noms dans le fil d’Ariane
Psivka obecná (Mutinus caninus) je nejedlá houba z čeledi hadovkovitých.
Mladé plodnice mají podobu nepravidelného, podlouhlého, v substrátu částečně ponořeného vejce o velikosti asi 2–4 cm se silným blanitým obalem bělavé barvy. Posléze se obal protrhává a ze zbytku vejce vyrůstá asi 60–120 mm vysoký, válcovitý, dutý třeňovitý útvar nazývaný nosič silně pórovitého až pevně pěnovitého vzezření a bělavé, žlutavé, v horní části pak oranžové barvy. Na vrcholu nosiče je přirostlý útlý kuželovitý klobouk nábojovitého tvaru, sám o sobě světle oranžové barvy, který je ale pokryt olivově zelenou slizovitou vrstvou – teřichem, obsahujícím výtrusy. Teřich slabě, nepříjemně páchne, avšak méně nápadně než v případě hadovky smrduté [1]. Zápachem je na houbu přilákáván hmyz, roznášející výtrusy.
Roste od května do října v listnatých i jehličnatých lesích bohatých na humus, obvykle na rozkládajícím se dřevě či kolem trouchnivých pařezů [1]. Jedná se o spíše nehojný druh, zařazený do Červeného seznamu hub České republiky jako NT – téměř ohrožený [2].
Galerie psivka obecná ve Wikimedia Commons Obrázky, zvuky či videa k tématu psivka obecná ve Wikimedia Commons
Psivka obecná (Mutinus caninus) je nejedlá houba z čeledi hadovkovitých.
Die Gemeine Hundsrute (Mutinus caninus) ist eine Pilzart aus der Familie der Stinkmorchelverwandten (Phallaceae). Der lateinische Name des Pilzes Mutinus caninus bedeutet übersetzt „Kleiner Hundepenis“ und nimmt auf das ähnliche Aussehen des Fruchtkörpers mit dem Penis der Hunde Bezug. Auch das Wort „Rute“ ist ein älteres Synonym für „Penis“.
Die Fruchtkörper der Gemeinen Hundsrute bilden zunächst eiförmige, 3,5 cm hohe und 2,5 cm breite Hexeneier aus denen im Verlaufe der Reifung das 6–15 cm hohe, etwa 1 cm starke Receptaculum hervorbricht. Das Receptaculum ist hell gefärbt, das Farbspektrum reicht von weiß nach blass ockerfarben oder blass rosa. Die rot gefärbte Spitze des Receptaculums ist mit der olivbraunen Gleba bedeckt. Der Geruch ist nur schwach ausgeprägt.
Aus Nordamerika wurden die Vornehme Hundsrute (Mutinus elegans) und die Himbeerrote Hundsrute (Mutinus ravenelii) eingeschleppt. Diese unterscheiden sich durch ein rot gefärbtes Receptaculum und einen starken Geruch nach Aas von der Gemeinen Hundsrute.
Die Gemeine Hundsrute ist ein saprobiontischer Boden- und Holzbewohner, der in Mitteleuropa in verschiedenen Laub- und Nadelwälder, Parkanlagen und Gärten auf frischen bis feuchten, humusreichen Böden, Holzabfällen oder morschen Baumstümpfen gefunden werden kann. In Mitteleuropa erscheinen die Fruchtkörper meist gesellig im Sommer und Herbst.
Die Gemeine Hundsrute kommt in Europa, dem Kaukasusgebiet, Ostasien und Nordamerika vor. In Europa ist sie vom Mittelmeergebiet bis Irland, Schottland und Skandinavien verbreitet.
Die Gemeine Hundsrute ist ungiftig, kommt aber wegen ihres für Menschen ekligen Geruchs als Speisepilz nicht in Frage.[1]
Die Gemeine Hundsrute (Mutinus caninus) ist eine Pilzart aus der Familie der Stinkmorchelverwandten (Phallaceae). Der lateinische Name des Pilzes Mutinus caninus bedeutet übersetzt „Kleiner Hundepenis“ und nimmt auf das ähnliche Aussehen des Fruchtkörpers mit dem Penis der Hunde Bezug. Auch das Wort „Rute“ ist ein älteres Synonym für „Penis“.
