nomes no trilho de navegação
These bizarre marine animals are commonly called salps. They are filter feeders, skimming up plankton while using the water pumped through their bodies to propel themselves along. Like sea squirts, salps are tunicates. While these gelatinous organisms do not have backbones, they belong to a primitive subphylum (Tunicata) of chordates (the animal phylum that includes vertebrates). Salps have complex life-cycles, with solitary, free-living asexual forms alternating with aggregated chains of sexually-reproducing individuals. These pelagic organisms are found in both temperate and tropical marine waters. They are fast growing and can form massive aggregations, providing food for fish, sea turtles, and birds.
Els sàlpids (Salpidae), coneguts vulgarment com a salpes, són una família d'urocordats de la classe Thaliacea, en forma de barril, de lliure flotació. Es desplaça per contracció, bombant aigua a través del seu cos gelatinós. La salpa força el pas de l'aigua bombada a través dels seus filtres alimentaris interns, alimentant-se del fitoplàncton que filtra de l'aigua.
Els sàlpids (Salpidae), coneguts vulgarment com a salpes, són una família d'urocordats de la classe Thaliacea, en forma de barril, de lliure flotació. Es desplaça per contracció, bombant aigua a través del seu cos gelatinós. La salpa força el pas de l'aigua bombada a través dels seus filtres alimentaris interns, alimentant-se del fitoplàncton que filtra de l'aigua.
Salpovci (Salpida, Hemimyaria) jsou jedním ze tří řádů salp (Thaliacea). Salpovci zahrnují jedinou čeleď salpovití (Salpidae). Vyskytují se v mořích celého světa.
řád obsahuje jen jednu čeleď:[1]
Salpovci (Salpida, Hemimyaria) jsou jedním ze tří řádů salp (Thaliacea). Salpovci zahrnují jedinou čeleď salpovití (Salpidae). Vyskytují se v mořích celého světa.
En salpe er et gennemsigtigt, fiskeagtigt sækdyr. Er et rygstrengsdyr, der ikke er hvirveldyr.
Salper spiser alger, der optager CO2 og sender dermed CO2 ned til havbunden. De findes i mange former, og kan være over 1 km lange. En sværm kan på en enkelt nat optage 4 tons CO2.
En salpe er et gennemsigtigt, fiskeagtigt sækdyr. Er et rygstrengsdyr, der ikke er hvirveldyr.
Salper spiser alger, der optager CO2 og sender dermed CO2 ned til havbunden. De findes i mange former, og kan være over 1 km lange. En sværm kan på en enkelt nat optage 4 tons CO2.
Die Salpidae sind im offenen Ozean lebende Manteltiere. Sie haben, auf den ersten Blick, ein quallenartiges Erscheinungsbild, gehören aber zu den Chordatieren (Chordata) und sind damit mit den Wirbeltieren (Vertebrata) verwandt.
Ihr Hauptverbreitungsgebiet sind die tropischen und subtropischen Meere zwischen 40° nördlicher und südlicher Breite. Durch Meeresströmungen, z. B. den Golfstrom, können sie aber auch weit nördlich bis 60° nördlicher Breite verdriftet werden. Salpa thompsoni lebt in den kalten Meeren um die Antarktis.[1] In der Nordsee werden gelegentlich Salpa fusiformis und Thalia democratica angetroffen. Sie kommen vor allem in der Nähe der Meeresoberfläche vor. Die maximale Tiefe liegt etwa bei 400 Metern.
Salpidae sind tonnenförmige, meist farblose, transparente Organismen. Die Einzelorganismen erreichen eine Länge von 8 mm bis 19 cm (Oozoide von Thetys vagina). Ein Körperende dient als Ingestionsöffnung (Mund), das andere als Egestionsöffnung (Ausscheidung). Der den Körper umgebende cellulosehaltige Mantel (Tunica) ist relativ dick. Die Manteloberfläche, besonders das hintere Ende, ist oft mit kammartigen Fortsätzen und Leisten versehen. Der Körper wird durch die schräg stehende Kieme in zwei hohle Hälften geteilt, den eigentlichen Kiemendarm und den Kloakenraum. Die Kieme besteht aus einem großen Balken, der die beiden Kiemenspalten stützt und auf seiner Innenseite mit zahlreichen bewimperten Querrippen versehen ist.
Ein ventral offener, seltener auch geschlossener Körpermuskel aus vier bis acht Ringen umgibt den Körper. Mit seiner Kontraktion können die Salpidae aktiv schwimmen, haben aber keine Möglichkeiten sich entgegen einer Strömung fortzubewegen. Der erzeugte Wasserstrom wird durch den Kiemendarm (Pharynx) gefiltert und dient dadurch auch der Nahrungsaufnahme. Die Nahrungspartikel werden durch Schleim, der vom Endostyl gebildet wird, festgehalten und dann durch Wimpern in den Ösophagus transportiert. Der kurze Darm liegt auf der Ventralseite und ist schleifenförmig zu einem dichten, Nucleus genannten Knäuel gebündelt. Der Darm mündet in den Kloakenraum. Der Nucleus ist häufig lebhaft gefärbt und kann zeitweise leuchten. Die Gattung Cyclosalpa hat ein zusätzliches, paariges Leuchtorgan in der Leibeshöhle.
Das Nervensystem der Salpidae besteht aus einem dorsal, in der Nähe der Ingestionsöffnung gelegenen Ganglienknoten, dem Gehirn, von dem sich mehrere Nervenstränge durch den Körper ziehen. In der Nähe befindet sich auch ein einzelnes, hufeisenförmiges Auge.
Salpiden haben ein extrem schnelles Wachstum und können ihr Gewicht im Laufe eines Tages verdoppeln, in einer Stunde kann ihre Körperlänge um 10 % zunehmen.[1]
Die Salpidae führen einen Generationswechsel durch und wechseln zwischen solitären, aus einem befruchteten Ei hervorgegangenen Oozoiden, die keine Geschlechtsorgane besitzen und sich vegetativ vermehren, und koloniale, Ketten aus vielen Einzeltieren bildenden Blastozoiden, die sich geschlechtlich vermehren. Oozoiden und Blastozoiden sind voll entwickelte Organismen, deren Grundbauplan weitgehend übereinstimmt. Ein Unterschied sind die fehlenden Geschlechtsorgane der Oozoide. Außerdem sind Blastozoiden meist hinten zugespitzt, ihnen fehlen die hinteren Fortsätze der Oozoide, ihre Egestionsöffnung liegt unsymmetrisch und an ihrer Ventralseite haben sie drei Längsleisten.
Der Generationswechsel wurde vom deutschen Naturforscher Adelbert von Chamisso 1819 zuerst beschrieben, der diesen Lebenszyklus während der Weltumsegelung des russischen Schiffs Rurik entdeckt hatte. Vorher wurden Oozoiden und Blastozoiden als verschiedene Arten beschrieben.
