dcsimg

Modrásek hnědoskvrnný ( Czech )

provided by wikipedia CZ

Modrásek hnědoskvrnný (Polyommatus daphnis) je druh denního motýla z čeledi modráskovitých (Lycaenidae). Rozpětí křídel motýla je 30 až 38 mm. Motýl je poznatelný podle zadních křídel, která jsou u samců mělce a u samic hluboce vroubkovaná. Samci mají stříbřitě modré zbarvení. Samice jsou hnědé s modrým popraškem a při kraji zadních křídel mají bílé půlměsícové skvrny.

Výskyt

 src=
Kopulující pár (samec vlevo)

Motýl je rozšířený od severovýchodního Španělska přes jihovýchodní Francii, Itálii, střední Evropu, Balkán, Turecko a jižní části Ruska až po Írán. V České republice se tento druh vyskytuje roztroušeně v teplých oblastech ve středních a severních Čechách a na jihu Moravy. Zahlédnout ho lze na slunných svazích, suchých loukách a pastvinách, železničních náspech, v suchých úvozech, nebo v předpolí lomů.

Chování a vývoj

Živnou rostlinou modráska hnědoskvrnného je čičorka pestrá (Securigera varia). Samice klade vajíčka jednotlivě na semeníky, zaschlé stonky, nebo listy živných rostlin. Housenky, které jsou fakultativně myrmekofilní (přítomnost mravenců není podmínkou jejich úspěšného vývoje), se živí listy. Motýl je jednogenerační (monovoltinní). Dospělce lze zahlédnout od července do srpna. Přezimuje vajíčko, nebo housenka 1. instaru.

Ochrana a ohrožení

V České republice je tento druh modráska ohrožený. Na řadě míst vyhynul, především na střední a severní Moravě a dále na většině území jižních a východních Čech a též na Českomoravské vrchovině. Motýla ohrožuje především fragmentace a zarůstání vhodných lokalit.

Odkazy

Literatura

  • JAN MACEK, ZDENĚK LAŠTŮVKA, JIŘÍ BENEŠ, LADISLAV TRAXLER. Motýli a housenky střední Evropy IV., Denní motýli. Praha: Academia, 2015. 539 s.

Externí odkazy

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia autoři a editory
original
visit source
partner site
wikipedia CZ

Modrásek hnědoskvrnný: Brief Summary ( Czech )

provided by wikipedia CZ

Modrásek hnědoskvrnný (Polyommatus daphnis) je druh denního motýla z čeledi modráskovitých (Lycaenidae). Rozpětí křídel motýla je 30 až 38 mm. Motýl je poznatelný podle zadních křídel, která jsou u samců mělce a u samic hluboce vroubkovaná. Samci mají stříbřitě modré zbarvení. Samice jsou hnědé s modrým popraškem a při kraji zadních křídel mají bílé půlměsícové skvrny.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia autoři a editory
original
visit source
partner site
wikipedia CZ

Zahnflügel-Bläuling ( German )

provided by wikipedia DE
 src=
Zahnflügel-Bläuling ♀

Der Zahnflügel-Bläuling (Polyommatus daphnis) ist ein Schmetterling (Tagfalter) aus der Familie der Bläulinge (Lycaenidae). Seinen deutschen Artnamen hat er aufgrund der zahnreihenartigen Ausbuchtungen der Hinterflügelränder bekommen. Der Zahnflügel-Bläuling kann von Anfängern durch den gewellten Rand der Hinterflügel fälschlicherweise als Zipfelfalter eingeordnet werden, diese haben aber keine Punkte auf der Flügelunterseite. Der wissenschaftliche Artname des Zahnflügel-Bläulings bezieht sich auf den Hirten Daphnis auf Sizilien, Sohn des Hermes und einer Nymphe aus der griechischen Mythologie.