Ит мутинусу (лат. Mutinus caninus, Huds. ex Рers. Fr.) - Жаш мөмөлүк денеси жумуру же жумурткадай, кээде узунча, ак, диаметри 2-3 см. Перидийи бышканда учунан 2-3 канатчага ажырайт жана мөмөлүк денесинин тегинде сакталат. Рецептакулу цилиндрдей, көңдөй, эриндүү, кызгылт-сары же мала-кызгылтым-саргыч, бийиктиги 5,5-12 см, калыңдыгы 0,4-1 см, учу учтугуй жана башчасына өтүп кетет. Башчасы ичке, рецептакуласынын тегинен калың эмес, саргыч-жашыл, былжырлуу, кескин жагымсыз жыттуу глеба менен жабылган. Споралары түссүз, жазы эллипстей, 3,5 - 5,5 х 1,5 - 2,5 мкм.
Изилденген эмес. Сентябрь айында учурайт.
Россия, Батыш Европа, Түндүк Америка, Кыргызстан: Ыссыккөл ойдуңу, Чоңөрүктү айылы.
Ийне жалбырактуу токойлор, бадалдар арасы, ачык жерлердеги чөптөр, эс алуу бактары. Гумуска жана органикалык калдыктарга бай топурактарда, кээде аябай чириген жыгачтарда, дайыма нымдуу жерлерде өсөт.
Өтө сейрек кездешет. 3-6 экземплярлуу топтон турат.
Токойлордун кыскарышы, анын себебинен түрдүн табыгый өсүү шарттарынын азайышы.
Россиянын илимдер академиясынын Комаров атындагы Ботаникалык институтунун коллекциясында сакталат.
СССРдин Кызыл китебине (1984), Россия Федерациясынын Кызыл китебине (1988) киргизилген. Атайын коргоо аракеттери иштелип чыккан эмес.
Жаңы өскөн аймактарды, ареалын аныктоо.
EN. Декоративдүү түр. Элдик дарыгерчиликте колдонулат.
Ит мутинусу (лат. Mutinus caninus, Huds. ex Рers. Fr.) - Жаш мөмөлүк денеси жумуру же жумурткадай, кээде узунча, ак, диаметри 2-3 см. Перидийи бышканда учунан 2-3 канатчага ажырайт жана мөмөлүк денесинин тегинде сакталат. Рецептакулу цилиндрдей, көңдөй, эриндүү, кызгылт-сары же мала-кызгылтым-саргыч, бийиктиги 5,5-12 см, калыңдыгы 0,4-1 см, учу учтугуй жана башчасына өтүп кетет. Башчасы ичке, рецептакуласынын тегинен калың эмес, саргыч-жашыл, былжырлуу, кескин жагымсыз жыттуу глеба менен жабылган. Споралары түссүз, жазы эллипстей, 3,5 - 5,5 х 1,5 - 2,5 мкм.
