nimet breadcrumb-navigoinnissa
There are several common names for this species. Although in this document it was called the gray brocket deer, another name is brown brocket deer, which shows up commonly in the literature. The original spelling of the species name was M. gouazoupira, they are now recognized as M. gouazoubira.
Ten subspecies of M. gouazoubira are currently recognized.
Predators of the gray brocket include ocelots, jaguars and pumas, in addition to some larger raptors. Domestic dogs are also a predator. These deer are taken by local hunters for food.
Known Predators:
Gray brocket deer range from 850 to 1050 mm in total body length, stand around 650 mm at the shoulder. They weigh approximately of 17kg.
Gray brocket deer are slightly smaller than red brocket deer (Mazama americana). The gray brocket deer also has a straighter back, giving its silhouette a more deer-like shape.
Mazama gouazoubira has a grayish-brown to reddish-brown coat. The males have simple antlers about 70 to 100 mm in length. The undersides of the tail is white, with the pelage on the flanks being of a paler color.
Range mass: 8 to 25 kg.
Average mass: 15.6 kg.
Range length: 1050 to 850 mm.
Other Physical Features: endothermic ; homoiothermic; bilateral symmetry
Sexual Dimorphism: ornamentation
Using cementum annuli, the oldest age class of gray brocket deer in one study was 13 years. Lifespan of the related red brocket ranges from 7 to 12 years.
Typical lifespan
Status: wild: 13 (high) years.
Average lifespan
Status: wild: 13 years.
Mazama gouazoubira is commonly found in open areas, like the thorn scrub of the Chaco and the Gran Sabana in Venezuela. These animals may be found in very dry areas, and can be found dwelling in savannas, swamplands or at the edge of secondary vegetation and transitional forests.
Habitat Regions: tropical
Terrestrial Biomes: savanna or grassland ; chaparral ; scrub forest
Wetlands: swamp
Gray brocket deer (Mazama gouazoubira) range from southern Central America down through northern South America, and reach as far south as northern Argentina and Uruguay. It is one of the more widely distributed brocket deer species.
Biogeographic Regions: neotropical (Native )
One way of communication that has been studied in gray brocket deer is scent-marking, which would include urination, defecation, forehead rubbing and thrashing. There is a difference in frequency of scent-marking between females, as well as between males and juveniles. It was also observed that females and juveniles marked more often in the core of their home range versus the males who often marked outside their home range.
As is true for virtually all mammals, there are probably some other forms of communication as well. These deer probably use some vocalizations. Visual signals and postures may be important, and physcial contact signals are probably important between mother and infant, as well as between mates.
Communication Channels: visual ; tactile ; acoustic ; chemical
Other Communication Modes: scent marks
Perception Channels: visual ; tactile ; acoustic ; chemical
In the central Chaco regions intensive hunting has resulted in a local decline. In Venezuela habitat destruction and illegal hunting may pose a threat, especially around settled areas.
In the Tamshiyacu-Tahuayo Community Reserve of the Peruvian Amazon the gray brocket is one of the focal species in a community based wildlife management initiative.
US Federal List: no special status
CITES: no special status
IUCN Red List of Threatened Species: least concern
Gray brocket deer are mostly frugivorous, especially during the wet season (November to February). They focus on soft, fleshy fruits available from bush-like trees. During the dry season they feed more on the mast crops from the trees of Zyzyphus oblongifoia and Casesalpinia paraguarensis (February thru October). These trees produce dry, tough fruits, which become scarce during the wet season. In a region such as the chaco, water stress is more apparent during the extended dry season, resulting in the deer eating more cacti and bromeliad fruits, as well as succulent leaves and roots to satisfy water requirements. Gray brocket deer are also grazers and a browsers. They utilize roots, twigs, flowers, buds, bark and leaves of trees and shrubs, some seasonally and other annually.
Plant Foods: leaves; roots and tubers; wood, bark, or stems; seeds, grains, and nuts; fruit
Primary Diet: herbivore (Frugivore )
Gray brocket deer are frugivorous and disperse seeds from a variety of trees and shrubs. To the extent that predators rely on these deer as a source of food, they may have some affect on predator poluations.
Ecosystem Impact: disperses seeds
In Paraguay they are mostly hunted for meat, although pelts are also known to be traded in rather high quantities in certain regions. In the Peruvian Amazon the pelts of gray brockets are not traded. In the central chaco region the meat is sold at local markets. In the Amazonian cities, the meat of the gray brocket is sold in smaller quantities than that of the red brocket.
Positive Impacts: food
Gray brockets are known to do minimal crop damage.
Negative Impacts: crop pest
There is no information on mating systems in gray brockets in the literature.
Mating System: monogamous
Reproduction appears to be year round, as spotted fawns have been found throughout the year. In some juvenile females, the ovaries were detected to have developing follicles indicating an early onset of reproduction. The age classes used were the same used for whitetail deer, placing these females around a one-year age class.
Does were found to be simultaneously pregnant and lactating. In captivity, the gestation period is around eight months. Usually a single young is born with twins being rare. The young are camoflaged in grass, very similar to whitetail deer (Odocoileus virginianus).
The antler conditions of bucks also supports the notion that there is year round reproduction. Males with polished antlers were observed throughout the year. Bucks have been found in velvet in January, May and June and with polished antlers by May through November. The males of this species apparently shed their antlers every 18 months to two years but with great individual variability.
Breeding interval: It is likely that the females breed once annually.
Breeding season: Breeding is not restricted to a season in this species.
Average number of offspring: 1.
Average gestation period: 8 months.
Average age at sexual or reproductive maturity (female): 13 months.
Average age at sexual or reproductive maturity (male): 12 months.
Key Reproductive Features: iteroparous ; year-round breeding ; gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual ; fertilization ; viviparous
The doe provides care to the fawn until weaned. The female feeds the fawn, but until it becomes older, the fawn stays hidden. The time to weaning or the duration of dependence on the doe is unknown. In red brocket deer (M. americana) weaning occurs at about 6 months. Male parental care has not been reported.
Parental Investment: precocial ; pre-fertilization (Protecting: Female); pre-hatching/birth (Provisioning: Female, Protecting: Female); pre-weaning/fledging (Provisioning: Female, Protecting: Female); pre-independence (Protecting: Female)
El mazama bru (Mazama gouazoubira) és una espècie d'artiodàctil de la família dels cèrvids. Viu a Sud-amèrica i Panamà.[1]
El mazama bru (Mazama gouazoubira) és una espècie d'artiodàctil de la família dels cèrvids. Viu a Sud-amèrica i Panamà.
