Fritillaria camschatcensis (lat. Fritillaria camschatcensis) — zanbaqkimilər fəsiləsinin laləvər cinsinə aid bitki növü.
Birləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. Fritillaria camschatcensis (lat. Fritillaria camschatcensis) — zanbaqkimilər fəsiləsinin laləvər cinsinə aid bitki növü.
Die Schatten-Schachblume (Fritillaria camschatcensis) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Fritillaria in der Familie der Liliengewächse (Liliaceae).
Schatten-Schachblumen sind ausdauernde krautige Pflanzen, die zwischen 20 und 60 Zentimeter hoch werden. Die Zwiebeln dieser Geophyten bestehen aus 6 bis 15 großen und 30 und 190 stärkehaltigen Zwiebelschuppen.
Die Laubblätter stehen proximal in 1 bis 3 Wirteln aus 5 bis 9 Einzelblättern. Hinzu kommen noch wechselständig angeordnete distale Blätter. Alle Laubblätter sind schmal- bis breit-lanzettlich und zwischen 4 und 10 Zentimeter lang. Sie sind aber in der Regel kürzer als der Blütenstand. Distale und proximale Blätter sind in etwas gleich groß.
Die zwittrigen Blüten stehen nickend und duften unangenehm. Sie blühen von Mai bis Juli. Die sechs unverwachsenen, länglichen bis eiförmigen Blütenhüllblätter sind dunkel grün-braun oder braun-purpurn und nicht selten gelblich gesprenkelt oder streifig. Sie sind lang-elliptisch oder umgekehrt eiförmig-elliptisch und zwischen 2 und 3 Zentimeter lang. Die Tepale sind an der Spitze nicht umgebogen. Die Nektarien sind für Schachblumen sehr ungewöhnlich. Sie sind linealisch, ebenso lang wie die Tepale und von gleicher Farbe. Der Fruchtknoten ist oberständig, der Griffel ist auf einen 2/3 seiner Länge deutlich gespalten.
Die dreifächrigen Kapselfrüchte sind zylindrisch-eiförmig und längsöffnend.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 24, 36.
Schatten-Schachblumen gedeihen in sehr feuchten Umgebungen von Wattlandschaften bis Sümpfen im Gebirge in Höhenlagen zwischen 0 und 1000 Meter NN.
Das Verbreitungsgebiet erstreckt sich im westlichen Nordamerika von Alaska im Norden bis in das nördliche Oregon. In Asien ist die Art in einem vergleichsweise großen Areal verbreitet, das sich über Kamtschatka, die Kurilen und Sachalin erstreckt. Eine Nord-Süd-Ausrichtung des Verbreitungsgebiets ist auch hier klar erkennbar. Auf Inseln ist die Art häufiger als auf dem Festland.
Man kann zwei Unterarten unterscheiden[1]:
Heinrich von Kittlitz berichtete nach seinen Reisen nach Kamtschatka, dass die Zwiebel-Schuppen der Art ein wohlschmeckendes und dem Anschein nach sehr nahrhaftes Gemüse geben. Er schreibt, dass die Zwiebeln fester und mehlreicher sind als die der in der Region ebenfalls verbreiteten Lilium debile. Eine Grütze aus den Lilien- oder Fritillaria-Zwiebeln ist unter dem Namen Овсянка Owsjanka (bei Kittlitz fälschlicherweise Ofsjanka) bekannt.[2]
Auch nahezu alle Indianerstämme des nordamerikanischen Verbreitungsgebiets (vor allem an der pazifischen Küste British Columbias und im südöstlichen Alaska) verwendeten die Zwiebeln als Nahrung. Zumeist wurden die Zwiebeln ausgegraben, getrocknet und den Speisen dann zugegeben. Beliebt waren Pürees aus den Zwiebeln. Sie wurden aber auch in der heißen Asche gebacken.[3][4]
Die Art wurde auch schon früh in Kultur genommen. Makino Tomitarō erwähnte im Jahr 1932 eine duftende Züchtung mit einem angenehmen Geruch, der der üble Duft der Wildpflanzen ganz fehlte. Auch eine gelbe Variante befindet sich in Kultur.
Die Schatten-Schachblume (Fritillaria camschatcensis) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Fritillaria in der Familie der Liliengewächse (Liliaceae).
Fritillaria camschatcensis is a species of flowering plant native to northeastern Asia and northwestern North America, including northern Oregon, Washington, British Columbia, Alaska, northern Japan, and the Russian Far East (Amur, Kamchatka, Khabarovsk, Magadan, Primorye, Sakhalin and the Kuril Islands).[2] It has many common names, including Kamchatka fritillary and Kamchatka lily.
