nimet breadcrumb-navigoinnissa
Helogale o Mangosta nana ye un xéneru de dos especies de mamíferos carnívoros. Dambes son les especies más pequeñes de mangosta y son endémiques d'África. Son especies sociales y diurnes, y por cuenta del pequeñu tamañu son especies vulnerables a los depredadores.
Helogale o Mangosta nana ye un xéneru de dos especies de mamíferos carnívoros. Dambes son les especies más pequeñes de mangosta y son endémiques d'África. Son especies sociales y diurnes, y por cuenta del pequeñu tamañu son especies vulnerables a los depredadores.
Helogale a zo ur genad e rummatadur ar bronneged, ennañ spesadoù mibinelled.
Helogale a zo ur genad e rummatadur ar bronneged, ennañ spesadoù mibinelled.
Les mangostes nanes (Helogale) són un gènere format per dues espècies de mangostes, principalment terrestres i insectívores, originàries de les sabanes de l'Àfrica Oriental i Meridional.
Ambdues espècies tenen una difusió molt ampla i cap d'elles no està amenaçada per les accions humanes.
Les mangostes nanes (Helogale) són un gènere format per dues espècies de mangostes, principalment terrestres i insectívores, originàries de les sabanes de l'Àfrica Oriental i Meridional.
Die Zwergmangusten (Helogale) sind eine Säugetiergattung aus der Familie der Mangusten (Herpestidae). Sie sind die kleinsten Vertreter ihrer Familie und im östlichen und südlichen Afrika verbreitet. Die Gattung umfasst zwei Arten: die Östliche Zwergmanguste (Helogale hirtula) und die Südliche Zwergmanguste (Helogale parvula).
Zwergmangusten erreichen eine Kopfrumpflänge von 19 bis 27 Zentimetern, wozu noch ein 15 bis 18 Zentimeter langer Schwanz kommt. Das Gewicht liegt zwischen 200 und 400 Gramm. Die Fellfärbung ist variabel, meist jedoch grau oder braun. Das Fell der Südlichen Zwergmanguste ist rötlicher und weniger zottelig als das der Östlichen Zwergmanguste. Der Kopf ist kurz, die Schnauze zugespitzt. Die Pfoten tragen lange, an das Graben angepasste Krallen.
Zwergmangusten leben im östlichen und südlichen Afrika. Während die Östliche Zwergmanguste ein relativ kleines Gebiet bewohnt und eher an trockene Lebensräume angepasst ist, ist die Südliche Zwergmanguste über weite Teile des Kontinents verbreitet und kommt in einer Vielzahl von Lebensräumen vor.
Zwergmangusten sind tagaktiv und leben in Gruppen. Zum Schlafen ziehen sie sich in Erdbaue, Felsspalten oder Termitenhügel zurück. Während über die Lebensweise der Östlichen Zwergmanguste kaum etwas bekannt ist, wurde die Lebensweise der Südlichen Zwergmanguste eingehend, insbesondere von Anne Rasa, erforscht und in ihrem Buch „Die perfekte Familie“ ausführlich beschrieben.
Die Südliche Zwergmanguste zeigt ein komplexes Sozialverhalten: Sie lebt in Gruppen von rund 9 bis 12 Mitgliedern, die von einem dominanten Weibchen angeführt wird. Nur das dominante Paar einer Gruppe zeugt Nachwuchs, die Fortpflanzung der übrigen Tiere wird entweder hormonell unterdrückt oder die Neugeborenen werden vom dominanten Weibchen getötet. Die übrigen Gruppenmitglieder beteiligen sich an der Jungenaufzucht.
Südliche Zwergmangusten ernähren sich vorwiegend von Insekten, daneben fressen sie auch andere Kleintiere, aber auch Vogeleier und kleine Wirbeltiere. Die Nahrung der Östlichen Zwergmanguste ist nicht bekannt.
Beide Arten der Zwergmangusten werden nach der Weltnaturschutzunion IUCN als nicht gefährdet (Least Concern) klassifiziert.
Die Zwergmangusten (Helogale) sind eine Säugetiergattung aus der Familie der Mangusten (Herpestidae). Sie sind die kleinsten Vertreter ihrer Familie und im östlichen und südlichen Afrika verbreitet. Die Gattung umfasst zwei Arten: die Östliche Zwergmanguste (Helogale hirtula) und die Südliche Zwergmanguste (Helogale parvula).
Helogale es un genere de Herpestidae.