Uchpa luwichu,[1][2] Ushpitu[3] icha Ushpira,[4] Arhintinapi Wasuncha[5] (Mazama gouazoubira) nisqaqa Chawpi, Uralan Awya Yalapi kawsaq tarukam, iskay ruk'anayuq ñuñuqmi, yura mikhuqmi.
Commons nisqaqa multimidya kapuyninkunayuqmi kay hawa: Uchpa luwichu.
Wikispecies nisqaqa qillqasqa p'anqayuqmi kay hawa: Uchpa luwichu
Uchpa luwichu, Ushpitu icha Ushpira, Arhintinapi Wasuncha (Mazama gouazoubira) nisqaqa Chawpi, Uralan Awya Yalapi kawsaq tarukam, iskay ruk'anayuq ñuñuqmi, yura mikhuqmi.
The gray brocket (Mazama gouazoubira), also known as the brown brocket, is a species of brocket deer[2] from northern Argentina, Bolivia, southern Peru, eastern and southern Brazil, Paraguay, and Uruguay. It formerly included the Amazonian brown brocket (M. nemorivaga)[3] and sometimes also the Yucatan brown brocket (M. pandora) as subspecies.[4] Unlike other species of brocket deer in its range, the gray brocket has a gray-brown fur without reddish tones.[5]
The scientific name of the gray brocket deer comes from Félix de Azara's gouazoubira. Azara was the first to provide a quality description of the small deer in the Americas, and he referred to the red brocket as gouazoupita, while he referred to the gray brocket as gouazoubira, which has been maintained in the current species name, Mazama gouazoubira. Though sometimes it is seen as Mazama gouazoupira, this is incorrect, perhaps mistakenly replacing a "b" with a "p" from Azara's name for the red brocket, Gouazoupita.[6]
The coat of a gray brocket can range from gray-brown to dark brown. Lighter, browner coats are seen in those that live in grasslands, whereas grayer, darker colors are more prevalent in forest regions. Significant variation can be seen between individuals of the same population, as well.[1] Their tails are white on the bottom, and on their flanks the hair is of a lighter color than that of the rest of the body. The body length of a gray brocket deer can range from 85 to 105 cm (33 to 41 in) and the weight from 11 to 25 kg (24 to 55 lb).[5]
In addition to the obvious differences in color, the gray brocket is generally smaller than the red brocket.[5] Separation of the gray brocket and the Amazonian brown brocket using external features is far harder, but the former has a more orange rump, bigger, more rounded ears, wider auditory bullae, and smaller eyes.[1]
The gray brocket is found in northern Argentina, Bolivia, southern Peru, eastern and southern Brazil, Uruguay, and Paraguay.[1] They range from the western part of South America, in the East Andes foothills in Bolivia, Peru, and Argentina. From there, it extends eastward, through semiopen regions such as the Gran Chaco, Cerrado, and Caatinga, to the Atlantic Ocean. It does not live in the Amazon Rainforest region (where it is replaced by the Amazonian brown brocket), and its distribution runs south to the mouth of the Paraná River in Argentina.[1]
It is found in brushy vegetation and forest edge, but typically avoids both open habitats without cover and dense forest.[5]
The gray brocket is a herbivore that chooses what it eats selectively, though it does eat a wide variety of plants. During some periods, the grays brocket may become primarily fruit-eating, but this depends on the season, area, and availability of fruits. Many of the fruits are in dense forests, which it for the most part avoids, but it does find other sources of fruits and also other sources of food.[1] In the dry season, they eat the fruit from trees such Caesalpinia paraguariensis, which produce dry, tough fruits.[7] Periodically and locally, they also eat cacti, bromeliad fruits, and leaves and roots from succulents to satisfy their water requirements.[7]
The gray brocket reaches sexual maturity around 18 months old.[8] No distinct breeding season is seen. The gestation periods lasts around 7 months, and post partum estrus occurs.[1] Thus, a gray brocket can produce two offspring in a year.[9] After birth, the doe takes care of the fawn until it is weaned, though the time until it is weaned is unknown. During this time, the fawn remains hidden and is fed by the doe.
Four types of scent marking have been observed as a means of communication, due to their performance of these behaviors in concurrence with certain postures. These scent-marking behaviors include urination, defecation, thrashing, and forehead rubbing. Such scent-marking tactics can be part of a claim on territory if a number of markings are placed within a concentrated area by a single gray brocket.[1]
Gray brockets are active during the day, but generally only appear in the open at night.[5] They are solitary and territorial, with the male defending a larger territory and the female a smaller core area.[5]
Unless under cover, they are very shy and nervous when held captive.
Overall, the gray brocket remains widespread and common, but it has decreased or even disappeared from near human populations.[1] In Bolivia, the population appears to remain constant despite great hunting pressure, and it is the most common deer in Brazil, though it is declining in some regions. In Argentina, it is declining due to habitat loss and hunting, and in Paraguay, it has declined from regions with high human densities.[1] The primary motive for hunting gray brockets is not pest control, as they cause a minimal amount of crop damage.[7]
The gray brocket occurs in 14 national and provincial reserves in Argentina, as well as seven reserves in Bolivia, and numerous reserves in Paraguay and Brazil. Though hunting is illegal in many areas in the gray brocket's range, bans are generally not enforced.[1] To prevent further population declines, hunting laws need to be enforced, stray dogs from human populations should be controlled, and local village populations should be educated to preserve the gray brocket populations.[1] Additionally, population studies are needed to determine the status of the gray brocket, to be better equipped to help it.[10]
The gray brocket (Mazama gouazoubira), also known as the brown brocket, is a species of brocket deer from northern Argentina, Bolivia, southern Peru, eastern and southern Brazil, Paraguay, and Uruguay. It formerly included the Amazonian brown brocket (M. nemorivaga) and sometimes also the Yucatan brown brocket (M. pandora) as subspecies. Unlike other species of brocket deer in its range, the gray brocket has a gray-brown fur without reddish tones.