Merkmale

Das Männchen hat eine Vorderflügellänge von 18 bis 19 Millimeter und ist etwas größer als das Weibchen. Oberseits sind die Flügel der Männchen hellblau bis türkis mit schmalen schwarzbraunen Säumen. Die Unterseite ist hellgrau und etwas dunkler auf den Hinterflügeln. Die schwarzen Flecke sind weiß umrandet. Die Zelle des Vorderflügels hat keinen Diskoidalfleck, auf dem Hinterflügel gibt es keine orangen Flecke am Außenrand. Die Oberseite der Weibchen ist kräftiger blau mit schwarzem Diskoidalfleck. Am Vorder- und Außenrand sind die dunklen Säume stark ausgeprägt. Die Ausbuchtungen am Hinterflügelrand sind stärker ausgeprägt. Die Flügelunterseite ist graubraun mit einem weißen Wisch und gleicht sonst dem Männchen.[1] Die dunkle Form steeveni der Weibchen hat eine graubraune Flügeloberseite und diffus weißlich oder graubraun begrenzte Flecken.[2] Die grüne Raupe hat gelbe Rückenwülsten und stark hervortretenden schwarze Stigmen.[3]

Flugzeit

Polyommatus daphnis ist einbrütig, d. h., er bringt nur eine Generation hervor, die von Juni bis August fliegt.

Lebensraum und Lebensweise

Der Zahnflügel-Bläuling lebt an warmen, blütenreichen Stellen und bevorzugt Kalkboden. In Deutschland kommt der Zahnflügel-Bläuling vor allem an Muschelkalkhängen und Magerrasen in primären Sukzessionsstadien vor. Die Raupe ernährt sich von Tragant- (Astragalus) und Esparsetten-Arten (Onobrychis) sowie Bunter Kronwicke (Securigera varia).[3][2] Die Eier werden auf den Blättern der Raupennahrungspflanze abgelegt. Beschattete Pflanzen werden in sehr heißen und trockenen Lebensräumen bevorzugt. Die Raupe lebt in Symbiose mit der Fremden Wegameise (Lasius alienus), der Großen Wiesenameise (Formica pratensis) und der Schwarzen Blütenameise (Tapinoma erraticum). Die Überwinterung findet als Ei oder junge Raupe statt.[2]

Verbreitung

Polyommatus daphnis kommt lokal im nördlichen Spanien in den Provinzen Madrid, Burgos, Cuenca, Teruel (Montes Universales), Logroño (Sierra de la Demanda) und in den tieferen Langen der Pyrenäen von Huesca bis Girona vor. In Südfrankreich von den Ostpyrenäen über das Zentralmassiv und Savoyen bis zu den Seealpen und über die Apenninhalbinsel bis nach Sizilien. Im Norden Italiens (Poebene) fehlt die Art größtenteils, kommt aber wieder in Südtirol vor, ebenso entlang der östlichen Adriaküste bis nach Griechenland. Die Form steeveni der Weibchen kommt in den südlichen Alpen und in Spanien fast ausschließlich vor.[2][3] In Deutschland kommt die Art von der Rhön über Mainfranken und die Fränkische Alb bis zur Donau vor. Westlich davon gibt es wenige lokal stark eingegrenzte Fundstellen im Bauland und im Tauberland. Über Tschechien, die Slowakei, das südöstliche Polen, Ungarn, Rumänien, dem östlichen Bulgarien bis zum Schwarzen Meer. Auf der Krim und vereinzelt im südlichen Russland. Die Verbreitung reicht ostwärts bis zum Iran.[2][1][4] In den Alpen steigt die Art nicht besonders hoch und ist auf die südlichen Täler beschränkt. In Gebirgen steigt er bis auf über 1500 Meter.

Gefährdung

Die Art ist in Deutschland stark gefährdet und zudem als Art mit geographischer Restriktion von besonderem Interesse (Rote Liste BRD: 2).[5] Europaweit ist der Zahnflügel-Bläuling nicht gefährdet und sein Bestand wird im Red Data Book of European Butterflies über 25 Jahre (1974–1999) als stabil bewertet.[6]

Synonyme

  • Meleageria meleager, Esper 1779[2]

