De pontokaspische vlokreeft (Dikerogammarus villosus) is een vlokreeftensoort uit de familie van de Gammaridae.[1] Het is met een lengte van 2 cm (vrouwtjes) tot 3 cm (mannetjes) een van de grootste vlokreeften in Nederland en staat om deze reden ook wel bekend als de 'reuzenvlokreeft'.[2]
Deze soort is van oorsprong afkomstig uit het Zwarte Zeegebied en is net als vele andere kreeftachtigen via het Main-Donaukanaal naar Nederland en België gekomen. In 1997 werd het voor het eerst aangetroffen in het Belgische Albertkanaal. Sindsdien wordt de pontokaspische vlokreeft aangetroffen in zowel brakke als zoete wateren in Nederland en België waar het o.a. een plek heeft gevonden tussen de stortstenen van oevers en kribben.
Het blijkt hier een agressieve omnivoor te zijn die ook blijkt te prederen op andere macrofauna. In combinatie met een hoge reproductiesnelheid en groot aanpassingsvermogen is het in staat andere vlokreeftachtigen te verdringen. Opvallend verdringt het hierbij niet alleen inheemse vlokreeften maar ook andere exoten als de Kaspische slijkgarnaal en de Tijgervlokreeft.[3] De engelse naam "killer shrimp" is dus niet onlogisch gekozen.
Bij deze soort zijn reeds met het blote oog duidelijk kegelvormige uitsteeksels aan de staartzijde van het achterlijf zichtbaar. Verder opvallend bij levende individuen: twee donkere lengtestrepen van voor naar achter (op 'schouderhoogte') en vaak zijn de antennen (sprieten) roodachtig. Dikerogammarus onderscheidt zich van andere genera verder door de zeer grote, ronde lob aan de basis de 7e looppoot; met Echinogammarus heeft het genus gemeen dat de binnentak van de 3e uropode zeer kort is. Bij Dikerogammarus haemobaphes, zijn de rugkegels minder scherp. Bovendien heeft de binnenkant van de buitentak van de 3e uropode enkele krachtige doorns staan tussen de ruim aanwezige beharing; bij de pontokaspische vlokreeft staan hier geen stekels. Bron:[4]
Bronnen, noten en/of referentiesDe pontokaspische vlokreeft (Dikerogammarus villosus) is een vlokreeftensoort uit de familie van de Gammaridae. Het is met een lengte van 2 cm (vrouwtjes) tot 3 cm (mannetjes) een van de grootste vlokreeften in Nederland en staat om deze reden ook wel bekend als de 'reuzenvlokreeft'.
Deze soort is van oorsprong afkomstig uit het Zwarte Zeegebied en is net als vele andere kreeftachtigen via het Main-Donaukanaal naar Nederland en België gekomen. In 1997 werd het voor het eerst aangetroffen in het Belgische Albertkanaal. Sindsdien wordt de pontokaspische vlokreeft aangetroffen in zowel brakke als zoete wateren in Nederland en België waar het o.a. een plek heeft gevonden tussen de stortstenen van oevers en kribben.
Het blijkt hier een agressieve omnivoor te zijn die ook blijkt te prederen op andere macrofauna. In combinatie met een hoge reproductiesnelheid en groot aanpassingsvermogen is het in staat andere vlokreeftachtigen te verdringen. Opvallend verdringt het hierbij niet alleen inheemse vlokreeften maar ook andere exoten als de Kaspische slijkgarnaal en de Tijgervlokreeft. De engelse naam "killer shrimp" is dus niet onlogisch gekozen.
Dikerogammarus villosus er en art innenfor familien Gammaridae, av ordenen Gammaridea - som inngår i gruppen av tanglopper. På engelsk er den kjent under navnet «killer shrimp». Den er invasiv og utrydder raskt andre tangloppe-arter der den etablerer seg. Den har spred seg fra Donau via skipskanaler og videre til Rhinen, Maas, Seine, m.fl., samt i Storbritannia
Arten kan bli 3 cm lang.
Den er utbredt ved Kaspihavet og elvene i Øst-Europa, men er ikke observert i Norden eller i havet utenfor Norge.[1]
Dikerogammarus villosus er en art innenfor familien Gammaridae, av ordenen Gammaridea - som inngår i gruppen av tanglopper. På engelsk er den kjent under navnet «killer shrimp». Den er invasiv og utrydder raskt andre tangloppe-arter der den etablerer seg. Den har spred seg fra Donau via skipskanaler og videre til Rhinen, Maas, Seine, m.fl., samt i Storbritannia
Arten kan bli 3 cm lang.
Den er utbredt ved Kaspihavet og elvene i Øst-Europa, men er ikke observert i Norden eller i havet utenfor Norge.
Dikerogammarus villosus – inwazyjny gatunek skorupiaka z rodziny Gammaridae, występujący pierwotnie w regionie pontokaspijskim, rozprzestrzeniający się w wodach Europy. Gatunek drapieżny, na obszarach opanowywanych wypiera lokalne gatunki kiełży.