It is also called rice lily, northern rice-root, or (misleadingly) Indian rice or wild rice, because of the rice-like bulblets that form around its roots.
Fritillaria camschatcensis produces bulbs with several large fleshy scales, similar to those of commercially cultivated garlic. Leaves are lanceolate, up to 10 cm long, borne in whorls along the stem. Stem is up to 60 cm tall, with flowers at the top. Flowers are spreading or nodding (hanging downwards), dark brown, sometimes mottled with yellow.[3][4][5][6]
Wikimedia Commons has media related to Fritillaria camschatcensis. Fritillaria camschatcensis is a species of flowering plant native to northeastern Asia and northwestern North America, including northern Oregon, Washington, British Columbia, Alaska, northern Japan, and the Russian Far East (Amur, Kamchatka, Khabarovsk, Magadan, Primorye, Sakhalin and the Kuril Islands). It has many common names, including Kamchatka fritillary and Kamchatka lily.
It is also called rice lily, northern rice-root, or (misleadingly) Indian rice or wild rice, because of the rice-like bulblets that form around its roots.
Fritillaria camschatcensis (L.) Ker Gawl. es una especie de Fritillaria nativa del oeste de Norteamérica desde Alaska hasta Oregón y del nordeste de Asia.
Fritillaria camschatcensis, es una planta que alcanza un tamaño de unos 45 cm de alto, crece en prados subalpinos húmedos, en bosques abiertos y en laderas pobremente herbosas cerca del mar. Las campanas cabizbajas y semicerradas de sus flores tienen un color variable entre marrón granatoso, verde purpúreo y negro.
Fritillaria camschatcensis fue descrita por (L.) Ker Gawl. y publicado en Botanical Magazine 30: sub pl. 1216. 1809.[1]
Fritillaria: nombre genérico que deriva del término latino para un cubilete (fritillus),[2] y, probablemente, se refiere al patrón a cuadros de las flores de muchas especies.
camschatcensis: epíteto de península de Kamchatka.
Fritillaria camschatcensis (L.) Ker Gawl. es una especie de Fritillaria nativa del oeste de Norteamérica desde Alaska hasta Oregón y del nordeste de Asia.
Fritillaria camschatcensis er tegund af liljuætt sem er villt frá norðaustur Asíu til norðvestur Norður Ameríku.
Á sænsku; Svart klocklilja. á þýsku; Schatten-Schachblume. á Rússnesku; Ря́бчик камча́тский. á ensku; Black sarana. að auki eru nöfnin; rice lily, northern rice-root, (vegna hrísgrjónalíkra æxlilauka sem myndast kringum aðallaukinn) og skunk lily, dirty diaper og outhouse lily vegna lyktarinnar af blóminu. Enska heitið Sarana virðist vera komið úr mongólskum og síberískum málum yfir ætar laukplöntur, yfirleitt af liljuætt.[1]
Vex villt frá norðaustur Asíu til norðvestur Norður Ameríku, meðtalin; norður Oregon, Washington ríki, Breska Kólumbía, Alaska, norðurhluta Japan, og austasti hluti Rússlands (Amur, Kamchatka, Khabarovsk, Magadan, Primorye, Sakhalin og Kúrileyjar).[2] . á svæðum með björtum skógum með rökum jarðvegi og rökum grasengjum.[3]
Krummalilja myndar sterkjuríka lauka sem oft eru étnir af ýmsum villtum dýrum og einnig af innfæddum á útbreiðslusvæðinu. Þeir eru með allnokkrum þykkum laukblöðum ekki ólíkt hvítlauk. Laufin eru lensulaga, allt að 10 sm löng, kransstæð á stönglinum. Stöngullinn er 30 - 60 sm, með blómum á enda. Blómin eru 2-4 saman, lútandi, dökkbrún eða nær svört, stundum með gulum dröfnum.[4][5][6][7] Einstaka sortir eru með algulum blómum.
Nokkuð til í görðum á Íslandi, hefur reynst harðger, til dæmis í Lystigarði Akureyrar og Grasagarði Reykjavíkur.[8]
Krummalilja myndar sterkjuríka lauka sem eru oft étnir af ýmsum villtum dýrum á útbreiðslusvæðinu og innfæddum. Innfæddir nota þá hráa, eldaða eða þurrkaða. Eldaðir laukarnir eru sagðir bragðast eins og bakaðar kastaníur. Bragðbestu laukarnir eru sagðir koma frá strandsvæðum þar sem áhrifa salts frá hafi gætir.[9] Búðingur er gerður með því að blanda lauknum við krækiber.[10] Laukurinn er einnig þurrkaður og malaður, svo notaður sem sterkja eða mjöl til að gera brauð eða súpur.[10] Óþroskaðir fræbelgirnir geta einnig nýst til matar en eru nokkuð rammir.