Belege

Einzelnachweise

  1. a b L. G. Higgins, N. D. Riley: Die Tagfalter Europas und Nordwestafrikas. Verlag Paul Parey, Hamburg und Berlin 1978, ISBN 3-490-01918-0, S. 266.
  2. a b c d e f Tom Tolman, Richard Lewington: Die Tagfalter Europas und Nordwestafrikas. Franckh-Kosmos, Stuttgart 1998, ISBN 3-440-07573-7, S. 128.
  3. a b c Walter Forster, Theodor A. Wohlfahrt: Die Schmetterlinge Mitteleuropas. Band 2: Tagfalter. (Rhopalocera und Hesperiidae). Franckh'sche Verlagshandlung, Stuttgart 1955, , S. 108.
  4. Otakar Kudrna: The distribution atlas of European butterflies. In: oedippus. Band 20. Apollo Books, Stenstrup Danmark 2002, ISBN 87-88757-56-0, S. 258.
  5. Bundesamt für Naturschutz (Hrsg.): Rote Liste gefährdeter Tiere Deutschlands. Landwirtschaftsverlag, Münster 1998, ISBN 3-89624-110-9.
  6. Chris A. M. van Swaay & Martin S. Warren: Red Data Book of European Butterflies (Rhopalocera), Nature and Environment, No. 99, Council of Europe Publishing, Strasbourg, 1999

Literatur

  • Tom Tolman, Richard Lewington: Die Tagfalter Europas und Nordwestafrikas. Franckh-Kosmos, Stuttgart 1998, ISBN 3-440-07573-7.
  • Hans-Josef Weidemann: Tagfalter: beobachten, bestimmen. Naturbuch-Verlag, Augsburg 1995, ISBN 3-89440-115-X.
  • Tagfalter. 2. Spezieller Teil: Satyridae, Libytheidae, Lycaenidae, Hesperiidae. In: Günter Ebert, Erwin Rennwald (Hrsg.): Die Schmetterlinge Baden-Württembergs. 1. Auflage. Band 2. Ulmer, Stuttgart (Hohenheim) 1991, ISBN 3-8001-3459-4.

Weblinks

 src=
– Album mit Bildern, Videos und Audiodateien
 title=
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autoren und Herausgeber von Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia DE

Zahnflügel-Bläuling: Brief Summary ( German )

provided by wikipedia DE
 src= Zahnflügel-Bläuling ♀

Der Zahnflügel-Bläuling (Polyommatus daphnis) ist ein Schmetterling (Tagfalter) aus der Familie der Bläulinge (Lycaenidae). Seinen deutschen Artnamen hat er aufgrund der zahnreihenartigen Ausbuchtungen der Hinterflügelränder bekommen. Der Zahnflügel-Bläuling kann von Anfängern durch den gewellten Rand der Hinterflügel fälschlicherweise als Zipfelfalter eingeordnet werden, diese haben aber keine Punkte auf der Flügelunterseite. Der wissenschaftliche Artname des Zahnflügel-Bläulings bezieht sich auf den Hirten Daphnis auf Sizilien, Sohn des Hermes und einer Nymphe aus der griechischen Mythologie.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autoren und Herausgeber von Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia DE

Polyommatus daphnis

provided by wikipedia EN

Polyommatus daphnis, the Meleager's blue, is a butterfly of the family Lycaenidae.

Subspecies

Subspecies include:[3]

  • Polyommatus daphnis daphnis – (South Eastern Europe, Crimea, South Urals)
  • Polyommatus daphnis elamita (Le Cerf, 1913) – (Kurdistan, Elburs, Talysh)
  • Polyommatus daphnis hayesi (Larsen, 1974) – (Lebanon)
  • Polyommatus daphnis versicolor (Heyne, 1895) – (Caucasus Minor, Armenia)

Distribution

This species can be found in Eastern and Southern Europe and Western Asia, ranging from Southern Poland to the Balkans, Lebanon, Syria, Iran, Southern Urals, Turkey, Caucasus and Transcaucasia.[1][3]

Habitat

Polyommatus daphnis. Female, underface

These butterflies inhabit grassy and bushy areas, clearings in scrubland and open flowery meadows in hills, at an elevation of 200–1,700 metres (660–5,580 ft) above sea level.[4][5]

Description

Polyommatus daphnis has a wingspan of 36–38 millimetres (1.4–1.5 in).[4] These small butterflies present a sexual dimorphism. The upperside of the wings is bright blue in males, while in the females it is usually blue bordered with dark brown. The underside of the wings tends to be pale ocher in the females and grey-bluish in the males, with black spots surrounded by white. The hindwings are distinctly scalloped, especially in the females.[4][5]