La corzuela parda,[2] también denominada guazuncho, viracho, guasuvirá, asú virá, masuncho, sachacabra o urina (Mazama gouazoubira), es un cérvido de mediano tamaño nativo de América, donde habitaba desde el noreste de Argentina y hoy extendiéndose por el norte costero de Brasil, el oriente boliviano y las zonas más cálidas del Uruguay.[3]
Hoy se encuentra algo reducido en su hábitat por la presión cinegética y la destrucción de su hábitat, pero sigue siendo relativamente abundante y no se lo considera en peligro de extinción.
El guazuncho no presenta gran dimorfismo sexual; tanto machos como hembras alcanzan entre los 55 y los 65 cm de altura a la cruz, y hasta 110 cm de longitud. Su peso llega a los 30 kg. La coloración varia según la zona, pero suele ser de pardogrisácea a pardorojiza, con un matiz gris que lo distingue de otras especies de Mazama, género del cual es la especie de mayor tamaño. Muestra el interior de la cola, las verijas y el vientre blanquecinos. El juvenil es más oscuro, con manchas blancas en flancos y lomo. A partir del año de vida, los machos desarrollan una cornamenta sin ramificar que alcanza los 15 cm de longitud dependiendo de la zona en la que se encuentra.
El guazuncho habita normalmente en zonas boscosas, abiertas o semiabiertas. Se alimenta de brotes tiernos, hojas, hongos y frutos; además, descorteza el tronco de los árboles para señalar su territorio. Suele habitar en solitario o en parejas, y es marcadamente territorial, marcando el perímetro de su zona con heces, orina y una secreción de fortísimo aroma que proviene de las glándulas anterorbitales, interdigitales y frontales. El territorio de cada guazuncho se extiende a una hectárea como mínimo; sin embargo, son hoy raros los entornos en que exista tanta concentración, siendo la densidad mucho más baja en promedio.
Es activo nocturna y crepuscularmente, excepcionalmente por la mañana durante el invierno. En horas de calor, se retira hacia las secciones más espesas del bosque o de pastizal para descansar. En zonas de ocupación humana o actividad de caza, su nocturnidad se incrementa.
La reproducción tiene lugar en el otoño normalmente, aunque el ciclo de celo no está estrictamente atado al climático. La gestación dura unos 220 días, y concluye con el parto de una única cría, excepcionalmente dos, que permanecerá junto a la madre hasta cumplir ocho meses de vida. Pesan entre 500 gr. y 1 kg. al nacer. Durante este período, tiende a mantenerse en zonas de bosque cerrado para eludir a los depredadores. La madurez sexual adviene entre 1 y 2 años de edad.[4]
El guazuncho se ve afectado por la desaparición de su hábitat a causa de la tala de los bosques, su reutilización para terrenos de pastoreo en los que compite con el ganado doméstico, y la caza.
En Argentina está protegido en algunas provincias (en especial Corrientes, Catamarca y Entre Ríos), mientras que en otras, la actividad cinegética es libre; en 1997, en la provincia de Santiago del Estero se cazaron unos 2000 guazunchos por mes, estimándose que cuatro quintos de estos serían hembras. Al ser el otoño la principal temporada de caza, muchos de los ejemplares abatidos serían reproductores.
La corzuela, guazuncho o viracho fue declarado monumento natural en Entre Ríos, Argentina, mediante la resolución n.º 679/18 de la Dirección de Minería, Medio Ambiente y Recursos Naturales de 24 de agosto de 2018.[5]
La corzuela parda, también denominada guazuncho, viracho, guasuvirá, asú virá, masuncho, sachacabra o urina (Mazama gouazoubira), es un cérvido de mediano tamaño nativo de América, donde habitaba desde el noreste de Argentina y hoy extendiéndose por el norte costero de Brasil, el oriente boliviano y las zonas más cálidas del Uruguay.
Hoy se encuentra algo reducido en su hábitat por la presión cinegética y la destrucción de su hábitat, pero sigue siendo relativamente abundante y no se lo considera en peligro de extinción.
Mazama gouazoubira Mazama generoko animalia da. Artiodaktiloen barruko Capreolinae azpifamilia eta Cervidae familian sailkatuta dago
Mazama gouazoubira Mazama generoko animalia da. Artiodaktiloen barruko Capreolinae azpifamilia eta Cervidae familian sailkatuta dago
Mazama gouazoubira
Le Daguet gris (Mazama gouazoubira), est un cervidé de taille moyenne d'Amérique latine, où il habitait traditionnellement depuis le sud du Mexique jusqu'au nord de l'Argentine. Dans le département français de la Guyane, l'espèce est interdite au commerce mais peut être chassée pour la consommation de subsistance.
Noms espagnols : Corzuela parda, guazuncho, viracho, guazú virá ou masuncho.
Noms portugais (Brésil) : veado-catingueiro, veado-virá, guaçutinga, suaçupita.
Noms employés en Guyane : Cariacou (Créole guyanais), kaliaku (Wayampi), kalidjaku (Teko), kaliagu (Kalina), dia, kayaku (Nengue tongo), paadu, m’bata (Saramaka)
Aujourd'hui son habitat est quelque peu réduit étant donnée la pression cynégétique, mais aussi à cause de la destruction de son habitat. Cependant il reste relativement abondant et n'est pas considéré comme étant en danger.
Le Daguet gris ne présente pas un grand dimorphisme sexuel. Les mâles comme les femelles atteignent entre 55 et 65 cm de hauteur au garrot, et jusque 140 cm de long. Son poids atteint quelque 25 kg. La coloration de son pelage est brun grisâtre, avec une nuance grise qui le distingue des autres espèces de Mazama, genre dont il est en outre l'espèce ayant la plus grande taille. Il présente à la partie inférieure de la queue et sur le ventre une couleur banchâtre. L'individu juvénile est plus sombre, avec des taches blanches sur les flancs et le dos. À partir de l'âge d'un an les mâles développent des bois sans ramifications qui atteignent 15 cm de long.
Le Daguet gris habite normalement dans des zones boisées, ouvertes ou semi-ouvertes. Il s'alimente de pousses tendres, de feuilles, de champignons et de fruits. Il décortique de plus les troncs d'arbre pour signaler son territoire. Habituellement il vit en solitaire ou en couple et est très territorial, marquant le périmètre de sa zone avec des fèces, de l'urine et une sécrétion à forte odeur qui provient de petites glandes antéorbitales, interdigitales et frontales. Le territoire d'un Daguet gris s'étend au minimum sur un hectare. Cependant les endroits où il se trouve en une telle densité (100 au km²) sont rares et la moyenne de densité de sa population est beaucoup plus basse.