Gatunek przypisywany do rodziny Gammaridae[1] lub Pontogammaridae[2], jeden z 10 przedstawicieli rodzaju Dikerogammarus [3].
Jeden z większych kiełży, samice osiągają długość ciała do 8-14 mm, samce: 12-22 mm. Największe osobniki miały długość 30 mm. Pod względem morfologii podobny do gatunku Dikerogammarus haemobaphes, od którego odróżnia się uzbrojeniem urosomy: posiada na jej I i II segmencie wysoki, stożkowaty lub cylindryczny kominek z 2-5 kolcami na szczycie. Samce mają biczyk czułków drugiej pary oraz propodus I i II pary gnatopoda zaopatrzone w pęczki długich i gęstych, pierzastych szczecin. 1. człon egzopoditu ostatniej pary odnóży odwłokowych jest uzbrojony tylko na zewnętrznej krawędzi w pojedyncze grupy kolców. Osobniki młodociane obydwu gatunków mogą być trudne do rozróżnienia[2], do pewnego oznaczenia przynależności taksonomicznej stosowane są markery molekularne[4]. Gatunek polimorficzny pod względem ubarwienia[5].
Występuje pospolicie w regionie ponto-kaspijskim, w limanach Morza Czarnego, Morza Kaspijskiego, Morza Azowskiego, w dolnych odcinkach rzek uchodzących do tych mórz.
W pierwszej połowie XX wieku stwierdzono, że gatunek ten rozpoczął ekspansję, początkowo w górę Dunaju, skąd później kanałami łączącymi tę rzekę z Menem przedostał się do Renu[6], a następnie na wschód do Łaby i Odry[7], i na zachód oraz południe do wszystkich większych rzek Francji a także do Włoch[2].
W Polsce stwierdzony po raz pierwszy w dolnej Odrze, rozprzestrzenił się w górę i w dół rzeki, zasiedlił też Zalew Szczeciński[2]. W roku 2003 wykryto stanowiska tego gatunku w Bugu i Jeziorze Zegrzyńskim, co świadczy najprawdopodobniej o tym, że gatunek ten rozprzestrzenia się w Europie Centralnej nie tylko drogą Dunaj-Ren, ale również bezpośrednio ze wschodu, tzw. „kanałem centralnym”[2]. W 2007 roku stwierdzono występowanie tego gatunku w Wiśle w pobliżu Wyszogrodu[8].
Gatunek eurytopowy, zasiedla litoral słodkich i słonawowodnych zbiorników wodnych, estuaria, kanały, rzeki. Może występować na różnych typach podłoża (kamienistym, w matach glonów nitkowatych, na strukturach hydroinżynieryjnych). Wykazuje dużą tolerancję względem zmian temperatury (optimum: 20-23ºC, górna granica: 30-35ºC), natlenienia, zasolenia (optimum: 0-10 promila, może znosić zasolenie do 20 promili). Może osiągać duże zagęszczenia[5].
Gatunek polifagiczny, drapieżny, może odżywiać się detrytusem i spasać glony[9]. Bardzo żarłoczny, poluje na bezkręgowce bentosowe: larwy ochotek, chruścików, jętek i ważek, pijawki, równonogi, młodociane raki, a także na innych przedstawicieli kiełży[5][9]. Z racji dużej agresywności w literaturze anglojęzycznej nazywany „killer shrimp“[5] (ang. – kiełż zabójca), atakuje i rani inne bezkręgowce bez zjadania ich[9].
Rozdzielnopłciowy, samce są większe od samic. W populacjach dominują samice. Rozmnaża się przez cały sezon. Osobniki osiągają dojrzałość płciową przy długości ciała 6 mm. Samce podczas kopulacji przenoszą samice na grzbiecie. Samice mogą składać do 50 jaj, które rozwijają się w komorze jajowej. Osobniki wykazują duże osobnicze tempo wzrostu (1,3-2,9 mm/miesiąc zimą, 2-2,6 mm/2 tygodnie wiosną)[5].
Osobniki tego gatunku mogą być gospodarzami dla różnych gatunków pasożytów. Stwierdzono, że są żywicielami pośrednimi kolcogłowów Pomphorhynchus tereticollis, oraz żywicielami mikrosporidiów: Nosema dikerogammari, Nosema granulosis, Dictyocoela muelleri, Dictyocoela berillorum, Dictyocoela roeselum[9].
Ze względu na dużą rozrodczość, duże tempo wzrostu, duże zagęszczenia populacji i drapieżny tryb życia stanowi duże zagrożenie dla rodzimych gatunków kiełży. W wodach Europy Zachodniej stwierdzono szybkie wypieranie (eliminację) miejscowych gatunków kiełży (tak rodzimych, jak i wcześniejszych imigrantów)[10][4]. Może atakować narybek[5].
