Das Märkische Schwingelschilf (Scolochloa marchica) ist eine Pflanzenart aus der Familie der Süßgräser.
Das Märkische Schwingelschilf wird ein bis zwei Meter hoch. Die Oberseite der Blätter ist lediglich schwach rau. Die Hüllspelzen sind ungefähr gleich lang und überragen die Deckspelzen. Die Deckspelzen sind dicht kurzhaarig. An ihrem Grund sind bis zwei Millimeter lange Haarbüschel vorhanden, an der Spitze sind die Deckspelzen ungleichmäßig gezähnt.
Die Blütezeit liegt im Juni und Juli.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 42.
Der Lebensraum von Scolochloa marchica ist das Röhricht an stehenden oder langsam fließenden Gewässern. Die Art kommt in Deutschland selten in Brandenburg bei Wentow und Potsdam vor, ob sie noch in Berlin anzutreffen ist, ist unbekannt. Das Gesamtverbreitungsgebiet ist unbekannt, sie ist möglicherweise an den bisher bekannten Standorten endemisch. Bisher ist die Art nur von Deutschland und Polen bekannt.[1]
Das Märkische Schwingelschilf (Scolochloa marchica) ist eine Pflanzenart aus der Familie der Süßgräser.
Scolochloa, es un género monotípico de plantas herbáceas perteneciente a la familia de las poáceas.[1] Es el único género de la subtribu Scolochloinae y su única especie; Scolochloa festucacea. Es originaria de las regiones Árticas y subárticas, eurosiberiana, y las Montañas Rocosas. Mediterráneo. Eurasia.
Planta perenne, rizomatosa (con rizomas suculentos) y tallos de 70-200 cm de alto . .Entrenudos de los culmos huecos y hojas basales no agregadas; no auriculadas; sin setas auriculares. Hoja lineales; amplias o estrechas, de 4-12 mm de ancho, planas; sin venación. La lígula es una membrana truncada de 3 - 10 mm de largo. Plantas bisexuales, con espiguillas bisexuales; con flores hermafroditas. Inflorescencia paniculada; abierta (de 30 cm de largo) ; espatulada. Las espiguillas femeninas fértiles. Espiguillas de 7-11 mm de largo; comprimidas lateralmente, desarticulándose por encima de las glumas; desarticulando entre las florecillas. Raquilla prolongada más allá del florete femenino fértil superior, la extensión de la raquilla, desnuda, con callo peludo. Glumas dos, muy desiguales; (el más largo) en relación con los lemas adyacentes ; sin pelos; (agudo a acuminado); sin aristas; no carinado.
Scolochloa festucacea fue descrito por (Willd.) Link y publicado en Hortus Regius Botanicus Berolinensis 1: 136. 1827.[2]
Scolochloa nombre genérico que deriva del griego scolos = ("espinosas") y chloé = ("hierba"), que aluden a los nervios del lema.[1]
festucacea: epíteto latino que significa "similar a Festuca.
El número cromosómico básico del género es x = 7, con números cromosómicos somáticos de 2n = 28, 4 ploidia. Cromosomas "grandes".[1]
Scolochloa, es un género monotípico de plantas herbáceas perteneciente a la familia de las poáceas. Es el único género de la subtribu Scolochloinae y su única especie; Scolochloa festucacea. Es originaria de las regiones Árticas y subárticas, eurosiberiana, y las Montañas Rocosas. Mediterráneo. Eurasia.
IlustraciónRooghein (Scolochloa festucacea) on kõrreliste sugukonda kuuluv taimeliik.
Taim kasvab veekogude kaldavees. Taime leidub Eestis paiguti, peamiselt Ida-Eestis.[1]
Rooghein (Scolochloa festucacea) on kõrreliste sugukonda kuuluv taimeliik.
Taim kasvab veekogude kaldavees. Taime leidub Eestis paiguti, peamiselt Ida-Eestis.
Piuru (Scolochloa festucacea) on monivuotinen, vedessä ja märillä paikoilla kasvava kookas heinälaji.
Piuru kasvaa 0,8–2 metriä korkeaksi. Sillä on pitkä, haarova juurakko. Lehdet ovat 6–12 millimetriä leveät, litteät ja pitkäsuippuiset. Kukinto on enintään 30 senttimetriä pitkä pysty- tai siirottavahaarainen röyhy. Tähkylät ovat 7–10 mm pitkiä ja 3–5-kukkaisia.[2] Piuru muistuttaa isosorsimoa (Glyceria maxima)[3] tai järviruokoa (Phragmites australis).[4]
Suomessa piuru on harvinainen Etelä- ja Keski-Suomen kasvi. Sen kasvupaikkoja ovat järvien sekä jokien rannat ja Itämeren jokisuistot.[2] Sen esiintymät keskittyvät Kymijoen ja Kokemäenjoen vesistöjen varsille.
Piuru (Scolochloa festucacea) on monivuotinen, vedessä ja märillä paikoilla kasvava kookas heinälaji.
Prawa dornicowa sćina (Scolochloa festucacea) je rostlina ze swójby słódkich trawow (Poaceae).
Prawa dornicowa sćina (Scolochloa festucacea) je rostlina ze swójby słódkich trawow (Poaceae).
Eraičininė nendrūnė (Scolochloa festucacea) – Miglinių (Poaceae) šeimos nendrūnių (Scolochloa) genties vienintelė augalų rūšis. Paplitusi Šiaurės Amerikoje, Azijoje ir Europoje, kur dažnesnė šiaurinėje ir rytinėje dalyje.
Augalas daugiametis, žolinis, šakniastiebinis, 100–150(200) cm aukščio stiebais. Žydi liepos mėn. Dauginasi sėklomis ir vegetatyviniu būdu.