Il est actif la nuit et au crépuscule, exceptionnellement la matinée en hiver. Pendant les heures de fortes chaleur, il se retire dans des sections de bois plus épaisses ou dans des passages à hautes herbes pour se reposer. Dans les zones d'activité humaine ou de chasse son caractère nocturne s'accroit.
La reproduction a lieu en automne normalement. La gestation dure quelque 220 jours et la mise bas se conclut par un unique petit, exceptionnellement deux. Les petits restent avec leur mère jusqu'à l'âge de huit mois. Ils pèsent entre 500 g et un kilogramme à la naissance. Durant cette période, la femelle se maintient dans des zones de bois touffus pour éviter les prédateurs. La maturité sexuelle survient entre l'âge de 1 et 2 ans.
Mazama gouazoubira
Le Daguet gris (Mazama gouazoubira), est un cervidé de taille moyenne d'Amérique latine, où il habitait traditionnellement depuis le sud du Mexique jusqu'au nord de l'Argentine. Dans le département français de la Guyane, l'espèce est interdite au commerce mais peut être chassée pour la consommation de subsistance.
Noms espagnols : Corzuela parda, guazuncho, viracho, guazú virá ou masuncho.
Noms portugais (Brésil) : veado-catingueiro, veado-virá, guaçutinga, suaçupita.
Noms employés en Guyane : Cariacou (Créole guyanais), kaliaku (Wayampi), kalidjaku (Teko), kaliagu (Kalina), dia, kayaku (Nengue tongo), paadu, m’bata (Saramaka)
Aujourd'hui son habitat est quelque peu réduit étant donnée la pression cynégétique, mais aussi à cause de la destruction de son habitat. Cependant il reste relativement abondant et n'est pas considéré comme étant en danger.
Il mazama grigio (Mazama gouazoubira G. Fischer, 1814) è una specie di mazama[2] diffusa in Argentina settentrionale, Bolivia, Brasile orientale e meridionale, Paraguay e Uruguay. In passato il mazama bruno dell'Amazzonia (M. nemorivaga) veniva considerato una sua sottospecie[3] e talvolta anche il mazama bruno dello Yucatán (M. pandora) veniva classificato come tale[4]. Diversamente dalle altre specie di mazama che occupano il suo stesso areale, il mazama grigio ha il mantello grigio-marrone (e non rossastro).
Attualmente ne vengono riconosciute tre sottospecie:
Il mazama grigio non mostra un grande dimorfismo sessuale; sia i maschi che le femmine sono alti al garrese 55-65 cm e misurano 110 cm di lunghezza. Il peso si aggira sui 30 kg. La colorazione varia dal marrone-grigiastro al marrone-rossastro, con una sfumatura grigia che distingue la specie da tutte le altre del genere Mazama. La parte inferiore della coda e il ventre sono biancastri. I piccoli sono più scuri, con macchie bianche sui fianchi e sulla regione posteriore. A partire dal primo anno di vita, i maschi sviluppano dei palchi che possono raggiungere anche i 15 cm, a seconda della distribuzione geografica.
Abita generalmente in regioni boscose, aperte o semiaperte. Si nutre di germogli, foglie, funghi e frutti; spesso strappa via anche la corteccia dal tronco degli alberi, ma lo fa solo per delimitare il territorio. Vive solitario o in coppie ed è strettamente territoriale; i confini del territorio vengono marcati con feci, urina e con una secrezione dall'odore pungente che proviene dalle ghiandole preorbitali, interdigitali e frontali. Ogni territorio si estende al minimo per un ettaro; tuttavia, sono ormai rare le zone dove la specie è ancora numerosa.
Ha abitudini notturne e crepuscolari, ma in inverno è attivo anche la mattina. Nelle ore calde della giornata si ritira all'interno del bosco o sui pascoli per riposare. Nei pressi degli insediamenti umani o nelle aree dove viene cacciato più frequentemente è però quasi sempre notturno.
La riproduzione avviene generalmente in autunno, sebbene la stagione degli amori non sia strettamente legata al clima. La gestazione dura circa 220 giorni, trascorsi i quali la femmina partorisce di solito un unico piccolo (i parti gemellari sono molto rari), il quale rimarrà vicino alla madre fino all'età di otto mesi. Il piccolo, che alla nascita pesa 500-1.000 g, rimane nascosto nella foresta per le prime settimane di vita per evitare i predatori. La maturità sessuale viene raggiunta a 1-2 anni di età.
Il mazama grigio (Mazama gouazoubira G. Fischer, 1814) è una specie di mazama diffusa in Argentina settentrionale, Bolivia, Brasile orientale e meridionale, Paraguay e Uruguay. In passato il mazama bruno dell'Amazzonia (M. nemorivaga) veniva considerato una sua sottospecie e talvolta anche il mazama bruno dello Yucatán (M. pandora) veniva classificato come tale. Diversamente dalle altre specie di mazama che occupano il suo stesso areale, il mazama grigio ha il mantello grigio-marrone (e non rossastro).
Pilkoji mazama (lot. Mazama gouazoubira, angl. Gray Brocket) – nedidelių elnių mazamų rūšis. Paplitusi Centrinėje ir Pietų Amerikoje, nuo pietinės Meksikos iki šiaurinės Argentinos.
Aukštis 55-65 m, ilgis 110 cm. Sveria iki 30 kg. Kailio atspalvis varijuoja nuo rusvai pilko ir rausvai rudo. Suaugę patinai turi 15 cm ilgio ragus.
Pilkoji mazama gyvena miškuose, pievose, krūmynuose. Minta augalų lapais, vaisiais, grybais, kad pažymetų teritoriją, nulupa medžių žievę. Aktyvi naktį, temstant ir auštant. Karštomis dienomis ilsisi miško paunksmėje.
Pilkosios mazamos arealas nyksta dėl medžioklės ir miškų kirtimo. Dalyje regionų ši rūšis saugoma.
Mazama gouazoubira is een zoogdier uit de familie van de hertachtigen (Cervidae). De wetenschappelijke naam van de soort werd voor het eerst geldig gepubliceerd door G. Fischer [von Waldheim] in 1814.
Bronnen, noten en/of referenties
Multimedia w Wikimedia Commons Mazama szara[3][4] (Mazama gouazoubira) – gatunek ssaka z rodziny jeleniowatych (Cervidae) występujący w Ameryce Południowej i Środkowej.