Stwierdzono, że również w wodach Polski ma miejsce wypieranie przez D. villosus lokalnie występujących kiełży, w rezultacie czego gatunek ten staje się dominującym obunogiem. O ile nie liczyć szkód związanych z dewastacją rodzimych zespołów obunogów, nie stwierdzono, by gatunek powodował inne szkody ekologiczne[2]. Podejrzewa się, że może wpływać na funkcjonowanie ekosystemów, ze względu na ograniczenie ilości i efektywności bezkręgowców, związanych z przetwarzaniem detrytusu[9].
Dikerogammarus villosus – inwazyjny gatunek skorupiaka z rodziny Gammaridae, występujący pierwotnie w regionie pontokaspijskim, rozprzestrzeniający się w wodach Europy. Gatunek drapieżny, na obszarach opanowywanych wypiera lokalne gatunki kiełży.
D. villosus може виростати до 30 мм (1,2 дюйма) завдовжки, він відносно великий як для прісноводних амфіпод. Має досить мінливе забарвлення, деякі особини можуть бути смугастими, а деякі ні. Він має відносно великі щелепи, які дозволяють йому бути ефективним хижакпм[1][2].
Це прісноводний рачок, що мешкає у річках навколо Чорного моря і Каспійського моря (басейни річок Дунай, Дністер, Дніпро і Волга)[3].
Рачок став інвазивним видом у Центральній і Західній Європі, використовуючи річку Дунай та її притоки у розширенні свого ареалу. Вперше інвазія з Дунаю зафіксована у 1992 році, коли був відкритий канал Рейн-Майн-Дунай, і з тих пір Dikerogammarus villosus поширився майже на всі великі річки у Західній Європі, включаючи Рону, Луару, Сену, Мозель, Маас, Рейн і Майн, а також Балтійське море[4][5]. Невідомо, як вид розповсюджується але це, ймовірно, пов'язано із судноплавством[6]. Вид швидко поширився по Західній Європі, знайдений у Рейні на німецько-голландському кордоні (1995), каналах і річках Північної Німеччини (1998), у Балтиці у Щецинській затоці (2001), Мозелі (2001), Нідерландах (2002), Боденському озері (2003), Женевському озері, Рейні у Франції (2003), Великому Ельзаському каналі (2003) і озері Гарда (2003). Його поширення, як вважають, пов'язане з попередньою інвазією молюсків Dreissena polymorpha. У вересні 2010 року він був знайдений у водосховищі Графхам у Кембріджширі, перша знахідка виду у Великій Британії[6] і він був знайдений в Уельсі у листопаді 2010 року[7].
Є побоювання, що він може у майбутньому поширитися на Великі озера у Північній Америці, шляхом мандрівок у баластних водах кораблів.
Це незавершена стаття з карцинології.D. villosus може виростати до 30 мм (1,2 дюйма) завдовжки, він відносно великий як для прісноводних амфіпод. Має досить мінливе забарвлення, деякі особини можуть бути смугастими, а деякі ні. Він має відносно великі щелепи, які дозволяють йому бути ефективним хижакпм.
Tôm sát thủ (Danh pháp khoa học: Dikerogammarus villosus) là động vật thuộc loài xâm lấn có nguồn gốc từ những vùng nước trong thảo nguyên ở giữa Biển Đen và Biển Caspian. Chúng xâm nhập Tây Âu qua sông Danube. Trong suốt 10 năm qua chúng đã bành trướng khắp Tây Âu. Người dân Anh phát hiện loài tôm ăn thịt hung dữ trong hồ chứa ở phía Đông đất nước. Một số người câu cá nhìn thấy những con tôm lạ trong hồ chứa nước ngọt.
Đa số tôm sát thủ chỉ có chiều dài thân khoảng 3 mm, song chúng có thể đạt tới chiều dài 30 mm và lớn hơn rất nhiều so với tôm nước ngọt bản địa. Chúng ăn các loài động vật không xương sống trong hồ chẳng hạn như các loài tôm khác và cả cá bột. Thức ăn của chúng là nhiều loài động vật sống trong môi trường nước ngọt. Ngay cả những côn trùng cũng có thể bị chúng bắt khi đậu trên mặt nước. Tôm sát thủ thường giết chết con mồi nhưng không ăn ngay mà để dành.
Tôm sát thủ (Danh pháp khoa học: Dikerogammarus villosus) là động vật thuộc loài xâm lấn có nguồn gốc từ những vùng nước trong thảo nguyên ở giữa Biển Đen và Biển Caspian. Chúng xâm nhập Tây Âu qua sông Danube. Trong suốt 10 năm qua chúng đã bành trướng khắp Tây Âu. Người dân Anh phát hiện loài tôm ăn thịt hung dữ trong hồ chứa ở phía Đông đất nước. Một số người câu cá nhìn thấy những con tôm lạ trong hồ chứa nước ngọt.