Krummalilja er notuð í görðum vegna óvenjulegs litar blómsins og harðgeris.
teikning af plöntunni
Blóm
Blóm á Haku fjalli, Japan
Fritillaria camschatcensis er tegund af liljuætt sem er villt frá norðaustur Asíu til norðvestur Norður Ameríku.
Fritillaria camschatcensis (L.) Ker-Gawl. è una pianta perenne monocotiledone della famiglia delle Liliaceae.[1]
Ha molti nomi comuni, tipicamente fritillaria della Kamčatka o giglio della Kamčatka.
Nei paesi anglosassoni è chiamata anche giglio del riso, radice di riso settentrionale, o (in modo fuorviante) "riso indiano" o "riso selvatico", a causa dei bulbetti simili al riso che si formano intorno alle sue radici. A volte è soprannominata giglio delle moffette o giglio delle latrine a causa dell'odore sgradevole del fiore.
Un altro nome popolare è giglio cioccolato (chocolate lily) a causa del suo colore marrone, ma il termine può essere fuorviante in quanto applicato anche a Fritillaria biflora o a Arthropodium strictum, lontanamente imparentato, i cui fiori odorano di cioccolato.
Fritillaria camschatcensis produce bulbi con parecchie scaglie grandi e carnose, simili a quelle dell'aglio coltivato commercialmente. Le foglie sono lanceolate, lunghe fino a 10 cm, disposte in verticilli lungo lo stelo. Lo stelo è alto fino a 60 cm, con i fiori in cima. Questi sono distesi od ondeggianti (pendenti verso il basso), marrone scuro, a volte screziati di giallo.[2][3][4][5]
È nativa dell'Asia nord-orientale e dell'America Settentrionale nord-occidentale, inclusi l'Oregon settentrionale, il Washington, la Columbia Britannica, l'Alaska, il Giappone settentrionale e l'Estremo Oriente Russo (Amur, Kamčatka, Chabarovsk, Magadan, Litorale, Sachalin e le Isole Curili).[6]
Fritillaria camschatcensis produce bulbi amidosi, spesso mangiati da vari animali selvatici e anche da popoli indigeni della regione. Nel 2012 vi fu un piccolo movimento per rilanciare l'uso della pianta nella Columbia Britannica da parte delle Prime Nazioni della Costa Occidentale.[7]
Un'illustrazione che mostra il fiore
Fiore
Fiori sul Monte Haku, in Giappone
Fritillaria camschatcensis (L.) Ker-Gawl. è una pianta perenne monocotiledone della famiglia delle Liliaceae.
Ha molti nomi comuni, tipicamente fritillaria della Kamčatka o giglio della Kamčatka.
Nei paesi anglosassoni è chiamata anche giglio del riso, radice di riso settentrionale, o (in modo fuorviante) "riso indiano" o "riso selvatico", a causa dei bulbetti simili al riso che si formano intorno alle sue radici. A volte è soprannominata giglio delle moffette o giglio delle latrine a causa dell'odore sgradevole del fiore.
Un altro nome popolare è giglio cioccolato (chocolate lily) a causa del suo colore marrone, ma il termine può essere fuorviante in quanto applicato anche a Fritillaria biflora o a Arthropodium strictum, lontanamente imparentato, i cui fiori odorano di cioccolato.
Родова назва Fritillaria походить від лат. fritillus — «шахова дошка», вона обумовлена специфічним забарвленням квіток одного з найвідоміших представників роду — рябчика шахового. За іншою версією, це слово позначало кубок для гральних кісточок. Такий варіант назви пояснюється формою квіток усіх рябчиків, що нагадує невеликі склянки (в минулому в таких струшували гральні кісточки перед початком гри).
Видовий епітет camschatcensis походить від назви півострова Камчатка — місця, звідки вперше було описано цей вид. Йому відповідають англійські наукові назви Kamchatka fritillary — «камчатський рябчик», Kamchatka lily[2] — «камчатська лілія». Слід зауважити, що слово «лілія» вказує на зовнішню схожість цього рябчика із дрібними дикими ліліями. До цієї групи назв також слід віднести рос. сарана, сарана-кругляшка[3], в якій слово «сарана» є народним синонімом слова «лілія», а уточнення «кругляшка» з'явилось завдяки круглій формі цибулин Fritillaria camschatcensis.