Szarobrązowa sierść, u samców występuje niewielkie poroże.
Żyje na sawannach i w zaroślach. Roślinożerna.
Ciąża u mazamy szarej trwa ok. 200 dni. Samica rodzi jedno młode, osiągające dojrzałość płciową po 1,5 roku.
Mazama szara (Mazama gouazoubira) – gatunek ssaka z rodziny jeleniowatych (Cervidae) występujący w Ameryce Południowej i Środkowej.
O veado-catingueiro (nome científico: Mazama gouazoubira), também conhecido por veado-virá, virá, virote, veado-branco, guaçutinga, guaçucatinga e guaçubirá,[3] é uma espécie de cervídeo sul-americano de pequeno porte, do gênero Mazama. O nome Mazama simplicornis foi largamente utilizado, assim como o nome Mazama gouazoupira (tal nome tem origem na descrição de Félix de Azara do "gouazoubira", nome comum da espécie em tupi). Tais nomes foram utilizados até o trabalho de Philip Hershkovitz, de 1951, em que reconheceu que o nome dado por Fischer (gouazoubira) era anterior ao dado por Illiger (simplicornis). Hershkovitz também percebeu que gouazoupira era resultado de um erro ortográfico. Apesar do nome origina ser gouazoupira, o largo uso do nome gouazoubira tornou esse o nome oficial da espécie.[4]
A espécie ocorre desde o sul da região Amazônica até o Uruguai e região central da Argentina ocupando todo o leste das regiões pré-andinas até o litoral brasileiro. Parece evitar florestas altas, preferindo áreas de floresta secundária, com alta quantidade de vegetação arbustiva no sub-bosque, como capoeiras e bordas de mata. Dado sua alta adaptabilidade, o veado-catingueiro pode habitar áreas altamente modificadas pelo homem, e pode ocorrer mesmo em monoculturas agrícolas, como canaviais e plantios de Eucalyptus e Pinus. Provavelmente, a própria ação humana tenha beneficiado a espécie em algumas localidades, o que causa preocupações dado o alto potencial invasor da espécie, que pode competir com outras espécies do gênero Mazama, que são mais raras, como Mazama nana e Mazama bororo.[5]
É um cervídeo de pequeno porte, pesando entre 11 e 25 quilos.[5] Mede entre 85 a 105 centímetros de comprimento e possui entre 50 e 65 centímetros na altura da cernelha.[4] A coloração varia desde o avermelhado até o cinza, com cor mais clara no ventre, e áreas brancas na parte inferior da cauda e interior das orelhas. Possui uma mancha branca acima dos olhos, que é característica dessa espécie.[5] Os chifres não são ramificados, possuem entre 6 e 12 centímetros de comprimento e são observados principalmente entre maio e julho, no Brasil.[6] São animais geralmente diurnos e solitários, mas podem formar pequenos grupos em período de escassez de alimentos.[7] Os machos são territoriais e a área de vida da espécie varia de 30 a 300 hectares. A onça-pintada (Panthera onca) e a onça-parda (Puma concolor) são seus principais predadores.[6] Sua dieta se constitui principalmente de frutos e folhas. A gestação dura cerca de 7 meses e dão à luz um filhote por vez. Este, nasce com pintas brancas na pelagem, que desaparecem depois de 3 ou 4 meses. O ciclo reprodutivo do veado-catingueiro é rápido, com as fêmeas podendo ter até duas prenhez por ano.[7]
A União Internacional para a Conservação da Natureza (UICN) lista a espécie como de "baixo risco", assim como não consta na lista do Instituto Brasileiro do Meio Ambiente e dos Recursos Naturais Renováveis (IBAMA), de animais em extinção.[2][8] Provavelmente, é a espécie de cervídeo mais abundante do Brasil. Entretanto, parece ameaçado de extinção no Rio Grande do Sul e no Rio de Janeiro.[5] No Paraná, a situação não é conhecida, sendo classificado na categoria deficiente de dados.[9] A caça é a principal ameaça à espécie, e calcula-se que até 2000 animais são mortos por mês na Argentina. Apesar do desmatamento ter favorecido a expansão da espécie, o contato com animais domésticos pode ser prejudicial ao transmitir zoonoses.[7]
O veado-catingueiro (nome científico: Mazama gouazoubira), também conhecido por veado-virá, virá, virote, veado-branco, guaçutinga, guaçucatinga e guaçubirá, é uma espécie de cervídeo sul-americano de pequeno porte, do gênero Mazama. O nome Mazama simplicornis foi largamente utilizado, assim como o nome Mazama gouazoupira (tal nome tem origem na descrição de Félix de Azara do "gouazoubira", nome comum da espécie em tupi). Tais nomes foram utilizados até o trabalho de Philip Hershkovitz, de 1951, em que reconheceu que o nome dado por Fischer (gouazoubira) era anterior ao dado por Illiger (simplicornis). Hershkovitz também percebeu que gouazoupira era resultado de um erro ortográfico. Apesar do nome origina ser gouazoupira, o largo uso do nome gouazoubira tornou esse o nome oficial da espécie.
A espécie ocorre desde o sul da região Amazônica até o Uruguai e região central da Argentina ocupando todo o leste das regiões pré-andinas até o litoral brasileiro. Parece evitar florestas altas, preferindo áreas de floresta secundária, com alta quantidade de vegetação arbustiva no sub-bosque, como capoeiras e bordas de mata. Dado sua alta adaptabilidade, o veado-catingueiro pode habitar áreas altamente modificadas pelo homem, e pode ocorrer mesmo em monoculturas agrícolas, como canaviais e plantios de Eucalyptus e Pinus. Provavelmente, a própria ação humana tenha beneficiado a espécie em algumas localidades, o que causa preocupações dado o alto potencial invasor da espécie, que pode competir com outras espécies do gênero Mazama, que são mais raras, como Mazama nana e Mazama bororo.