Die Oozoiden bilden an der Ventralseite des Endostyls, am sogenannten Stolo prolifer, zwischen dem zweiten und dritten Drittel ihres Körpers, zahlreiche Knospen, die schließlich den Mantel durchbrechen und zu Blastozoiden werden. Diese sind kleine Kettensalpen, die zunächst noch über die Darmkanäle der Einzeltiere miteinander verbunden sind. Die Blastozoiden lösen sich in linearen Ketten ab. Die zunächst einreihigen Ketten ordnen sich später zu zwei symmetrischen Reihen um, oder bilden, bei der Gattung Cyclosalpa, auch ringförmige Verbindungen. Die Ketten können mehrere Meter lang werden. Mit zunehmender Reife werden die verbindenden Darmkanäle reduziert. Bei einigen Arten, den sogenannten Cyclosalpen, bleiben die Blastozoiden über Stiele oder plattenförmige Haftfortsätze miteinander verbunden.
Die Blastozoiden bilden ab einer Größe von wenigen Millimetern Gonaden. Geschlechtsreife Blastozoiden werden dann Gonozoiden genannt. Sie haben immer sowohl weibliche als auch männliche Geschlechtsorgane. Zunächst wird ein Ovar gebildet, der meist rechts in der Kloakenwand sitzt und in der Regel nur ein Ei bildet. Die Hoden sind büschelförmig, sitzen im Nucleus und entlassen das Sperma in den Kloakenraum. Die Eier reifen immer früher als die Spermien und können deshalb nur vom Sperma älterer Gonozoiden befruchtet werden. Der Embryo entwickelt sich in einer Plazenta im Bereich des Kloakenraums. Zellen, die das Ei umgeben, teilen sich zunächst sehr schnell und bilden einen Embryosack oder Scheinembryo, in dem der eigentliche Embryo eingebettet liegt. In ihm lässt sich ein Gewebe nachweisen, das der Chorda dorsalis entspricht. An der Ventralseite ist der Embryos durch die Plazenta mit dem Blutkreislauf des Muttertieres verbunden. Mit zunehmendem Wachstum kann der Embryo zunächst den Embryosack, dann auch die Kloakenwand durchstoßen und wird schließlich als solitär lebender Oozoide durch die Kloake geboren. Dabei nimmt er die Plazenta mit, von der zeitlebens ein Rudiment übrig bleibt. Blastozoiden sind also vivipar (lebendgebärend). Ein Larvenstadium gibt es nicht.
Bei Thalia democratica liegt die Lebensdauer einer Generation, abhängig vom Nahrungsangebot, im Bereich zwischen 50 Stunden und zwei Wochen.[1]
Salpiden können in sehr großen Massen auftreten. Öfters sind schon Schwärme von über 100 km Länge festgestellt worden. In einem Kubikmeter Wasser konnten bis zu 7000 Einzeltiere gezählt werden. Da die Salpidae durchsichtig sind, sind sie relativ sicher vor Fressfeinden. Ihr hohler Körper bietet einigen Krebstieren Lebensraum, z. B. weiblichen Ruderfußkrebsen der Gattung Sapphirina und Flohkrebsen der Familie Hyperiidae. Phronima sedentaria aus der letzten Familie frisst den Hohlraum aus und nutzt ihn dann als Schutzraum für sein Gelege.[1]
Die Salpidae sind eine Familie der Salpen (Thaliacea). Ihre Schwestergruppe sind die Feuerwalzen (Pyrosomida). Das von beiden gebildete Taxon ist die Schwestergruppe der Tonnensalpen (Doliolida), die sich von den Salpidae unter anderem durch einen ventral geschlossenen Körpermuskel unterscheiden. Alle Salpen stammen wahrscheinlich von den sessilen Seescheiden (Ascidiae) ab, die deshalb paraphyletisch sind.[2]
Es gibt 14 valide Gattungen mit fast 50 Arten:
Die Salpidae sind im offenen Ozean lebende Manteltiere. Sie haben, auf den ersten Blick, ein quallenartiges Erscheinungsbild, gehören aber zu den Chordatieren (Chordata) und sind damit mit den Wirbeltieren (Vertebrata) verwandt.
Ihr Hauptverbreitungsgebiet sind die tropischen und subtropischen Meere zwischen 40° nördlicher und südlicher Breite. Durch Meeresströmungen, z. B. den Golfstrom, können sie aber auch weit nördlich bis 60° nördlicher Breite verdriftet werden. Salpa thompsoni lebt in den kalten Meeren um die Antarktis. In der Nordsee werden gelegentlich Salpa fusiformis und Thalia democratica angetroffen. Sie kommen vor allem in der Nähe der Meeresoberfläche vor. Die maximale Tiefe liegt etwa bei 400 Metern.
'Салпите (науч. Salpida) — слободнопливачки морски животни со пелагијален начин на живот. Ова се целосно проѕирни животни кои имаат облик на краставица. Се движат со згрчување, при што ја испумпуваат водата низ нивното желатинозно тело. Оваа вода притоа минува низ внатрешните хранителни филтри каде се задржува фитопланктонот, кој е нивна храна.
Големината на салпите е различна. Таа се движи од неколку милиметри до неколку сантиметри во должина. Најголемата салпа досега откриена е Thetys vagina која била фатена во Тихиот Океан. Должината на нејзиното тело (заедно со израстоците) изнесувала 33,3 cm.
Салпите се многу слични по својот изглед со нивните роднини долиолиди. Тие меѓусебно се разликуваат само по некои детали. И двете групи опфаќаат проѕирни цилиндрични животни низ чие тело се гледа компактниот, најчесто маслинесто зелен желудник. Целото тело е сместено во нежна и проѕирен плашт, понекогаш опремено со израстоци со различни должини. Под плаштот се наоѓаат проѕирни белузлави кружни мускули кои се простираат во облик на полукруг, односно не го обиколуваат телото целосно како кај долиолидите (не се споени на стомачната страна). Обично се 8 на број и се наоѓаат на одредено растојание еден од друг. Тие ја туркаат водата од устата до излезниот сифон. Клоакалниот отвор не лежи терминално на задниот дел од телото, туку е поместен кон грбната страна. Преградата меѓу голтката и клоакалната празнина е со само две жабрени цепнатинки, но тие се мошне големи. Церебралната ганглија кај салпите е нешто посилно развиена отколку кај долиолидите. Таа има топчест облик со потковичест засек на грбната страна, во кој е сместено пигментирано око.
Салпите поседуваат способност да вршат биолуминисценција, слично на пирозомите. Светлечките органи претставуваат грозд од клетки сместен на стомачната страна од цревото и содржат симбиотски луминисцентни (светлечки) бактерии. Светлечките органи особено силно се развиени кај видовите од родот Cyclosalpa. Кај нив се образуваат т.н. "странични телца" сместени на секоја страна од телото.
Салпите имаат сложен животен циклус, со задолжителна смена на генерации. И двата дела од животниот циклус постојат истовремено во морињата - тие изгледаат мошне различно, но и двата се проѕирни, цевкасти и желатинозни животни долги меѓу 1 и 10 cm. Самотничката фаза од животниот циклус е позната како оозоид и претставува единечно буревидно животно кое се размножува бесполово произведувајќи синџир од десетици до стотици единки кои се ослободуваат од родителскиот организам додека се мали. Синџирот од салпи го претставува агрегирачкиот дел од животниот циклус. Агрегирачките единки се познати како бластозооиди. Тие остануваат прикрепени еден за друг додека пливаат и се исхрануваат, при што секоја единка расте. Секој бластозооид се размножува полово (бластозооидите се последователни хермафродити, што значи дека како помлади се женки, и се оплодуваат од машките гамети произведени од постарите синџири) со тоа што секој ембрион на оозоид во развиток е прикрепен за телесниот ѕид од родителот. Подоцна оозоидите се отпуштаат од родителските бластозооиди и продолжуваат да се хранат и растат како единечки бесполови единки, со што се затвора животниот циклус на салпите.