Окремо варто розглянути англійські народні назви, що складаються з трьох груп. До першої належать терміни black lily[2] — «чорна лілія», chocolate lily — «шоколадна лілія», що вказують на незвичний темно-коричневий, майже чорний, колір квіток цієї рослини. До другої групи відносять назви indian rice — «індіанський рис», rice root[2] — «рисовий корінь». Їхнє походження пов'язують із традицією індіанських племен вживати в їжу цибулини Fritillaria camschatcensis, зовні схожі на купку рисових зернят[4]. До третьої групи відносять такі назви як dirty diaper — «брудний підгузок», outhouse lily — «нужникова лілія», skunk lily — «скунсова лілія». Їхню етимологію пов'язують із неприємним запахом, властивим квітам цього виду.
Від японської назви рослини kuroyuri походить назва однієї зі специфічних хімічних речовин, притаманних цьому виду — куроюрінідину.
Багаторічна трав'яниста рослина 20—70 см заввишки, геофіт, полікарпик. Цибулина завширшки 0,8—3 (5) см, притиснуто-кругла, біла, складена з численних (6—15 великих і 30—160 малих[5]), нещільно притиснутих, тригранних, трохи вигнутих і сильно здутих лусок, що формою нагадують зуби чи зернятка рису[4]. Цибулини дорослих особин у другій половині року несуть столони, які виходять із пазух лусок. Цибулина являє собою підземний пагін з сильно вкороченими міжвузлями, а її луски — це видозмінені листки. Таким чином, за своєю будовою Fritillaria camschatcensis слід відносити до напіврозеткових рослин, які галузяться симподіально.
Стебло завширшки біля 0,8 см, поодиноке, просте, прямостояче, голе, гладеньке, часто має антоціанове забарвлення. Нижні листки зібрані по 3—11 штук в 1—3 колотівки, причому листки нижніх колотівок помітно більші за листки верхніх. Ці листки завдовжки 2,5—10 см, завширшки 0,6—4 см[6], трохи стеблеосяжні, ланцетні, овально-ланцетні чи яйцеподібно-ланцетні, з клиноподібною основою, звужені до верхівки, тупуваті, гладкокраї. Верхні приквіткові листки поодинокі, супротивні, загострені. Верхній бік листків темно-зелений із численними темними жилками (жилкування паралельне), інколи з вузькою темно-пурпуровою облямівкою по краю або широкими поздовжніми смугами такого ж кольору, розташованими по всій поверхні. Нижній бік листків сизуватий. Наприкінці цвітіння листя жовкне.
Квітки зібрані на верхівках пагонів по 2—3 штуки в компактну китицю, рідше поодинокі. Квітконіжка коротша за оцвітину. Квітки актиноморфні, шестичленні, двостатеві, похилені, вузькодзвоникуваті або дзвоникувато-лійчасті, із неприємним запахом. Листочки оцвітини розташовані в двох колах і різняться за розмірами: зовнішні завдовжки 1,8—3,2 см, завширшки 0,5—1 см, внутрішні за такої самої довжини мають ширину 0,7—1,1 см[6]. Пелюстки ланцетні, овально-ланцетні, видовжено-овальні чи овально-оберненояйцеподібні, доволі м'ясисті, із злегка відігнутими кінчиками, за іншими відомостями, — без відгину[5], зсередини глибокоборозенчасті. Борозенки пелюсток по краях бахромчасто-бородавчасті. Забарвлення пелюсток міниться від темно-зеленкувато-бурого до коричнево-пурпурового, часто майже чорного, причому всередині воно яскравіше, ніж зовні. На пелюстках часто помітні жовті плями і риски, що утворюють невиразний шаховий малюнок. У японської форми Fritillaria camschatcensis f. flavescens квіти лимонно-жовтого кольору, а різновид Fritillaria camschatcensis flora plena замість шести пелюсток має 12—15. Нектарники при основі пелюсток, поверхневі, лінійні, такої ж довжини і кольору як пелюстки, при основі зовні мають виріст, а на верхівці ковпачок. Тичинок шість. Пиляки завдовжки 2,5—4 см, довгасті, жовті. Маточка розділена на ⅔ своєї довжини на три приймочки, причому її стовпчик сягає лише 1—2 мм завдовжки. Приймочки мають довжину 0,4—0,6 мм, вони товсті, відігнуті[6], зеленкуваті.
Плід — суха багатонасінна коробочка завдовжки 2—3 см, завширшки 1,2—2 см[6]. Вона овальна чи довгасто-овальна, з тупими ребрами, напочатку достигання зелена, у фазі повної стиглості блідо-коричнева. Насіння з одного кінця загострене, з іншого заокруглене, пласке, жовтувате чи блідо-коричневе.