É um cervídeo de pequeno porte, pesando entre 11 e 25 quilos. Mede entre 85 a 105 centímetros de comprimento e possui entre 50 e 65 centímetros na altura da cernelha. A coloração varia desde o avermelhado até o cinza, com cor mais clara no ventre, e áreas brancas na parte inferior da cauda e interior das orelhas. Possui uma mancha branca acima dos olhos, que é característica dessa espécie. Os chifres não são ramificados, possuem entre 6 e 12 centímetros de comprimento e são observados principalmente entre maio e julho, no Brasil. São animais geralmente diurnos e solitários, mas podem formar pequenos grupos em período de escassez de alimentos. Os machos são territoriais e a área de vida da espécie varia de 30 a 300 hectares. A onça-pintada (Panthera onca) e a onça-parda (Puma concolor) são seus principais predadores. Sua dieta se constitui principalmente de frutos e folhas. A gestação dura cerca de 7 meses e dão à luz um filhote por vez. Este, nasce com pintas brancas na pelagem, que desaparecem depois de 3 ou 4 meses. O ciclo reprodutivo do veado-catingueiro é rápido, com as fêmeas podendo ter até duas prenhez por ano.
A União Internacional para a Conservação da Natureza (UICN) lista a espécie como de "baixo risco", assim como não consta na lista do Instituto Brasileiro do Meio Ambiente e dos Recursos Naturais Renováveis (IBAMA), de animais em extinção. Provavelmente, é a espécie de cervídeo mais abundante do Brasil. Entretanto, parece ameaçado de extinção no Rio Grande do Sul e no Rio de Janeiro. No Paraná, a situação não é conhecida, sendo classificado na categoria deficiente de dados. A caça é a principal ameaça à espécie, e calcula-se que até 2000 animais são mortos por mês na Argentina. Apesar do desmatamento ter favorecido a expansão da espécie, o contato com animais domésticos pode ser prejudicial ao transmitir zoonoses.
Mazama gouazoubira[2][3] är en däggdjursart som först beskrevs av Johann Fischer von Waldheim 1814. Mazama gouazoubira ingår i släktet spetshjortar, och familjen hjortdjur.[4][5]
Inga underarter finns listade i Catalogue of Life.[4] Wilson & Reeder (2005) skiljer mellan 11 underarter.[2]
Denna spetshjort förekommer i Sydamerika från Amazonflodens mynning och Bolivia till Uruguay och centrala Argentina. Arten lever i torra eller i något fuktiga landskap med träd och buskar. Den undviker täta skogar och besöker större öppna regioner bara för att leta efter föda. Till exempel observeras Mazama gouazoubira ibland på jordbruksmark.[1]
Individerna äter olika växtdelar. I Brasilien föds de flesta ungar under regntiden. I Bolivia och Argentina registrerades födslar mellan augusti och april. Honan är cirka sju månader dräktig.[1]
Arten blir 88 till 106 cm lång (huvud och bål), har en mankhöjd av 50 till 65 cm och svanslängd av 8 till 19 cm. Vikten varierar mellan 11 och 25 kg. Beroende på utbredningsområde är ryggens päls ljusbrun, gråbrun eller gråaktig. Jämförd med arten Mazama nemorivaga har Mazama gouazoubira en mera orange undersida, större avrundade öron och små ögon.[1]
-right_01.JPG)
Wikimedia Commons har media som rör Mazama gouazoubira.
Wikispecies har information om Mazama gouazoubira.
Mazama gouazoubira är en däggdjursart som först beskrevs av Johann Fischer von Waldheim 1814. Mazama gouazoubira ingår i släktet spetshjortar, och familjen hjortdjur.
Inga underarter finns listade i Catalogue of Life. Wilson & Reeder (2005) skiljer mellan 11 underarter.
Denna spetshjort förekommer i Sydamerika från Amazonflodens mynning och Bolivia till Uruguay och centrala Argentina. Arten lever i torra eller i något fuktiga landskap med träd och buskar. Den undviker täta skogar och besöker större öppna regioner bara för att leta efter föda. Till exempel observeras Mazama gouazoubira ibland på jordbruksmark.
Individerna äter olika växtdelar. I Brasilien föds de flesta ungar under regntiden. I Bolivia och Argentina registrerades födslar mellan augusti och april. Honan är cirka sju månader dräktig.
Arten blir 88 till 106 cm lång (huvud och bål), har en mankhöjd av 50 till 65 cm och svanslängd av 8 till 19 cm. Vikten varierar mellan 11 och 25 kg. Beroende på utbredningsområde är ryggens päls ljusbrun, gråbrun eller gråaktig. Jämförd med arten Mazama nemorivaga har Mazama gouazoubira en mera orange undersida, större avrundade öron och små ögon.
Kahverengi kariyaku (Mazama gouazoupira), geyikgiller (Cervidae) familyasından bir kariyaku türüdür. En yaygın kariyaku türlerinden biri olan gri broket Orta Amerika'nın güneyinden Güney Amerika boyunca Arjantin ve Uruguay'a kadar olan bölgede yaşar. Ormanlık, bataklık, savan ve açık alanlarda bulunabilir.
Kızıl kariyakudan çok az daha küçük olan gri kariyakunun rengi grimsi kahverengi ile kızıl-kahve arasındadır. Erkeklerin boynuzları 7–10 cm. arasındadır.
.png){kind=small}
Çift toynaklılar ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz. Kahverengi kariyaku (Mazama gouazoupira), geyikgiller (Cervidae) familyasından bir kariyaku türüdür. En yaygın kariyaku türlerinden biri olan gri broket Orta Amerika'nın güneyinden Güney Amerika boyunca Arjantin ve Uruguay'a kadar olan bölgede yaşar. Ormanlık, bataklık, savan ve açık alanlarda bulunabilir.
Kızıl kariyakudan çok az daha küçük olan gri kariyakunun rengi grimsi kahverengi ile kızıl-kahve arasındadır. Erkeklerin boynuzları 7–10 cm. arasındadır.
Довжина голови і тіла 882–1060 мм, довжина хвоста 83–190 мм, довжина вух 95–121 мм; висота плеча 500–650 мм, вага 11–25 кг. Самці мають прості роги приблизно 70–100 мм у довжину.
У Бразилії регіональні, екологічні та індивідуальні варіації в забарвленні M. gouazoubira часто повідомлялися. Світлі й коричневі кольори переважають у особин, що живуть у степу, в той час як лісові популяції, як правило, темніші й посивілі; значні індивідуальні відмінності існують у межах однієї популяції. Нижні сторони хвоста білого кольору. Самці цього виду, мабуть скидають роги кожні 18–24 місяці, але з великою індивідуальною мінливістю.M. gouazoubira можна легко відрізнити від найближчих видів, від Mazama nemorivaga за його помаранчевим крупом і спинною стороною хвоста, великими округлими вухами, дрібними очима і орбітальними порожнинами, на відміну від цього останнього виду який має шоколадно-коричневий круп і спинну сторону хвоста, маленькі загострені вуха, великі очі й великі орбітальні порожнини.
