Українське «горобець» (діал. «веребей»[1]) виводять від праслов. *vorbьjь, *vorbьcь, *vorbъlь (пор. дав.-рус. воробии, біл. верабей, рос. воробей, пол. wróbel тощо). Походження праслов'янського слова неясне, припускають його звуконаслідувальний характер (пор. «воркотати»). Українське початкове «г» замість первісного «в» пояснюють сприйняттям його як протетичного (як у словах «вулиця», «вівця», «вікно», «вогонь») і подальшою заміною на інше протетичне «г» (як у словах «горіх», «гострий»)[2].
Довжина тіла 16 см, маса 23—35 г.
Загальне забарвлення оперення — зверху коричнювато-бура, іржавого кольору із чорними плямами, знизу білувата або сіра. Щоки білі, вушна область блідо-сіра. Крила з жовтувато-білою поперечною смугою.
Самець відрізняється від самки наявністю великої чорної плями, що охоплює підборіддя, горло, зоб і верхню частину грудей, а також темно-сірим (а не темно-бурим) верхом голови. У самки голова й горло сірі, а над оком є бліда сіро-жовта смуга.
Раніше область проживання домового горобця обмежувалася Північною Європою. Згодом область розповсюдження поширилася на Європу і Азію (за виключенням Арктики, північно-східних, південно-східних і центральних районів Азії), а також в Північну і Східну Африку, Сенегал, Малаів Яву.
Починаючи з XX ст. був завезений в різні країни, широко там розселився і в даний час, окрім вказаних вище місць, мешкає також в Південній Африці, Австралії, Новій Зеландії, Північній і Південній Америці та на багатьох островах.
Майже повсюдно є осілим птахом, лише з найпівнічніших частин ареалу на зиму відкочовує на південь (до 1000 км), а з Середньої Азії відлітає в Передню Азію і Індію.
Мігруючи за житлом людини, проник далеко на північ в невластиву для нього зону лісотундри і навіть тундри — до Мурманської області, гирла Печори, півночі Якутії.
Будучи синантропним видом — постійним співмешканцем людини, хатній горобець добре пристосований до життя в умовах, що змінюються під впливом господарської діяльності людини.
Горобця можна зустріти і в сільській, і в міській місцевості, і в поселеннях Крайньої Півночі і Середній Азії. Втім, в Середній Азії він тримається зазвичай подалі від людини.
Широкому розповсюдженню горобця на північ і на південь услід за розширенням посівів зернових сприяє його висока плодючість. Горобець хатній веде осілий спосіб життя, чому сприяють умови для гніздування і рясний корм в поселеннях людини.
Харчується в основному рослинною їжею, лише навесні частково комахами, якими також вигодовує пташенят.
У раціон горобця входять насіння сільськогосподарських культур, відходи різних продуктів, які він підбирає в поселеннях людини, хлібні злаки на полях, ягоди вишні, смородина, виноград в садах, навесні пуп'янки квітів. За відсутності поблизу полів вилітає харчуватися на луги, узлісся і в степи, де збирає насіння дикорослих трав і комах.
Гніздиться горобець окремими парами, але інколи і колоніями, селячись безпосередньо коло житла людини. На півдні ареалу нерідко будує гнізда в стороні, далеко від житла людини, — в деревних і чагарникових насадженнях, в ярах, по крутих глинистих обривах (по сусідству з полями).
Гнізда влаштовує в різноманітних місцях — в щілинах будівель, у солом'яних стріхах, в норах глинистих і крейдяних ярів, в стінках гнізд великих птахів (чапель, лелек, орлів), в дуплах дерев; може займати шпаківні і нори берегових ластівок. На півдні нерідко споруджує гнізда відкрито на гілках дерев.
За рядом спостережень, горобці утворюють пари фактично на все життя. А життя у них не дуже довге: хоча відзначали і 9-ти, і 11-ти річних горобців, більшість їх не доживає і до 4 років. Багато молодих птахів гине ще в першу зиму, так що середня тривалість життя горобців становить 9-21 місяць.[3]
Гніздо, яке пара споруджує разом, є грубою спорудою з соломинок, сухих травинок, пір'їнок, з невеликим поглибленням посередині. Гнізда, влаштовані на гілках, великі, у вигляді неправильної кулі з товстими стінками з трав'янистих рослин і бічним входом.
Хатні горобці приступають до розмноження рано. У другій половині березня птиці розбиваються на пари і приступають до спорудження гнізд, відкладання яєць відбувається в квітні.
Кладка складається з 4—10, частіше 5—7, білих яєць з бурими цятками і плямами, насиджування яких займає 11—13 днів.
Пташенят вигодовують самець і самка, переважно комахами. Через 10 днів після вилуплення (у середній смузі в кінці травня — напочатку червня) пташенята вилітають з гнізда.
Горобці досить плодовиті і протягом літа виводять два (на півночі) або три (на півдні) виводки. Друге відкладання яєць відбувається в другій половині червня, виліт пташенят — у липні.
Виводки зазвичай збиваються в зграї, утворюючи інколи скупчення до декількох тисяч особин, і літають годуватися на поля.
Пізно восени спостерігається абортивний статевий цикл, коли птиці знов жваво цвірінькають, самці доглядають самок і тягають в гніздо будівельний матеріал. Гнізда, що підновляють таким чином, служать взимку притулком від нічних холодів.
.jpg)