Число хромосом 2n = 24, 36[7].
Детальних фітохімічних досліджень цієї рослини не проводили. Відомо, що цибулини містять алкалоїди вералкамін, камчатканідин, куроюрінідин, соланідин, солантрен, фенольні сполуки, зокрема, регалозид A і сапоніни[8]. Крім того, в цибулинах запасаючими речовинами виступають цукор і крохмаль, вміст якого може сягати 23 %. Надземна частина рослини багата на алкалоїди соланідин, соласодин, томатіденол, хапепунін, антракорінин. В квітах знайдений ксилораміозид ціанідину[8], жирні олії та ряд антоціанів: кераціанін, хризантемін, фрітілларіціанін.
Насіння цього виду проростає протягом року після достигання, як правило, наступної весни. Fritillaria camschatcensis властиве надземне проростання: у сіянця спочатку формується лінійно-ланцетна сім'ядоля та 1—2 запасаючих листки. Наприкінці першого року вегетації сім'ядоля відмирає, а наступного року в рослини розвивається один справжній асимілюючий листок та пара запасаючих. На 3—4-й рік життя кількість листків поступово збільшується, але нижня частина пагона заглиблюється в землю, поступово перетворюючись на цибулину. Повноцінне стебло з'являється на 5—7 рік розвитку, а перше цвітіння відбувається у 6—8 років. Формування культурних рослин відбувається швидше: вони можуть зацвісти вже на 3—5-й рік життя[9].
Життєвий цикл Fritillaria camschatcensis нерозривно пов'язаний із щорічною зміною цибулини. Під час цвітіння у пазусі верхньої цибулинної луски закладається брунька відновлення із зачатками нових лусочок. Наприкінці цвітіння перші 6—10 зачатків лусочок подовжуються, перетворюючись на столон, а сама брунька опиняється на його верхівці. У пору відмирання листя в бруньці вже сформовані зачатки усіх майбутніх вегетативних органів: лусок, стебла, листків. Утворення зачатків квіток майбутнього року відбувається у вересні — жовтні. Таким чином, перед періодом зимового спокою рослина має дві цибулини, з'єднані столоном. Навесні наступного року із початком вегетації, який припадає на кінець квітня — початок травня, стара цибулина і столон відмирають, одночасно втягуючи молоду цибулину в землю. Маленькі луски при її основі легко відокремлюються і розносяться тваринами, течіями тощо. Укорінюються такі луски дуже легко, даючи початок новим особинам. В такий спосіб відбувається вегетативне розмноження цього виду, причому як в природі, так і в культурі воно слугує основним засобом відтворення популяції.
Квітне Fritillaria camschatcensis з кінця травня до початку липня, однак масове цвітіння спостерігали лише в червні. Квіти запилюються мухами, яких приваблює їхній неприємний запах. Цвітіння відбувається не кожного року, а плодоношення — ще рідше, оскільки насіння зав'язується не завжди. До того ж, воно швидко втрачає схожість, тому насіннєве розмноження грає другорядну роль у поновленні цього виду.
Біологія цієї рослини включає таку цікаву особливість — листя Fritillaria camschatcensis починає жовкнути вже наприкінці цвітіння, а після достигання плодів, яке припадає на початок серпня, надземна частина повністю відмирає. Таке передчасне старіння дозволяє віднести цей вид до ефемероїдів — рослин із вкороченим вегетаційним періодом.
.jpg)
.JPG)
.JPG)
.JPG)
Fritillaria camschatcensis — єдиний представник рябчиків, чий ареал охоплює одночасно Старий та Новий світ, а саме, помірні зони Азії та Північної Америки, відповідно. Азійська частина ареалу включає узбережжя Охотського, Японського морів і Татарської протоки, що їх з'єднує. При цьому північна межа розповсюдження проходить через Камчатський півострів, західна — через Приморський край Росії, південна — через північні острови Японського архіпелагу, такі як Хоккайдо і Хонсю. Таким чином, у центрі цього трикутника опиняються Курильські острови й острів Сахалін. Усі осередки зростання приурочені до широкої берегової смуги морів, вглиб континенту цей вид проникає лише уздовж долини річки Уда[1].
Північноамериканська частина ареалу має такий само приморський характер. Тут Fritillaria camschatcensis розповсюджена від Аляски і Британської Колумбії на півночі, до штатів Вашингтон і Орегон на півдні. При цьому найсхідніші популяції знайдені на півночі Айдахо[2]. Слід зазначити, що цей вид зростає також і на віддалених від материків ділянках суходолу, наприклад, на Командорських й Алеутських островах.