Вид знаходиться на схід від сухого регіону перед Андами в Аргентині і Болівії до узбережжя Атлантичного океану на заході (Бразилія; Парагвай); його північна межа знаходиться на південь від регіону Амазонки, а південна межа включає в себе весь Уругвай і до провінції Ентре-Ріос в Аргентині. Популяції, здається, знижуються в зв'язку з просуванням людських популяцій. У Бразилії щільності 0,35–1 особин/ км² були знайдені (Pinder 1997); в Болівії щільності 5–12 особин/км² були знайдені (Rivero et al. 2004). Цей вид зустрічається від помірно вологих до посушливих районах, де є ділянки рідколісся або чагарника. M. gouazoubira відсутні в районі Амазонки, вид уникає густих лісів, хоча займає краї лісу. Він не живе в відкритих місцях, але будуть харчуватися в цих областях, в тому числі багатьох видів сільськогосподарських плантацій, якщо покриття дерев є поблизу.
Їсть велику різноманітність видів рослин, а також фруктів в залежності від регіону, пори року та наявності фруктів. Вони використовують коріння, гілочки, квіти, бруньки, кору і листя дерев і чагарників, деякі сезонно, а інші цілорічно. Оскільки сірі мазами плодоїдні, вони розсіюють насіння з різних дерев і чагарників.Сірі мазами, як правило, поодинокі тварини. Рідко вони були помічені в групах по три особини. Вони часто відвідують щільне рослинне покриття протягом дня, але з'являються в нічний час у відкриту, щоб годуватися. Один зі способів спілкування, який був вивчений в сірих мазам це запахове маркування (сечовипускання, дефекація, тертя лобом). Ці олені, ймовірно, використовують деяку вокалізацію для спілкування, візуальні сигнали і пози можуть бути важливі також. Помічено, що самиці й молодь відзначені частіше в ядрі їх ділянки проживання в порівнянні з самцями, які часто помічених за межами своїх ділянок. Хижаками для виду є Leopardus pardalis, Panthera onca, Puma concolor, Canis lupus familiaris, Homo sapiens, Falconiformes.
Розмноження відбувається майже цілий рік з дітонародженням у всі місяці, крім травня, червня та липня в Аргентині і Болівії і корелює з сезонами дощів у Бразилії. Період вагітності — 7 місяців. Зазвичай одне дитинча народжується, близнюки є рідкісними.
В Аргентині населення, як правило, знижується через тиск полювання і втрати місць проживання. У Болівії населення, схоже, залишаючись постійним, незважаючи на великий тиск полювання. У Бразилії це найчисленніший вид оленів у країні, але населення скорочується в деяких районах (Ріо-Гранде-ду-Сул, Ріо-де-Жанейро). У Парагваї, населення в цілому залишаються незмінними, але цей вид зник з недавно урбанізованих зон і зон високої щільності людини. Загалом чисельність тварини зменшується через тиск полювання, вбивства собаками, а також втрати місця існування.
Вид зустрічається в ряді охоронних районів по всьому ареалу: 5 національних парків і 9 провінційних заповідників у Аргентині; майже у всі національні парки і приватні заповідники в Парагваї; 7 національних охоронних районів в Болівії, а також численні природоохоронні території в Бразилії. Полювання є незаконним у багатьох місцях (кілька аргентинських провінцій, наприклад), але заборони не застосовуються.
Mazama gouazoubira là một loài động vật có vú trong họ Hươu nai, bộ Guốc chẵn. Loài này được G. Fischer [von Waldheim] mô tả năm 1814.[2] Loài này phân bố ở Bắc Argentina, Bolivia, miền nam Peru, miền đông và miền nam Brazil, Paraguay và Uruguay.
Phương tiện liên quan tới Mazama gouazoubira tại Wikimedia Commons
.png){kind=small}
Bài viết về chủ đề Bộ Guốc chẵn này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Mazama gouazoubira là một loài động vật có vú trong họ Hươu nai, bộ Guốc chẵn. Loài này được G. Fischer [von Waldheim] mô tả năm 1814. Loài này phân bố ở Bắc Argentina, Bolivia, miền nam Peru, miền đông và miền nam Brazil, Paraguay và Uruguay.
Mazama gouazoubira (Fischer, 1814)
Ареал
Серый мазама (лат. Mazama gouazoubira) — один из видов мазам, обитающий в лесах Южной Америки.
Длина тела от 88,2 до 106 см, длина хвоста 83-190 мм, длина ушей 95-121 мм; высота в холке 50-65 см, вес 11-25 кг. Самцы имеют простые рога длиной примерно 7-10 см.
Окраска меха у особей, живущих в степи, светло-коричневого цвета, в то время как лесные популяции, как правило, тёмные и поседевшие. В пределах одной популяции существуют значительные индивидуальные различия. Нижняя сторона хвоста белого цвета. Самцы этого вида сбрасывают рога каждые 18-24 месяца. Серого мазаму можно легко отличить от ближайших видов по оранжевому окрасу спины, большим округлым ушам, мелким глазам и орбитальным полостям.
Вид распространён к востоку от сухого региона перед Андами в Аргентине и Боливии до побережья Атлантического океана на западе (Бразилия, Парагвай), его северная граница находится к югу от региона Амазонки, а южная граница включает в себя весь Уругвай и к провинции Энтре-Риос в Аргентине. Численность популяции, вероятно, снижается в связи с ростом количества населения. В Бразилии плотность составляет 0,35-1 особей на км (Pinder 1997); в Боливии — 5-12 особей на км (Rivero et al. 2004). Этот вид встречается от умеренно влажных до засушливых районов, где есть участки редколесья или кустарника. Серый мазама отсутствуют в районе Амазонки, вид избегает густых лесов, хотя занимает опушки леса. Он избегает открытых пространств, но может питаться в этих областях, в том числе на многих сельскохозяйственных плантациях, если поблизости растут деревья.