Mutinus caninus, commonly known as the dog stinkhorn,[1][2] is a small thin, phallus-shaped woodland fungus, with a dark tip. It is often found growing in small groups on wood debris, or in leaf litter, during summer and autumn in Europe, Asia, and eastern North America. It is not generally considered edible, although there are reports of the immature 'eggs' being consumed.[3]
The genus name Mutinus was a phallic deity, Mutinus Mutunus (known to the Greeks as Priapus), one of the Roman di indigetes placated by Roman brides,[3] and caninus means "dog-like" in Latin.[4] Mutinus is the diminutive of muto, a Latin word for Penis. It was described initially by William Hudson (1730–1793), a noted British botanist. Its common names in French, Phallus de Chien, Satyre des chiens, also hint at its resemblance to a dog penis. It is commonly known as the "dog stinkhorn".[1]
This small member of the family Phallaceae emerges from an off-white egg-like fruiting body that lies half buried in leaf litter on the woodland floor. White mycelial cords (rhizomorphs), are often visible beneath this 'egg', which is 2–4 cm (1–1.5 in) high, and 1–2 cm (0.5–1 in) wide.[5] The 'egg' has a tough outer skin (peridium), which covers a gelatinous inner layer, which in turn protects the fully formed, but unexpanded fruiting body. When the ‘egg’ splits open the fungus expands rapidly (usually within a few hours), to its full height of 10–12 cm (4–4.5 in). It is around 1 cm (0.5 in) thick, and is either yellowish-white, yellow, or pale orange. The split egg is retained as a volva-like sack, at the base. The column is very fragile, pitted, and cylindrical. It has a pointed tip, and is usually curved. The tip is covered in the spore bearing matter (gleba) which is a dark olive-brown paste, and has a smell which is irresistible to insects. (These insects help distribute the spores on their bodies, and in their stomachs.) Beneath the spore mass the tip is dark orange. Although its smell is not as strong as the related common stinkhorn (Phallus impudicus), it has been described as smelling like cat faeces.[6]
American mycologist Sanford Myron Zeller described an albino form of the fungus based on collections made in Warrengon, Oregon. It is essentially identical to the regular form but pure white throughout, except for the gleba.[7] This form, named M. caninus var. albus, was first mentioned in the scientific literature by Edward Angus Burt in 1896.[8]
Mutinus ravenelii is pinker in coloration, with a red tip. It is a rarer American species, now spreading in Europe.[5] Another North American species Mutinus elegans is very similar to M. ravenelii, and is short and stocky, with a more pointed apex.
The dog stinkhorn is found occasionally, and is quite common in Europe, Britain, and Eastern North America.[3] The fungus is listed in the red data list of the Ukraine.[9] A collection from the Canary Islands was noted as the southernmost collection for the species in the Northern Hemisphere.[10] It has also been collected in Iran,[11] Turkey,[12] and China, including Hebei, Jilin, and Guangdong.[13] It appears from summer to late autumn, and is usually found in small groups; in leaf litter; on wood debris, or wooded roadsides. It may occur in both deciduous, and coniferous woods. The fruit bodies of the fungus can serve as a food source for thief ants and developing blow flies (Phormia regina).[14]
The dog stinkhorn is probably edible at the ‘egg’ stage, but it is not recommended. At least one report from in the eastern United States strongly recommends the 'eggs' peeled and fried as a tasty dish.[3]
Mutinus caninus, commonly known as the dog stinkhorn, is a small thin, phallus-shaped woodland fungus, with a dark tip. It is often found growing in small groups on wood debris, or in leaf litter, during summer and autumn in Europe, Asia, and eastern North America. It is not generally considered edible, although there are reports of the immature 'eggs' being consumed.
Mutinus caninus es una especie de hongo de la familia Phallaceae. Es pequeño y delgado con forma de falo, con una punta oscura. A menudo se encuentra creciendo en pequeños grupos sobre escombros de madera, o en hojarasca, durante el verano y el otoño en Europa, Asia y el este de América del Norte. En general, no se considera comestible, aunque hay informes de que algunas personas consumen los 'huevos' inmaduros.[1]
El nombre del género Mutinus era una deidad fálica, Mutuno Tutuno (conocido por los griegos como Priapus), una de las deidades romanas di indigetes a la que las novias romanas dedicaban sacrificios,[1] y caninus significa "parecido a un perro" en latín.[2] Mutinus es el diminutivo de muto, una palabra latína para pene. Fue descrito inicialmente por William Hudson (1730–1793), un destacado botánico británico. Sus nombres comunes en francés, falo de chien, satyre des chiens, también insinúan su parecido con un pene de perro.