Рослина морозостійка, помірно тіньовитривала: може рости у легкому затінку, але віддає перевагу освітленим ділянкам[10]. Вимоги Fritillaria camschatcensis щодо зволоження середні (мезофіт) — з одного боку, рослина потребує доволі вологих ґрунтів, з іншого, не терпить застою води, краще розвивається за наявності ґрунтового дренажу. У природі цей вид часто зростає на вологих торф'янистих ділянках, нерідко оселяється на грубозернистих ґрунтах льодовикового походження[2]. У культурі краще розвивається на дренованих, вологих і багатих ґрунтах, але також може рости на суглинистих, піщаних та періодично затоплюваних солоною водою[11]. Висотний діапазон розповсюдження включає ділянки від 0 до 1000 м над рівнем моря[5].
Типовими оселищами виду є приморські луки, схили і тераси приморських скель, узлісся та галявини заплавних чи гірських лісів. Менш характерні такі біотопи як луговинні тундри, лісотундри, приморські вали, болота, порослі чорною водянкою. Серед усіх типів лісів Fritillaria camschatcensis найчастіше можна знайти у заростях сірої вільхи або розріджених деревостанах із кам'яної берези, часто серед своєрідного високотрав'я, притаманного далекосхідній флорі, рідше — у хвойних лісах. Зростає ця рослина поодинокими особинами або нечисельними групами.
В культурі цибулини цього виду вражають паразитичні гриби, що призводять до гниття і цвілі. Також ними живляться деякі види тварин, наприклад, сибірські шапарки збирають їх у підземні сховища в доволі великій кількості.
Здавна Fritillaria camschatcensis була відома тубільцям Камчатки і Північної Америки як лікарська і харчова рослина, причому способи її використання у різних народів однакові. Основною сировиною виступали поживні цибулини, за смаком схожі на каштани[12]. Їх заготовляли або навесні, або наприкінці літа після цвітіння, однак осінній врожай вважали кращим за смаковими якостями[13]. Цибулини викопували руками чи примітивними знаряддями: лопатками, палицями-копачками[2]. Інколи з цією метою розкопували підземні сховища сибірських шапарок[14][15]. Видобуті цибулини вживали у їжу сирими, запікали у золі або варили і розтирали в пюре[2][3], яке слугувало гарніром до рибних і м'ясних страв. Часто їх додавали в супи[5]. Готуючи цибулини з розтертими ягодами чорної водянки, отримували страву, схожу на пудинг. Для того, щоб заготовити сировину на зиму, цибулини спочатку висушували, потім розтирали в борошно, яке використовували для загущення перших страв і випічки хліба[16]. Камчадали спрощували заготівлю до нанизування цибулинок на нитки: в такому вигляді їх і сушили, і зберігали[14][15]. Оскільки цибулини мали гіркуватий присмак, інколи перед приготуванням їх попередньо вимочували у воді для видалення гіркоти[2]. Вважалося, що найсмачнішу сировину постачають рослини з морських берегів, які зазнали впливу солоної води[17]. Значно рідше вживали недостиглі зелені плоди Fritillaria camschatcensis, які також мають гіркуватий смак[13].
Цибулини Fritillaria camschatcensis були об'єктом торгівлі у тубільців, одного часу їх навіть вивозили з Камчатки до Америки під назвою «північно-західний рис»[14][15]. Разом із занепадом автохтонної культури індіанців харчове застосування цього виду вийшло з ужитку і в сучасній кулінарії він практично не відомий. Натомість традиційна китайська і тибетська медицина зберегли досвід лікування цибулинами Fritillaria camschatcensis[18], запозиченого в камчадалів й алеутів. Для лікувальних цілей цибулини викопують лише навесні. Разом зі спорідненими Fritillaria ussuriensis та Fritillaria maximowiczii цибулини цього виду відомі під китайською назвою «пін-бей-му». Ці ліки призначають при застуді, туберкульозі, кашлюку, недокрів'ї як жарознижуючий, протикашльовий, заспокійливий, кровоспинний засіб. Вони сприяють утворенню молока у жінок, що годують грудьми[3]. Китайські лікарі часто радять вживати їх разом із препаратами, виготовленими з оленячих пантів: вважається, що пін-бей-му підсилює дію останніх, хоча подібна сенолітична дія науковцями не досліджувалася. Зовнішньо свіжі цибулини цієї рослини застосовують при абцесах, фурункульозі й дерматитах, прикладаючи в розтертому вигляді на уражені місця[3]. Подібно до інших видів рябчиків, алкалоїди Fritillaria camschatcensis мають помірну токсичну дію, а саме, пригнічують нервову систему. Тому лікування такою сировиною протипоказане вагітним і особам із серцевими хворобами. Одним з перших симптомів передозування є уповільнення пульсу, що вимагає негайного звернення до лікаря.