Смената на генерации овозможува брзо генерациско време, при што самотничките единки и агрегирачките синџири живеат и се хранат заедно во морето. Кога има многу фитопланктон, ова брзо размножување води до релативно краткорочен "цут" на салпи, кои ќе го исфилтрираат фитопланктонот. "Цутот" завршува кога веќе нема доволно храна за да се одржи огромната популација на салпи.
Салпите се чести во екваторијалните, умерените и ладните мориња, каде можат да се забележат на површината како единечни или синџирести колонии. Најголеми концентрации на салпи се наоѓаат во Јужниот Океан (близу Антарктик). Тука тие понекогаш образуваат огромни роеви, обично во подлабоката вода, а понекогаш се дури и побројни и од планктонските ракчиња познати како крил[1]. Во последно време се забележува зголемување на популациите од салпи во Јужниот Океан, како и намалување на популациите од крил.
Иако салпите се слични со медузите во својот изглед и лебдечко-пливачкиот начин на живот, тие градбено се најблиски со ‘рбетниците. Се користат како една од почетните точки при објаснувањето на еволуцијата на ‘рбетните животни.
Некои автори ги сметаат за салпи и долиолидите, при што ги сместуваат во заедничка класа Salpae или Salpaeformes. Меѓутоа, повеќето ги сместуваат овие две групи во класата Thaliacea, во која салпите образуваат свој ред Salpida со една фамилија — Salpidae, во која се наоѓаат родовите:
'Салпите (науч. Salpida) — слободнопливачки морски животни со пелагијален начин на живот. Ова се целосно проѕирни животни кои имаат облик на краставица. Се движат со згрчување, при што ја испумпуваат водата низ нивното желатинозно тело. Оваа вода притоа минува низ внатрешните хранителни филтри каде се задржува фитопланктонот, кој е нивна храна.
Големината на салпите е различна. Таа се движи од неколку милиметри до неколку сантиметри во должина. Најголемата салпа досега откриена е Thetys vagina која била фатена во Тихиот Океан. Должината на нејзиното тело (заедно со израстоците) изнесувала 33,3 cm.
.jpg)
A salp (plural salps, also known colloquially as “sea grape”) or salpa (plural salpae or salpas[2]) is a barrel-shaped, planktonic tunicate in the family Salpidae. It moves by contracting, thereby pumping water through its gelatinous body, one of the most efficient examples of jet propulsion in the animal kingdom.[3] The salp strains the pumped water through its internal feeding filters, feeding on phytoplankton.
Salps are common in equatorial, temperate, and cold seas, where they can be seen at the surface, singly or in long, stringy colonies. The most abundant concentrations of salps are in the Southern Ocean[4] (near Antarctica), where they sometimes form enormous swarms, often in deep water, and are sometimes even more abundant than krill.[5] Since 1910, while krill populations in the Southern Ocean have declined, salp populations appear to be increasing. Salps have been seen in increasing numbers along the coast of Washington.[6]
Salps have a complex life cycle, with an obligatory alternation of generations. Both portions of the life cycle exist together in the seas—they look quite different, but both are mostly transparent, tubular, gelatinous animals that are typically between 1 and 10 cm (0.4 and 3.9 in) long. The solitary life history phase, also known as an oozooid, is a single, barrel-shaped animal that reproduces asexually by producing a chain of tens to hundreds of individuals, which are released from the parent at a small size.
The chain of salps is the 'aggregate' portion of the life cycle. The aggregate individuals are also known as blastozooids; they remain attached together while swimming and feeding, and each individual grows in size. Each blastozooid in the chain reproduces sexually (the blastozooids are sequential hermaphrodites, first maturing as females, and are fertilized by male gametes produced by older chains), with a growing embryo oozooid attached to the body wall of the parent. The growing oozooids are eventually released from the parent blastozooids, and then continue to feed and grow as the solitary asexual phase, closing the life cycle of salps. The alternation of generations allows for a fast generation time, with both solitary individuals and aggregate chains living and feeding together in the sea. When phytoplankton is abundant, this rapid reproduction leads to fairly short-lived blooms of salps, which eventually filter out most of the phytoplankton. The bloom ends when enough food is no longer available to sustain the enormous population of salps. Occasionally, mushroom corals and those of the genus Heteropsammia are known to feed on salps during blooms.[7]
The incursion of a large number of salps (Salpa fusiformis) into the North Sea in 1920 led to a failure of the Scottish herring fishery.[8]
A reason for the success of salps is how they respond to phytoplankton blooms. When food is plentiful, salps can quickly bud off clones, which graze on the phytoplankton and can grow at a rate which is probably faster than that of any other multicellular animal, quickly stripping the phytoplankton from the sea. But if the phytoplankton is too dense, the salps can clog and sink to the bottom. During these blooms, beaches can become slimy with mats of salp bodies, and other planktonic species can experience fluctuations in their numbers due to competition with the salps.
Sinking fecal pellets and bodies of salps carry carbon to the seafloor, and salps are abundant enough to have an effect on the ocean's biological pump. Consequently, large changes in their abundance or distribution may alter the ocean's carbon cycle, and potentially play a role in climate change.
Salps are closely related to the pelagic tunicate groups Doliolida and Pyrosoma, as well as to other bottom-living (benthic) tunicates.
Although salps appear similar to jellyfish because of their simple body form and planktonic behavior, they are chordates: animals with dorsal nerve cords, related to vertebrates (animals with backbones).
Small fish swim inside salps as protection from predators.[9]
The World Register of Marine Species lists the following genera and species in the order Salpida:[10]
Circular ring cluster of pelagic salps off Aorangaia Island, New Zealand 
Salp chain off Zanzibar Another salp chain off Oregon Pegea confederata on a 1995 stamp from Azerbaijan A salp (plural salps, also known colloquially as “sea grape”) or salpa (plural salpae or salpas) is a barrel-shaped, planktonic tunicate in the family Salpidae. It moves by contracting, thereby pumping water through its gelatinous body, one of the most efficient examples of jet propulsion in the animal kingdom. The salp strains the pumped water through its internal feeding filters, feeding on phytoplankton.
Los sálpidos (Salpidae), conocidos vulgarmente como salpas, son una familia de tunicados de la clase Thaliacea, en forma de barril, de libre flotación. Se desplaza por contracción, bombeando agua a través de su gelatinoso cuerpo. La salpa fuerza el paso del agua bombeada a través de sus filtros alimentarios internos, alimentándose del fitoplancton que filtra del agua.
Son comunes en mares ecuatoriales, templados y fríos, donde pueden ser vistos en la superficie, tanto en solitario como encadenadas en largas colonias. Las mayores concentraciones de sálpidos están en el océano Antártico. Allí en ocasiones forman enormes enjambres, con frecuencia en aguas profundas, siendo a veces más abundantes que el krill.[1] A lo largo del s. XX, mientras las poblaciones de krill en el océano Antártico fueron declinando, las poblaciones de sálpidos parecían incrementarse.