Este pequeño miembro de la familia Phallaceae emerge de un cuerpo fructífero blanco como el huevo que yace medio enterrado en la hojarasca en el suelo del bosque. Los cordones miceliales blancos (rizomorfos) a menudo son visibles debajo de este 'huevo', que mide 2–4 cm de alto y 1–2 cm de ancho.[3] El 'huevo' tiene una piel externa dura (peridio), que cubre una capa interna gelatinosa, que a su vez protege el cuerpo fructífero completamente formado, pero sin expandir. Cuando el "huevo" se abre, el hongo se expande rápidamente (generalmente en unas pocas horas), hasta su altura máxima de 10 a 12 cm. Tiene alrededor de 1 cm de grosor y es de color blanco amarillento, amarillo o naranja claro. El huevo partido se retiene como un saco de tipo volva, en la base. La columna es muy frágil, picada y cilíndrica. Tiene un extremo puntiagudo, y generalmente es curva. La punta está cubierta de materia que contiene esporas (gleba), que es una pasta oscura de color marrón oliva, y tiene un olor que es irresistible para los insectos. (Estos insectos ayudan a distribuir las esporas en sus cuerpos y en sus estómagos). Debajo de la masa de esporas, la punta es de color naranja oscuro. Aunque su olor no es tan fuerte como el del Phallus impudicus, se ha indicado que huele a heces de gato.[4]
Se encuentra ocasionalmente y es bastante común en Europa, Gran Bretaña y el este de América del Norte.[1] El hongo figura en la lista roja de especies de Ucrania.[5] Ejemplares recolectados en las Islas Canarias son los recolectados en la zona más meridional en el hemisferio norte.[6] También se ha recolectado en Irán,[7] Turquía,[8] y China, incluidos Hebei, Jilin y Guangdong.[9] Aparece desde el verano hasta finales del otoño, y generalmente se encuentra en grupos pequeños; entre hojarasca; en escombros de madera o bordes de caminos arbolados. Puede ocurrir tanto en bosques caducifolios como coníferos. Los cuerpos fructíferos del hongo pueden servir como fuente de alimento para hormigas y desarrollar moscas (Phormia regina).[10]
Es probable que este hongo sea comestible en su estadio de ‘huevo’, pero no se lo recomienda. Existe por lo menos una referencia de que en el este de Estados Unidos se recomienda pelar los 'huevos' y freírlos, lo cual resulta en un sabroso platillo.[1]
Datos: Q1500672
Multimedia:
Mutinus caninus es una especie de hongo de la familia Phallaceae. Es pequeño y delgado con forma de falo, con una punta oscura. A menudo se encuentra creciendo en pequeños grupos sobre escombros de madera, o en hojarasca, durante el verano y el otoño en Europa, Asia y el este de América del Norte. En general, no se considera comestible, aunque hay informes de que algunas personas consumen los 'huevos' inmaduros.
Harilik peniseen ehk tava-peniseen (Mutinus caninus) on tanuseeneliste sugukonda kuuluv seeneliik, mis kasvab Euroopas, Aasias ja Põhja-Ameerika idaosas. Eestis esineb väga harva. Üldiselt ei peeta peniseent söödavaks.
Noor viljakeha on 2-4 cm kõrgune nahkjas muna. Nahkjas koor rebeneb ning viljakeha kasvab 8–12 cm kõrguseks. Valkjas kuni kollakaspruun jalg on seest õõnes, viljakeha ülaosa on koonusjas oranži tipuga, seda katab oliivroheline lima.[1]
Harilik peniseen ehk tava-peniseen (Mutinus caninus) on tanuseeneliste sugukonda kuuluv seeneliik, mis kasvab Euroopas, Aasias ja Põhja-Ameerika idaosas. Eestis esineb väga harva. Üldiselt ei peeta peniseent söödavaks.
Noor viljakeha on 2-4 cm kõrgune nahkjas muna. Nahkjas koor rebeneb ning viljakeha kasvab 8–12 cm kõrguseks. Valkjas kuni kollakaspruun jalg on seest õõnes, viljakeha ülaosa on koonusjas oranži tipuga, seda katab oliivroheline lima.