Description in Seitz

L. meleager Esp. (= daphnis Bgstr., female = endymion Schiff.) (81 a). male very large and very light sky-blue, strongly glossy, with a very narrow black margin. Underside pale grey-brown, with the base dusted with blue, the ocelli but little prominent and those near the margin of the hindwing very weak. Female at once recognized by the dentate anal portion of the outer margin. From Central and South Germany, Switzerland and South France throughout South-East Europe and Asia Minor to Syria and Kurdistan. – ab. limbopunctata Schulz are males with black marginal spots on the upperside. ab. steeveni Trk. (81 a) are strongly darkened females, which have a very wide distribution among ordinary specimens, but are more frequently found in the East, in Greece, Asia Minor, etc. – versicolor Ruhl-Heyne is a form from Mesopotamia with the upperside very light blue and the marginal spots of the underside entirely obsolete. – ignorata Stgr. [= P. d. versicolor (Rühl, 1895)](81 a), from Akbes in the south-western Taurus, is very peculiar as regards colour; the upperside of the female is traversed by many shadowy streaks situated on the veins; the hindwing of the male is likewise dentate in the anal portion, while in the female the teeth are so strong that they form 2–3 short tails. – Larva green with yellow swellings; spiracles black. Until June on Thymus, Orobus, Astragalus, and Coronilla. The butterflies in July and August; they are partial to limestone soil and occur singly in hot valleys, more in the hills and plains than in the mountains; on meadow-flowers, singly.[6]

Biology

It is a univoltine species. The butterflies fly from June to August.[4][5] The larvae feed on horseshoe vetch, sainfoin and Securigera varia. Larvae are attended by ants (Lasius alienus, Formica pratensis, Tapinoma erraticum).[3][7]

Etymology

Named in the Classical tradition .In Greek mythology, Meleager was a hero venerated in his temenos at Calydon in Aetolia.Daphne a minor figure, is a naiad.Alternatively Daphnis in Greek mythology is a shepherd poet.

Gallery

Bibliography

  • LepIndex: The Global Lepidoptera Names Index. Beccaloni G.W., Scoble M.J., Robinson G.S. & Pitkin B.
  • Tom Tolman et Richard Lewington, Guide des papillons d'Europe et d'Afrique du Nord, Delachaux et Niestlé, 1997 (ISBN 978-2-603-01649-7)
  • Otakar Kudrna: The distribution atlas of European butterflies. In: oedippus. Band 20. Apollo Books, Stenstrup Danmark 2002, ISBN 87-88757-56-0, S. 258.
  • Chris A. M. van Swaay & Martin S. Warren: Red Data Book of European Butterflies (Rhopalocera), Nature and Environment, No. 99, Council of Europe Publishing, Strasbourg, 1999

References

  1. ^ a b c d "Polyommatus (Meleageria) daphnis". Fauna Europaea. Archived from the original on 30 June 2015.
  2. ^ a b c d "Polyommatus daphnis". Inventaire National du Patrimoine Naturel. Archived from the original on 30 May 2018. Retrieved 27 June 2015. Taxonomie
  3. ^ a b c Funet
  4. ^ a b c d Simon Coombes Captain's European Butterfly Guide Archived 21 July 2019 at the Wayback Machine
  5. ^ a b c Matt Rowlings Euro Butterflies
  6. ^ Seitz, A. Seitz, A. ed. Band 1: Abt. 1, Die Großschmetterlinge des palaearktischen Faunengebietes, Die palaearktischen Tagfalter, 1909, 379 Seiten, mit 89 kolorierten Tafeln (3470 Figuren) Public Domain This article incorporates text from this source, which is in the public domain.
  7. ^ Paolo Mazzei, Daniel Morel, Raniero Panfili Moths and Butterflies of Europe and North Africa
Wikimedia Commons has media related to Polyommatus daphnis.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia authors and editors
original
visit source
partner site
wikipedia EN

Polyommatus daphnis: Brief Summary

provided by wikipedia EN

Polyommatus daphnis, the Meleager's blue, is a butterfly of the family Lycaenidae.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia authors and editors
original
visit source
partner site
wikipedia EN

Azuré de l'orobe ( French )

provided by wikipedia FR

Polyommatus daphnis

L’Azuré de l'orobe (Polyommatus daphnis) est une espèce de lépidoptères (papillons) de la famille des Lycaenidae et de la sous-famille des Polyommatinae.