Los sálpidos tienen un complejo ciclo vital, con una alternancia generacional obligatoria. Ambas fases del ciclo vital coexisten en el mar; aunque su aspecto sea muy diferente, ambas son principalmente animales transparentes, tubulares y gelatinosos, midiendo típicamente entre uno y diez centímetros. La fase vital solitaria, también conocida como oozoide, es un único animal con forma de barril que se reproduce asexualmente creando cadenas de decenas a centenares de individuos, que se separan del padre siendo aún pequeños. La cadena de salpas es la fase "agregada" del ciclo vital. Los individuos agregados son también conocidos como blastozoides; permanecen unidos mientras nadan y se alimentan, y cada individuo va creciendo en tamaño. Cada blastozoide en la cadena se reproduce sexualmente, con un oozoide embrionario creciendo unido a las paredes del cuerpo del padre. Los blastozoides son hermafroditas secuenciales, que maduran en primer lugar como hembras, y luego son fertilizadas por gametos masculinos producidos por cadenas más viejas. Los oozoides acaban separándose de sus padres blastozoides, pasando a alimentarse y crecer en su fase solitaria asexuada, cerrando así el ciclo vital de las salpas.
La alternancia generacional permite un paso generacional rápido, conviviendo y alimentándose juntos tanto los individuos solitarios como las cadenas agregadas. Cuando el fitoplancton es abundante, esta reproducción tan rápida conduce a una breve abundancia de salpas, que con el tiempo acaba filtrando la mayor parte del fitoplancton. La abundancia acaba cuando ya no hay suficiente comida para mantener la enorme población de salpas.
Una de las razones para el éxito de las salpas es cómo responden a súbitas abundancias de fitoplancton. Cuando hay mucha comida, las salpas producen rápidamente clones, que recogen el fitoplancton y pueden crecer a un ritmo que es probablemente más rápido que el de cualquier otro animal multicelular, eliminando rápidamente el fitoplancton del mar. Pero si el fitoplancton es demasiado denso, las salpas pueden atascarse y hundirse en el fondo. Durantes estas abundancias, las playas pueden volverse viscosas con matas de cuerpos de salpas, y otras especies de plancton pueden experimentar fluctuaciones en su número debido a la competencia con las salpas.
El hundimiento de las heces y los cuerpos de las salpas puede llevar carbono al fondo del mar. Las salpas son lo bastante abundantes como para tener un efecto en el ciclo del carbono oceánico en caso de haber grandes cambios en su abundancia o distribución, lo que puede desempeñar un papel en el cambio climático.
Las salpas están emparentadas con los grupos de tunicados pelágicos doliolida y pyrosoma, así como con otros tunicados del fondo del mar.
Aunque las salpas parecen similares a las medusas por la forma tan simple de sus cuerpos y su modo de vida de flotación libre, estructuralmente se parecen más a los vertebrados, animales con verdadera columna vertebral.
Las salpas parecen tener una forma preliminar a los vertebrados, y se utilizan como punto de partida en modelos de cómo evolucionaron los vertebrados. Los científicos especulan con que los diminutos grupos nerviosos en las salpas son una de las primeras versiones de un primitivo sistema nervioso, que con el tiempo evolucionó hacia el más complejo sistema nervioso central propio de los vertebrados.
Estudios de los cerebros de los sálpidos han sido hechos por Thurston Lacalli y Linda Holland, siendo publicados en Philosophical Transactions of the Royal Society of London.[2]
Según WORMS:
Orden Salpida
Los sálpidos (Salpidae), conocidos vulgarmente como salpas, son una familia de tunicados de la clase Thaliacea, en forma de barril, de libre flotación. Se desplaza por contracción, bombeando agua a través de su gelatinoso cuerpo. La salpa fuerza el paso del agua bombeada a través de sus filtros alimentarios internos, alimentándose del fitoplancton que filtra del agua.
Les Salpidae sont l'unique famille de tuniciers pélagiques de l'ordre des Salpida ou salpes.
Ils se déplacent par contractions, pompant l’eau via leur corps gélatineux et filtrant ainsi le phytoplancton dont ils se nourrissent.
Leur corps gélatineux a une taille variant d'1 à 10 cm.
Bien qu'ils ressemblent aux méduses de par leur consistance et leur mode de déplacement, ils sont plus proches des vertébrés simples. En effet ils possèdent ce qui semble être une forme primitive de système nerveux, ce qui leur vaut d'être étudiés comme modèles possibles de départ de l'évolution des vertébrés[1].
Les Salpidae sont largement répandus en eaux équatoriales, tempérées et froides, où ils peuvent être aperçus à la surface, individuellement ou en longues colonies filaires. On en trouve également en Méditerranée.
Les concentrations les plus importantes se trouvent dans l'océan Antarctique où ils forment parfois d'énormes nuées.
Durant le siècle dernier et alors que les populations de krill et de plancton déclinaient[2], les salpidae ont semblé se multiplier, ce qui laisse penser qu'ils peuvent se nourrir de particules plus fines et en particulier de bactéries[3]. Ce phénomène pourrait priver les baleines d'une partie de leur nourriture[4].
On a longtemps cru que ces tuniciers pélagiques ne pouvaient piéger et ingérer que des particules planctoniques de plus d’1,5 micromètre de diamètre. Mais, selon la Woods Hole Oceanographic Institution (WHOI), ils pourraient consommer des particules plus fines. Et effectivement, en laboratoire, les salpes à qui l'on propose des particules artificielles (de polystyrène) d'un diamètre de 0,5 µm (taille de nombreuses espèces de bactéries) et de 3 micromètres (taille moyenne du phytoplancton) dans des conditions proches de celles de leur milieu océanique retirent de l'eau des particules qui sont à 80 % de 0,5 µm [5]. Leur pullulation inhabituelle pourrait donc être un bioindicateur de recul du plancton au profit de bactéries, c'est-à-dire d'une dégradation écologique du milieu (comme pour les pullulations de méduses, mais pour des raisons différentes, ces dernières traduisant plutôt le recul des poissons qui consomment le plancton). Ces données renforcent l'idée que les salpes puissent jouer un rôle épurateur et « sanitaire » important. Ce sont en effet les organismes filtreurs connus les plus efficaces (en termes de taux de filtration)[5].
Ils passent par deux phases : une « solitaire », sous forme d'oozoïde, à reproduction asexuée où il développe une chaîne de dix à plusieurs centaines de semblables par blastogenèse, cette chaîne constitue la phase « communautaire » du cycle de vie, liés les uns aux autres et adoptant des formes impressionnantes autant que variées (guirlande, spirale), chaque élément se reproduit cette fois de manière sexuée.
En effet les blastozoïdes sont des hermaphrodites séquentiels. D'abord femelles, ils sont fertilisés par les gamètes mâles de « maillons » plus âgés ; munis désormais d'un embryon, ils continuent de se nourrir en colonies jusqu'à ce que les oozoïdes soient libérés afin de débuter à leur tour la phase « solitaire » pré-mentionnée.
L'une des raisons du succès des Salpidae dans leur écosystème est leur croissance exceptionnellement rapide dès lors qu'il y a prolifération du phytoplancton ou des bactéries. Comme lorsque des méduses s'échouent par milliers, il arrive que des plages soient recouvertes d'un tapis gélatineux de Salpidae.