Koiranpökkösieni (Mutinus caninus) on nuorena 1-2 senttiä leveä muna, josta työntyy huokoinen ja ontto jalka ja itiömalto, joka voi olla jopa 12 senttiä pitkä. Sienen itiömalto on oranssia ja sitä peittävä limainen itiömassa on oliivinvihreää. Sieni haisee hieman epämiellyttävälle eikä ole ruokasieni. Sieni kasvaa laholla puuaineksella. Se on Suomessa erittäin harvinainen, ainakin yksi löytö tunnetaan Jungfruskäristä vuodelta 1958, toinen Lemlandista 2014. Lähisukuinen puistopökkösieni on hieman useammin löydetty.[2][3]
Koiranpökkösieni (Mutinus caninus) on nuorena 1-2 senttiä leveä muna, josta työntyy huokoinen ja ontto jalka ja itiömalto, joka voi olla jopa 12 senttiä pitkä. Sienen itiömalto on oranssia ja sitä peittävä limainen itiömassa on oliivinvihreää. Sieni haisee hieman epämiellyttävälle eikä ole ruokasieni. Sieni kasvaa laholla puuaineksella. Se on Suomessa erittäin harvinainen, ainakin yksi löytö tunnetaan Jungfruskäristä vuodelta 1958, toinen Lemlandista 2014. Lähisukuinen puistopökkösieni on hieman useammin löydetty.
Mutinus caninus
Mutinus caninus, de ses noms vernaculaires[1], Phalle ou Phallus de chien, ou Satyre du chien[2] est un champignon agaricomycète du genre Mutinus et de la famille des Phallaceae.
Contrairement au genre Phallus (Satyre puant), les espèces du genre Mutinus sont beaucoup plus grêles et n'ont pas de "chapeau" séparable, la gléba recouvrant plus ou moins la partie supérieure du stipe.
Le primordium de Mutinus caninus sort d'un œuf ovoïde, piriforme ou cylindracé, jusqu'à 4 × 2 cm, relié à plusieurs longs cordons mycéliens, appelés rhizoïdes. À la coupe, comme les Phallus mais l'amande est plus étirée et rougeâtre [3],[4].
L'adulte mesure 8-10 (15) cm de haut et 5 à 10 mm de diamètre au niveau de la partie fertile"[2].
À la différence des Mutins tropicaux (Mutinus elegans, bambussinus, ou américains (Mutinus ravenelii), le Satyre du chien est "capité" par une courte[5] "tête" adhérente, nettement délimitée par un renflement et une dépression, peu pointue en forme d'amande, contrastant aussi par sa couleur rouge orangé sous la gléba vert olive sombre[3],[6],[7].
Le stipe est cylindracé, souvent courbé à maturité, grêle et fragile, un peu plus épais au sommet, blanchâtre puis jaune orangé clair, rarement rosé, longuement enveloppé à la base par une volve allongée, molle et blanche[2],[3].
Odeur de tabac, de fruit, désagréable seulement à 10-20 cm de distance du nez humain[6],[7].
Comme chez le Phallus, le péridium est composé de trois couches, la couche interne étant gélatineuse et ambrée[3].
Spores 4-5 x 1-2,5 µm, cylindro-elliptiques, hyalines, lisses. Basides à 6-spores[6],[3],[8].
Assez rare en France mais largement distribué et pouvant être fréquent localement dans les régions tempérées, de juillet à novembre, surtout dans les forêts de charmes, de chênes ou de hêtres, et plus rarement dans l'humus d'autres bois, jardins et parcs (conifères)[6],[3].
Mutinus caninus
Mutinus caninus, de ses noms vernaculaires, Phalle ou Phallus de chien, ou Satyre du chien est un champignon agaricomycète du genre Mutinus et de la famille des Phallaceae.
Contrairement au genre Phallus (Satyre puant), les espèces du genre Mutinus sont beaucoup plus grêles et n'ont pas de "chapeau" séparable, la gléba recouvrant plus ou moins la partie supérieure du stipe.
Šuniškoji poniabudėlė (lot. Mutinus caninus) – poniabudinių šeimai priklausantis nevalgomas grybas. Retai sutinkamas Lietuvoje, todėl yra įtrauktas į Lietuvos raudonąją knygą. Šiam grybui būdingas jo skleidžiamas nemalonus kvapas.
Jaunų grybų vaisiakūnis kiaušiniškas, balandžio kiaušinio dydžio. Vaisiakūniui subrendus pirmiausia plyšta viršutinė dalis ir iš jo išauga ilgas (8–12 cm) cilindriškas vaisiakūnis, kuris būna tuščiaviduris, kartais suglebęs ir dažnai lieka gulėti ant žemės. Kūgiška ryškiai oranžinė viršūnė (1–2 cm skersmens) būna nežymiai sustorėjus; iš pradžių ją dengia žalsva gleivėta sporų masė. Prie pagrindo lieka drebučių pavidalo mėsingas apvalkalas, su trumpomis plonų šaknelių pavidalo išaugomis, kuriomis įsišaknija į žemę. Grybo trama skleidžia nestiprų nemalonų kvapą.
