Багаторічна трав'яниста рослина родини кропивних (Urticaceae) (50–120 см заввишки) з повзучим, дерев'янистим, гіллястим кореневищем. Стебло пряме, чотиригранне, вкрите, як і вся рослина, довгими і короткими жалкими волосками. Листки видовжено-яйцеподібні (8–17 см завдовжки, шириною 2–8 см), до верхівки поступово звужені, при основі серцеподібні, крупнопилчасто зубчасті, на стеблі супротивно розміщені, довгочерешкові, з прилистками. Квітки одностатеві, дрібні, зелені, правильні, зібрані в довгі розгалужені колосисті суцвіття, які виходять із пазух листків. Рослина дводомна. Чоловічі суцвіття — прямостоячі, жіночі — після цвітіння пониклі. Тичинкові квітки з чотирироздільною оцвітиною і чотирма тичинками. Маточкові — з чотирилистою оцвітиною, внутрішні два листочки оцвітини крупніші за зовнішні. Маточка одна, з майже сидячою приймочкою і верхньою зав'яззю. Плід широкоовальна або яйцеподібна сім'янка жовтувато-сірого кольору.
Кропива дводомна відростає ранньою весною і вже через 15—20 днів після зникнення снігу утворює великі листки, які в цей час вирізняються високим вмістом вітамінів. Росте доволі швидко, до початку червня вже розпочинається цвітіння. Кропива зберігає зелене листя і після плодоносіння. Цвіте з червня по вересень, плодоносить з липня.
Натуралізована повсюди.
Підвид Mentha longifolia ssp. cyprica зустрічається лише на Кіпрі.[2]
Росте у вільшняках, на забур'янених лісових площах, листяних і мішаних лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні — серпні. Поширена по всій Україні. Промислова заготівля можлива в усіх областях, особливо в Лісостепу і на півдні Полісся. Запаси сировини значні, часто утворює суцільні зарості.
Заготовку листків кропиви можна проводити скрізь, де вона поширена, але не поблизу доріг з інтенсивним рухом автотранспорту. Збір сировини проводять вручну. Для цього одягають шкіряні рукавиці, обхоплюють пальцями стебло чи гілочку кропиви, і протягують рукою таким чином по всій довжині стебла чи гілочки (обдираючи стебло). Листки збирають навесні і на початку літа. Листя необхідно відразу закладувати на сушуку. Сушать їх в тіні: на горищах, під залізним дахом або під наметами з доброю вентиляцією, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині. Сушити на сонці не можна. Заготовлена таким чином сировина не втрачає свого забарвлення — листки зелені, вологи в них допускається не більше 14 %. У сировині не повинно бути залишків стебел, суцвітть; побурівші чи почорнівші листки потрібно видаляти.
Суху сировину зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Термін зберігання — два роки. Кропива жалка має такі ж властивості, як і кропива дводомна, і використовується для лікувальних та інших цілей.
Листки кропиви містять до 269мг% вітаміну С, каротин і інші каротиноїди (до 50 мг%), вітаміни групи К і В, мурашину, пантотенову, і інші органічні кислоти. У листках виявлено до 5 % хлорофілу, понад 2 % дубильних речовин, камедь, протопорфірин, копропорфірин, ситостерин, глікозид уртицин, залізо, фітонциди, кверцетин, кавова, р-кумарова, ферулова кислоти, ацетилхолін, гістамін і 5-гідрокситриптамін.
Кропива — лікарська, вітамінозна, харчова, кормова, фарбувальна, косметична рослина.
За вмістом білків кропива не поступається перед бобовими рослинами. Тому її застосовують, як харчову рослину в свіжому і квашеному вигляді. З неї готують перші страви (супи), салати (з відвареного листя), ікру, додають до картопляного пюре, котлет, використовують як начинку, вживають як приправу до м'яса та ін.
У науковій медицині застосовують листки кропиви — Folium Urticae, які рекомендують при маткових, легеневих, геморойних, кишкових кровотечах. У вигляді сухого екстракту кропива входить до складу препарату «алахол», що використовується при лікуванні гострих і хронічних запалень печінки, жовчних шляхів, при хронічних запорах, при жовчнокам'яній хворобі. Відвар рослини знижує вміст цукру в крові. Препарати кропиви застосовують як кровоспинний засіб і як засіб який посилює скорочувальну діяльність матки і підвищує зсідання крові. Препарати кропиви високоефективні при клімактеричних, гемороїдальних і інших кровотечах.