Ce sont des animaux filtreurs, qui se nourrissent en se déplaçant. Ils jouent donc un rôle dans l'épuration des écosystèmes océaniques.
En coulant, leurs cadavres (nécromasse), ainsi que leurs déjections, contribuent à sédimenter le carbone ; ils jouent donc potentiellement un rôle non négligeable dans le cycle d'absorption du CO₂ par les eaux et fonds marins.
Selon World Register of Marine Species (18 juillet 2017)[6] :
Les Salpidae sont l'unique famille de tuniciers pélagiques de l'ordre des Salpida ou salpes.
Ils se déplacent par contractions, pompant l’eau via leur corps gélatineux et filtrant ainsi le phytoplancton dont ils se nourrissent.
Sölpur (fræðiheiti: Salpidae) eru sviflífverur sem tilheyra flokki möttuldýra. Möttuldýr eru ein af undirfylkingum seildýra og eru sjávarhryggleysingjar.[1]
Sölpur eru gegnsæjar tunnulaga lífverur, líkami þeirra er opinn í báða enda, margar hverjar lýsa og eru undirtegundir salpa fjölmargar. Lifa þær bæði í samfélagi þar sem þær eru tengdar saman í keðju, en geta líka lifað einar. Tjáskiptamáti þeirra sín á milli er í formi rafboða. Sölpur eru mjög fljótar að fjölga sér við réttar aðstæður. Getur stærð þeirra verið frá nokkrum millimetrum uppí nokkra sentímetra og geta sölpukeðjurnar orðið allt að fimm metrar á lengd. Þær hreyfast úr stað með því að soga til sín sjóinn og nærast í leiðinni en soga þær fæðuna í gegnum holan líkama sinn þar sem slímnet sér til þess að smásæjar plöntur og dýrasvif sitji eftir. Svo má segja að þær færist ekki úr stað öðruvísi en að næra sig og næra sig ekki öðru vísi en að færast úr stað, það getur orðið vandamál þegar sölpur eru í litlu hlutfalli á móti næringunni sem til staðar er í sjónum.[2]
Þær má finna víða en eru algengastar á suðurhveli jarðar. Sjómenn tala um sultu þegar þeir fá sölpur í veiðarfærin. Þær nærast helst á plöntusvifi og þegar plöntusvif er í hámarki þá geta þær einfaldlega ofmettast og sökkva þá til botns og drepast. Á þeim svæðum sem sölpur lifa er því algeng sjón við strendur þegar plöntusvif er í hámarki að sjá hvernig sölpuhræin hafa safnast saman í sjávarmálinu. Hér fyrir neðan má sjá hvernig sölpukeðjurnar líta út. Það þykir tilkomumikil sjón að sjá þær liðast um í sjónum í löngum keðjum.[3]
Fyrirmynd greinarinnar var að hluta til „Salp“ á ensku útgáfu Wikipedia. Sótt 8. apríl 2013.
Sölpur (fræðiheiti: Salpidae) eru sviflífverur sem tilheyra flokki möttuldýra. Möttuldýr eru ein af undirfylkingum seildýra og eru sjávarhryggleysingjar.
Le salpe (Salpida Forbes, 1853) sono un ordine dei Taliacei. Si muovono contraendosi, pompando l'acqua attraverso il corpo gelatinoso e si nutrono di fitoplancton che viene filtrato dall'acqua pompata. Si tratta quindi di organismi planctonici e filtratori.
Le salpe sono comuni nelle zone equatoriali, temperate e nei mari freddi dove possono essere viste in superficie, da sole o in lunghe colonie. La concentrazione maggiore di salpe si trova nell'Oceano Antartico[1] dove sono a volte più abbondanti delle krill[2]. Dal 1910, mentre la popolazione di krill è iniziata a diminuire, la popolazione di salpe sembra aumentare. Sono state viste in numero crescente lungo le coste di Washington[3]. Nell’estate 2019 avvistate in quantità abbondante anche nel mare Ionio e più precisamente sulle spiagge del litorale di Taranto.
Animali dalla struttura trasparente e gelatinosa, dotati di fasce muscolari primitive (emimiali). Nel corso della loro evoluzione hanno perso la corda e sviluppato un apparato digerente di forma tubulare.
Le salpe hanno un complesso ciclo vitale, con un'alternanza obbligata di generazioni. Entrambe le porzioni del ciclo vitale esistono contemporaneamente in mare. La fase di vita solitaria, conosciuta come oozoide, è un animale singolo che si riproduce asessualmente creando una catena di centinaia di individui. La catena costituisce la fase aggregata del ciclo vitale, conosciuta come blastozoide. Gli individui della catena rimangono attaccati tra loro, e ciascuno cresce e si riproduce sessualmente (i blastozoidi sono ermafroditi sequenziali). Gli oozoidi risultanti sono poi rilasciati per ricominciare il ciclo. L'alternanza di generazioni permette un tempo inter-generazione breve. Quando il fitoplancton è abbondante, questo porta a dei rapidi incrementi del numero di salpe (bloom) che terminano quando non c'è più abbastanza nutrimento.
Il registro marino mondiale delle specie elenca i seguenti generi e specie nell'ordine Salpida:[4]
Le salpe (Salpida Forbes, 1853) sono un ordine dei Taliacei. Si muovono contraendosi, pompando l'acqua attraverso il corpo gelatinoso e si nutrono di fitoplancton che viene filtrato dall'acqua pompata. Si tratta quindi di organismi planctonici e filtratori.
Salpidae is een familie van in zee levende manteldieren, behorend tot de klasse Thaliacea. Het is de enige familie uit de orde Salpida.
De soorten uit de familie komen voor in zowel tropische, gematigde als koude wateren. De meeste soorten komen voor in de Zuidelijke Oceaan. Ze worden gemiddeld 1 tot 10 centimeter lang en zijn grotendeels doorzichtig.
Salpidae vertonen overeenkomsten met kwallen qua uiterlijk en gedrag, maar zijn feitelijk meer gerelateerd aan gewervelden daar ze een Chorda hebben.
Salpidae is een familie van in zee levende manteldieren, behorend tot de klasse Thaliacea. Het is de enige familie uit de orde Salpida.
De soorten uit de familie komen voor in zowel tropische, gematigde als koude wateren. De meeste soorten komen voor in de Zuidelijke Oceaan. Ze worden gemiddeld 1 tot 10 centimeter lang en zijn grotendeels doorzichtig.
Salpidae vertonen overeenkomsten met kwallen qua uiterlijk en gedrag, maar zijn feitelijk meer gerelateerd aan gewervelden daar ze een Chorda hebben.
Multimedia w Wikimedia Commons Salpida (salpy) — rząd osłonic z gromady sprzągli. Żyją w oceanicznym pelagialu. Salpy występują w formach osobniczych i kolonijnych. Do rzędu zalicza się obecnie 44 gatunki zwierząt [2].
Pojedyncze osobniki salp wahają się wielkością od kilku do kilkunastu centymetrów. Z przodu ciała każdego osobnika znajduje się syfon wlotowy, który prowadzi do jamy skrzelowej. W jamie występują dwie szpary skrzelowe pozbawione rzęsek, które przebijają ścianę gardzieli i prowadzą do położonego za nią atrium. Ciało salp otoczone jest pasami mięśniowymi, których skurcz powoduje przepompowanie wody z jamy skrzelowej do atrium, a następnie do położonego z tyłu ciała syfonu wylotowego. Strumień wody przepływającej przez gardziel i atrium umożliwia filtrację na rozpiętej w gardzieli sieci śluzowej oraz poruszanie się zwierzęcia na zasadzie odrzutu. U osobników rozmnażających się bezpłciowo na wentralnej stronie znajduje się stolon, na którym pączkują młode zooidy.
