішаних і плодових), строками дозрівання плодів (червень — серпень), забарвленням плодів (аморелі світлозабарвлені, морелі (гріоти) — темнозабарвлені плоди), частина сортів самоплідні, інші вимагають перехресного запилення. Найпоширеніші в Україні наступні сорти:
Підбельська. Районована на всій території України, за винятком Чернігівської, Сумської, Житомирської областей. Один з найкращих сортів. Плоди великі, темно-червоні, смачні, з приємним поєднанням органічних кислот і цукру, дозрівають протягом липня і довго тримаються на дереві, кісточка середнього розміру, легко відділяється від м'якоті. Дерева середньорослі, високоврожайні, зимостійкі. У районі Києва в суворі зими підмерзають плодові бруньки. Сорт середньостійкий до моніліозу і коккомікозу, частково самоплідний. Для кращого запилення квіток поруч повинні бути дерева інших сортів вишні чи черешні з одночасним цвітінням.[5]
Шпанка рання. Місцевий сорт, районований в багатьох обпастях України. Плоди великі, рожеві, соковиті, приємного кислосолодкого смаку, дозрівають в кінці червня — початку липня. Дерева великі, з негустою кроною, зимостійкі, відносно стійкі до грибних захворювань. Сорт самобезплідний.[5]
Гріот остгеймський. Сорт іспанського походження, районований в багатьох областях України. Дерева невеликих розмірів, зимостійкі, скороплідні, щорічно рясно плодоносять, але сильно загущуються тонкими, пониклими гілками. Плоди середніх розмірів, Темні, соковиті, приємні на смак, дозрівають у перших двох декадах липня. Сорт вимагає перехресного запилення.[5]
Гріот український. Місцевий сорт, особливо поширений у лісостеповій і поліській зонах України. Крім щеплень, легко розмножується порослю і насінням. Тому існує багато клонів, різних за цінністю. Необхідно розмножувати тільки високоврожайні, зимостійкі клони. Плоди середніх розмірів, темні, кисло-солодкі, дозрівають у другій половині липня. Гілки на деревах тонкі, після плодоношення оголюються і звисають. Сорт частково самоплідний, добре запилюється Шпанкою ранньою і Гріотом остгеймським.[5]
Заслуговують уваги і розповсюдження сорту вишні Мелітопольська десертна, Чернокірка, Любська, Самсонівка, Лотівка та ін.[5]
Вишня – символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини нареченої[6]. За віруваннями українців, дерево взаємної любові, весни, краси, мужності. В українському фольклорі вишня символізує красу убогої дівчини, її молодість. З вишневих гілок українські предки варили ритуальний напій, який неодмінно вживали на Новий рік, Зелені Свята, Купала тощо. В українському народі складено багато фольклорних та авторських пісень, в яких оспівуються вишні, вишневі садки.
Шкідниками вишні є вишнева муха та вишнева попелиця які можуть завдавати значної шкоди пагону та плодам; довгоносик-трубковерт вишневий, листокрутка вишнева.
Щорічне світове виробництво (станом на 2007) культурних вишневих плодів сягає близько двох мільйонів тонн. Близько 40% світового виробництва відбувається в Європі і близько 13% в Сполучених Штатах.
Топ країн-виробників вишні — 2007
Туреччина 398.1 
США 260.7 
Іран 225.0 
Італія 145.1 
Росія 100.0 
Сирія 75.0 
Іспанія 72.6 
Україна 68.2 
Румунія 65.2 
Греція 62.8 Всього у світі 2,033.1 Джерело: Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй[7] На день святої Варвари (17 грудня) дівчата заготовляли гілочки з вишень і ставили у воду. Якщо вони розквітали на Різдво, то це віщувало швидкий шлюб.
Русское слово «вишня» считается общеславянским производным от той же основы, что и нем. Weichsel «вишня», лат. viscum «птичий клей» и т. д. В таком случае первоначальное значение слова — «дерево с клейким соком»[2].
Небольшой город Керасунда (греч. Κερασουντα)[3], находившийся между Фарнакией и Трапезундом, прославился вишнями. Именно там их впервые встретили римляне, дав название «керасунтских плодов», лат. cerasi. Отсюда итал. ciliegia, фр. cerise, исп. cereza, порт. cereja, нем. Kirsche, англ. cherry, рус. черешня[4].
Подрод Cerasus отличается от других подродов рода Prunus (Armeniaca — абрикос, Prunus — слива и Emplectocladus) следующими признаками: плод (костянка) гладкий, без налёта; листья в почкосложении вдоль сложенные; цветки расположены зонтиками, заключающими иногда по два цветка; развиваются одновременно с листьями или ранее их.
Подрод делят на две секции — Cerasus и Laurocerasus, которые включают более 60 видов[5].
sect. Cerasus[6]
sect. Laurocerasus[7]
Из известных в мире 150 видов в создании современных сортов и подвоев вишни приняли участие пять видов: вишня обыкновенная, степная, войлочная, магалебская и черешня[8].
Медоносные пчёлы берут с цветков разных видов вишни обильный (особенно в утренние часы) нектарный и пыльцевой взяток. Во время цветения вишни можно наблюдать примерно равное число пчёл, собирающих как нектар, так и пыльцу[9].
Самый известный с давних пор вид вишни — черешня, или вишня птичья. Как полагают, черешня была известна уже за 8000 лет до н. э. в Анатолии и в Европе — на территории современных Дании и Швейцарии (жителям свайных построек)[10].
Утверждают, будто ассирийский царь Саргон II (722—705 гг. до н. э.) любил сладкий аромат цветущей вишни. По свидетельству Геродота, жившего в V веке до н. э., вишнёвые деревья на зиму укутывали толстым войлоком. Из их плодов готовили густой сироп, который пили, разбавляя водой, или употребляли для улучшения вкуса печений[10].
Есть основания думать, что первые вишни из Малой Азии привёз в Рим после похода против Митридата (74 г. до н. э.) полководец и рабовладелец Лукулл[10].
Плоды вишни имеют кисло-сладкий вкус. В плодах вишни содержатся органические кислоты (лимонная кислота, яблочная кислота, янтарная кислота, салициловая кислота), микроэлементы (медь, железо, цинк, йод, марганец, хром, фтор, молибден, бор, ванадий, кобальт, никель, рубидий), макроэлементы (калий, кальций, фосфор, магний), а также пектиновые вещества, сахара, витамины А, С, Е, В1, В2, РР, фолиевая кислота.
.JPG)