Питается большим разнообразием видов растений, а также плодами в зависимости от региона, времени года и их наличия. Они используют корни, веточки, цветы, почки, кору и листья деревьев и кустарников, некоторые сезонно, а другие круглогодично. Поскольку серые мазамы плодоядные, они рассеивают семена разных деревьев и кустарников. Серые мазамы, как правило, одиночные животные. Редко они были замечены в группах по три особи. Они часто посещают густые заросли в течение дня, а ночью выходят на поиски корма на открытые пространства. Один из способов общения, который был изучен у серых мазам, это маркировка запахами (мочеиспускание, дефекация, трение лбом). Эти олени, вероятно, используют некоторую вокализацию для общения, также могут быть важны визуальные сигналы и позы. Замечено, что самки и детёныши чаще держатся в центре своего участка обитания по сравнению с самцами, которые часто выходят за пределы своих участков. Хищниками для вида являются оцелот, ягуар, пума, собака, человек, соколообразные.
Размножение происходит почти круглый год с деторождением во все месяцы, кроме мая, июня и июля в Аргентине и Боливии и коррелирует с сезонами дождей в Бразилии. Период беременности — 7 месяцев. Обычно рождается один детёныш, близнецы редки.
В Аргентине численность популяции, как правило, снижается из-за охоты и потери мест обитания. В Боливии численность популяции стабильна, несмотря на охоту. В Бразилии это многочисленный вид оленей, но численность сокращается в некоторых районах (Риу-Гранди-ду-Сул, Рио-де-Жанейро). В Парагвае, численность популяции в целом остаётся неизменной, но этот вид исчез с недавно урбанизированных зон и зон высокой плотности человека. В общем численность вида уменьшается из-за охоты, убийства собаками, а также потери среды обитания.
Вид встречается в ряде охранных районов по всему ареалу в 5 национальных парках и 9 провинциальных заповедниках в Аргентине, почти во всех национальных парках и частных заповедниках в Парагвае, в 7 национальных охранных районах в Боливии, а также в многочисленных природоохранных территориях в Бразилии. Охота является незаконной во многих местах (например, в нескольких аргентинских провинциях), но запрет не применяется.
Серый мазама (лат. Mazama gouazoubira) — один из видов мазам, обитающий в лесах Южной Америки.
Длина тела от 88,2 до 106 см, длина хвоста 83-190 мм, длина ушей 95-121 мм; высота в холке 50-65 см, вес 11-25 кг. Самцы имеют простые рога длиной примерно 7-10 см.
Окраска меха у особей, живущих в степи, светло-коричневого цвета, в то время как лесные популяции, как правило, тёмные и поседевшие. В пределах одной популяции существуют значительные индивидуальные различия. Нижняя сторона хвоста белого цвета. Самцы этого вида сбрасывают рога каждые 18-24 месяца. Серого мазаму можно легко отличить от ближайших видов по оранжевому окрасу спины, большим округлым ушам, мелким глазам и орбитальным полостям.
Вид распространён к востоку от сухого региона перед Андами в Аргентине и Боливии до побережья Атлантического океана на западе (Бразилия, Парагвай), его северная граница находится к югу от региона Амазонки, а южная граница включает в себя весь Уругвай и к провинции Энтре-Риос в Аргентине. Численность популяции, вероятно, снижается в связи с ростом количества населения. В Бразилии плотность составляет 0,35-1 особей на км (Pinder 1997); в Боливии — 5-12 особей на км (Rivero et al. 2004). Этот вид встречается от умеренно влажных до засушливых районов, где есть участки редколесья или кустарника. Серый мазама отсутствуют в районе Амазонки, вид избегает густых лесов, хотя занимает опушки леса. Он избегает открытых пространств, но может питаться в этих областях, в том числе на многих сельскохозяйственных плантациях, если поблизости растут деревья.
Питается большим разнообразием видов растений, а также плодами в зависимости от региона, времени года и их наличия. Они используют корни, веточки, цветы, почки, кору и листья деревьев и кустарников, некоторые сезонно, а другие круглогодично. Поскольку серые мазамы плодоядные, они рассеивают семена разных деревьев и кустарников. Серые мазамы, как правило, одиночные животные. Редко они были замечены в группах по три особи. Они часто посещают густые заросли в течение дня, а ночью выходят на поиски корма на открытые пространства. Один из способов общения, который был изучен у серых мазам, это маркировка запахами (мочеиспускание, дефекация, трение лбом). Эти олени, вероятно, используют некоторую вокализацию для общения, также могут быть важны визуальные сигналы и позы. Замечено, что самки и детёныши чаще держатся в центре своего участка обитания по сравнению с самцами, которые часто выходят за пределы своих участков. Хищниками для вида являются оцелот, ягуар, пума, собака, человек, соколообразные.
Размножение происходит почти круглый год с деторождением во все месяцы, кроме мая, июня и июля в Аргентине и Боливии и коррелирует с сезонами дождей в Бразилии. Период беременности — 7 месяцев. Обычно рождается один детёныш, близнецы редки.
В Аргентине численность популяции, как правило, снижается из-за охоты и потери мест обитания. В Боливии численность популяции стабильна, несмотря на охоту. В Бразилии это многочисленный вид оленей, но численность сокращается в некоторых районах (Риу-Гранди-ду-Сул, Рио-де-Жанейро). В Парагвае, численность популяции в целом остаётся неизменной, но этот вид исчез с недавно урбанизированных зон и зон высокой плотности человека. В общем численность вида уменьшается из-за охоты, убийства собаками, а также потери среды обитания.
Вид встречается в ряде охранных районов по всему ареалу в 5 национальных парках и 9 провинциальных заповедниках в Аргентине, почти во всех национальных парках и частных заповедниках в Парагвае, в 7 национальных охранных районах в Боливии, а также в многочисленных природоохранных территориях в Бразилии. Охота является незаконной во многих местах (например, в нескольких аргентинских провинциях), но запрет не применяется.
회색마자마사슴(Mazama gouazoubira)은 북부 아르헨티나와 볼리비아, 남부 페루, 브라질 동부와 남부, 파라과이, 우루과이에서 발견되는 마자마사슴의 일종이다.[2] 이전에는 아마존갈색마자마시슴과 유카탄갈색마자마사슴을 아종으로 포함하기도 했다.[3][4] 다른 마자마사슴과 달리 빨간 색조를 띠지 않고 회색 빛을 띤다.[5]
다음은 2012년 핫사닌(Hassanin) 등의 연구에 기초한 계통 분류이다.[6]
사슴과 노루아과 말코손바닥사슴족 노루족 흰꼬리사슴족 사슴아과 문착족 사슴족