Noms vernaculaires

  • En français : l’Azuré de l'orobe, ou plus rarement l'Azuré festonné, l'Argus bleu pâle, l'Argus bleu découpé, le Daphnis, l'Argus céleste ou le Méléagre[1].
  • En anglais : Meleager's Blue[2].
  • En allemand : Zahnflügel-Bläuling[3].
  • En espagnol : Azul Bipuntada[4].

Description

C'est un petit papillon qui présente des ailes postérieures festonnées et un dimorphisme sexuel, le dessus du mâle est bleu bordé de gris et d'une frange blanche, celui de la femelle est soit bleu plus foncé bordé d'une large bande grise, soit chez Polyommatus daphnis steeveni brun grisâtre soit intermédiaire.

Leur revers est ocre clair orné de points foncés cerclés de blanc, caractérisé par les festons aux postérieures très marqués chez la femelle.

Biologie

Phénologie

L'espèce est univoltine, les imagos volant de mi-juin à août[5]. L'espèce hiverne soit au stade d'œuf, soit à celui de jeune chenille.

Plantes hôtes et myrmécophilie

La plante hôte larvaire est Securigera varia[5].

Les chenilles sont soignées par des fourmis : Lasius alienus, Formica pratensis et Tapinoma erraticum[5].

Distribution et biotopes

L'Azuré de l'orobe est présent dans le Nord de l'Espagne, le Sud de la France, l'Est de l'Italie et tout le Sud-Est de l'Europe à partir du Sud de la Pologne, en Grèce, en Turquie au Proche-Orient (Sud de l'Oural et du Caucase, Liban, Syrie, Iran)[4],[5]. En France métropolitaine, il est présent dans une quinzaine de départements du pourtour méditerranéen et des Alpes[6].

Il réside dans des prairies sèches sur sols calcaires.

Systématique

L'espèce aujourd'hui appelée Polyommatus daphnis a été décrite par les entomologistes autrichiens Johann Nepomuk Cosmas Michael Denis et Ignaz Schiffermüller en 1775, sous le nom initial de Papilio daphnis[7],[4].

Synonymes[4] :

  • Papilio daphnis [Denis & Schiffermüller], 1775
  • Papilio endymion [Denis & Schiffermüller], 1775
  • Papilio stevenii Geyer, [1834-1836]
  • Meleageria daphnis ([Denis & Schiffermüller], 1775)
 src=
Polyommatus daphnis femelle

Sous-espèces

Selon Funet[4] :

  • Polyommatus daphnis daphnis ([Denis & Schiffermüller], 1775) — du Sud de l'Europe au Sud de l'Oural.
  • Polyommatus daphnis elamita (Le Cerf, 1913)Iran.
  • Polyommatus daphnis hayesi (Larsen, 1974)Liban.
  • Polyommatus daphnis versicolor (Heyne, 1895)Petit Caucase, Arménie.

Protection

Pas de statut de protection particulier[réf. nécessaire].

Notes et références

Annexes

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Auteurs et éditeurs de Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia FR

Azuré de l'orobe: Brief Summary ( French )

provided by wikipedia FR

Polyommatus daphnis

L’Azuré de l'orobe (Polyommatus daphnis) est une espèce de lépidoptères (papillons) de la famille des Lycaenidae et de la sous-famille des Polyommatinae.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Auteurs et éditeurs de Wikipedia
original
visit source
partner site
wikipedia FR

Getand blauwtje ( Dutch; Flemish )

provided by wikipedia NL

Insecten

Het getand blauwtje (Polyommatus daphnis, vroeger geplaatst in het geslacht Meleageria, dat nu als ondergeslacht wordt opgevat) is een vlinder uit de familie van de Lycaenidae, de kleine pages, vuurvlinders en blauwtjes.

Kenmerken

De voorvleugellengte bedraagt 18 tot 19 millimeter. De soort dankt zijn Nederlandse naam aan de vooral bij het vrouwtje getande achtervleugel.

Verspreiding en leefgebied

De soort komt vooral voor in Oost-Europa van het zuiden van Polen tot en met de Balkan, en in mindere mate meer westelijk in Zuid-Europa. In Nederland en België komt hij niet voor.

