Кора червоно-бурого забарвлення, з глибокими тріщинами, дуже товста — 60-70 см. Кора дерева дуже погано загоряється, що захищає рослину під час пожеж. Обвуглюючись, кора запобігає пошкодженню деревини. Крона правильна, пірамідальної форми. Хвоя дрібна. Має дуже багато декоративних форм: плакучу, карликову, блакитну, золотисту. Завдяки цьому широко використовується для монументальних контрастних композицій у лісопарковому будівництві. Крім того, має дуже цінну деревину. Вона легка і міцна, не гниє, добре піддається обробці[1][2].
Популяції рослин були широко розповсюджена в Північній Америці. Сьогодні вона вважається реліктовим видом і потребує охорони. Спосіб мікроклонального розмноження рослини[3][4][5] є досить дорогий і наукомісткий. Рослину дуже важко розмножити насіннєвим або вегетативним способами. Для насіннєвого розмноження необхідні специфічні умови[6]], а живці важко вкорінюються.
Назву вид отримав через велетенські розміри і зовнішню схожість своїх величезних звисаючих гілок з бивнями мамонта. Цей вид був широко поширений в північній півкулі наприкінці крейдового періоду і в третинному періоді, зараз збереглося лише близько 30 гаїв, що знаходяться на західному схилі Сьєрра-Невади в Каліфорнії на висоті 1500–2000 м над рівнем моря.
Назва секвоядендрону велетенського, описаного в 1853 році, змінювалося кілька разів унаслідок бажання привласнити дереву ім'я одного з великих людей того часу. Найкрупніші секвоядендрони носять власні імена: «Батько лісів», «Генерал Шерман», «Генерал Грант» та інші. Сучасну назву дерево отримало на честь винахідника алфавіту Черокі — індіанця на ім'я Секвоя.
Секвоядендрон як декоративна рослина розводиться в багатьох країнах світу: південно-західній частині Європи, куди був завезений ще в середині XIX століття, а також в Південному Криму, Середній Азії, на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Закарпатті.
Секвоядендрон відображений на монеті номіналом 25 центів Каліфорнії.