Zapłodnienie u salp ma charakter wewnętrzny i zachodzi w koszu skrzelowym osobnika płciowego (blastozooidu). Zapłodnione jajo rozwija się w atrium i jest odżywiane przez strukturę analogiczną do łożyska [3]. W wyniku embriogenezy powstaje pojedynczy oozooid. Osobnik ten nie posiada gonad i przez początkowy okres rozwoju odżywia się samodzielnie. Po wentralnej stronie oozooidu wykształca się stolon, przez który przebiegają cewka nerwowa, pasmo endodermy, boczne parzyste pasma mezodermy i pasmo pierwotnych komórek płciowych [3]. Z tych struktur wykształcają się tkanki rozwijających się na stolonie blastozooidów. Blastozooidy wykształcają kosz skrzelowy i gonady, lecz ogólnym pokrojem ciała przypominają oozooid. W pełni uformowana kolonia składa się z wielu złączonych dojrzałych płciowo blastozooidów.
Salpy tworzą duże kolonie unoszące się w pelagialu wód oceanicznych. Na ich koszu skrzelowym od strony wewnętrznej znajduje się śluzowa sieć wydzielana przez endostyl, która służy odfiltrowywaniu z wody cząstek pokarmowych. Ponieważ oczka tej sieci mają około 1μm, salpy są w stanie odfiltrowywać z wody skrajnie małe komórki tworzące frakcję pikoplanktonu [4] (np. sinice z rodzajów Prochlorococcus i Synechococcus), która może stanowić ogromną część oceanicznej biomasy.
Żadne inne znane nauce zwierzęta nie są zdolne do pobierania tak małych komórek i przepływ biomasy od najliczniejszych producentów (sinic) musi się odbywać z wykorzystaniem dodatkowych poziomów troficznych (heterotroficznych jednokomórkowców). Omijając te etapy pośrednie salpy są zdolne do drastycznego zmniejszenia energii traconej z pierwotnej produkcji w łańcuchu pokarmowym.
W sprzyjających warunkach salpy, podobnie jak inne sprzągle, mogą bardzo szybko się namnażać bezpłciowo formując zakwity [5]. Po rozrodzie kolonie obumierają i opadają na dno, transportując duże ilości organicznego węgla do głębokich warstw oceanu. Dlatego też salpy pełnią istotną rolę w pompie biologicznej.
Salpida (salpy) — rząd osłonic z gromady sprzągli. Żyją w oceanicznym pelagialu. Salpy występują w formach osobniczych i kolonijnych. Do rzędu zalicza się obecnie 44 gatunki zwierząt .
Salpa (plural salpas),[1] é a designação dada a um conjunto de espécies de tunicados planctónicos da família Salpidae, caracterizadas por corpos gelatinosos de forma cilíndrica. Estes organismos movem-se bombeando a água longitudinalmente através dos seus corpos, ao mesmo tempo que a filtram num conjunto de estruturas lamelares internas nas quais retêm o plâncton, o seu único alimento conhecido.
As salpas são comuns na generalidade dos oceanos, ocorrendo em águas equatoriais, subtropicais, temperadas e frias, correndo junto à superfície do mar, em indivíduos isolados ou em colónias constituídas por longas cadeias lineares de indivíduos interligados. A maior concentração de salpas ocorre no Oceano Austral, nas proximidades da Antárctica, onde por vezes formam enormes concentrações, geralmente em águas profundas, podendo localmente ser mais abundantes que o krill.[2] Observações feitas desde 1910 mostram que enquanto as populações de krill estão em declínio, as de salpas têm vindo a crescer.
As salpas têm um ciclo de vida, com uma alternância obrigatória de formas entre gerações. Ambas as formas do ciclo de vida coexistem nas águas do mar e, embora parecem muito diferentes, ambas são em geral transparentes, tubulares, gelatinosas, com dimensões que normalmente estão entre 1 e 10 cm de comprimento.
As formas solitárias, conhecidas por oozoides, são pequenos animais em forma de barril que se reproduzem assexuadamente, produzindo uma cadeia de dezenas a centenas de indivíduos, liberados a partir do progenitor como seres submicroscópicos.
A formas agregadas do ciclo de vida são constituídas por indivíduos agregados, conhecidos como blastozoides, que permanecem ligados enquanto nadam e se alimentam. Cada indivíduo da cadeia cresce em tamanho e reproduz-se sexuadamente, agindo como hermafroditas sequenciais, maturando inicialmente no sexo feminino, sendo então fertilizado por gâmetas masculinos produzidos por cadeias mais velhas. Com o desenvolvimento do embrião forma-se um oozoide ligado à parede do corpo da mãe, sendo que esta concomitantemente evolui para o sexo masculino, passando a libertar gâmetas masculinas. Os oozoides crescentes são eventualmente libertados a partir dos blastozoides pais, continuando a alimentar-se e a crescer como a fase assexuada solitária da espécie, fechando assim o ciclo de vida.
A alternância das gerações permite um tempo de geração rápido, com a coexistência de indivíduos solitários e cadeias de agregação em alimentação conjunta. Quando o fitoplâncton é abundante, esta reprodução rápida leva à florescência (bloom) das populações de salpas, de curta duração, os quais acabam por filtrar a maior parte do fitoplâncton disponível, desaparecendo quando a escassez de alimento torna impossível sustentar as enormes populações de salpas que se formam nessas ocasiões
Uma das razões para o sucesso ecológico das salpas é a forma como respondem à variação da abundância de fitoplâncton e em particular aos blooms algais: quando há abundância de alimentos, as salpas podem rapidamente aumentar a sua população produzindo assexuadamente clones que consomem o fitoplâncton e crescem a uma taxa que é provavelmente a mais rápido entre os organismos multicelulares. Se o fitoplâncton é muito densa, a densidade de salpas é tal que podem obstruir a luz e forçar o afundamento do plâncton. Em casos de superabundância, as águas costeiras e as praias podem ficar recobertas por massas viscosas sob a forma largas esteiras de corpos salpas e outras espécies planctónicas. Em consequência dessas características, as populações de outras espécies que habitam as mesmas águas podem experimentar flutuações acentuadas na densidade das suas populações devido à concorrência com os salpas.
O afundamento de peletes fecais e corpos de salpas em decomposição transportam carbono para o fundo do mar, sendo que as salpas são abundantes o suficiente para ter um efeito sobre o oceano global, funcionando como uma bomba biológica de remoção de carbono das águas para os fundos. Em consequência, grandes mudanças na abundância e distribuição das salpas podem alterar o ciclo do carbono nos oceanos e desempenhar um papel importante na sua sequestração e por essa via nas mudanças climáticas.
As salpas estão relacionados com os grupos de tunicados pelágicos da ordem Doliolida e do género Pyrosoma, bem como algumas formas de tunicados bentónicas .