У культуру Fritillaria camschatcensis першими ввели європейці в 1757 році. Втім, вони не використовували цю рослину як лікарську і харчову, а прикрашали нею садки, парки, сквери. У приватних садибах Fritillaria camschatcensis рекомендують висаджувати у квітниках, що імітують дикі зарості, на кам'яних гірках. Американські садівники практикують контейнерну культуру. Вирощування цього виду на помірно зволожених й освітлених ділянках із дренажем не потребує зусиль, але на зиму насадження бажано мульчувати шаром опалого листя чи торфу. Наразі відомо 3 сорти цієї рослини.
Незважаючи на осяжний ареал, стан виду загалом незадовільний. У Північній Америці його популяція скоротилась на 90 %[2], у штаті Вашингтон він визнаний вразливим. У Приморському краю Росії, через який пролягає межа розповсюдження, Fritillaria camschatcensis також визнана вразливою і занесена до місцевої Червоної книги. Головними чинниками скорочення чисельності є збирання рослин на букети, заготівля цибулин, зміни біоценозів внаслідок господарської діяльності. Доказом панівного впливу саме антропогенних чинників слугує вища щільність популяцій на важкодоступних і малонаселених Командорських й Алеутських островах в порівнянні з популяціями материкової частини ареалу. Охорона виду здійснюється в Далекосхідному морському заповіднику, перспективне його вирощування в культурі з подальшою реінтродукцією в природу[1]. В Японії на честь цієї рослини випущено кілька поштових марок.
Fritillaria camschatcensis належить до давніх представників свого роду, тому у неї проявляються проміжні ознаки, що наближають цей вид до лілій. Це стало підставою для виокремлення цього таксона і кількох споріднених в підрід Liliorhyza, чию назву можна довільно перекласти як «лілеєкорінь» або «лілієкореневі». За відомостями сайту The Plant List для цього виду зареєстровані такі синоніми:
Fritillaria camschatcensis là một loài thực vật có hoa trong họ Liliaceae. Loài này được (L.) Ker Gawl. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1809.[1]
.JPG){kind=small}
Bài viết liên quan đến Họ Loa kèn này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Fritillaria camschatcensis là một loài thực vật có hoa trong họ Liliaceae. Loài này được (L.) Ker Gawl. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1809.
Ря́бчик камча́тский (лат. Fritillária camschatcénsis) — многолетнее травянистое растение; вид рода Рябчик.
Встречается в умеренной зоне Северной Америки и Дальнего Востока от Японии (Хоккайдо и Хонсю) через Сахалин и Курилы до Камчатки и Приморья.
Произрастает на береговых валах у моря, скалах и склонах морских террас, болотах-шикшёвниках, в березняках, лугах и луговинных тундрах, в зарослях ольшаника, до 950 м над уровнем моря.
Предпочитает сырые торфянистые почвы.
Травянистый многолетник высотой 35—60 см с округлой белой луковицей диаметром 4—5 см в основании стебля. Зубчатые чешуи луковиц состоят из мелких чешуек-луковичек, похожих на зёрна риса (из-за этого американцы иногда называют растение индейским рисом — англ. Indian rice). Замещающая луковица образуется на толстом столоне, а детка — на концах столонов.
Листья овально-ланцетные, снизу сизоватые, после цветения — желтеющие, нижние — в мутовках по 3—10, верхние — супротивные и одиночные.
Цветки с неприятным запахом расположены по 1—3 на верхушке стебля; колокольчатые или воронковидные, чёрно-пурпурные или чёрно-коричневые, со слабым «шахматным» рисунком. Цветёт в мае—июле.
Плод — продолговато-овальная коробочка.
Число хромосом: 2n = 24, 36.
Декоративное, пищевое и лекарственное растение.
Почти все индейские племена северо-западных районов Северной Америки (тихоокеанское побережье Британской Колумбии и юго-восточная Аляска) употребляли маленькие луковички рябчика камчатского, по внешнему виду напоминающие белый рис, в пищу. Эти луковички растут относительно близко к поверхности земли и легко могут быть извлечены весной (перед цветением), летом или осенью (после цветения) при помощи палки-копалки, лопаты или просто пальцами. Их готовили сразу или заготовляли впрок. Для скорого употребления их варили в течение короткого времени, а потом делали «пюре» и ели с жиром, тушили с рыбой и мясом[1], или иногда запекали в золе. Даже будучи отваренными, луковички немного горчили, и некоторые племена вымачивали их в воде, чтобы уменьшить горечь. Их сушили на солнце и толкли в муку, запасая её на зиму, хранили в прохладном месте.