Leefwijze

Er vliegt één jaarlijkse generatie van juni tot en met augustus. De waardplanten van het getand blauwtje zijn paardenhoefklaver, esparcette en kroonkruid. De soort overwintert als ei of jonge rups. De rups wordt door mieren verzorgd.

Ondersoorten

  • Polyommatus daphnis daphnis
    • = Lycaena meleager oricus Fruhstorfer, 1910
  • Polyommatus daphnis elamita (Le Cerf, 1913)
    • = Meleageria daphnis vangoelensis Schurian & Häuser, 1981
  • Polyommatus daphnis hayesi (Larsen, 1974)
  • Polyommatus daphnis narsana (Alberti, 1973)
  • Polyommatus daphnis versicolor (Heyne, 1895)
    • = Lycaena ignorata Staudinger, 1901
    • = Meleageria daphnis erciyasi Schurian & Häuser, 1981
    • = Meleageria daphnis palandoekis Schurian & Häuser, 1981
    • = Meleageria daphnis dugijani Schurian & Häuser, 1981

Externe links

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia-auteurs en -editors
original
visit source
partner site
wikipedia NL

Getand blauwtje: Brief Summary ( Dutch; Flemish )

provided by wikipedia NL

Het getand blauwtje (Polyommatus daphnis, vroeger geplaatst in het geslacht Meleageria, dat nu als ondergeslacht wordt opgevat) is een vlinder uit de familie van de Lycaenidae, de kleine pages, vuurvlinders en blauwtjes.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia-auteurs en -editors
original
visit source
partner site
wikipedia NL

Meleageria daphnis ( Pms )

provided by wikipedia PMS
Drapò piemontèis.png Vos an lenga piemontèisa Për amprende a dovré 'l sistema dle parlà locaj ch'a varda sì.

Polyommatus daphnis

Meleageria daphnis

Ambient

La ruva a viv dzortut an dzora a Leguminosae. Na generassion a l'ann, la farfala a vola da luj a aost.

Distribussion

A viv ant l'Italia setentrional e sentro-meridional fin a la Campania.

Arferiment bibliogràfich për chi a veul fé dj'arserche pì ancreuse

  • Meleageria daphnis Schiff.
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Wikipedia authors and editors
original
visit source
partner site
wikipedia PMS

Modraszek dafnid ( Polish )

provided by wikipedia POL

Modraszek dafnid (Polyommatus daphnis) – motyl dzienny z rodziny modraszkowatych.

Wygląd

Rozpiętość skrzydeł od 33 do 37 mm, dymorfizm płciowy wyraźny: Wierzch skrzydeł samców błękitny, samic brunatny (często z niebieskim nalotem).

Siedlisko

Suche stanowiska stepowe, nasłonecznione zbocza, nasypy kolejowe, murawy i ekstensywnie użytkowane pastwiska.

Biologia i rozwój

Wykształca jedno pokolenie w roku (od lipca do połowy sierpnia). Roślina żywicielska: cieciorka pstra. Jaja składane są pojedynczo na roślinach w pobliżu cieciorek, ale nigdy na nich samych. Stadium poczwarki trwa 3-4 tygodnie.

Rozmieszczenie geograficzne

Gatunek pontyjko-śródziemnomorski, w Polsce występuje w południowo-wschodniej części kraju. Obserwuje się ekspansję gatunku.

Bibliografia

  • Marcin Sielezniew, Izabela Dziekańska, Motyle dzienne, wyd. Multico, Warszawa 2010, s. 194-195.
license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autorzy i redaktorzy Wikipedii
original
visit source
partner site
wikipedia POL

Modraszek dafnid: Brief Summary ( Polish )

provided by wikipedia POL

Modraszek dafnid (Polyommatus daphnis) – motyl dzienny z rodziny modraszkowatych.

license
cc-by-sa-3.0
copyright
Autorzy i redaktorzy Wikipedii
original
visit source
partner site
wikipedia POL

Синявець Мелеагр ( Ukrainian )

provided by wikipedia UK

Таксономія

Синявець Мелеагр — один із близько 100 видів роду, єдиний представник підроду Meleageria у фауні України.

Наукова назва метелика пов'язана з давньогрецькою міфологією. Так назву meleager дав виду Євген Еспер на честь Мелеагра, учасника походу Аргонавтів. Прийнята зараз назва, daphnis, яку дали Деніс та Шиффермюллер, — це ім'я прекрасного юнака Дафніса, сина Гермеса.