Spalvos kaita: kotas balkšvas, gelsvas arba rausvai geltonas. Sustorėjusi viršutinė dalis oranžinė, iš pradžių ją dengia gleivėta žalsva sporų masė, savo šleikščiu kvapu viliojanti muses, kurios išnešioja sporas.
Panašios rūšys: Ravenelio poniabūdėlė (Mutinus ravenellii) ir Elegantiškoji poniabudėlė (Mutinus elegans), jos Lietuvoje sutinkamos dar rečiau ir taip pat yra nevalgomos.
Šis iš Šiaurės Amerikos kilęs grybas į Europą atkeliavo prieš pat Antrojo pasaulinio karo pabaigą – jo sporų ant savo ginkluotės greičiausiai atvežė amerikiečių kareiviai.
Šis retas grybas, dažniausiai sutinkamas lapuočių ir mišriuosiuose miškuose, kur auga ant nukritusių lapų ir spyglių ar senų kelmų.
Šuniškoji poniabudėlė (lot. Mutinus caninus) – poniabudinių šeimai priklausantis nevalgomas grybas. Retai sutinkamas Lietuvoje, todėl yra įtrauktas į Lietuvos raudonąją knygą. Šiam grybui būdingas jo skleidžiamas nemalonus kvapas.
Slongà, àut fin a 4 cm e largh fin a 2,5 cm, a màndola rossa. A maduridà, la testa a l'é rossa e a pòrta na gleba brun oliva, ël pé a l'é débol, silìndrich, fràgil, soens curvà.
A chërs ant ij bòsch e ij parch.
A venta mai mangé un bolè trovà se un a l'é nen un bon conossidor dij bolè!
As peul nen mangesse.
Mutinus caninus (Huds. : Pers.) Fries
Slongà, àut fin a 4 cm e largh fin a 2,5 cm, a màndola rossa. A maduridà, la testa a l'é rossa e a pòrta na gleba brun oliva, ël pé a l'é débol, silìndrich, fràgil, soens curvà.
AmbientA chërs ant ij bòsch e ij parch.
Mądziak psi (Mutinus caninus (Huds.) Fr.) – gatunek grzybów należący do rodziny sromotnikowatych (Phallaceae)[1].
Pozycja w klasyfikacji według Index Fungorum: Mutinus, Phallaceae, Phallales, Phallomycetidae, Agaricomycetes, Agaricomycotina, Basidiomycota, Fungi[1].
Po raz pierwszy takson ten zdiagnozował w 1778 r. W. Hudson nadając mu nazwę Phallus caninus. Obecną, uznaną przez Index Fungorum nazwę nadał mu w 1849 r. Elias Fries, przenosząc go do rodzaju Mutinus[1].
Niektóre synonimy naukowe[2]:
Nazwę polską podał Stanisław Chełchowski w 1898 r. . W polskim piśmiennictwie mykologicznym gatunek ten opisywany był też jako sromotnik psi, smardzik psi, smardz psi[3].
Owocniki młode (tzw. jajo): jajowate do ok. 4 cm wysokości i 2,5 cm szerokości, białawe. Dojrzały owocnik osiąga wysokość 16 cm i grubość 1 cm. Kapelusz w kształcie stożka, pokryty lepką masą zarodników w kolorze ciemnooliwkowym. Po rozsianiu zarodników górna część kapelusza i górna część trzonu są morelowe lub żółtopomarańczowe. Zapach młodych owocników przyjemny, przypomina zapach tytoniu lub owoców, starsze osobniki mają woń zbliżoną do zapachu sromotnika bezwstydnego ale znacznie słabszy[4].
Elipsoidalne, gładkie, barwne o wymiarach: 4-5 µm długości, 1,5-2 µm szerokości[4].