Embora salpas parecem morfologicamente semelhantes às medusas, partilhando uma forma corporal simples e comportamento planctônico, são estruturalmente mais intimamente relacionadas com os vertebrados, os animais com verdadeiras espinhas dorsais.
As salpas parecem ser uma forma preliminar na cadeia evolutiva que conduziu aos vertebrados, sendo por isso utilizados como ponto de partida em modelos demonstrativos da forma como os vertebrados evoluíram. Especula-se que os pequenos feixes de nervos e gânglios nervosos típicos das salpas estão entre os primeiros exemplos de um primitivo sistema nervoso, que eventualmente evoluiu para os complexos sistemas nervosos centrais dos vertebrados.[3]
O World Register of Marine Species lista os seguintes géneros e espécies na ordem Salpida[4]:
|coautor= (ajuda) Salpa (plural salpas), é a designação dada a um conjunto de espécies de tunicados planctónicos da família Salpidae, caracterizadas por corpos gelatinosos de forma cilíndrica. Estes organismos movem-se bombeando a água longitudinalmente através dos seus corpos, ao mesmo tempo que a filtram num conjunto de estruturas lamelares internas nas quais retêm o plâncton, o seu único alimento conhecido.
Bandsalper (Salpidae)[1] är en familj av ryggsträngsdjur som beskrevs av Franstedt 1885. Enligt Catalogue of Life[1] ingår bandsalper i ordningen Salpida, klassen salper, subfylumet manteldjur, fylumet ryggsträngsdjur, och riket djur, men enligt Dyntaxa[2] är tillhörigheten istället ordningen Salpida, klassen salper, fylumet ryggsträngsdjur, och riket djur. Enligt Catalogue of Life omfattar familjen Salpidae 42 arter.[1]
Bandsalper är vanliga i ekvatoriala, tempererade och kalla hav, där de kan ses på ytan, var för sig eller i långa, trådiga kolonier. De rikligaste förekomsterna av bandsalper finns i Antarktiska oceanen, [3] där de ibland bildar enorma svärmar, ofta på djupt vatten, och ibland ännu mer rikliga än krill. [4] Sedan 1910 har krillpopulationer i Antarktiska oceanen minskat medan bandsalppopulationer förefaller ha ökat. Observationer tyder på att mängden bandsalper längs staten Washintons kust har ökat. [5]
Bandsalper har en komplicerad livscykel, med en obligatorisk generationsväxling. Båda delar av livscykeln existerar tillsammans i haven; De ser helt olika ut, men båda är mestadels genomskinliga, tubformade, geléartade djur som är normalt är en till tio cm höga. Den första delen av livscykeln, kallad oozoid, tillbringar bandsalpen ensam som ett enskilt, tunnformat djur med asexuell reproduktion genom att producera en kedja av tiotals till hundratals individer, som frigörs från föräldern i liten storlek. Kedjan av bandsalper är den andra delen av livscykeln. Hela kedjan kallas blastozooids och förblir ihopfästa medan de simmar och äter och varje individ växer i storlek. Varje blastozooid i kedjan förökar sig sexuellt (blastozooids är sekventiella hermafroditer som först mognar som honor och befruktas av manliga könsceller som produceras av äldre kedjor), med en växande embryo-oozoid fäst på väggen av förälderns kropp. De växande oozoids släpps slutligen från förälder-blastozooids och sedan fortsätter de att äta och växa som den första fasen av livscykeln; Därigenom avslutas bandsalpens livscykel.
Generationsväxlingen möjliggör en snabb generationstid, med både enskilda individer och samlade kedjor som lever och livnär sig tillsammans i havet. När mängden växtplankton är riklig, leder denna snabba reproduktion till tämligen kortlivade blomningar av bandsalper, som så småningom filtrerar bort det mesta av växtplanktonen. Blomningen slutar när tillgången på mat inte längre är nog för att upprätthålla den enorma populationen bandsalper.
Bandsalper är enda familjen i ordningen Salpida.[1]
Kladogram enligt Catalogue of Life[1] och Dyntaxa[2]:
bandsalperBrooksia
Wikimedia Commons har media som rör Bandsalper.
Wikispecies har information om Salpidae.
Bandsalper (Salpidae) är en familj av ryggsträngsdjur som beskrevs av Franstedt 1885. Enligt Catalogue of Life ingår bandsalper i ordningen Salpida, klassen salper, subfylumet manteldjur, fylumet ryggsträngsdjur, och riket djur, men enligt Dyntaxa är tillhörigheten istället ordningen Salpida, klassen salper, fylumet ryggsträngsdjur, och riket djur. Enligt Catalogue of Life omfattar familjen Salpidae 42 arter.
Salp bir fıçı şeklinde planktonik tunikap. Saydam bir yapıya sahiptir. Vücudunu su pompalayarak hareket ettirir.Okyanuslarda ve Kızıl Denizde yaşayan bu canlılar genelde planktonlarla beslenirler.[1]
Genellikle tek başlarına yaşarlar. Ekvatoral ve ılıman denizlerde yüzeyde görülebilirler. [2]
Salp bir fıçı şeklinde planktonik tunikap. Saydam bir yapıya sahiptir. Vücudunu su pompalayarak hareket ettirir.Okyanuslarda ve Kızıl Denizde yaşayan bu canlılar genelde planktonlarla beslenirler.
Відомо близько 43 видів. Поширені в усіх океанах, крім Північного Льодовитого. Одиночні і колоніальні тварини. Тримаються переважно поблизу поверхні води. Здатні до світіння (за рахунок симбіотичних бактерій). Довжина від декількох міліметрів до 33 см. Серце на черевному боці, кровоносна система незамкнута. Нервова система представлена надглоточним нервовим вузлом, над яким розташована світлочутливі осередки. Дихають зябрами. Сальпи живляться фітопланктоном, фільтруючи воду. Самі є кормом для деяких риб, морських черепах.
Гермафродити. Життєвий цикл відбувається з чергуванням статевого і безстатевого поколінь. Безстатеві особини розмножуються брунькуванням. Розвиток без стадії личинки. У дорослих зникає хорда і хвіст.
Список родів і видів згідно з World Register of Marine Species:[2]
Salpidae là một họ các loài sống đuôi sống phù du.
Những sinh vật này có màu trong như thạch vì trông nó trong suốt. Chúng có dạng hình thùng, và thường di chuyển bằng cách co người lại, bơm nước qua cơ thể trong suốt của nó, trông gần giống như thạch và không thể nhìn thấy bên trong nó ngoại trừ một đốm màu vàng. Cơ thể trong suốt như thạch giúp chúng bảo vệ mình khỏi kẻ thù khi nổi trên mặt nước. Chúng thường sinh sống ở các vùng biển lạnh. Chúng vô hại và thường ăn những sinh vật phù du. Salps được biết đến là loài có cách sinh sống khá độc đáo, tùy từng chu kỳ mà chúng sống đơn lẻ hay tập thể. Với chu kỳ sống theo nhóm, Salps sẽ liên kết cơ thể của chúng thành một chuỗi lớn và cùng di chuyển, cùng ăn và phát triển.
The World Register of Marine Species liệt kê các loài sau đây trong họ Salpidae.[1]
Salpidae là một họ các loài sống đuôi sống phù du.