Η Eλογαλή είναι γένος συνιστάμενο από δύο είδη μαγκούστας, δηλαδή η Κοινή μαγκούστα νάνος και η Αιθιοπική μαγκούστα νάνος. Είναι τα μικρότερα είδη μαγκούστας και ενδημικά στην Ασία. Η κατανομή του τελευταίου είδους είναι πλέον τροπική και αλληλεπικαλύπτεται εντελώς με εκείνη της Κοινής μαγκούστας νάνου η οποία είναι πιο διαδεδομένη. Και οι δύο είναι κοινωνικά ημερόβια είδη, και λόγω του μικρού μεγέθους τους, είναι ευάλωτα στα αρπακτικά. Και τα δύο είδη ζουν ανεξάρτητα από ανοικτό νερό.
Η Eλογαλή είναι γένος συνιστάμενο από δύο είδη μαγκούστας, δηλαδή η Κοινή μαγκούστα νάνος και η Αιθιοπική μαγκούστα νάνος. Είναι τα μικρότερα είδη μαγκούστας και ενδημικά στην Ασία. Η κατανομή του τελευταίου είδους είναι πλέον τροπική και αλληλεπικαλύπτεται εντελώς με εκείνη της Κοινής μαγκούστας νάνου η οποία είναι πιο διαδεδομένη. Και οι δύο είναι κοινωνικά ημερόβια είδη, και λόγω του μικρού μεγέθους τους, είναι ευάλωτα στα αρπακτικά. Και τα δύο είδη ζουν ανεξάρτητα από ανοικτό νερό.
Helogale is a genus of the mongoose family (Herpestidae). It consists of two species and 12 subspecies:[1]
The helogales are the smallest species of mongooses and both are endemic to Africa. The distribution of the Ethiopian dwarf mongoose is more tropical, and overlaps completely with that of the common dwarf mongoose, which is more widespread. Both are social diurnal species, and due to their small sizes they are vulnerable to predation. Both species live independently of open water.
Helogale is a genus of the mongoose family (Herpestidae). It consists of two species and 12 subspecies:
Helogale es un género de dos especies de mamíferos carnívoros, llamados mangostas enanas.[1] Ambas son las especies más pequeñas de mangosta y son endémicas del África subsahariana. Son especies sociales y diurnas, y debido a su pequeño tamaño son especies vulnerables a los depredadores.
Se reconocen las siguientes:[1]
Helogale es un género de dos especies de mamíferos carnívoros, llamados mangostas enanas. Ambas son las especies más pequeñas de mangosta y son endémicas del África subsahariana. Son especies sociales y diurnas, y debido a su pequeño tamaño son especies vulnerables a los depredadores.
Ce genre de mangoustes comprend les espèces suivantes :
C'est la plus petite des mangoustes. Elle vit en colonie et ne pèse pas plus de 260 grammes.
La mangouste naine entretient un lien de symbiose avec le calao, un oiseau exotique à l'énorme bec (notamment le calao à bec rouge ou le calao à bec jaune). Ce dernier les prévient des dangers ce qui permet à la mangouste de se concentrer sur sa chasse lors de laquelle elle lève des insectes et des petits reptiles qui sont la nourriture des calaos.
Leurs liens sont étroits et tous les matins les calaos attendent leurs mangoustes au sortir de leur gîte, n'hésitant pas à lancer des appels pressants pour les réveiller. De la même façon, les mangoustes hésitent à sortir si les calaos ne sont pas présents.
Ce genre de mangoustes comprend les espèces suivantes :
Helogale hirtula (Thomas, 1904), Mangouste naine orientale Helogale parvula (Sundevall, 1847), Mangouste naine du Sud Helogale undulata (Peters, 1852), Mangouste naine de l'EstHelogale Gray, 1861 è un genere della famiglia degli Erpestidi. Comprende due specie, note comunemente come manguste nane. Queste manguste si distinguono per le loro piccole dimensioni (lunghezza testa-tronco 23–25 cm, della coda 20–22 cm) e per avere solo 36 denti; sono diffuse con numerose sottospecie in Somalia, nelle regioni africane orientali, nel Sudafrica e nell'Angola meridionale.