У народній медицині кропиву рекомендують як сечогінний засіб, при проносі, пропасниці, подагрі, ревматизмі, при хронічних хворобах шкіри, хворобах нирок, сечового міхура, печінки, водянці, грижі, при застарілому кашлі, недокрів'ї, початковому туберкульозі, при нирковокам'яній хворобі, випадінні волосся.
Зовнішньо кропиву застосовують для лікування ревматизму (жалять болючі місця або роблять ванни), при паралічі, корості, кропивниці, опіках, хворобах шкіри, для загоювання ран. Зовнішньо свіжі листки або порошок з висушених листків застосовують для лікування гнійних ран і варикозних хронічних язв.
Розтерте насіння кропиви застосовують при задусі і кам'яних хворобах; корені — при зубному болі, астмі, шлункових хворобах, для спринцювання при болях. У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої трави. Рослина має фітонцидну дію — здатна вбивати мікроби при запальних процесах.
Як косметичну рослину відвар кропиви використовують проти облисіння і для поліпшення росту волосся.
Використовують рідкий екстракт, настій і настоянки.
Листки кропиви використані в шлунковому чаї, регулюючому діяльність кишківника, а також у проносному чаї.
Сік кропиви в медицині використовується як кровоспинний засіб[1].
У ветеринарії кропиву використовують як зовнішній засіб при лікуванні гангрени і гнійних ран. Листки кропиви дводомної — справжній полівітамінний препарат. Вони містять вітамін С (36-269 мг%), провітамін А (13,5-19,4 %), вітаміни К (1,5-4 мг%), Ві, В2. Крім цього, в них є мінеральні солі, залізо, кальцій, крохмаль, кислоти, але особливо багато калію.
Кропиву дводомну рекомендують як кормову рослину. Вона дає урожай сіна по 50—70 ц/га; 100 кг абсолютно сухої речовини містить 73 кормові одиниці; молоду кропиву охоче поїдають свині, коні, птиця (особливо індики), велика рогата худоба. Вона має тонізуючу дію, сприяє підвищенню несучості курей, удоїв молока у корів, придатна для силосування. Листки використовують для підгодівлі шовковичної гусені.
Варені насіння кропиви — хороший корм для курей, що збільшує несучість[1].
З кропиви добувають і тонке еластичне волокно, придатне для виготовлення тканин, мішковини, мотузок, шпагату, риболовних сіток. Костриця придатна для виробництва паперу.
На Сахаліні населення з племені айнів ще недавно використовувало кропиву для одержання волокна. Пізньої осені айни збирають сухі стебла кропиви і, поклавши на похило поставлену колоду, віддирають гострим краєм раковини волокно і деревину (кострицю). Працюють у рукавицях, щоб не обпекти рук. Волокно промивають у воді й розвішують сушити. Для відбілювання розстеляють взимку на снігу або вологе волокно розтягують на рамі і відбілюють на сонці.[1]
З волокна сукають нитки, що володіють великою міцністю, їх вживають для шиття одягу і взуття. З них виробляють тканини.[1]
Рибалки Камчатки плели з кропив'яного волокна сітки, які відрізнялися міцністю, легкістю, довго не намокали у воді і не гнили.[1].
На Камчатці росте на рідкість висока з міцним волокном кропива. Сто років тому камчадали і росіяни ткали з неї полотно.[1]
Волокно з кропиви використовувалося первісною людиною, але і у Європі ще в середині XIX століття з кропиви робили тканини і сита для проціджування меду і просіювання борошна.[1]
Листки кропиви використовують для промислового виділення хлорофілу, якого в листках міститься 2-5 %. З них добувають чудову зелену фарбу, а з коренів — жовту. Хлорофіл з кропиви використовується як зелена фарба для фарбування харчових продуктів, мила, парфумів і тканин[1].
Пекучі волоски на стеблі кропиви дводомної
Рука після опіку кропивою
Кропива як продукт харчування
Оладки з кропивою та пшоном
Плід коропиви
Кропива в горщику в закритому приміщенні
Дорослі рослини