Salpidae
Са́льпы[источник не указан 324 дня] (лат. Salpidae) — семейство из подтипа оболочников, выделяемое в монотипический отряд Salpida, или Desmomyaria[1][2]. Свободноплавающие морские существа, обитающие главным образом в поверхностных водах океана (до глубины в несколько сотен метров), где иногда образуют огромные скопления. Всего известно около 30 видов сальп[1]. Они обитают во всех океанах, кроме Северного Ледовитого. Обладают способностью светиться (за счёт симбиотических бактерий). Питаются фитопланктоном. Служат пищей некоторым рыбам и морским черепахам.
Тело цилиндрическое, длина от нескольких миллиметров до 33 см, покрыто прозрачной туникой, сквозь которую просвечивают ленты кольцевых мышц и кишечник. На противоположных концах тела расположены отверстия сифонов — ротового, ведущего в обширную глотку, и клоакального. Сердце на брюшной стороне. Кровеносная система незамкнутая. Нервная система — надглоточный ганглий с отходящими от него нервами. Над ним светочувствительный орган (глазок).
Жизненный цикл сальп был описан ещё в 1819 году немецким естествоиспытателем Адельбертом фон Шамиссо[1]. Прохождение цикла сопровождается чередованием полового и бесполого поколений[1]. В теле гермафродитной половой особи — бластозооида — из единственного яйца развивается особь бесполого поколения — оозооид[1]. По окончании развития оозооид покидает материнскую особь и приступает к почкованию новых бластозооидов на специализированном выросте — столоне[1]. Цепочки бластозооидов отрываются от столона и существуют в виде колоний, включающих до нескольких сот особей.
Са́льпы[источник не указан 324 дня] (лат. Salpidae) — семейство из подтипа оболочников, выделяемое в монотипический отряд Salpida, или Desmomyaria. Свободноплавающие морские существа, обитающие главным образом в поверхностных водах океана (до глубины в несколько сотен метров), где иногда образуют огромные скопления. Всего известно около 30 видов сальп. Они обитают во всех океанах, кроме Северного Ледовитого. Обладают способностью светиться (за счёт симбиотических бактерий). Питаются фитопланктоном. Служат пищей некоторым рыбам и морским черепахам.
サルパは、生物学上ホヤの仲間に分類される樽形でプランクトン性の尾索動物である。収縮により、寒天質の体に水を通すことで移動する。この推進方法は、ジェット推進としては動物界において最も効率の良いシステムの1つである[2]。サルパは、吸引した水を体内の捕食フィルターで濾過し、植物プランクトンを摂取する。
サルパという名称は、学名のSalpaに由来し、これが標準和名になった物である。これは厳密には、トガリサルパ属に属する7種に対しての総称として使われている(分類に関しては後述)。
サルパは、赤道下、温帯、冷帯の海に棲息し、そこで海面近くに単独で、または長い糸のようなコロニーとして見られる。最も多く見られるのは南極海であり[3]、しばしば深海で巨大な群れを形成し、時にはオキアミより多いこともある[4]。1910年以降、南極海のオキアミの個体数が減少すると、サルパの個体数が増えるように見える。ワシントン州沿岸でもサルパの個体数は増えている[5]。
サルパは複雑な生活環を持ち、生殖の仕方が一世代ごとに交互に変わる。生活環には2つの段階があるが、双方の段階が同時に海中に存在する。見た目はかなり異なるが、どちらも寒天質でほぼ透明な管状の動物で、1-10センチメートル程度の大きさである。卵生個虫 (oozoid) と呼ばれる単独の段階では樽型だが、無性生殖によって数十から数百の個体からなる鎖を作り出し、これは小さい段階で親から切り離される。
鎖を構成する個体は芽生個虫 (blastozooid) と呼ばれる。浮遊中や食餌中も繋がったままで、それぞれの個体の大きさが成長する。個々の芽生個虫は有性生殖を行う。芽生個虫は隣接的雌雄同体で、最初に雌に成熟し、鎖中でより古い個体が生み出した雄性配偶子で受精する。胚は親の体壁に付着する。成長した卵生個虫は最終的に親の芽生個虫から放出され、単独の無性生殖段階に戻る。
世代の交代により、世代の時間を短くすることが可能になり、単独の段階と集合の段階の個体が同時に海中に存在する。植物プランクトンが豊富な時には、この速い生殖によりサルパが短期間繁栄し、大部分の植物プランクトンを食べ尽くす。大量のサルパを維持する餌が足りなくなると、この繁栄の期間は終わる。
サルパが繁栄した理由の一つに、植物プランクトンの大量発生への対応方法がある。餌が十分であればサルパは急速にクローンを産み出し、それがあらゆる多細胞動物よりも速く成長することで、海から急速に植物プランクトンを除去する。しかし、プランクトンの密度が高すぎると、サルパは動きを妨げられ沈む。この期間、浜辺にはサルパの体がシート状に積み上がり、スライム状になる。さらに、サルパとの競合によって他のプランクトンの個体数も変動する。
海中に沈むサルパの糞塊や死骸は炭素を海底に運ぶ。サルパの量は、海洋の生物ポンプの役割を効率良く果たすのに十分である。そのため、サルパの存在量や分布の大きな変化は、海洋の炭素サイクルを変え、気候変動に影響する可能性がある。
底生性のホヤ類や、ウミタル目、ヒカリボヤ目等の海洋性尾索動物と近縁である。
単純な体の構造とプランクトンのような行動からクラゲのように見えるが、背部神経索を持つ脊索動物である。
サルパは脊椎動物の前段階の形態を持つと考えられ、脊椎動物の進化モデルの出発点として用いられる。サルパの小さな神経の塊は、原始的な神経系の最初の例であり、後により複雑な脊椎動物の中枢神経系に進化したと考えられている[6]。
13属44種が属する。分類と種数はWoRMS[1]、和名はBISMaL[7]による。
サルパ科モモイロサルパ属
フトスジサルパ
オオサルパ
ハンモンサルパ属
ワサルパ亜科
クチバシサルパ属
シマサルパ属
トガリサルパ属
ツツサルパ
ヒメサルパ属
Cyclosalpinae ワサルパ亜科
Salpinae サルパ亜科
1920年代に北海にSalpa fusiformis が大量に侵入し、ニシン漁に衰退をもたらした[9]。福井県など一部地域の越前ガニ漁期にてしばしば大量発生して漁網を目詰まりさせ、カニを引き上げる電動ウインチが重すぎて壊れる、漁網が破れるなどの二次被害が発生し、水から引き上げた漁網にもサルパが絡み付いて取りきれないという。
サルパは、生物学上ホヤの仲間に分類される樽形でプランクトン性の尾索動物である。収縮により、寒天質の体に水を通すことで移動する。この推進方法は、ジェット推進としては動物界において最も効率の良いシステムの1つである。サルパは、吸引した水を体内の捕食フィルターで濾過し、植物プランクトンを摂取する。
サルパという名称は、学名のSalpaに由来し、これが標準和名になった物である。これは厳密には、トガリサルパ属に属する7種に対しての総称として使われている(分類に関しては後述)。
살파과(Salpidae)는 탈리아강에 속하는 피낭동물 과의 하나이다.[1] 살파목(Salpida)의 유일한 과이다. 술병 모양으로 부유 생활을 하는 피낭동물이다.
Bone, Q. editor (1998) The Biology of Pelagic Tunicates. Oxford University Press, Oxford. 340 pp.