Le manguste nane sono animali diurni e vanno alla ricerca del cibo in piccoli gruppi formati da 4-15 individui; essi si mantengono in contatto emettendo continuamente delle grida simili a cinguettii. Sebbene non abbiano una residenza precisa, ritornano di quando in quando nelle zone ove sono sicure di operare buona caccia e scavano talvolta anche delle tane; di notte tuttavia preferiscono rifugiarsi nei nidi delle termiti, in tronchi cavi o in piccole grotte. Nello zoo di Francoforte, F. Zannier ebbe occasione di constatare che il comportamento della mangusta nana comune presenta molti tratti in comune con quello della mangusta grigia indiana, dell'icneumone e del suricato[2]. Tutti questi animali hanno una stessa agilità di movimenti e l'abitudine di dormire tenendo il capo tra le zampe anteriori e insinuando il muso sotto l'addome. Quando assume l'atteggiamento di imposizione ed è molto eccitata, la mangusta nana comune non si limita a rizzarsi sugli arti posteriori, ma può anche ruotare su se stessa e muoversi saltellando; cattura gli insetti raspando nel terreno o rimuovendo sassi e uccide i gasteropodi in modo analogo ad altre manguste (mangusta striata, mangusta cancrivora e mangusta di palude), afferrandoli con gli arti anteriori e scagliandoli all'indietro, attraverso quelle posteriori; per fare ciò stacca le quattro zampe da terra, sollevando la regione posteriore del corpo. La mangusta nana comune individua le prede probabilmente servendosi in uguale misura dell'olfatto, della vista e dell'udito; le insegue quindi con piccoli balzi e, dopo averle afferrate con il muso e le zampe anteriori, le uccide mordendole più volte al capo o alla nuca. Comincia a mangiarle dalla testa e, se la vittima è un uccello, ne recide dapprima il capo e toglie poi con cura piume e penne. Per aggredire e difendersi usa una tecnica analoga a quella della mangusta grigia indiana e dell'icneumone. Pulisce il mantello e il muso con movimenti molto rapidi e durante le brevi pause si dedica ad altre attività; rimuove i resti del cibo incastrati tra i denti per mezzo degli artigli.
Questa piccola mangusta, che nello zoo di Francoforte è ospitata in un recinto all'aperto entro cui si trova un nido artificiale di termiti, imprime dei marchi odorosi applicando tecniche diverse: usa il secreto delle ghiandole presenti nelle guance per segnare spigoli, pareti, rami e i suoi stessi figli, ma impiega sovente anche il secreto della borsa anale per lasciare altri contrassegni[2]. In tale caso si sostiene sugli arti anteriori, e solleva verticalmente il corpo fino a portare la regione anale a contatto del punto prescelto, oppure si limita a far scivolare su di esso la zona delle ghiandole anali. Zannier così descrive queste operazioni:
«Per sollevare il corpo verticalmente, gli animali cambiano posizione con grande rapidità e di solito più volte, e come se fossero spinti da una molla spostano con un balzo il peso del corpo dalle zampe posteriori, su cui si erano rizzati per annusare l'oggetto da marcare, a quelle anteriori. Tenendo poi la coda piegata di lato, premono la borsa anale estroflessa contro l'oggetto da marcare, e poggiano su di esso le zampe posteriori per meglio sostenere il corpo. Per segnare i piccoli con il secreto anale, dopo averli marcati con quello delle guance, ricorrono a una tecnica simile a quella usata per rompere la conchiglia delle chiocciole: li spingono cioè all'indietro, facendoli passare attraverso le zampe posteriori[2].»
Le manguste nane raggiungono la maturità sessuale abbastanza precocemente, all'età di circa 3 mesi, e sembrano accoppiarsi più volte all'anno (nello zoo di Francoforte, infatti, una femmina partorì in marzo, maggio, agosto e novembre 1963, ogni volta 4 piccoli[2]). La gestazione dura 50-54 giorni, e i piccoli sono allevati di comune accordo da tutti i componenti della famiglia (compresi il padre e gli individui giovani), che li coprono con il proprio corpo per riscaldarli, li marcano con i loro vari secreti, li puliscono e li trasportano. In questo caso si comportano con estrema cautela, e compiono ripetuti tentativi finché non riescono ad afferrarli saldamente, ma delicatamente, al collo. Durante il trasporto, tuttavia, i piccoli vengono sovente trascinati, deposti a terra per breve tempo, quindi ripresi e nuovamente trascinati qua e là con una corsa precipitosa. Le piccole manguste nane sono molto amanti del gioco, e si dedicano a passatempi analoghi a quelli delle manguste grigie indiane.
Helogale Gray, 1861 è un genere della famiglia degli Erpestidi. Comprende due specie, note comunemente come manguste nane. Queste manguste si distinguono per le loro piccole dimensioni (lunghezza testa-tronco 23–25 cm, della coda 20–22 cm) e per avere solo 36 denti; sono diffuse con numerose sottospecie in Somalia, nelle regioni africane orientali, nel Sudafrica e nell'Angola meridionale.
Helogale is een geslacht van zoogdieren uit de familie van de mangoesten (Herpestidae).