Auga paupiuose, paežerėse, lėtai tekančiame ir stovinčiame vandenyje (iki 1,5 m gylyje), užpelkėjusiose pievose. Tinka karbonatingas ir neutralios reakcijos vanduo. Sudaro Scolochloetum festucaceae bendrijas arba auga kitų pakrantės helofitų bendrijose. Tik nuolat užlietose vandens vietose augantys augalai žydi ir subrandina sėklas. Laikinai užliejamose vietose auga tik vegetuojantys augalai, kurie dažniausiai sudaro labai vešlius sąžalynus, kartais negausiai auga viksvynuose.
Lietuvoje eraičininė nendrūnė pirmą kartą nustatyta 1979 m. Ūlos pakrantėse ties Rudnia (Varėnos rajone). Nuo 1981 m. įrašyta į Saugomų augalų sąrašus.[2]
Lietuvoje nendrūnė yra vakariniame Eurazijos arealo pakraštyje. Daugiau aptikta Ignalinos ir Zarasų rajonuose. Pavienės radavietės nustatytos Utenos, Lazdijų, Varėnos, Vilniaus ir Plungės rajonuose.[3] Grėsmę populiacijoms kelia užpelkėjusių vandens telkinių pakrančių sausinimas, krantų pertvarkymas, tarša.
Eraičininė nendrūnė (Scolochloa festucacea) – Miglinių (Poaceae) šeimos nendrūnių (Scolochloa) genties vienintelė augalų rūšis. Paplitusi Šiaurės Amerikoje, Azijoje ir Europoje, kur dažnesnė šiaurinėje ir rytinėje dalyje.
Skolochloa trzcinowata (Scolochloa festucacea (Willd.) Link) – gatunek rośliny z rodziny wiechlinowatych. Występuje w Europie, Azji i Ameryce Północnej, w strefie klimatów umiarkowanych[2]. W Polsce gatunek rzadki; rośnie w rozproszeniu, głównie w północnej części kraju[3].
Bylina, hydrofit. Kwitnie od czerwca do lipca. Rośnie na brzegach wód. Liczba chromosomów 2n =28[5].
Roślina umieszczona na polskiej czerwonej liście w kategorii VU (narażony)[6]. Znajduje się także w czerwonej księdze gatunków zagrożonych w kategorii LC (najmniejszej troski)[7].
Skolochloa trzcinowata (Scolochloa festucacea (Willd.) Link) – gatunek rośliny z rodziny wiechlinowatych. Występuje w Europie, Azji i Ameryce Północnej, w strefie klimatów umiarkowanych. W Polsce gatunek rzadki; rośnie w rozproszeniu, głównie w północnej części kraju.
Багаторічна трав'яниста рослина 100—200 см завдовжки. Кореневища подовжені; м'ясисті. Стебла товсті, висхідні від лежачої основи, в нижніх вузлах вкорінюються. Лігула 2–6 мм завдовжки. Листові пластини 15–30 × 0.5–1 см, шершаві; верхівки ниткоподібні. Волоть 15–30 см завдовжки, сріблясто-біла, розлога, з шорсткими 3-гранними гілочками. Колоски 3–5-квіткові, 7–11 мм завдовжки. Колоскові луски довго загострені, трохи нерівні; нижня квіткова луска 5–10 мм довжиною, біля основи з 2 пучками коротких волосків, 2-зубчаста. Пиляки 2.5–3.4 мм. 2n = 28[2][3][4].
Поширений у помірній і субарктичній Євразії, США й Канаді[5][3]. Населяє дрібні повільні потоки, болота[4].
В Україні зростає на болотах, берегах водойм і в воді — в Поліссі, Лісостепу і пн. ч. Степу, зрідка. Знайдена також в ок. Херсона та Закарпатської обл. (м. Теребля)[2].
Це кормова трава, яка забезпечує сіно із заболочених ділянок[4].
Scolochloa festucacea là một loài thực vật có hoa trong họ Hòa thảo. Loài này được (Willd.) Link miêu tả khoa học đầu tiên năm 1827.[1]
Scolochloa festucacea là một loài thực vật có hoa trong họ Hòa thảo. Loài này được (Willd.) Link miêu tả khoa học đầu tiên năm 1827.
Scolochloa Link (1827), nom. cons.
СинонимыТростя́нка (лат. Scolóchloa) — монотипный род растений семейства Злаки, или Мятликовые (Poaceae). Образует монотипную подтрибу Тростя́нковые (Scolochloínae) в трибе Мятликовые (Poeae). Включает единственный вид: Тростянка овсяницеви́дная (Scolochloa festucácea).
Латинское название рода происходит от др.-греч. σκολος — шип и χλόη — трава: из-за того что нижние цветковые чешуи имеют на верхушке 1—3 острия[2]. Видовой эпитет указывает на схожесть растения с овсяницей (Festuca).
Многолетнее травянистое растение, ежегодно обновляющее листву. Геофит. В высоту достигает 90-180 см, кроме того, формирует подземные столоны. Верхняя поверхность листа шершавая. Длина колоска больше длины колосковой чешуи. Цветковые чешуи разделены на 1-3 колючие части, гладкие или чуть шершавые, в основании имеют пучок волосков 1—1,5 мм длиной. Цветёт в июне и июле.
Количество хромосом 2n = 28.
Произрастает в Европе, умеренных регионах Азии и Северной Америке. Основные места обитания —плавни в стоячих или медленно текущих водах.
Тростя́нка (лат. Scolóchloa) — монотипный род растений семейства Злаки, или Мятликовые (Poaceae). Образует монотипную подтрибу Тростя́нковые (Scolochloínae) в трибе Мятликовые (Poeae). Включает единственный вид: Тростянка овсяницеви́дная (Scolochloa festucácea).