Jest szeroko rozprzestrzeniony. Notowany jest na wszystkich kontynentach, z wyjątkiem Afryki i Antarktydy[5]. W Polsce jest rzadki. W Czerwonej liście roślin i grzybów Polski ma status V – narażony na wymarcie[4]. W Polsce był gatunkiem ściśle chronionym[6], od 9 października 2014 r. został wykreślony z listy gatunków grzybów chronionych[7].
Rośnie najczęściej w wilgotnych, cienistych lasach liściastych, na żyznych glebach. Zazwyczaj występuje w grupach. Owocniki pojawiają się latem i jesienią[4].
Mądziak malinowy (Mutinus ravenelii).
Mądziak psi (Mutinus caninus (Huds.) Fr.) – gatunek grzybów należący do rodziny sromotnikowatych (Phallaceae).
Mutinus caninus (William Hudson ex Elias Magnus Fries, 1849) din încrengătura Basidiomycota în familia Phallaceae și de genul Mutinus[1] este o ciupercă necomestibilă, numită în popor puța câinelui.[2] Specia saprofită nu are o răspândire mare, având însă o perseverență spațială. Ea crește în România, Basarabia și Bucovina de Nord împrăștiat solitară, deseori în grupuri mici, atât în păduri de foioase cât și de conifere pe frunze sau ace de conifere în putrefacție de asemenea în grădini și parcuri, pe resturi lemnoase pe care le descompune, din iunie până în octombrie.[3][4]
M. caninus tânăr în formă de ou
M. caninus în stadiu tânăr
M. caninus tânăr și matur
M. caninus bătrân
Mutinus caninus poate fi confundat numai cu ciuperci aceluiași gen sau cu înruditul Phallus, aproape cu toate necomestibile, ca de exemplu: Mutinus borneensis,[6] Mutinus elegans,[7] Mutinus ravenelii,[8] Phallus calongei, [9] Phallus hadriani,[10] Phallus impudicus (tânăr comestibil),[11] Phallus ravenelii.[12] sau Phallus rubicundus[13]
Mutinus borneensis
Mutinus elegans
Mutinus ravenelii
Phallus calongei
Phallus hadriani
Phallus.impudicus
Phallus ravenelii
Phallus rubicundus
Altfel ca la Phallus impudicus, buretele fiind comestibil în formă de ou prăjit sau chiar și crud, puța câinelui este, pentru că mai trebuie și decojită de peridie, prea mică și astfel fără însemnare culinară. Din cauza mirosului scârbos, ingerarea se interzice de sine. Totuși buretele (ca și ceilalți din această familie), să nu fie călcat cu picioarele sau rupt, pentru că este foarte valoros pentru descompunerea de material biologic mort și producerea de humus.[14]
Materiale media legate de Puța câinelui la Wikimedia Commons
Mutinus caninus (William Hudson ex Elias Magnus Fries, 1849) din încrengătura Basidiomycota în familia Phallaceae și de genul Mutinus este o ciupercă necomestibilă, numită în popor puța câinelui. Specia saprofită nu are o răspândire mare, având însă o perseverență spațială. Ea crește în România, Basarabia și Bucovina de Nord împrăștiat solitară, deseori în grupuri mici, atât în păduri de foioase cât și de conifere pe frunze sau ace de conifere în putrefacție de asemenea în grădini și parcuri, pe resturi lemnoase pe care le descompune, din iunie până în octombrie.
Біле чи жовтувате молоде яйцеподібне плодове тіло 2 см в діаметрі, що згодом видовжується до 4–5 см. Воно складається з глеби та губчастої й порожнистої рецептакули, що оточені щільним перидієм. Під час дозрівання рецептакул витягується і прориває перидій, який зберігається біля основи плодового тіла у зрілого гриба. Розмір білого чи блідо-жовтого вузькоциліндричного плодового тіла 5,5–12×0,8–1,2 см. Воно увінчане конусоподібною червоною голівкою, що вкрита темнооливковим спороносним слизистим шаром з неприємним запахом.
Плодові тіла з’являються у червні–жовтні. Спори розносяться комахами.
Росте в Євразiї, Північній Америці. Зустрічається в лісових регіонах України та рідше в Степу.