Helogale is een geslacht van zoogdieren uit de familie van de mangoesten (Herpestidae).
Multimedia w Wikimedia Commons Mangusteczka (Helogale) – rodzaj ssaka z rodziny mangustowatych (Herpestidae).
Rodzaj obejmuje gatunki występujące w Afryce[3].
Herpestes parvulus Sundevall, 1847
Do rodzaju należą następujące gatunki[4][3]:
Mangusteczka (Helogale) – rodzaj ssaka z rodziny mangustowatych (Herpestidae).
Helogale är ett släkte i familjen manguster. Dessa djur lever i östra och södra Afrika och är de minsta arterna i familjen. Tidigare delades släktet i upp till åtta arter men idag sammanfattas de till två arter med olika underarter.
Dessa djur når en kroppslängd av 18 till 26 centimeter. Därtill kommer en 12 till 20 centimeter lång svans. Vikten ligger mellan 230 och 680 gram. Pälsens färg är variabel men huvudsakligen brun- eller gråaktig, men det finns även helt svarta exemplar. Några individer är på strupen eller brösten rödaktiga. Extremiteterna och svansen är oftast lite mörkare.
Helogale hirtula lever i ett mindre område i Etiopien, Somalia och norra Kenya. Helogale parvula förekommer från Etiopien till Angola och östra Sydafrika. Deras habitat utgörs av savanner, glesa skogar, halvöknen och bergsregioner upp till 1800 meter över havet.
Arterna av släktet är aktiva på dagen och lever socialt i grupper med fyra till femton individer. Gruppen leds av en dominant hona. Äldre ungdjur och även andra gruppmedlemmar hjälper vid uppfostringen av de nyfödda ungarna som bara föds av den dominanta honan. Först när denna hona dör upplöses gruppen.
Dessa djur livnär sig nästan uteslutande av insekter. Dessutom äter de ibland snäckor. För att öppna snäckans skal tar dessa djur snäckan i de bakre extremiteterna och kastar den mot en klippa. Det iakttogs även att de kastar en sten mot snäckan.
Med detta beteende är dessa djur inte ensamt i familjen manguster. Flera andra arter i familjen handlar på liknande sätt.
Den dominanta honan har i naturen två till tre kullar per år och i fångenskap upp till fyra kullar. Efter dräktigheten som varar i 49 till 56 dagar föder honan en till sju (i genomsnitt 4) ungar. Ungarna får ungefär 45 dagar di men de börjar redan efter några veckor med fast föda. Med ungefär tre år är ungdjuren full utvecklade. Livslängden kan vara upp till 12 år.
Redan efter tre månader är ungarna könsmogen. Å andra sidan dödas ungar av individer som inte tillhör flockens alfahona. Fortplantning är ett privilegium som bara innehas av den dominanta honan och hennes partner.
Helogale är ett släkte i familjen manguster. Dessa djur lever i östra och södra Afrika och är de minsta arterna i familjen. Tidigare delades släktet i upp till åtta arter men idag sammanfattas de till två arter med olika underarter.
Helogale hirtula Dvärgmangust (Helogale parvula)Морфометрія. Довжина голови й тіла: 180—260 мм, довжина хвоста: 120—200 мм, вага: 230—680 гр.