Синоніми[3]:

  • Papilio daphnis Denis & Schiffermüller, 1775 [1]
  • Meleageria daphnis (Denis & Schiffermüller, 1775)
  • Papilio meleager Esper, 1779 [1]
  • Lycaena meleager (Esper, 1779)
  • Polyommatus meleager (Esper, 1779)
  • Polyommatus daphnis daphnis (Denis & Schiffermüller, 1775)
  • Polyommatus daphnis macra Verity, 1920
  • Polyommatus meleager macra Verity, 1920
  • Polyommatus daphnis alpium Verity, 1926
  • Polyommatus meleager alpium Verity, 1926

Підвиди[4]:

  • P. d. daphnis (Denis & Schiffermüller, 1775)
  • Південна Європа, Крим, південь Росії, Південний Урал
  • P. d. narsana (Alberti, 1973)
  • Кавказ
  • P. d. versicolor (Heyne, [1895])
  • Закавказзя, Вірменія, Туреччина
  • P. d. elamita (Le Cerf, 1913)
  • Курдистан
  • P. d. hayesi (Larsen, 1974)
  • Левант

    Поширення та чисельність

    Ареал охоплює Південну та Південно-Східну Європу, Малу Азію, Кавказ, Закавказзя, Близький Схід, південь Урала, північний захід Казахстана.

    Вид поширений по всій території України, але чисельність незначна.

    Морфологічні ознаки

     src=
    Синявець Мелеагр, самець
     src=
    Синявець Мелеагр, самець
     src=
    Синявець Мелеагр, самиця
     src=
    Синявець Мелеагр, самиця

    Довжина переднього крила — 16-19 мм. Спостерігається статевий диморфізм: у самців крила зверху сріблясто-блакитні з вузькою темною облямівкою, у самиць — коричневі, часто з синюватим відтінком, з більш темною широкою смугою по краю крил і рядом світлих, центрованих темних вічок вздовж заднього краю заднього крила. У самиць краї задніх крил сильно зазубрені. На відміну від інших синявців задні крила не мають червоних плям.

    Особливості біології

    Місця перебування виду — рідколісся, галявини листяних і мішаних лісів, сухі, добре прогріті степові яри, крейдяні та вапнякові відслонення, сонячні схили річкових терас з трав'янистою рослинністю, узбіччя шляхів та залізничних насипів.

    Вид дає одну генерацію на рік. Літ імаго з початку червня по серпень (у Криму — до середини вересня). Метелик зустрічається на квітах складноцвітих. За сприятливих умов у пік льоту кількість метеликів становить 50-100 особин на 1 га[5].

    Самиця відкладає яйця поодинці на кормові рослини родини бобових (астрагал, еспарцет, чина, в'язіль барвистий та інші). Гусениці розвиваються дуже повільно, іноді до чотирьох місяців. Зимують гусениці або яйця. Деякі гусениці окрім кормових рослин живуть у мурашнику і харчуються личинками мурашок. Стадія лялечки триває 3-4 тижні.

    Заходи охорони

    Причинами зміни чисельності є зростання рекреаційного навантаження на біотопи, руйнування місць перебування виду внаслідок випасання худоби, випалювання та викошування трав, застосування пестицидів. Розмноження у неволі не проводилось.

    Синявець Мелеагр разом з іншими видами охороняється в Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, Українському степовому, Луганському та Канівському природних заповідниках.

    У 2-му виданні Червоної книги України (1994) вид мав природоохоронний статус — 2 категорія[5]. У 2009 році синявець Мелеагр був виключений з Червоної книги України[6].

    Вид Polyommatus daphnis занесений до Європейського Червоного списку (англ. European Red List of Butterflies) з природоохоронною категорією LC (Least Concern) — Найменший ризик[7].