Є відомості, що гриб у молодому стані (яйцеподібному) їстівний.[8]
Включений до третього видання Червоної книги України (2009 р.). Охороняється на території Канівського природного заповідника та ПЗ «Медобори».
Mutinus caninus (Huds.) Fr., 1849
СинонимыМутинус собачий (лат. Mutinus caninus) — сапробиотический вид базидиомицетовых грибов (Basidiomycota) семейства весёлковых (Phallaceae). Типовой вид рода мутинусов. Этот гриб растёт июле-октябре[2]. Когда гриб ещё в яйцевой оболочке, он съедобен[3].
Молодое плодовое тело собачьего мутинуса в диаметре 2—3 см, имеет белую, иногда слегка розоватую[3] окраску и овальную или яйцеобразную, реже удлинённую форму[4]. Зрелое плодовое тело в длину 8—18 см и в диаметре 1—1,5 см[2]. Передний при созревании разрывается на вершине на второй или третьей лопасти и сохраняется у основания плодового тела. Рецептакул цилиндрический в высоту 5,5 —12 см и толщиной 0,4—1 см, полый, губчатый, на вершине заострённый, розовый или бледно-красновато-оранжевый. Верхушка мутинуса бледно-красная, без шляпки, её покрывает ячеистая тёмная, сливково-зелёная глеба (внутренняя часть плодового тела) с неприятным запахом[4]. Споры эллипсоидальные или широко-эллипсоидальные, длиной 3,5—6 μm и шириной 1,5—2,2 μm[5].
Географически встречается в Европе и Северной Америке[6]. Растёт на земле маленькими группами, иногда поодиночке в хвойных лесах, обычно вблизи гнилых валежин[2] и пней[7], также может расти на мульче, древесных опилках и на гниющей древесине[3].
Стоит насекомому обглодать глебу, верхушка плодового тела становится оранжевой и затем всё плодовое тело быстрее начнёт разлагаться; спустя три или четыре дня от гриба не остаётся ничего[2].
Мутинус собачий (лат. Mutinus caninus) — сапробиотический вид базидиомицетовых грибов (Basidiomycota) семейства весёлковых (Phallaceae). Типовой вид рода мутинусов. Этот гриб растёт июле-октябре. Когда гриб ещё в яйцевой оболочке, он съедобен.
分類 界 : 菌界 Fungi 門 : 担子菌門 Basidiomycota 亜門 : 菌蕈亜門 Hymenomycotina 綱 : 真正担子菌綱 Homobasidiomycetes 目 : スッポンタケ目 Phallales 科 : スッポンタケ科 Phallaceae 属 : キツネノロウソク属 Mutinus 種 : キツネノロウソク M. caninus 学名 Mutinus caninusキツネノロウソク（Mutinus caninus）は、担子菌門真正担子菌綱スッポンタケ目スッポンタケ科キツネノロウソク属のキノコ。
北半球の温帯域、特にヨーロッパに分布する。
灰白色の卵形の幼菌から、6-12cmほどの長さの子実体が伸びる。橙色の子実体の頂部には、グレバと呼ばれる胞子を含んだ粘着性物質がある。この胞子塊がハエを惹きつける悪臭を放つことで、ハエによって胞子を分散させる。
森林の朽ちた切り株付近の落葉に生育する。
食用にはならない。
良く似た種に、キツネノエフデ（キツネノフデ、Mutinus bambusinus）がいる。
この項目は、菌類に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（P:生き物と自然／PJ生物）。
뱀버섯(Mutinus caninus, dog stinkhorn)은 말뚝버섯과에 속하는 버섯이다. 원통 모양으로 길게 생긴 버섯으로 동아시아와 유럽 등지에 분포한다. 가을에 숲속·길가·정원 등의 땅 위에 발생한다. 버섯알은 긴 알 모양으로 길이가 25-35cm이고 껍질은 매끄러우며 백색이고 밑에 균사다발이 붙어 있다. 자루는 원뿔형으로 백색이고, 길이 6-9cm이며 속이 비어 있다.
_Fr.png)
.jpg)
.jpg)