Опис. Колір може бути різним, але в цілому верхня частина тіла від крапчасто-коричневої до сіруватої. Низ лише трохи блідіший, і хвіст і нижні частини ніг темні. У деяких особин є руді плями на горлі та грудях і на нижній стороні хвоста біля основи червонувато-коричневі. Інші особини, повністю чорні.[1]
Зустрічаються в саванах, лісистих і чагарникових місцевостях, гірських чагарниках від рівня моря до висоти близько 1800 метрів. Вони денні та наземні. Притулок шукають у сутінках в покинутих чи активних термітниках, серед кострубатих коренів дерев і в ущелинах. Їх тіла тонкі, щоб вони могли втиснутися в невеликі отвори. У деяких випадках можуть викопати власну нору. Притулок часто змінюється, іноді щодня. Більша частина дня проводиться в активних і шумливих пошуках їжі серед кущів, листя і каменів. Поживою служать головним чином комахи, а також дрібні хребетні, яйця і фрукти. Карликові мангусти організовують групи, які використовують певну територію для проживання, хоча існує суперечлива інформація про рухи груп і взаємини між ними. Соціальної організації Helogale є унікальною серед ссавців. Група налічує до 40 осіб, але зазвичай близько 10–12. Групи є матріархальними сім'ями, очолюваними старою самицею. Вона ініціює рухи і має пріоритет щодо їжі. На другому місці є її помічник, старий самець. Ці двоє панівних тварин моногамні й зазвичай є єдиними членами групи, що дають потомство, вони пригнічують статеву активність в інших членів групи. Далі ролі розподіляються ієрархічно, так, що найбільший рейтинг мають наймолодші члени групи. Ця угода, ймовірно, служить щоб дозволити молодим тваринам отримувати достатнього харчування, без конкуренції з боку старших і сильніших мангуст під час незвично тривалого періоду зростання в цьому роді. У будь-якому віковому класі в групі самиці домінують над самцями. Попри жорстку структуру класу, або, можливо, через це, внутрішньогрупові відносини, як правило, гармонійні, і серйозні сутички рідкісні. Підлеглі дорослі чистять, переносять, гріють і підносять їжу безпомічній молоді й по черзі «няньчаться», в той час як решта членів групи шукають провіант. Самиці на додаток до матері іноді годують молоком малюків. Молоді рухливі тварини, схоже, грають роль варти, спостерігаючи за можливою небезпекою та попереджаючи інших за допомогою візуальних сигналів або пронизливих сигналів тривоги. Часто одна тварина займає незахищену позицію, виступаючи охоронцем групи. Один ряд спостережень показав, що коли самець з низьких рейтингом захворів, йому було дозволено вище, ніж звичайний для нього пріоритет харчування і також він отримував більше тепла з боку інших членів групи. В іншому випадку, група обмежила свій нормальний рух, щоб забезпечити догляд і харчування пораненому члену групи.[1]
У Національному парку Серенгеті в Танзанії, пологи відбуваються в основному в сезон дощів, з листопада по травень, і альфа-самиця зазвичай дає три виводки на рік. У полоненій колонії в Європі молодь народжується регулярно навесні та восени; самиця там народжує два рази на рік. Вагітність триває 49-56 днів. Число дитинчат від одного до семи, в середньому близько чотирьох. Догляд триває принаймні 45 днів, але члени групи починають приносити молоді тверду їжу щоб відлучення було завершене. Молодь починає харчуватися з групою у 6 місяців. Одна мангуста цього роду жила у Базельському зоопарку протягом 12 років і 3 місяців.[1]
Helogale là một chi động vật có vú trong họ Cầy mangut, bộ Ăn thịt. Chi này được Gray miêu tả năm 1861.[1] Loài điển hình của chi này là Herpestes parvulus Sundevall, 1847 by subsequent designation by Thomas (1882) (Melville and Smith, 1987).
Chi này gồm các loài:
.png){kind=small}
Bài viết về các loài trong bộ thú ăn thịt này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Helogale là một chi động vật có vú trong họ Cầy mangut, bộ Ăn thịt. Chi này được Gray miêu tả năm 1861. Loài điển hình của chi này là Herpestes parvulus Sundevall, 1847 by subsequent designation by Thomas (1882) (Melville and Smith, 1987).
Пища карликовых мангустов состоит почти исключительно из насекомых. Кроме них иногда поедаются и улитки. Для того, чтобы разбить ракушку, в которой прячется улитка, мангуст берёт её в задние лапы и кидает против камня.
Два или три раза в год самка рождает после 50-дневной беременности от одного до семи (в среднем четыре) детёнышей. На протяжении по меньшей мере 45 дней они вскармливаются молоком, однако параллельно начинают снабжаться другими членами группы твёрдой пищей. Только в возрасте трёх лет они становятся взрослыми, а их средняя продолжительность жизни составляет до двенадцати лет.
Карликовые мангусты на Викискладе Пища карликовых мангустов состоит почти исключительно из насекомых. Кроме них иногда поедаются и улитки. Для того, чтобы разбить ракушку, в которой прячется улитка, мангуст берёт её в задние лапы и кидает против камня.
侏獴属，也叫矮獴属，包括侏獴。
这是一篇與哺乳动物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。
난쟁이몽구스속(Helogale)은 식육목 몽구스과에 속하는 분류군의 하나이다. 2종과 12아종으로 이루어져 있다.[1] 난쟁이몽구스속의 두 종은 몽구스 중에서 가장 종들로 둘 다 아프리카에서 발견된다. 에티오피아몽구스가 좀 더 열대 기후 지역에 분포하며, 커먼난쟁이몽구스의 분포 지역과 완전히 겹치며 더 널리 분포한다. 둘 다 무리 생활을 하는 주행성 동물이고, 작은 크기 때문에 다른 육식동물로부터 취약하다. 두 종 모두 개방 수역에 독립적으로 산다.
작은인도몽구스