    Примітки

    1. а б в Polyommatus (Meleageria) daphnis (Denis & Schiffermüller 1775). PESI portal http://www.eu-nomen.eu. Процитовано 17 липня 2015.
    2. Polyommatus (Meleageria) daphnis (Denis & Schiffermüller 1775). Fauna Europaea http://www.faunaeur.org/.
    3. Polyommatus daphnis (Denis & Schiffermüller, 1775). Inventaire National du Patrimoine Naturel http://inpn.mnhn.fr. Процитовано 17 липня 2015.
    4. Markku Savela. Polyommatus. Lepidoptera and some other life forms. Процитовано 17 липня 2015.
    5. а б Синявець Мелеагр Polyommatus daphnis. Червона книга України (1994).
    6. Перелік видів тварин, що виключені з Червоної книги України (тваринний світ). Затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 17 червня 2009 р. № 313
    7. European Red List of Butterflies (2010). http://ec.europa.eu/.

    Джерела

    Література

    • Шелюжко Л. А. Матеріали до лепідоптеро-фауни Київщини // Тр. зоол. музею / Київський держ. ун-т ім. Т. Г. Шевченка, 1941.
    • Коршунов Ю. П. Определители по флоре и фауне России // Булавоусые чешуекрылые Северной Азии. Выпуск 4. — М.: Товарищество научных изданий КМК, 2002. — С. 151. — ISBN 5-87317-115-7.
    • Красная книга СССР. — М.: Лесная промышленость, 1984.
    license
    cc-by-sa-3.0
    copyright
    Автори та редактори Вікіпедії
    original
    visit source
    partner site
    wikipedia UK

    Polyommatus daphnis ( Vietnamese )

    provided by wikipedia VI
     src=
    Bài viết này cần thêm chú thích nguồn gốc để kiểm chứng thông tin. Mời bạn giúp hoàn thiện bài viết này bằng cách bổ sung chú thích tới các nguồn đáng tin cậy. Các nội dung không có nguồn có thể bị nghi ngờ và xóa bỏ.

    The Meleager's Blue (Polyommatus daphnis) là một loài bướm ngày thuộc họ Bướm xanh. It is được tìm thấy chủ yếu ở Eastern châu Âu, from Southern Ba Lan ranging to Balkan. But is also được tìm thấy ở Southern châu Âu.

     src=
    Mounted female

    Chiều dài cánh trước là 18–19 mm. Chúng bay từ tháng 6 đến tháng 8.

    Ấu trùng ăn Horseshoe Vetch, SainfoinSecurigera varia.

    Hình ảnh

    Tham khảo

    Liên kết ngoài

     src= Wikimedia Commons có thêm hình ảnh và phương tiện truyền tải về Polyommatus daphnis


    Hình tượng sơ khai Bài viết liên quan đến họ Bướm xanh này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn.


    license
    cc-by-sa-3.0
    copyright
    Wikipedia tác giả và biên tập viên
    original
    visit source
    partner site
    wikipedia VI

    Polyommatus daphnis: Brief Summary ( Vietnamese )

    provided by wikipedia VI

    The Meleager's Blue (Polyommatus daphnis) là một loài bướm ngày thuộc họ Bướm xanh. It is được tìm thấy chủ yếu ở Eastern châu Âu, from Southern Ba Lan ranging to Balkan. But is also được tìm thấy ở Southern châu Âu.

     src= Mounted female

    Chiều dài cánh trước là 18–19 mm. Chúng bay từ tháng 6 đến tháng 8.

    Ấu trùng ăn Horseshoe Vetch, SainfoinSecurigera varia.

    license
    cc-by-sa-3.0
    copyright
    Wikipedia tác giả và biên tập viên
    original
    visit source
    partner site
    wikipedia VI

    Голубянка дафнис ( Russian )

    provided by wikipedia русскую Википедию
     src=
    Голубянка Дафнис — Polyommatus daphnis, самец

    Примечания

     title=
    license
    cc-by-sa-3.0
    copyright
    Авторы и редакторы Википедии

    Голубянка дафнис: Brief Summary ( Russian )

    provided by wikipedia русскую Википедию
     src= Голубянка Дафнис — Polyommatus daphnis, самец Polyommatus daphnis daphnis Южная Европа, Крым и Урал. Polyommatus daphnis elamita (Le Cerf, 1913). Polyommatus daphnis hayesi (Larsen, 1974). Polyommatus daphnis narsana (Alberti, 1973) Кавказ. Polyommatus daphnis versicolor (Heyne, 1895) Армения.
    license
    cc-by-sa-3.0
    copyright
    Авторы и редакторы Википедии