Луковицы индейского риса использовались в торговле как своеобразная мера цены[2].
Начало цветения рябчика предвещало наступление индейского Нового года, цветки использовали для украшения одежд при исполнении новогоднего «танца цветов»[1].
Как декоративное растение, Рябчик камчатский в Европе появился в 1757 году[3].
Садоводами введены несколько садовых культиваров, отличающихся признаками цветков и всего растения. Так, например, у Fritillaria camschatcensis 'Flavescens', описанного Т. Макино в 1932 году как Fritillaria camschatcensis var. flavescens Makino [≡ Fritillaria camschatcensis f. flavescens (Makino) T.Shimizu][4], недостаток тёмного пигмента даёт в результате цветок лимонно-жёлтого цвета, а у культивара 'Flore Pleno' не шесть, как обычно, а двенадцать—пятнадцать лепестков[3].
Синоним — Lilium camschatcense L.basionym. В англоязычных странах Рябчик камчатский до сих пор называется камчатской лилией (англ. Kamchatka-lily).
Fritillaria camschatcensis var. floribunda (Benth.) Boivin, считавшаяся ранее многоцветковой разновидностью рябчика камчатского, сейчас признана разновидностью рябчика родственного — Fritillaria affinis var. affinis (Schultes) Sealy.
Ря́бчик камча́тский (лат. Fritillária camschatcénsis) — многолетнее травянистое растение; вид рода Рябчик.
クロユリ（黒百合、学名: Fritillaria camtschatcensis）はユリ科バイモ属の高山植物。別称はエゾクロユリ（蝦夷黒百合）。
多年草。地下にある鱗茎は多数の鱗片からなる。茎は直立して高さ10-50cmになり、3-5輪生する葉が数段にわたってつく。葉は長さ3-10cmになる披針形から長楕円状披針形で、質は厚く表面はつやがあり、基部に葉柄はない[1][2]。
花期は6-8月。花は鐘状で、茎先に1-数個を斜め下向きにつける。花被片は6個で、長さ25-30mmの楕円形で、暗紫褐色または黒紫色になり、網目模様があり、内面の基部に腺体がある。雄蕊は6個あり、花被片の半分の長さ。花柱は基部から3裂する。花には悪臭があり、英語では「skunk lily（スカンクユリ）」「dirty diaper（汚いオムツ）」「outhouse lily（外便所ユリ）」などの別名がある[1][2]。
北海道以北の低地に分布する染色体数が3倍体3n=36で、草丈が高く50cmになり、花が3-7個つくのものをエゾクロユリ（基本変種）と、日本の本州、北海道の高山に分布する染色体数が2倍体2n=24で、草丈が10-20cmのものをミヤマクロユリ（変種）と分類する場合がある[1][3]。
日本の中部地方以北・北海道、千島列島、ロシア連邦のサハリン州、カムチャツカ半島、ウスリー地方、北アメリカ北西部に分布。高山帯の草地に生える。
本州では、東北地方の月山、飯豊山、中部地方に分布し、分布の西限地は白山で、室堂周辺などに大量に群生しているのが見られる。石川県の「郷土の花」である[4]（「県花」ではない[5]。）。
アイヌ料理では鱗茎を米と混ぜて炊いたり、茹でてから油を付けたりして食される。樺太では乾燥させて保存し冬季の料理に用いられた。その調理方法は、まずチエトイ（cietoy 珪藻土）を溶かした水で乾燥させた鱗茎を煮て、深い鉢に移して油を入れ、すり鉢でよく潰す。そして前述のチエトイの水を少し入れ、コケモモの実を入れてから静かにかき混ぜるというものである。
この鱗茎を北海道のアイヌ語方言でアンラコロ（anrakor）またはハンラコロ（hanrakor）といい、樺太の方言ではハハ（hax）と呼ぶ。また花や葉は染料として用いられた[6]。
花言葉は「恋」「呪い」。武将の佐々成政にシェイクスピアの『オセロ』に似た、側室の早百合姫の「黒百合伝説」が富山にあり、明治になり金沢出身の作家泉鏡花が『黒百合』という小説を書いている。
川端康成は小説『山の音』の「春の鐘」の章の中で、黒百合の匂いを「いやな女の、生臭い匂いだな」と表現している[7]。
この項目は、植物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（プロジェクト:植物／Portal:植物）。 
.JPG)
.JPG)
